Постанова

від 28.01.2021 по справі 127/18737/20

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/18737/20

Провадження № 22-ц/801/234/2021

Категорія: 76

Головуючий у суді 1-ї інстанції Федчишен С. А.

Доповідач:Шемета Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2021 рокуСправа № 127/18737/20м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді Шемети Т. М. (суддя - доповідач),

суддів Ковальчука О. В., Панасюка О. С.,

секретар судового засідання Куленко О. В.

учасники справи:

позивач (особа яка подала апеляційну скаргу) - ОСОБА_1 ,

відповідач - комунальне некомерційне підприємство Вінницький міський клінічний пологовий будинок № 1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 4 цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою її представником адвокатом Юрченком Тарасом Петровичем, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 листопада 2020 року, постановлене у складі судді Федчишена С. А. в м. Вінниці, повне судове рішення складено 19 листопада 2020 року,-

в с т а н о в и в:

31 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до КНП Вінницький міський клінічний пологовий будинок № 1 про скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення заробітної плати, у якому ставила вимогу:

- скасувати наказ КНП Вінницький міський клінічний пологовий будинок № 1 від 13 серпня 2020 року № 186 Про скасування наказу N 180 від 03.08.2020 року та реалізацію наказу № 80-к від 31.07.2020 року ;

- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника медичного директора з поліклінічного розділу роботи КНП Вінницький міський клінічний пологовий будинок № 1 або на рівнозначній посаді, що займала до звільнення з роботи;

- стягнути з КНП Вінницький міський клінічний пологовий будинок № 1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток (без урахування відповідних зборів та обов`язкових платежів) за час вимушеного прогулу;

- допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

Обґрунтовуючи позов, зазначила що наказом КНП ВМКПБ № 1 від 02.12.2019 року № 108-к ОСОБА_1 було призначено на посаду заступника медичного директора з поліклінічного розділу роботи, про що зроблено відповідний запис за № 8 у трудовій книжці. Через конфлікт, між директором КНП Вінницький міський клінічний пологовий будинок № 1 та Позивачем, що існував тривалий час, а також систематичний тиск з боку директора Комунального підприємства та спонукання Позивача до звільнення, 31 липня 2020 року ОСОБА_1 подала заяву про звільнення її із займаної посади за згодою сторін з 03 серпня 2020 року. В той же день, тобто 31 липня 2020 року, відповідачем видано наказ N 80-к, про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади з 03 серпня 2020 року, за згодою сторін, відповідно до пункту першого статті 36 Кодексу законів про працю України.

У цей же день (31 липня 2020 року) ОСОБА_1 була госпіталізована з діагнозом гіпертонічний криз , про що вона повідомила роботодавця КНП Вінницький міський клінічний пологовий будинок № 1 02.08.2020 року, а той в свою чергу 03 серпня 2020 року прийняв наказ № 180 Про скасування попереднього наказу відповідно до якого визнано таким, що не є реалізованим наказ № 80-к від 31 липня 2020 р про звільнення ОСОБА_1 . З аналізу вказаного наказу вбачається наявність волевиявлення роботодавця по анулюванню домовленості про припинення трудових відносин із Позивачем за згодою сторін. Враховуючи перебування ОСОБА_1 на лікарняному та наявний наказ відповідача від 03 серпня 2020 року № 180, позивачем 05 серпня 2020 року подано заяву, якою відкликала заяву від 31 липня 2020 року про звільнення за згодою сторін, оскільки остання була написана під час перебування в емоційно-напруженому стані. Таку заяву прийнято та зареєстровано відповідачем 05 серпня 2020 року за N2184\01-10. Однак, незважаючи на наявність наказу від 03 серпня 2020 року № 180 та заяви позивача від 05 серпня 2020 року Відповідачем прийнято наказ № 186 від 13 серпня 2020 року Про скасування наказу № 180 від 03.08.2020 року та реалізацію наказу № 80?к від 31.07.2020 року , яким: скасовано дію наказу № 180 від 03 серпня 2020 року; - реалізовано дію наказу № 80-к від 31 липня 2020 року; - звільнено заступника медичного директора з ППР ОСОБА_1 з 13 серпня 2020 року на підставі пункту першого частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України, у зв`язку з поданою нею заявою.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 18 листопада 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено вчинення психологічного тиску зі сторони відповідача та примушування до написання заяви про звільнення відсутні докази того, що відповідач анулював домовленість сторін на звільнення ОСОБА_1 .

З таким рішенням не погодилася позивач ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Юрченка Т. П., 12 грудня 2020 року подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Основні доводи апеляційної скарги зводяться до того, що прийняттям та підписанням наказу від 03 серпня 2020 року № 180 Про скасування попереднього наказу , яким попередній наказ № 180 від 31 липня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 визнано таким що не є реалізованим, вбачається наявність волевиявлення роботодавця по анулюванню домовленості про припинення трудових відносин із позивачем за згодою сторін, а суд дав невірну оцінку цьому факту. Зауважує, що КЗпП України не містить будь яких заборон на звільнення працівника в період його хвороби з його ініціативи або за згодою сторін, тобто цей наказ був спрямований саме на скасування попередніх домовленостей із позивачем про звільнення. Враховуючи, що сторонами було чітко визначено дату звільнення - 03 серпня 2020 року, стверджує, що повне анулювання згоди на звільнення відбулося 05 серпня 2020 року. Після завершення лікування позивач приступила до виконання своїх обов`язків, однак 13 серпня 2020 року позивача звільнено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, вважає, що фактично звільнення відбулось з ініціативи роботодавця, без взаємної згоди сторін, оскільки будь яких домовленостей щодо подальшого звільнення між позивачем та відповідачем не існувало.

Відповідач КНП Вінницький міський клінічний пологовий будинок № 1, діючи через свого представника адвоката Стьобу Ю. М. подав відзив на апеляційну скаргу, у якому посилається на законність та обгрунтованість судового рішення. Стверджує, що ОСОБА_1 сама ініціювала та особисто написала заяву про звільнення її з займаної посади з 03 серпня 2020 року за згодою сторін. Відкликання її заяви про звільнення за угодою сторін не несе жодних юридичних наслідків, така заява була подана 05 серпня 2020 року, вже після погодженої дати звільнення. Заперечує доводи апеляційної скарги про те, що звільнення позивача відбулось з ініціативи роботодавця посилаючись на позицію Пленуму Верховного суду України, викладеного у постанові Про практику розгляду судами трудових спорів від 06.11.1992 року № 9, що анулювання домовленості про звільнення за угодою сторін може мати місце виключно і лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника (п. 8 Постанови № 9), яка може бути викладена у письмовому вигляді, однак такої не було. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду без змін.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача ОСОБА_1 адвокат Юрченко Т. П. апеляційну скаргу підтримав з викладених у ній підстав.

Представник КНП Вінницького міського клінічного пологового будинку № 1 адвокат Стьоба Ю. М. не з`явився подав заяву про відкладення розгляду справи, не давши на підтвердження причини неможливості явки в судове засідання жодних доказів, тому суд ухвалив провести розгляд справи у відсутність представника відповідача.

Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, приходить до наступних висновків.

По справі встановлено наступні обставини, що не оспорюються:

02 грудня 2019 року, згідно наказу КНП ВМКПБ № 1 від № 108-к, ОСОБА_1 була призначена на посаду заступника медичного директора з поліклінічного розділу роботи, про що зроблено відповідний запис в трудовій книжці за № 8 (а.с. 20).

Наказом N 80-к від 31 липня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з займаної посади з 03 серпня 2020 року, за згодою сторін, відповідно до пункту першого статті 36 Кодексу законів про працю України (а.с. 9).

Підставою для звільнення позивача стала власноруч написана та подана нею заява від 31 липня 2020 року про звільнення за згодою сторін, із зазначенням дати звільнення - 03 серпня 2020 року, яку було задоволено роботодавцем. Доказом одночасного волевиявлення роботодавця є віза керівника на заяві ОСОБА_1 та її реєстрація, вчинені у той же день, тобто 31 липня 2020 року (а.с. 12).

Судом першої інстанції встановлено, що в телефонному режимі 02 серпня 2020 року ОСОБА_1 повідомила про свою тимчасову непрацездатність з 31 липня 2020 року.

Наказом КНП ВМКПБ № 1 від 03 серпня 2020 року № 180, з метою недопущення порушень трудового законодавства та прав ОСОБА_1 пов`язаних із звільненням останньої під час перебування на лікарняному, наказ № 80-к від 31 липня 2020 року визнано нереалізованим, тобто відтермінованим до одужання ОСОБА_1 , встановлено факт відсутності останньої на робочому місці, через тимчасову непрацездатність, з 31 липня 2020 року (а.с. 10).

05 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до КНП ВМКПБ № 1 із заявою у якій відкликає свою заяву від 31 липня 2020 року про звільнення її з посади за згодою сторін, враховуючи те, що заява була написана необдумано в емоційно-напруженому стані (а.с. 13).

Згідно листків непрацездатності (Серії АДФ № 348279, ФДФ № 548704) ОСОБА_1 з 31 липня 2020 року по 12 серпня 2020 року перебувала на лікарняному (а.с. 14, 15).

13 серпня 2020 року КНП ВМКПБ № 1 видано наказ № 186, яким скасовано дію наказу 180 від 03 серпня 2020 року, тобто скасовано відтермінування виконання наказу від 31 липня 2020 року, реалізовано його дію, звільнено ОСОБА_1 з 13 серпня 2020 року, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, на підставі поданої нею заяви, з виплатою компенсації за невикористану відпустку та оплатою лікарняного листа (а.с. 11).

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Однією з підстав припинення трудового договору є, зокрема, угода сторін (п. 1 ч. 1 ст.36 КЗпП України). У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.

При домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.

Анулювання такої домовленості може відбутися лише тоді, коли власник або уповноважений ним орган і працівник дійшли взаємної згоди.

Верховний Суд у Постанові від 27 березня 2019 року (справа № 524/3490/17-ц) та у постанові від 22 грудня 2020 року (справа №183/7159/18, провадження № 61?9167св20) зазначив, що розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін до припинення договору за угодою сторін.

Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду була розглянута справа, предметом розгляду якої були аналогічні обставини та Верховний Суд у Постанові від 09 грудня 2020 року, дійшов висновку що якщо роботодавець і працівник домовилися про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення, анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника (справа № 296/324/18, провадження № 61-6526св19).

В справі що розглядається ОСОБА_1 31 липня 2020 року звернулася до відповідача з письмовою заявою про звільнення її із займаної посади за згодою сторін із 03 серпня 2020 року, що спонукало відповідача видати наказ N 80-к від 31 липня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 і з займаної посади з 03 серпня 2020 року, за згодою сторін, відповідно до пункту першого статті 36 Кодексу законів про працю України (а.с. 9).

Дійсно КЗпП України не містить заборони звільняти за п.1 ч.1 ст. 36 КЗпП України в період тимчасової непрацездатності працівника, проте це не свідчить про неправомірність дій відповідача, який з урахуванням отриманої інформації про тимчасову непрацездатність ОСОБА_1 , відстрочив виконання наказу про звільнення та провів таке звільнення після її одужання: 13 серпня 2020 року. Це підтверджується змістом наказу КНП ВМКПБ № 1 від 03 серпня 2020 року № 180, з якого чітко вбачається, що підставою для його видачі була інформація про тимчасову непрацездатність ОСОБА_1 , отримана від неї по телефону 02.08.2020 року. Тому, виходячи зі зміст наказу та підстави його видання, не можна його трактувати як анулювання роботодавцем домовленості про звільнення за згодою сторін.

Приписами КЗпП України для власника або уповноваженого ним органу не передбачено обов`язок прийняття відкликання працівником своєї заяви про звільнення у випадку досягнення домовленості про звільнення за угодою сторін.

Відкликання ОСОБА_1 05 серпня 2020 року (в період тимчасової непрацездатності) раніше поданої нею заяви про звільнення за згодою сторін свідчить про одностороннє з її боку бажання анулювати попередню домовленість про звільнення за згодою сторін.

Слід ще раз закцентувати увагу на тому, що згода на анулювання домовленості про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України повинна бути взаємною.

В справі що розглядається суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що такої взаємної згоди не було: роботодавець не змінював своєї позиції щодо припинення трудового договору за згодою сторін, а причиною відтермінування такого звільнення та перенесення дати на 13.08.2020 року була виключно тимчасова непрацездатність ОСОБА_1 .

Про необхідність наявності взаємної згоди власника або уповноваженого ним органу та працівника щодо анулювання домовленості також зазначено у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16. Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 759/11508/16-ц (провадження № 61-14807св18), у постанові від 27 травня 2020 року у справі № 404/6236/19 (провадження № 61 21869св19). Підстав відступити від цих висновків судом не встановлено.

Суд першої інстанції вірно встановив, що по справі не здобуто доказів, які підтверджують здійснення на ОСОБА_1 тиску з боку керівництва роботодавця або його неправомірних дій.

З урахуванням зазначеного суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, дійшов правильного висновку про те, що оскільки позивач 31 липня 2020 року подала заяву про звільнення із займаної посади за згодою сторін, порушень роботодавцем трудового законодавства при звільненні не встановлено, позивачем не доведено незаконності його звільнення відповідачем та відповідно, підстави для поновлення її на посаді відсутні.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав стверджувати, що суд першої інстанції невірно встановив фактичні обставини справи, дав неправильну оцінку доказам по справі чи допустив порушення процесуального закону, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, апеляційний суд дійшов до переконання що доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, як таке, що постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі повно з`ясованих обставин справи.

Враховуючи, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають судові витрати, у відповідності до вимог ст. ст. 141, 382 ЦПК України та Закону України Про судовий збір між сторонами не розподіляються.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 374, 375, 367, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником адвокатом Юрченком Тарасом Петровичем, залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Т. М. Шемета

Судді О. В. Ковальчук

О. С. Панасюк