Рішення

від 27.01.2021 по справі 914/2689/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.01.2021 справа №914/2689/20

Господарський суд Львівської області у складі судді Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Чорної І.Б., розглянувши справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Металстандарт

до відповідача: Акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця

про: стягнення 9604,50грн.,

Представники

позивача: Винник Т.В.;

відповідача: Клос О.В.,

ВСТАНОВИВ:

16.10.2020р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Металстандарт до Акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця про стягнення 9604,50грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 21.10.2020р. вищевказану позовну заяву залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків поданої позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині вищевказаної ухвали.

10.11.2020р. на адресу суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, яку зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№32398/20. При цьому, враховуючи перебування судді Король М.Р. на навчанні в період з 09.11.2020р. по 13.11.2020р., а також те, що 14.11.2020р. та 15.11.2020р. - вихідні дні, матеріали вищевказаної заяви (вх.№32398/20 від 10.01.2020р.) розглянуто судом 17.11.2020р.

У вищевказаній, поданій в межах встановленого строку, заяві (вх.№32398/20 від 10.01.2020р.) та долучених до неї документах, позивачем усунуто недоліки позовної заяви, зазначені у мотивувальній частині ухвали Господарського суду Львівської області від 21.10.2020р. у цій справі.

Враховуючи викладене, 17.11.2020р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу у цій справі, відповідно до якої, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження; судове засідання призначити на 09.12.2020р.; явку представників сторін у судове засідання визнати обов`язковою; викликати представників сторін у судове засідання.

08.12.2020р. на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та відзив на позовну заяву, які зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№35053/20.

У судовому засіданні 09.12.2020р. сторони участь повноважних представників не забезпечили.

Протокольною ухвалою від 09.12.2020р. судове засідання відкладено на 04.01.2021р.

Крім того, ухвалами від 09.12.2020р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 Господарського процесуального кодексу України, викликав сторін у цій справі та повідомив про дату, час та місце проведення судового засідання.

31.12.2020р. на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, яку зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№37279/20.

У судове засідання 04.01.2021р. з`явився представник позивача. Відповідач участь поважного представника не забезпечив.

Протокольною ухвалою від 04.01.2021р. судове засідання відкладено на 25.01.2021р.

Крім того, ухвалою від 12.01.2021р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 Господарського процесуального кодексу України, викликав відповідача у цій справі та повідомив про дату, час та місце проведення судового засідання.

20.01.2021р. відповідачем подано до суду заперечення на відповідь на відзив, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№1285/21.

У судовому засіданні 25.01.2021р., в якому сторони забезпечили участь повноважних представників, оголошено перерву до 27.01.2021р.

Після закінчення перерви, у судове засідання 27.01.2021р. з`явилися представники сторін.

Суд враховує, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справ упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленні законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суд з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

У ч.3 ст.2 ГПК України визначені як основні засади (принципи) господарського судочинства, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та розумність строків розгляду справи судом (п.п.2 і 10 ч.3 зазначеної статті).

Беручи до уваги викладене, враховуючи принцип розумності строків розгляду справи судом, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України і гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зважаючи на те, що зібрані у цій справі докази дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги й заперечення та які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Оскільки норми ст.81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Позиція позивача:

Позивач з підстав прострочення виконання відповідачем зобов`язання, що виникло на підставі накладної №40402705, щодо перевезення наданого останньому 17.12.2019р. вантажу, звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача 9604,50грн. штрафу.

Позиція відповідача:

Відповідач, проти позову заперечив повністю, зазначивши, що позивач не є стороною договору, на підставі якого виникло таке зобов`язання, оскільки, у спірній накладній одержувачем вантажу зазначено МЧ - Львів регіональної філії Львівська залізниця АТ Укрзалізниця , при цьому, переуступний напис від зазначеного одержувача до позивача - відсутній.

Крім того, відповідач стверджує, що розрахунок штрафу здійснено позивачем невірно.

Також, відповідач зазначає, що позов подано позивачем із пропуском строку позовної давності та, у зв`язку із цим, просить суд відмовити у задоволенні позову

Разом з тим, відповідач, у випадку ухвалення судом рішення на користь позивача, просить суд зменшити розмір штрафу на 80%.

За результатами дослідження наданих сторонами доказів та матеріалів справи, пояснень представників учасників справи, суд встановив таке:

Публічним акціонерним товариством Українська залізниця , як Перевізником, укладено 07.02.2018р. з Товариством з обмеженою відповідальністю ФОРМАГ , а 18.04.2018р. з Товариством з обмеженою відповідальністю Металстандарт , як Замовниками, аналогічні за змістом договір №0556/ЛЗ-2018 (надалі по тексту - Договір №0556 ) та договір №07568/ОД-2018 (надалі по тексту - Договір 07568 ) відповідно, предметом яких є здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, та інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах Перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах Замовника і проведення розрахунків за ці послуги.

Згідно з 1.3. Договору №0556 та Договору 07568 (разом надалі по тексту - Договори , а кожен окремо - Договір ), надання послуг за цим договором може підтверджуватись залізничною накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю та іншими документами.

Відповідно до пп.2.3.2. п.2.3. Договору, одним із обов`язків Перевізника, є приймання до перевезення вантажів у вагонах (контейнерах) Замовника або у вагонах (контейнерах) Перевізника, надавання вагоні (контейнерів) перевізника для навантаження вантажів згідно із затвердженими планами і заявками Замовника згідно інформації АС МЕСПЛАН , доставка вантажу до станції призначення та видача його одержувачу, надання додаткових послуг, пов`язаних з перевезенням вантажів, перелік яких зазначається в додатках до цього договору.

Згідно з п.3.1. Договору, розмір плати за перевезення вантажу у вагонах Замовника та вагонах залізниць інших держав, додаткових зборів, пов`язаних з перевезенням, розраховується за ставками і тарифами, які визначаються у відповідності до умов Збірника Тарифів.

Відповідно до п.3.2. Договору, розмір плати за перевезення вантажу у вагоні Перевізника (крім транспортерів Перевізника, проїзду бригад супроводження великовагових транспортерів та вагонів для проїзду цих бригад) складається з:

- плати за перевезення навантаженого вагону Перевізника, яка визначається за тарифом, визначеним у Збірнику тарифів встановленим для власного вагону перевізника;

- компенсації витрат на перевезення у порожньому стані вагону Перевізника, яка визначається за тарифною схемою 14 Збірника тарифів за тарифну відстань перевезенння вантажу, скориговану на коефіцієнт порожнього пробігу, зазначеного в додатку 3 до цього договору;

- плати за використання вагону Перевізника у вантажному та порожньому рейсах за нормативний термін доставки.

Так, у відповідності до Договору №07568, Товариством з обмеженою відповідальністю ФОРМАГ передано вантаж Акціонерному товариству Українська залізниця (надалі по тексту - Залізниця , попереднє найменування кого - Публічне акціонерне товариство Українська залізниця ), як Перевізнику за Договором, для здійснення перевезення такого у вагонах Залізниці (вагонах відокремленого підрозділу Залізниці - ЦТС Ліски ) до станції Скнилів .

Зазначена передача вантажу для перевезення оформлена залізничною накладною №40416919 (надалі по тексту - Накладна ).

Як зазначає позивач, відповідач прострочив виконання зобов`язань щодо доставки наданого, у відповідності до Накладної, Товариством з обмеженою відповідальністю ФОРМАГ , вантажу, у зв`язку з чим, позивачем нараховано 9604,50грн. штрафу, з позовом про стягнення суми якого, останній звернувся до суду.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов слід задовольнити частково, виходячи з такого:

за змістом ч.2 ст.11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори, що укладаються між суб`єктами цивільних правовідносин, до яких законодавцем віднесено договір перевезення (ст.908 ЦК України).

Загальні умови перевезення визначаються ЦК України, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Водночас, умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами, правилами, що видаються відповідно до них (ч.2 ст.908 ЦК України).

Згідно положень ч.ч.1, 2 ст.307 ГК України, правовідносини щодо організації перевезення вантажу, які виникають між суб`єктами господарювання, опосередковуються укладенням договору перевезення вантажу, за яким одна сторона (перевізник) зобов`язуєтеся доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату; договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі, факт укладення такого господарського договору підтверджується складенням перевізного документа відповідно до вимог законодавства.

У відповідності до п.2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №457 від 06.04.1998, Статут залізниць України (надалі по тексту - Статут залізниць ) визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Дія Статуту залізниць поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під`їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (п.3 Статуту залізниць).

Пунктом 6 Статуту залізниць визначено накладну як основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил оформлення перевізних документів, і наданий залізниці відправником разом з вантажем; відповідно до пункту 1.2. Правил оформлення перевізних документів, накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої особи-одержувача; накладна є одночасно договором застави вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення; накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу разом з вантажем.

Так, спірне перевезення вантажу, оформлено Накладною, копії якої містяться в матеріалах справи, на підставі якої відповідач зобов`язався перевезти вантаж.

Згідно з пп. в п.130 Статуту залізниць, право на пред`явлення до залізниці претензій та позовів у разі прострочення доставки вантажу має - одержувач за умови пред`явлення накладної.

Відповідно до п.133 Статуту залізниць, передача іншим організаціям або громадянам права на пред`явлення претензій та позовів не допускається, за винятком випадків передачі такого права вантажовідправником вантажоодержувачу або вантажоодержувачем вантажовідправнику, а також вантажовідправником або вантажоодержувачем вищій організації або уповноваженій особі, яка виступає від їх імені. Передача права на пред`явлення претензій і позовів засвідчується переуступним підписом на документі (накладній, вантажній, багажній квитанції), а для уповноваженої особи - довіреністю, оформленою згідно із законодавством.

Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначає, що у Накладній одержувачем вантажу зазначено МЧ - Львів регіональної філії Львівська залізниця АТ Укрзалізниця , при цьому, переуступний напис від зазначеного одержувача до позивача - відсутній.

Разом з тим, суд відхиляє зазначені доводи відповідача, оскільки:

- згідно графи 4, долученої до позовної заяви копії Накладної, сформованої на момент прийняття вантажу Залізницею, одержувачем такого зазначено юридичну особу позивача у цій справі;

- саме позивачу, як одержувачу вантажу, надано інформацію про прибуття такого. Так, за надання позивачу інформації про прибуття вантажу, було стягнено відповідну плату, що підтверджується переліком № 20200117 від 17.01.2020р., копію якого додано до відповіді на відзив. При цьому, відповідно до Договору №05560, Позивачу було присвоєно код вантажовідправника/вантажоодержувача 1288 та відкрито для проведення розрахунків і обліку сплачених сум для Замовника особовий рахунок з наданням коду платника №5676945, із вказаного особового рахунку списувалися відповідні платежі, пов`язані з обробкою вантажу, що надійшов за спірною накладною, що підтверджується зазначеним переліком 20200117 від 17.01.2020р. та 20200120 від 20.01.2020р.

- в матеріалах справи відсутні та сторонами не надано доказів, підтверджуючих наявність підстав для зміни одержувача вантажу у накладній під час здійснення спірного перевезення, при цьому, підстави для внесення Залізницею таких змін у односторонньому порядку також відсутні.

Беручи до уваги все викладене вище в сукупності, оскільки право на пред`явлення позову у спірних правовідносинах надано саме одержувачу вантажу, оцінивши вірогідність наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку, що докази того, що одержувачем вантажу є позивач, є більш вірогідними, ніж докази, надані на спростування цього, а отже у останнього виникло як право на отримання відповідного вантажу у станції призначення Скнилів у встановлений строк, так і право на пред`явлення відповідного позову у зв`язку із простроченням доставки вантажу, а відсутність переуступного підпису на Накладній лише підтверджує, що таке право не було передано позивачем іншим особам.

Відповідно ч.5 ст.307 ГК України, умови перевезення вантажів окремими видами транспорту та відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами (статутами) та іншими нормативно-правовими актами.

Так, ч.1 ст.23 Закону України Про залізничний транспорт визначено, що у разі невиконання (неналежного виконання) зобов`язань за договором про організацію перевезень вантажів перевізники несуть відповідальність за затримання терміну доставки вантажів в межах, визначених Статутом залізниць України.

Отже, при здійсненні перевезень вантажів залізничним транспортом на підставі договорів перевезення, укладених із суб`єктами господарювання-замовниками, залізниця, як перевізник, несе відповідальність за неналежне виконання договірних зобов`язань в порядку, визначеному Статутом залізниць України, та відповідає перед контрагентами за допущені нею прострочення у доставці вантажів до станції призначення в порядку, визначеному транспортним статутом на залізниці.

Згідно приписів ч.1 ст. 313 ГК України, на залізницю, як перевізника, покладено обов`язок доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений Статутом залізниць, пунктом 41 якого визначено, що терміни доставки вантажів та правила обчислення термінів доставки вантажів встановлюються правилами, виходячи з технічних можливостей залізниці; обчислення терміну доставки починається з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення.

Отже, законодавцем врегульовано терміни доставки вантажів залізницею, виходячи із технічних можливостей залізниці у їх доставці та відстані слідування вантажу від станції відправлення до станції призначення, за яку обчислюється провізна плата.

Відповідно до графи 56 Накладної, дата відправки вантажу - 19.12.2019р. При цьому, згідно графи 29 Накладної, тип відправки є груповий/маршрутний.

Пунктами 1.1, 2.1. Правил обчислення термінів доставки вантажів визначено терміни, в які залізниці зобов`язані доставляти вантажі за призначенням, зокрема, відповідно до підпункту 1.1.1. наведеного пункту, у разі перевезення вантажною швидкістю вагонними відправками у великотоннажних контейнерах термін доставки вантажу обчислюється виходячи з 1 (однієї) доби на кожні повні та неповні 200 км. Обчислення терміну доставки починається з 24-ї години дати приймання вантажу до перевезення, зазначеної в перевізних документах.

Отже, термін доставки вантажу за Накладною має обчислюватись, виходячи з 1 доби за повні та неповні 200 км.

Пунктами 1.2., 2.10. Правил обчислення термінів доставки вантажів передбачено, що термін доставки вантажу визначається виходячи з відстані, за яку обчислюється провізна плата; вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки.

Відповідно до графи 30 Накладної, відстань перевезення становить 768км.

Як передбачено в пункті 2.4 Правил обчислення термінів доставки вантажів, терміни доставки вантажів, які обчислюються згідно з пунктом 1, збільшуються на одну добу на операції, пов`язані з відправленням і прибуттям вантажу.

Враховуючи викладене, останнім днем встановленого строку доставки вантажу за Накладною, був 24.12.2019р. (19.12.2019+ 768/200 +1 (строк, визначений для операцій, пов`язаних із відправленням і прибуттям вантажу = 19.12.2019 + 3,84 + 1 ? 19.12.2019 + 5 = 24.12.2019).

Разом з тим, у графі 51 Накладної датою прибуття вантажу зазначено 15.01.2020р., а видачі вантажу - 16.01.2020р.

Згідно з пунктом 2.9 Правил про причини затримки вантажу, які дають право залізниці на збільшення терміну доставки, та тривалість цієї затримки повинна бути зроблена відмітка в перевізних документах, яка завіряється підписом працівника станції.

Водночас, у Накладній відсутні відомості про такі причини.

Беручи до уваги наведене, Залізницею, як Перевізником, допущено прострочення виконання зобов`язань щодо доставки вантажу до станції призначення, тривалістю більш ніж чотири доби. При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідач у відзиві на позовну заяву визнав факт допущеного ним 21-добового прострочення доставки вантажу.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 ЦК України.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Прострочення залізниці у доставці вантажу до станції призначення має наслідком застосування до неї відповідальності у вигляді штрафу, що стягується на користь одержувача у розмірі, передбаченому пунктом 116 Статуту залізниць, і розраховується у відсотковому співвідношенні до суми провізної плати, що підлягає сплаті за перевезення простроченого у доставці вантажу з урахуванням кількості діб затримки.

Із врахуванням наведеного, оскільки при здійснення спірної доставки вантажу, було допущено прострочення такої, у позивача виникло право здійснити нарахування штрафу в порядку пункту 116 Статуту залізниць.

Так, пунктом 116 Статуту залізниць визначено шкалу розрахунку штрафу, що підлягає до сплати залізницею одержувачу вантажу за порушення термінів його доставки, розмір якого залежить від кількості прострочених діб доставки вантажу та розраховується у відсотковому співвідношенні від суми провізної плати , сплаченої відправником на користь залізниці-перевізника.

Зокрема, за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб`єктам підприємницької діяльності або орендовані ними, залізниця сплачує одержувачу штраф (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини) у розмірі:

- 10 відсотків провізної плати - за прострочення на дві доби;

- 20 відсотків провізної плати - за прострочення на три доби;

- 30 відсотків провізної плати - за прострочення на чотири і більше діб.

Із врахування наведеного, розмір штрафу за допущене залізницею прострочення доставки вантажу під час спірного перевезення становить 30 відсотків провізної плати .

Водночас, сума такого штрафу позивачем визначено невірно з огляду на наступне:

згідно з ч.1 ст.916 ЦК України, за перевезення вантажу стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 1 ст.307 ГК України встановлено обов`язок вантажовідправника сплатити перевізнику за перевезення вантажу встановлену плату.

Статтею 311 ГК України передбачено, що плата за перевезення вантажів та виконання інших робіт, пов`язаних з перевезенням, визначається за цінами, встановленими відповідно до законодавства.

За змістом п.п.2, 3 Розділу I Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов`язані з ним послуги (надалі по тексту - Збірник тарифів ), затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 26.03.2009 №317, вбачається, що тарифи, збори та плати, наведені у цьому Збірнику, застосовуються на всіх лініях залізниць широкої, вузької та європейської колій мережі залізниць України загального користування для всіх суб`єктів господарювання, які беруть участь у процесі організації та здійснення перевезень вантажів залізничним транспортом. Державні регульовані тарифи встановлюються, зокрема, на внутрішні вантажні перевезення, що здійснюються на лініях широкої та європейської колій загальної мережі залізниць України, користування вагонами і контейнерами перевізника, роботи і послуги, пов`язані з перевезенням вантажів, перелік яких наведено в розділі III цього Збірника.

Пунктами 6, 11 Розділу I Збірника тарифів визначено, що тарифи застосовуються при визначенні плати за перевезення вантажів вантажною і великою швидкістю та пасажирськими поїздами за відстань залізницями України у внутрішньому сполученні - від станції відправлення до станції призначення, які відкриті від виконання комерційних операцій згідно з Тарифним керівництвом №4 залізниць України; плата за перевезення визначається згідно з Правилами застосування тарифів, наведеними в Розділі II цього Збірника. Для розрахунку плати за перевезення вантажів потрібно визначити належність вагона - перевізника, власний або орендований, у якому пред`являється до перевезення вантаж або перевезення у порожньому стані, і вибрати тарифну схему; при перевезенні вантажів у вагоні перевізника, крім транспортерів, базова ставка плати визначається як сума інфраструктурної для вагонів перевізника та вагонної складових плати (тарифу), що передбачено підпунктом 1.1.5. пункту 1.1. Розділу II Збірника тарифів. Після встановлення номера тарифної схеми, що відповідає даному виду відправки та перевезенню, необхідно звернутись до таблиць Розділу IV цього Збірника, в яких наведені базові ставки плати за перевезення відповідно до відстані перевезення (пп.1.1.11. п.1.1. Розділу II Збірника тарифів).

Отже, законодавцем передбачено встановлення державних регульованих тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом, що зумовлює визначення плати за перевезення вантажу залізницею із застосуванням тарифних схем, що встановлені Розділом IV. Ставки плати за перевезення Збірника тарифів на перевезення вантажів.

Пунктом 1.2. Розділу IV Збірника тарифів передбачено, що плата за тарифними схемами визначається залежно від відстані перевезення, а, відтак, є провізною платою, що справляється перевізником за доставку вантажу залізницею до станції призначення.

Пунктом 6 Статуту залізниць визначено, що тарифи на перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу є системою цінових ставок та правил їх застосування, за якими провадяться розрахунки за перевезення залізницями, тоді як збори - цінові ставки, за якими провадяться розрахунки за виконання підприємствами залізничного транспорту робіт та послуг, пов`язаних з перевезенням вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу.

За змістом пункту 3 Розділу I Збірника тарифів вбачається, що поряд з платою за перевезення (провізною платою) державні регульовані тарифи також встановлюються на користування вагонами перевізника та роботи і послуги, пов`язані з перевезенням вантажів, перелік яких наведено в Розділі III цього Збірника. Плата за користування вагонами та збори нараховуються за ставками, які діяли в ті дні, коли надавалися послуги, а додаткові витрати, пов`язані з перевезенням вантажу, не передбачені тарифами і викликані причинами, що не залежали від перевізника, нараховуються за ставками, що діють на дату виникнення цих витрат (пункт 9 Розділу I Збірника тарифів).

Отже, Статутом залізниць та Збірником тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом визначено різновиди платежів, що сплачуються відправником вантажу на користь залізниці за перевезення вантажу до станції призначення, а саме тариф на перевезення вантажу як провізна плата за перевезення вантажу у вагонах перевізника, власному чи орендованих вагонах або перевезення вагонів у порожньому стані, що не включає вартості робіт і послуг залізниці, пов`язаних з перевезенням вантажу (суми зборів), а також інші платежі , які включають збори за виконання робіт та надання послуг залізницею, пов`язаних з перевезенням вантажів (плата за користування вагонами перевізника, плата за проїзд провідників, плата за охорону та супроводження), та додаткові витрати під час перевезення вантажу, не передбачені тарифами та зумовлені причинами, що не залежать від залізниці як перевізника.

Додатком №1 до Правил оформлення перевізних документів визначено форму накладної як перевізного документа на залізниці із розшифруванням даних, що вносяться до її граф; додатком №2 до цих Правил зазначено форму відомості вагонів. Так, до накладної залізницею-перевізником вносяться відомості щодо провізної плати (графа 31) , плати за проїзд провідника (графа 32), плати за охорону вантажу залізницею (графа 33), інших платежів, сплачених на станції відправлення (графи 35, 36, 37), а також усього суми платежів, сплачених відправником (графа 34).

Відтак, у графі 34 залізничної накладної відображається загальна сума платежів, сплачених відправником на користь залізниці та зазначених у графах 31-33, 35-37 такого перевізного документа, в тому числі провізної плати, як плати за перевезення, та зборів за роботи і послуги, надані залізницею під час перевезення вантажу.

Законодавцем розмежовано поняття провізна плата , яка є регульованим державою тарифом за надання залізницею послуг з перевезення вантажів, та інші платежі , що справляються за надання (виконання) інших, пов`язаних з перевезенням послуг і робіт.

Судом встановлено, що при укладенні Договору, в пункті 3.2. сторони погодили вартість послуг перевезення вантажу залізницею та визначили його складові як: плату за перевезення навантаженого вагону перевізника (визначається за тарифом, визначеним у Збірнику тарифів, встановленим для власного вагону перевізника); компенсації витрат на перевезення у порожньому стані вагону перевізника (визначається за тарифною схемою 14 Збірника тарифів за тарифну відстань перевезення вантажу, скориговану на коефіцієнт порожнього пробігу, зазначеного в додатку 3 до цього договору); плати за використання вагону перевізника у вантажному та порожньому рейсах за нормативний термін доставки.

Зазначений пункт 3.2. Договору визначає складові розміру плати за перевезення вантажу залізницею.

Водночас, погоджена сторонами в пункті 3.2. Договору вартість послуги перевезення, до якої поряд з тарифом на перевезення (провізною платою) включено збори за надання залізницею послуг і виконання робіт, пов`язаних з перевезенням вантажів (зокрема, плату за користування вагонами перевізника), не є провізною платою в розумінні частини 1 статті 916 ЦК України, частин 1, 5 статті 307 ГК України та пунктів 2, 3 Розділу I, пункту 1.1. Розділу II Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України.

При цьому, саме від зазначеної у графі 31 залізничної накладної, на підставі якої здійснювалося спірне перевезення вантажу до пункту призначення, вартості провізної плати, сплаченої відправником на користь залізниці, слід обчислювати суму штрафу за прострочення відповідача-залізниці у доставці вантажу позивачу в порядку пункту 116 Статуту залізниць.

Тобто сума штрафу за несвоєчасну доставку вантажу залізницею обчислюється, виходячи із даних щодо суми провізної плати, зазначеної у конкретній залізничній накладній (графа 31) , на підставі якої здійснювалося перевезення вантажу залізничним транспортом, що узгоджується з приписами частини 3 статті 313 ГК України, пунктів 6, 23 Статуту залізниць, пункту 1.2. Правил оформлення перевізних документів, пункту 1.2. Правил обчислення термінів доставки вантажів.

Так, враховуючи інформацію, що міститься у графі 31 Накладної, вартість провізної плати становить 13245грн.

Отже, сума штрафу за допущене під час спірного перевезення прострочення, становить 3973,50грн. (13245 / 100 * 30 = 3973,50).

Враховуючи викладене, суд погоджується із здійсненим відповідачем контрозрахунком суми штрафу, виходячи із розміру провізної плати, визначеної в графі 31 Накладної (аналогічна позиція Верховного Суду, викладена у п.28 постанови від 21.02.2020р. у праві №910/1524/19 ).

Відтак, позовні вимоги про стягнення 9604,50грн. штрафу за несвоєчасну доставку вантажу підлягають задоволенню частково, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача вищевказаної суми.

Щодо клопотання відповідача про застосування строку позовної давності, суд зазначає наступне:

у відповідності до положень ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно з статтею 257 цього Кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 258 ЦК України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Згідно з ст.136 Статуту залізниць, позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог ст.134 цього Статуту.

Пунктом д ст.134 Статуту залізниць передбачено, що претензії з приводу прострочення доставки вантажу , багажу або вантажобагажу можуть бути заявлені - від дня видачі вантажу , багажу або вантажобагажу.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст.315 ГК України до пред`явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, можливим є пред`явлення йому претензії. Претензії можуть пред`являтися протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій - протягом сорока п`яти днів. Перевізник розглядає заявлену претензію і повідомляє заявника про задоволення чи відхилення її протягом трьох місяців , а щодо претензії з перевезення у прямому змішаному сполученні - протягом шести місяців. Претензії щодо сплати штрафу або премії розглядаються протягом сорока п`яти днів. Якщо претензію відхилено або відповідь на неї не одержано в строк, зазначений у частині третій цієї статті, заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді .

Відтак, положення п.п.134, 136 Статуту залізниць, слід застосовувати у системному зв`язку з положенням статті 315 ГК України таким чином, що строк позовної давності починає свій перебіг з дня одержання відповіді на претензію позивача або з дня закінчення строку , встановленого частиною 3 статті 315 ГК України для відповіді на претензію . Враховуючи, що дотримання претензійного порядку не є обов`язковим, то у вирішенні питання про початок перебігу позовної давності в розумінні цієї норми ГК України слід виходити з того, що такий перебіг починається після закінчення строку пред`явлення претензії і строку її розгляду (ч. 2, 3 ст. 315 ГК України) незалежно від того, чи пред`являлася відповідна претензія до перевізника (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.04.2019р. у справі №905/729/18, від 23.12.2019р. у справі №910/1002/19, від 04.03.2020р. у справі №905/487/19).

За таких обставин шестимісячний строк для пред`явлення позову до залізниці у цій справі має обраховуватись упродовж 6 місяців після спливу 6-місячного строку, передбаченого для пред`явлення претензії, та 3-місячного строку , передбаченого для надання відповіді на претензію, що узгоджується з положеннями ст.315 ГК України.

Враховуючи викладене, оскільки дата видачі вантажу за Накладною - 16.01.2020р., то і 6-місячний строк для пред`явлення позивачем відповідної претензії з приводу прострочення доставки вантажу за такою накладною слід обчислювати із вищевказаної дати.

Згідно з ч.1 ст.253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч.3 ст.254 ЦК України, строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Отже останнім днем строку, впродовж якого позивач вправі був звернутися до суду із цим позовом є 17.04.2021р. (17.01.2020 (дата видачі вантажу) + 6міс. (строк, наданий позивачу для пред`явлення претензії з приводу прострочення доставки вантажу) + 3 міс. (строк, передбачений для надання відповіді на претензію) + 6 міс. (строк для звернення до суду з позовом, що обчислюється з дня закінчення строку, встановленого для відповіді на претензію) = 17.01.2020 + 15 міс. = 17.04.2021).

Таким чином, звертаючись 12.10.2020р. (про що свідчить відбиток поштового штемпеля на конверті позивача про відправлення позову до суду) із позовом, позивач реалізував своє право в межах встановлених законом строків позовної давності, а тому підстави для застосування наслідків спливу строку спеціальної позовної давності до заявлених вимог відсутні.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру штрафу, суд зазначає наступне:

відповідно до ч.2 ст. 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно з ст. 233 ГК України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ч.3 ст.551 ЦК України).

Суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Отже, зазначені вище норми про право суду на зменшення неустойки ставлять його в залежність від співвідношення розміру неустойки і збитків. При цьому слід враховувати, що правила ч.3 ст.551 ЦК України та ст.233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

При цьому, зменшення суми неустойки є правом, а не обов`язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду, викладена в п.18 постанови від 19.03.2019р. у справі №910/3652/18).

У даному випадку в обґрунтування клопотання про зменшення розміру штрафу відповідач посилається на те, що позивач не поніс збитків внаслідок затримки доставки вагонів, однак, суд зазначає, що такі доводи відповідача не можуть слугувати підставою для зменшення розміру штрафних санкцій як виключна обставина. Водночас, при встановленому та підтвердженому факті прострочення (більш ніж на 400%) зобов`язання відповідачем, доказів того, що порушення строків доставки сталось не з вини залізниці відповідачем суду не надано, відповідач не довів наявність виняткових обставин для зменшення штрафних санкцій, не навів поважних причин невиконання зобов`язання з урахуванням інтересів обох сторін.

Суд звертає увагу, розмір штрафу, суму якого позивач просить стягнути з відповідача, визначено у Статуті залізниць, а грошова сума, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, не є надмірною, а тому можливість стягнення такої не змінює дійсне правове призначення штрафу.

Окрім того, як зазначає позивач, через затримку доставки вантажу відповідачем, на власника вантажу - Приватне підприємство Львівметалпродукт , було накладено штраф за несвоєчасне повернення порожніх контейнерів у розмірі 173674,68грн., що завдяки переговорам, було зменшено до 146344,76грн. Дане підтверджується рахунком №5609112079 від 29.01.2020р. та рахунком 2002171 від 07.02.2020р., платіжним дорученням №266 від 05.05.2020р.

Разом з тим, суд звертає увагу, що відсутня можливість оцінити майновий стан обох сторін з огляду на відсутність в матеріалах справи відповідних доказів, підтверджуючих такий стан, а також на те, що від жодного учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів.

Оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, враховуючи зазначене вище, зважаючи на інтереси обох сторін, а також те, що норми чинного законодавства про зменшення розміру штрафних санкцій не є імперативними та застосовуються за визначених вище умов на розсуд суду, підстави для зменшення розміру штрафу відсутні, а отже, у задоволенні клопотання про зменшення розміру штрафу слід відмовити повністю.

Беручи до уваги наведене, позовні вимоги про стягнення 9604,50грн. штрафу за несвоєчасну доставку вантажу підлягають задоволенню частково, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 3973,50грн. В решті позову слід відмовити.

Відповідно до ст.ст.73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України , Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків щодо наявності підстав для часткового задоволення позову не спростовує.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:

відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Як доказ сплати судових витрат позивач подав платіжне доручення №404 від 05.11.2020р. про сплату судового збору в розмірі 2102,00грн. за подання позовної заяви.

Доказів понесення інших судових витрат, окрім сплаченого за подання позовної заяви судового збору, станом на момент прийняття цього рішення, позивачем суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, враховуючи наявність підстав для часткового задоволення позову, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 869,62грн. (3973,50 (підлягає стягненню) / 9604,50 (заявлено до стягнення) * 2102,00 (сума судового збору, що підлягає розподілу між сторонами) = 869,6233016 ? 869,62) судового збору.

Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. У задоволенні клопотання Акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця про зменшення штрафу відмовити повністю.

3. Стягнути з Акціонерного товариства Українська залізниця (місцезнаходження: Україна, 03150, місто Київ, вулиця Єжи Ґедройця, будинок 5; ідентифікаційний код: 40075815) в особі регіональної філії Львівська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця (місцезнаходження ВП: Україна, 79007, Львівська обл., місто Львів, вулиця Гоголя, будинок 1; ідентифікаційний код ВП: 40081195) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Металстандарт (місцезнаходження: Україна, 79049, Львівська обл., місто Львів, вул. Коломийська, будинок 5, квартира 58; ідентифікаційний код: 25235193) 3973,50грн. штрафу за несвоєчасну доставку вантажу, а також 869,62грн. судового збору.

4. В решті позову відмовити.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015 .

Повний текст рішення, враховуючи перебування судді Король М.Р. у відпустці 01.02.2021р., складено 02.02.2021р.

Суддя М.Р. Король