Постанова

від 25.01.2021 по справі 520/12435/2020

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2021 р.Справа № 520/12435/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Калиновського В.А.,

Суддів: Макаренко Я.М. , Кононенко З.О. ,

за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.11.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Бадюков Ю.В., м. Харків, 61022, повний текст складено 12.11.20 року по справі № 520/12435/2020

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Харківській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, в якому, з урахування уточнень, просив суд:

- визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення № 31589-5606-2030 від 25.03.2019 року винесене ГУ ДФС у Харківській області та № 37021-5606-2030 від 27.03.2020 року винесене ГУ ДПС у Харківській області;

- стягнути з Головного управління ДПС у Харківській області на користь позивача понесені судові витрати у вигляді судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.11.2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Зазначив, що матеріали справи не містять доказів розірвання договору оренди земельної ділянки між ОСОБА_1 та Харківською міською радою, а відповідно й доказів державної реєстрації права користування земельною ділянкою новим власником під нежитловою будівлею літ. А-4 загальною площею 1063,8 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Вважає, що відповідачем було правомірно нараховано податкові зобов`язання з орендної плати з фізичних осіб за 2019 рік на підставі договору оренди земельної ділянки.

В судове засідання сторони не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, справа розглядається за відсутності сторін.

Згідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, колегія суддів, враховуючи неявку у судове засідання всіх учасників справи, вважає за можливе фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції наступні обставини.

Так, правовідносинам, які розглядаються у даній справі, передували обставини, які були встановлені рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.01.2019 року та постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 27.05.2019 у справі № 520/8609/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Харківській області, Центральної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, в рамках справи № 520/8609/18 судом було встановлено, що на підставі рішення XXVII сесії Харківської міської ради VI скликання від 24.11.2004 року № 191/04 «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва та подальшої експлуатації об`єктів" 23 травня 2005 року між ОСОБА_1 та Харківською міською радою укладено договір оренди землі, за яким орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 0,0725 га., кадастровий номер 63 10136300:04:013:0005, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Пунктом 8 договору передбачено, що договір укладено строком: на період будівництва - до 01.12.2006 року (але не пізніше прийняття об`єкту до експлуатації), на період експлуатації - до 01.12.2029 року.

В подальшому, 25 квітня 2010 року між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу нерухомою майна нежитлової будівлі літ. «А-4» загальною площею 1063,8 кв.м., що розташована за адресою АДРЕСА_1 .

При цьому, в п. 8 вищезазначеного договору зафіксовано, що земельна ділянка, на якій розташовано майно, знаходиться в оренді згідно договору оренди землі від 23.02.2005 року, укладеного на підставі рішення XXVII сесії Харківської міської ради VI скликання від 24.11.2004 року № 191/04 «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва та подальшої експлуатації об`єктів" 23 травня 2005 року між ОСОБА_1 та Харківською міською радою укладено договір оренди землі, за яким орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 0,0725 га., кадастровий номер 6310136300:04:013:0005, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Також, сторонам договору повідомлено, що відповідно до ст. 377 ЦК України щодо переходу права власності (користування) на земельну ділянку, розміщене нерухоме майно, без зміни її цільового призначення, та вимоги Земельного Кодексу України, щодо необхідності оформлення права власності (користування) на земельну ділянку, на якій розташоване майно, яке є предметом договору.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 намагався вирішити питання щодо розірвання договору оренди від 23.02.2015 шляхом звернення до Харківського міського голови із відповідною заявою.

Однак, доказів прийняття Харківською міською радою рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 наразі не має.

Поряд з цим, ОСОБА_1 через свого уповноваженого представника звертався до начальника ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова із заявою від 04.07.2012 року, в якій повідомив про вибуття із власності ОСОБА_1 нерухомого майна, яке розташоване на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач, вважаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними, звернувся із цією позовною заявою до суду.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28 січня 2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 до 1) Головного управління ДФС у Харківській області, 2) Центральної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено. Визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення - рішення, винесені Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі м. Харкова: № 132-1303 від 11.04.2016 року, яким ОСОБА_1 нараховано податкові зобов`язання з орендної плати з фізичних осіб у розмірі 131443 (сто тридцять одна тисяча чотириста сорок три) грн. 15 коп.; № 121-15 від 11.04.2015 року, яким ОСОБА_1 нараховано податкові зобов`язання з орендної плати з фізичних осіб у розмірі 91 725 (дев`яносто одна тисяча сімсот двадцять п`ять) грн. 54 коп.; № 1083-15 від 03.06.2014 року, яким ОСОБА_1 нараховано податкові зобов`язання з орендної плати з фізичних осіб у розмірі 73 439 (сімдесят три тисячі чотириста тридцять дев`ять) грн. 42 коп. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 489777-1307-2030 від 23.05.2018 року, яким ОСОБА_1 нараховано податкові зобов`язання з орендної плати з фізичних осіб у розмірі 139329 (сто тридцять дев`ять тисяч триста двадцять дев`ять) грн. 74 коп.

Судовим розглядом встановлено, що Головним управлінням ДФС у Харківській області прийнято податкове повідомлення - рішення № 31589-5606-2030 від 25.03.2019 року, яким ОСОБА_1 нараховано податкові зобов`язання з орендної плати з фізичних осіб за 2019 рік у розмірі 139329 (сто тридцять дев`ять тисяч триста двадцять дев`ять) грн. 74 коп.

Також, Головним управлінням ДПС у Харківській області прийнято податкове повідомлення - рішення № 37021-5606-2030 від 27.03.2019 року, яким ОСОБА_1 нараховано податкові зобов`язання з орендної плати з фізичних осіб за 2020 рік у розмірі 139329 (сто тридцять дев`ять тисяч триста двадцять дев`ять) грн. 74 коп.

Позивач, не погодившись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями звернувся до суду з даним позовом задля захисту своїх порушених прав.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені без урахування усіх фактичних обставин, які мали значення для прийняття рішень, а тому є протиправними та підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно підпунктів 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Положеннями підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України передбачено, що платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Положеннями п. 287.1 ст.287 Податкового кодексу України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

За пунктом 287.7 статті 287 Податкового кодексу України у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

Пунктом 288.2 статті 288 Податкового кодексу України передбачено, що платником орендної плати є орендар земельної ділянки.

Відповідно до пункту 288.3 статті 288 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Відповідно до пп. 287.6, 287.7 ст. 287 Податкового кодексу України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Пунктом 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Відповідно до п. е ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Частинами 1, 2 ст. 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Статтею 125 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з ч. 3 ст. 7 Закону України Про оренду землі від 06.10.1998 р. №161-XIV до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

З огляду на абз. 8 ч. 1 ст. 31 Закону України Про оренду землі договір оренди землі припиняється в разі: набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці.

Таким чином, припинення договору оренди з підстав набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, встановлено законом та не залежить від волі сторін, оскільки перехід права користування земельною ділянкою, на якій розміщені придбані будівлі, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача, прямо передбачено Земельним кодексом України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.05.2020 р. у справі №802/4133/15-а (провадження №К/9901/19185/18).

Суд зауважує, що у розумінні положень пп. 14.1.73, 14.1.136 п. 14.1 ст.14, пп. 269.1.1, 269.1.2 п. 269.1 ст. 269, пп. 270.1.1 п. 270.1 ст. 270, п. 287.7 ст. 287 Податкового кодексу України платником орендної плати є землекористувач, при цьому обов`язок зі сплати орендної плати виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права користування земельною ділянкою і триває до часу припинення (переходу) такого права.

Якщо фізичною чи юридичною особою набуто право власності на будівлю або його частину, які розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Отже, плата за землю здійснюється особою, яка володіє відповідним речовим правом на земельну ділянку (правом власності або правом користування), а тому з часу набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, обов`язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об`єкт, покладається на особу, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю чи споруду.

Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду наведеною у постановах від 12.06.2018 р. у справі №815/5779/15 (провадження №К/9901/28024/18), від 19.06.2018 р. у справі №822/2696/17 (провадження №К/9901/44579/18).

Як свідчать матеріали справи 25 квітня 2010 року між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу нерухомою майна нежитлової будівлі літ. «А-4» загальною площею 1063,8 кв.м., що розташована за адресою АДРЕСА_1 .

Таким чином, з моменту набуття права власності ОСОБА_3 на комплекс будівель та спору, а саме будівлі літера А-4 загальною площею 1063,8 квадратних метрів за адресою: АДРЕСА_1 , що розташований на орендованій позивачем земельній ділянці, таке право оренди припинилося, що зумовлює відсутність у ОСОБА_1 обов`язку зі сплати орендної плати з часу державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає правомірним та обгрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є такими, що винесені без урахування усіх фактичних обставин, які мали значення для прийняття рішень, а тому є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі « Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі « Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.11.2020 року по справі № 520/12435/2020 прийнято з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для його скасування не виявлено.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.11.2020 року по справі № 520/12435/2020 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.А. Калиновський Судді Я.М. Макаренко З.О. Кононенко Повний текст постанови складено 28.01.2021 року