Постанова

від 24.01.2021 по справі 635/6613/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

Іменем України

25 січня 2021 року

м. Харків

справа № 635/6613/17

провадження 22ц/818/107/21

Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах в складі:

головуючого Котелевець А.В.,

суддів - Бурлака І.В., Яцини В.Б.,

за участю секретаря Огар І.В.,

імена (найменування) сторін:

позивач ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ),

відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє у власних інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_3 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Орган опіки та піклування Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області, Західне регіональне управління Державної прикордонної служби України,

представники Брижко Олександр Володимирович, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України на рішення Харківського районного суду Харківської області від 24 грудня 2019 року в складі судді Шинкарчука Я.А.,

у с т а н о в и в:

В листопаді 2017 року ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє у власних інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , 2006 року народження, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Орган опіки та піклування Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області, Західне регіональне управління Державної прикордонної служби України, про визнання осіб такими, що втратили право користування службовим житловим приміщенням та виселення без надання іншого жилого приміщення.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням житлової комісії Харківського прикордонного гарнізону від 03 вересня 2015 року військовослужбовцю Східного регіонального управління Державної прикордонної служби (військовачастина НОМЕР_1 )полковнику ОСОБА_1 з сім`єю з трьох чоловік надано двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 13 травня 2017 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Наказом голови Державної прикордонної служби України № 1024-ос від 25 липня 2017 року полковника ОСОБА_1 направлено для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 (місто Одеса) та наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) № 398-ос від 07 серпня 2017 року його виключено зі списків частини та усіх видів забезпечення. При цьому ОСОБА_1 має інше не здане житлове приміщення службову трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 , яке надавалось йому спільним рішенням житлової комісії Львівського гарнізону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України та командування від 28 жовтня 2010 року № 9.

Враховуючи наведене, ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) просило визнати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування службовим житловим приміщенням АДРЕСА_1 та встановити порядок виконання рішення шляхом надання останнім двомісячного терміну для звільнення, зняття з реєстрації місця проживання та передачі Східному регіональному управлінню Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) вказаного службового приміщення.

20лютого 2018року ОСОБА_2 подала відзивна позовнузаяву,в якомупросила позовв частинівирішення спорупро визнанняїї та сина такими, що втратили право користування службовим житловим приміщенням АДРЕСА_1 , а також встановлення порядку виконання судового рішення залишити без задоволення.

Відзив мотивовано тим, що вона вселилась у спірне житлове приміщення як член сім`ї колишнього чоловіка ОСОБА_1 згідно з ордером № 26, який був виданий 26 грудня 2015 року Виконавчим комітетом Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області на підставі рішення виконкому Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області № 2204 від 14 грудня 2015 року. Вона є пенсіонеркою Державної прикордонної служби України за віком, вислуга складає 29 років. У зв`язку з розірванням шлюбу вона 30 травня 2017 року зверталась до позивача з заявою про розділ житлової справи та зарахування її на квартирний облік по Харківському прикордонному гарнізону, однак в задоволенні заяви було відмовлено, оскільки ні вона, ні її чоловік не проходять військову службу в військових частинах Харківського прикордонного гарнізону. Іншого житла вона не має.

14 лютого 2018 року ОСОБА_1 подав відзив на позовну заяву, в якому просив залишити позов без задоволення.

Відзив мотивовано тим, що він особисто звільнив службове приміщення АДРЕСА_1 ,виїхав донового містаслужби вмісто Одесата особистоз 01грудня 2017року зареєстрований заадресою: АДРЕСА_3 .В спірномужитлі зареєстрованіна данийчас проживаютьйого колишнядружина тасин,які іншогожитла немають.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 24 грудня 2019 року позов Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) залишено без задоволення.

Рішення судупершої інстанціїмотивовано тим,що на час розгляду справи ОСОБА_1 знятий з реєстраційного обліку за адресою спірної квартири, що сторонами не заперечувалось. ОСОБА_2 є одинокою особою та проживає разом з неповнолітньою дитиною, отже підстави для виселення цих осіб в розумінні статті 125 Житлового кодексу Української РСР (далі ЖК УРСР), відсутні. Суд першої інстанції послався на практику Європейського суду з прав людини, зокрема, на рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Кривицька та Кривицький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine, заява № 19009/04, параграф 41), згідно з яким втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла, та вказав, що у разі виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без надання іншого житлового приміщення вони нестимуть надмірний тягар у порівнянні з можливостями позивача забезпечити житлом своїх співробітників.

11 лютого 2020 року Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, просило скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову про задоволення позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не взято до уваги договір найму № 14-16, укладений 31 березня 2016 року між ОСОБА_1 та Східним регіональним управлінням Державної прикордонної служби України, згідно з яким наймач зобов`язався при виїзді разом з усією сім`єю на інше місце проживання звільнити у двомісячний термін і здати наймодавцю займане жиле приміщення та його обладнання в належному стані за актом. В пункті 6 цього договору також передбачено, що підлягають виселенню зі службового приміщення колишні члени сім`ї військовослужбовця, які проживають при ньому після розірвання шлюбу, в двомісячний термін з дня розірвання шлюбу.

Суд першої інстанції також не звернув уваги на письмове зобов`язання від 31 березня 2016 року щодо звільнення військовослужбовцем та членами його сім`ї, а також колишніми членами сім`ї військовослужбовця, які проживають при ньому після розірвання шлюбу, службового приміщення у двомісячний термін з дня видання наказу про виключення зі списків особового складу у разі переміщення військовослужбовця по службі, пов`язаного з переїздом в іншу місцевість.

Крім того, судом не взята до уваги правова позиція, що міститься в постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-798цс17, згідно з якою право користування службовим приміщенням члена сім`ї (або колишнього члена сім`ї) є похідним від права особи, якій у встановленому законом порядку виданий спеціальний ордер для проживання на період її роботи. На даний час ОСОБА_1 не проходить службу в Східному регіональному управлінні Державної прикордонної служби України та має інше не здане житлове приміщення службову трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 .

10 квітня 2020 року ОСОБА_6 представник ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Відзив мотивовано тим, що рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 20 вересня 2019 року у справі № 635/1838/18, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року, задоволено позов ОСОБА_2 . Скасовано пункт 5 протоколу від 05 вересня 2017 року засідання житлової комісії Харківського прикордонного гарнізону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України в частині рішення про зняття ОСОБА_2 з квартирного обліку; зобов`язано Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України в особі житлової комісії Харківського прикордонного гарнізону поставити (відновити) ОСОБА_2 зі складом сім`ї ОСОБА_3 , 2006 року народження, на квартирному обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, із збереженням попереднього часу перебування на обліку з 17 травня 1999 року.

ОСОБА_1 , Орган опіки та піклування Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області рішення суду першої інстанції не оскаржили, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Перевіряючи законністьі обґрунтованістьрішення судупершої інстанціївідповідно довимог частини1статті 367 ЦПКУкраїни в межахдоводів івимог апеляційної скарги-судова колегіявважає,що апеляційнаскарга непідлягає задоволенню з таких підстав.

Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у Державній прикордонній службі України та має звання полковника.

Рішенням житлової комісії Харківського прикордонного гарнізону від 03 вересня 2015 року військовослужбовцю ІНФОРМАЦІЯ_3 (військовачастина НОМЕР_1 )полковнику ОСОБА_1 з сім`єю з трьох чоловік надано двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . На підставі даного рішення ОСОБА_7 видано ордер № 26 на право зайняття житлового приміщення за вказаною адресою . У спеціальний ордер на службове житлове приміщення включено дружину ОСОБА_2 та сина ОСОБА_3

31березня 2016року міжпозивачем тавідповідачем ОСОБА_1 укладено договірнайму службовогожитла вбудинку державногоі громадськогожитлового фондуУкраїни.

Службове житло № НОМЕР_3 за адресою: АДРЕСА_4 є власністю держави та перебуває на обліку Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України.

Наказом голови Державної прикордонної служби України № 1024-ос від 25 липня 2017 року полковника ОСОБА_1 направлено для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 (місто Одеса).

Відповідно до витягу з наказу Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України № 398-ос від 07 серпня 2017 року полковника ОСОБА_1 виключено зі списків частини та направлено до військової частини НОМЕР_2 у місто Одеса на підставі наказу голови Державної прикордонної служби України № 479-ос від 17 травня 2017 року.

Згідно з протоколом засідання житлової комісії Харківського прикордонного гарнізону № 5 від 05 вересня 2017 року ОСОБА_1 знято з квартирного обліку та виключено зі списку осіб, що потребують отримання службового житла у зв`язкуз переведенням до іншого гарнізону.

Згідно з довідкою від 17 січня 2018 року № 30/24 полковник ОСОБА_1 перебуває на військовій службі ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частині НОМЕР_2 ).

З 01 грудня 2017 року ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання особи.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 13 травня 2017 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 20 вересня 2019 року у справі № 635/1838/18, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року, задоволено позов ОСОБА_2 . Скасовано пункт 5 протоколу від 05 вересня 2017 року засідання житлової комісії Харківського прикордонного гарнізону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України в частині рішення про зняття ОСОБА_2 з квартирного обліку. Зобов`язано Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України в особі житлової комісії Харківського прикордонного гарнізону поставити (відновити) ОСОБА_2 зі складом сім`ї ОСОБА_3 , 2006 року народження, на квартирному обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, із збереженням попереднього часу перебування на обліку з 17 травня 1999 року.

За змістомстатті 47 Конституції Україникожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно із частиною четвертоюстатті 9 ЖК УРСРніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.12, 2.21 Інструкції про організацію забезпечення житловими приміщеннями в Державній прикордонній службі України, затвердженоїнаказом Адміністрації Державної прикордонної служби №1040 від 20 грудня 2007 року, військовослужбовцям та членам їх сімей, які проживають разом з ними, за відсутності в них за місцем проходження служби житла надаються службові житлові приміщення. Службове житлове приміщення надається військовослужбовцю на всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, у тому числі на дружину (чоловіка) і неповнолітніх дітей, які проживають окремо від військовослужбовця в цьому або іншому населеному пункті. У разі переміщення військовослужбовців по службі, пов`язаного з переїздом в іншу місцевість, службові житлові приміщення, які вони займали за попереднім місцем служби, підлягають звільненню у двомісячний термін з дня видання наказу про виключення із списків особового складу органу Державної прикордонної служби, крім випадків, передбачених у пункті 2.20 цієї Інструкції. Разом з тим, вказана Інструкція не визначає порядок визнання військовослужбовців такими, що втратили право користування службовим житловим приміщенням.

Стаття 71 ЖК УРСРвстановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Європейський суд з прав людини вказує, що «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

«Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві…» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 42, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

Відповідно достатті 72 ЖК Української РСРвизнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Відповідно до частини четвертоїстатті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц зроблено висновок по застосуванню статей71,72 ЖК Української РСР, який полягає в тому, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановленістаттею 71 ЖК Української РСРстроки у жилому приміщенні без поважних причин, що позивач не довів. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

Встановивши, що відповідач ОСОБА_1 разом з сім`єю не міг постійно проживати у спірній квартирі з поважних причин, оскільки виконував військові накази керівництва Державної прикордонної служби та начальника Східного регіональногоуправління Державноїприкордонної службиУкраїни про його переведення для проходження служби в іншу місцевість, пункт 5 протоколу від 05 вересня 2017 року засідання житлової комісії Харківського прикордонного гарнізону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України в частині рішення про зняття ОСОБА_2 з квартирного обліку скасовано та зобов`язано Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України в особі житлової комісії Харківського прикордонного гарнізону поставити (відновити) ОСОБА_2 зі складом сім`ї ОСОБА_3 , 2006 року народження, на квартирному обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, із збереженням попереднього часу перебування на обліку з 17 травня 1999 року, що встановлено рішеннями судів, які набрали законної сили, що з огляду на приписи частини п`ятої статті 82 УПК України не підлягає доказуванню, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями76-81 ЦПК України,правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Посилання в апеляційній скарзі на правову позицію, що міститься в постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-798цс17, згідно з якою право користуванні службовим приміщенням члена сім`ї (або колишнього члена сім`ї) є похідним від права особи, якій у встановленому законом порядку виданий спеціальний ордер для проживання на період її роботи, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки стосується інших фактичних обставин справи.

Доводи апеляційної скарги про те, що на даний час ОСОБА_1 не проходить службу в Східному регіональному управлінні Державної прикордонної служби України та має інше не здане житлове приміщення службову трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 на висновок суду щодо відсутності правових підстав для задоволення позову не впливає.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції дана належна оцінка.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України залишити без задоволення.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 24 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 26 січня 2021 року.

Головуючий А.В.Котелевець

Судді І.В.Бурлака

В.Б.Яцина