Постанова

від 25.01.2021 по справі 910/423/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" січня 2021 р. Справа№ 910/423/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Євсікова О.О.

суддів: Корсака В.А.

Владимиренко С.В.

за участю:

секретаря судового засідання: Кульчицької І.А.,

представників сторін:

позивача: Коновал О.Ю.,

відповідача: Момот В.Л.,

розглянувши апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсальна транспортна компанія в Україні"

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2020 (повний текст складений 07.08.2020)

у справі № 910/423/19 (суддя Борисенко І.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейлтранслогістик"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсальна

транспортна компанія в Україні"

про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.07.2020 у справі №910/423/19 позов задоволено повністю: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсальна Транспортна Компанія в Україні" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейлтранслогістик" 837.247,80 грн основного боргу, 1.082,93 грн 3% річних, 12.574,96 грн судового збору.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що наявними у справі належними письмовими доказами є доведеним факт прострочення відповідачем оплати отриманих послуг.

Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, ТОВ "Універсальна транспортна компанія в Україні" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.09.2020 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Корсак В.А., Попікова О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 розгляд апеляційної скарги призначено на 21.12.2020.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.12.2020 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Корсак В.А., Владимиренко С.В. (у зв`язку з відпусткою судді Попікової О.В.).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2020 прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсальна транспортна компанія в Україні" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2020 у справі №910/423/19 до провадження у визначеному складі суду.

У судовому засіданні 21.12.2020 оголошувалась перерва до 25.01.2020.

Вимоги та доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевий суд не надав належної оцінки тому, що:

- акт-перерахунок №4/1 від 30.01.2020 є одностороннім документом позивача, з якого неможливо встановити сторони господарської операції, відповідальних осіб за її проведення, а тому такий акт не є належним та допустимим доказом;

- лист позивача від 15.06.2018 за №316/08 також не є належним та допустимим доказом, оскільки відповідач не отримував зазначеного листа;

- неможливості отримання відповідачем послуг від позивача починаючи з 08.06.2018;

- позивач надав відповідачеві санкційні вагони, що мали ризик припинення курсування по території України, тобто надав комерційно непридатні вагони;

- таблиця із зведеною інформацією з довідки Філії ГІОЦ ПАТ Укрзалізниця (додаток до заяви позивача від 02.05.2020 за вих. № 02/05-02 про зменшення суми позовних вимог) також є одностороннім документом позивача, а тому може бути належним та допустимим доказом;

- письмова інформація Філії ГІОЦ ПАТ Укрзалізниця не може бути використана в якості належного доказу, оскільки має виключно довідковий характер;

- позивач не надав жодної залізничної накладної, яка підтверджувала б факт перебування вагонів під перевезеннями відповідача;

- обумовлені договором послуги перевезеннями передбачають рух лише завантажених вагонів, без урахування днів простою.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, зазначив, що рішення місцевого суду прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, і просив залишити вказане рішення без змін.

У судовому засіданні 25.01.2021 представник відповідача надав усні пояснення у справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу.

Представник відповідача надав усні пояснення у справі, відповів на запитання суду, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Частинами 1, 4 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено місцевим судом та підтверджується матеріалами справи, Товариство з обмеженою відповідальністю Рейлтранслогістик (експедитор) та Товариство з обмеженою відповідальністю Універсальна транспортна компанія в Україні (клієнт) 21.05.2018 уклали договір №21/05-18 про транспортно-експедиторське обслуговування (далі - Договір) та Додаткову угоду №1 від 21.05.2018 до Договору.

Згідно з п. 1.2 Договору позивач (експедитор) зобов`язався надати на адресу відповідача (клієнта) транспортно-експедиторські послуги з організації перевезень вантажів та забезпечення залізничними вагонами.

Згідно з пунктом 1 Додаткової угоди № 1 від 21.05.2018 до Договору винагорода позивача (експедитора) встановлена у сумі 900,00 грн з ПДВ за один вагон/добу, при цьому кожна неповна доба вважається повною.

Згідно з п. 3 Додаткової угоди нарахування винагороди проводиться за період використання кожного вагону під перевезеннями відповідача (клієнта), включаючи час перебування вагонів на під`їзних коліях та шляхах загального користування.

Згідно з п. 5 Додаткової угоди період надання послуг визначається на підставі календарного штемпеля у залізничні накладній або за даними філії ГІОЦ ПАТ "Укрзалізниця".

Згідно з п. 5.1 Додаткової угоди датою початку надання послуг відповідачу (клієнту) є 01.06.2018.

Згідно з пп. 2.1.1 Договору відповідач (клієнт) зобов`язався використовувати вагони позивача за маршрутами, що попередньо узгоджені сторонами у додатку №2 до Договору - Перелік маршрутів перевезення вантажів №1 від 24.05.2018.

Згідно з вищевказаним Переліком перевезення повинні здійснюватися за круговими маршрутами, тобто від вказаних станцій навантаження до вказаних станцій призначення та в зворотному напрямку.

Згідно з пп. 2.1.2 Договору відповідач зобов`язався направити позивачу на пізніше 25 числа місяця, що передує місяцю надання послуг, заявки на подачу вагонів під навантаження.

На виконання умов Договору відповідач до 25 числа місяця, що передує місяцю початку надання послуг (червень 2018 року), надав позивачеві шістнадцять заявок на подачу вагонів №№1-16, всі з яких датовані 23.05.2018. В заявках відповідача вказані станції відправлення та призначення, відповідно до яких вагони позивача повинні курсувати за круговим маршрутом: з вантажем - від станції навантаження до станції призначення та порожні - у зворотному напрямку.

Згідно з пп. 2.1.3 Договору відповідач зобов`язався своєчасно проводити оплату послуг та відшкодування витрат позивача.

Відповідно до пп. 2.1.7 Договору відповідач зобов`язався проводити взаєморозрахунки з перевізниками за перевезення вагонів територією України та інших держав.

Згідно з п. 3.4 Договору оплата за послуги здійснюється шляхом 100% передплати не пізніше, ніж за 1 календарний день до початку подачі порожніх вагонів на станцію навантаження на підставі виставленого рахунку на попередню оплату.

На виконання п. 1.2 та пп. 2.3.3 Договору позивач у червні 2018 року надав відповідачу транспортно-експедиторські послуги у вигляді забезпечення відповідача залізничними вагонами для перевезень за відповідними маршрутами вантажів третіх осіб - вантажовласників.

Факт надання позивачем в червні 2018 року послуг та отримання їх відповідачем підтверджується підписаними сторонами актами: №1 від 01.08.2018 на суму 949.500,00 грн, №2 від 01.08.2018 на суму 22.500,00 грн; №3 від 30.06.2018 на суму 4.447,80 грн. Загальна сума наданих послуг за вказаними актами склала 976.447,80 грн.

Відповідач на виконання умов пп. 2.1.3 та п. 3.4 Договору здійснив часткову грошову оплату за послуги позивача у загальній сумі 600.000,00 грн, в тому числі: 450.000,00 грн - 26.06.2018, 100.000,00 грн - 06.07.2018 та 50.000,00 грн. 09.07.2018.

Таким чином заборгованість відповідача за надані позивачем у червні 2018 року послуги за актами №1 від 01.08.2018, №2 від 01.08.2018, № 3 від 30.06.2018 склала 376.447,80 грн (949.500,00 + 22.500,00 + 4.447,80 - 450.000,00 - 100.000,00 - 50.000,00).

В подальшому позивач здійснив перерахунок обсягу (вагонів/діб) наданих послуг за червень 2018 року.

08.06.2018 телеграмою ПАТ "Укрзалізниця " від 07.06.2018 №Ц-2/42, із змінами до неї, були введені обмеження, зокрема з 08.06.2018 заборонено перевезення вантажів, перевезення порожніх вагонів та транзит вагонів, в тому числі АО "ВЭБ-лизинг" (РФ), крім перевезення порожніх вагонів в напрямку РЖД.

15.06.2018 іншою телеграмою ПАТ "Укрзаліниця" №Ц-2/83 (та згідно з публікацією на офіційному сайті ПАТ "Укрзалізниця") були введені зміни у дату вступу обмежень, зокрема: з 01.07.2018 заборонено перевезення вантажів, перевезення порожніх вагонів та транзит вагонів власників, в тому числі АО "ВЭБ-Лизинг" (РФ), крім перевезення порожніх вагонів в напрямку РЖД.

Факт того, що вагони, за якими позивач здійснив перерахунок обсягу наданих послуг за червень 2018 року та які зазначені у підписаних сторонами раніше актах № 1 та № 2 від 01.08.2018, є власністю АО "ВЭБ-Лизинг" (РФ), крім 2-ох вагонів власника ООО "РТХ-Логистик" (РФ), 1-го вагону власника ООО "РусНефтеТранс" (РФ) та 1-го вагону ООО "Аркада Транс" (РФ), підтверджується відповідним договором суборенди вагонів, актами прийому-передачі вагонів, укладеними між позивачем та ООО "РТХ-Логистик" (РФ), а також листами-погодженнями власників: АО "ВЭБ-Лизинг" (РФ), ООО "РТХ-Логистик" (РФ) та ООО "Рус Нефте Транс" (РФ).

У здійсненому позивачем перерахунку обсягу наданих послуг (вагон/діб) за червень 2018 року був виключений період дії обмежень з 08.06.2018 (включно), що вбачається із довідки ФГІОЦ про операції з вагонами. У вказаних випадках визначення загальної кількості вагон/діб здійснено з додаванням тієї частки періоду дії обмежень, яка приходилася по дату фактичного розвантаження або завантаження вагону включно. Дата закінчення надання послуг була визначена позивачем при перерахунку як дата, що вказана у залізничній накладній про відправлення відповідачем вагону на станцію, зазначену позивачем у його листах. У випадку коли відправлення відповідачем вагону на відповідну станцію, визначену позивачем, мало місце пізніше ніж 30.06.2018, то датою закінчення строку надання послуг позивачем визначалась дата закінчення місяця, тобто 30.06.2018.

Листами, за якими відповідач зобов`язаний був направити вагони на станцію "Куп`янськ - Сортувальний", були два листи позивача:

від 08.06.2018 за № 303/06, що виконаний відповідачем у повному обсязі й належним чином,

від 15.06.2018 за №316/06 - невиконаний відповідачем у повному обсязі.

Всі подальші листи, що направлялися позивачем на адресу відповідача уже в липні 2018 року, були направлені відповідачу у зв`язку з неповним виконанням відповідачем листа від 15.06.2018 за №316/06.

Так, із 72-ох вагонів протягом червня 2018 року (по 30 червня включно) відповідач відправив на відповідні станції 37 вагонів, інші 22 вагони були направлені після 30.06.2018, а 13 вагонів не направлені відповідачем на вказані позивачем станції, хоча й були порожніми, а 1 вагон завантажувався ще у липні 2018 року.

У період з 01.06.2018 по 07.06.2018 (включно) та з 15.06.2018 (включно) по 30.06.2018 (включно) не діяло ніяких обмежень і відповідач фактично отримував послуги: вагони рухалися за маршрутами відповідача, завантажувалися та розвантажувалися. З дати, що вказана в залізничній накладній про відправлення відповідачем в червні 2018 року вагону на станцію, вказану позивачем, обсяг наданих послуг не нараховувався.

Згідно з умовами Договору, зокрема згідно з пп. 2.2.1, п. 3 Додаткової угоди до Договору та Додатку №2 до Договору, нарахування плати за послуги здійснюється за кожну добу знаходження вагону під перевезеннями відповідача за маршрутами від станції завантаження до станції розвантаження (завантажені вагони) і у зворотному напрямку (порожні вагони).

За результатами здійсненого перерахунку позивач склав акт-перерахунок № 30.01.2019.

В Акті №4/1 від 30.01.2019 (далі - Акт) здійснений розрахунок розбіжностей у обсягах послуг за кожним вагоном окремо і вказана загальна розбіжність між обсягом та вартістю послуг, що були раніше вказані у актах №№ 1, 2 від 01.08.2018 та обсягом, що перераховані у акті №4/1. Загальна різниця склала 580 вагон/діб на суму 522.000,00 грн.

Цей акт та вимога про перерахування суми у розмірі 522.000,00 грн в строк до 08.02.2019 були надіслані на електронну адресу відповідача відповідно до умов пп. 2.1.10 Договору, а також були надіслані відповідачу засобами поштового зв`язку.

Проте акт №4/1 від 31.01.2019 відповідач не підписав.

Крім того під час розрахунку у подальшому позивач врахував період ремонту вагону №66049362 (п. 8 додаткової угоди до договору №21/05-18 від 21.05.2018) та відповідно вирахував із загального обсягу наданих послуг дні, на які припадало відправлення вагонів на вказані позивачем станції (п. 5.2 додаткової угоди №1 до договору №21/05-18 від 21.05.2018), у зв`язку з чим зменшив суму основного боргу та (сума основного боргу за актом №4/1 від 31.01.2019 складає 460.800,00 грн).

Складання позивачем та надсилання відповідачу акта-перерахунку №4/1 від 31.01.2019, тобто первинного документу обліку господарської операції, навіть після дати закінчення Договору, не є для сторін господарською операцією або майново-господарським зобов`язанням.

Господарським зобов`язанням позивача згідно з умовами Договору було зобов`язання надати відповідачу послуги, а зобов`язанням відповідача - оплатити отримані послуги. Зобов`язання відповідача щодо оплати ним вартості отриманих в червні 2018 року послуг виникло із Договору № 21/05-18 саме в період його дії, а тому дата закінчення Договору - 31.12.2018 - не позбавляє позивача права вимагати від відповідача оплату за ці послуги, скласти та надати для узгодження відповідний первинний документ обліку господарської операції.

Непідписання відповідачем акта-перерахунку №4/1 від 31.01.2019 та закінчення терміну дії Договору не свідчить про відсутність зобов`язання відповідача з оплати наданих послуг, що виникли під час дії Договору, та не звільняє відповідача від виконання цього зобов`язання, а тому заперечення апелянта в цій частині визнаються колегією суддів необґрунтованими.

Щодо посилання апелянта на ту обставину, що положення Договору №21/05-18 не передбачали складання акта-перерахунку, а отже є підстави для відмови підписання такого документу та обґрунтування відсутності боргу, апеляційний суд вказує таке.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

У статті 1 цього Закону також визначено, що господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

У ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначені всі обов`язкові реквізити, які має містити первинний документ.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Акт-перерахунок № 4/1, підписаний з боку позивача 31.01.2019 і надісланий відповідачу для підпису, має всі ознаки первинного документа та повністю відображає суть господарської операції між позивачем та відповідачем, яка фактично відбулася та яку потрібно було засвідчити шляхом підписання відповідачем вказаного документа. Знаходження у назві документа слова "перерахунок" не зменшує суть документа як первинного та відображає лише ту обставину, що в цьому акті враховані показники з попередніх підписаних сторонами актів № 1 та № 2 за той самий місяць - червень 2018 року.

Отже, загальна сума простроченої заборгованості відповідача за отримані у червні 2018 року транспортно-експедиторські послуги за Договором №21/05-18 від 21.05.2018 склала: з 11.12.2018 - 376.447,80 грн (основна сума боргу за підписаними сторонами актами №1,2 від 01.08.2018) та з 08.02.2018 - 460.800,00 грн сума боргу за непідписаним актом №4/1 від 31.01.2019.

Таким чином відповідач порушив вимоги ч. 1 ст. 193, ст. 222 ГК України, ч. 1 ст. 526, ст. 530, ЦК України та умови п.п. 2.1.3. Договору щодо належної та своєчасної оплати послуг позивача.

Щодо посилань апелянта на ті обставини, що він не отримував від позивача послуги у зв`язку з тим, що діяли санкцій та конвенційні заборони ПАТ "Укрзалізниця", колегія суддів встановила таке.

У матеріалах справи міститься довідка філії ГІОЦ ПАТ "Укрзалізниця" про рух вагонів та залізничні накладні, надані позивачу також філією ГІОЦ ПАТ "Укрзалізниця". Сума, яку позивач просить суд стягнути з відповідача, розрахована виходячи із фактичного строку використання відповідачем вагонів у червні 2018 року з урахуванням умов Договору та з урахуванням обмежень, які були встановлені з боку ПАТ "Укрзалізниця" саме з 08.06.2018 (включно) по 14.06.2018 (включно) відповідними телеграмами №Ц-2/42 від 07.06.2018 та №Ц-2/83 від 15.06.2018.

Посилання апелянта на ту обставину, що телеграма ПАТ "Укрзалізниця" від 15.06.2018 №Ц-2/83 скоригувала дію попередньої телеграми №Ц-2/42 від 07.06.2018 лише в частині можливості вивезення вагонів до Російської Федерації, є безпідставним. Так, телеграма від 07.06.2018. №Ц-2/42 та телеграма від 15.06.2018 №Ц-2/83 передбачали можливість вивезення порожніх вагонів російських власників до Російської Федерації, а текст телеграми Ц-2/84 від 15.06.2018 є майже ідентичним тексту первинної телеграми №Ц-2/42 від 07.06.2018 та містить ті самі підприємства Російської Федерації (в тому числі АО "ВЭБ-Лизинг"), щодо яких введені обмеження, але початок застосування цих обмежень в телеграмі №Ц-2/84 від 15.06.2018 вказаний з 01.07.2018.

Таким чином відповідач до 01.07.2018 не тільки мав можливість, але й фактично використовував вагони, що були надані позивачем, що доводить інформація з довідки ФГІОЦ ПАТ "Укрзалізниця" про операції з вагонами.

Використання цієї інформаційної довідки передбачено умовами п. 5 Додаткової угоди № 1 до Договору.

Щодо посилань апелянта на неможливість використання ним вагонів за Договором №21/05-18 від 21.05.2018 через введення в дію Указу Президента України від 14.05.2018 №126/2018, яким введено в дію Рішення РНБО від 02.05.2018, апеляційний суд вказує таке.

Згідно з Додатком № 2 до Рішення РНБО до іноземного підприємства АТ "ВЕБ Лізінг" (АО "ВЭБ Лизинг", РФ), яке є власником вагонів (крім декількох), що вказані у актах, були застосовані санкції, в тому числі у вигляді блокування активів - тимчасового обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном на території України. Рішення РНБО не визначає, у чому саме полягають обмеження права користування та розпорядження, яким чином обмежуються ці права, та не містить заборони на користування та розпорядження майном, а лише обмежує ці права.

ПАТ "Укрзалізниця" своєю телеграмою №Ц-2/42 від 07.06.2018 визначило та ввело конкретні обмеження з 08.06.2018 саме на завантаження та на перевезення територією України вантажів вагонами AT "ВЕБ-Лізінг" та інших російських власників вагонів, крім можливості вивезення вагонів до Російської Федерації, а в подальшому телеграмою №Ц-2/83 від 15.06.2018, тобто з 15.06.2018 змінило дату введення такого обмеження - з 01.07.2018.

Таким чином відповідач не тільки мав можливість, а й фактично використовував вагони в червні 2018 року, що доводиться доказами у справі.

В матеріалах справи наявний контракт суборенди вагонів від 01.06.2015 №181-с/ар/пв, укладений між позивачем та ТОВ "РТХЛ". Суборендовані позивачем вагони належали АТ "ВЕБ Лізінг" (РФ). Позивач надав суду листи-згоди АТ "ВЕБ Лізінг" на передачу вагонів в суборенду позивачу. Таким чином позивач на підставі контракту суборенди майна від 01.06.2015 №181-с/ар/пв набув право користування майном (вагонами) власника АТ "ВЕБ Лізінг". Орендодавець (власник) - АТ "ВЕБ Лізінг", погодившись наданням в суборенду вагонів позивачу за контрактом від 01.06.2015 № 181-с/ар/пв, за фактом їх передачі в суборенду позивачу передав на певний строк за плату право користування майном (вагонами). Передача права користування позивачу відбулась до введення в дію Рішення РНБО від 02.05.2018.

Щодо посилань апелянта на ті обставини, що відповідач не був користувачем, замовником або відправником вагонів за залізничними накладними, які позивач надав суду у якості доказів, та щодо наведення відповідачем назв інших юридичних осіб у якості користувачів вагонів, апеляційний суд зазначає таке.

У п. 5.2 Додаткової угоди №1 до Договору №21/05-18 визначено, що датою закінчення надання послуг є дата календарного штемпелю станції відправлення вагона на станцію, зазначену позивачем (не включаючи зазначену дату).

Всі залізничні накладні, що надані позивачем до суду в якості доказів, свідчать про дати відправлення вагонів відповідачем на станцію, зазначену позивачем, що є необхідним для визначення кінцевої дати для розрахунку обсягу та вартості послуг.

Водночас із 31 залізничної накладної на 72 вагони відповідач послався тільки на 12 залізничних накладних, якими оформлене перевезення 18 вагонів, у яких відповідач не вказаний у якості відправника. Таким чином за відправленням інших 54 вагонів (72 - 18), які оформлені іншими залізничними накладними, саме відповідач вказаний в якості відправника. Відповідач не має заперечень щодо дат відправлення цих вагонів відповідачем на станції, вказані позивачем, тобто не має заперечень щодо дат закінчення надання послуг.

Той факт, що відповідач не вказаний у якості відправника у 12 з 31 залізничних накладних, не доводить того, що такі накладні не можуть братися у якості доказів щодо встановлення кінцевих дат для нарахування оплати за послуги в червні 2018 року.

У додатку №3 до Правил оформлення перевізних документів, затвердженого Наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644, у редакції Наказу Міністерства транспорту України від 08.06.2011 №138, надані пояснення щодо порядку заповнення залізничної накладної.

В цьому Порядку визначено, що графа 13 "Платник" заповнюється відправником. Таким чином залізничні накладні, у яких відповідач вказаний у якості платника, заповнені відправником, з яким саме у відповідача були господарсько-правові відносини.

Згідно з п. 5.2 Додаткової угоди № 1 до Договору № 21/05-18 повернення порожніх вагонів на станцію, зазначену позивачем, здійснюється за рахунок відповідача. Саме тому відповідач і був вказаний у залізничних накладних, що надані позивачем, або безпосередньо у якості відправника вагонів, який одночасно був і платником, або лише у якості платника послуг ПАТ "Укрзалізниця", коли відправником вагонів виступала інша особа, до якої ці вагони прибули.

Щодо чотирьох залізничних накладних №№ 05530, 05529, 005528. 05527, у яких відповідач не вказаний ні в якості відправника, а ні в якості платника, то у всіх вищевказаних накладних вказано, що вагони були направлені на станцію Валуйки, яка була вказана позивачем відповідачу в листі від 12.07.2018 №415/07.

Згідно з інформацією з довідки ФГІОЦ ПАТ "Укрзалізниця" про операції з вагонами, вагони №№ 60793452, 55798037, 55198121 та 61788733, які вказані у 4-ох зазначених вище залізничних накладних, були завантажені 24.06.2018 аглорудою на ст. Роковатая підприємством ПАТ "Суха Балка" та всі розвантажені 29.06.2018 на ст. Ужгород. Саме цей маршрут та вантаж були вказані в Додатку №2 до Договору №21/05-18 від 21.05.2018 та у заявці відповідача №14 від 23.05.2018.

Тобто 29.06.2018 відбулося розвантаження вказаних вагонів, що свідчить про дату, на яку припадало користування вагонами відповідачем. Відправлення вагонів за вказаними вище накладними на станцію, що була вказана позивачем, відбулося згідно зі штемпелем у залізничних накладних в наступному місяці - 21.07.2018. Тому кінцевою датою нарахування послуг за червень 2018 року за цими вагонами позивачем визначив дату - 30.06.2018.

Щодо посилань відповідача на сертифікат ТПП України №8184 від 19.07.2018 з метою доведення неможливості виконання свої зобов`язань перед позивачем, то вказані заперечення не беруться апеляційним судом до уваги, оскільки цей сертифікат ТПП стосується виключно договору №08067/ЦТЛ-2018, укладеного між відповідачем та ПАТ "Укрзалізниця" і не може розповсюджуватися на правовідносини між відповідачем та позивачем за іншим договором № 21/05-18 від 21.05.2018.

Щодо посилання відповідача на ухвалу Шевченківського районного сулу міста Києва від 13.08.2018 у справі №761/30379/18 та на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 26.09.2018 у справі №761/27353/18 та щодо посилання відповідача на неможливість використання вагонів через накладення арешту на вагони, колегія суддів вказує, що арешт вагонів відбувся 23.07.2018 на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва Сидорова Є.В. у справі №761/27352/18. Про це вказано на сторінці другій та в першому абзаці п`ятої сторінки ухвали Апеляційного суду міста Києва від 26.09.2018 у справі № 761/27353/18.

Таким чином арешт вагонів, що відбувся 23.07.2018 за рішенням суду, не доводить того факту, що відповідач не міг отримати послуги від позивача у червні 2018 року.

У пункті 5 Додаткової угоди №1 до Договору №21/05-18 від 21.05.2018 визначено, що період надання послуг визначається на підставі календарного штемпеля у залізничній накладній або з даних філії ГІОЦ ПАТ "Укрзалізниця".

У пункті 5.1 Додаткової угоди №1 до Договору 21/05-18 від 21.05.2018 визначено, що датою початку надання послуг є 01.06.2018, а у пункті 5.2 визначено, що датою закінчення надання послуг є дата календарного штемпелю станції відправлення вагона на станцію, зазначену позивачем.

Визначення залізничної накладної наведене у ст. 6 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457, а порядок складення залізничної накладної встановлений наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 у редакції наказу Міністерства інфраструктури України від 08.06.2011 № 138.

Позивач у якості доказів періоду надання послуг та кінцевої дати нарахування плати за надані відповідачу послуги подав відповідні залізничні накладні та довідку філії ГІОЦ ПАТ "Укрзалізниця", у яких вказані дати відправлення вагонів на станції, зазначені позивачем.

Отже, за встановлених обставин колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що відповідач порушив вимоги ч. 1 ст. 193, ст. 222 ГК України, ч. 1 ст. 526, ст. 530, ЦК України та умови пп. 2.1.3 Договору щодо належної та своєчасної оплати послуг позивача.

Суд вважає доведеним факт надання послуг позивачем відповідачу за червень 2018 року на підставі договору. Вимога про стягнення з відповідача на користь позивача 376.447,80 грн (сума боргу відповідно до підписаних сторонами актів №1,2 від 01.08.2018) та 460.800,00 грн (сума боргу відповідно до акта №4/1 від 31.01.2019) визнається апеляційним судом обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або Законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи 3% річних та інфляційні витрати, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Беручи до уваги вищенаведені приписи Цивільного кодексу України щодо наявності у позивача права за порушення грошового зобов`язання відповідачем вимагати сплати останнім проценти річних від простроченої суми, перевіривши здійснений позивачем розрахунок, апеляційний суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 1.082,93 грн.

Відтак позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для вирішення спору, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень, викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржник не надав суду апеляційної інстанції.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників судового процесу колегія судів з урахуванням п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.

У справі, що розглядається, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи зазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що судове рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275 - 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсальна транспортна компанія в Україні" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2020 у справі №910/423/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2020 у справі №910/423/19 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2020 у справі №910/423/19.

4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/423/19.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складений 28.01.2021.

Головуючий суддя О.О. Євсіков

Судді В.А. Корсак

С.В. Владимиренко