Постанова

від 27.01.2021 по справі 922/3728/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" січня 2021 р. Справа № 922/3728/19

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Россолов В.В., суддя Ільїн О.В., суддя Хачатрян В.С.,

за участю секретаря судового засідання Беккер Т.М.,

за участю представників:

прокурора Харківської обласної прокуратури - Хольченкова А.О., посвідчення №057299 від 09 жовтня 2020 року;

Товариства з обмеженою відповідальністю "СП "Ягідне" - Данко В.В., ордер серія ДН №054890 від 23 листопада 2020 року, договір №А-29/2019 від 25 грудня 2019 року, посвідчення №5197 від 26 вересня 2018 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СП "Ягідне" (вх. №3293 Х/1) на рішення Господарського суду Харківської області від 02 листопада 2020 року у справі №922/3728/19

за позовом Керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави, в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківської області

до 1)Рідкодубської загальноосвітноьої школи І-ІІ ступенів Дворічанської районної ради, с. Рідкодуб,

2)Товариства з обмеженою відповідальністю "СП "Ягідне", с. Ягідне,

про визнання договору удаваним та зобов`язання звільнити земельну ділянку,-

ВСТАНОВИЛА:

Керівник Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області звернувся до господарського суду Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області до Рідкодубської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів Дворічанської районної ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "СП "Ягідне" про:

-визнання удаваним Договору про співпрацю від 03 січня 2019 року № 0301/2019, укладеного між Рідкодубською ЗОШ І-ІІ ступенів Дворічанської районної ради Харківської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Ягідне";

-визнання недійсним договору про спільну діяльність від 03 січня 2019 року №0301/2019, укладеного між Рідкодубською ЗОШ І-ІІ ступенів Дворічанської районної ради Харківської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Ягідне";

-зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Ягідне" звільнити займану ним земельну ділянку державної форми власності загальною площею 45 га, яку воно займає на підставі договору про співпрацю від 03 січня 2019 року №0301/2019, укладеного між Рідкодубською ЗОШ І-ІІ ступенів Дворічанської районної ради Харківської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Ягідне".

Звертаючись до господарського суду із відповідним позовом, керівник Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківської області зазначив, що умовою спірного договору про співпрацю є платне володіння та користування на певний строк земельною ділянкою, що свідчить про його удаваність, оскільки фактично, укладено договір оренди земельної ділянки.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 02 листопада 2020 року у справі 922/3728/19 позовні вимоги задоволено частково; визнано удаваним Договір про співпрацю від 03 січня 2019 року №0301/2019, укладений між Рідкодубською ЗОШ І-ІІ ступенів Дворічанської районної ради Харківської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Ягідне"; визнано недійсним договір про спільну діяльність від 03 січня 2019 року 0301/2019, укладений між Рідкодубською ЗОШ І-ІІ ступенів Дворічанської районної ради Харківської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Ягідне"; в частині зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Ягідне" звільнити займану ним земельну ділянку державної форми власності загальною площею 45 га, яку воно займає на підставі договору про співпрацю від 03 січня 2019 року №0301/2019, укладеного між Рідкодубською ЗОШ І-ІІ ступенів Дворічанської районної ради Харківської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Ягідне" провадження у справі закрито на підставі п.2 ч. 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України; стягнуто солідарно з Рідкодубської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів Дворічанської районної ради, с. Рідкодуб та Товариства з обмеженою відповідальністю "СП "Ягідне", с. Ягідне на користь прокуратури Харківської області 5763,00 грн судового збору.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що оспорюваний договір про співпрацю передбачає платне користування земельною ділянкою на певний строк, що свідчить про його удаваність, оскільки фактично є договором оренди земельної ділянки. В частині зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Ягідне" звільнити займану ним земельну ділянку державної форми власності загальною площею 45 га, яку воно займає на підставі договору про співпрацю від 03 січня 2019 року № 0301/2019, укладеного між Рідкодубською ЗОШ І-ІІ ступенів Дворічанської районної ради Харківської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Ягідне" провадження у справі закрито на підставі п.2 ч. 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України оскільки земельна ділянка повернута другим відповідачем Рідкодубській ЗОШ І-ІІ ступенів Дворічанської районної ради Харківської області на підставі акту примайння-передачі.

Товариство з обмеженою відповідальністю "СП "Ягідне" з відповідним рішенням суду не погодилось, звернулось з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В обгрунтуванні апеляційної скарги вказує на помилковість висновку суду щодо удаваності оспорюваного правочину, оскільки:

-п. 6.8 Статуту Рідкодубської ЗОШ І-ІІ ступенів Дворічанської районної ради Харківської області встановлює можливість останньої укладати договори про співробітництво;

-судом не враховано: 1)наявність спричиненою державі шкоди оспорюваним правочином, 2)отримання Рідкодубською ЗОШ І-ІІ ступенів Дворічанської районної ради Харківської області коштів за укладеним договором, 3)обставина використання земельної ділянки Товариством з обмеженою відповідальністю "СП "Ягідне".

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11 січня 2021 року у справі 922/3728/19 розгляд справи відкладено на 27 січня 2021 року об 11:00 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, м. Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал засідань № 132.

26 січня 2021 року від Головного управління Держгеокадастру у Харківської області надійшло клопотання (вх.№1045), в якому позивач просить суд здійснювати розгляд справи за відсутності його представника,

У судове засідання, яке відбулось 27 січня 2021 року, з`явився прокурор Харківської обласної прокуратури та представник Товариства з обмеженою відповідальністю "СП "Ягідне".

Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів встановила такі обставини спору.

19 жовтня 2010 року Рідкодубській ЗОШ видано Державний акт серії №ЯЯ 308493 на право постійного користування земельною ділянкою 45га, кадастровий номер 6321885000:02:000:0175, виданий на підставі розпорядження голови Дворічанської районної державної адміністрації Харківської області 390 від 01 жовтня 2009 року.

Відповідно до вищезазначеного Державного акту, земельна ділянка, яка розташована на території Рідкодубської сільської ради Дворічанського району Харківської області, передана відповідачу для дослідницьких та навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства.

03 січня 2019 року між Рідкодубською ЗОШ, в особі директора Тягілєва Ю.М. з однієї сторони та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Ягідне", в особі директора - Калініченка С.І., з другої сторони укладено договір №0301/2019 про співпрацю на земельній ділянці площею 45 га, яка належить Рідкодубській ЗОШ згідно державного акту на право постійного користування землею серії ЯЯ №308493 від 19 жовтня 2010 року, кадастровий номер 6321885000:02:000:0175.

Відповідно до п.1.1. спірного договору його предметом є створення умов для дослідницьких та навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення нільського господарства здійснюють вирощування сільськогосподарських культур не заборонених законодавством з урахуванням сівозмін, не допускаючи погіршення екологічного стану, незниження плодючості земельної ділянки площею 45 га, яка постійно перебуває у користуванні та володінні Рідкодубівської ЗОШ і знаходиться на території Рідкодубської сільської ради Дворічанського району Харківської області.

Згідно до п.1.2. даного договору формами участі сторін в досягненні мети є авансові внески або інші види допомоги, техніка, сільгоспінвентар, посівний матеріал, паливно - мастильні матеріали, добрива, інші засоби захисту рослин, матеріальні цінності, розрахунки та оформлення відповідної документації, трудова діяльність.

До основних прав та обов`язків сторін відповідно до п.2.1. договору віднесено наступне: самостійно виконувати види робіт в рамках дійсного договору; проводити своєчасно розрахунки за вирощену продукцію, отриману при проведенні дослідницьких робіт; фінансувати проведення робіт; сплачувати послуги третіх осіб по забезпеченню спільної діяльності тощо.

У п.3.1. договору сторони узгодили щорічно по закінченню сільгоспробіт проводять аналіз результатів співпраці.

Відповідно до п.3.2. даного договору ТОВ СП "Ягідне" має право надавати благодійну підтримку Рідкодубівській ЗОШ в розмірі не менше 1800 грн. за гектар, за вирощену продукцію при проведенні навчальних та дослідницьких робіт.

Згідно до п.4.1. даний догорів вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2019 року.

В свою чергу прокурор вказує на те, що укладений між відповідачами договір про співпрацю є удаваним, а саме укладений з метою приховання договору оренди з метою уникнення процедури укладення та узгодження договорів, на підставі яких можливе правомірне використання земельної ділянки, у зв`язку з чим прокурор звернувся до суду з відповідним позовом про визнання договору про співпрацю від 03 січня 2019 року №0301/2019 удаваним та відповідно недійсним, а також повернення земельної ділянки.

Досліджуючи питання наявності підстав представництва органами прокуратури інтересів держави колегія суддів враховує таке.

Зі змісту п. 3 ч.1 ст. 131- 1 Конституції України вбачається, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частиною 1 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (ч. 3 цієї ж статті).

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року №3-рп/99 прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява є підставою для порушення справи в господарському суді.

Згідно ч. 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до ч.3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (ч.4 цієї ж статті).

Частиною 1 статті 55 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що органи та особи, які відповідно до цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права та обов`язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком обмежень, передбачених частиною другою цієї статті.

Зі змісту п. 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 вбачається, що під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 4 Господарського процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

У рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27 травня 2003 року №1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Відтак, тлумачення п.3 ч.1 статті 131- 1 Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 статті 129 Конституції України).

Аналізуючи ч.3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" можна зробити висновок, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1)якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2)у разі відсутності такого органу.

Згідно зі статтею 15- 1 Земельного кодексу України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до статтей 319, 386 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно зі ст.ст.15, 16 вказаного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, у тому числі шляхом звернення до суду.

Статтею 17 Цивільного кодексу України передбачено, що орган державної влади здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом. Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду.

Враховуючи викладене, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області має право на звернення до суду за захистом порушеного права як власник та розпорядник земель державної власності сільськогосподарського призначення.

Аналогічна за змістом правова позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2019 року у справі №472/598/16-ц.

Відтак, прокурором обрано належний орган, від імені якого здійснюється подання позову.

Поряд з цим колегія суддів зазначає, що підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Відповідно до висновків щодо застосування норм права викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №587/430/16-ц від 26 червня 2019 року прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший, другий і третій частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

-якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження;

-у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває права на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, передбачає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі "Менчинська проти Росії" (Menchinskaya v. Russia), заява № 42454/02, § 35).

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 визначено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

У даній справі обґрунтовуючи підстави представництва інтересів держави, прокурор зазначає, що невжиття Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області, як власника земельної ділянки, дій щодо дослідження раціонального використання земельної ділянки та її охорони, призводить до порушення приписів земельного законодавства та інтересів держави, необхідність захисту яких покладено на органи прокуратури відповідно до п.3 ч.1 ст.131- 1 Конституції України.

В свою чергу, за твердженням прокурора, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, захист законних інтересів держави належним чином не здійснює.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 визначено, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Тобто, Великою Палатою Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 підтверджено, що невжиття компетентним органом протягом розумного строку після отримання повідомлення від прокуратури заходів щодо самостійного подання позову, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу, та є самостійною підставою для представництва прокурор інтересів держави і суспільства відповідно статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

З матеріалів справи вбачається, що Ізюмською місцевою прокуратурою Харківської області направлявся запит про надання інформації щодо здійснення заходів перевірки правомочності і законності використання земельних ділянок на підставі договорів про співпрацю, укладених на території Дворічанської районної ради Харківської області між юридичними особами.

У відповідь на запит Головне управління Держгеокадастру у Харківській області зазначило, що перевірка законності укладення договорів про співпрацю, укладених на території Дворічанської районної ради Харківської області між юридичними особами не проводилась (Том 1, а.с.59).

У даному випадку матеріалами справи свідчать, що у порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" Ізюмською місцевою прокуратурою Харківської області надіслано Головному управлінню Держгеокадастру у Харківській області повідомлення (запити) щодо питання подання нею позову до суду. У відповідь на таке повідомлення Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області вказано про не вчинення ним дій, спрямованих на дослідження законності укладення договорів про співпрацю, укладених на території Дворічанської районної ради Харківської області. Відтак, Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області особисто підтверджено не здійснення жодних дій, спрямованих на звернення до суду з відповідним позовом.

За таких обставин колегія суддів вважає доведеною з боку прокурора бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави.

З матеріалів справи вбачається, що за вих.№37/2-2225 від 01 листопада 2019 року Ізюмською місцевою прокуратурою Харківської області надіслано Головному управлінню Держгеокадастру у Харківській області повідомлення про звернення до Господарського суду Харківської області з відповідним позовом.

Колегія суддів враховує, питання раціонального використання земельних ресурсів, охорони землі, дотримання особами приписів земельного законодавства належить до інтересів держави.

Ураховуючи наведене, колегія суддів погоджується з аргументами суду першої інстанції з приводу дотримання прокуратурою процедури встановлення підстав для представництва, визначеної статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам колегія суддів Східного апеляційного господарського суду зазначає про таке.

За змістом положень статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено статтею 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (стаття 638 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів.

Частиною другою статті 1131 Цивільного кодексу України визначено, що умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Частиною першою статті 1133 Цивільного кодексу України визначено, що вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність, в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв`язки.

Зі змісту статей 1130-1133 Цивільного кодексу України вбачається, що за своєю суттю спільна діяльність на основі договору є договірною формою об`єднання осіб, які завдяки своїм вкладам досягають спільної мети.

Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

При цьому, суд зазначає, що зміст спірного договору та його правова природа не залежать від його назви.

На відміну від договору про спільну діяльність, договір оренди землі укладається саме на платній основі і для отримання можливості користуватися земельною ділянкою з використанням її корисних властивостей.

Правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).

З умов пункту 3.2. спірного договору судом встановлено, що відповідач-2 ТОВ СП "Ягідне" має право надавати благодійну підтримку відповідачу 1 в розмірі не менше ніж 1800,00 грн за гектар, за вирощену продукцію при проведенні дослідницьких та навчальних робіт.

Тобто, Рідкодубська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів Дворічанської районної ради Харківської області не здійснює жодних видів сільськогосподарських робіт на спірній земельній ділянці. Також, у Рідкодубської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів Дворічанської районної ради Харківської області за договором немає жодних зобов`язань щодо сплати коштів ТОВ СП "Ягідне". Доказів протилежного сторонами до матеріалів справи не надано.

Дослідивши умови укладеного між відповідачами оспорюваного правочину, суд зазначає, що передбачені розділом 3 Порядок розрахунку Договору грошові кошти є фактично орендною платою за право користування земельною ділянкою, в даному випадку, вирощування сільськогосподарської продукції.

У Договорі про співпрацю від 03 січня 2019 року №0301/2019 не визначено обов`язки Рідкодубської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів Дворічанської районної ради Харківської області, виконання яких призведе до досягнення спільної мети; не визначено обов`язки учасників щодо утримання спільного майна, обов`язку солідарного відшкодування збитків за результатами спільних зобов`язань.

Крім того, договором не визначені вклади сторін (їх частки), які вони об`єднують для здійснення спільної діяльності , що в силу приписів статей 1137, 1138, 1139 Цивільного кодексу України є визначальним при розподілі прибутку, спільних витрат, збитків та відповідальності за спільними зобов`язаннями.

Відповідно до п.1.6. Статуту Рідкодубської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів Дворічанської районної ради Харківської області, затвердженого рішенням VII сесії VII скликання Дворічанської районної ради від 20 жовтня 2016 року №182-VI головними завданнями даного навчального закладу зокрема є - забезпечення реалізації права громадян на безкоштовну повну загальну середню освіту.

Згідно до :-

п.2.4. Статуту навчальний заклад здійснює навчальний процес за 5 денною формою навчання. Відволікання учнів від навчальних занять на інші види діяльності забороняється (крім випадків, передбачених законодавством).

п.6.1. навчальний заклад є неприбутковою організацією.

За змістом даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань до видів економічної діяльності Рідкодубською ЗОШ належить: код КВЕД 85.31 Загальна середня освіта (основний); ТОВ СП "Ягідне" відносяться: код КВЕД 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (основний); код КВЕД 01.13 Вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів; код КВЕД 01.19 Вирощування інших однорічних і дворічних культур; код КВЕД 01.61 Допоміжна діяльність у рослинництві; код КВЕД 46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; код КВЕД 77.31 Надання в оренду сільськогосподарських машин і устаткування; код КВЕД 46.75 Оптова торгівля хімічними продуктами; код КВЕД 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; код КВЕД 49.41 Вантажний автомобільний транспорт; код КВЕД 52.10 Складське господарство; код КВЕД 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; код КВЕД 77.11 Надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів; код КВЕД 77.12 Надання в оренду вантажних автомобілів.

Тобто, діяльність ТОВ СП "Ягідне" ніяким чином не пов`язана з навчальною або науковою діяльністю.

Відповідачами не надано жодних доказів, які б свідчили про здійснення сторонами саме сумісного вирощування дослідних сільськогосподарських культур, предметом яких є укладення договору про співпрацю.

З приводу аргументів апелянта щодо визначеності у п. 6.8 Статуту відповідача 1 можливості останнього укладати договори про співробітництво, колегія суддів зазначає таке.

Пунктом 6.8 Статуту Рідкодубською ЗОШ визначено, що школа має право укладати угоди про співробітництво, встановлювати прямі зв`язки з навчальними закладами, науковими установами, організаціями, громадськими об`єднаннями як на території України, так і за її межами.

Проте в даному випадку, ТОВ СП "Ягідне" не є науковим закладом, науковою установою, організацією або громадським об`єднанням.

Проаналізувавши умови оспорюваного договору та враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що Договір про співпрацю від 03 січня 2019 року №0301/2019, укладений між відповідачами, не містить ознак ні договору про спільну діяльність, ні договору підряду, ні договору про надання послуг, а також не є змішаним договором.

Отже, між сторонами існують фактичні відносини з передання в користування земельної ділянки, метою яких є отримання прибутку від врожаю сільськогосподарських культур, які там вирощуються.

Колегія суддів зазначає, що умови укладеного між відповідачами правочину свідчать про те, що останні фактично уклали договір оренди земельної ділянки.

Слід зазначити, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За таким правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають з його змісту.

У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Відтак, встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Аналогічна позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема Касаційним господарським судом у постанові від 04 липня 2018 року у справі №916/935/17 та Верховним Судом у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 червня 2018 року у справі №916/933/17.

Згідно із частинами першою, восьмою статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.

Відповідно до статті 95 Земельного кодексу України постійні землекористувачі мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

З огляду на зазначене, державний акт на право постійного користування не є тим документом, який надає право користувачу земельної ділянки надавати третім особам земельну ділянку, тобто, розпоряджатися нею, у тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій.

Аналогічний висновок наведено у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №915/166/17, від 17 січня 2019 року у справі №923/241/18, від 21 травня 2019 року у справі №925/550/18, від 06 листопада 2019 року у справі №916/1424/18, від 23 жовтня 2019 року у справі №904/8549/17, від 19 червня 2019 у справі №920/22/18.

Відповідно до частини другої статті 16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Ураховуючи зміст вищенаведених умов оспорюваного правочину, досліджуючи правову природу означеного договору, суд вважає, що Договір про співпрацю від 03 січня 2019 року №0301/2019 є недійсним, оскільки не відповідає нормам законодавства, на підставі яких він був укладений.

Статтею 124 Земельного кодексу України у частинах 1, 2 визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (ч.1). Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу (ч.2).

Таким чином, земельним законодавством не передбачено право постійного користувача розпоряджатись земельною ділянкою шляхом передачі її іншим особам у платне користування.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 10 травня 2018 року у справі №924/263/17, від 17 січня 2019 року у справі №923/241/18.

Вищенаведені обставини свідчать про те, що оспорюваний договір, укладений відповідачами, не відповідає приписам статей 92, 95, 96, 124 Земельного кодексу України та не спрямований на настання обумовлених ним наслідків відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Ураховуючи вищенаведене та приймаючи до уваги викладені обставини, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про обґрунтованість позовних вимог прокурора про визнання удаваним Договору про співпрацю від 03 січня 2019 року №0301/2019, укладеного між Рідкодубською ЗОШ І-ІІ ступенів Дворічанської районної ради Харківської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Ягідне" та визнання недійсним вказаного договору.

Аргументи апелянта щодо необхідності встановлення судом 1) наявності спричиненою державі шкоди оспорюваним правочином, 2)отримання Рідкодубською ЗОШ І-ІІ ступенів Дворічанської районної ради Харківської області коштів за користування земельною ділянкою за укладеним договором не впливають на висновок суду щодо удаваності правочину, оскільки не входять до предмету доказування при дослідженні судом удаваності правочину. Як встановлено вище, предметом судового дослідження у відповідній категорії спорі є обставина укладення сторонами правочину з метою приховання іншого правочину, тобто в даному випадку фактично укладення договору оренди. Отже, обставина виконання сторонами фактичного договору (договору оренди) та наслідки його виконання не впливають на правову кваліфікацію угоди, як удаваної.

Щодо позовної вимоги прокурора про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Ягідне" звільнити займану ним земельну ділянку державної форми власності загальною площею 45 га, яку воно займає на підставі договору про співпрацю від 03 січня 2019 року №0301/2019, укладеного між Рідкодубською ЗОШ І-ІІ ступенів Дворічанської районної ради Харківської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Ягідне", колегія суддів зазначає таке.

Колегією суддів встановлено, що 30 грудня 2019 року відповідачами підписано акт приймання-передачі (повернення) земельної ділянки за договором про співпрацю №0301/2019 від 03 січня 2019 року, відповідно до якого ТОВ "СП "Ягідне" повернуло Рідкодубській ЗОШ І-ІІ ступенів Дворічанської районної ради Харківської області земельну ділянку за договором про співпрацю №0301/2019 від 03 січня 2019 року.

Відповідно до п. 2 ч. 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Оскільки позовна заява подана до суду 13 листопада 2019 року, а акт приймання-передачі (повернення) земельної ділянки підписано відповідачами 30 грудня 2019 року, тобто після відкриття провадження у справі місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про необхідність закриття провадження у справі в цій частині на підставі п. 2 ч. 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду ухвалено з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального права. Наведені в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування або зміни рішення суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права, тому колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "СП "Ягідне" та залишення без змін рішення Господарського суду Харківської області від 02 листопада 2020 року у справі № 922/3728/19.

В силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи, що колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги позивача, судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 129, 269, п.1, ч.1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СП "Ягідне" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 02 листопада 2020 року у справі № 922/3728/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст постанови складено 28 січня 2021 року.

Головуючий суддя В.В. Россолов

Суддя О.В. Ільїн

Суддя В.С. Хачатрян