Ухвала

від 29.01.2021 по справі 607/554/21

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/554/21Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Провадження № 11-сс/817/38/21 Доповідач - ОСОБА_2 Категорія - скарга на ухвалу сл. судді

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2021 р. Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

розглянувши 29 січня 2021 року у відкритому судовому засіданні в залі Тернопільського апеляційного суду матеріали за апеляційною скаргою прокурора Тернопільської місцевої прокуратури Тернопільської області на ухвалу слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської областівід14 січня 2021 р.,

В С Т А Н О В И Л А:

Ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 січня 2021 року у задоволенні клопотання слідчого відділу слідчого управління Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, погодженого з прокурором Тернопільської місцевої прокуратури, про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №42019211180000041 від 04 червня 2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 362 КК України, відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні клопотання ст. слідчого про арешт земельної ділянки, яка, як зазначено у клопотанні, є доказом у кримінальному провадженні та має значення для встановлення істини у справі, може зберегти на собі сліди злочину та містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, - слідчий суддя послався на вимоги ч. 1 ст. 170 КПК щодо накладення арешту на майно, ч. 1 ст. 173 КПК про вирішення питання про арешт майна та п. п. 2, 3 ч. 3 ст. 132 КПК про загальні правила застосування заходів забезпечення кримінального провадження, та виходив з того, що завдання арешту майна та предмет доказування при розгляді питання про його накладення чітко визначені законом і не доведення слідчим наявності таких обставин тягне за собою відмову у задоволенні клопотання про такий арешт.

Так, у даній справі слідчий посилається на те, що вказана земельна ділянка ... є доказом у кримінальному провадженні та має значення для встановлення істини, може зберегти на собі сліди злочину та містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Водночас на доведення цих обставин до клопотання не додано належних доказів.

Зокрема, відсутня постанова про визнання цієї земельної ділянки речовим доказом; не доведено того, що вона, як обєкт цивільних прав, має значення для встановлення істини у справі. Не вмотивовано, які саме сліди злочину на собі може зберегти ця земельна ділянка, зважаючи на те, що розслідування проводиться з приводу вчинення кримінального правопорушення в сфері використання електронно-обчислювальних машин, систем та компютерних мереж і мереж електрозвязку.

Також слідча не довела необхідності арешту майна, а також того, що у випадку, якщо таких заходів не вжити, це майно може бути приховане, пошкоджене, зіпсоване, знищене, перетворене, відчужене, тобто наявність ризиків, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 170 цього Кодексу.

Більше того, як зазначено в рішенні слідчого судді, існування вказаних ризиків є неможливим, виходячи з типу майна, щодо якого розглядається питання про накладення арешту, та суті кримінального правопорушення, котре розслідується і полягає у маніпуляціях з координатами у Національній кадастровій системі службовими особами органу державної влади.

Тобто, як зазначено у рішенні, ні власники, ні користувачі вказаної земельної ділянки неспроможні вчинити дії, внаслідок яких завдано шкоди інтересам юридичної особи.

Щодо такого ризику як відчуження земельної ділянки, то хоча він і може мати місце, однак слідчим не доведено, як такі дії можуть перешкодити встановленню істини у кримінальному провадженні.

Недоведеним є співмірність накладення арешту на майно із обмеженням прав власника земельної ділянки.

Не погодившись з ухвалою слідчого судді, прокурор Тернопільської місцевої прокуратури ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду від 14 січня 2021 про відмову у задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №42019211180000041; постановити нову ухвалу, якою накласти арешт на земельну ділянку із кадастровим номером 6125282400:01:001:1010, яка знаходиться за межами населеного пункту с. Дичків Тернопільського району Тернопільської області та перебуває у приватній власності ОСОБА_7 , та заборонити її відчуження, користування та розпорядження даною земельною ділянкою.

Вважає, що оскаржувана ухвала є незаконною та підлягає скасуванню у зв`язку з невідповідністю викладених в ній висновків фактичним обставинам справи та істотними порушеннями вимог кримінального процесуального законодавства.

Вказує, що без арешту земельної ділянки, на якій здійснюється господарська діяльність, можуть бути пошкоджені об`єкти світлосигнального обладнання, яке належить КП Фірма Тернопільавіаавтотранс.

Також вказує, що без арешту неможливо буде виконати покладені на органи досудового розслідування завдання кримінального провадження, передбачені ст. 2 КПК України, в частині захисту майна від кримінального правопорушення, забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, то вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини.

Наголошує на тому, що ненакладення арешту на земельну ділянку може стати наслідком її видозміни, відчуження третім особам, що ускладнить притягнення до відповідальності винних осіб та втрати можливості використання даного майна як доказу в кримінальному провадженні.

Стверджує, що на даний час потреба у застосуванні арешту земельної ділянки із кадастровим номером 6125282400:01:001:1010 не відпала, оскільки досудове розслідування у кримінальному провадженні №42019211180000041 триває, загроза подальшого неналежного використання цього майна існує, і для забезпечення збереження предмету посягання кримінального правопорушення необхідна заборона використання земельної ділянки.

Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, який підтримав доводи апеляційної скарги та просив накласти арешт на земельну ділянку із кадастровим номером 6125282400:01:001:1010, дослідивши матеріали провадження за клопотанням слідчого, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів.

При апеляційному розгляді встановлено, що у даному кримінальному провадженні слідчим суддею обґрунтовано відмовлено у застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна та правильно визначені правові підстави для цього. Жодних об`єктивних даних, які б спростовували чи ставили під сумнів законність прийнятого слідчим суддею рішення, колегія суддів в матеріалах судової справи по розгляду клопотання по накладенню арешту не вбачає, оскільки покладені в основу ухвали слідчого судді мотиви, що стали підставою для відмови у задоволенні клопотання прокурора, слід визнати обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги прокурора такими, що не знайшли підтвердження, виходячи з наступного.

КПК України вимагає обов`язкового дотримання вимог закону при оформленні всіх процесуальних документів, надаючи цим вимогам принциповий характер.

Отже, якщо закон визначив, що клопотання слідчого про накладення арешту повинно відповідати вимогам ст. 171 КПК України, то слідчий повинен неухильного їх дотримуватися.

Так, згідно ст. 171 КПК України у клопотанні слідчого повинно бути зазначено правові (законні) підстави, у зв`язку з якими потрібно здійснити арешт майна.

Вказана норма також узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідної до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Колегія суддів, дослідивши додані ініціатором клопотання матеріали, дійшла висновку про відсутність належного обгрунтування необхідності накладення арешту на майно, виходячи з наступного.

Групою слідчих СУ ГУНП в Тернопільській області та слідчих СВ Тернопільського РВП ТВП ГУНП в Тернопільській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42019211180000041 від 04 червня 2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 362 КК України.

Як зазначено у клопотанні слідчого, досудовим розслідуванням встановлено, що до Тернопільського РВП Тернопільського ВП ГУНП в Тернопільській області надійшли матеріали від СБ України в Тернопільській області про те, що службові особи відділу Держгеокадастру у Тернопільському районі /попередня назва Управління Держкомзему у Тернопільському районі/, маючи права доступу до Національної кадастрової системи, вчинили несанкціоновану зміну інформації, яка обробляється в електронно-обчислювальних машинах /комп`ютерах/ та автоматизованих системах, а саме несанкціоновано змінили координати місця розташування земельних ділянок із кадастровими номерами 6125282400:01:001:1010 та 6125282400:01:001:1050, перемістивши їх місце знаходження в цій системі. Внаслідок наведених протиправних діянь відбулось накладення земельної ділянки в натурі на земельну ділянку, на якій знаходиться світлосигнальне заподіяння /ССО/ ОМІ-2 Чехословацького виробництва ЗКРТ-8 1984 року випуску, перебуває на балансі КП «Фірма «Тернопільавіаавтотранс», що призвело до заподіяння істотної шкоди комунальному підприємству та унеможливлення використання вказаного світлосигнального обладнання і перешкоджання функціонуванню злітно-посадкової смуги, також безпечному прийому повітряних суден, в т. ч. літерних. Проведено ряд слідчих дій. Згідно проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 6125282400:01:001:1010 вказана земельна ділянка обліковується як землі сільськогосподарського призначення площею 2 га, яка перебуває у приватній власності ОСОБА_7 , жителя. АДРЕСА_1 , за межами населеного пункту с. Дичків Тернопільського району Тернопільської області.

Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно в порядку статей 170-173 КПК України для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати усі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Слідчий суддя, суд згідно ч. 1 ст. 173 КПК України відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати:

1) правову підставу для арешту майна;

2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);

3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);

3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу);

4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);

5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;

6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

З аналізу процесуальних норм закону вбачається, що слідчий, прокурор, подаючи клопотання про арешт майна, повинні довести завдання арешту майна, а саме те, що незастосування арешту на майно може призвести до його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Однак, в порушення наведених вище вимог КПК України, слідчим не доведено обставин, на які він посилається в обґрунтування необхідності накладення арешту на майно.

Так, до свого клопотання слідчим не надано жодних доказів, які могли б слугувати підставою для арешту земельної ділянки чи будь-яким чином підтверджувати доводи, наведені у цьому клопотанні.

Також слідчим не було доведено ризику того, що незастосування арешту може призвести до зникнення, втрати, знищення, перетворення, відчуження майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.

При цьому слідчим суддею вірно враховано, що хоча наявність ризику як відчуження вказаної земельної ділянки і може мати місце, однак слідчим не доведено, як такі дії можуть перешкодити встановленню істини у кримінальному провадженні.

Посилаючись на необхідність накладення арешту на нерухоме майно з метою збереження речових доказів, слідчий не надав достатніх доказів, які дають підстави вважати, що власник земельної ділянки ОСОБА_7 має відношення до кримінального правопорушення, що розслідується. Даних щодо незаконності набуття ним у власність арештованого майна матеріали клопотання не містять.

Крім того, жодних об`єктивних даних, які б підтверджували, що нерухоме майно у вигляді земельної ділянки із кадастровим номером 6125282400:01:001:1010 зберегло на собі сліди вчинення кримінального правопорушення або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, колегія суддів з наданих до суду матеріалів провадження не вбачає.

Вказане свідчить про відсутність правових підстав для накладення арешту на майно з метою збереження речових доказів, на які посилається орган досудового розслідування, оскільки прокурором не надано доказів на підтвердження вказаних обставин, а за наявних матеріалів дане твердження є передчасним та таким, що ґрунтується на припущеннях.

Відповідно до вимог ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішеннях ЄСПЛ у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Малама проти Греції», «Україна-Тюмень проти України», «Спорронг та Льонрот проти Швеції» констатовано, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого пункту дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном через введення в дію «законів». Крім того, верховенство права, один із фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей Конвенції. Також суд нагадує, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти через вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.

Однак, як вірно було зазначено слідчим суддею, очевидною є неспівмірність обмеження права власника земельної ділянки завданням кримінального провадження.

При цьому, слідчим суддею правильно надано оцінку тому факту, що, незважаючи на розміщення на земельній ділянці світлосигнального заподіяння /ССО/ ОМІ-2 Чехословацького виробництва ЗКРТ-8 1984 року випуску, яке перебуває на балансі КП «Фірма «Тернопільавіаавтотранс», слідчим в заявленому клопотанні про арешт майна не доведено ризиків знищення даного майна.

В судовому засіданні апеляційного суду прокурор зазначив, що згідно матеріалів кримінального провадження ОСОБА_7 , який є фермером, є добросовісним набувачем земельної ділянки під сільськогосподарський обробіток; станом на сьогоднішній день кримінальне провадження направлено в суд для розгляду по суті за ч. 1 ст. 362 КК України. Даний злочин є злочином приватного обвинувачення і на день розгляду апеляційної скарги прокурора за даний злочин спливли строки давності притягнення особи до кримінальної відповідальності.

З урахуванням викладеного, а саме того, що за матеріалами клопотання неможливо чітко встановити, що існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що майно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна, - колегія суддів вважає, що у даному кримінальному провадженні слідчий не довів необхідності у накладенні арешту на земельну ділянку.

Посилання прокурора на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотні порушення вимог КПК України, те, що ухвала слідчого судді не містить посилання на норми КПК України, не знайшли свого підтвердження підчас розгляду справи апеляційним судом.

Таким чином, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 132, 170 - 173 КПК України, відмовив у задоволенні клопотання про накладення арешту на вищевказане майно.

Зважаючи на вищевикладене в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів об`єктивно переконана, що слідчий суддя, відмовляючи в задоволені клопотання слідчого, діяв у спосіб і у межах діючого законодавства, а тому доводи прокурора стосовно незаконності ухвали слідчого судді слід визнати непереконливими.

Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, зі змісту апеляційної скарги колегією суддів не виявлено.

Рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, яке ухвалено на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом, а тому апеляційна скарга прокурора, навіть з урахуванням усіх викладених в ній доводів, задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 303, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора Тернопільської місцевої прокуратури Тернопільської області залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської областівід14 січня 2021 р., якою відмовлено у задоволенні клопотання слідчого слідчого відділу слідчого управління Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, погодженого з прокурором Тернопільської місцевої прокуратури, про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №42019211180000041 від 04 червня 2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 362 КК України, - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги оскарженню в касаційному порядку не підлягає відповідно до частини 4 статті 424 КПК України.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3