Ухвала

від 02.02.2021 по справі 420/4174/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

02 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 420/4174/20

адміністративне провадження № К/9901/2657/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Шишова О.О.,

суддів - Дашутіна І.В., Яковенка М.М.,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року у справі № 420/4174/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю РЕНФІН до Головного управління ДПС в Одеській області, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

установив:

У травні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю РЕНФІН (далі - ТОВ РЕНФІН ) звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН ГУ ДПС в Одеській області за № 1499135/39398672 від 25 березня 2020 року та зобов`язати ДПС України зареєструвати в ЄРПН податкову накладну за № 4 від 28 лютого 2020 року датою її подання на реєстрацію - 13 березня 2020 року.

Обґрунтовуючи позовну заяву позивач зазначив, що між ТОВ РЕНФІН (Орендодавець) та ТОВ Транспортна компанія Бласко (Орендар) укладено договір оренди транспортних засобів від 03 серпня 2017 року № 1-03/08-2017, відповідно до умов якого позивач передав орендарю в строкове платне користування вантажний автотранспорт, про що складено акт приймання-передачі від 01 лютого 2020 року. 28 лютого 2020 року ТОВ Ренфін (Орендодавець) отримало від ТОВ Транспортна компанія Бласко (Орендар) орендну плату за договором у формі двох авансових платежів на загальну суму 60 000 грн, у зв`язку із чим ТОВ Ренфін складено податкову накладну № 4 від 28 лютого 2020 року, яку направлено на реєстрацію до ЄРПН. ТОВ РЕНФІН намагалося зареєструвати вищезазначену податкову накладну в ЄРПН, однак документ було прийнято, проте його реєстрацію зупинено відповідно до п. 201.16 статті 201 ПК України. Підставою для зупинення реєстрації податкової накладної слугувала відповідність ПН / РК п. 1 Критеріїв ризиковості здійснення операцій (Додаток 3 до Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних). Згідно з п. 201.16 статті 201 ПК України позивачем на підтвердження реальності поставки товарів направлено до ДПС України пакет документів, однак за результатами розгляду комісією ДПС України, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, прийнято рішення про відмову в реєстрації податкової накладної з підстав ненадання платником податків копій документів. При цьому форма такого рішення передбачає, що в разі відмови в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в ЄРПН через ненадання платником податків копій документів, документи, які не надано (з тих, що визначені вказаною формою рішення), мають бути підкресленими. Однак в порушення зазначених вимог спірне рішення містить лише загальний перелік документів, передбачений формою такого рішення і підкреслення конкретних документів, які на думку контролюючого органу позивачем не надано, не містить. Вважаючи таке рішення відповідача неправомірним, позивач звернувся за судовим захистом із даним позовом.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 22 травня 2020 року відкрито провадження у цій справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року, позов задоволено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, відповідач подав до Верховного Суду касаційну скаргу.

При вирішенні питання щодо можливості відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою Суд виходить з такого.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням відповідає стаття 14 Закону України Про судоустрій і статус суддів .

Згідно із частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Відповідно до пункту другого частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:

1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;

2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;

4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною шостою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності.

Такий перелік не є вичерпним.

Зі змісту пункту 10 частини шостої статті 12 КАС України можна зробити висновок про те, що суд має право віднести до категорії справ незначної складності справу, яка не передбачена у вищезазначеному переліку, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 КАС України), а також через складність та інші обставини.

У цій справі суд першої інстанції, врахувавши вимоги частин третьої та четвертої статті 257 КАС України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що справа має для нього виняткове значення є безпідставним, оскільки особою, яка подала касаційну скаргу, не доведено наявності таких обставин і доказів на підтвердження їх наявності не надано, а спірні правовідносини були предметом судового контролю, здійсненого судами першої та апеляційної інстанцій.

Крім того, скаржником не наведено обставин, які б свідчили про те, що справа відноситься до справ великої суспільної значимості та становить значний суспільний інтерес.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах Леваж Престасьон Сервіс проти Франції ( Levages Prestations Services v. France ) від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; Гомес де ла Торре проти Іспанії ( Brualla Gomes de la Torre v. Spain ) від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95).

На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем розумних обмежень в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.

Керуючись статтями 328, 333, 359 КАС України, -

ухвалив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року у справі № 420/4174/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю РЕНФІН до Головного управління ДПС в Одеській області, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями і оскарженню не підлягає.

Головуючий О.О. Шишов

Судді І.В. Дашутін

М.М. Яковенко