Рішення

від 25.01.2021 по справі 692/746/20

ДРАБІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 692/746/20

Провадження № 2/692/17/21

25.01.21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2021 року смт. Драбів

Драбівський районний суд Черкаської області у складі:

головуючого судді Левченко О.В.,

за участю: секретаря Савенко О.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: Драбівська державна нотаріальна контора про визнання свідоцтв про право на спадщину за законом недійсними та визнання права на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: Драбівська державна нотаріальна контора про визнання свідоцтв про право на спадщину за законом недійсними та визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом.

Свій позов позивач ОСОБА_1 пояснює тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_5 , яка також є матір?ю відповідача. За життя ОСОБА_5 в Драбове-Барятинській сільській раді Драбівського району Черкаської області вчинила заповіт, яким все її майно, де б воно не знаходилося і з чого б воно не складалось і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом матиме право, заповіла позивачу. Даний заповіт був посвідчений секретарем виконкому Драбове-Барятинської сільської ради 25 березня 1996 року і на час смерті матері не був змінений і не скасований. Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої входять: житловий будинок з належними до нього надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 та земельна ділянка, площею 3,73 га, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходяться в межах Ленінської сільської Драбівського району Черкаської області за межами населеного пункту. Спадщину позивач прийняв шляхом постійного проживання з спадкодавцем на час її смерті. 14 грудня 2017 року позивач звернувся з заявою до державного нотаріуса Першої Черкаської державної нотаріальної контори, який заміщує державного нотаріуса Драбівської державної нотаріальної контори, з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті матері і дізнався, що 06 червня 2009 року державним нотаріусом Драбівської державної нотаріальної контори за заявою відповідача ОСОБА_3 були видані свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/3 частку житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд, який належав померлій матері ОСОБА_5 та на 1/3 частку земельної ділянки площею 3,7255 га, що належала матері на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЧР № 119011, а тому нотаріусом були видані позивачу свідоцтва про право на спадщину за законом з зазначенням, що спадкоємцем зазначеного в цих свідоцтвах майна померлої ОСОБА_5 є крім позивача, також відповідач ОСОБА_3 та їх з відповідачем батько ОСОБА_6 в рівних частках. Позивач вважає, що такий розподіл спадкового майна, належного померлій матері, ОСОБА_5 , порушує її волевиявлення, викладене в її заповіті та порушує право ОСОБА_1 на отримання всієї спадщини, що залишилася після її смерті, за виключенням обов`язкової частки у спадщині в розмірі 1/6 частки, на яку мав право його батько ОСОБА_6 , який успадкував, але не оформив своїх спадкових прав.

Батько, ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після його смерті відкрилася спадщина, яку позивач прийняв шляхом постійного з ним проживання на час його смерті.

Спадкоємцями майна ОСОБА_6 є позивач та відповідач. Позивач вважає, що нотаріус при видачі свідоцтв про право на спадщину за законом після його смерті помилково вважав, що ОСОБА_6 успадкував після смерті своєї дружини ОСОБА_5 по 1/3 частці майна в будинковолодінні та земельній ділянці, оскільки ОСОБА_6 успадкував лише обов`язкову частку в спадщині в розмірі 1/6 частки. За таких обставин видані свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6 є частково недійсними. Відповідач ОСОБА_3 не мав права успадковувати майно після смерті матері ОСОБА_5 , так як остання позбавила його права на спадщину вчинивши заповіт на користь позивача. Позивач зазначає, що відповідачеві ОСОБА_3 було відомо про те, що за життя мати вчинила заповіт, яким все своє майно заповіла позивачу, але цей факт відповідачем від нотаріуса був прихований. Сам нотаріус не перевірив наявності заповіту, чим безпідставно позбавив ОСОБА_1 права на спадщину після смерті матері за заповітом. У зв`язку з цим позивач просить:

- визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом серія НМХ № 708086 та серія НМХ № 708087, видані 14 грудня 2017р., видані на ім?я ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , про спадкування майна після смерті ОСОБА_5 , скасувавши їх державну реєстрацію;

- визнати за позивачем у порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_5 право власності на 5/6 часток спадкового майна, а саме будинку та земельної ділянки;

- визнати частково недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, видані 14 рудня 2017 року, серія НМХ в„– 708089 , серія НМХ № 708090 на ім?я ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про спадкування майна після смерті ОСОБА_6 , скасувавши їх державну реєстрацію;

- визнати за позивачем право власності на 1/12 частку спадкового майна в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_6 який успадкував право власності в розмірі 1/6 частки, але не оформив своїх спадкових прав, а саме будинку та земельної ділянки.

Ухвалою від 28.08.2020р. відкрите загальне позовне провадження.

Ухвалою Драбівського районного суду від 27 жовтня 2020р. дану справу призначено до розгляду.

Від відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого останній вважає, що заповіт ОСОБА_5 , посвідчений секретарем виконавчого комітету Драбово-Барятинської сільської ради народних депутатів Драбівського району Черкаської області, 25.03.1996р. вчинений з порушенням вимог Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 р. N22/5 (в редакції від 25.08.1994р., яка була чинною станом на день складання Заповіту). Внаслідок цього, на думку відповідача, заповіт не відповідає вимогам Інструкції та не містить в собі будь-яких доказів, що позивач є спадкоємцем ОСОБА_5 за заповітом, а тому відповідач вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню й просить відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.

Також відповідач надав заяву про застосування строків позовної давності, у які зазначив, що ОСОБА_1 отримав копію заповіту ОСОБА_5 20.04.2016р. Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Оскільки позовна заява була подана Позивачем до суду 03.08.2020р., а початок перебігу строку позовної давності розпочався 21.04.2016 р., тобто наступного дня після отримання позивачем копії заповіту, і закінчився відповідно - 21.04.2019р. то позивачем було пропущено строки позовної давності для звернення до суду з позовом, який розглядається в межах даної справи. Відповідач звертає увагу суду на наявність розписки від 20.11.2014р., підготовленої позивачем власноручно, у якій той зазначає про відсутність майнових претензій до відповідача з приводу переходу у спадок ОСОБА_3 земельних паїв ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . А тому відповідач просить відмовити в задоволенні позову позивача з підстав пропущення строку позовної давності.

Представник позивача надав відповідь на відзив, у якій вказує, що не погоджується з наведеними у відзиві аргументами, оскільки аналізуючи загальний зміст заповіту від 25.03.1996 року, посвідчений секретарем виконавчого комітету Драбово-Барятинської сільської ради Селевко Н І., можна чітко зрозуміти, що він адресований позивачу - ОСОБА_1 , крім того, вказана особа є сином заповідача, з яким заповідач проживала протягом свого життя разом до самої смерті, отже вказаний правочин не є сумнівним з логічної точки зору. Враховуючи, що вищевказаний заповіт перебуває в розпорядженні позивача, вказане свідчить про те, що саме йому адресовано вказаний заповіт, а орфографічні помилки у формі ! замість і допущені виключно через те, що вказаний заповіт був надрукований на друкарській машинці, де була відсутня технічна можливість вказати літеру і . Аналізуючи зміст вищевказаного заповіту чітку вбачається, що він підписаний особисто матір`ю позивача - ОСОБА_5 , крім того там вказано місце такого складання, а саме селище Драбово-Барятинське та дату такого складання, що цілком відповідає вищевказаним вимогам інструкції. Щодо вказаної розписки від 20.11.2014 року, представник позивача зазначає, що вона не має відношення до справи, оскільки відповідно вимог ЦПК України не є належним документом, який може посвідчити факт відмови від спадщини, а тому позивач просить позовні вимоги задовольнити.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Починок О.І., просили позов задовольнити у повному обсязі. ОСОБА_1 пояснив, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла його мати ОСОБА_5 , з якою він проживав на момент смерті та відкрилась спадщина на належне їй майно. Вказане майно було поділено на 3 частини відповідно до закону між позивачем, відповідачем ОСОБА_3 та їх батьком ОСОБА_6 . На момент смерті ОСОБА_5 відомостей про наявність заповіту не було. У 2012 р. помер батько ОСОБА_6 . Належне йому майно було поділено між позивачем та відповідачем та отримані свідоцтва про право власності за законом. В подальшому, у 2016р. від працівників сільської ради позивач дізнався про наявність заповіту померлої у 2008р. матері, згідно якого саме він є спадкоємцем її майна. Таким чином йому повинно належати все майно, яке залишалось після смерті ОСОБА_5 , за виключення права на обов`язку частку у спадковому майні ОСОБА_6 , який на час смерті дружини був пенсійного віку, тобто мав обов`язкову частку у спадщині. Також зазначив, що до нотаріуса він звернуся у 2017р., а тому строк позовної давності ним не пропущено, свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері та батька необхідно визнати відповідно недійсними та частково недійсними, а його позовні вимоги задовольнити. Щодо розписки від 20.11.2014р. зазначив, що вона не є документом, який підтверджує відмову у праві на спадщину за заповітом.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 та його представник адвокат Могильна Я.Я., позовні вимоги не визнали у зв`язку з тим, що позов є необґрунтованим, заповіт, складений у 1996 році не відповідає інструкції. ОСОБА_3 у 2009р. оформив свої спадкові права після смерті матері та отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/3 частину спадкового майна. Про наявність заповіту він не знав, нотаріус його не інформував. Крім того, просили в задоволенні позову відмовити в повному обсязі у зв?язку з пропущенням позивачем строків позовної давності, оскільки позивач отримав копію заповіту 20 квітня 2016р. та станом на дату звернення з позовом до суду (03.08.2020р.) минуло понад 3 роки, а також тим, що відповідно розписки позивача від 20.11.2014р. він не має до відповідача претензій щодо оформлення спадкового майна. Окрім того, під час звернення до нотаріуса з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_1 знав про наявність заповіту, однак свідомо не скористався своїм правом та відмовився від прийняття спадщини за заповітом, натомість виявивши бажання отримати спадщину за законом. Також представник відповідача адвокат Могильна Я.Я. зазначила, що не акцентує увагу на розписці. Позивач не довів, що не знав і не міг знати про наявність порушень його прав до моменту звернення до нотаріуса у 2017р.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Драбівської державної нотаріальної контори в судове засідання не з`явилась, надала лист про неможливість прибуття в зв`язку з великим навантаженням, де просила розгляд справи проводити без її участі.

Суд, вислухавши доводи позивача та його представника, заперечення відповідача та його представника, дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та постановити рішення.

Суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно копії свідоцтва про смерть серія НОМЕР_2 , виданого 18.11.2014р. відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Драбівського районного управління юстиції у Черкаській області вбачається, що ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Із свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 23.06.1965р. Митлашівським сіль ЗАГС Драбівського району Черкаської обл., вбачається, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що складено відповідний запис за № 41, та його батьками значаться ОСОБА_6 та ОСОБА_5 .

Із свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , виданого 30.05.1970р. Митлашівською сільською радою Драбівського району Черкаської обл., вбачається, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , про що складено відповідний запис за № 26, та його батьками значаться ОСОБА_6 та ОСОБА_5 .

Згідно даних заповіту від 25 березня 1996 року, посвідченого секретарем виконавчого комітету Драбово-Барятинської сільської ради народних депутатів Драбівського району Черкаської області Селевко Н.І., ОСОБА_5 зробила заповітне розпорядження на випадок смерті та заповіла своє майно ОСОБА_1 . Заповіт має рукописну відмітку за підписом секретаря с/ради від 20.04.2016р. про те, що станом на день смерті заповіт не змінений і не скасований.

Відповідно витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 43474493 від 04.04.2016р. вбачається, що заповіт, номер у спадковому реєстрі № 58802308, посвідчений 25 березня 1996 року Драбово-Барятинській сільській раді Драбівського району Черкаської області, заповідач ОСОБА_5 , зареєстровано 04.04.2016р. Черкаською філією ДП Національні інформаційні системи .

Відповідно копії свідоцтва № НОМЕР_5 на право особистої власності на житловий будинок від 15.09.1995р. вбачається, що ОСОБА_5 належить житловий будинок з належними до нього будівлями, який розташовано у АДРЕСА_1 .

Відповідно копії державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЧР №119011 від 06.04.2004р. вбачається, що ОСОБА_5 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,73 га в межах Ленінської сільської ради Драбівського району Черкаської області.

З копії спадкової справи, наданої в.о. завідувача Драбівської держаної нотаріальної контори Починок Ю.В. за вих. № 206/01-16 від 03.09.2020р., вбачається, що після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , заведена спадкова справа № 21 на підставі заяви ОСОБА_3 від 17.01.2009р., який прийняв спадщину. Іншими спадкоємцями зазначені ОСОБА_6 , ОСОБА_1 . Станом на 17.01.2009р. у Спадковому реєстрі відсутня інформація щодо наявних заповітів та спадкових справ.

Також вбачається, що ОСОБА_3 06.06.2009р. звернувся з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом та отримав Свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/3 частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться по АДРЕСА_1 . серії ВМЕ № 945441 від 06.06.2009р. та Свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/3 частину земельної ділянки для ведення товарного с/г виробництва кадастровий номер 7120685800:03:001:0166 на території Ленінської сільської ради Драбівського р-ну, Черкаської обл. серія ВМЕ в„– 945442 від 06.06.2009р.

Відповідно заяви ОСОБА_1 , яка надійшла до Драбівської державної нотаріальної контори 14.12.2017р. у спадковій справі № 21/2009, ОСОБА_1 звернувся з заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/3 частку спадкового майна після смерті ОСОБА_5 , оскільки крім нього спадкоємцем померлої є син ОСОБА_3 , який вже отримав свідоцтво про право на спадщину за законом, та чоловік ОСОБА_6 , який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав і помер. При цьому заява містись відомості, що заявника було ознайомлено з наслідками звернення спадкоємця з заявою про право на спадщину за заповітом. Крім цього, ОСОБА_1 був ознайомлений зі змістом цієї заяви, про що поставив свій власноручний підпис 14.12.2017р., його особу нотаріусом було встановлено та справжність підпису заявника перевірено.

Таким чином, не відповідає дійсності твердження позивача про те, що він 14.12.2017р. звернувся до нотаріуса з заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті матері.

Відповідно свідоцтва про право на спадщину за законом НМХ № 708087 від 14.12.2017р., виданого державним нотаріусом Першої Черкаської держаної нотаріальної контори, в порядку заміщення державного нотаріуса Драбівської державної нотаріальної контори Починок Ю.В., спадкоємцями майна ОСОБА_5 , 1938р.н., яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , є: її син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , а також чоловік ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_8 . Спадщина складається з земельної ділянки площею 3,7255га. Свідоцтво про право на спадщину на 1/3 частку земельної ділянки видано ОСОБА_1 , свідоцтво про право на спадщину на 1/3 частку земельної ділянки ще не видано, свідоцтво про право на спадщину на 1/3 частку земельної ділянки видано ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_9 .

Відповідно свідоцтва про право на спадщину за законом НМХ № 708086 від 14.12.2017р., виданого державним нотаріусом Першої Черкаської держаної нотаріальної контори, в порядку заміщення державного нотаріуса Драбівської державної нотаріальної контори Починок Ю.В.., спадкоємцями майна ОСОБА_5 , 1938р.н., яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , є: її син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , а також чоловік ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_8 . Спадщина складається з житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Свідоцтво про право на спадщину на 1/3 частку житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд видано ОСОБА_1 , свідоцтво про право на спадщину на 1/3 частку житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд ще не видано, свідоцтво про право на спадщину на 1/3 частку житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд видано ОСОБА_3 06.09.2009р.

З копії спадкової справи, наданої в.о. завідувача Драбівської держаної нотаріальної контори Починок Ю.В. за вих. № 206/01-16 від 03.09.2020р., вбачається, що після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_10 , заведена спадкова справа № 45 на підставі заяви ОСОБА_3 від 21.08.2012р., який прийняв спадщину та яка надійшла до нотаріальної контори 28.08.2012р. Іншим спадкоємцем зазначений ОСОБА_1 . Станом на 28.08.2012р. у Спадковому реєстрі відсутня інформація щодо наявних заповітів та спадкових справ.

Відповідно заяви ОСОБА_1 , яка надійшла до Драбівської державної нотаріальної контори 14.12.2017р. у спадковій справі № 45/2012, ОСОБА_1 звернувся з заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частку спадкового майна після смерті ОСОБА_6 , оскільки крім нього спадкоємцем померлого є син ОСОБА_3 . На день смерті ОСОБА_6 залишилось спадкове майно - 1/3 частка житлового будинку та земельної ділянки, площею 3,7255га, які він прийняв після смерті дружини ОСОБА_5 та земельна ділянка площею 3,8711га. При цьому заява містись відомості, що заявника було ознайомлено з наслідками звернення спадкоємця з заявою про право на спадщину за заповітом. Крім цього, ОСОБА_1 був ознайомлений зі змістом цієї заяви, про що поставив свій власноручний підпис 14.12.2017р., його особу нотаріусом було встановлено та справжність підпису заявника перевірено.

Відповідно свідоцтва про право на спадщину за законом НМХ № 708088 від 14.12.2017р., виданого державним нотаріусом Першої Черкаської держаної нотаріальної контори, в порядку заміщення державного нотаріуса Драбівської державної нотаріальної контори Починок Ю.В., ОСОБА_1 успадкував Ѕ частки земельної ділянки площею 3,8711 га після смерті ОСОБА_6 , 1939 р.н.

Відповідно свідоцтва про право на спадщину за законом НМХ № 708089 від 14.12.2017р., виданого державним нотаріусом Першої Черкаської держаної нотаріальної контори, в порядку заміщення державного нотаріуса Драбівської державної нотаріальної контори Починок Ю.В., ОСОБА_1 успадкував 1/6 частки житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_6 , 1939 р.н. що належала дружині померлого ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , спадкоємцем якої був її чоловік, який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав.

Відповідно свідоцтва про право на спадщину за законом НМХ № 708090 від 14.12.2017р., виданого державним нотаріусом Першої Черкаської держаної нотаріальної контори, в порядку заміщення державного нотаріуса Драбівської державної нотаріальної контори Починок Ю.В., ОСОБА_1 успадкував 1/6 частки земельної ділянки площею 3,7255 га після смерті ОСОБА_6 , 1939 р.н., що належала дружині померлого ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , спадкоємцем якої був її чоловік, який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав.

Відповідно довідок виконкому Драбово-Барятинської сільської ради Драбівського району Черкаської області №157 від 26.01.2009р. та № 1221 від 05.07.2017р. вбачається, що ОСОБА_5 на день смерті мала такий склад сім`ї: чоловік ОСОБА_6 , 1939 р.н., син ОСОБА_1 , 1970р.н.

Інших доказів сторонами суду не надано.

Надаючи правову оцінку обставинам справи слід зазначити наступне.

Відповідно ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Частинами першою та другою статті 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

На підставі частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статті 1270 цього Кодексу (шість місяців), він не заявив про відмову від неї.

Відповідно ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Відповідно ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Таким чином, видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцю, який прийняв спадщину, ніяким строком не обмежена.

Судом встановлено що позивач ОСОБА_1 прийняв спадщину шляхом постійного проживання з померлими батьками ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Відповідач ОСОБА_3 прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_5 шляхом подачі заяви від 17.01.2009р. у встановленому Цивільним Кодексом України порядку та в подальшому отримав свідоцтва про право на спадщину за законом. Факт обізнаності позивача про отримання відповідачем свідоцтв про право на спадщину за законом та їх законність позивачем не оспорюється з огляду на відсутність доказів протилежного.

Позивач звернувся до суду з позовом з метою визнання за собою права на спадщину за заповітом на все майно, що залишилось після смерті матері ОСОБА_5 , 1938 р.н., яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , за виключення обов`язкової частки у спадщині, яка належала його батьку ОСОБА_6 . Для досягнення мети позову просить визнати свідоцтва про право на спадщину за законом від 14.12.2017р. на своє ім`я серія НМХв„–708087 та серія НМХ в„–708086 недійсними, а також свідоцтва про право на спадщину за законом на своє ім`я серія НМХв„–708090 й серія НМХв„–708089 частково недійсними, та визнати за собою право власності на 5/6 часток спадкового майна (житлового будинку та земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва), яке належало померлій ОСОБА_5 .

Відповідно до ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Згідно з роз`яснень, викладених у п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про спадкування № 7 від 30 травня 2008 року відповідно до ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо. Свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним лише за рішенням суду.

Особливість визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину як спеціального способу захисту спадкових прав судом зумовлена сутністю свідоцтва про право на спадщину, що за своєю правовою природою не є правочином. Як наголошено у постанові Верховного Суду від 15.10.2019 р. (судова справа № 916/780/18) свідоцтво про право власності на нерухоме майно лише посвідчує наявність відповідного права і не породжує, не змінює і не припиняє права та обов`язки, тобто не є правочином. Однак, свідоцтво видається на підтвердження існування права, яке виникло внаслідок певного правочину і такий посвідчуваний документ є чинним, якщо є дійсною правова підстава його видачі.

Суд зазначає що позивач, вказуючи в позовній заяві підставу визнання за ним права власності на спадкове майно - наявність заповіту, не звертається з вимогою про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом на 1/3 частку спадкового майна після смерті ОСОБА_5 , виданих 06.06.2009р. його брату - відповідачу ОСОБА_3 , залишаючи це майно у власності відповідача. Позивач не вимагає припинення правовідношень, які виникли внаслідок отримання відповідачем свідоцтв про право на спадщину за законом та відновлення становища, яке існувало до порушення прав позивача.

Твердження позивача, що відповідачу було відомо про те, що за життя мати вчинила заповіт на користь позивача й цей факт відповідачем було приховано, не знайшло свого підтвердження під час судового розгляду.

Суд зазначає, що заповіт ОСОБА_5 було вчинено 05.03.1996р., зареєстровано в Спадковому реєстрі 04.04.2016р. Таким чином прийняття спадщини відповідачем ОСОБА_3 відбулось відповідно вимог чинного законодавства.

Таким чином, з викладеного вбачається, що ОСОБА_3 правомірно набув право власності на 1/3 частину спадкового майна, що залишилось після смерті ОСОБА_5 , з огляду на відсутність станом на 2009 рік у Спадковому реєстрі інформації про наявність заповіту вчиненого ОСОБА_5 та інформації щодо визнання недійсними вказаних Свідоцтв з квітня 2016р. по даний час.

Відповідно матеріалів спадкової справи позивач ОСОБА_1 звернувся за видачею свідоцтва про право на спадщину саме за законом 14.12.2017р., тобто вже після внесення відомостей про заповіт до Спадкового реєстру. Матеріали спадкової справи не містять відомостей про звернення позивача з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом та відомостей про наслідки реагування на таку заяву. Вказана заява містить відмітку про встановлення особи відповідно даних паспорту серія НОМЕР_10 , виданого Драбівським РВ УМВС України в Черкаській області 16.02.1999р., справжність підпису перевірено. Таким чином твердження позивача, що він не звертався з даною заявою не знайшло свого підтвердження.

Таким чином задоволення даних позовних вимог про визнання свідоцтв про право на спадщину за законом від 14.12.2017р. на ім`я ОСОБА_1 серія НМХв„–708087 та серія НМХ №708086 недійсними, а також свідоцтв про право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_1 серія НМХв„–708090 й серія НМХ№708089 частково недійсними не призведе до відновлення становища, яке існувало до порушення та не надасть можливості досягнути мети позову - визнати за позивачем право на спадщину за заповітом на 5/6 частин спадкового майна ОСОБА_5 .

Тому суд вважає, що установлена під час вирішення спору правомірність дій відповідача у межах правовідносин, з приводу яких виник спір, обумовлює відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із положеннями, зокрема, ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи інтересів.

З урахуванням цих норм, суд повинен установити чи було порушено, не визнано або оспорено права, свободи чи інтереси заявника, i залежно від установленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні, в залежності від наявності для цього відповідних підстав, встановлених законом або договором.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Предметом позову у даній справі є вимога позивача до відповідача про визнання недійсним свідоцтв про право на спадщину на ім?я позивача та визнання права власності на об`єкти нерухомого майна з підстав невизнання таких прав відповідачем.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: 1) якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права); 2) у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За приписами процесуального законодавства позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу. Тобто, учасники справи - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів, і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник).

Відповідачем у позові про визнання права власності є будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес.

Позивачем не доведено того, що відповідач ставить під сумнів наявність права власності позивача на спірне нерухоме майно, як і не доведено порушення, невизнання та/або оспорення його прав власника будь-якими іншими особами, що підтверджується тим, що вказане нерухоме майно, за оформленням прав на яке звернувся до нотаріуса позивач, належить йому на праві власності.

При цьому, обставини оформлення своїх спадкових прав ОСОБА_1 після смерті матері сторін не можуть обґрунтовувати порушення прав позивача як власника спірної нерухомості у даному спорі про визнання права власності, оскільки, позивачем не доведено, що останній не зміг реалізувати своє право на володіння, користування та/або розпорядження спірними об`єктами через неправомірні дії відповідача або інші перешкоди у реалізації своїх прав.

З огляду на викладене суд приходить до висновку про відсутності підстав для задоволення позову про визнання права власності на підставі ст. 392 ЦК України, оскільки позивачем не доведено порушення, невизнання та/або оспорення його прав власника спірного нерухомого майна відповідачем.

Щодо заявленої вимоги про визнання права власності в порядку спадкування за позивачем на 1/12 частку спадкового майна за законом після смерті батька, яке складається з житлового будинку з належними до нього надвірними спорудами та 1/12 частку земельної ділянки площею 3,7255га, і які належали померлій ОСОБА_5 та право власності на які ОСОБА_6 не оформив слід зазначити, що такі вимоги є похідними від вимоги про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину від 14.12.2017р., а тому до задоволення не підлягає.

Не можуть бути прийняті до уваги судом доводи відповідача щодо того, що у задоволенні позову слід відмовити з підстав невідповідності заповіту від 25.03.1996р. вимогам Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25.08.1994р. № 22/5 (в редакції, яка була чинною станом на день складання заповіту), оскільки даний спір не пов?язаний з визнанням вказаного заповіту недійсним.

Щодо заяви сторони відповідача про застосування строків позовної давності то суд зазначає наступне.

Відповідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно ч. 1 ст. 259 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Крім того, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. Якщо суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, то повинен відмовити в задоволенні такого позову саме з цієї підстави. Такі висновки зазначені в постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 509/3589/16-ц (провадження № 61-16895св18).

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог, з урахуванням того, що відповідно до ст. 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до висновку що вимоги позивача не підлягають задоволенню. Позивач не довів належними та допустимими доказами всі обставини, на які він посилається в обґрунтуванні позовної заяви, не обрав вірний спосіб захисту, а визнання свідоцтв про право на спадщину за законом, про які зазначив у позовній заяві позивач недійсними та частково дійсними не призведе до ефективного захисту прав позивача.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що судом у задоволенні позовних вимог відмовлено, то суд покладає судовий збір з позивача.

Керуючись ст.ст. 10,11, 12, 13,16, 141, 258-259, 264, 265, 268, 352, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 11, 16, 328, 380, 1223, 1226, 1268, 1296 ЦК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: Драбівська державна нотаріальна контора про визнання свідоцтв про право на спадщину за законом недійсними та визнання права на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Черкаського апеляційного суду через Драбівський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Л.О.Левченко

Повний текст рішення виготовлений 25 січня 2021 року.