Рішення

від 21.01.2021 по справі 902/252/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.01.2021Справа № 902/252/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Шкорупеєва А.Д., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ЕТАЛОН"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСТЕР-ЦЕНТР"

про стягнення 1148464,00 грн

за участю представників:

від позивача: Люблінська В.М.

від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРО-ЕТАЛОН" звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСТЕР ЦЕНТР" про стягнення 1148464,00 грн, з яких: основний борг у розмірі 488675,19 грн, пеня у розмірі 417894,69 грн, відсотки за несплату боргу у розмірі 241894,22 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором купівлі продажу № 270201 від 27.02.2015.

Разом із позовною заявою Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРО-ЕТАЛОН" подано заяву про забезпечення позову, в якій заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСТЕР ЦЕНТР", що містяться на банківських рахунках відповідача у межах суми позовних вимог.

Господарський суд Вінницької області ухвалою від 23.03.2020 передав позовну заяву № 167 від 16.03.2020 Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ЕТАЛОН" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСТЕР ЦЕНТР" про стягнення 1 148 464,00 грн заборгованості за договором купівлі продажу №270201 від 27.02.2015 з додатками (в тому числі заяву № 168 від 16.03.2020 року про забезпечення позову) за встановленою територіальною підсудністю на розгляд до Господарського суду м. Києва.

У результаті автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали вказаної вище позовної заяви передані на розгляд судді Турчину С.О.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 17.04.2020 відмовив у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ЕТАЛОН" про забезпечення позову.

29.04.2020 через канцелярію суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків, допущених при поданні позову.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 06.05.2020 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі №902/252/20, розгляд справи постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.08.2020 постановлено розгляд справи здійснювати у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 17.09.2020.

Протокольною ухвалою від 17.09.2020 підготовче судове засідання у справі відкладено на 01.10.2020.

Протокольною ухвалою від 01.10.2020 підготовче судове засідання у справі відкладено на 22.10.2020.

19.10.2020 через канцелярію суду від позивача надійшли письмові пояснення та документи по справі.

Судове засідання у справі №902/252/20, призначене на 22.10.2020, знято з розгляду.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 04.11.2020 продовжив підготовче провадження у справі №902/252/20 на 30 днів, призначив підготовче засідання у справі №902/252/20 на 19.11.2020.

Протокольною ухвалою від 19.11.2020 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 10.12.2020.

Протокольною ухвалою від 10.12.2020 відкладено розгляд справи по суті на 21.01.2021.

Ухвалою від 10.12.2020 повідомлено позивача та відповідача про час та місце розгляду справи по суті.

Представник відповідача у судове засідання 21.01.2021 не з`явився.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи по суті ухвала суду від 10.12.2020 направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також на зазначену у позові адресу.

Згідно із ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Також у відповідності до ч.7 ст.120 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Зі змісту пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали.

Відповідно до інформації розміщеної на офіційному сайті ПАТ "Укрпошта" щодо відстеження поштового відправлення № 0105476370961 з направлення відповідачу ухвали суду від 10.12.2020 на адресу місцезнаходження останнього, ухвала відповідачу не вручена та повернута на адресу суду поштовим відділенням зв`язку. Ухвала суду від 10.12.2020, направлена на зазначену у позові адресу також повернута на адресу суду поштовим відділенням зв`язку.

Отже, у відповідності до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.

З урахуванням наведеного, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи по суті без участі представника відповідача.

Згідно із ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 21.01.2021 представник позивача пнадав пояснення по суті позову, позовні вимоги підтримав.

У судовому засіданні 21.01.2021 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

27.02.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ОСТЕР ЦЕНТР" (продавець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРО-ЕТАЛОН" (покупець, позивач) укладений договір №270201 купівлі-продажу (надалі - договір), відповідно до умов якого продавець зобов`язується передати у власність покупцю засоби захисту рослин, мікродобрива та насіння сільськогосподарських культур.

Відповідно до пп.2.1. договору покупець здійснює передоплату у розмірі 100 відсотків від загальної вартості товару в безготівковій формі на поточний рахунок продавця не пізніше ніж за 3 банківських дні до моменту поставки товару.

Згідно із п.2.5. договору доставка товару проводиться після отримання продавцем передоплати та за попередньою заявкою покупця.

Передача товару продавцем і прийняття товару покупцем оформляється видатковою накладною, яка підписується представниками сторін, дата оформлення якої вважається датою передачі товару покупцю (п.2.6. договору).

Пунктом 3.3.1 договору визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцю товар у встановлений в договорі термін.

За змістом пункту 5.7. договору у випадку невиконання або несвоєчасного виконання п.3.3.1. даного договору, продавець сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за кожен день прострочення поставки товару від суми недопоставленої партії товару.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на виконання умов договору позивач здійснив попередню оплату у сумі 9003139,79 грн, на підтвердження чого надав платіжні доручення №1662 від 17.02.2017 на суму 2431800,00 грн; №1679 від 20.02.2017 на суму 1216350,00 грн; №1709 від 23.02.2017 на суму 808500,00 грн; №1994 від 22.03.2017 на суму 1342000,00 грн; №2087 від 31.03.2017 на суму 1082101,63 грн; №1710 від 23.02.2017 на 199960,32 грн; виписку з рахунку позивача від 15.11.2016.

Згідно із видатковими накладними №230600002 від 23.06.2017 на суму 1154420,10 грн; № 130300017 від 13.03.2017 на суму 199960,32 грн; №150300002 від 15.03.2017 на суму485004,02 грн; №150300001 від 20.03.2017 на суму 1236518,46 грн; №200300006 від 20.03.2017 на суму 1370367,84 грн; №280300008 від 28.03.2017 на суму 1648319,22 грн; №110400001 від 11.04.2017 на суму552060,00 грн; №240400007 від 24.04.2017 на суму 1867814,64 грн відповідачем здійснено часткову поставку оплаченого позивачем товару на суму 8514464,60 грн.

Таким чином позивач зазначає, що сума непоставленого відповідачем товару становить 488675,19 грн (9003139,79 грн - 8514464,60 грн).

02.07.2018 позивач направив відповідачу лист вих.№320 від 02.07.2018 про сплату заборгованості у сумі 488675,19 грн.

Також 11.03.2019 позивач направив на адресу відповідача претензію вих.№250 від 11.03.2019 про сплату заборгованості у сумі 488675,19 грн, а також нарахованих сум пені та 3% річних.

Оскільки відповідач поставку оплаченого позивачем товару здійснив частково, суму попередньої оплати у повному обсязі не повернув, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача 488675,19 грн заборгованості, а також нарахованих пені у сумі 417894,69 грн та відсотків у сумі 241894,22 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Згідно із ч.1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 626 Цивільний кодекс України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст.628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом, правовідносини між сторонами виникли на підставі договору №270201 купівлі-продажу від 27.02.2015, згідно із яким позивач зобов`язався здійснити передоплату та прийняти товар та відповідач - передати у власність позивачу товар.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до статті 655 цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.1 ст.693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Як підтверджено наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень №1662 від 17.02.2017, №1679 від 20.02.2017, №1709 від 23.02.2017, №1994 від 22.03.2017, №2087 від 31.03.2017, №1710 від 23.02.2017, виписки з рахунку позивача від 15.11.2016, на виконання умов договору позивач здійснив на користь відповідача попередню оплату у сумі 9003139,79 грн.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ст.663, ч.1 ст.530 ЦК України, п.2.5. договору поставка товару мала здійснюватися після отримання відповідачем передоплати.

Відповідачем здійснено часткову поставку оплаченого позивачем товару на суму 8514464,60 грн, що підтверджується видатковими накладними №230600002 від 23.06.2017, № 130300017 від 13.03.2017, №150300002 від 15.03.2017, №150300001 від 20.03.2017, №200300006 від 20.03.2017, №280300008 від 28.03.2017, №110400001 від 11.04.2017, №240400007 від 24.04.2017.

Отже, сума непоставленого відповідачем позивачу товару становить 488675,19 грн (9003139,79 грн - 8514464,60 грн).

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Припис частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Тобто наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.

Судом також встановлено, що 02.07.2018 та 11.03.2019 позивач направив відповідачу вимоги про сплату заборгованості у сумі 488675,19 грн.

Між сторонами підписаний акт звіряння за період з січня 2018 року по червень 2019 року, згідно із яким заборгованість відповідача перед позивачем становить 488675,19 грн.

Окрім того, згідно із гарантійного листа від 10.07.2019 відповідач підтвердив наявність у нього заборгованості за договором №270201 від 27.02.2015 у сумі 488675,19 грн.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Матеріали справи не містять доказів поставки позивачу товару на суму 488675,19 грн.

При цьому суд зазначає, що обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

З урахуванням наведеного, тягар доведення належного виконання відповідачем свого обов`язку з поставки товару, несе відповідач як боржник у цьому зобов`язанні.

Обставин наведених позивачем у позові відповідач не спростував. Доказів поставки оплаченого позивачем товару на суму 488675,19 грн чи повернення грошових коштів відповідачем не надано.

Таким чином, позивач виконав свої зобов`язання з перерахування відповідачу попередньої оплати, а відповідач не виконав належним чином свої зобов`язання з поставки в повному обсязі оплаченого позивачем товару, з огляду на що, за висновками суду, у позивача в силу положень ст.693 ЦК України виникло право вимагати від відповідача повернення суми попередньої оплати недопоставленого товару.

З огляду на вище встановлені судом обставини, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів повернення відповідачем грошових коштів у розмірі 488675,19 грн або поставки товару на вказану суму, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 488675,19 грн.

Щодо заявленої позивачем до стягнення пені у сумі 417894,69 грн, суд дійшов висновку про наступне.

Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність.

Приписами частини 1 статі 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

За змістом пункту 5.7. договору у випадку невиконання або несвоєчасного виконання п.3.3.1. даного договору, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за кожен день прострочення поставки товару від суми недопоставленої партії товару.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання.

У пункті 5.4. договору сторони, відповідно до п.6 ст.232 ГК України, домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань за даними договором здійснюється без обмеження строку.

Отже, в даному випадку сторони передбачили інший період нарахування пені, аніж шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України), у зв`язку із чим період нарахування пені не обмежується шестимісячним строком.

Розрахунок пені у сумі 417894,69 грн, нарахованої за період з 02.07.2017 по 05.03.2020, є арифметично правильним, а тому вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

З приводу заявлених позивачем до стягнення відсотків у сумі 241894,22 грн, то суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині, з огляду на наступне.

Так, нарахування відсотків у розмірі 0,5% за період з 29.11.2019 по 05.03.2020 у загальній сумі 241894,22 грн позивач здійснює на підставі гарантійного листа відповідача від 10.07.2019.

За змістом гарантійного листа від 10.07.2019 відповідач підтвердив наявність у нього заборгованості за договором №270201 від 27.02.2015 у сумі 488675,19 грн та гарантував здійснити погашення заборгованості у строк до 29.11.2019, а саме: у сумі 244337,60 грн - у строк до 15.11.2019; у сумі 244337,60 грн - у строк до 28.11.2019.

Однак, суд зазначає, що гарантійний лист відповідача не може бути правовою підставою для встановлення відповідальності відповідача за порушення строків виконання зобов`язання (повернення суми попередньої оплати) у вигляді відсотків, які більш того, за своєю правовою природою, є пенею, що вже передбачена умовами укладеного між сторонами договору.

З урахуванням наведеного, суд вважає позовні вимоги про стягнення відсотків 241894,22 грн є необґрунтованими, у зв`язку із чим суд відмовляє у задоволенні позову у цій частині.

Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вище наведене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ЕТАЛОН".

Щодо розподілу судових витрат суд виходить з наступного.

Позивачем у позовній заяві позивачем наведено попередній розрахунок сум витрат на правову допомогу, згідно із яким орієнтовний розмір правової допомоги становить 6000,00 грн.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

У відповідності до ч.2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Оскільки позивачем не надано доказів в обґрунтування визначених у попередньому розрахунку сум на правничу допомогу, доказів на підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг та їх вартості, детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, суд дійшов висновку про те, що відсутні підстави для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн, визначених позивачем у позові.

З урахуванням наведеного, визначені позивачем у попередньому розрахунку суми витрат на правову допомогу не підлягають відшкодуванню на підставі ст. 126, 129 Господарського процесуального кодексу України.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСТЕР-ЦЕНТР" (04073, місто Київ, ВУЛИЦЯ ФРУНЗЕ, будинок 160, ЛІТЕРА "Б", ідентифікаційний код 35489289) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ЕТАЛОН" (23332, Вінницька обл., Тиврівський р-н, село Тростянець, ВУЛИЦЯ ЖОВТНЕВА, будинок 60, ідентифікаційний код 34020957) заборгованість у сумі 488675,19 грн, пеню у сумі 417894,69 грн та витрати зі сплати судового збору у сумі 13598,55 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 29.01.2021.

Суддя С. О. Турчин