Постанова

від 20.01.2021 по справі 910/12463/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2021 р. Справа№ 910/12463/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Тищенко А.І.

Зубець Л.П.

при секретарі Токаревій А.Г.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 20.01.2021.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Прокуратури міста Києва

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2020 у справі №910/12463/18 (суддя Привалов А. І., дата складання та підписання повного тексту рішення 07.07.2020)

за позовом Заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 6 в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аларіт Ф"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову на стороні позивача - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Червоноарміська 17 Б"

про витребування майна

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 6 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради про витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю "Аларіт Ф" на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради квартири № АДРЕСА_2, загальною площею 99,8 кв. м.

Вказані позовні вимоги мотивовані тим, що оскільки Київською міською радою рішення щодо відчуження спірної квартири, в тому числі в рамках приватизації не приймалося, квартира АДРЕСА_2 загальною площею 99,8 кв. м. є об`єктом комунальної власності територіальної громади міста Києва та підлягає витребуванню у відповідача.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.06.2020 у справі №910/12463/18 у задоволені позовних вимог відмовлено повністю.

Зазначене рішення суду першої інстанції мотивоване пропуском строку позовної давності на звернення з заявленими позовними вимогами.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Прокуратура міста Києва звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати повністю рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2020 у справі №910/12463/18 та ухвалите нове, яким задовольнити позов в повному обсязі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до переконання, що висновки суду є суперечливими, а рішення - незаконним та необґрунтованим. Зокрема, позивач вважає, що матеріали справи містять належні та допустимі докази на підтвердження доводів позивача.

13.08.2020 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою, надійшли до Північного апеляційного господарського суду та згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передані на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Яковлєв М. Л., Зубець Л. П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Прокуратури міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2020 у справі №910/12463/18 та призначено до розгляду на 22.09.2020.

14.09.2020 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу у відповідності до якого останній просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення просить залишити без змін.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2020 відкладено розгляд справи на 03.11.2020.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/4169/20 від 03.11.2020, у зв`язку з перебуванням судді Яковлєва М. Л. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2020 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Тищенко А. І., Зубець Л. П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2020 апеляційну скаргу Прокуратури міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2020 у справі №910/12463/18 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Тищенко А. І., Зубець Л. П. та призначено до розгляду на 02.12.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2020 відкладено розгляд справи на 20.01.2021.

В судове засідання 20.01.2021 з`явились учасники справи та надали свої пояснення стосовно оскаржуваного рішення.

Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, згідно з додатком 7 до рішення Київської міської ради від 27.12.2001 № 208/1642 "Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва" житловий будинок на АДРЕСА_2 площею 1200, 50 кв.м включено до переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва.

У відповідності до розпорядження голови Печерської районної у місті Києві ради від 20.06.2002 № 49 "Про закріплення майна, що належить до комунальної власності територіальної громади Печерського району м. Києва, за підприємствами, організаціями і установами району" будинок АДРЕСА_2 був закріплений на праві оперативного управління за комунальним підприємством УЖГ "Печерськжитло".

Рішенням Київської міської ради від 02.12.2010 № 284/5096 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва" будинок 17Б по вул. Великій Васильківській (колишня Червоноармійська), також включено до переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва.

В подальшому, відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.12.2010 № 1112 "Про питання організації управління районами в місті Києві", зазначений будинок переданий до сфери управління Печерської районної в місті Києві державної адміністрації.

У вказаному будинку розташована квартира АДРЕСА_1 , яка знаходиться у власності територіальної громади міста Києва.

Відповідно до інформації Печерської районної в місті Києві державної адміністрації та Департаменту комунальної власності м. Києва приватизація квартири АДРЕСА_2 не здійснювалася (листи № 105/01-2020 від 27.04.2017, 062/06/90-4201 від 25.04.2017).

У відповідності до інформації Київського міського бюро технічної інвентаризації № 062/14-6698 (И-2017) від 02.06.2017 первинна реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_2 проведена за ОСОБА_1 на підставі рішення Зарічного районного суду м. Суми, від 04.11.2005, ухвали Зарічного районного суду м. Суми від 24.01.2006.

А саме, рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 04.11.2005 по справі № 2-5534/05-р визнано за ОСОБА_2 право власності на чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 99, 8 кв. м.

В подальшому, рішенням Апеляційного суду Сумської області від 20.07.2006 вказане рішення скасовано.

При цьому, встановлено, що ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 03.03.2006 відчужив квартиру АДРЕСА_2 .

Крім того, згідно листа комунального підприємства Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" № 062/14-2789 (И-2018) від 12.03.2018 адреса будинку зазначена в різних документах як "вул. Велика Васильківська, 17 літера Б" відноситься до одного й того ж об`єкту нерухомого майна, що й "вул. Велика Васильківська, 17".

Разом з тим, право власності на спірну квартиру від ОСОБА_5 перейшло до ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 29.05.2006, далі до ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 22.06.2006, та до ТОВ "Васильківське КСМ" на підставі договору купівлі-продажу від 21.08.2006.

Згідно інформації комунального підприємства Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" остання реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_2 проведена за ТОВ "Аларіт Ф" на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03.04.2007.

А саме, рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 03.04.2007 у справі № 2-1796 за позовом ТОВ "Аларіт Ф" до ОСОБА_4 про визнання права власності та зобов`язання вчинення дій, визнано право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Аларіт Ф" на квартиру АДРЕСА_2 .

Прокурор, звертаючись до суду з позовом у даній справі, зазначає, що оскільки Київською міською радою рішення щодо відчуження спірної квартири, в тому числі в рамках приватизації, не приймалося, квартира АДРЕСА_2 загальною площею 99,8 кв. м є об`єктом комунальної власності територіальної громади міста Києва та підлягає витребуванню у відповідача.

Беручи до уваги викладені обставини, місцевий господарський суд дійшов до наступних висновків.

У відповідності до положень статей 4, 5 Житлового кодексу Української РСР Жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР, утворюють житловий фонд. Державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих рад народних депутатів (житловий фонд місцевих Рад).

Як визначено ст. 15 Житлового кодексу Української РСР, що управління житловим фондом місцевих Рад здійснюють виконавчі комітети селищних, сільських Рад народних депутатів у межах і в порядку, встановлених законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР, на території відповідної Ради.

Порядок здійснення приватизації державного житла в Україні закріплюється Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду".

Згідно з ст. 1 вказаного Закону приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень державного житлового фонду на користь громадян України.

Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

За змістом статті 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації.

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" розподіл та надання відповідно до законодавства житла, що належить до комунальної власності, вирішення питань щодо використання нежилих приміщень, будинків і споруд, що належать до комунальної власності є повноваженням виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

Матеріали справи не містять рішення Київської міської ради щодо відчуження спірної квартири, в тому числі в рамках приватизації.

Отже, оскільки Київською міською радою рішення щодо відчуження спірної квартири, в тому числі в рамках приватизації не приймалося, обґрунтованим є твердження прокурора, що квартира № АДРЕСА_2 в м. Києві загальною площею 99, 8 кв.м є об`єктом комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Згідно з п. 7 ст. 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України.

Відповідно до ст. 143 Конституції України встановлено, що територіальні громади безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є у комунальній власності.

Приписами ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

У відповдіності до статті 41 Конституції України та ст. 319 Цивільного кодексу України право власності є непорушним і право розпоряджатися майном належить лише власникові майна.

Стаття 321 Цивільного кодексу України, встановлює принципи непорушності права власності. Відповідно до цієї норми, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

При цьому, у даному випадку право власності на квартиру перейшло до фізичної особи, а в подальшому до товариства в обхід встановленого законодавством порядку приватизації державного житлового фонду.

Отже, враховуючи, що дійсний власник майна - територіальна громада м. Києва в особі Київської міської ради рішень про приватизацію спірної квартири не приймала, є підстави для витребування цього майна у відповідача.

Як визначено положеннями статті 327 ЦК України, що у комунальній власності є майно, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Як передбачено Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", що воля територіальної громади м. Києва як власника спірного майна повинна бути виражена шляхом прийняття Київрадою відповідного рішення, яке відповідає вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

Проте, волевиявлення дійсного власника спірного майна на його відчуження відсутнє, а спірна квартира вибула з комунальної власності без відома та згоди власника майна - територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

В силу ст. ст. 317, 319 ЦК України право власності є непорушним і право розпоряджатися майном належить лише власникові майна.

Як передбачено приписами ст. 658 ЦК України, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

У відповідності до положень статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до п. 25 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з`ясування правомочностей продавця на відчуження майна.

Місцевим господарським судом встановлено, що особа, за якою здійснено первинну реєстрацію права власності на спірну квартиру - ОСОБА_2 є керівником ТОВ "Васильківське КСМ" та єдиним засновником, і керівником ТОВ "Аларіт Ф", що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який додано до позову.

Разом з тим, з тексту рішення Апеляційного суду Сумської області від 20.07.2006 вбачається, що в судовому засіданні під час перегляду рішення від 04.11.2005 був присутній представник ОСОБА_2 - Абрашкін А.С., що свідчить про його обізнаність щодо скасування рішення, на підставі якого було проведено первинну реєстрація права власності на спірну квартиру.

Отже, з огляду на викладене, ТОВ "Аларіт Ф" не є добросовісним набувачем, оскільки засновнику товариства було достовірно відомо про відсутність у попереднього продавця права на його відчуження.

Разом з тим, не є правовою підставою для набуття права власності на майно й рішення суду, яке набрало законної сили і є чинним та не було скасоване, у разі якщо дійсні власники не були учасниками відповідних судових процесів.

Враховуючи те, що територіальна громада м. Києва в особі Київради не була учасником справи № 2-1796, що розглядалася Святошинським судом м. Києва, наявність судового рішення у цій справі не може бути належною правовою підставою для набуття ТОВ "АЛАРІТ Ф" права власності на спірне майно.

На наявність права власника на майно не впливає також і та обставина, що воно було предметом угод відчуження, укладених іншими особами, оскільки дійсний власник не був стороною цих угод, а ст. 346 ЦК України не передбачає припинення права власності дійсного власника в зв`язку з реєстрацією договорів купівлі продажу за іншими особами під час його неодноразового перепродажу, що відбувалося без участі та поза межами волі дійсного власника.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі №6-1203 цс 15.

Застосування вказаного способу захисту порушених інтересів узгоджується також з роз`ясненнями, наведеними в пунктах 21-26 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав".

Згідно з вказаними роз`ясненнями, коли майно придбане за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право звернутися до суду з позовом про витребування майна, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Отже, враховуючи, що Київською міською радою приватизація спірної квартири не здійснювалася і волевиявлення законного власника на відчуження вказаного майна не було, наявні правові підстави для витребування спірної квартири у ТОВ "АЛАРІТ Ф" на підставі ст. 387 Цивільного кодексу України на користь територіальної громади міста Києва.

Згідно з ст. 13 Конституції України право власності від імені народу України здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Як визначено ст. 140 Конституції України, що місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Відповідно до статей 142-144 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об`єктів, належить рухоме і нерухоме майно, управління яким здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Як визначено ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", що від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

З аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що державою гарантується належне функціонування місцевого самоврядування, матеріальною основою якого є, у тому числі, нерухоме майно, правомочності власника щодо якого від імені територіальної громади виконує відповідна рада.

Отже, порушення прав територіальної громади беззаперечно свідчить про порушення державних інтересів, оскільки таке порушення суперечить конституційному обов`язку держави щодо забезпечення прав людини.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Як закріплено ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві чи іншій заяві, обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Разом з тим, інтереси держави закріплюються як нормами Основного Закону, так і нормами інших правових актів. Вони відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основу перших покладено потребу в здійсненні загальнодержавних, політичних, економічних, соціальних та інших дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Місцевий господарський суд вірно вказав, що з урахуванням вищезазначеного законодавства порушення інтересів територіальної громади співпадає з порушенням інтересів держави, а прокурор, в силу вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", наділений правом захищати вказані інтереси, якщо їх захист не здійснює, зокрема і орган місцевого самоврядування.

Прокурор в даному випадку зазначив, що порушення інтересів держави полягає в тому, що квартира № АДРЕСА_2 в м. Києві незаконно вибула з комунальної власності міста, що позбавляє Київську міську раду ефективно та виключно в інтересах територіальної громади розпоряджатись нею, чим завдається шкода державі.

Разом з тим, порушено встановлений державою порядок відчуження житлового фонду, що також свідчить про порушення інтересів держави.

Зважаючи на те, що здійснення правомочностей власника стосовно комунального майна у м. Києві на теперішній час належать до виключної компетенції Київської міської ради, даний позов подано в її особі.

З урахуванням зазначеного, Київська міська рада визначається органом уповноваженим виконувати функції держави в спірних правовідносинах.

При цьому, прокуратурою встановлено, що Київська міська рада неналежним чином виконує повноваження щодо контролю за використанням комунального майна, а також не використовує власних повноважень, спрямованих на захист своїх інтересів у судовому порядку.

А саме, прокурор зазначив, що Київській міській раді стало відомо про вибуття майна із власності територіальної громади з 2011 року, як учаснику справи № 2-244/11 за позовом Комунального підприємства Печерської районної у м. Києві ради по утриманню житлового господарства "Хрещатик" до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 ОСОБА_4 , товариства з обмеженою відповідальністю "Васильківське КСМ", Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, треті особи: Печерська районна у м. Києві рада, Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва "Печерськжитло", Київська міська рада про визнання договорів купівлі-продажу квартири недійсними та витребування майна із чужого незаконного володіння.

За результатами розгляду якої Печерським районним судом м. Києва від 11.04.2011 прийнято рішення про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , укладеного 03.03.2006 між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 та про відмову щодо витребування квартири, з тих мотивів, що комунальне підприємство не є власником спірного комунального майна.

Разом з тим, Київській міській раді про факт вибуття спірної квартири також було відомо із запитів прокурора від 11.05.2017 № 4022; 06.04.2018 № 2844вих-18, 20.08.2018 № 6587вих-18, однак жодних заходів цивільно-правового характеру не вжито.

Зазначене підтверджується і листом Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 056/08/95-15243 від 30.08.2018, згідно якого інформація про незаконне відчуження спірної квартири до виконавчого органу Київської міської ради також надходила від ОСББ "Червоноармійська, 17-Б" у 2016 року, проте заходи щодо витребування нерухомого майна з незаконного володіння не вживалися.

Отже, нездійснення захисту у даному випадку виявляється в усвідомленій пасивній поведінці Київської міської ради, оскільки вона усвідомлює порушення своїх інтересів, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернулась.

Разом з тим, ті обставини, що Київською міською радою не вжито жодних заходів щодо повернення спірного майна у судовому порядку, свідчать про бездіяльність Київської міської ради, що є підставою для вжиття представницьких заходів органами прокуратури, а тому Київською місцевою прокуратурою №6 пред`явлено даний позов в інтересах держави.

Беручи до уваги вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлені позовні вимоги про витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛАРІТ Ф" на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради квартири № АДРЕСА_2, загальною площею 99, 8 кв. м є обґрунтованими.

Однак, відповідачем було заявлено клопотання про застосування спливу строку позовної давності у спорі, щодо якого, місцевим господарським судом зроблено наступні висновки.

Відповідно до статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за змістом статей 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Разом з тим і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це, особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц (провадження № 14-101цс18).

Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (частина перша статті 388 ЦК України).

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України).

Відсутність спрямованого на відчуження майна рішення відповідного органу місцевого самоврядування (зокрема, його підроблення) означає, що власник волю на відчуження не виявляв.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

На віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність.

Зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовна давність була застосована без дискримінації на користь держави, є несумісною з принципом правової визначеності.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (частина четверта статті 56 ЦПК України).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абзац 1 частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках:

1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) та від 17 жовтня 2018 року по справі № 362/44/17 (провадження No 14-183цс18).

Беручи до уваги вищевикладене, місцевий господарський суд зазначив, що оскільки прокурор пред`явив позов в інтересах держави, указавши особі Київську міську раду як орган уповноважений виконувати функції держави в спірних правовідносинах, то в даному випадку необхідно з`ясувати, коли саме Київська міська рада довідалась або могла довідатися про порушення свого права, тобто коли почався перебіг позовної давності, без установлення чого ухвалити законне й обґрунтоване рішення неможливо.

Прокурор в позовній заяві зазначає та місцевим судом встановлено, що Київській міській раді стало відомо про вибуття майна із власності територіальної громади з 2011 року, як учаснику справи № 2-244/11 за позовом Комунального підприємства Печерської районної у м. Києві ради по утриманню житлового господарства "Хрещатик" до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 ОСОБА_4 , товариства з обмеженою відповідальністю "Васильківське КСМ", Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, треті особи: Печерська районна у м. Києві рада, Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва "Печерськжитло", Київська міська рада про визнання договорів купівлі-продажу квартири недійсними та витребування майна із чужого незаконного володіння.

За результатами розгляду якої Печерським районним судом м. Києва від 11.04.2011 прийнято рішення про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , укладеного 03.03.2006 між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 та про відмову щодо витребування квартири, з тих мотивів, що комунальне підприємство не є власником спірного комунального майна.

Отже, перебіг строку позовної давності розпочався у квітні 2011 року, а закінчився в квітні 2014 року.

Таким чином, звернувшись з позовом у даній справі у 2018 році прокурор пропустив строк позовної давності, встановлений законом.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України).

Беручи до уваги викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, у зв`язку із пропуском строку позовної давності на звернення з заявленими позовними вимогами.

Дослідивши вищенаведені обставини, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2020 у справі №910/12463/18.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2020 у справі №910/12463/18 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Прокуратури міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2020 у справі №910/12463/18 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 271, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Прокуратури міста Києва - залишити без задоволення .

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2020 у справі №910/12463/18 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 910/12463/18 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 01.02.2021.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді А.І. Тищенко

Л.П. Зубець