Рішення

від 27.01.2021 по справі 907/101/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27.01.2021 м. Ужгород Справа № 907/101/20

Господарський суд Закарпатської області

у складі головуючого судді Ушак І.Г.,

за участю секретаря судового засідання Лазар С.Л.

розглянув у відкритому засіданні суду справу

за позовом приватного підприємства Ніка Транс м. Ужгород

до фізичної особи-підприємця Фабрицій Іван Іванович с. Лопухів

про стягнення 24867,83 євро, що еквівалентно 666507,58 грн.,

представники:

позивача - Субота М.І., адвокат

відповідача - Логай І.І., адвокат

Позивач - експедитор у спірних відносинах - звернувся до суду з наведеними вимогами до відповідача як перевізника, оскільки останній всупереч договірних зобов`язань не доставив до місця призначення прийнятий до перевезення вантаж та не сплатив у повному обсязі вартість втраченого вантажу. Представник позивача у ході судового розгляду наполягає на задоволенні позовних вимог, посилаючись на їх обґрунтованість долученими до матеріалів справи документами.

Відповідач письмового відзиву не надав, його уповноважений представник у ході судового розгляду позов визнав частково, пояснює, що дорожньо-транспортна пригода (ДТП), внаслідок якої був пошкоджений вантаж, сталася не з вини відповідача, хоча доказів такого, як і будь-яких письмових пояснень, доказів у справі, не надав. За наведеного вважає, що відповідальною за пошкодження вантажу є також особа - винуватець ДТП.

Суд, заслухавши пояснення учасників процесу у ході судового розгляду справи, дослідивши її матеріали, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю.

При цьому, суд виходив з наступного.

Сторони даного спору перебували у договірних відносинах відповідно до укладеного 10.01.19 (на строк до 31.12.20) договору транспортної експедиції (договір), за умовами якого перевізник - відповідач у справі - доручив, а експедитор - позивач у справі - прийняв зобов`язання виконувати функції постійного експедитора перевізника, а саме: укладати від свого імені та за рахунок перевізника договори перевезення вантажів з третіми особами (замовниками) (п. 1 договору).

Експедитор згідно договору на виконання доручення перевізника знаходить замовника перевезення, підписує договір перевезення із замовником від свого імені за дорученням та за рахунок перевізника; оформляє у письмовій формі заявку на перевезення, що є додатком до даного договору, із зазначенням найменування вантажу, адреси завантаження/розвантаження, найменування вантажовідправника та вантажоодержувача, строки завантаження, розмір і форму оплати та подає заявку перевізнику (п.п. 2.1-2.2 договору).

Перевізник несе повну матеріальну відповідальність за втрату та/або пошкодження вантажу наданого для перевезення згідно чинного законодавства (п. 2.3 договору); несе повну матеріальну відповідальність за збереження вантажу з моменту завантаження до моменту передачі вантажоодержувачу (п. 3.2 договору); перевізник відшкодовує всі заподіяні збитки протягом 5-ти днів з дня виставлення рахунку.

Згідно заявки укладеної 7.08.19 експедитором та перевізником - сторонами у даній справі - було узгоджено перевезення останнім за маршрутом м. Ясберень (Угорщина) - м. Львів (Україна) вантажу - акумулятори на палетах - із зазначенням ваги та кількості вантажу - 21,5 т, 86 м 3 , дати завантаження - 07-08.08.2019 у м. Ясберень, митне оформлення - згідно СМR, транспортний засіб - автомобіль марки Iveco, д/н НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , водій - Фабрицій Іван , додаткові умови, зокрема, перевізник несе повну матеріальну відповідальність за збереження вантажу з моменту завантаження до моменту передачі вантажоодержувачу.

Матеріалами справи встановлено, що відповідач 08.08.19 прийняв до перевезення згідно заявки вантаж вартістю 40405,49 євро (СМR № 00899847), до пункту призначення вантаж не доставлено, оскільки поблизу м. Дебрецен (Угорщина) за участю автомобіля відповідача сталася ДТП і вантаж був пошкоджений повністю.

Вантажовідправник вжив заходи до утилізації пошкодженого вантажу шляхом передачі його на вторинну переробку, внаслідок чого було зменшено розмір шкоди до суми 26306,15 євро.

Відповідач на протязі жовтня 2019р.-січня 2020р. відповідно до пред`явлених рахунків у відшкодування вартості втраченого вантажу частковими платежами сплатив суму 1438,32 євро, у результаті чого виникла його заборгованість перед позивачем на суму 24867,83 євро, що є предметом стягнення у даній справі.

Наведені обставини підтверджені долученими до матеріалів справи документами, не заперечуються відповідачем, позовні вимоги останнім частково (на 50 %) визнаються.

Вирішуючи даний спір, суд виходить з таких приписів чинного законодавства.

За змістом ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Приписами ч. 1 ст. 174 ГК України також встановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання, якими є сторони даних спірних відносин

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України зобов`язанням, господарським зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

З огляду на те, що шкода завдана при перевезенні, яке здійснювалося відповідачем, аналіз та оцінку дій останнього належить здійснювати, виходячи з відповідних приписів Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, що регулюють правовідносини перевезення, а також норм Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (далі - Конвенція), до якої Україна приєдналася відповідно до Закону України № 57-У від 1.08.06, оскільки спір у даній справі пов`язаний з міждержавним перевезенням, у якому місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, що відповідно до приписів ч. 6 ст. 315 ГК України та ст. 1 Конвенції є підставою для її застосування.

Так, за приписами ст. 314 ГК України, перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

Відповідно до ст. 924 ЦК України, перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Зазначена норма передбачає принцип винності в разі відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування й ушкодження вантажу, який є загальним для всіх видів транспорту. Перевізник несе відповідальність за нестачу, втрату, псування й ушкодження вантажу лише у випадках, коли він винен у несхоронності вантажу. При цьому обов`язок доведення своєї невинуватості лежить на ньому.

Отже, відповідальність перевізника побудована за принципом вини і діє, як правило, презумпція вини зобов`язаної сторони.

Перевізник несе відповідальність, якщо не доведе, що втрата, псування й ушкодження вантажу відбулися внаслідок обставин, яким він не міг запобігти чи усунення яких від нього не залежало, зокрема внаслідок вини перевізника чи відправника вантажу; особливих природних властивостей перевезеного вантажу; недоліків тари й пакування, яких не можна було встановити шляхом зовнішнього огляду при прийманні вантажу до перевезення й інших обставин, передбачених законом.

Перевізник несе відповідальність щодо забезпечення схоронності вантажу чи багажу в період здійснення перевезення. Крім того, він також зобов`язаний доставити вантаж чи багаж у пункт призначення і видати його уповноваженій особі.

Невиконання цього обов`язку тягне відповідальність перевізника, який звільняється від відповідальності тільки у випадках, коли незбереження вантажу стало наслідком обставин, що характеризуються одночасно двома ознаками: 1) усунення цих обставин не залежало від перевізника; 2) перевізник не міг запобігти цим обставинам.

Отже, перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу у випадках, коли причиною його незбереження була непереборна сила. Втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу внаслідок випадку, що не підлягає під визначення непереборної сили, відповідно до ч. 1 ст. 924 ЦК України не звільняють перевізника від відповідальності за незбереження вантажу.

Таким чином, законодавець покладає на перевізника обов`язок доводити наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу.

Такими ж є приписи Конвенції, за змістом ст. 17 якої перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки (п. 1). Однак, перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження сталися внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій

позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути (п. 2).

Згідно ст. 18 Конвенції тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, лежить на перевізнику.

У даних спірних відносинах позивача та відповідача, останній є перевізником, на якого відповідно до наведених вище законодавчих приписів національного та міжнародного законодавства, що підлягають застосуванню, покладається обов`язок забезпечення схоронності вантажу під час перевезення, доставки вантажу до пункту призначення та видачі його уповноваженій особі. Невиконання цього обов`язку є підставою для відповідальності перевізника за незбереження вантажу, крім випадків, коли він доведе наявність обставин, що за законом звільняють його від відповідальності.

Як встановлено матеріалами справи, ФОП Фабрицій як перевізник, прийнявши до перевезення вантаж, не доставив його до місця призначення, що доведено матеріалами справи та не заперечується перевізником та що за змістом наведених норм є підставою для покладення на нього відповідальності.

Відповідач не довів наявності обставин, що звільняють його від відповідальності за пошкодження вантажу та відсутності своєї вини у пошкодженні вантажу, що є його обов`язком.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Вимоги позивача до відповідача про відшкодування зазначеної суми доведені матеріалами справи, не спростовані відповідачем та є правомірними з огляду на наведені вище приписи законодавства, що регулюють спірні відносини, тому підлягають задоволенню - з відповідача належить стягнути на користь позивача суму 24867,83 євро.

Судові витрати позивача за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України належить відшкодувати за рахунок відповідача.

З огляду на вищенаведене та керуючись ст. ст. 11, 13, 14, 73-79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити повністю.

Стягнути з фізичної особи-підприємця Фабрицій Івана Івановича ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_3 ) на користь приватного підприємства Ніка Транс (88000, м. Ужгород, вул. Руська, 32, код ЄДРПОУ 35952640) суму 24867,83 євро (двадцять чотири тисячі вісімсот шістдесят сім євро 83 євроцентів) та у відшкодування судових витрат - суму 10350,90 грн. (десять тисяч тристо п`ятдесят грн. 90 коп.)

Відповідно до приписів ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та строки, встановлені статтями 254-257 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст рішення складено 01.02.21.

Суддя Ушак І.Г.