Постанова

від 27.01.2021 по справі 640/1439/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/1439/19 Суддя (судді) першої інстанції: Аблов Є.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Федотова І.В., Коротких А.Ю.

за участю секретаря Ковтун К.В.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 серпня 2020 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Білоцерківське шляхово-експлуатаційне управління" до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

ТОВ "Білоцерківське шляхово-експлуатаційне управління" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 01 листопада 2018 року №0032681411.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 березня 2019 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року, адміністративний позов ТОВ Білоцерківське шляхово-експлуатаційне управління задоволено повністю.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 червня 2020 року касаційну скаргу ГУ ДФС у Київській області задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 березня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року у справі скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 серпня 2020 року позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. На думку апелянта, зазначене рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Апелянт звернув увагу на часткову відсутність товарно-транспортних накладних і подорожніх листів; на те, що надані товарно-транспортні накладні не містять повний перелік обов`язкових реквізитів; на відсутність довіреності чи витягу з журналу/реєстру виданих довіреності відповідальним особам, що підтверджують факт отримання товару від постачальників; на відсутність відсутності сертифікатів якості та документів, необхідних для товарів даного виду; на відсутність у ТОВ Каргоприлад і ТОВ Магніт ТК достатніх виробничих та трудових ресурсів для виконання договірних зобов`язань, а також належність даних підприємств до фіктивних, що підтверджується матеріалами кримінального провадження.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому рішення є законним та обґрунтованим.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного (в порядку письмового) позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ГУ ДФС у Київській області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Білоцерківське ШЕУ з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Каргоприлад та ТОВ Магніт ТК за період з 01.03.2018 року по 31.03.2018 року.

Результати перевірки оформлені Актом від 09.10.2018 року №864/10-36-14-11/34018864, в якому зазначено, що ТОВ Білоцерківське ШЕУ порушено вимоги п. п. 198.1, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, а саме занижено податок на додану вартість на загальну суму 542 000,00 грн. за березень 2018 року.

01.11.2018 року на підставі висновків Акта перевірки контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення форми Р №0032681411, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 813 000,00 грн., у тому числі за основним платежем - 542 000,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 271 000,00 грн.

Позивач, вважаючи податкове повідомлення-рішення протиправним, звернувся до суду із позовом за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України в редакції, що були чинними на момент їх виникнення.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок формування платником ПДВ податкового кредиту врегульований нормами статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК).

Пунктом 198.1 статті 198 ПК встановлено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

За правилами пункту 198.3 цієї статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК).

Встановлюючи обов`язкове підтвердження платником податків задекларованих показників податкового обліку належними документами, законодавець презюмує, що ці документи мають відображати реальний стан речей щодо задекларованих об`єктів оподаткування.

Превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми) як один із принципів бухгалтерського обліку закріплений в статті 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та відповідає сутності податкового обліку, який відповідно до частини другої статті 3 цього Закону ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Надання контролюючому органу належним чином оформлених документів, передбачених правовими нормами для певного виду господарських операцій, з метою одержання податкова вигоди є підставною для її одержання, якщо контролюючий орган не встановив і не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні, суперечливі або ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

У той же час, вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність право платника ПДВ на податковий кредит від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) дійсно придбав товари (послуги), призначені для використання в оподатковуваних операціях. Порушення постачальником товару (послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення платником ПДВ - покупцем товару (послуг) норм статті 198 ПК щодо підстав виникнення права на податковий кредит. Платник податку (покупець) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про його обізнаність щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

За умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано), якщо контролюючий орган не доведе зворотне.

Такий висновок ґрунтується на нормі абзацу першого частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Ця норма узгоджується як з нормою абзацу першого пункту 56.4 статті 56 ПК, відповідно до якої обов`язок доведення, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених ПК, або будь-яке інше рішення контролюючого органу є правомірним, покладено на контролюючий орган, так і з нормою підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК щодо презумпції правомірності рішень платника податків, які в сукупності закріплюють презумпцію добросовісності податкової поведінки платника податків. Судом встановлено, що між ТОВ Білоцерківське ШЕУ (покупець) та ТОВ Магніт ТК (постачальник) укладено договір постачання товару №275 від 20.03.2018 року, у порядку та на умовах якого постачальник зобов`язується постачати і передавати у власність покупцю, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити на умовах даного Договору товар - пісок річковий, бітум нафтовий дорожній (т. 1 а.с. 71-72).

Згідно п. 2.1 Договору покупець оплачує поставлений постачальником товар по номенклатурі, кількості та за ціною, передбаченою у видаткових накладних, які видаються на кожну партію товару.

Відповідно до п. 3.1 Договору розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюється в безготівковому порядку протягом 3 банківських днів з моменту передачі товару Покупцю.

Поставка товару здійснюється постачальником покупцю при виконанні умов Договору згідно п. 3.1.

При цьому, постачання товару здійснюється шляхом самовивозу транспортом покупця (п. 4.4 Договору).

На підтвердження факту виконання умов вказаного договору позивачем було надано до суду: копії видаткових накладних (т. 1. а.с. 73, 75, 80, 82, 86, 88, 93, 98, 103), копії податкових накладних, які зареєстровані в ЄРПН, від 15.04.2018 року №18, №19, №20, №21, №22, №23, №24, №25, №26 на загальну суму 1 669 620,29 грн., у тому числі ПДВ - 278 270,05 грн.; копії товарно-транспортних накладних, виписаних за період з 20.03.2018 року по 30.03.2018 року (т. 1 а.с. 74, 76-79, 81, 82-85, 87, 89-92, 94-97, 99-102, 104-107).

Крім того, між позивачем (покупець) і ТОВ Каргоприлад (постачальник) укладено договір постачання товару №27 від 16.03.2018 року, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується постачати і передавати у власність покупцю, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити на умовах даного Договору товар - сіль для промислового перероблення, пісок річковий (т. 1 а.с. 108-109).

Згідно п. 2.1 Договору покупець оплачує поставлений постачальником товар по номенклатурі, кількості та за ціною, передбаченою у видаткових накладних, які видаються на кожну партію товару.

Відповідно до п. 3.1 Договору розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюється в безготівковому порядку протягом 3 банківських днів з моменту передачі товару покупцю.

Поставка товару здійснюється постачальником покупцю при виконанні умов Договору згідно п.3.1.

За правилами п. 4.4 Договору постачання товару здійснюється шляхом самовивозу транспортом Покупця.

На підтвердження виконання умов договору щодо постачання товарів позивачем надано до суду наступні документи: видаткові накладні (т. 1 а.с. 110, 115, 120, 125, 130, 135, 140, 145, 149, 154, 159); податкові накладні та товарно-транспортні накладні, виписані за березень 2018 року (т. 1 а.с. 111-114, 116-119, 121-124, 126-129, 131-134, 136-139, 141-144, 146-148, 150-153, 155-158, 160-163), відповідно до яких товар перевозився автотранспортом Позивача за маршрутами: пункт навантаження - с. Кощіївка, пункт розвантаження - м. Біла Церква, вул. Леваневського, 95.

На переконання колегії суддів наявні у матеріалах справи документи відповідають вимогам бухгалтерського і податкового законодавства, є належними і допустимими доказами по справі, дійсність і достовірність яких не була спростована відповідачем.

Скасовуючи рішення судів першої інстанції Верховний Суд зазначив, що судами не надано оцінку доводам відповідача про те, що інформація в товарно-транспортних накладних про перевезений вантаж не відповідає фактичній можливості транспортних засобів згідно з їх технічних характеристик. Крім того, як зазначав відповідач у товарно-транспортних накладних, виписаних на перевезення бітуму, відсутня інформація, яка для цього виду вантажу є обов`язковою, яка встановлена нормами Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України.

Так, згідно підпункту 11.1 пункту 11 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за №128/2568) (надалі - Правила), основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна.

Товарно-транспортна накладна, за визначенням пункту 1 Правил - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Зокрема, зазначений вище підпункт 11.1 пункту 11 Правил ставить за умову наявність в ТТН інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Відповідно до вищеперелічених ТТН, останні складені за визначеною Правилами формою 1-ТН, та містять основну інформацію, передбачену пунктом 11.1 Правил №363, що, у свою чергу, дає можливість встановити коли, у який спосіб та яким транспортним засобом були здійснені перевезення товарів, місце його навантаження та розвантаження, маршрут перевезення, найменування вантажу, відомості про водія тощо.

Доводи контролюючого органу про перевищення позивачем фактично можливого та перевезеного на виконання договору товару, спростовуються поясненнями позивача, у яких останній вказав, що наведені у товарно-транспортних накладних показники, відображають загальну кількість перевезеного за день вантажу відповідною машиною, яка здійснювала декілька рейсів на день, що підтверджується наданими подорожніми листами.

Сама по собі позиція контролюючого органу щодо окремих недоліків товарно-транспортних накладних в якості підстави для висновку про безтоварність господарських операцій на переконання колегії суддів є помилковим, оскільки товарно-транспортні накладні є обов`язковими для застосування відправниками та одержувачами вантажів, позаяк слугують підставою для проведення розрахунків за договором перевезення.

Аналогічна позиція наведена Верховним Судом у постанові від 13.11.2018 року у справі № 822/6312/15.

З аналогічних підстав колегією суддів відхиляються доводи ГУ ДПС у Київській області щодо невідповідності окремих положень товарно-транспортних накладних вимогам Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 року №281/171/578/155.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що основними видами діяльності за КВЕД позивача є будівництво доріг, автострад, будівництво мостів та тунелів, відтворення рослин, інші будівельно-монтажні роботи, інші види діяльності з прибирання, вантажний автомобільний транспорт, що підтверджується відомостями з ЄДР.

Як свідчать наявні у матеріалах справи докази на момент укладення договорів з ТОВ Каргоприлад і ТОВ Магніт ТК , так і в подальшому, позивачем укладались договори про виконання робіт з капітального ремонту дорожнього покриття з Департаментом регіонального розвитку та житлово-комунального господарства Київської обласної державної адміністрації №180-18 від 06.06.2018 року, №181-18 від 06.06.2018 року, №178-18 від 06.06.2018 року, №263-18 від 18.07.2018 року, №179-18 від 23.07.2018 року, копії яких наявні у матеріалах справи.

Вказані обставини свідчать про те, що економічною метою господарських операцій позивача з контрагентами ТОВ Каргоприлад і ТОВ Магніт ТК було подальше надання позивачем послуг власним замовникам з використанням поставленого товару, а саме піску річкового, бітуму та солі, відповідно, отримання в результаті прибутку.

Так, судом встановлено, що отриманий від контрагентів ТОВ Каргоприлад і ТОВ Магніт ТК товар використовувався позивачем для виконання договору субпідряду №1-С від 09.02.2018 року, укладеного з ТОВ Спец Комплект Постач про виконання робіт по експлуатаційному утриманню автомобільних доріг загального користування місцевого значення Київської області Білоцерківського, Володарського, Сквирівського районів.

Виконання умов зазначеного вище довору підтверджується наявними у матеріалах справи актами приймання виконаних послуг за березень 2018 року, довідками про вартість виконаних послуг та витрати за 2018 рік, актами приймання виконання виконаних послуг за квітень 2018 року, довідками про вартість виконаних послуг та витрати за квітень 2018 рік, актами приймання виконання виконаних послуг за травень 2018 року, довідками про вартість виконаних послуг та витрати за травень 2018 року.

Також, Верховний Суд у постанові зазначив, що судами не надано оцінки доводам відповідача про не надання позивачем сертифікатів якості та паспортів виробника бітуму, що теж є обов`язковим відповідно до норм ДСТУ Б В.2.7-119-2011 Суміші асфальтобетонні і асфальтобетон дорожній та аеродромний .

З приводу наведенного колегія суддів зазначає, що сертифікати якості та паспорти виробника бітуму не належать до первинних документів.

За своєю суттю сертифікати якості не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей, а призначені лише для підтвердження якості товару, а тому наявність чи відсутність останніх може свідчити лише про дотримання чи порушення правил сертифікації товарів, що не пов`язані з дотриманням вимог податкового законодавства.

При цьому у матеріалах справи наявні сертифікати, видані ТОВ Укртатнафта , проте відповідач заперечує їх як доказ, оскільки вважає, що такі сертифікати мають бути видані саме контрагентами.

Однак, як правильно зазначив суд першої інстанції, чинне законодавство не вимагає того, щоб постачальник був безпосереднім замовником таких сертифікатів.

Доводи апеллянта про те, що у ході перевірки позивачем не було надано довіреності чи витяг з журналу/реєстру виданих довіреності відповідальним особам, що підтверджують факт отримання товарів, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки Інструкція про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 року № 99, втратила чинність з 01.01.2015 року, а умовами укладених договорів передача товару саме за довіреностями не передбачалася.

Доводи апелянта про недотримання позивачем вимог ДСТУ Б В.2.7-119-2011 суміші асфальтобетонні і асфальтобетон дорожній та аеродромний при виконанні договору, укладеного з ТОВ МАГНІТ ТК , колегія суддів також вважає необгрунтованими, оскільки

наведені ДСТУ поширюється на асфальтобетонні суміші й асфальтобетон для автомобільних доріг загального користування, аеродромів, мостів, вулиць, доріг і площ міських та сільських поселень, доріг і майданчиків промислових та сільськогосподарських підприємств, тощо. В данному ж випадку ТОВ МАГНІТ ТК №275 поставлявся бітум, який не є ні асфальтобетоном, ні асфальтобетонною сумішшю, та може лише входити до їх складу. Необгрунтованими є й посилання апеллянта на матеріали кримінального провадження №4201700000003630 в якості доказів фіктивності контрагентів позивача, оскільки відповідачем не надано жодного з документів, передбачених ч. 6 ст. 78 КАС України, зокрема вироку, щодо згаданого кримінального провадження.

Верховний Суд у постанові від 17 червня 2020 року також зазначив, що поза увагою суду залишився довід ГУ ДФС, що ТОВ Каргоприлад та ТОВ Магніт ТК зареєстровані однією датою та за одним місцем знаходження, податкові накладні на адресу позивача виписані і зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних однією датою та в один час; ці суб`єкти господарювання були посередниками в ланцюгу постачання товарів до позивача, маючи спільного постачальника ТОВ ''Мельмарк''; не мають необхідних ресурсів для здійснення підприємницької діяльності; припинили подання податкової звітності після березня 2018 року, на який припадають дати виписування податкових накладних на адресу позивача.

Колегія суддів з цього приводу зазначає, що на момент виписування податкових накладних позивачу ТОВ Магніт ТК і ТОВ Каргоприлад були зареєстровані у встановленому законом порядку як суб`єкти підприємницької діяльності, а також були платниками податку на додану вартість.

Один день державної реєстрації контрагентів, одна юридична адреса, один день реєстрації платником ПДВ та однаковий розмір статутного фонду, самі по собі не свідчать про безтоварність операцій.

У пункті 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" ЄСПЛ зазначив, що "компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків".

Викладені відповідачем аргументи для визначення позивачу суми грошового зобов`язання є недостатніми, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податків в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу, знаходження за заявленою юридичною адресою тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10.

Відсутність у контрагента добросовісного платника податку матеріальних та трудових ресурсів, не виключає можливості реального виконання таким платником господарської операції, та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. Отже, господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

У пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України" ЄСПЛ зазначив, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Так, наведені інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 74 КАС України. Чинним законодавством України на сторону господарських операцій - покупця товару (робіт, послуг), який є платником податків, не покладено обов`язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії постачальників товару (послуг) зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту.

Судом встановлено, що господарські відносини між позивачем та контрагентами мали реальний характер, отримані роботи були використаний позивачем у власній господарській діяльності, підтверджені належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, спричинили реальні зміни майнового стану позивача, та були належним чином відображені у податковій звітності.

В свою чергу, контролюючим органом не доведено, що позивач та його контрагенти при укладанні вказаних угод мали умисел на її укладання з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства; намірів їх на ухилення від оподаткування, безтоварність операції, неможливість її вчинення в силу відсутності основних засобів, персоналу, тощо.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, на якого положеннями ст.77 КАС України покладено обов`язок доказування правомірності прийнятого рішення, обставин, які б спростовували факт здійснення господарських операцій, достовірності і повноти відображення податку на додану вартість за вказаними спірними господарськими операціями.

Враховуючи наведене колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 01 листопада 2018 року №0032681411.

Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 серпня 2020 року залишити без змін .

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя: Є.В. Чаку

Судді: І.В. Федотов

А.Ю. Коротких