Рішення

від 24.12.2020 по справі 915/827/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.12.2020Справа № 915/827/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М. , при секретарі судового засідання Стеренчук М.О., розглянувши в порядку загального провадження матеріали господарської справи

За позовом Приватного акціонерного товариства "Миколаївєвродім" 54036, м. Миколаїв, вул. Очаківська, 1-а

до Миколаївської обласної державної адміністрації 54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 22

про визнання незаконною відмову в укладенні з позивачем додаткової угоди про поновлення договору оренди землі та визнання додаткової угоди укладеною

Представники сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Миколаївєвродім" 17.06.2020 року звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №25 від 16.06.2020 року в якій просить суд:

- визнати незаконною відмову Миколаївської обласної державної адміністрації від укладання з позивачем додаткової угоди про поновлення договору оренди землі, оформлену листом від 06.05.2020 року за №05-58/769/5-20;

- визнати укладеною між Приватним акціонерним товариством "Миколаївєвродім" та Миколаївською обласною державною адміністрацією додаткову угоду до договору оренди землі від 29.12.2009 зареєстрованого в книзі реєстрації договорів оренди землі від 29.12.2009 року за №040949006599 в редакції, зазначеній в прохальній частині позовної заяви.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що укладений між сторонами 29.12.2009 року договір оренди землі та додаткова угода № 1 до нього від 20.01.2015 року є такими, що підлягають поновленню згідно ст. 33 Закону України "Про оренду землі". Проте, оскільки за результатами звернення позивача з урахуванням вимог законодавства до Миколаївської обласної державної адміністрації з листами про поновлення спірного договору оренди землі на той самий строк (5 років) на тих самих умовах та укладення додаткової угоди щодо поновлення договору оренди, згоди від відповідача замість відмови позивачем не отримано та на час звернення до суду з вказаним позовом позивач продовжує користуватись спірною земельною ділянкою, з урахуванням положень ст. 33 Закону України "Про оренду землі" позивач вважає договір оренди таким, що підлягає продовженню на той самий строк (5 роки) на тих самих умовах шляхом укладення між сторонами додаткової угоди відповідного змісту.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 22.06.2020 року у справі № 915/827/20 на підставі ч.5 ст. 30, п. 1 ч. 1 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України дану позовну заяву передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.07.2020 року справу № 915/827/20 передано на розгляд судді Селівону А.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/827/20, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 26.08.2020 року.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Доказів отримання позивачем ухвали суду від 27.07.2020 поштовим відділенням зв`язку на час розгляду справи до суду не повернуто.

Судом здійснено запит з офіційного сайту АТ "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0105474397749, в якому зазначено, що станом на 31.07.2020 поштове відправлення не вручене під час доставки.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 26.08.2020 року відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштових відправлень №: 0105474397757.

Через канцелярію суду 03.08.2002 року від позивача на виконання вимог ухвали суду надійшла заява б/н від 30.07.2020 року; 18.08.2020 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву № 05-31/2131/5-20 від 13.08.2020 року разом з доказами направлення на адресу позивача, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог, посилаючись на невідповідність запропонованої позивачем додаткової угоди до договору оренди землі вимогам чинного законодавства; 26.08.2020 року від позивача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання. Подані клопотання долучені судом до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.08.2020 року відкладено підготовче засідання на 23.09.2020 року.

У підготовче засідання 23.09.2020 року уповноважені представники позивача та відповідача не з`явилися.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 23.09.2020 року позивач та відповідач повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №: 0105473261720 та № 0105473261711.

Про поважні причини неявки уповноважених представників позивача та відповідача в судове засідання 23.09.2020 року суд не повідомлено.

Через канцелярію суду 11.09.2020 року від позивача надійшла відповідь на відзив разом з доказами направлення на адресу відповідача, в якій позивач не погоджується з правовою позицією відповідача та зазначає про протиправність вимог Миколаївської облдержадміністрації; 21.09.2020 року від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву № 2452/0-05-34-20 від 16.09.2020 року разом з доказами направлення на адресу позивача. Подані документи долучені судом до матеріалів справи.

В судовому засіданні 23.09.2020 року, враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 915/827/20 та початок розгляду справи по суті, судове засідання призначено на 04.11.2020 року.

Через канцелярію суду 02.11.2020 року від позивача надійшло клопотання б/н від 28.10.2020 року про зупинення провадження у справі, в якому останній просить суд зупинити провадження у даній справі до вирішення пов`язаної з нею господарської справи № 910/15275/20 за позовом ПАТ "Миколаївєвродім" до Миколаївської ОДА та Департамету агропромислового розвитку Миколаївської ОДА про визнання рішення Департамету агропромислового розвитку Миколаївської ОДА від 28.09.2020 року про відмову в продажу земельної ділянки незаконним та зобов`язання Миколаївську ОДА вчинити дії, а саме прийняти рішення про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки. При цьому в обгрунтування позовних вимог у вказаній справі № 910/15275/20, провадження у якій відкрито ухвалою суду від 09.10.2020 року, позивач зазначає про навність у нього як власника об`єкта нерухомості (асфальтобетонного заводу) визначеного ст. 128 Земельного кодексу України права на викуп вказаної земельної ділянки, на якій вказаний об`єкт розташований.

Суд зазначає, що пунктом 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове або повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Зі змісту наведеної норми випливає, що причиною зупинення провадження у справі в даному випадку є неможливість її розгляду до вирішення пов`язаної з нею іншої справи, яка розглядається іншим судом.

Господарський суд повинен зупинити провадження у справі за наявності інформації про розгляд іншої справи, незалежно від заяв учасників судового процесу. Така інформація підтверджується тільки судовими документами: ухвалами, рішеннями, постановами судів, позовними заявами, скаргами.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному конкретному випадку з`ясовує, як пов`язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом, а також те, чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Пов`язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти що мають преюдиціальне значення.

Під неможливістю розгляду справи слід розуміти неможливість для господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів, що не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупиняється. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Враховуючи вищевикладене, зважаючи на предмет та підстави поданого позову, а також зміст заявлених позовних вимог в межах господарської справи № 910/15275/20, за висновками суду обставини, які підлягають встановленню в справі № 910/15275/20 не впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, у зв`язку з чим, приймаючи до уваги той факт, що за приписами ст. 31 Закону України Про оренду землі Договір оренди землі припиняється в разі, зокрема, поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря, клопотання позивача про зупинення провадження у справі задоволенню не підлягає.

Суд зазначає, що судове засідання, призначене на 04.11.2020 року, у зв`язку з перебування судді Селівона А.М. на лікарняному не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2020 року засідання з розгляду справи по суті призначено на 24.12.2020 року.

В судове засідання з розгляду справи по суті 24.12.2020 року уповноважені представники позивачата відповідача не з`явилися.

Про дату, час і місце розгляду по суті даної справи судом позивач та відповідач повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень № 0105476296915, № 0105476296923.

Про поважні причини неявки представників сторін в судове засідання 24.12.2020 року суд не повідомлено.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами на час розгляду справи 24.12.2020 року суду не надано.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За приписами ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З огляду на вищевикладене, оскільки ПАТ Миколаївєвродім та Миколаївська ОДА не скористалися наданими їм процесуальними правами, зокрема, представники сторін не прибули в судове засідання з розгляду справи по суті, суд здійснював розгляд справи 24.12.2020 року виключно за наявними матеріалами за відсутності зазначених учасників справи.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким звершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, Приватне акціонерне товариство „Миколаївєвродім"1 згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно Серії САС № 378577, виданого 24.11.2009 року Виконавчим комітетом Коларівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області є власником нежитлового об`єкту - асфальтобетонного заводу, що розташований за адресою: Миколаївська область, Вітовський (Жовтневий) район, сел. Коларівка, вул. Дорожня, буд. 16.

Вказаний об`єкт складається з 2-х основних будівель: літ. X - загальною площею 38,1 кв.м, літ. Щ - загальною площею 272, 3 кв.м, службових будівель та споруд.

Право власності ПАТ Миколаївєвродім на вказане нерухоме майно -асфальтобетонний завод згідно наявного в матеріалах справи Витягу у про реєстрацію права власності на нерухоме майно за № 24546033 від 24.11.2009 року було зареєстроване Миколаївським міжміським бюро технічної інвентаризації за реєстровим номером 28944380.

На підставі розпорядження голови Миколаївської обласної державної адміністрації від 14.10.2009 року № 386-р між Приватним акціонерним товариством „Миколаївєвродім" (орендар за договором, позивач у справі) та Жовтневою районною державною адміністрацією Миколаївської області (орендодавець за договором) укладено Договір оренди землі (далі- Договір), за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в довгострокову оренду земельну ділянку для промисловості під обслуговування асфальтобетонного заводу із земель раніше наданих в користування МСПМК-4 в межах території Коларівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області.

Об`єктом оренди згідно Договору є земельна ділянка загальною площею 4,6747 га, з них: 4,6747 га земель промисловості в межах території Коларівської сільської ради (якісні характеристики земель категорій за їх складом та окремих видами угідь - рілля, сіножаті пасовища, багаторічні насадження тощо); на земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна, а такод інші об`єкти інфраструктури - рішення регіонального відділення ФДМУ по Миколаївській області від 21.09.2007 року № 3528-19-01.

Відповідно до п. 5 Договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 163 729,00 грн. (з коефіцієнтом індексації 3,022 на 2009 рік).

Згідно ст. 15 Договору земельна ділянка передається в оренду для промисловості під обслуговування асфальтобетонного заводу.

Цільове призначення земельної ділянки - землі промисловості (п. 16 Договору).

Пунктом 42 Договору передбачено, що договір набирає чинності після підписання сторонами та його реєстрації.

Вказаний Договір підписаний представниками орендаря та орендодавця та засвідчений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений Договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.

Як визначено частиною 1 ст. 2 Закону України Про оренду землі відносини, пов`язані з орендною землі регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатом аукціону.

Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

У відповідності до статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Суд зазначає, що статтею 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки визначено як засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з частиною другою статті 93 Земельного кодексу України земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземця та особам без громадянства, іноземних юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У відповідності до ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Статтями 125, 126 Земельного кодексу України передбачено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди землі, зареєстрованого відповідно до закону.

Відповідно до п. 12 перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Аналіз норм Земельного кодексу України, а саме ст.ст. 93, 122- 123, та ст. 16 Закону України Про оренду землі свідчить, що обов`язковою передумовою укладання, зміни або розірвання договору оренди землі є волевиявлення органу місцевого самоврядування, представлене у формі відповідного рішення.

Як встановлено судом та зазначалось вище, Договір оренди з позивачем укладено на виконання розпорядження голови Миколаївської обласної державної адміністрації Миколаївської області від 14.10.2009 року № 386-р Про затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки ВАТ Миколаївєвродім в оренду для промисловості під обслуговування асфальтобетонного заводу із земель, раніше наданих в користування МСПМК-4, в межах території Коларівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області.

Згідно ст. 125 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації права.

Момент укладення договору передбачений у статті 640 ЦК України (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) і пов`язується з досягненням сторонами згоди з усіх його істотних умов та дотриманням певних вимог, якими є передання майна або вчинення іншої дії, нотаріальне посвідчення договору або його державна реєстрація, якщо таке передбачено актами цивільного законодавства.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Великої палати Верховного Суду від 15.01.2020 року у справі №322/1178/17, оскільки моменти укладення договору та набрання ним чинності збігаються (частина друга статті 631 ЦК України), то моментом укладення договору оренди земельної ділянки на час дії зазначеної редакції частини третьої статті 640 ЦК України є саме його державна реєстрація, якщо сторони договору не передбачили у договорі інше, відповідно до частини третьої статті 631 ЦК України.

Так, судом встановлено, що остання сторінка Договору містить відмітку про його реєстрацію у книзі записів реєстрації договорів оренди земель від 29.12.2009 року за № 040949006599.

Будь-які заперечення щодо порядку укладення та досягнення згоди по всіх істотних умов Договору на час його підписання з боку сторін відсутні.

Згідно ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Відповідно до п. 20 Договору передача земельної ділянки орендарю здійснюється після державної реєстрації цього Договору за актом приймання - передачі.

Як свідчать матеріали справи, у відповідності до умов Договору сторонами підписано Акт приймання - передачі земельної ділянки, копія якого наявна в матеріалах справи, згідно якого орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду земельну ділянку для промисловості під обслуговування асфальтобетонного заводу в межах території Коларівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області загальною площею 4,6747 га.

Окрім цього згідно Кадастрового плану встановлено в натурі межі земельної ділянки кадастровий номер 4823381700:07:07:000:0865 з передачею межових знаків під охорону та зберігання представнику позивача.

За таких обставин судом встановлено, що відповідачем виконано прийняті на себе зобов`язання по наданню в оренду земельної ділянки, обумовленої Договором, а позивачем, у свою чергу, прийнято вказану земельну ділянку площею 4,6747 га без будь - яких зауважень.

Тобто, уклавши відповідний Договір оренди земельної ділянки Приватне акціонерне товариство Миколаївєвродім набуло право користування вказаною земельною ділянкою відповідно до її цільового призначення.

За змістом частиною 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно п. 8 Договору останній укладено на 5 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 45 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

У відповідності до розпорядження Миколаївської обласної державної адміністрації від 19.02.2015 року № 44-р Про поновлення договору оренди землі (державна реєстрація від 29 грудня 2009 року № 0409490006599) 20 лютого 2015 року між Миколаївською облдержадміністрацією та ПАТ Миколаївєвродім укладено Додаткову угоду № 1 про поновлення договору оренди землі (державна реєстрація від 29 грудня 2009 року № 040949006599) та внесення змін до нього, за умовами якої Договір оренди землі (державна реєстрація від 29 грудня 2009 року № 040949006599) поновлено строком на 5 років.

Також згідно п.3.1 Додаткової угоди № 1 від 20.02.2015 року до Договору п. 2 розділу 2 Договору викладено в новій редакції: 2. В оренду передається земельна ділянка з кадастровим номером 4823381700:07:000:0865 загальною площею 4,6747 га, з них 4,6747 га земель промисловості в межаї території Коларівської сільської ради Жовтневого району .

Умовами п.3.2 Додаткової угоди № 1 від 20.02.2015 року до Договору п. 9 доповнено абзацом: Нормативна грошова оцінка земельної ділянки проводиться не рідше ніж один раз на 7-10 років. Забезпечення проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки покладається на орендаря та здійснюється за його рахунок .

Маючи намір продовження Договору оренди землі на наступні 5 років позивач відповідно до умов п. 8 Договору звернувся до Миколаївської облдержадміністрації із заявою № 3 від 03.12.2019 року про поновлення договору оренди землі від 29.12.2009 (вх. № 5972/0/05-38/10).

За результатами розгляду вказаної заяви відповідач листом від 03.01.2020 року № 5972/0/05-38/3-19 Про розгляд звернення повідомив позивача, що його документи про поновлення Договору оренди землі повертаються на доопрацювання, оскільки в поданих матеріалах відсутній проект додаткової угоди до договору оренди землі та витяг з нормативної грошової оцінки, станом на поточний рік (тобто 2020 рік).

Окрім того відповідачем було зазначено у вказаному листі, що в поданих матеріалах відсутні правовстановлюючі документи щодо державної реєстрації речового права, при цьому згідно даних Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 4823381700:07:000:0865, який вказано в Додатковій угоді № 1 до Договору, знаходиться в архіві та інформація щодо внесення змін до Додаткової угоди № 1 до Договору щодо кадастрового номеру, відсутня.

В подальшому позивач 21.01.2020 року повторно звернувся до відповідача з заявою № 1 про продовження терміну дії Договору оренди землі від 2009 року та Додаткової угоди № 1 до нього від 20.02.2015 року, до якої були додані, зокрема, проект додаткової угоди про поновлення Договору оренди землі викладеної у відповідності до Типового договору оренди землі; виданий Відділом у Вітовському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 15.01.2020 року № 80/0/199-20 станом на 2020 рік; Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 196380789 від 15.01.2020 року про реєстрацію речових прав ПАТ Миколаївєвродім на об`єкт нерухомого майна; лист відділу у Вітовському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 02.12.2019 року № 828/109-19 Про надання інформації та державного кадастрового реєстратора Вітовського району від 13.01.2020 року.

Проте, відповідачем листом від 25.02.2020 року № 5972/1/05-38/3-19 було повернуто ПАТ Миколаївєвродім додані матеріали на доопрацювання з посиланням на той факт, що наданий позивачем Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 15.01.2020 року за № 80/0/199-20 є застарілим і підлягає оновленню, доданий до матеріалів звернення Статут ПАТ Миколаївєвродім в редакції від 15.03.2011 року не був приведений у відповідність до вимог Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення ведення бізнесу та залучення інвестицій емітентами цінних паперів , а також позивачем у неналежний спосіб засвідчені копії наданих для розгляду відповідачем документів.

З метою приведення матеріалів звернення у відповідність до вимог відповідача, ПАТ Миколаївєвродім внесено зміни до свого Статуту та проведено їх державну реєстрацію за № 15221050004007509 від 24.03.2020 року.

Судом встановлено за матеріалами справи, що позивач втрете звернувся до відповідача із заявою №3 від 24.03.2020 року про продовження терміну дії Договору оренди землі від 29.12.2009 року та Додаткової угоди № 1 від 20.02.2015 року до нього, додавши до неї необхідні документи в належним чином засвідчених копіях.

Окрім цього, як наголошує позивач в позовній заяві, ПАТ Миколаївєвродім , у додатку 8 до вказаної заяви відповідачеві надано лист Держеокадастру від 03.01.2020 року № 6-28-0.22-38/2-20, в якому обласні державні адміністрації офіційно інформувались, що нормативна грошова оцінка земель несільськогосподарського призначення проводиться на підставі щорічних коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки, тобто, за твердженням позивача, саме так, як зазначено у наданому позивачем Витязі з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 15.01.2020 року за № 80/0/199-20.

За результатами розгляду вказаної заяви відповідач листом від 06.05.2020 року № 05-58/769/5-20 повідомив ПАТ Миколаївєвродім про необхідність доопрацювання поданих документів, зокрема, розроблення та затвердження у встановленому чинним законодавством технічної документації з нормативної грошової оцінки вищевказаної земельної ділянки і надання до облдержадміністрації витягу з цієї технічної документації, який є необхідним для визначення розміру орендної плати за землю, для подальшого укладання додаткової угоди до договору оренди землі, оскільки наявний витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 15.01.2020 року № 80/0/199-20 містить зазначення, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 4,6747 га з кадастровим номером 4823381700:24:000:0009 розроблена в 2009 році, що не відповідає приписам чинного законодавства.

Таким чином, оскільки за результатами неодноразового звернення до відповідача з урахуванням вимог чинного законодавства з листами щодо поновлення спірного Договору оренди землі на той самий строк (на 5 років) на тих самих умовах та укладення відповідної додаткової угоди до Договору в редакції, запропонованій позивачем, від Миколаївської обласної державної адміністрації не одержано згоди на поновлення спірного Договору оренди землі та враховуючи, що позивач продовжує користуватись спірною земельною ділянкою на даний час, з урахуванням положень ч. 5 ст. 33 Закону України Про оренду землі позивач звернувся з вимогами про визнання незаконною відмову Миколаївської обласної державної адміністрації в укладенні Додаткової угоди до Договору оренди землі, оформлену листом від 06.05.2020 року № 05-58/769/20, та визнання укладеною між сторонами Додаткову угоду до Договору оренди землі від 29.12.2009 року, зареєстрованого в книзі реєстрації договорів оренди землі від 29.12.2009 року за №040949006599 в редакції, зазначеній в прохальній частині позовної заяви.

В свою чергу, заперечуючи проти позовних вимог відповідач зазначає, що запропонована позивачем Додаткова угода до спірного Договору оренди землі від 29.12.2009 року, зареєстрованого в Книзі реєстрації договорі оренди землі від 29.12.2009 року за № 040949006599, про поновлення договору оренди землі не відповідає вимогам чинного законодавства, отже, саме у зв`язку з ненаданням позивачем всіх необхідних документів, зокрема, витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки відповідно до умов Договору та приписів Закону України Про оренду землі , не було укладено додаткову угоду до вказаного вище Договору оренди землі.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В силу припису ст. 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Закріплена вказаною нормою презумпція правочину означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Отже, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 23.01.2018 року у справі №203/2612/13-ц, від 19.06.2018 року у справі №5023/3905/12.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

При цьому, приписи вказаної статті кореспондуються з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України відповідно до якої господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами.

Конституційний Суд України в п.3.2 Рішення від 10.11.2011 року № 15-рп/2011 у справі № 1-26/2011 зазначив, що регулювання договірних цивільних відносин здійснюється як самостійно їх сторонами, так і за участю держави відповідно до положень Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 638 ЦК України та ст. 180 ГК України договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (предмету, визначених законом необхідних умов для договорів даного виду та визначених за заявою сторін умов). Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, за змістом ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Як визначено ст. 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

В силу ст. 15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Проаналізувавши умови спірного Договору оренди землі (державна реєстрація від 29 грудня 2009 року за № 040949006599) суд приходить до висновку про його укладеність, зважаючи на погодження його сторонами усіх істотних для даного Договору умов.

Суд зазначає, що правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами Земельного кодексу України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно - правовими актами.

Згідно ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатом аукціону.

Відповідно до статті 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Ненормативний (індивідуальний) правовий акт державного управління - це індивідуальний юридичний акт, який розв`язує конкретну управлінську справу, персонально визначає поведінку адресата, має державновладний характер, застосовується уповноваженим органом у встановленому порядку, одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

Як зазначено в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 19, ст. 144 Конституції України, ст. 25, ч. 14 ст. 46, частин 1, 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Тобто, у зв`язку з прийняттям такого ненормативного акту виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акту на земельну ділянку та, як в даному випадку, укладення договору оренди.

Відповідно до статті 118 Конституції України виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.

Рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня.

Як унормовано статтею 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 13 Закону України Про місцеві державні адміністрації до відання місцевих державних адміністрацій межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань використання землі.

Згідно з пунктом а частини першої статті 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Повноваження органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування визначені статтею 122 вищевказаного Кодексу, відповідно до якої обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Отже, обласна державна адміністрація здійснює повноваження щодо передачі у власність або у користування земельних ділянок державної власності у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельних ділянок, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

За змістом статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

В силу приписів до ст. 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Пунктом 8 Договору оренди передбачено, що після закінчення строку дії договору орендар має переважне право на поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 45 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Це положення договору узгоджується із загальною нормою частини першої статті 777 Цивільного кодексу України та статтею 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, яка діяла на чив виникнення спірни правовідносин).

Так, у частині першій статті 777 Цивільного кодексу України законодавець закріпив переважне право наймача, який належно виконує свої обов`язки за договором, на укладення договору на новий строк та передбачив певну процедуру здійснення цього права.

Стаття 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, яка діяла на час виникнення спірни правовідносин) фактично об`єднує два випадки пролонгації договору оренди.

Наразі, статтею 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, яка діяла на чив виникнення спірни правовідносин) регламентовано поновлення договору оренди землі на новий строк як у випадку реалізації переважного права орендаря перед іншими особами (частини 1-5 цієї норми), так і у випадку, коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди (частина 6 цієї норми).

Так, у частинах першій - п`ятій статті 33 цього Закону України "Про оренду землі" передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України "Про оренду землі", можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що для застосування положень частини 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належним чином виконує свої обов`язки за договором; орендар до спливу строку договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень і своє рішення.

Тобто, законодавцем у частині 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, яка діяла на чив виникнення спірни правовідносин) визначено алгоритм дій, який зобов`язує орендодавця після отримання листа-повідомлення орендаря: 1) розглянути лист-повідомлення на відповідність вимогам закону; 2) узгодити з орендарем (за необхідності) істотні умови договору; 3) за відсутності заперечень прийняти рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності); 4) укласти з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі (частина 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі")..

За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендареві направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Як зазначено в постановах Верховного Суду від 09.06.2020 року у справі № 912/1860/19 та 18.12.2018 року у справі № 912/1600/17, зазначені положення слід розуміти таким чином:

а) орендодавець у разі невідповідності змісту листа-повідомлення та умов проекту додаткової угоди вимогам закону повинен протягом місяця із дати його отримання повідомити орендареві про такі невідповідності, що, у свою чергу, може бути підставою для заперечення у задоволенні заяви орендаря;

б) може запропонувати свою редакцію істотних умов договору оренди землі.

При цьому необхідно мати на увазі, що заперечення орендодавця щодо невідповідності листа-повідомлення із проектом додаткової угоди вимогам закону мають бути обґрунтованими і містити конкретні посилання на порушення закону, зазначені у листі-повідомленні або проекті додаткової угоди, або містити конкретні істотні умови договору, щодо яких орендодавець пропонує зміни.

Якщо орендар та орендодавець у процесі погодження фактично дійшли згоди щодо нових істотних умов договору оренди землі, але не уклали додаткової угоди, то способом захисту прав орендаря буде саме його звернення до суду із позовом про укладення додаткової угоди на нових узгоджених істотних умовах, а не автоматична пролонгація на попередніх умовах.

При цьому підстави для поновлення договору оренди земельної ділянки, передбачені у частинах 1- 5 і частині 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, яка діяла на час виникнення спірни правовідносин), поновлення договору оренди згідно з якою саме і полягає у тому, що орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує у поновленні договору, зокрема у зв`язку з належним виконанням договору оренди землі, не пов`язані одна з іншою.

Правову позицію щодо розрізнення цих підстав було сформульовано Верховним Судом України, зокрема, у постанові від 25.02.2015 у справі № 6-219цс14, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц та Верховним Судом у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 10.09.2018 по справі № 920/739/17.

Таким чином, тільки у разі встановлення обставин дотримання орендарем процедури і строків звернення до орендодавця із повідомленням про намір поновити договір оренди землі та невиконання орендодавцем установленого частиною 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" обов`язку у місячний термін розглянути надісланий орендарем лист-повідомлення, поведінку орендодавця, відповідно, не можна визнати добросовісною.

З матеріалів справи вбачається, що позивач скористався своїм переважним правом на поновлення Договору оренди, оскільки більш ніж за 45 днів до закінчення строку його дії (з урахуванням укладеної Додаткової угоди № 1 від 20.02.2015 року до Договору, якою поновлено Договір оренди землі від 29.12.2009 року строком на 5 років) направив до Миколаївської обласної державної адміністрації 03.12.2019 року лист-повідомлення про поновлення Договору оренди землі.

Проте, як встановлено за матеріалами справи, позивачем як суб`єктом звернення не було дотримано приписи ст. 33 Закону України Про оренду землі (в редакції, яка діяла на час виникнення спірни правовідносин), оскільки всупереч імперативним приписам законодавства до вказаного листа від 03.12.2019 року орендарем не було додано проект відповідної додаткової угоди до Договору оренди землі, що в подальшому зумовило залишення відповідачем звернення без задоволення для доопрацювання.

Окрім цього, 21.01.2020 року позивач вдруге звернувся до відповідача з листом - заявою щодо поновлення, надавши при цьому документи для розгляду.

Отже, орендар виконав свій обов`язок щодо повідомлення орендодавця не пізніше ніж за 45 днів до закінчення строку дії договору про намір його поновити, як це передбачено умовами Договору оренди та Додаткової угоди № 1 та не суперечить вимогам ч. 2 ст. 33 Закону України "Про оренду землі".

При цьому як встановлено судом, підставою неможливості укладення Додаткової угоди до Договору оренди землі про поновлення договору оренди, з якою не погоджується та вважає протиправною позивач, є зазначена відповідачем необхідність розроблення та затвердження у встановленому порядку технічної документації з нормативної грошової оцінки вищевказаної земельної ділянки і надання до облдержадміністрації витягу з цієї технічної документації.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 5 Закону України "Про оцінку земель" передбачено, що залежно від мети та методів проведення оцінка земель поділяється на такі види: бонітування ґрунтів; економічна оцінка земель; грошова оцінка земельних ділянок. Грошова оцінка земельних ділянок залежно від призначення та порядку проведення може бути нормативною і експертною. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні (крім випадків спадкування спадкоємцями першої та другої черги за законом (як випадків спадкування ними за законом, так і випадків спадкування ними за заповітом) і за правом представлення, а також випадків спадкування власності, вартість якої оподатковується за нульовою ставкою) та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, вартості земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд, а також при розробці показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до ст. 13 вказаного Закону нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі, зокрема, визначення розміру земельного податку; визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Статтею 15 Закону України "Про оцінку земель" підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок може проводитися також на підставі договору, який укладається заінтересованими особами в порядку, встановленому законом.

За змістом ст. 18 даного Закону нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться: розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5 - 7 років; розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 5 - 7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 7 - 10 років.

Аналогічні умови були внесені сторонами до спірного Договору оренди шляхом укладення Додаткової угоди № 1 від 20.02.2015 року про поновлення Договору оренди землі від 29.12.2009 року, згідно п. 9 якого нормативна грошова оцінка земельної ділянки проводиться не рідше ніж один раз на 7-10 років, забезпечення проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки покладається на орендаря та здійснюється за його рахунок.

За результатами нормативної грошової оцінки згідно ст. 20 Закону України "Про оцінку земель" складається технічна документація, у такому випадку дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, який видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (ч. 3 ст. 23 даного Закону).

Згідно з пунктами 34, 35 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції сільської, селищної, міської ради належить вирішення на пленарних засіданнях питань регулювання земельних відносин; затвердження ставок земельного податку відповідно до Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України договір оренди земельної ділянки є підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку.

За змістом п. 288.2. зазначеної статті платником орендної плати є орендар земельної ділянки; об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду(п. 288.3.); розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (п. 288.4.); розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території; не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки; може перевищувати граничний розмір орендної плати, встановлений у підпункті 288.5.2, у разі визначення орендаря на конкурентних засадах; для пасовищ у населених пунктах, яким надано статус гірських, не може перевищувати розміру земельного податку; для баз олімпійської, паралімпійської та дефлімпійської підготовки, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, не може перевищувати 0,1 відсотка нормативної грошової оцінки (п. 288.5).

Відповідно до ст. 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Тобто, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати.

Водночас як свідчать матеріали справи, ПАТ Миколаївєвродім до листів - звернень про поновлення вищевказаного Договору оренди землі було додано наданий відділом у Вітовському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 15.01.2020 року № 80/0/199-20, у якому зазначено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 4,6747 кв. м з кадастровим номером 4823381700:24:000:0009 становить 328956,42 грн.

При цьому в примітці до вищевказаної довідки зазначено, що згідно з частиною другою статті 18 Закону України Про оцінку земель нормативна грошова оцінка земельних ділянок несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів проводиться не рідше ніж один раз на 7 - 10 років. Наявна у місцевому фонді документації Відділу Технічна документація з нормативної грошової оцінки земельної ділянки ВАТ Миколаївєвродім для промисловості під обслуговування асфальтобетонного заводу за адресою: в межах території Коларівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області розроблена у 2009 році.

Також листом Відділу у Вітовському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 12.08.2020 № 371/109-20 повідомлено відповідача про те, що Технічна документація з нормативно - грошової оцінки земельної ділянки ВАТ Миколаївєвродім для промисловості під обслуговування асфальтобетонного заводу за адресою: в межах території Коларівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області розроблена у 2009 році, у зв`язку з чим у витязі з цієї технічної документації, наданому ПАТ Миколаївєвродім , зроблено застереження з посиланням на частину другу статті 18 Закону України Про оцінку земель .

Таким чином фактичні обставини справи свідчать, що додана позивачем до листів - звернень нормативна грошова оцінка земельної ділянки, яка є обов`язковою для визначення розміру орендної плати як істотної умови Договору оренди землі та подальшого укладення додаткової угоди, не відповідала приписам статті 18 Закону України Про оцінку земель та умовами п. 9 Договору оренди землі в редакції Додаткової угоди № 1 від 20.02.2015 року.

Абзацом третім розділу IX Перехідні положення Закону України Про оренду землі , який набрав чинності 15.07.2020 року, встановлено, що договори оренди земельних ділянок приватної власності, а також земельних ділянок державної або комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, що перебувають у власності орендаря, укладені до набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щод протидії рейдерству , у разі їх продовження (укладення на новий строк) мают містити умови, передбачені статтею 33 цього Закону та статтею 126-1 Земельного кодексу України.

Поряд із цим суд зауважує, що однією з істотних умов договору оренди землі є визначення в правочині об`єкту оренди, а саме зазначення кадастрового номеру, місця розташування та розміру земельної ділянки.

Зокрема, згідно з наданою позивачем інформацією Державного кадастрового реєстратора відділу у Вітовському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області Смоленкової О. від 13.01.2020 року у зв`язку зі вступом в дію з 17.10.2012 року Постанови КМУ №1051 Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру кадастровий номер земельної ділянки визначається з використанням автоматизованої системи Державного земельного кадастру та присвоюється в автоматичному режимі, внаслідок чого відповідно кадастровий номер 4823381700:07:000:0865 земельної ділянки площею 4,6747 га, яка розташована за адресою: Миколаївська область, Вітовський район, Коларівська сільська рада, змінено на новий кадастровий номер 4823381700:24:000:0009, що підтверджується також наданим позивачем витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 02.12.2019 року № НВ-4808030032019.

Крім того, змінилася адреса земельної ділянки, оскільки в результаті добровільного об`єднання територіальних громад Коларівська сільська рада припинилася шляхом приєднання до Мішково-Погорілівської сільської ради, та відповідно до Постанови Верховної Ради України від 17.07.2020 року № 807-ІХ Про утворення та ліквідацію районів Вітовський район Миколаївської області ліквідовано та утворено Миколаївський район Миколаївської області.

Таким чином під час вирішення питання про укладення Додаткової угоди про поновлення Договору оренди землі згідно ч. 5 ст. 33 Закону України Про оренду землі сторони повинні вчиняти правочин, зміст якого відповідає вимогам чинного законодавства, в той час як запропонована позивачем Додаткова угода про поновлення Договору оренди землі від 29.12.2009 року, зареєстрованого в Книзі реєстрації договорів оренди землі від 29.12.2009 року за № 040949006599, вищенаведеним приписам чинного законодавства не відповідала.

Суд наголошує, що питання щодо самого факту можливості укладення в судовому порядку додаткової угоди до договору оренди землі з посиланням на ч. 5 ст. 33 Закону України Про оренду землі пов`язано з встановленням умов такої угоди, зокрема, якщо вона містить інші умови, ніж первинний договір оренди.

Наразі, у постанові Верховного Суду від 27.06.2019 року у справі №923/925/18 суд звернув увагу на те, що з позовом про укладення додаткової угоди на нових істотних умовах із підстав, передбачених у чч.1- 5 ст.33 Закону України Про оренду землі позивач мав право звертатися лише в разі їх узгодження між сторонами (така позиція дублює підхід, викладений в постанові від 10.09.2018 року у справі № 920/739/17).

Оскільки як встановлено судом, зважаючи на необхідність узгодження сторонами нових істотних умов Договору у зв`язку з настанням, зокрема, обставини зміни адреси та кадастрового номеру спірної земельної ділянки, між орендарем та орендодавцем не було досягнуто згоди в процесі погодження нових істотних умов, зазначене виключає можливість поновлення договору оренди в порядку ч. 5 ст. 33 Закону України Про оренду землі , навіть в судовому порядку.

Водночас наведене не спростовує ймовірності його поновлення в порядку ч. 6 ст. 33 вказаного Закону (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), проте ця правова норма як підстава для позовних вимог вказана позивачем не була, у зв`язку з чим відповідні обставини дослідженню в межах даної судового справи не підлягають.

З огляду на вищенаведене, оскільки обставинами справи не підтверджується порушення відповідачем процедури реалізації позивачем переважного права відповідно до частин 1-5 Закону України Про оренду землі на поновлення Договору оренди землі, зареєстрованого в Книзі реєстрації договорів оренди землі від 29.12.2009 року за № 040949006599, суд доходить висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог позивача.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції законів України та на засадах верховенства права (ч. 1ст. 6 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(див. рішення від 21 січня 1999 року в справі Гарсія Руїз проти Іспанії , від 22 лютого 2007 року в справі Красуля проти Росії , від 5 травня 2011 року в справі Ільяді проти Росії , від 28 жовтня 2010 року в справі Трофимчук проти України , від 9 грудня 1994 року в справі ХіроБалані проти Іспанії , від 1 липня 2003 року в справі Суомінен проти Фінляндії , від 7 червня 2008 року в справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії ) свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа Серявін та інші проти України (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі РуїсТоріха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 Про судове рішення рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач не довів в розумінні ст. 74 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, суд вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-80, 86, 123, 129, 227, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1.В задоволенні клопотання позивача Приватного акціонерного товариства "Миколаївєвродім" про зупинення провадження у справі № 915/827/20 відмовити.

2. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 25 січня 2021 року.

Суддя А.М. Селівон