Рішення

від 28.01.2021 по справі 640/10817/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2021 року м. Київ № 640/10817/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Бояринцевої М.А., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовомДержавного підприємства "Державний Центр сертифікації ї експертизи сільськогосподарської продукції" до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0090350411, ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Державне підприємство Державний Центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції з позовом до Головного управління державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30.01.2020 року №0090350411.

В обгрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що порушення строків сплати грошового зобов`язання з податку на додану вартість було обумовлено наявністю вини АТ КБ Приватбанк , з огляду на відсутність протягом тривалого часу доступу до рахунку нового керівника підприємства, який відкритий в АТ КБ Приватбанк .

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, де останній стверджує про правомірність прийнятого ним рішення та просить суд відмовити в задоволенні адміністративного позову.

Справа вирішується на підставі наявних в ній матеріалів.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Головним управлінням ДПС у м. Києві проведено камеральну перевірку ДП Державний Центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції , за наслідком якої складено акт від 17.01.2020 року №1408/26-15-04-11-13, де зафіксовано, що позивачем порушено терміни сплати грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг).

На підставі висновків акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.01.2020 року №0090350411, яким до позивача застосовано штраф за затримку на 18 календарних днів сплати грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 68504,50 коп. (далі - оскаржуване та/або спірне рішення).

ДП Державний Центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції подано скаргу на спірне рішення, за наслідком розгляду якої рішенням Державної податкової служби України від 14.04.2020 року №13293/6/99-00-08-05-05-06 останнє залишено без змін, а скаргу без задоволення.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд звертає увагу на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Згідно із підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Положеннями пункту 31.1 статті 31 ПК України передбачено, що строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.

Момент виникнення податкового обов`язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою.

У відповідності до пункту 54.1 статті 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Згідно із пунктом 57.1 статті 57 ПК України платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Якщо граничний строк сплати податкового зобов`язання припадає на вихідний або святковий день, останнім днем сплати податкового зобов`язання вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим днем.

Відповідно до пунктів 203.1, 203.2 статті 203 ПК України податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Сума податкового зобов`язання, зазначена платником податку в поданій ним податковій декларації, підлягає сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

При цьому, положення пункту 126.1 статті 126 ПК України визначають, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:

- при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

- при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Суд звертає увагу, що позивач фактично не заперечує проти обставин порушення ним граничних строків сплати узгодженого грошового зобов`язання з податку на додану вартість, однак зазначає, що вказані обставини були обумовлені відсутністю доступу до рахунків, внаслідок бездіяльності АТ КБ Приватбанк . Окрім цього, ДП Державний Центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції вказує, що ним вичинялись дії з метою вчасної сплати податкових зобов`язань, а саме подавались скарги до Національного Банку України на дії АТ КБ Приватбанк , повідомлялось контролюючий орган про наявність таких обставин.

Надаючи оцінку зазначеному, суд виходить з наступного.

Згідно із пунктом 109.1 статті 109 ПК України податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Вчинення платниками податків, їх посадовими особами та посадовими особами контролюючих органів порушень законів з питань оподаткування та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України (п. 109.2 ст. 109 ПК України).

Положення статті 111 ПК України визначають, що за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види юридичної відповідальності: фінансова; адміністративна; кримінальна.

Фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.

Як вже було вказано судом вище, положеннями пункту 126.1 статті 126 ПК України встановлено, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:

- при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

- при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Аналіз наведених положень дає суду підстави дійти до висновку, що у ПК України під відповідальністю за несвоєчасну сплату самостійно визначеного податкового зобов`язання розуміється застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).

Між тим, згідно із пунктом 129.6 статті 129 ПК України за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", з вини банку або органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, такий банк/орган сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 року у справі №804/4602/16 зроблено висновок про те, що у разі несвоєчасного або перерахування не в повному обсязі суми податкового зобов`язання з вини банку платника такий платник звільняється від фінансової відповідальності у вигляді штрафу та/або пені, однак, не звільняється від обов`язку сплатити в повному обсязі податкове зобов`язання.

Судом встановлено, що наказом Державного підприємства Державний Центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції від 07.11.2019 року №596-06 призначено виконуючим обов`язки директора ОСОБА_1 .

У зв`язку із вказаним 11.11.2019 року ОСОБА_1 подано пакет документів для отримання доступу до рахунку ДП Державний Центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції та здійснення операцій.

Станом на час подання відповідної заяви діяв Закон України Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення від 14.10.2014 року № 1702-VII (далі - Закон № 1702-VII), який спрямований на захист прав та законних інтересів громадян, суспільства і держави, забезпечення національної безпеки шляхом визначення правового механізму протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, а також формування загальнодержавної багатоджерельної аналітичної бази даних для надання правоохоронним органам України та іноземних держав можливості виявляти, перевіряти і розслідувати злочини, пов`язані з відмиванням коштів та іншими незаконними фінансовими операціями.

У відповідності до частини 1 статті 2 Закону № 1702-VII його дія поширюється на громадян України, іноземців та осіб без громадянства, фізичних осіб - підприємців, а також на юридичних осіб, їх філії, представництва та інші відокремлені підрозділи, що забезпечують проведення фінансових операцій на території України та за її межами відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Положеннями пункту 3 частини 1 статті 1 Закону № 1702-VII верифікація клієнта - встановлення (підтвердження) суб`єктом первинного фінансового моніторингу відповідності особи клієнта (представника клієнта) у його присутності отриманим ідентифікаційним даним, а ідентифікація - заходи, що вживаються суб`єктом первинного фінансового моніторингу, щодо встановлення особи шляхом отримання її ідентифікаційних даних (п. 18 ч. 1 ст. 1 Закону № 1702-VII).

Постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 року №492, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 17.12.2003 року за №1172/8493 затверджено Інструкцію про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків - резидентів і нерезидентів (далі - Інструкція №492), яка, серед іншого, регулює порядок відкриття та закриття банками, їх відокремленими підрозділами, які здійснюють банківську діяльність від імені банку, та філіями іноземних банків в Україні (далі - банки) поточних, вкладних (депозитних) рахунків, рахунків умовного зберігання (ескроу) клієнтів банків.

Згідно пункту 19 розділу II Інструкції №492 ідентифікація і верифікація клієнта - власника рахунку / представника власника рахунку / особи, яка відкриває рахунок на користь третьої особи, здійснюється відповідно до законодавства України з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення (далі - законодавство з питань фінансового моніторингу).

Банк під час ідентифікації та верифікації клієнта встановлює ідентифікаційні дані про цього клієнта, передбачені статтею 9 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" (п. 20 розділу II Інструкції №492).

Відповідно до пункту 26 розділу II Інструкції №492 суб`єкт господарювання / банк-резидент зобов`язаний повідомляти банк про внесення змін до відомостей про нього, які містяться в Єдиному державному реєстрі, та установчих документів юридичних осіб у порядку, визначеному договором банківського рахунку / договором про встановлення кореспондентських відносин.

Положеннями пункту 32 розділу II Інструкції №492 ідентифікація і верифікація осіб, які мають право розпорядження рахунками, здійснюються в порядку, установленому законодавством України з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення та нормативно-правовим актом Національного банку з питань фінансового моніторингу.

Банк зобов`язаний ідентифікувати та верифікувати нового розпорядника рахунком, якщо в процесі обслуговування власник рахунку надає право розпорядження рахунком іншому представникові.

Аналіз наведених положень дає суду підстави дійти до висновку, що банк зобов`язаний ідентифікувати та верифікувати нового розпорядника рахунком, якщо в процесі обслуговування власник рахунку надає право розпорядження рахунком іншому представникові.

Разом з цим, ані положеннями Закону № 1702-VII, ані положеннями Інструкції №492 не встановлено строків ідентифікації та верифікації нового розпорядника рахунку.

Жодних рішень, якими було б підтверджено протиправність дій АТ КБ Приватбанк в частині ідентифікації та верифікації нового керівника ДП Державний Центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції в матеріалах справи відсутні.

Згідно із частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, які, в контексті положень частини 2 статі 72 КАС України встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 75 КАС України).

Зважаючи на те, що положеннями Закону № 1702-VII, Інструкції №492 не встановлено строків ідентифікації та верифікації нового розпорядника рахунку та, з огляду на відсутність в матеріалах справи належних, достовірних доказів на підтвердження протиправності дій АТ КБ Приватбанк в частині ідентифікації та верифікації нового керівника ДП Державний Центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції , суд не вбачає підстав для застосування положень пункту 129.6 статті 129 ПК України.

Згідно із частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку про відповідність спірного рішення критеріям, які встановлені частиною 2 статті 2 КАС України, з огляду на що відсутні підстави для задоволення адміністративного позову.

Зважаючи на те, що адміністративний позов не підлягає до задоволення, то відсутні підстави для стягнення на користь позивача понесених ним витрат по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 2, 72, 73, 77, 139, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Державного підприємства Державний Центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції (03040, м. Київ, вул. Стельмаха, б. 6а; поштова адреса: 03190, м. Київ, вул. Януша Корчака, б. 9/12, код ЄДРПОУ 39394238) до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, б. 33/19, код ЄДРПОУ 43141267) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України.

Суддя М.А. Бояринцева