Рішення

від 21.01.2021 по справі 524/3629/19

АВТОЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРЕМЕНЧУКА

Справа № 524/3629/19

Провадження №2/524/31/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.01.2021 року Автозаводський районний суд м. Кременчука в складі: головуючого - судді Нестеренка С.Г., за участі: - секретаря судового засідання Бельченко Н.Л., - позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кременчук Полтавської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ МЖК Житлобуд та ТОВ Науково-виробнича інноваційна фірма ВІЛП про визнання недійсним договору за № 17/01-1, укладеного 17 січня 2011 року між ТОВ МЖК Житлобуд та ТОВ Науково-виробнича інноваційна фірма ВІЛП про припинення зобов`язання переданням відступного, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2019 року до суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до ТОВ МЖК Житлобуд та ТОВ Науково-виробнича інноваційна фірма ВІЛП про визнання недійсним договору № 17/01-1, укладеного 17 січня 2011 року між ТОВ МЖК Житлобуд та ТОВ Науково-виробнича інноваційна фірма ВІЛП про припинення зобов`язання переданням відступного.

На обґрунтування позову позивач вказував, що між ним та ТОВ Наукова виробнича інноваційна фірма ВіЛП і ОСОБА_3 , 03 травня 2017 року було укладено договір про спільне закінчення будівництва.

Предметом даного договору була діяльність сторін на засадах часткової участі щодо будівництва, зокрема першого, одинадцятого, дванадцятого та технічного поверхів багатоквартирного будинку за будівельною адресою: АДРЕСА_1 із подальшим розподілом приміщень цих поверхів між сторонами, а також щодо повернення йому, позивачу, коштів, вкладених ним у будівництво як інвестицій за рахунок продажу приміщень (п 2.1. договору).

За п. 2.2. договору, позивач мав здійснити фінансування будівництва будинку в рамках коштів та графіку будівництва. При цьому, кошти, які вносив, були одночасно і коштами для придбання майнових прав на квартиру в даному будинку за договором від 03 травня 2017 року купівлі-продажу майнових прав.

Зазначав, що п. 2.3. договору було встановлено, що площа квартири, в яку здійснюється інвестування коштів, становить 160 кв.м., її вартість - 52 800 доларів США за курсом на день внесення коштів. Графік фінансування складений не був. Строк здачі будинку в експлуатацію було визначено 30 вересня 2017 року.

01 липня 2017 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до договору від 03 травня 2017 року про спільне закінчення будівництва і договір було доповнено п. 8.5. за яким, у випадку відсутності коштів у позивача на останній транш (платіж) у розмірі 70 000 доларів США, будуть продані належні йому майнові права на одну із квартир в незакінченому будівництвом будинку, що відкладає транш (платіж) до моменту продажу однієї із квартир.

Вказував, що за п. 4.1 договору позивач мав отримати 45% прибутку від реалізації відповідних приміщень, ТОВ Наукова виробнича інноваційна фірма ВіЛП - 45 % від зазначених приміщень, ОСОБА_4 - 10%, після повернення в повному обсязі коштів, вкладених позивачем у будівництво.

За п. 4.2. договору передбачалося упродовж 5 днів з моменту здачі в експлуатацію будинку, складання та підписання акту про розподіл приміщень за яким бронювалося частка кожної із сторін. Фактичний розподіл приміщень в натурі сторонами мав відбутися на протязі 30 календарних днів з моменту закінчення спорудження будинку та введення його в експлуатацію. За результатами розподілу приміщень сторони підписують протокол, який є підставою для оформлення права власності кожною стороною на відповідну частку в об`єкті нерухомості. Розподіл прибутку проводиться між сторонами після витрачених позивачем коштів (п. 5.3. договору).

Звернув увагу у позові, що за п. 7.2.1., 7.2.3., 7.2.4., 7.2.5. договору позивач самостійно визначав технічні параметри та характеристики об`єкту інвестування. За рахунок отриманих від нього коштів було змінено проект та площу забудови. Зокрема, було збільшено площу забудови 1 поверху за рахунок прибудови кафе та прибудованого гаражу, а технічний поверх було виконано у вигляді офісів.

За п. 7.2.5. договору, після завершення будівництва та прийняття будинку в експлуатацію, позивач мав право на отримання у власність частини площ в будинку.

03 травня 2017 року між позивачем та ТОВ Наукова виробнича інноваційна фірма ВіЛП було укладено договір купівлі- продажу майнових прав № 03-05/17-1. За цим договором відповідач продав йому майнові права на 4-кімнатну квартиру в будинку по АДРЕСА_1 , яка знаходиться в секції 1 на 12-му поверсі, проектною площею 160 кв.м. за суму 52 800 доларів США на дату підписання договору.

Цього ж дня, ним було сплачено ТОВ Наукова виробнича інноваційна фірма ВіЛП , через його представника ОСОБА_16, грошову суму, що еквівалентна 52 800 доларам США, про що останній видав розписку та квитанцію.

05 травня 2017 року між позивачем та ТОВ Наукова виробнича інноваційна фірма ВіЛП було підписано акт приймання-передачі майнових прав на зазначену квартиру.

Додатково вказав, що із 03 травня 2017 року по 28 вересня 2017 року загалом ним було сплачено 230 000 доларів США. У подальшому інші платежі ним не вносилися.

У січні 2018 року ТОВ Наукова виробнича інноваційна фірма ВіЛП отримало сертифікат про відповідність багатоквартирного будинку з дитячим кафе та гаражами на 1-у поверсі за адресою АДРЕСА_1 та готовність його до експлуатації. Технічний поверх було введено в експлуатацію як майстерня для архітекторів та художників площею 295, 8 кв.м. Первісні документи на будівництво були оформлені за адресою АДРЕСА_1 , пізніше за рішенням Кременчуцької міської ради від 26 липня 2013 року АДРЕСА_1 була перейменована на АДРЕСА_1.

Звертає увагу, що незважаючи на отримання коштів, ТОВ Наукова виробнича інноваційна фірма ВіЛП свої зобов`язання за договорами від 03 травня 2017 року не виконало, не було оформлено документів, які б дали можливість оформити право власності.

Позивач посилається також на те, що йому стало відомо про договір № 17/01-1 від 17 січня 2011 року Про припинення зобов`язання переданням відступного , що був укладений між ТОВ Наукова виробнича інноваційна фірма ВіЛП та ТОВ МЖК Житлобуд . За даним договором ТОВ Наукова виробнича інноваційна фірма ВіЛП передало ТОВ МЖК Житлобуд майнові права на квартири в будинку по АДРЕСА_1 , код 1122.2 на загальну суму - 17 232 900 грн. в погашення боргу, який виник у ТОВ Наукова виробнича інноваційна фірма ВіЛП перед ТОВ МЖК Житлобуд з договору будівельного підряду № 17/01-11 від 17 січня 2011 року.

Вказував, що до складу приміщень, майнові права на які були передані, включено майнові права на нежитлове приміщення дитячого кафе, яке є предметом укладеного із ним інвестиційного договору від 03 травня 2017 року про спільне закінчення будівництва. Також, за зазначеним договором були передані майнові права на гаражі АДРЕСА_2 та квартири АДРЕСА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що постає із акту приймання-передачі майнових прав від 17 січня 2011 року.

Вважає, що даний договір слід визнати недійсним внаслідок його фіктивності, оскільки, на думку позивача, його вчинено без наміру створення правових наслідків.

Як фіктивність договору позивач вказує, що станом на 17 січня 2011 року у ТОВ Наукова виробнича інноваційна фірма ВіЛП були відсутні перед ТОВ МЖК Житлобуд будь-які грошові зобов`язання на суму 17 232 900 грн., оскільки станом на 17 січня 2011 року будівельні роботи зі сторони ТОВ МЖК Житлобуд на цю суму виконані не були. Отже, позивач вважає, що було відсутнє зобов`язання в погашення якого було передано відступне у формі майнових прав на квартири та інші приміщення будинку.

Щодо фіктивності договору позивач окремо звертає увагу на наступні обставини.

19 листопада 2018 року на ім`я ОСОБА_5 було оформлено право власності на квартиру АДРЕСА_4 у зазначеному будинку. Підставою для оформлення права власності був акт приймання-передачі нерухомого майна від 31 жовтня 2018 року, договір про відступлення права вимоги № 17/3 від 01 квітня 2014 року, укладений між ТОВ Наукова виробнича інноваційна фірма ВіЛП та ОСОБА_6 , договір про припинення зобов`язання переданням відступного № 17/01-1/3 від 17 січня 2011 року, довідка про 100% оплату вартості квартири № 13/10 від 30 жовтня 2018 року.

Із наведеного, на думку позивача, вбачається, що всі договірні відносини ОСОБА_5 оформляла з ТОВ Наукова виробнича інноваційна фірма ВіЛП , яке і видавало їй довідку про оплату вартості квартири та інше, у той час як майнові права на цю квартиру були передані ТОВ МЖК Житлобуд за договором від 17 січня 2011 року.

Аналогічні дані позивач навів і щодо квартири АДРЕСА_5 у зазначеному будинку, яка належить на праві власності ОСОБА_7 , квартири АДРЕСА_6 у цьому ж будинку, яка належить на праві власності ОСОБА_8 , квартири АДРЕСА_7 у цьому будинку, яка належить на праві власності ОСОБА_9 .

Зазначає у позові, що із ним, 11 травня 2017 року ТОВ Наукова виробнича інноваційна фірма ВіЛП уклала договір № 2/11.05-17 купівлі-продажу майнових прав, відповідно до якого останній зобов`язувався передати належні йому майнові права на 4-кімнатну квартиру площею 160 кв.м. на 4 поверсі будинку.

Цього ж дня, за договором № 17/01-01 від 17 січня 2011 року та акту приймання-передачі до нього, ТОВ Наукова виробнича інноваційна фірма ВіЛП передало ТОВ МЖК Житлобуд майнові права на всі квартири 4 поверху.

27 червня 2017 року між ним, позивачем, і ТОВ Наукова виробнича інноваційна фірма ВіЛП було укладено договір № 12/06-17 купівлі-продажу майнових прав, предметом якого є майнові права на квартиру АДРЕСА_8 . Проте, за спірним договором, майнові права на цю квартиру були передані ТОВ МЖК Житлобуд ще у 2011 році.

Вважає, що договір про припинення зобов`язання переданням відступного від 17 січня 2011 року було укладено лише для створення видимості того, що права на відповідні приміщення належать не ТОВ Наукова виробнича інноваційна фірма ВіЛП , а ТОВ МЖК Житлобуд .

Просив визнати недійсним договір № 17/01-01 від 17 січня 2011 року про припинення зобов`язання переданням відступного, укладеним між ТОВ Наукова виробнича інноваційна фірма ВіЛП та ТОВ МЖК Житлобуд .

Одночасно, позивачем до суду було подано клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно (справа № 524/3629/19, провадження № 2-з/524/38/19).

Ухвалою суду від 27 травня 2019 року заяву про забезпечення позову було повернуто заявнику ОСОБА_1 .

Ухвалою судді від 27 травня 2019 року було відкрито провадження у справі, залучено по справі сторони та третіх осіб, призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження (т. 1 а.с. 93).

Ухвалою суду від 26 червня 2019 року було відмовлено позивачу ОСОБА_1 та представнику ТОВ Наукова виробнича інноваційна фірма ВіЛП - Циганковій І.І. у задоволені клопотання про відкладення підготовчого судового засідання. Призначено справу до судового розгляду (т. 1 а.с. 103).

Ухвалою суду від 23 липня 2019 року було задоволено клопотання позивача ОСОБА_1 , витребувано докази по справі (т. 1 а.с. 115-116).

Ухвалою суду від 25 вересня 2019 року було задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_10 , витребувано докази по справі (т. 1 а.с. 139).

17 жовтня 2019 року до суду від Департаменту державної реєстрації виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області на виконання вимог ухвали суду надійшли витребувані копії документів (т. 1 а.с. 149-214).

Ухвалою суду від 07 листопада 2019 року було задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , витребувано докази у справі (т. 1 а.с. 220).

27 листопада 2019 року до суду від Департаменту державної реєстрації виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області на виконання вимог ухвали суду надійшли витребувані копії документів (т. 2 а.с. 1-10).

28 січня 2020 року до суду від представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_10 надійшло письмове клопотання про поновлення строку для подання доказів, допиту свідків та витребування доказів (т. 2 а.с. 39-40).

30 січня 2020 року до суду від представника відповідача ТОВ Наукова виробнича інноваційна фірма ВіЛП - ОСОБА_15. надійшов відзив на позовну заяву (т. 2 а.с. 105-107).

Представник відповідача у відзиві вказував, що 17 січня 2011 року між ТОВ Наукова виробнича інноваційна фірма ВіЛП та ТОВ МЖК Житлобуд був укладений договір генерального підряду № 17/01-11. Відповідно до договору, Замовник - ТОВ Наукова виробнича інноваційна фірма ВіЛП доручив, а Генеральний підрядник - ТОВ МЖК Житлобуд зобов`язувався своїми силами та засобами виконати будівельно-монтажні роботи по будівництву багатоповерхового житлового будинку з дитячим кафе на 1 поверсі по АДРЕСА_1 .

17 січня 2011 року між ТОВ Наукова виробнича інноваційна фірма ВіЛП та ТОВ МЖК Житлобуд був укладений договір про припинення зобов`язання передаванням відступного. За даним договором, кредитор - ТОВ МЖК Житлобуд погодився на передачу боржником - ТОВ Наукова виробнича інноваційна фірма ВіЛП майнових прав на квартири взамін сплати 17 232 900 грн. за договором Генерального підряду № 17/01-11 від 17 січня 2011 року.

ТОВ МЖК Житлобуд виконувало будівельні роботи та купувало будівельні матеріали, а за дані роботи та матеріали ТОВ Наукова виробнича інноваційна фірма ВіЛП розраховувався шляхом надання майнових прав на приміщення в багатоквартирному будинку по АДРЕСА_1 по факту виконаних робіт.

ТОВ ЖК Житлобуд здійснював будівництво будинку з 2011 року по 2015 рік, як про це зазначено в договорі Генерального підряду від 17 січня 2011 року та зафіксовано в дозволі на будівництво № К 21-11 від 24 лютого 2011 року. Договір було виконано обома сторонами у повному обсязі і жодних претензій сторони один до одного не мали.

Звертає увагу, що договір укладався виключно з метою створення правових наслідків, оскільки будівельні роботи проводилися ТОВ МЖК Житлобуд , а ТОВ Наукова виробнича інноваційна фірма ВіЛП оплатило за роботи після підписання відповідних актів виконаних робіт. Під час виконання даного договору сторони готували та підписували первинні бухгалтерські документи, всі господарські операції відображалися сторонами договору у податкових звітах, які подавалися до податкового органу.

Після укладення договору минуло вже 9-ть років, термін зберігання первинних бухгалтерських документів минув і надати їх ТОВ Наукова виробнича інноваційна фірма ВіЛП не має можливості.

Зазначав, що позивач не був стороною договору, заперечує щодо фіктивності договору, оскільки укладення оспорюваного правочину мало на меті настання правових наслідків, будівельні роботи ТОВ МЖК Житлобуд виконувало, а ТОВ Наукова виробнича інноваційна фірма ВіЛП розраховувалося за виконані роботи приміщеннями будинку, яке будувало.

Щодо зазначення позивачем у позові про видачу довідок про повну оплату ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 та ОСОБА_11 всупереч того, що майнові права на дані квартири належали ТОВ МЖК Житлобуд , то такі квартири передавалися цим особам шляхом підписання трьохсторонніх договорів про припинення зобов`язання переданням відступного, які укладалися між ТОВ Наукова виробнича інноваційна фірма ВіЛП , ТОВ МЖК Житлобуд та ОСОБА_12 , ОСОБА_6 , ОСОБА_13 , ОСОБА_7 , ОСОБА_14 , ОСОБА_11 з кожним окремо. Предметом цих договорів було те, що зазначені фізичні особи вносили грошові кошти, які складали повну вартість квартири та майнові права на квартири переходили цим особам, а тому саме ТОВ Наукова виробнича інноваційна фірма ВіЛП видавало довідки про 100% оплати та підписували акти прийому-передачі.

Крім того звернув увагу на те, що позивач зазначає, що одним із приміщень, яке стало предметом оспорюваного договору, є кафе та воно є предметом розподілу житлових приміщень за договором про спільне закінчення будівництва від 03 травня 2017 року, а звідси позивач намагається привласнити майно, яке йому не належить.

Вказував, що договір про спільне завершення будівництва від 03 травня 2017 року мав місце, але він укладався в зовсім іншій редакції ніж тій, про яку зазначає позивач.

Так, за дійсним договором передбачалася реалізація 11-го та 12-го поверхів з метою повернення внесених коштів ОСОБА_1 та виплати винагороди Замовнику, Інвестору -1 та Інвестору - 2.

Вказував, що позивач не є стороною оспорюваного ним договору і договір не впливає на його права та інтереси. Просив відмовити у задоволенні позову.

28 лютого 2020 року до суду від позивача ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив (т. 3 а.с. 25-26).

Позивач зазначав, що ТОВ Наукова виробнича інноваційна фірма ВіЛП не надало жодних доказів реального виконання сторонами договору підряду та виконання відповідних підрядних робіт з боку ТОВ МЖК Житлобуд . Щодо підробки ним договору заперечував.

07 вересня 2020 року до суду від ТОВ МЖК Житлобуд надійшло клопотання про долучення до справи письмових доказів та копії таких доказів (т. 3 а.с. 143-181).

21 грудня 2020 року до суду від ОСОБА_15 надійшло клопотання про розгляд справи без його участі, внаслідок розірвання договору про правничу допомогу із ТОВ Наукова виробнича інноваційна фірма ВіЛП (т. 3 а.с. 206-207).

21 січня 2021 року до суду від позивача ОСОБА_1 надійшла зава про залучення третіх осіб та витребування оригіналу документу (т. 3 а.с. 225).

Ухвалою суду від 21 січня 2021 року позивачу ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі третіх осіб та витребування оригіналу договору від ТОВ Наукова виробнича інноваційна фірма ВіЛП (т. 3 а.с. 226).

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представники - ОСОБА_2 та ОСОБА_10 позов підтримали, просили задовольнити, посилаючись на обставини та підстави, викладені в ньому. Кожний окремо суду пояснили, що ТОВ Наукова виробнича інноваційна фірма ВіЛП ухилилося від виконання умов договорів. Оспорюваний договір є фіктивним, тобто таким, що вчинений без наміру створення правових наслідків, тому повинен бути визнаний недійсним.

Представник відповідача - ТОВ Наукова виробнича інноваційна фірма ВіЛП , який приймав участь у справі до грудня 2020 року - ОСОБА_15 , в ході розгляду справи заперечував щодо задоволення позову із посиланням на поданий відзив на позовну заяву. У судове засідання 21 січня 2021 року не прибув внаслідок розірвання договірних відносин із ТОВ Наукова виробнича інноваційна фірма ВіЛП . Іншого представника ТОВ Наукова виробнича інноваційна фірма ВіЛП у судове засідання 21 січня 2021 року не направило.

Представник відповідача ТОВ МЖК Житлобуд - Совенко О.М. у судове засідання 21 січня 2021 року не прибув. Просив справу розглядати без його участі. В ході розгляду справи заперечував проти позову та просив відмовити у його задоволенні. За його згодою був допитаний у судовому засіданні як свідок.

Третя особа ОСОБА_3 у судове засідання не прибув з невідомих причин. Був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Про причини своєї неявки суд не повідомив. Свого відношення до позову не висловив

Суд, вислухавши пояснення позивача ОСОБА_1 , його представників, представників відповідачів, свідчення свідків, вивчивши матеріали справи, встановив наступне.

Судом достовірно встановлено, що 17 січня 2011 року між відповідачами ТОВ Наукова виробнича інноваційна фірма ВіЛП та ТОВ МЖК Житлобуд було укладено Договір Генерального підряду за № 17/01-11 щодо будівництва багатоповерхового житлового будинку з дитячим кафе на 1 поверсі по АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 74-75).

Цього ж дня, за Договором № 17/01-1 про припинення зобов`язання переданням відступного, ТОВ Наукова виробнича інноваційна фірма ВіЛП , як замовник та боржник, передало майнові права на квартири, детальна характеристика яких встановлена у Специфікації - Додатку № 1, ТОВ МЖК Житлобуд взамін сплати 17232 900,00 грн. за договором Генерального підряду № 17/01-11 від 17 січня 2011 року (т. 1 а. с. 67-73).

24 лютого 2011 року Інспекцією ДАБК у Полтавській області було видано Дозвіл на виконання будівельних робіт за № К21-11 (перереєстрація Дозволу № НОМЕР_1 -К від 29 лютого 2008 року) ТОВ Наукова виробнича інноваційна фірма ВіЛП на будівництво багатоквартирного житлового будинку з дитячим кафе та гаражем на першому поверсі по АДРЕСА_1 .

03 травня 2017 року між ТОВ Наукова виробнича інноваційна фірма ВіЛП (Замовник), в особі ОСОБА_16 та ОСОБА_1 (Інвестор-1) і ОСОБА_3 (Інвестор-2) було укладено тристоронній договір про закінчення будівництва (т. 1 а.с. 13-16).

Предметом даного договору була діяльність сторін на засадах часткової участі щодо будівництва 11-го, 12-го і технічного поверхів об`єкту на земельній ділянці із подальшим розподілом приміщень 11-го, 12-го та 1-го і технічного поверхів об`єкту між сторонами, а також повернення Інвестору-1 ( ОСОБА_1 ) коштів, вкладених ним в будівництво як інвестицій за рахунок продажу приміщень об`єкту (п. 2.1. Договору).

Цього ж дня, 03 травня 2017 року між ТОВ Наукова виробнича інноваційна фірма ВіЛП (Продавець), в особі ОСОБА_16 та ОСОБА_1 (Покупець) було укладено договір № 03-05/17-1 купівлі-продажу майнових прав (т. 1 а.с. 18-24).

Відповідно до умов даного договору ОСОБА_1 придбав майнові права на квартиру, детальна характеристика якої встановлена у Специфікації - Додатку № 1, що є невід`ємною частиною даного договору.

За Специфікацією від 03 травня 2017 року, яка є Додатком № 1 до договору та майнові права на яку були передані покупцю ОСОБА_1 , квартира розташована у секції - 1, поверх - 12, кількість кімнат - 4, загальна проектна площа - 160,00 кв.м. Квартира розташована у багатоквартирному житловому будинку з вбудовано-прибудованими офісними приміщеннями за будівельною адресою: АДРЕСА_9 .

03 травня 2017 року ОСОБА_16 була надана розписка ОСОБА_1 про отримання від нього грошових коштів у сумі - 52 800 доларів США в оплату вартості квартири за договором від 03 травня 2017 року (т. 1 а.с. 26).

05 травня 2017 року між ТОВ Наукова виробнича інноваційна фірма ВіЛП (Продавець), в особі ОСОБА_16 та ОСОБА_1 (Покупець) було укладено Акт приймання-передачі майнових прав (т. 1 а.с. 25). За даним Актом, ОСОБА_1 було передано майнові права на квартиру проектною площею 160 кв.м., вартість майнових прав на квартиру, що передається становить - 52 800 доларів США.

11 травня 2017 року між ТОВ Наукова виробнича інноваційна фірма ВіЛП (Продавець), в особі ОСОБА_16 та ОСОБА_1 (Покупець) було укладено договір № 2/11-05-17 купівлі-продажу майнових прав (т. 1 а.с. 36-39).

Відповідно до даного договору ОСОБА_1 придбав майнові права на квартиру, детальна характеристика якої встановлена у Специфікації - Додатку № 1, що є невід`ємною частиною даного договору.

За Специфікацією від 11 травня 2017 року, яка є Додатком № 1 до договору та майнові права на яку були передані покупцю ОСОБА_1 , квартира розташована у секції - 1, поверх - 4, кількість кімнат - 4, загальна проектна площа - 160,00 кв.м. Квартира розташована у багатоквартирному житловому будинку з вбудовано-прибудованими офісними приміщеннями за будівельною адресою: АДРЕСА_9 .

11 травня 2017 року ОСОБА_16 була надана розписка ОСОБА_1 про отримання від нього грошових коштів у сумі - 65 600 доларів США в оплату вартості квартири за договором від 11 травня 2017 року (т. 1 а.с. 41).

11 травня 2017 року між ТОВ Наукова виробнича інноваційна фірма ВіЛП (Продавець), в особі ОСОБА_16 та ОСОБА_1 (Покупець) було укладено Акт приймання-передачі майнових прав (т. 1 а.с. 40). За даним Актом, ОСОБА_1 було передано майнові права на квартиру проектною площею 160 кв.м., вартість майнових прав на квартиру, що передається становить - 65 600 доларів США., із розрахунку 410 доларів США на 1 кв.м.

23 червня 2017 року ОСОБА_16 була надана розписка ОСОБА_1 про отримання від нього грошових коштів у сумі - 15 000 доларів США як черговий транш за договором про спільне закінчення будівництва від 03 травня 2017 року (т. 1 а.с. 27).

27 червня 2017 року між ТОВ Наукова виробнича інноваційна фірма ВіЛП (Продавець), в особі ОСОБА_16 та ОСОБА_1 (Покупець) було укладено договір № 12/06-17 купівлі-продажу майнових прав (т. 1 а.с. 42-44).

Відповідно до даного договору ОСОБА_1 придбав майнові права на квартиру, детальна характеристика якої встановлена у Специфікації - Додатку № 1, що є невід`ємною частиною даного договору.

За Специфікацією від 27 червня 2017 року, яка є Додатком № 1 до договору та майнові права на яку були передані покупцю ОСОБА_1 , квартира розташована у секції - 1, двухрівнева, будівельний № 20 , поверх - 9-10, кількість кімнат - 4, загальна проектна площа - 170,00 кв.м. Квартира розташована у багатоквартирному житловому будинку з вбудовано-прибудованими офісними приміщеннями за будівельною адресою: АДРЕСА_9 .

27 червня 2017 року ОСОБА_16 була надана розписка ОСОБА_1 про отримання від нього грошових коштів у сумі - 65 000 доларів США в оплату вартості квартири АДРЕСА_8 за договором від 27 червня 2017 року (т. 1 а.с. 47).

01 липня 2017 року між ТОВ Наукова виробнича інноваційна фірма ВіЛП (Замовник), в особі ОСОБА_16 та ОСОБА_1 (Інвестор-1) і ОСОБА_3 (Інвестор-2) було укладено тристоронню додаткову угоду № 1 до Договору від 03 травня 2017 року про спільне закінчення будівництва (т. 1 а.с. 17). За цією додатковою угодою, сторони доповнили Договір п. 8.5 наступного змісту - у випадку відсутності коштів у Інвестора-1 на останній транш (платіж) у розмірі - 70 000,00 доларів США, продаються належні Інвестору-1 майнові права на одну із квартир в незакінченому будівництвом будинку, що відкладає транш (платіж) до моменту продажу однієї із квартир.

ОСОБА_16 було надано розписки ОСОБА_1 про отримання від нього наступних грошових коштів:

- 07 липня 2017 року у сумі - 50 000 доларів США як черговий транш за договором про спільне закінчення будівництва від 03 травня 2017 року (т. 1 а.с. 28);

- 01 серпня 2017 року у сумі - 32 200 доларів США як черговий транш за договором про спільне закінчення будівництва від 03 травня 2017 року (т. 1 а.с. 29);

- 30 серпня 2017 року у сумі - 30 000 доларів США як черговий транш за договором про спільне закінчення будівництва від 03 травня 2017 року (т. 1 а.с. 30);

- 14 вересня 2017 року у сумі - 20 000 доларів США як черговий транш за договором про спільне закінчення будівництва від 03 травня 2017 року (т. 1 а.с. 31);

- 21 вересня 2017 року грошових коштів у сумі - 20 000 доларів США як черговий транш за договором про спільне закінчення будівництва від 03 травня 2017 року (т. 1 а.с. 32);

- 28 вересня 2017 року у сумі - 10 000 доларів США як черговий транш за договором про спільне закінчення будівництва від 03 травня 2017 року (т. 1 а.с. 33).

Отримання грошових коштів від ОСОБА_1 підтверджується виданими ТОВ Наукова виробнича інноваційна фірма ВіЛП квитанціями до прибуткового касового ордеру (т. 1 а.с. 34-35).

Суд зазначає, що позивач звернувся до суду із позовом про визнання недійсним договору № 17/01-01 від 17 січня 2011 року про припинення зобов`язання переданням відступного, укладеного між ТОВ Наукова виробнича інноваційна фірма ВіЛП та ТОВ МЖК Житлобуд .

При цьому суд констатує, що позивач не є стороною договору, правомірність укладення якого ним оспорюється, однак, обґрунтовуючи порушення своїх прав та інтересів, позивач зазначає, що даний договір є фіктивним. Підставою для фіктивності договору позивач вважає те, що даний договір було укладено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином.

Так, позивач вказує, що станом на 17 січня 2011 року у ТОВ Наукова виробнича інноваційна фірма ВіЛП були відсутні будь-які грошові зобов`язання, в тому числі і на суму - 17 232 900 грн., перед ТОВ МЖК Житлобуд , оскільки будівельні роботи з боку останнього на відповідну суму виконані не були. Стверджує, що ТОВ МЖК Житлобуд не мало технічних і матеріальних можливостей для його виконання, воно не мало фінансових ресурсів для закупівлі відповідних будівельних матеріалів, відповідної техніки, яка б працювала на будівництві та не мало в зазначений період людських та інших ресурсів для проведення цих будівельних робіт. І, крім всього, на думку позивача, оспорюваний договір було укладено лише для створення видимості того, що права на відповідні приміщення будинку належать не ТОВ Наукова виробнича інноваційна фірма ВіЛП , а ТОВ МЖК Житлобуд .

Вважає, що без визнання оспорюваного договору недійсним у нього можуть виникнути юридичні складнощі з виконання договору про спільне закінчення будівництва від 03 травня 2017 року, договору № 2/11.05-17 купівлі-продажу майнових прав від 11 травня 2017 року та договору № 12/06-17 купівлі-продажу майнових прав від 27 червня 2017 року.

З цього приводу суд звертає увагу на наступне.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 202 ЦК України).

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовленні ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При цьому правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як заінтересовані особи (статті 215, 216 ЦК України).

З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Відповідно до ч. 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2018 року у справі № 761/11589/16-ц (провадження № 61-194св17) зроблено висновок по застосуванню статті 6 ЦК України та вказано, що сторони мають право укладати договори, які не передбачені актами цивільного законодавства, за умови, що вони відповідають загальним засадам цивільного законодавства. Такі договори є непонайменованими, оскільки не визначені в актах законодавствах. Свої відносини в непонайменованих договорах сторони врегульовують на власний розсуд .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) зазначено: стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили .

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) .

У постанові Верховного Суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16-ц (провадження № 5800зпв18) зроблено висновок, що нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою текстуальної недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах нікчемний , є недійсним .

У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 6 листопада 2009 року за № 9 зазначено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу усіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Таким чином, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність у учасників правочину наміру створити юридичні наслідки. Ознака вчинення правочину лише для виду повинна бути властива діям обох сторін. Якщо одна із сторін діяла лише для виду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Таких висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 27 березня 2019 року (справа № 607/15555/17-ц) та аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 21 січня 2015 року (справа № 6-197цс14) від 19 жовтня 2016 року (справа № 6-1873цс16).

Як було встановлено судом та постає із довідки ТОВ Наукова виробнича інноваційна фірма ВіЛП від 18 січня 2021 року за № 4/01 (т. 3 а.с. 223), відповідно до інвестиційних договорів Замовник передав, а Інвестор ( ОСОБА_1 ) прийняв у власність квартири в багатоквартирному житловому будинку з дитячим кафе та гаражами на 1 поверсі у АДРЕСА_10 , а саме квартири: № 8,9 на 4 поверсі, № 25 на дев`ятому поверсі, № 26 на 10 поверсі, № 31 на 12 поверсі.

Інвестор ОСОБА_1 виконав свої зобов`язання по інвестуванню проекту на 59% від договірної суми. Даний будинок добудований за рахунок інших інвесторів. Будинок введений в експлуатацію у січні 2018 року.

З огляду на зазначене вище, суд критично ставиться до тверджень позивача про те, що без визнання спірного договору недійсним у нього виникнуть юридичні складнощі з виконання договору про спільне закінчення будівництва від 03 травня 2017 року, адже позивач розпочав виконувати свої договірні зобов`язання та виконав свої зобов`язання частково, лише на 59%, з врахуванням того факту, що будинок вже було добудовано за рахунок інших інвесторів і фактично було вже введено в експлуатацію. Щодо договорів купівлі-продажу майнових прав від 11 травня 2017 року та від 27 травня 2017 року, то згідно вказаної довідки постає, що квартири вже давно передані позивачу і жодні юридичні складнощі у їх оформленні у нього (позивача) виникнути не можуть.

Допитаний у судовому засіданні представник ТОВ МЖК Житлобуд як свідок - ОСОБА_17 суду пояснив, що є керівником товариства. З 2011 по 2015 рік ТОВ МЖК Житлобуд здійснювало будівництво багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 , і про це зазначено в договорі Генерального підряду від 17 січня 2011 року, укладеного між цим товариством та ТОВ Наукова виробнича інноваційна фірма ВіЛП . Останній, після 03 травня 2017 року не здійснював оплату ТОВ МЖК Житлобуд , як генеральному підряднику. З ОСОБА_1 було укладено договір про залучення інвестицій, коли було вже збудовано 10 поверхів будинку, і позивач вкладав інвестиції у будівництво, але не в повному обсязі. Будинок було добудовано за рахунок інших інвесторів та здано в експлуатацію у січні 2018 року.

Свідок ОСОБА_16 суду повідомив, що є засновником ТОВ МЖК Житлобуд та ТОВ Наукова виробнича інноваційна фірма ВіЛП . 03 травня 2017 року у нотаріальній конторі ОСОБА_4 було передано ОСОБА_1 проект договору. До цього проекту ОСОБА_1 зауважень не мав. Свого оригіналу договору він не має, суду надати його не може. Посилався на те, що наданий до справи ОСОБА_1 договір від 03 травня 2017 року є підробним.

Суд критично ставиться до тверджень ТОВ Наукова виробнича інноваційна фірма ВіЛП та ОСОБА_16 про підробку договору від 03 травня 2017 року та його недійсність, адже, по-перше, жодного доказу недійсності цього договору суду надано не було, сторони не заперечують факт укладення 03 травня 2017 року договору з ОСОБА_1 , а по-друге, у даній справі предметом спору не є даний договір і достовірність текстів у примірниках, які мають сторони цього договору.

Сторони у справі не заперечували також і ту обставину, що договір від 03 травня 2017 року, який було укладено між ТОВ Наукова виробнича інноваційна фірма ВіЛП (Замовник), в особі ОСОБА_16 та ОСОБА_1 (Інвестор-1) і ОСОБА_3 (Інвестор-2), не визнавався у судовому порядку недійсним та/або некладеним.

Суд звертає увагу, що оспорюваний позивачем договір № 17/01-1 від 17 січня 2011 року про припинення зобов`язання переданням відступного було укладено між двома юридичними особами ТОВ Наукова виробнича інноваційна фірма ВіЛП та ТОВ МЖК Житлобуд ще задовго до факту укладання тристороннього договору 03 травня 2017 року про спільне закінчення будівництва, де одним із Інвесторів виступав позивач ОСОБА_1 .

Як було встановлено судом, в межах виконання спірного договору, сторонами вчинялися дії, що свідчить про відсутність ознак фіктивності правочину, передбачені ст. 234 ЦК України, оскільки, як було встановлено у судовому засіданні та постає із пояснень представників ТОВ Наукова виробнича інноваційна фірма ВіЛП та ТОВ МЖК Житлобуд , які допитувалися судом в тому числі і як свідки, договір № 17/01-1 від 17 січня 2011 року укладався виключно з метою створення правових наслідків, договір було виконано сторонами цього договору - юридичними особами, а також, що жодних взаємних претензій сторони договору не мають. Крім того, оспорюваний правочин жодним чином не зачіпає інтереси позивача, не порушує його законні права та інтереси, та не має і не створює для нього жодні негативні правові наслідки.

Суд також враховує той факт, що позивач, як Інвестор-1 виконав свої зобов`язання лише на 59%, будинок здано в експлуатацію ще у січні 2018 року і сам позивач став власником декількох квартир у цьому будинку.

У ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно, зокрема, для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб.

У відповідності до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо який у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині 1 ст. 82 ЦПК України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтується. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа Серявін та інші проти України , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Отже, позивачем не доведено суду належними та допустимим доказами, що відповідачі, укладаючи оспорюваний договір, заздалегідь мали намір, умисел його не виконувати, тобто мали інші цілі, ніж передбачені цим самим оспорюваним договором, та відповідно воля відповідачів була іншою, ніж об`єктивне волевиявлення.

За наведених обставин, а також зважаючи на недоведеність позивачем наявності у нього порушеного права та охоронюваного законом інтересу внаслідок укладення між відповідачами оспореного позивачем договору, а також за недоведеності позивачем існування передбачених приписами ст. 203 Цивільного Кодексу України обставин, які в силу ст. 215, 234 Цивільного Кодексу України є підставами для визнання недійсним договору, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Згідно приписів статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволених позовних вимог, інші судові витрати у разі відмови в задоволенні позову покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 11-16, 202-205, 208, 215, 216, 243 235, 626-630 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 10-13, 18, 76-81, 83, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову до ТОВ МЖК Житлобуд та ТОВ Науково - виробнича інноваційна фірма ВІЛП про визнання недійсним договору за № 17/01-1, укладеного 17 січня 2011 року між ТОВ МЖК Житлобуд та ТОВ Науково-виробнича інноваційна фірма ВІЛП про припинення зобов`язання переданням відступного.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , прож. АДРЕСА_11 .

Відповідачі:

- ТОВ МЖК Житлобуд , ЄДРПОУ: 32275458, Полтавська область, м. Кременчук, вул. Шевченка, буд. № 55 кв. № 37;

- ТОВ Науково-виробнича інноваційна фірма ВіЛП , ЄДРПОУ: 24562004, Полтавська область, м. Кременчук, вул. Першотравнева, буд. № 1.

Третя особа: ОСОБА_3 , АДРЕСА_12 ; АДРЕСА_4 .

Повне рішення виготовлено 29 січня 2021 року.

Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення.

Рішення набирає законної сили у випадку закінчення строку подання апеляційної скарги або якщо рішення залишено в силі за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: