Постанова

від 25.01.2021 по справі 910/5656/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" січня 2021 р. Справа№ 910/5656/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Яковлєва М.Л.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Дочірнього підприємства "Ітеллідженс" з 100 %-ю іноземною інвестицією товариства "Ітеллідженс Інтернешнл Бізнес Сервіс Холдінг ГМБХ (Німеччина)"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 01.10.2020

у справі №910/5656/20 (суддя Нечай О.В.)

за позовом Дочірнього підприємства "Ітеллідженс" з 100 %-ю іноземною інвестицією товариства "Ітеллідженс Інтернешнл Бізнес Сервіс Холдінг ГМБХ (Німеччина)"

до Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Омега"

про стягнення 17 381,43 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство "Ітеллідженс" з 100 %-ю іноземною інвестицією товариства "Ітеллідженс Інтернешнл Бізнес Сервіс Холдінг ГМБХ (Німеччина)" (далі - позивач, скаржник) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Омега" (далі - відповідач) про стягнення 17 381,43 грн, з яких 15 166,01 грн страхового відшкодування, 1 920,85 грн пені, 75,51 грн інфляційних втрат та 219,06 грн 3 % річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.10.2020 в позові відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Дочірнє підприємство "Ітеллідженс" з 100 %-ю іноземною інвестицією товариства "Ітеллідженс Інтернешнл Бізнес Сервіс Холдінг ГМБХ (Німеччина)" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2020 у справі №910/5656/20 скасувати та стягнути з Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Омега" судові витрати.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що рішення суду обгрунтоване виключно відсутністю достатніх доказів для прийняття рішення про задоволення позову. Скаржник вважає, що за таких обставин, суд, керуючись нормами Господарського процесуального кодексу України, міг з власної ініціативи витребувати докази у відповідача. Однак, судом першої інстанції було поверхово розглянуто зазначену справу без надання належної оцінки доказам, що містяться у матеріалах справи з виключним посиланням на відсутність таких.

Скаржник вказує, що відповідач своїми діями та бездіяльністю (не подача відзиву до суду) порушує права позивача та фактично позбавляє права на отримання страхового відшкодування, чим порушує норми чинного законодавства України. Судом при вирішенні справи по суті, не було надано оцінки таким діям відповідача.

Зокрема, скаржник зазначає, що представником Позивача було надіслано на адресу Відповідача адвокатський запит щодо надання копії звіту N910/06/19 від 13 червня 2019 року про оцінку вартості відновлювального ремонту щодо оцінки транспортного засобу марки TOYOTA , ДНЗ НОМЕР_1 та рішення про здійснення страхової виплати (поліс №AM 2282880) за заявою представника ДП ІТЕЛЛІДЖЕНС , також щодо надання інформації щодо дати виплати страхового відшкодування за заявою представника ДП ІТЕЛЛІДЖЕНС від 15 липня 2019 року. Дані документи та інформація будуть надані до Північного апеляційного господарського суду одразу після їх отримання від відповідача.

Також скаржник просить суд апеляційної інстанції , визнати причини не надання до суду першої інстанції поважними, прийняти та долучити до матеріалів справи у якості доказів: копію постанови Святошинського районного суду міста Києва від 03.01.2020, копію технічного паспорту, копію посвідчення водія та копію акту виконаних робіт від 28.07.2019, що враховуючи запровадження на території України карантину та пов`язаних з ним обмежень не були подані до суду першої інстанції.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.11.2020 апеляційну скаргу Дочірнє підприємство "Ітеллідженс" з 100 %-ю іноземною інвестицією товариства "Ітеллідженс Інтернешнл Бізнес Сервіс Холдінг ГМБХ (Німеччина)" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2020 у справі №910/5656/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (судді-доповідача) Куксов В.В., судді Яковлєв М.Л., Шаптала Є.Ю.

Також скаржник звернувся з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження, обґрунтовуючи його тим, що розгляд справи проводився у спрощеному провадженні, рішення суду було прийняте 01.10.2010 та отримане представником позивача поштовим відправленням 23.10.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2020 у справі №910/5656/20, задоволено клопотання Дочірнього підприємства "Ітеллідженс" з 100 %-ю іноземною інвестицією товариства "Ітеллідженс Інтернешнл Бізнес Сервіс Холдінг ГМБХ (Німеччина)" про поновлення строку на апеляційне оскарження, поновлено строк на подання апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дочірнього підприємства "Ітеллідженс" з 100 %-ю іноземною інвестицією товариства "Ітеллідженс Інтернешнл Бізнес Сервіс Холдінг ГМБХ (Німеччина)" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2020 у справі №910/5656/20. Роз`яснено учасникам апеляційного провадження, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи.

Частиною 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку, зокрема, позовного провадження (загального або спрощеного).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні (частина 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 3 статті 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Враховуючи, що предметом розгляду у справі № 910/5656/20 є вимоги про стягнення 17381,43 грн., вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України.

З огляду на малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи характер спірних правовідносин та предмет доказування, колегія суддів вирішила розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

12.11.2018 по вул. Кільцева дорога, 22 у м. Києві сталась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу "ДАФ", реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 та транспортного засобу "Тойота", реєстраційний номер НОМЕР_3 , який належить позивачу.

За твердженнями позивача, постановою Святошинського районного суду міста Києва від 03.01.2019 ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а цивільно-правова відповідальність водія автомобіля "ДАФ", реєстраційний номер НОМЕР_2 , була застрахована у відповідача згідно з Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/2282880, відповідно до якого ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну становить 100 000,00 грн, франшиза - 1 000,00 грн.

Як зазначає позивач, внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено автомобіль "Тойота", реєстраційний номер НОМЕР_3 .

26.03.2019 позивач звернувся до відповідача з повідомленням про настання страхового випадку.

За доводами позивача, відповідно до звіту про оцінку вартості відновлювального ремонту, з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складників пошкодженого КТЗ вартість ремонту автомобіля "Тойота", реєстраційний номер НОМЕР_3 , складає 16 166,01 грн.

У поданій до суду позовній заяві позивач вказує, що відповідачем було прийнято рішення про визнання вимог позивача обґрунтованими та здійснення страхового відшкодування.

15.07.2019 позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування.

За твердженнями позивача, оскільки із заявою про виплату страхового відшкодування позивач звернувся до відповідача 15.07.2019, граничним строком виплати страхового відшкодування є 13.10.2019, проте відповідач ухиляється від виплати позивачу страхового відшкодування, у зв`язку з чим позивач звернувся до відповідача з претензією вих. № 21/-2 від 21.02.2020 про виплату страхового відшкодування впродовж трьох календарних днів, за реквізитами, зазначеними у заяві про виплату страхового відшкодування.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталась 12.11.2018 по вул. Кільцева дорога, 22 у м. Києві, було пошкоджено автомобіль "Тойота", реєстраційний номер НОМЕР_3 , що належить позивачу, та оскільки цивільно-правова відповідальність водія автомобіля, винного в ДТП, була застрахована у відповідача згідно з Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/2282880, відповідач є особою, відповідальною за завдані позивачу збитки а тому просить стягнути з відповідача на свою користь 15 166,01 грн страхового відшкодування, 1 920,85 грн пені, 75,51 грн інфляційних втрат та 219,06 грн 3 % річних.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції керувався тим, що подані позивачем докази на підтримання власної позиції є неповними та непереконливими, а суд за приписами чинного процесуального закону, не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, у зв`язку із чим суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задовленні позовних вимог.

Розглянувши апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Ітеллідженс" з 100 %-ю іноземною інвестицією товариства "Ітеллідженс Інтернешнл Бізнес Сервіс Холдінг ГМБХ (Німеччина)", колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частинами 1, 2 статті 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

У позовній заяві позивачем зазначено, що постановою Святошинського районного суду міста Києва від 03.01.2019 ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, втім доказів на підтвердження вказаної обставини позивачем не надано.

Так при подані апеляційної скарги, скаржником подано до суду апеляційної інстанції нові докази по справі, а саме копію постанови Святошинського районного суду міста Києва від 03.01.2019, неможливість подання до суду першої інстанції обґрунтовує тим, що оскільки, позовна заява була подана до суду у період дії карантину, отримати копії постанови суду та інших документів було значно ускладнено.

Відповідно до ч. 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Скаржник не надав суду апеляційної інстанції докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, оскільки не надав доказів коли саме він звернувся з клопотанням про нададня йому додаткої постанови Святошинського районного суду міста Києва від 03.01.2019. До того ж колегія суддів вважає вказані твердження безпідставними оскільки постанова Святошинського районного суду міста Києва від 03.01.2019 наявна в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

В матеріалах справи також відсутні будь-які докази, які б свідчили про те, що 12.11.2018 по вул. Кільцева дорога, 22 у місті Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу "ДАФ", реєстраційний номер НОМЕР_2 , та транспортного засобу "Тойота", реєстраційний номер НОМЕР_3 , а також докази на підтвердження того, що автомобіль "Тойота", реєстраційний номер НОМЕР_3 на відповідній правовій підставі належить позивачу.

Так, скаржником до суду апеляційної інстанції надано копію технічного паспорту, копію посвідчення водія, які судом апеляційної інстанції також не приймаються в силу ч. 3 статті 269 ГПК України, а також тому, що апелянтом не доведено суду апеляційної інстанції яким чином запровадження карантину унеможливило подання вказаних доказів до суду першої інстанції.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів врегульовано Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Згідно з пунктами 1.1, 1.8, 1.12 статті 1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальники - це юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу; страховий поліс - це єдина форма внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору; дорожньо-транспортна пригода - це подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки.

У відповідності до статті 3 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Статтею 5 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Як зазначає позивач у позовній заяві, цивільно-правова відповідальність водія "ДАФ", реєстраційний номер НОМЕР_2 , була застрахована у відповідача згідно з Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/2282880, проте матеріали справи також не містять доказів на підтвердження вказаної обставини.

Скаржник вказує, що поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/2282880 знаходиться у відповідача, у Дочірнього підприємства "Ітеллідженс" з 100 %-ю іноземною інвестицією товариства "Ітеллідженс Інтернешнл Бізнес Сервіс Холдінг ГМБХ (Німеччина)" відсутній, проте вказані доводи скаржника судом апеляційної інстанції відхиляються як необґрунтовані, оскільки позивач мав право звернутися з відповідним запитом до Моторного (транспортного) страхового бюро України, або до суду першої інстанції з відповідним клопотанням.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 988 Цивільного кодексу України страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Статтею 990 Цивільного кодексу України передбачено, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

Згідно з п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

У поданій до суду позовній заяві позивач вказує, що відповідно до звіту про оцінку вартості відновлювального ремонту, з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складників пошкодженого КТЗ вартість ремонту автомобіля "Тойота", реєстраційний номер НОМЕР_3 , складає 16 166,01 грн, доказів чого матеріали справи також не містять.

При цьому, будь-які інші докази на підтвердження визначення вартості ремонту автомобіля "Тойота", реєстраційний номер НОМЕР_3 (рахунок-фактура СТО, акт виконаних робіт тощо), в матеріалах справи відсутні.

Так, скаржником до суду апеляційної інстанції подано копію звіту про вартість відновлювального ремонту та акту виконаних робіт, які судом апеляційної інстанції також не приймаються в силу ч. 3 статті 269 ГПК України, а також тому, що скаржником не доведено суду апеляційної інстанції яким чином запровадження карантину унеможливило подання вказаних доказів до суду першої інстанції.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами ч. 2 ст. 80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Скаржник не надав суду апеляційної інстанції докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, з підстав недоведеності та необґрунтованості факту порушення відповідачем прав позивача та охоронюваних законом інтересів, в аспекті ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, за викладених в позовній заяві обставин.

Щодо доводів скаржника стосовно того, що відповідач своїми діями та бездіяльністю (не подача відзиву до суду) порушує права позивача та фактично позбавляє права на отримання страхового відшкодування, відхиляються судом апеляційної інстанції як безпідставні, оскільки подання відзиву до суду є процесуальним правом відповідача, чинним законодавством не передбачено обов`язку подання відзиву, а не подання відзиву є правом відповідача та ніяким чином не може обмежувати права позивача, оскільки судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2020 у справі №910/5656/20 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для її скасування не вбачається.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Дочірнього підприємства "Ітеллідженс" з 100 %-ю іноземною інвестицією товариства "Ітеллідженс Інтернешнл Бізнес Сервіс Холдінг ГМБХ (Німеччина)" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2020 у справі №910/5656/20 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 2, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Ітеллідженс" з 100 %-ю іноземною інвестицією товариства "Ітеллідженс Інтернешнл Бізнес Сервіс Холдінг ГМБХ (Німеччина)" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2020 у справі №910/5656/20 - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 01.10.2020 у справі №910/5656/20 - залишити без змін.

Матеріали справи №910/5656/20 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді Є.Ю. Шаптала

М.Л. Яковлєв