Рішення

від 26.01.2021 по справі 910/13935/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.01.2021Справа № 910/13935/20

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Втор-Сервис" (Україна, 61035, Харківська обл., м. Харків, вул. Матросова, буд. 9, літ. "В-1"; ідентифікаційний код: 38157998)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нео Бізнес" (Україна, 01014, м. Київ, вул. Звіринецька, буд. 63; ідентифікаційний код: 41853184)

про стягнення 92 000,00 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Втор-Сервис" (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нео Бізнес" (далі - відповідач) про стягнення 92 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договором № 19-7-Р купівлі-продажу від 11.12.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.09.2020 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків - протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали.

09.10.2020 (надіслана засобами поштового зв`язку у встановлений судом строк) до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з додатками.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням відповідача є: Україна, 01014, м. Київ, вул. Звіринецька, буд. 63.

На вказану адресу, відповідно до вищевказаних вимог процесуального закону, судом було направлено копію ухвали про відкриття провадження у справі від 15.10.2020 з метою повідомлення відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та про його право подати, зокрема, відзив на позовну заяву.

26.10.2020 до суду повернулось поштове відправлення, адресоване відповідачу, разом з копією ухвали суду про відкриття провадження у справі від 15.10.2020, яке відповідно до повідомлення підприємства поштового зв`язку від 22.10.2020 не було вручене під час доставки, у зв`язку з відсутністю відповідача за вказаною адресою.

Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Пунктом 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17.

За приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Ухвала Господарського суду міста Києва про відкриття провадження у справі від 15.10.2020 була оприлюднена на офіційному сайті Єдиного державного реєстру судових рішень.

З урахуванням викладеного, за висновком суду, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у цій справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд цієї справи та останньому були створені достатні умови для реалізації ним своїх процесуальних прав.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на неподання відповідачем відзиву на позовну заяву, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті

ВСТАНОВИВ:

11.12.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Втор-Сервис" (далі - позивач, продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нео Бізнес" (далі - відповідач, покупець) було укладено Договір № 19-7-Р купівлі-продажу (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1 якого продавець зобов`язується передати у власність, а покупець прийняти та оплатити на умовах цього Договору вторинні полімери та вироби з них (далі - товар).

Згідно з п. 1.2 Договору асортимент, кількість, ціна за одиницю товару та вартість кожної партії товару визначається рахунком-фактурою та видатковою накладною.

За умовами п. 1.3 Договору право власності на товар переходить від продавця покупцеві в момент відвантаження товару.

Узгоджена кількість, асортимент, ціна товарів, що підлягають поставці, визначається сторонами в рахунках-фактурах (пункт 3.1 Договору).

У пункті 4.4 Договору сторони погодили, що при передачі товарної партії продавець зобов`язується надати покупцю товарно-супровідні документи. Видаткова накладна передається покупцю після приймання товару по кількості та якості на складі покупця.

Відповідно до пунктів 5.1, 5.3 Договору загальна сума цього Договору становить вартість всіх відвантажених партій товару, які були передані покупцеві в період дії Договору. Оформлення приймання-передачі товару (партії товару) здійснюється шляхом підписання представниками сторін видаткової накладної під час приймання-передачі товару на складі продавця.

Згідно з п. 5.2 Договору розрахунки за товар здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця на умовах передоплати в розмірі не менше ніж 100 % (сто відсотків) від загальної вартості партії товару, що підлягає передачі відповідно до заявки покупця.

Договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2020 року або до повного виконання сторонами своїх обов`язків (пункт 9.2 Договору).

Як зазначає позивач, відразу після укладення сторонами Договору відповідачем було здійснено замовлення товару вартістю 74 880,00 грн та 12.12.2019 оплачено товар відповідно до рахунка на оплату № 127 від 11.12.2019 на суму 74 880,00 грн.

В подальшому, відповідач замовив товар вартістю 82 980,00 грн, у зв`язку з чим позивачем було виставлено відповідачу рахунок на оплату № 131 від 24.12.2019 на суму 82 980,00 грн, який 26.12.2019 було оплачено відповідачем частково на суму 48 000,00 грн та 17.03.2020 на суму 14 980,00 грн.

Як зазначає позивач, на виконання умов Договору, ним було передано, а відповідачем прийнято товар вартістю 82 980,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією видаткової накладної № 130 від 26.12.2019, а також товарно-транспортною накладною № Р130 від 26.12.2019.

04.03.2020 відповідачем було здійснено замовлення товару вартістю 72 000,00 грн, в свою чергу, позивачем було виставлено відповідачу рахунок на оплату № 9 від 04.03.2020 на суму 72 000,00 грн.

На виконання умов Договору, позивачем було передано, а відповідачем прийнято товар вартістю 72 000,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією видаткової накладної № 9 від 05.03.2020, а також товарно-транспортною накладною № Р9 від 05.03.2020.

За твердженнями позивача, ним було належним чином виконано взяті на себе зобов`язання за Договором та поставлено позивачу товар вартістю 229 860,00 грн, натомість відповідач, в порушення умов Договору, оплатив товар частково в сумі 137 860,00 грн, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість в розмірі 92 000,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було направлено відповідачу листи-вимоги вих. № 9 від 02.07.2020 та вих. № 11 від 05.08.2020 про сплату заборгованості в розмірі 92 000,00 грн, які були залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

З огляду на те, що відповідач повністю не розрахувався з позивачем за отриманий товар, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за Договором у розмірі 92 000,00 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Для з`ясування правової природи як господарської операції (поставки товару), так і Договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29 березня 2018 у справі № 910/6986/17.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

На позивача покладається обов`язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, а саме щодо поставки товару відповідачу на виконання умов Договору.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Згідно з частинами 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

У пунктах 1.3, 4.4, 5.3 Договору сторони погодили, що після приймання товару відповідачем позивач передає відповідачу видаткову накладну, яка підписується представниками сторін, і з цього моменту у відповідача виникає право власності на товар.

Отже, документами, які підтверджують як виконання позивачем зобов`язання з поставки товару за Договором, так і виникнення у відповідача зобов`язання з його оплати, є видаткові накладні, які є первинними бухгалтерськими документами та засвідчують здійснення господарських операцій і містять інформацію, зокрема, про вартість товару.

У матеріалах справи містяться видаткова накладна № 130 від 26.12.2019 та товарно-транспортна накладна № Р130 від 26.12.2019, відповідно до яких позивач передав, а відповідач прийняв товар вартістю 82 980,00 грн, а також видаткова накладна № 9 від 05.03.2020 та товарно-транспортною накладною № Р9 від 05.03.2020, відповідно до яких позивач передав, а відповідач прийняв товар вартістю 72 000,00 грн.

В свою чергу, у матеріалах справи відсутні будь-які первинні документи, в розумінні статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", на підтвердження передачі позивачем та, відповідно, прийняття відповідачем товару вартістю 74 880,00 грн.

Наданий позивачем рахунок на оплату № 127 від 11.12.2019 на суму 74 880,00 грн, який, як зазначає позивач, був оплачений відповідачем, не свідчить про здійснення позивачем поставки відповідачу товару відповідно до умов Договору.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач також посилається на Акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.12.2019 по 10.09.2020, проте вказаний акт звірки з боку відповідача не підписаний, отже не може свідчити, зокрема, про здійснення позивачем господарської операції з передачі відповідачу товару вартістю 74 880,00 грн.

Виходячи із наявних у матеріалах справи доказів, суд встановив факт передачі позивачем товару за Договором вартістю 154 980,00 грн, що підтверджується зазначеними вище видатковими та товарно-транспортними накладними, та факт прийняття товару відповідачем, про що свідчать підписи директора відповідача - Радіончика Я.В. та відтиски печатки відповідача у вказаних накладних.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

За приписами частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на положення пункту 5.2 Договору, зобов`язання з оплати товару мало бути виконане відповідачем на умовах передоплати в розмірі не менше ніж 100 % (сто відсотків) від загальної вартості партії товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача.

Приймаючи до уваги умови укладеного сторонами Договору, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань є таким, що настав.

Посилання позивача на те, що зобов`язання з оплати товару у відповідача виникло 25.08.2020 (дата повідомлення підприємства поштового зв`язку про неможливість вручення листа-вимоги позивача вих. № 11 від 05.08.2020 про сплату заборгованості) є безпідставними та не узгоджуються з положеннями статей 626, 628, 629, 638 Цивільного кодексу України, оскільки в пункті 5.2 Договору сторонами було погоджено строк виконання відповідачем обов`язку з оплати товару, а саме на умовах його передоплати, відтак підстави для застосування до спірних правовідносин ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України відсутні.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Суд встановив факт часткової оплати відповідачем товару за Договором в сумі 137 860,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками з рахунку позивача за 12.12.2019, за 26.12.2019 та за 17.03.2020.

Отже, документально обґрунтованою є заборгованість відповідача за Договором у розмірі 17 120,00 грн (154 980,00 грн (вартість поставленого позивачем товару) - 137 860,00 грн (часткова оплата товару відповідачем).

Доказів погашення відповідачем вищезазначеної заборгованості матеріали справи не містять.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість за Договором у розмірі 17 120,00 грн.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Судовий збір у розмірі 391,15 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача, а решта витрат позивача зі сплати судового збору, в зв`язку з необхідністю часткової відмови у задоволенні позову - на позивача.

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 2 500,00 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу адвоката позивачем надано Договір № 03/09/20 про надання юридичних послуг від 03.09.2020 та Акт прийому-передачі наданих послуг до рахунка від 03.09.2020 № 03-09-1, датований 10.09.2020.

За умовами пункту 3.3 Договору № 03/09/20 про надання юридичних послуг від 03.09.2020 замовник оплачує вартість послуг протягом 3-х банківських днів з моменту виставлення виконавцем рахунків щодо окремих видів юридичних послуг.

Зі змісту Акту прийому-передачі наданих послуг до рахунка від 03.09.2020 № 03-09-1 вбачається, що вартість юридичних послуг складає 2 500,00 грн, які сплачено позивачем на рахунок ФОП Москаль Р.Б (адвоката) у повному обсязі.

Відповідач, в свою чергу, у встановленому процесуальним законом порядку клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката не подав.

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Відповідно до положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом враховано, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

З огляду на вищенаведене, витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 465,22 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, а решта вказаних витрат - на позивача.

Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нео Бізнес" (Україна, 01014, м. Київ, вул. Звіринецька, буд. 63; ідентифікаційний код: 41853184) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Втор-Сервис" (Україна, 61035, Харківська обл., м. Харків, вул. Матросова, буд. 9, літ. "В-1"; ідентифікаційний код: 38157998) заборгованість в розмірі 17 120 (сімнадцять тисяч сто двадцять) грн 00 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 391 (триста дев`яносто одна) грн 15 коп. та витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 465 (чотириста шістдесят п`ять) грн 22 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 710,85 грн та витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 2 034,78 грн покласти на позивача.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 26.01.2021

Суддя О.В. Нечай