Ухвала

від 21.01.2021 по справі 331/1991/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 21.01.2021 Справа № 331/1991/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ Апеляційний суд

Провадження №11-кп/807/255/21Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Єдиний унікальний №331/1991/19Суддя-доповідач в 2-й інстанції ОСОБА_2 Категорія: ч.1 ст.190 КК України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2021 року м.Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі

головуючого ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участі секретаря ОСОБА_5

прокурора ОСОБА_6

обвинуваченого ОСОБА_7

захисника ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 25 серпня 2020 року, яким

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Дмитрівка Бахмацького району Чернігівської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,

визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України,

ВСТАНОВИЛА

Вказаним вироком районного суду ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за те, що він, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою власного збагачення, шляхом обману створив уявне враження у ОСОБА_9 про неможливість отримання ним витягу з Державного земельного кадастру та витягу з нормативно-грошової оцінки земельної ділянки без надання неправомірної вигоди посадовим особам Міськрайонного управління Держгеокадастру у Запорізькому районі та м.Запоріжжя Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, повідомивши останньому, що він може допомогти йому зареєструвати земельну ділянку в Державному земельному кадастрі та отримати відповідний витяг та витяг з нормативно-грошової оцінки вказаної земельної ділянки, запропонувавши ОСОБА_9 за вжиття таких заходів передати йому гроші в сумі 500 доларів США для передання їх начебто посадовим особам Міськрайонного управління Держгеокадастру у Запорізькому районі м.Запоріжжя Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, не маючи наміру передавати грошові кошти, а, отримавши їх від ОСОБА_9 , заволодів ними та розпорядитися на власний розсуд за обставин, детально зазначених у вироку, спричинивши ОСОБА_9 майнову шкоду у розмірі 500 доларів США, що еквівалентно по курсу НБУ станом на 25.02.2019 року 13508,656 грн.

Під час досудового розслідування дії ОСОБА_7 були кваліфіковані прокурором за ч.2 ст.369-2 КК, як одержання неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави.

Проте за результатами судового розгляду суд першої інстанції дійшов висновку про те, що така кваліфікація дій обвинуваченого не знайшла свого підтвердження, а тому кваліфікував дії обвинуваченого за ч.1 ст.190 КК, як заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство).

Йому призначено покарання за ч.1 ст.190 КК (в редакції від 11.01.2019 року) у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850,00 грн.

Вирішено питання про речові докази.

В апеляційній скарзі обвинувачений просив вирок змінити та перекваліфікувати його дії з ч.1 ст.190 КК на ч.2 ст.15, ч.1 ст.190 КК. Свої вимоги мотивував тим, що грошові кошти в сумі 500 доларів США були підробленими, про що він дізнався в приватному обміннику під час їх обміну, а тому він знищив надані ОСОБА_9 підроблені грошові кошти. Речові докази грошові кошти в сумі 500 доларів США не надавалися стороною обвинувачення для огляду в судовому засіданні та не оглядалися судом. Відтак, він здійснив усі дії для доведення злочину до кінця, який не був завершений через незалежні від нього обставини (грошові кошти були підробленими), а тому в нього не було можливості розпорядитися коштами. Тому суд повинен був кваліфікувати його дії за ч.2 ст.15, ч.1 ст.190 КК.

Заслухавши доповідь судді, обвинуваченого та його захисника, які повністю підтримали доводи та вимоги апеляційної скарги обвинуваченого та наполягали на її задоволенні; прокурора, який заперечив проти апеляційної скарги та просив вирок залишити без змін; перевіривши матеріали кримінального провадження і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право вирок суду залишити без змін.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що висновки суду про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК, ухвалено відповідно до вимог ст.370 КПК на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду й оціненими згідно з положеннями ст.94 КПК.

Так, в основу обвинувального вироку суду першої інстанції обґрунтовано покладено покази свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , які надали пояснення про відомі їм обставини даного провадження.

Рішення суду про винуватість обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні злочину, за який його засуджено, підтверджується також даними, встановленими із аналізу сукупності зібраних у ході досудового розслідування письмових доказів, наданих стороною обвинувачення і досліджених судом першої інстанції. Зокрема, даними матеріалів негласних слідчих дій, відео, аудіо записів, які безпосередньо були досліджені судом першої інстанції та іншими письмовими доказами.

Визнавши ці докази достовірними, допустимими, а в їх сукупності достатніми, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК.

Належність, допустимість та достовірність цих доказів сторонами кримінального провадження не оспорюються.

В апеляційній скарзі обвинувачений вважав, що суд першої інстанції мав кваліфікувати його дії за ч.2 ст.15, ч.1 ст.190 КК, оскільки грошові кошти були підробленими, а тому в нього не було можливості розпорядитися ними.

Проте колегія суддів критично ставиться до таких заперечень обвинуваченого. При цьому колегія суддів виходить з того, що шахрайство вважається закінченим злочином, якщо винний заволодіває предметом злочину винятково за допомогою обману або зловживання довірою і після цього має реальну можливість розпорядитися ним як своїм. Це означає, що шахрайство передбачає такий перехід певного предмета у володіння винного, який дозволяє йому реально здійснити хоча б первісне розпорядження.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачений ОСОБА_7 отримав від ОСОБА_9 500 доларів США, що не заперечується стороною захисту, та за поясненнями самого обвинуваченого ці кошти він знищив. Тобто фактичні обставини даного кримінального провадження свідчать про те, що обвинувачений заволодів грошовими коштами шляхом обману та розпорядився ними на власний розсуд.

Доводи сторони захисту про те, що долари США були фальшивими, були предметом ретельної перевірки суду першої інстанції, який навів у вироку докладні відповіді та мотиви, чому він вважає їх необґрунтованими.

Зокрема, суд першої інстанції цілком обґрунтовано зазначив у вироку, що такі заперечення сторони захисту спростовуються протоколом огляду, помітки та вручення заздалегідь ідентифікованих засобів - грошових купюр від 25.02.2019 року, відповідно до якого були оглянуті грошові кошти у доларовому еквіваленті на загальну суму 500 доларів США, 5 купюр номіналом 100 доларів США, додатком до протоколу на якому зафіксовано копії усіх оглянутих купюр; протоколом про результати проведення негласних слідчих розшукових дій, аудіо-, відеоконтроль особи від 14.03.2019 року та відеозаписом до нього, відповідно до якого ОСОБА_9 перераховані 25.02.2019 року грошові кошти на суму 500 доларів США, 5 купюр номіналом по 100 доларів у присутності ОСОБА_7 , які останній взяв та оглянув.

Та обставина, що грошові кошти в розмірі 500 доларів США під час досудового розслідування не вилучалися та не визнавалися речовими доказами висновків суду в цій частині не спростовує. Сам по собі факт наскрізної нумерації купюр, на що посилався в своїй апеляційній скарзі обвинувачений, не може свідчити про фальшивість грошових коштів без встановлення даної обставини у визначений законом спосіб. При цьому суд першої інстанції слушно зауважив у вироку про відсутність можливості проведення відповідної експертизи через знищення обвинуваченим зазначених грошових коштів.

Відтак, відповідно до встановленої сукупності фактів, що належать до предмета доказування у кримінальному провадженні, діяння ОСОБА_7 районним судом правильно кваліфіковано за ч.1 ст.190 КК.

За приписами статей 404, 405 КПК суд апеляційної інстанції зобов`язаний перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, у тому числі за необхідності - і шляхом дослідження доказів. Таке дослідження доказів здійснюється лише за клопотанням учасників судового провадження.

Проте ні в апеляційній скарзі, ні під час апеляційного розгляду обвинуваченим не заявлялось клопотань про дослідження апеляційним судом доказів, з`ясування або встановлення тих чи інших обставин.

Виходячи з такої засади кримінального провадження, як безпосередність дослідження доказів (п.16 ч.1 ст.7, ст.23 КПК), апеляційний суд не вправі давати доказам іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції, якщо доказів, наданих стороною обвинувачення й захисту, не було безпосередньо досліджено під час апеляційного перегляду кримінального провадження.

Отже, в контексті ст.404 КПК судова колегія не вправі дати іншу оцінку доказам, ніж ту, що дав суд першої інстанції.

Відтак, наведені в апеляційній скарзі доводи обвинуваченого не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, викладених в оспорюваному судовому рішенні, і не ставлять під сумнів їх законність.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили чи могли перешкодити суду повно й усебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, у матеріалах провадження під час апеляційного розгляду не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.407, 418, 419 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Вирок Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 25 серпня 2020 року щодо ОСОБА_7 в цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з часу її проголошення.

Головуючий суддяСуддяСуддяОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4