Рішення

від 01.02.2021 по справі 640/12410/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 лютого 2021 року м. Київ № 640/12410/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу

за позовомКиївського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів доТовариства з обмеженою відповідальністю Утерке Україна простягнення заборгованості, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів (позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Утерке Україна (відповідач), в якому просить суд:

- стягнути з відповідача на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 79086,66 грн.;

- стягнути з відповідача на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів пеню у розмірі 2847,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невжиттям з боку відповідача заходів щодо працевлаштування осіб з інвалідністю та несплатою адміністративно-господарських санкцій.

Відповідач проти позовних вимог заперечував, з підстав того, що обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування. Зазначив, протягом 2018 року відповідач надавав Шевченківській районній філії Київського міського центру зайнятості інформацію про попит на робочу силу (вакансії) за формою 3-ПН, затвердженою наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316, якою інформував про наявність вакансій продавця-консультанта, продавця непродовольчих товарів та потребу у направленні центром зайнятості інвалідів для працевлаштування на вказані вакансії.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю Утерке Україна подано до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік" за формою " 10-ПІ", відповідно до якого середньооблікова кількість працівників облікового складу підприємства становить 9 осіб.

Відповідно до 4% нормативу на підприємстві повинно бути працевлаштовано 1 особа з інвалідністю, але, як зазначає позивач, відповідачем не працевлаштовано жодної особи з інвалідністю.

На підставі поданого звіту, позивачем складений розрахунок суми позову щодо стягнення заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця для працевлаштування інвалідів в розмірі 79086,66 грн. +2847,00 грн. =81933,66грн., з яких:

Сума адміністративно-господарських санкцій - 79086,66 грн.

Сума пені з 16.04.2019 по 14.06.2019 (включно) - 2847,00 грн.

У зв`язку з несплатою відповідачем адміністративно-господарських санкцій та пені, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Спірні відносини регулюються Законом України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ (далі - Закон № 875-ХІІ), який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Згідно з ч. 9 ст. 19 Закону № 875-ХІІ, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Пунктом 3 статті 18 Закону № 875-ХІІ передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні встановлено обов`язок підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Відповідно до п. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року №70, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 року №316 затверджено Форму звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", яка подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

З аналізу наведених вище норм права вбачається, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи державної служби зайнятості.

Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

Аналогічна правова позиція наведена в текстах постанов Верховного Суду від 31.10.2019 року у справі №823/1821/18, від 07.02.2018 року у справі №П/811/693/17, від 14.02.2018 року у справі № 820/2124/16, від 28.02.2018 року у справі №807/612/16, від 11.09.2018 року у справі №812/1127/18, від 19.12.2018 року у справі №812/1140/18, від 23.07.2019 року у справі №820/2204/16, від 31.07.2019 року у справі №812/1164/18.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ Утерке Україна своєчасно поданий до Фонду звіт форми №10-ПІ за 2018 рік, де зафіксовані, зокрема, наступні показники: середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становить 9 осіб; середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлено інвалідність, - 0 осіб; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", - 1 особи.

Також, матеріалами справи підтверджується подання відповідачем протягом 2018 року до Шевченківської районної філії Київського міського центру зайнятості інформації про попит на робочу силу (вакансії) за формою 3-ПН, затвердженою наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316, якою проінформовано про наявність вакансій продавця-консультанта, продавця непродовольчих товарів.

В той же час, згідно листа Шевченківської районної філії Київського міського центру зайнятості від 23.07.2019 №637, за період з 01.01.2018 по 31.12.2018 особи з інвалідністю на вакансії продавця-консультанта та продавця непродовольчих товарів Шевченківською районною філією Київського міського центру зайнятості у ТОВ Утерке Україна не направлялися.

Разом з цим, наявність обставин фактичних відмов роботодавця (відповідача) у працевлаштуванні осіб з інвалідністю позивачем документально не підтверджено та про існування таких суд не повідомлено.

Таким чином, відповідачем здійснено всіх заходів для працевлаштування інвалідів, зокрема, систематичне повідомлення центру зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів, інформування позивача про вказані дії та надання копії звітів про попит на робочу силу, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та стягнення пені є безпідставним.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Суд визначив, що "…адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб`єкт владних повноважень".

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи встановлені у справі обставини у їх сукупності та виходячи з положень законодавства, чинного на момент спірних правовідносин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Щодо заяви представника відповідача про розподіл судових витрат, а саме: стягнення на користь ТОВ Утерке України понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 55000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів, суд зазначає наступне.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2).

Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 3).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5).

Згідно ч.1 ст.139 КАС України , при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу , стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України , розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Так, між ТОВ Утерке Україна та Адвокатським об`єднанням Юридична фірма Екво укладений договір про юридичні послуги від 10.07.2019 №0267-2019.

Згідно пункту 6 Договору Спеціальні умови оплати послуг сторони домовилися, що фіксований Гонорар за надання професійної правничої допомоги складе, зокрема, у суді першої інстанції - 55 000,00 грн. (без ПДВ та Витрат).

Погодинні ставки кожної особи, яка працює над Проектом, залежать від рівня її досвіду та посади.

Згідно пункту 7, вищевказаний фіксований Гонорар погоджено на наступних умовах: у суді першої інстанції відбудеться не більше трьох засідань у суді апеляційної інстанції - не більше двох засідань; у суді касаційної інстанції - не більше двох засідань.

Також, до заяви відповідачем додані: акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №405 від 05.11.2019 на суму 55000 грн. без ПДВ., додаток №1 до акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №405 від 05.11.2019, рахунок-фактура №12720 від 15.07.2019, платіжне доручення №102193 від 15.08.2019 на суму 66000 грн. з призначенням платежу: оплата передплата за надання проф.правнич допомоги рахунок 127020 від 15/07/2019.Сума 66000 грн. ПДВ 11000 , довідка Шевченківського відділення №20 КРД АТ Райффайзен Банк Аваль від 02.09.2019щодо зарахування коштів.

Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Статтею 19 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Положеннями ст. 59 Конституції України , передбачено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

За положенням статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Суд враховує висновки Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду викладені у постанові від 14.11.2019 у справі № 826/15063/18, згідно яких: …суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг .

Проаналізувавши викладене, на переконання суду, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.

Так, суд зауважує, що надання таких послуг, як відвідування суду та подання позовної заяви, моніторинг інформації про відкриття провадження по справі та призначення засідань протягом розгляду справи, відправка відповідачу пояснень, дорога до суду, очікування, отримання наручно рішення, відправка апеляційної скарги до суду поштою, моніторинг інформації про склад суду, відкриття провадження та призначення засідання по справі, відвідування апеляційного суду та подання клопотання, відвідування апеляційного суду (дорога до суду, тривале очікування початку судового засідання), підготовка заяви про прийняття додаткового рішення про розгляд судових витрат, збір доказів понесених витрат, відвідування апеляційного суду та подання заяви про прийняття додаткового рішення про розподіл судових рішень - не має впливу на хід розгляду справи та не потребує спеціальних професійних навиків. (Аналогічний правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 28.12.2018 по справі № 826/856/18).

До того ж, суд зауважує, що зміст фактично наданих послуг має бути прямо передбачений у договорі про надання правової допомоги, такі послуги мають бути деталізовані, а факт їх понесення - документально підтверджений.

Водночас, наведенні юридичні послуги, наведені в переліку Додатку №1 до акту здачі-приймання робіт (надання послуг) №405 від 05.11.2019 в більшій своїй частині дублюються, є подібними, інші - не мають впливу на хід розгляду справи та не потребують спеціальних професійних навиків.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України , від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України , від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України , від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України , заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Відповідно до статті 17 Закону Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить йому суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Враховуючи викладене, проаналізувавши розрахунок та надані докази на підтвердження здійснення відповідних витрат за укладеним договором про юридичних послуг, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, витрачений адвокатом час на підготовку відзиву, з урахуванням незначної складності справи, що розглядається, суд дійшов висновку, що розмір витрат на оплату послуг адвоката є неспівмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), а тому наявні підстави для зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні адміністративного позову Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів відмовити.

2. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів на користь товариства з обмеженою відповідальністю Утерке Україна витрати на професійну правничу допомогу в Окружному адміністративному суді м. Києва в розмірі 10000 (десять тисяч гривень 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя С.К. Каракашьян