Рішення

від 01.02.2021 по справі 183/4363/20

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/4363/20

№ 2/183/935/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 лютого 2021 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області, у складі:

головуючої судді Сороки О.В.,

секретаря Устименко М.О.,

розглянувши, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства БВСД про стягнення заборгованості по заробітній платі при звільненні, стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні, стягнення вихідної допомоги, -

в с т а н о в и в :

12.08.2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства БВСД , в якому просив:

- стягнути з відповідача не виплачену заробітну плату станом на 07 липня 2020 року у розмірі 55952,40 грн.;

- стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08 липня 2020 року по 11 серпня 2020 року у розмірі 4166,80 грн.;

- стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08 липня 2020 року по 11 серпня 2020 року у розмірі 29762 грн.;

- стягнути з відповідача вихідну допомогу при звільненні у розмірі 75000 грн.

В обґрунтування свого позову позивач посилається на те, що 16 березня 2020 року він був прийнятий на роботу на посаду до ПП БВСД на посаду виконавець робіт з окладом 25000 гривень на місяць, про що директором підприємства був виданий наказ № БВ0000000-0000000038 від 16 березня 2020 року. Протягом роботи в березні та квітні 2020 року позивачеві було виплачено заробітну плату у розмірі, визначеному зазначеним вище наказом. Однак, в подальшому підприємство перестало виплачувати заробітну плату, внаслідок чого 07 липня 2020 року позивач подав заяву про звільнення з роботи за власним бажанням з 07 липня 2020 року, відповідно до вимог ч.3 ст. 38 КЗпП України.

В цей же день позивач звернувся до роботодавця з заявою про видачу йому копії наказу про звільнення, про здійснення розрахунку, видачу довідки про середній заробіток з травня по червень 2020 року.

Позивач зазначає, що змушений був звертатися за захистом своїх порушених прав до прокуратури Дніпропетровської області, до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, однак станом на момент звернення позивача до суду з цим позовом остаточний розрахунок з ним не було проведено, трудову книжку не повернуто.

Отже, ОСОБА_1 зазначає, що, в порушення вимог ст.116 КЗпП України, відповідач повністю не розрахувався із ним, а саме не виплатив йому заборгованість по заробітній платі, починаючи з травня 2020 року по день звільнення, а тому посилаючись на вимоги ст.ст. 116, 117, 237-1 КЗпП України, позивач просив стягнути з відповідача належні кошти при звільненні та середній заробіток за час затримки розрахунку.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача вихідну допомогу, визначену ст. 44 КЗпП України, посилаючись на те, що його звільнення за ч.3 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням є наслідком порушення вимог трудового законодавства власником підприємства щодо своєчасної виплати заробітної плати в повному обсязі, тому він написав заяву про звільнення, у відповідності до вимог ч.3 ст. 38 КЗпП України, що надає йому право на отримання вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку, що складає 75000 грн.

Ухвалою суду від 14 серпня 2020 року відкрите спрощене позовне провадження (а.с. 28-29).

Цією ж ухвалою задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів, витребувано у відповідача довідку про середній заробіток позивача, довідку про заборгованість по заробітній платі (а.с. 28-29).

В судове засідання представник позивач не з`явився, звернувшись до суду з заявою про розгляд справи у його відсутність, позов підтримав та не заперечував проти заочного розгляду справи (а.с. 33).

Представник відповідача відзив на позов не подав, в судове засідання не з`явився, вважається таким, що повідомлений належним чином, шляхом направлення судових повісток за зареєстрованим місцезнаходженням юридичної особи, яка підтверджена відомостями з ЄДРЮОФОП.

Згідно з вимогами ст.128 ЦПК України, у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. При цьому днем вручення повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ст.131 ЦПК України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Також учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Таким чином, в силу вимог ст.ст.128, 131 ЦПК України, відповідач повідомлений про слухання справи належним чином та не з`явився в судове засідання без поважних причин, а тому у відповідності до ст. 280 ЦПК України, суд з погодження позивача, провів заочний розгляд справи, за наявними у справі доказами.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, на підставі ч.2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи.

Суд, дослідивши подані докази, з точки зору належності та допустимості, а у своїй сукупності з точки зору достатності, дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 12 березня 2020 року по 07 липня 2020 року перебував у трудових відносинах з Приватним підприємством БВСД , 07 липня 2020 року звільнений з посади, згідно ч.3 ст. 38 КЗПП України, що підтверджується відповідними записами у трудовій книжці позивача (а.с. 37-38).

Відповідачем суду не подано доказів про розмір заборгованості заробітної плати позивача, однак на підтвердження встановленого окладу позивача суду подано копію наказу про прийняття ОСОБА_1 на посаду виконавця робіт, з окладом 25000 грн. (а.с. 17).

На підтвердження виплати заробітної плати не в обсязі, визначеному у наказі про прийняття на роботу, позивачем подано індивідуальні відомості про застраховану особу з Пенсійного фонду Україну, у відповідності до якого у травні 2020 року позивачеві нараховано до виплату заробітну плату у розмірі 14736,84 грн., у червні 2020 року - 13000 грн., у липні 2020 року - 9160 грн. (а.с. 39).

Правовідносини, що виникли між сторонами щодо виплати заробітної плати, врегульовані наступними нормами закону.

Згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною 1 ст. 94 КЗпП України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

За приписами ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Таким чином в силу зазначених норм закону, в межах заявлених в цій частині позовних вимог, з урахуванням положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд вважає, що з відповідача на користь позивача слід стягнути суму нарахованої, але не виплаченої заробітної плати: у травні 2020 року у розмірі 10263,16 грн., у червні 12000 грн., у липні позивачеві виплачено заробітну плату, відповідно до кількості відпрацьованих днів, та не вбачається наявності заборгованості.

Таким чином, суду підтверджена наявність заборгованості по заробітній платі, в межах заявлених позовних вимог, за травень та червень 2020 року у розмірі 22263,16 грн., з яких підлягають утриманню податки і обов`язкові платежі.

Поряд з цим, відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.

Згідно з п.п. 2,3 вказаного Порядку середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки.

Відповідно до абз. 1 п. 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

В пункті 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства про оплату праці № 13 від 24.12.1999 року зазначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Так, суд погоджується з розрахунком середньоденної заробітної плати позивача, середньоденна заробітна плата становить 1190,48 грн., де 50000 грн. - заробітна плата позивача за останні два місяці перед звільненням : 42 дні - кількість фактично відпрацьованих днів у травні та червні 2020 року.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню розмір середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 08 липня 2020 року по день ухвалення рішення, що складає 143 робочих дня та становить 170238,64 грн. (сума середньоденного заробітку у розмірі 1190,48 гривень х 143 робочих дня = 170238,64 гривень).

Між тим, відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" у разі непроведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу.

Разом з тим при розгляді зазначеного питання необхідно брати до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постановах від 23 грудня 2015 року у справі № 6-837цс15, від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16.

З огляду на викладене, виходячи з розміру недоплаченої заробітної плати, встановленої судом в межах заявлених позовних вимог, виходячи з істотності недоплаченої заробітної плати, встановленої наказом, враховуючи тривалість розгляду справи, суд вважає за необхідне зменшити розмір середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок на 50%, та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок у розмірі 85119,32 грн.

Вирішуючи питання щодо стягнення вихідної допомоги у розмірі 75000 грн., суд виходить з наступних норм закону.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Розірвання трудового договору з ініціативи працівника як спосіб захисту його трудових прав передбачено статтею 38 КЗпП України. Згідно з частиною третьою статті 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

За змістом статті 38 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.

Відповідно до статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

За змістом частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Позивачем суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що власник або уповноважений ним орган не виконував законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, тому суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог щодо стягнення вихідної допомоги.

Посилання позивача на порушення законодавства про працю в частині невиплати заробітної плати, не можуть слугувати підставою для стягнення в судовому порядку вихідної допомоги у розмірі, встановленою ст. 44 КЗпП України. Компенсаційні виплати, встановлені ст. 117 КЗпП України є належною підставою для покладення на роботодавця фінансової відповідальності.

Аналізуючи викладене, враховуючи встановлені судом обставини, дослідивши та оцінивши зібрані у справі докази, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача не виплачену заробітну плату за травень та червень 2020 року у розмірі 22263,16 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.07.2020 року до 01 лютого 2021 року у розмірі 85119,32 грн.

Відповідно до постанови Верховного Суду України від 08 жовтня 2018 року (справа №927/490/18) викладено позицію, що прийменник до з календарною датою в українській мові вживають на позначення кінцевої дати чинності включно або виконання чого-небудь.

У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави належить стягнути судовий збір у розмірі 2270 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 7, 8, 10, 12, 13, 81, 83, 133, 141, 280-282 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до Приватного підприємства БВСД про стягнення заборгованості по заробітній платі при звільненні, стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні, стягнення вихідної допомоги, - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства БВСД (ЄДРПОУ 37807650) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість по заробітній платі за травень та червень 2020 року в розмірі 22263 гривні 16 копійок (двадцять дві тисячі двісті шістдесят три гривні, 16 копійок), з яких підлягають утриманню податки і обов`язкові платежі.

Стягнути з Приватного підприємства БВСД (ЄДРПОУ 37807650) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08 липня 2020 року до 01 лютого 2021 року у розмірі 85119 гривень 32 копійки (вісімдесят п`ять тисяч сто дев`ятнадцять гривень 32 копійки), з яких підлягають утриманню податки і обов`язкові платежі.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 430 ЦПК України, допустити негайне виконання рішення в частині виплати заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з Приватного підприємства БВСД (ЄДРПОУ 37807650) на користь держави судовий збір у розмірі 2 270 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Сорока О.В.