Постанова

від 27.01.2021 по справі 910/10644/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" січня 2021 р. Справа№ 910/10644/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Чорногуза М.Г.

Мальченко А.О.

Секретар судового засідання: Мельничук О.С.,

за участю представників сторін:

від позивача - Москаленко І.О.,

від відповідача 1 - не з`явились,

від відповідача 2 - не з`явились,

від третьої особи - не з`явились.

розглянувши апеляційну скаргу

Деснянського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві

на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2020 року (повний текст рішення складено 12.10.2020)

у справі № 910/10644/19 (суддя Турчин С.О.)

За позовом Фізичної особи-підприємця Сусловської Таісії Євгеніївни

до:

1. Деснянського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві

2. Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Приватне підприємство "Кондитерський магазин"

про стягнення 271 130,28 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У 2020 році Фізична особа-підприємець Сусловська Таісія Євгеніївна звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Деснянського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві та Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про стягнення 271 130, 28 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що державна виконавча служба неналежним чином виконувала наказ Господарського суду міста Києва у справі №910/28745/15 чим завдала матеріальну шкоду у вигляді інфляційних втрат у сумі 224 098, 69 грн. та моральної шкоди в розмірі 47 031, 59 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.10.2020 року позовні вимоги задоволено частково. Присуджено до стягнення з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця Сусловської Таісії Євгеніївни моральну шкоду у сумі 47 031,59 грн., витрати на правничу допомогу у сумі 607,13 грн. та судовий збір у розмірі 705, 47 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем належними та достатніми доказами підтверджено неправомірні дії відповідача-1 при здійсненні виконавчого провадження, які призвели до того, що стягувач (позивач) був позбавлений можливості стягнути у повному обсязі заборгованість із виплати належних йому коштів, визнаних судовим рішенням, яке є обов`язковим для виконання на всій території України, однак зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін, що склалися у даній справі, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що на спірні правовідносини не поширюються положення частини другої ст. 625 ЦК України . При цьому, судом першої інстанції встановлено, що у зв`язку із неправомірністю дій відповідача-1, які полягають у невиконанні наказу та стягненні з боржника суми боргу, позивачу заподіяно маральну шкоду, яка є обґрунтованою в розмірі 47 031, 59 грн. та такою, що підлягає до стягнення на користь позивача.

Не погодившись із прийнятим рішенням, Деснянський районний відділ Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2020 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга містить опис обставин щодо здійснення державним виконавцем виконавчого провадження про стягнення з ПрАТ Кондитерський магазин заборгованості у розмірі 785 385, 91 грн. (з урахуванням виконавчого збору та витрат виконавчого провадження на проведення виконавчих дій), зокрема обставин, які виникли після ухвалення ухвали Господарського суду міста Києва від 20.06.2019 року у справі №910/28745/15, якою було задоволено скаргу на дії та бездіяльність державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва головного територіального управління юстиції у місті Києві Шолох Ганни Сергіївни. Скаржник зазначає, що державним виконавцем 13.09.2019 року винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу та віддано наручно представникові стягувача Москаленко І.О. При цьому, скаржник в своїй апеляційній скарзі не зазначає будь-яких доводів щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, або ж не правильного встановлення місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.11.2020 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Чорногуз М.Г., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 року встановлювався строк для усунення недоліків, а саме не більше десяти днів з дня отримання копії ухвали апелянту усунути недоліки шляхом подання до суду доказів сплати судового збору у розмірі 3 153 грн. 00 грн., направлення копії апеляційної скарги іншим учасникам у справі та звернення до суду з заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення. Роз`яснено скаржнику, що при невиконанні вимог даної ухвали, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається особі, яка подала апеляційну скаргу.

14.12.2020 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Деснянського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві надійшла заява на виконання ухвали Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 року з доказами сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі, доказами направлення копії апеляційної скарги позивачу та відповідачу-2 у справі, а також з заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Деснянського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві на рішення Господарського суду Київської області від 08.09.2020 року у справі №910/10644/19, зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2020 року у справі №910/10644/19, розгляд справи призначено на 27.01.2021 року.

15.01.2021 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від відповідача 2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив задовольнити апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В судовому засіданні 27.01.2021 року представник позивача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу. Представники відповідача-1, відповідача-2 та третьої особи в судове засідання не з`явилися, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до п. 12, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, та зважаючи на обмежений процесуальний строк розгляду апеляційної скарги, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представників сторін.

Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що Фізична особа-підприємець Сусловська Таісія Євгеніївна звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Кондитерський магазин" про стягнення з нього 668 035 грн. вартості невід`ємних поліпшень орендованого майна.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.12.2015 року у справі №910/28745/15 відмовлено в задоволенні позову.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.06.2016 року у справі №910/28745/15, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 26.07.2016 року, рішення Господарського суду першої інстанції скасовано. Прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволені. Стягнуто з Приватного підприємства "Кондитерський магазин" на користь Фізичної особи-підприємця Сусловської Таісії Євгеніївни 668 035 грн. вартості невід`ємних поліпшень орендованого приміщення, 10 020, 53 грн. судового збору за подання позовної заяви та витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 11 022, 57 грн.

21.06.2016 року Господарським судом міста Києва на виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 01.06.2016 року у справі №910/28745/15 видано відповідні накази. (т.2, а.с. 4).

В матеріалах справи наявна заява про відкриття виконавчого провадження від 06.07.2016 року. (т.2, а.с. 2-3).

Постановою держаного виконавця Деснянського районного ВДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві Шевченко М.І. від 14.07.2016 року було відкрито виконавче провадження № 51660796 по стягненню з ПП "Кондитерський магазин" на користь ФОП Сусловської Т.Є. коштів у розмірі 668 035, 00 грн., в рахунок відшкодування вартості невід`ємних поліпшень орендованого приміщення та 10 020, 53 грн. судового збору за подання позовної заяви. (т.2, а.с. 13).

Постановою держаного виконавця Деснянського районного ВДВС м. Києва ГТУЮ у м.Києві Черухою О.М. від 14.07.2016 відкрито виконавче провадження № 51723914 по стягненню з ПП "Кондитерський магазин" на користь ФОП Сусловської Т.Є. 11 022, 57 грн. судового збору за подання апеляційної скарги. (т.2, а.с. 37).

Також, постановою держаного виконавця Деснянського районного ВДВС м. Києва ГТУЮ у м.Києві Черухою О.М. від 20.07.2016 відкрито виконавче провадження № 51723914 по стягненню з ПП "Кондитерський магазин" на користь ФОП Сусловської Т.Є. 11 022, 57 грн. судового збору за подання апеляційної скарги. (т.2, а.с. 37).

В подальшому, ПП "Кондитерський магазин" (боржник) звернувся до Деснянського районного ВДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві із заявою №16 від 03.08.2016 року про відкладення провадження виконавчих дій, посилаючись на те, що боржником вчиняються дії з підготовки процесуальних документів до Господарського суду міста Києва, що зумовлюють обов`язкове зупинення виконавчих дій. (т.2, а.с. 38).

На підставі вказаної вище заяви, 04.08.2016 року держаним виконавцем Деснянського районного ВДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві Маковей Е.А. винесено постанову про відкладення провадження виконавчих дій з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 21.06.2016 року у справі №910/28745/15 до 15.08.2016 року. (т.2, а.с. 40).

Постановою Деснянського районного ВДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві, державним виконавцем Шевченко М.І. об`єднано виконавчі провадження №51660796 та №51723914 у зведене виконавче провадження №52099927. (т.2, а.с. 43).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2016 року заяву ПП "Кондитерський магазин" про відстрочку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2015 року у справі №910/28745/15 до 01.02.2017 року задоволено. (т.2, а.с. 79-81). Зі змісту даної ухвали вбачається, що боржник звернувся з даною заявою 28.10.2016 року.

Крім того, в матеріалах виконавчого провадження міститься вимога державного виконавця вих.№1356/18 від 11.11.2016 року (у той час як виконавче провадження відкрито у липні 2016 року) адресована ПП "Кондитерський магазин" (боржникові) щодо надання інформації про відкриті банківські рахунки та копії балансу боржника. Докази направлення вказаної вимоги у матеріалах виконавчого провадження відсутні. (т.2, а.с. 90-91).

25.11.2016 року постановою державного виконавця вирішено зупинити вчинення виконавчих дій з примусового виконання наказу суду у справі №910/28745/15 на підставі п.6 ч.1 ст.34 Закону України "Про виконавче провадження" до 01.02.2017 року. (т.2, а.с. 118).

Однак 25.11.2016 року стягувач звернувся до державного виконавця із заявою у якій повідомив про відсутність підстав для зупинення вчинення виконавчих дій у зв`язку із апеляційним оскарженням ухвали Господарського суду міста Києва від 09.11.2016 року у справі № 910/28745/15 про відстрочку виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 01.06.2016 року у справі № 910/28745/15 до 01.02.2017 року. (т.2, а.с. 119).

В матеріалах справи наявна апеляційна скарга на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.11.2016 року. (т.2, а.с. 92-96).

Як встановлено судом згідно із матеріалів виконавчого провадження, 19.12.2016 року боржником подано до відділу державної виконавчої служби заяву про закінчення виконавчого провадження у зв`язку із ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2016 року у справі №910/28745/15. (т.2, а.с. 157).

Втім, ухвалою від Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2016 року у справі №910/28745/15 було прийнято до провадження заяву Приватного підприємства "Кондитерський магазин" про перегляд постанови Київського апеляційного господарського суду від 01.06.2016 року у справі № 910/28745/15 за нововиявленими обставинами. Наявність вказаної ухвали апеляційного суду про прийняття заяви про перегляд постанови Київського апеляційного господарського суду від 01.06.2016 року у справі № 910/28745/15 за нововиявленими обставинами, у відповідності до ст.38 Закону України "Про виконавче провадження" не є підставою для повернення виконавчого документу до суду. (т.2, а.с. 148-150).

21.12.2016 постановою державного виконавця поновлено виконавче провадження з примусового виконання наказу у справі № 910/28745/15.

23.12.2016 року скаржник звернувся начальника Деснянського районного ВДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві зі скаргою на дії державного виконавця. (т.2, а.с. 166-168).

Постановою від 23.12.2016 року начальника Деснянського районного ВДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві було скасовано постанову від 21.12.2016 року державного виконавця про повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадової особи), який його видав. (т.2, а.с. 177).

23.12.2016 року постановою державного виконавця відновлено виконавче провадження.

В матеріалах виконавчого провадження наявні чисельні звернення стягувача до державного виконавця про вчинення відповідних виконавчих дій щодо виявлення рахунків і майна боржника та звернення на нього стягнення, зокрема, клопотання від 29.09.2016 року №112195 (т.2, а.с. 44), заява від 18.10.2016 року № 113227 (т.2, а.с. 54), заява від 18.10.2016 року №113230 (т.2, а.с. 55).

Місцевим господарським судом досліджено, що до клопотання від 29.09.2016 року стягувачем було додано витяг з Державного реєстру прав власності щодо наявності у боржника права власності на об`єкт нерухомого майна. У заяві від 13.10.2016 року стягувач просив державного виконавця накласти арешт на рахунок боржника, витребувати баланс боржника, провести опис та арешт нерухомого майна боржника, вилучити у боржника нерухоме майно та передати його на зберігання стягувачу.

Крім того, 04.11.2016 року стягувач звернувся до державного виконавця із клопотанням про реалізацію нерухомого майна боржника. (т.2, а.с. 75-76).

20.03.2018 року слідчим суддею Деснянського районного суду міста Києва постановлено ухвалу про надання тимчасового доступу до речей і документів; надано старшому слідчому СВ Деснянського УП ГУНП у місті Києві Мізюку Андрію Віталійовичу тимчасовий доступ до оригіналів матеріалів зведеного виконавчого провадження № 52099927, що перебувають у володінні посадових осіб Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві, з можливістю їх вилучення. Строк дії ухвали визначений - один місяць з дня її постановлення. (т.2, а.с. 298-300).

На виконання запиту начальника слідчого відділення Деснянського УП ГУ НП у місті Києві №1-16-1902/125/49-2019 від 15.05.2019 року "Про надання інформації та копій документів" державний виконавець направив зведене виконавче провадження №52099927 до СВ Деснянського УП ГУ НП України в місті Києві. (т.2, а.с. 301).

17.05.2019 року стягувач звернувся до державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва головного територіального управління юстиції у місті Києві Шолох Ганни Сергіївни із заявою про повернення виконавчого документа у межах виконавчого провадження № 51660796 стягувачу, яка станом на день звернення до суду залишилась без задоволення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.06.2019 року у справі №910/28745/15 скаргу на дії та бездіяльність державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва головного територіального управління юстиції у місті Києві Шолох Ганни Сергіївни задоволено повністю. Визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва головного територіального управління юстиції у місті Києві Шолох Ганни Сергіївни у межах зведеного виконавчого провадження № 52099927. Визнано протиправними дії державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва головного територіального управління юстиції у місті Києві Шолох Ганни Сергіївни щодо передачі оригіналів зведеного виконавчого провадження № 52099927 до СВ Деснянського УП ГУ НП України м. Києві. Зобов`язано державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Шолох Ганну Сергіївну, а у разі її відсутності - відділ виконавчої служби, невідкладно, звернутись до СВ Деснянського УП ГУ НП України м. Києві з вимогою про повернення оригіналу зверненого виконавчого провадження № 52099927. Зобов`язано Деснянський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києва, після повернення з СВ Деснянського УП ГУ НП України м. Києві оригіналу зверненого виконавчого провадження № 52099927, невідкладно повернути стягувачу виконавчі документи без виконання. Зобов`язано Деснянський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києва, про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги повідомити Господарський суд міста Києва і фізичну особу-підприємця Сусловську Таїсію Євгенівну не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання. (т.2, а.с. 309-316).

13.09.2019 року постановою державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва головного територіального управління юстиції у місті Києві Шолох Ганни Сергіївни виконавчий документ повернуто стягувачу. (т.2, а.с. 331-332).

Отже, з вищевикладених обставин вбачається, що в матеріалах справи наявні докази тривалого виконання виконавчого документа, виданого Господарським судом міста Києва від 21.06.2016 року №910/28745/15, зокрема з 14.07.2016 року до травня 2019 року, при цьому виконавчий документ виконаний частково, що також вбачається з самої апеляційної скарги, де державний виконавець зазначає, що на рахунок ФОП Сусловської Т.Є. перераховано кошти у розмірі 5 592, 52 грн. згідно платіжного доручення №21592 від 31.01.2019 року.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів встановила наступне.

Згідно із статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статтею 1173 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Таким чином, на відміну від загальної норми статті 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправної поведінки, наявності шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вини заподіювача шкоди), спеціальна норма статті 1173 Цивільного кодексу України, на підставі якої заявлені позовні вимоги у даній справі, передбачає відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.

Отже, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох елементів цивільного правопорушення: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих елементів має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 Цивільного кодексу України. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Наявність такого елементу цивільного правопорушення як неправомірні дії Деснянського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві підтверджується наступним.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження, за приписами ч.1 ст.1 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції на час звернення позивача то виконавчої служби із заявою про виконання наказу), це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно ч.1 ст.2 Закону України "Про виконавче провадження" (в наведеній редакції) примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч.1,2 ст.11 Закону України "Про виконавче провадження" (в наведеній редакції) державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. 2. Державний виконавець: здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом; надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження і їхні клопотання; заявляє в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз`яснює сторонам їхні права і обов`язки.

Відповідно до ч.1 ст.30 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.

Частиною другою статті 30 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов`язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк. Строк здійснення виконавчого провадження не включає час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження на період проведення експертизи чи оцінки майна, виготовлення технічної документації на майно, реалізації майна боржника, час перебування виконавчого документа на виконанні в адміністрації підприємства, установи чи організації, фізичної особи, фізичної особи - підприємця, які здійснюють відрахування із заробітної плати (заробітку), пенсії та інших доходів боржника. Строк здійснення зведеного виконавчого провадження обчислюється з моменту приєднання до такого провадження останнього виконавчого документа.

У відповідності до ст.32 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.

При розгляді спорів про стягнення шкоди з органу ДВС у зв`язку протиправністю відповідних дій, рішень чи бездіяльності при здійсненні виконавчого провадження господарський суд може самостійно встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази без наявності відповідного судового рішення (позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, наведена у постанові № 921/346/18 від 19.10.2019 року).

Місцевим господарським судом встановлено та перевірено колегією суддів, виконання виконавчого документа виданого Господарським судом міста Києва від 21.06.2016 року №910/28745/15 триває з 14.07.2016 року до травня 2019 року, а також те, що його виконано частково.

Крім того, місцевим господарським судом встановлено, що матеріали виконавчого провадження в порушення вимог ч.1 ст.35 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції на час вчинення виконавчих дій) не містять жодних доказів наявності обставин, що перешкоджають провадженню виконавчих дій та є підставою для відкладення провадження виконавчих дій у розмінні статті 35 Закону України "Про виконавче провадження" на момент (04.08.2016 року) винесення держаним виконавцем Деснянського районного ВДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві Маковей Е.А. постанови про відкладення провадження виконавчих дій з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 21.06.2016 у справі №910/28745/15 до 15.08.2016 року.

Згідно із ч.1 ст.35 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції на час вчинення виконавчих дій) за наявності обставин, що перешкоджають провадженню виконавчих дій , або у разі несвоєчасного одержання сторонами документів виконавчого провадження, внаслідок чого вони були позбавлені можливості скористатися правами, наданими їм цим Законом, державний виконавець може відкласти виконавчі дії за заявою стягувача чи боржника або з власної ініціативи на строк до десяти робочих днів. Про відкладання провадження виконавчих дій державний виконавець виносить відповідну постанову, про що повідомляє сторонам.

Судом першої інстанції також вірно встановлено, що державний виконавець направив вимогу боржнику щодо надання інформації про відкриті банківські рахунки та копії балансу боржника лише 11.11.2016 року, через три місяці після відкриття виконавчого провадження.

Також постановою від 23.12.2016 року начальника Деснянського районного ВДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві було скасовано постанову від 21.12.2016 року державного виконавця про повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадової особи), який його видав. (т.2, а.с. 177).

З матеріалів виконавчого провадження також вбачається, що державним виконавцем не вчинено, у відповідності до Закону України "Про виконавче провадження", дій щодо звернення стягнення на нерухоме майно боржника.

Окрім того, в матеріалах справи наявна Ухвала Господарського суду міста Києва від 20.06.2019 року у справі №910/28745/15, якою скаргу на дії та бездіяльність державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва головного територіального управління юстиції у місті Києві Шолох Ганни Сергіївни задоволено повністю. Визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва головного територіального управління юстиції у місті Києві Шолох Ганни Сергіївни у межах зведеного виконавчого провадження № 52099927. Визнано протиправними дії державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва головного територіального управління юстиції у місті Києві Шолох Ганни Сергіївни щодо передачі оригіналів зведеного виконавчого провадження № 52099927 до СВ Деснянського УП ГУ НП України м. Києві. Зобов`язано державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Шолох Ганну Сергіївну, а у разі її відсутності - відділ виконавчої служби, невідкладно, звернутись до СВ Деснянського УП ГУ НП України м. Києві з вимогою про повернення оригіналу зверненого виконавчого провадження № 52099927. Зобов`язано Деснянський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києва, після повернення з СВ Деснянського УП ГУ НП України м. Києві оригіналу зверненого виконавчого провадження № 52099927, невідкладно повернути стягувачу виконавчі документи без виконання. Зобов`язано Деснянський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києва, про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги повідомити Господарський суд міста Києва і фізичну особу-підприємця Сусловську Таїсію Євгенівну не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання. (т.2, а.с. 309-316).

Згідно ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 129-1 Конституції України визначають обов`язковість виконання усіма суб`єктами прав судового рішення у вказаній справі.

Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу частини статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, висновки здійснені в ухвалі від 20.06.2019 року у справі №910/28745/15 не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі №910/10644/19, не можуть йому суперечити.

Відтак, місцевим господарським судом вірно взято до уваги висновки, які встановлені у справі №910/28745/15, зокрема в ухвалі Господарського суду міста Києва від 20.06.2019 року, відтак не підлягає доказуванню при розгляді цієї справи встановлені у вказаній ухвалі факти протиправності дій державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва головного територіального управління юстиції у місті Києві.

Враховуючи, що рішенням суду встановлено неправомірність дій державного виконавця, а також місцевим господарським судом вірно досліджено та встановлено порушення державним виконавцем вимог Закону України Про виконавче провадження , колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо неправомірності дій відповідача-1 при здійсненні виконавчого провадження.

Проте, факт тривалого невиконання рішення суду внаслідок неправомірних дій посадових осіб державної виконавчої служби, на який посилається позивач як на підставу позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між несвоєчасним виконанням рішення, яке набрало законної сили, та завданою шкодою.

Втім, щодо висновку місцевого господарського суду про відмову у стягнення матеріальної шкоди у сумі 224 098, 69 грн., у вигляді інфляційних збитків колегія суддів погоджується та зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу .

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим.

За змістом статей 524 , 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І Загальні положення про зобов`язання книги 5 ЦК України . Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України ), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України ).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Однак, як вбачається з матеріалів справи позивач нараховує інфляційні збитки на грошове зобов`язання боржника (ПП Кондитерський магазин ), а не грошове зобов`язання державного виконавця, яке виникло внаслідок неправомірних дій останнього.

Тобто, визначаючи розмір майнової шкоди, позивач зазначив інфляційні збитки, які нараховані на борг, що не стягнутий на підставі рішення суду з боржника, який має перед позивачем невиконані зобов`язання, а державна виконавча служба в даному випадку діє в межах закону та вчиняє дії щодо виконання рішення суду, однак, не є відповідальною за зобов`язаннями боржників.

Вимога про відшкодування інфляційних витрат також не підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України, оскільки за змістом частини другої статті 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами у цій справі, пов`язані з примусовим виконанням судового рішення у якому державна виконавча служба виступає суб`єктом примусового стягнення коштів за виконавчими документами, а не боржником у грошовому зобов`язанні, та є відповідальною за свої дії чи бездіяльність у межах та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Інфляційні втрати за своєю правовою природою є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, а оскільки боржником у даному зобов`язанні є Приватне підприємство "Кондитерський магазин", то саме з нього і можуть бути стягнуті відповідні суми, а не з державної виконавчої служби.

З огляду на викладене, суд першої інстанції вірно зазначив, що не слід ототожнювати сам факт можливості відшкодування збитків, завданих державним виконавцем юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження (деліктної відповідальності) з наявністю у виконавчої служби обов`язку виконати грошове зобов`язання боржника перед стягувачем.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позов в частині відшкодування майнової шкоди не підлягає задоволенню.

Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення моральної шкоди у сумі 47 031, 59 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до прецедентної практики Європейського Суду з прав людини право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презумується. Оскільки неможливість для позивача отримати виконання рішення, винесеного на його користь, протягом тривалого строку становить втручання у його право на мирне володіння своїм майном та є порушенням вимог § 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст. 1 Протоколу №1.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди.

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст. 3 , 19 Конституції України ) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

В силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ст. 74 ГПК України). Наведений правовий висновок вже був висловлений Верховним Судом у постанові від 22.01.2020 у справі №560/798/16-а.

Зважаючи на ці обставини, колегія суддів дійшла висновку про те, що негативні емоції позивача внаслідок тривалого та умисного не розгляду його звернення перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із діями відповідача, а відтак завдали йому моральної шкоди. Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що позивачу була завдана моральна шкода шляхом тривалого невиконання судового рішення відповідачем, є правильним та обґрунтованим.

Позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди в розмірі 47 031, 59 грн. позивач обґрунтував тим, що внаслідок невиконання органом державної виконавчої служби протягом трьох років виконавчого документу, позивач позбавлений права власності на присуджені судом кошти, права вільно володіти та розпоряджатися коштами, а також отримувати від них прибуток, що у свою чергу, призводить до постійних, довготривалих та інтенсивних негативних психологічних переживань.

При визначенні розміру моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача, колегія суддів враховує конкретні обставини справи, характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач, порушення його звичайного способу життя, наявність вимушених змін у його життєвих стосунках з вини відповідача, необхідність звернення зі скаргами та позовом на дії державного виконавця, та з урахуванням принципів співрозмірності та справедливості, вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що у зв`язку із неправомірністю дій відповідача-1, які полягають у невиконанні наказу та стягненні з боржника суми боргу, позивачу заподіяно маральну шкоду та правомірно задовольнив про стягнення моральної шкоди в сумі 47 031, 59 грн.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.12.2018 року у справі №758/8957/16-ц та в постанові Верховного Суду від 12.08.2020 року у справі №761/7165/17.

Крім того, колегія суддів зазначає, що Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.

Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень від 05 червня 2012 року № 4901-VI, яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

ДКСУ та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові.

Вказана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі №242/4741/16-ц.

З огляду на викладене, доводи відповідача 2 - Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві, що останній не є належним відповідачем у справі, а тому у задоволенні позову слід відмовити колегія суддів відхиляє.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано відповідачу 1 вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Деснянського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2020 року у справі №910/10644/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2020 року у справі № 910/10644/19 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2020 року у справі № 910/10644/19.

4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/10644/19.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 28.01.2021 року.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді М.Г. Чорногуз

А.О. Мальченко