Постанова

від 29.01.2021 по справі 908/1459/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.01.2021 року м.Дніпро Справа № 908/1459/20

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)

суддів: Білецької Л.М., Вечірка І.О.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Концерну «Міські теплові мережі» на рішення господарського суду Запорізької області від 06.08.2020 року (повний текст рішення складений та підписаний 11.08.2020 року) у справі №908/1459/20 (суддя Проскуряков К.В.)

за позовом Концерну «Міські теплові мережі» (юридична адреса: 69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, буд. 137; фактична адреса: 69005, м. Запоріжжя, вул. Адмірала Нахімова, буд. 4; код ЄДРПОУ 32121458)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Техпромсервіс» (70441, Запорізька область. с. Біленьке, вул. Горького, буд. 4; код ЄДРПОУ 42010482)

про стягнення заборгованості у розмірі 42 481,95 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 06.08.2020 року у справі №908/1459/20 в задоволенні позову відмовлено.

Розгляд справи відбувався у спрощеному позовному проваджені, без виклику сторін.

Рішення мотивовано тим, що позивачем не надано належних і допустимих доказів поставки відповідачу теплової енергії в обсягах, визначених в наданих суду актах, а також не доведена достовірність проведених нарахувань.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне дослідження доказів, що призвело до неправильного вирішення спору.

Вказує, що:

- договірні відносини між сторонами відсутні, однак це не позбавляє обов`язку відповідача провести розрахунок за фактично спожиту теплову енергію, яка поставлялась в належне відповідачу нежитлове приміщення і факт постачання підтверджується рішеннями Запорізької міської ради про початок та закінчення опалювальних сезонів у спірний період;

- розрахунок відпущеної теплової енергії здійснювався відповідно до величини теплового навантаження на об`єкті опалення, всього відповідачу відпущено за спірний період теплову енергію на загальну суму 41 044,61 грн.

Апелянт вважає, що згідно з п.18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем-). Оскільки у встановлений законом строк відповідач оплату не провів, наявні підстави для стягнення інфляційних та 3% річних.

Просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 06.08.2020 року у справі №908/1459/20. Прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач відзив на апеляційну скаргу не надав.

Відповідно до ч.3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Положенням ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Відповідно до ч.5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За приписами ч.10 ст.270 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.10.2020 року поновлено строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Концерну «Міські теплові мережі» на рішення господарського суду Запорізької області від 06.08.2020 року у справі №908/1459/20 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно ч.ч.1,3,4 ст.74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Частиною першою статті 75 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст.76 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною першою статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Позивач, звернувшись до суду, зазначав, що він є постачальником теплової енергії за адресою: м.Запоріжжя, вул.Тбіліська, буд.27 прим.164.

Відповідні докази щодо виду діяльності позивача та щодо вказаного об`єкту теплопостачання до матеріалів справи не надано, однак дана обставина відповідачем не оспорюється, що підтверджується його поясненнями, викладеними у відзиві на позовну заяву.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна відповідачу належить на праві спільної часткової власності 21/100 нежитлового приміщення підвалу літ.А-6 за адресою: м.Запоріжжя, вул.Тбіліська, буд.27 прим.164 (а.с.53- 55). Загальна площа приміщення 789,5 кв.м.

Сторонами не оспорюється, що договірні відносини між ними відсутні.

Факт споживання теплової енергії відповідач не визнає.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про теплопостачання» теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі - продажу;

- постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору;

- споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору;

- теплопостачальна організація - суб`єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії;

- місцева (розподільча) теплова мережа - сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача.

Згідно зі ст. 4 названого Закону проектування, будівництво, реконструкція, ремонт, експлуатація об`єктів теплопостачання, виробництво, постачання теплової енергії регламентуються нормативно - правовими актами, які є обов`язковими для виконання всіма суб`єктами відносин у сфері теплопостачання.

Пунктами 4, 6 ст. 19 Закону передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу теплової енергії. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Статтею 25 Закону встановлено обов`язок споживача по своєчасному укладенню договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Пунктом 1 ч. 1 ст.13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема, на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Частиною 2 ст. 275 Господарського кодексу України передбачено, що відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Відповідно до п.4 Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою КМУ №1198 від 03.10.2007 року, користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі - продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією.

З аналізу положень зазначених вище Правил, зокрема, пункту 44, вбачається, що термін споживач застосовується в значно ширшому значенні, оскільки він також розповсюджується і на осіб, які використовують теплову енергію без укладання договору на теплопостачання.

В той же час, для стягнення заборгованості за поставлену позивачем та фактично спожиту відповідачем теплову енергію, доказуванню підлягає факт поставки/споживання такої теплової енергії, обсяг спожитої теплової енергії та її вартість.

Згідно ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічні приписи містить ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України.

Згідно з п.1 ч.1 ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.

У відповідності до п. 23 Правил користування тепловою енергією розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку. У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

Позивач на підтвердження наявності заборгованості за період з жовтня 2018 року по квітень 2020 року в розмірі 41 044,61 грн. надав суду розрахунок та акти приймання-передачі теплової енергії (а.с.38-50). Вказані акти містять інформацію про кількість відпущеної теплової енергії (Гкал) та суму до сплати.

Оскільки договір між сторонами відсутній, а обов`язок споживача оплатити отриману теплову енергію передбачений вимогами закону, зокрема п.5.ч.3 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» , то позивач мав довести, що відповідач у даній справі є споживачем, довести факт надання позивачем послуг з теплопостачання та правильність проведеного розрахунку спожитої у спірний період теплової енергії.

Колегія суддів погоджується з доводами оскаржуваного рішення про те, що позивач не надав докази споживання відповідачем теплової енергії.

Як свідчать матеріали справи, належна відповідачу на праві власності частина приміщення знаходиться у підвальному приміщенні будинку за згаданою вище адресою. Підвал будинку є допоміжним приміщенням багатоквартирного будинку, в якому розташовуються комунікації будинку, які забезпечують його експлуатацію.

Яка система опалення існує в належному відповідачу приміщенні, яким чином проведено визначення спожитих Гкалорій, зазначених в актах прийому-передачі теплової енергії та рахунках, позивач не пояснив ні в позовній заяві, ні в апеляційній скарзі.

Суд обґрунтовано зазначив, що до матеріалів справи позивачем не надано актів обстеження спірного приміщення, яким би було підтверджено наявність опалювальних приладів, інформації щодо обсягів спожитої теплової енергії, помісячні покази вузлів обліку, порядок детального розрахунку з зазначенням розміру теплового навантаження на об`єкт відповідача та інформацію про середні обсяги споживання. Вказані параметри мають суттєве значення для визначення суми заборгованості, яка підлягає сплаті за спірний період.

Крім того, позивачем не надано первинних документів на підтвердження зняття показів з лічильників по об`єкту відповідача, а саме копії журналу обліку теплової енергії по показникам приладу обліку, Акту прийому в експлуатацію приладу обліку теплової енергії з одиницею виміру теплової енергії МВт, обґрунтування нормативного навантаження по об`єкту відповідача, а саме на 21/100 частини приміщення, тощо.

Між тим, положення Правил користування тепловою енергією визначають, що:

- (п.3) споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору;

- (п.4) користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі - продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією (далі - договір), крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання;

- (п. 23) розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.

У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді. Доводи скаржника про те, що відповідач ухиляється від укладення договору можуть бути прийняті до уваги в межах іншого судового спору. У даній справі в межах позовних вимог є вірним висновок про те, що заявлені позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 41 044,61 грн. є необґрунтованими і не підтвердженими належними та допустимими доказами, що виключає підстави для її стягнення та задоволення похідних вимог - про стягнення інфляційних та 3% річних.

Оскільки висновки оскаржуваного рішення скаржник не спростував, скарга є не доведеною і задоволенню не підлягає. Судові витрати за її розгляд покладаються на скаржника згідно ст.129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 281 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 06.08.2020 року у справі №908/1459/20 залишити без змін.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Концерн «Міські теплові мережі» .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених ч.3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Т.А.Верхогляд

Суддя Л.М. Білецька

Суддя І.О. Вечірко