Постанова

від 28.01.2021 по справі 903/178/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2021 року Справа № 903/178/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Грязнов В.В. , суддя Мельник О.В.

секретар судового засідання Дика А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинська аграрна компанія" на рішення Господарського суду Волинської області від 04.11.2020 у справі №903/178/20 (суддя Якушева І. О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дарлекс-Агро"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинська аграрна компанія"

про стягнення 522 509,43 грн.

за участю представників сторін:

позивача - Кабанов В.І.;

відповідача - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Волинської області від 04.11.2020 у справі №903/178/20 задоволено частково позов. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинська аграрна компанія" (44860, Волинська область, Турійський район, с.Озеряни, вул. Шкільна, 21, код ЄДРПОУ 39516106) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дарлекс-Агро" (02068, м.Київ, проспект П.Григоренка, буд. 1, кв. 139, код ЄДРПОУ 40427135) 358 134 грн. 40 коп. заборгованості, 71 090 грн. 61 коп. пені, 77 306 грн. 13 коп. штрафу, 5 820 грн. 04 коп. збитків, завданих інфляцією, 9 513 грн. 17 коп. процентів річних, 387 грн. 27 коп. процентів за право користування товарним кредитом, 4 997 грн. 50 коп. витрат на професійну правничу допомогу, 7 833 грн. 53 коп. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору. Відмовлено у задоволенні позову про стягнення 257 грн. 81 коп. збитків, завданих інфляцією.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Господарського суду Волинської області від 04.11.2020 у справі №903/178/20 відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю "Волинська аграрна компанія" звернулось до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій з підстав викладених у ній просить рішення Господарського суду Волинської області від 04.11.2020 у справі №903/178/20 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинська аграрна компанія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дарлекс-Агро" заборгованості за Договором поставки на умовах товарного кредиту № ДЛ-К-20-19 відмовити у повному обсязі.

ТОВ "Волинська аграрна компанія" вважає оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм процесуального та матеріального права, а також винесеним з неповним встановленням судом обставин, без надання належної оцінки доказам та недоведеністю обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Скарга мотивована тим, що позивачу необхідно було встановити еквівалент гривні на момент настання строку виконання оплати (який значно відрізняється від пред`явлених вимог до суду). Однак, позивач фактично пред`явив вимоги про стягнення перерахунку еквіваленту на момент пред`явлення позову, хоча одночасно здійснив розрахунок пені з урахування іншої суми еквіваленту основного зобов`язання, ще й висунув вимоги щодо інфляційних втрат, хоча з урахуванням здійснення перерахунку доларового еквіваленту під час судового розгляду справи, жодним чином не міг їх понести.

При цьому, звертає увагу суду, що відповідач не здійснив оплату товару за специфікацією №1 від 26.03.2019 року в частині поставлених за видатковою накладною №199 від 04.04.2019 року двох препаратів, а саме "Дезарал" в кількості 500 л. та "Унікаль" в кількості 700 л., оскільки мав намір повернути відповідний товар та надсилав неодноразово вимогу до позивача з необхідністю вирішити спірні питання та прислати свого представника для повернення відповідних пестицидів. Однак, позивачем повністю було проігноровано відповідні вимоги, хоча сторонами було обумовлено можливість повернення товару, та в повній мірі було передбачено відшкодування упущеної вигоди позивача у цьому разі, а саме п.5.7. договору в разі необґрунтованого повернення товару покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 30% вартості повернутого товару. Таким чином, враховуючи вимогу (остання вимога датована 13.02.2020 року) прийняти повернутий товар на загальну суму 14190 доларів США (4250 доларів США + 9940 доларів США) хоча залишкова сума зобов`язання за договором поставки була вже значно меншою, а саме 12245,53 доларів США, відтак на думку скаржника відповідні обставини свідчать про погодження та сплату зі сторони відповідача на користь позивача штрафу за повернення товару.

Також, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що розрахунок штрафних санкцій має здійснюватися з розглядом кожної специфікації окремо, з урахуванням суми основного платежу (тобто гривневий еквівалент на момент виконання відповідної партії має бути перерахований у відношенні до встановленої суми та ціни у доларах, від якого уже буде вирахувано сума пені з урахуванням кількості днів прострочення у розрізі кожної партії поставки), що є суттєвим для розрахунку штрафних санкцій. До того ж впливає і на встановлення основної суми заборгованості, враховуючи, що позивачем було невірно визначеного суму основної заборгованості у відношенні еквіваленту долару США до гривні та кожну відповідну дату.

Окрім того, на думку скаржника суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про одночасне стягнення 3 % річних та відсотків встановлених у договорі, безпідставно проігнорував відповідні доводи відповідача та прийняв рішення про стягнення і 9 513,17 грн. відсотків річних та 387,27 грн. відсотків за користування коштами.

Також на думку скаржника вимога в частині нарахувань інфляційних втрат є незаконною, оскільки сума зобов`язання визначена договором в доларах, відтак позивач не зазнав інфляційних втрат. Водночас, посилається на постанову Верховного Суду України у справі № 6-771цс15 від 27.01.2016 в якій вказано, що індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.

Водночас, звертає увагу суду на те, що судом першої інстанції було задоволено вимоги в частині господарсько-правової відповідальності у всіх можливих її проявах та у значно великому розмірі по відношенню до основної заборгованості, а саме майже 50% від основної суми заборгованості, проте суд першої інстанції з урахуванням конкретних обставин справи не скористався правом на зменшення загального розміру неустойки та відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання. При цьому, скаржник просить колегію апеляційного суду прийняти до уваги, що відповідачем вживались заходи для усунення спірних питань з приводу виконання договірних відносин між сторонами, а позивачем не надано доказів завдання будь-яких матеріальних збитків, а тому штрафні санкції та неустойка, що склали майже 50% від суми основної заборгованості є значним ступенем покладення відповідальності на відповідача.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30 листопада 2020 року у справі №903/178/20 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинська аграрна компанія" на рішення Господарського суду Волинської області від 04.11.2020 у справі №903/178/20 та призначено до розгляду на "12" січня 2021 року об 15:30год. Також, запропоновано позивачу - у строк до 23.12.2020 надіслати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст.263 ГПК України та докази надсилання копії відзиву та доданих до нього документів відповідачу.

Матеріалами справи стверджується, що ухвалу суду від 30 листопада 2020 року у справі №903/178/20 було отримано учасниками справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

На виконання вимог суду 21.12.2020 на поштову адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшов від позивача відзив на апеляційну скаргу, в якому з підстав викладених у ньому, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинська аграрна компанія" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 04.11.2020 у справі №903/178/20 без змін.

11.01.2021 надійшло на електронну адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від представника відповідача клопотання про відкладення судового засідання на іншу дату (вх.№ 138/21).

До початку судового засідання 12.01.2021 о 14:37 год. на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшло від представника позивача адвоката Кабанова В.І. термінове електронне повідомлення №107 з проханням відкласти розгляд справи у зв`язку із станом здоров`я.

За результатами судового засідання ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.01.2021 у справі №903/178/20 розгляд справи відкладено на "28" січня 2021 року о 12:00 год.

15.01.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "Дарлекс-Агро" подало до суду клопотання про забезпечення проведення судового засідання 28.01.2021 об 12:00 год. у справі №903/178/20 в режимі відеоконференції з Київським апеляційним судом (вулиця Солом`янська, 2А, Київ, 03110).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.01.2021 у справі №903/178/20 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Дарлекс-Агро" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №903/178/20 - задоволено, доручено забезпечення проведення відеоконференції судового засідання 28.01.2021 о 12:00 год. Київському апеляційному суду (вулиця Солом`янська, 2А, Київ, 03110).

В судове засідання 28.01.2021 з`явився представник позивача.

Представник позивача в судовому засіданні 28.01.2021 заперечив проти доводів апеляційної скарги та надав усні пояснення щодо суті спору.

Відповідач в судове засідання 28.01.2021 не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини 1 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду справи, та те, що явка представників учасників судового процесу в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні.

Відповідно до ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, стосовно дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Під час дослідження матеріалів справи апеляційним судом встановлено наступне.

26.03.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дарлекс-Агро" як постачальником та Товариством з обмеженою відповідальністю "Волинська аграрна компанія" як покупцем було укладено договір поставки на умовах товарного кредиту №ДЛ-К-20-19, згідно з п. 1.1. якого постачальник зобов`язується в порядку та на умовах надання товарного кредиту покупцю, визначених у цьому договорі передати у власність покупця (поставити) товар (засоби захисту рослин, добрива з мікроелементами, регулятори росту рослин), а покупець зобов`язується в порядку та на умовах надання товарного кредиту, визначених у цьому договорі, прийняти товар та оплатити його вартість.

Найменування товару, його кількість, терміни поставки та оплати, базис поставки (місце передачі покупцю) визначені у специфікаціях до цього договору, які є його невід`ємною частиною (п. 1.2. договору).

Згідно з п. 1.4. договору факт поставки та передачі товару від постачальника до покупця фіксується шляхом складання та підписання накладних (або актів приймання-передачі) повноважними представниками сторін.

У відповідності до п. 2.1. договору ціна товару вказується сторонами в специфікаціях, що є невід`ємною частиною цього договору. Ціна товару включає вартість неповоротної тари, упаковки та витрати на доставку товару до місця його передачі покупцю (базис поставки відповідно ІНКОТЕРМС 2010). Сплата ціни товару покупцем здійснюється у гривнях України. Сторони можуть визначити в специфікації грошовий еквівалент ціни товару в іноземній валюті - у доларах США.

Пунктом 2.2. договору визначено, що покупець здійснює оплату товару шляхом перерахування грошових коштів в гривнях на банківський рахунок постачальника. Банківські реквізити сторін для здійснення взаєморозрахунків вказані в договорі.

Якщо у специфікації визначений еквівалент ціни товару (її частини) в доларах США, то сума ціни товару (її частина), яку має сплатити покупець у гривнях України, визначається шляхом множення грошового еквівалента ціни товару (її частини), вираженого в доларах США, що зазначений в специфікаціях, на курс продажу долара США, що склався на міжбанківському валютному ринку України на банківський день, виставлення рахунку, за даними Інтернет-сторінки http://indekx.minfin.com.ua/, а у разі її недоступності або відсутності відповідної інформації на ній, визначається як курс готівкового продажу долару США на початок відповідного дня у банку Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" у м.Києві (п. 2.3. договору).

У п. 2.4. договору сторони досягли згоди, що у разі зміни офіційного курсу гривні до долара США постачальний має право провести перерахунок (дооцінку) вартості поставленого, проте неоплаченого покупцем товару. Вартість товару визначається в специфікаціях, підписаних уповноваженими представниками сторін.

Відповідно до п. 2.5. договору термін оплати: оплата товару проводиться в терміни, які вказані в специфікаціях до даного договору.

Згідно з п. 7.1. договору договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

26.03.2019 між сторонами було підписано специфікацію №1 до договору поставки №ДЛ-К-20-19 від 26.03.2019 на суму 717 144,24 грн.

Згідно з п. 3 специфікації №1 від 26.03.2019 оплата товару здійснюється на умовах 10% х 90%: попередня оплата 10% від загальної вартості товару (еквівалент 2659,04 дол. США, що відповідає 71714,42 грн.) сплачується на розрахунковий рахунок продавця до 01.04.2019. Інша частина 90% загальної вартості товару (еквівалент 23931,40 дол. США, що відповідає 645429,82 грн.) сплачується на розрахунковий рахунок продавця в термін до 15.10.2019; відвантаження товару до 01.05.2019.

24.05.2019 між сторонами було підписано специфікацію №2 до договору поставки №ДЛ-К-20-19 від 26.03.2019 на суму 4 590 грн.

Згідно з п. 3 специфікації №2 від 24.05.2019 оплата товару здійснюється на умовах 10% х 90%: попередня оплата 10% від загальної вартості товару (еквівалент 17,40 дол. США, що відповідає 459 грн.) сплачується на розрахунковий рахунок продавця до 28.05.2019. Інша частина 90% загальної вартості товару (еквівалент 156,57 дол. США, що відповідає 4131 грн.) сплачується на розрахунковий рахунок продавця в термін до 15.10.2019; відвантаження товару до 28.05.2019.

24.06.2019 між сторонами було підписано специфікацію №3 до договору поставки №ДЛ-К-20-19 від 26.03.2019 на суму 4 080,96 грн.

Згідно з п. 3 специфікації №3 від 24.06.2019 оплата товару здійснюється на умовах 10% х 90%: попередня оплата 10% від загальної вартості товару (еквівалент 15,60 дол. США, що відповідає 408,10 грн.) сплачується на розрахунковий рахунок продавця до 26.06.2019. Інша частина 90% загальної вартості товару (еквівалент 140,40 дол. США, що відповідає 3672,86 грн.) сплачується на розрахунковий рахунок продавця в термін до 15.10.2019; відвантаження товару до 26.06.2019.

15.08.2019 між сторонами було підписано специфікацію №4 до договору поставки №ДЛ-К-20-19 від 26.03.2019 на суму 21 327,96 грн.

Згідно з п. 3 специфікації №4 від 15.08.2019 оплата товару здійснюється на умовах: в термін до 01.09.2019; відвантаження товару до 16.08.2019.

03.09.2019 між сторонами було підписано специфікацію №5 до договору поставки №ДЛ-К-20-19 від 26.03.2019 на суму 8 601,60 грн.

Згідно з п. 3 специфікації №5 від 03.09.2019 оплата товару здійснюється на умовах: в термін до 06.09.2019; відвантаження товару до 04.09.2019.

12.09.2019 між сторонами було підписано специфікацію №6 до договору поставки №ДЛ-К-20-19 від 26.03.2019 на суму 18 800,22 грн.

Згідно з п. 3 специфікації №6 від 12.09.2019 оплата товару здійснюється на умовах: в термін до 20.09.2019; відвантаження товару до 13.09.2019.

Специфікації набирають чинності з дати їх підписання та є невід`ємними частинами договору поставки №ДЛ-К-20-19 від 26.03.2019. У всьому іншому, що не передбачено специфікаціями, сторони керуються положеннями договору №ДЛ-К-20-19 від 26.03.2019 (п.п. 6,7 специфікації).

Специфікаціями (додатками) до договору поставки №ДЛ-К-20-19 на умовах товарного кредиту від 26.03.2019 вартість товару до сплати була визначена в гривнях, із зазначенням еквівалента в доларах США.

Специфікації (додатки) до договору поставки №ДЛ-К-20-19 на умовах товарного кредиту від 26.03.2019 підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками товариств.

На виконання умов договору поставки на умовах товарного кредиту №ДЛ-К-20-19 від 26.03.2019 та специфікацій до договору позивач передав відповідачу товар на загальну суму 774 544,98 грн., що підтверджується копіями видаткових накладних №160 від 28.03.2019, № 199 від 04.04.2019, №228 від 09.04.2019, №564 від 29.05.2019, №814 від 25.06.2019, №991 від 15.08.2019, №1077 від 03.09.2019, №1149 від 13.09.2019 (а.с. 15-27).

Видаткові накладні підписані представниками сторін, скріплені печатками підприємств.

Відповідач частково оплатив товар - на суму 416 410,58 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень №1480 від 27.03.2019, №1529 від 27.05.2019, №1610 від 18.08.2019, №1631 від 30.08.2019, №1636 від 04.09.2019, №1652 від 16.09.2019, №18 від 28.10.2019, №25 від 29.10.2019, №46 від 04.11.2019, №56 від 08.11.2019, №78 від 20.11.2019, №1683 від 09.01.2020, №1696 від 24.01.2020 (а.с. 28-40).

У зв`язку із невиконанням відповідачем зобов`язань щодо повного та своєчасного розрахунку за переданий на підставі договору поставки на умовах товарного кредиту №ДЛ-К-20-19 від 26.03.2019 товар, Товариство з обмеженою відповідальністю "Дарлекс-Агро" звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинська аграрна компанія" про стягнення 450 128,06 грн., з них: 358 134,40 грн. заборгованості за переданий на підставі договору поставки на умовах товарного кредиту №ДЛ-К-20-19 від 26.03.2019 товар, 44 025,07 грн. пені, 4 610,84 грн. процентів річних, 537,37 грн. збитків, завданих інфляцією, 37 433,11 грн. штрафу, 387,27 грн. процентів за право користування товарним кредитом, 5 000 грн. витрат на правову допомогу.

Судом апеляційної інстанції враховується, що 05.08.2020 від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог б/н від 03.08.2020, в якій позивач просив стягнути з відповідача 527 509,43 грн., з них: 358 134,40 грн. заборгованості за переданий на підставі договору поставки на умовах товарного кредиту №ДЛ-К-20-19 від 26.03.2019 товар, 71 090,61 грн. пені, 9 513,17 грн. процентів річних, 6 077,85 грн. збитків, завданих інфляцією, 77 306,13 грн. штрафу, 387,27 грн. процентів за право користування товарним кредитом, 5 000 грн. витрат на правову допомогу.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 02.09.2020 у справі №903/178/20 суд прийняв заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, а відтак має місце нова ціна позову - 527 509,43 грн. заборгованості.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги та заперечень викладених у відзиві, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.1 ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За приписами ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Особа, яка звертається до господарського суду з позовом, самостійно обирає спосіб захисту, визначає відповідача, предмет та підстави позову та зазначає у позовній заяві яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов.

Підстава позову - це фактичні обставини на яких ґрунтується вимога позивача.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондується зі способами захисту права, визначеними законом чи договором.

Відповідно до ч.2 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч.7 ст.179 ГК України).

В силу положень ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Приписами ст.629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За своєю правовою природою правовідносини, що склалися між позивачем та відповідачем, є правовідносинами з поставки товару, згідно яких у відповідача, внаслідок передання йому позивачем товару, виник кореспондуючий обов`язок оплатити його.

Відповідно до ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до положень ст.ст. 662, 664 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст. 632 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Як свідчать матеріали справи, 26.03.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дарлекс-Агро" як постачальником та Товариством з обмеженою відповідальністю "Волинська аграрна компанія" як покупцем було укладено договір поставки на умовах товарного кредиту №ДЛ-К-20-19.

У відповідності до п. 2.1. договору ціна товару вказується сторонами в специфікаціях, що є невід`ємною частиною цього договору.

З матеріалів справи вбачається, що сторонами до договору поставки №ДЛ-К-20-19 від 26.03.2019 були підписані специфікація №1 від 26.03.2019, специфікація №2 від 24.05.2019, специфікація №3 від 24.06.2019, специфікація №4 від 15.08.2019, специфікація №5 від 03.09.2019, специфікація №6 від 12.09.2019.

На виконання умов договору поставки на умовах товарного кредиту №ДЛ-К-20-19 від 26.03.2019 та специфікацій до договору позивач передав відповідачу товар на загальну суму 774 544,98 грн., що підтверджується копіями видаткових накладних №160 від 28.03.2019, № 199 від 04.04.2019, №228 від 09.04.2019, №564 від 29.05.2019, №814 від 25.06.2019, №991 від 15.08.2019, №1077 від 03.09.2019, №1149 від 13.09.2019.

Матеріалами справи стверджується, що відповідач оплатив товар частково, а саме на суму 416 410,58 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень №1480 від 27.03.2019, №1529 від 27.05.2019, №1610 від 18.08.2019, №1631 від 30.08.2019, №1636 від 04.09.2019, №1652 від 16.09.2019, №18 від 28.10.2019, №25 від 29.10.2019, №46 від 04.11.2019, №56 від 08.11.2019, №78 від 20.11.2019, №1683 від 09.01.2020, №1696 від 24.01.2020.

Доказів, які б спростовували заборгованість в розмірі 358 134,40 грн., або доказів її оплати, відповідач суду не надав.

Щодо заперечень відповідача, що у специфікаціях передбачена можливість визначення грошового еквівалента ціни товару в іноземній валюті - у доларах США, а тому при обчисленні суми, яку має сплатити відповідач, необхідно перевести сплачені ним суми у гривнях в долари на дату здійснення платежу, колегія суддів враховує наступне.

У відповідності до п. 2.1. договору ціна товару вказується сторонами в специфікаціях, що є невід`ємною частиною цього договору. Сплата ціни товару покупцем здійснюється у гривнях України. Сторони можуть визначити в специфікації грошовий еквівалент ціни товару в іноземній валюті - у доларах США.

Водночас, із змісту специфікацій (п.1) вбачається, що у них визначено еквівалент загальної вартості товару у доларах США, при цьому зазначено, що до оплати вартість товару у гривнях.

Якщо у специфікації визначений еквівалент ціни товару (її частини) в доларах США, то сума ціни товару (її частина), яку має сплатити покупець у гривнях України, визначається шляхом множення грошового еквівалента ціни товару (її частини), вираженого в доларах США, що зазначений в специфікаціях, на курс продажу долара США, що склався на міжбанківському валютному ринку України на банківський день, виставлення рахунку, за даними Інтернет-сторінки http://indekx.minfin.com.ua/, а у разі її недоступності або відсутності відповідної інформації на ній, визначається як курс готівкового продажу долару США на початок відповідного дня у банку Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" у м.Києві (п. 2.3. договору).

У п. 2.4. договору сторони досягли згоди, що у разі зміни офіційного курсу гривні до долара США постачальник має право провести перерахунок (дооцінку) вартості поставленого, проте неоплаченого покупцем товару.

З огляду на зазначене, вірним є висновок суду першої інстанції, що перерахунок вартості поставленого, проте неоплаченого покупцем товару, є виключним правом постачальника та не може бути самостійно перерахований відповідачем, в тому числі на дату здійснення платежу.

Доводи скаржника про те, що ним не здійснено оплату товару за специфікацією №1 від 26.03.2019 в частині поставлених за видатковою накладною №199 від 04.04.2019 двох препаратів, оскільки відповідач мав намір повернути відповідний товар та надсилав неодноразово вимогу до позивача з необхідністю вирішити спірні питання та прислати свого представника для повернення відповідних пестицидів, є безпідставними та не приймаються судом апеляційної інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 4.3 договору унормовано, що у випадку виявлення невідповідності товару по кількості чи якості під час приймання товару, покупець повинен письмово заявити про це постачальнику негайно, шляхом складання акту в якому фіксується виявлена невідповідність товару по кількості чи по якості.

Згідно п.4.7 договору у випадку наявності обґрунтованої претензії щодо якості товару, покупець зобов`язаний протягом 5 (п`яти) робочих днів з дня отримання результатів направити претензію на адресу постачальника.

Відповідно до п. 5.4. договору у випадку поставки товару неналежної якості, що не відповідає вимогам даного договору, постачальник зобов`язаний у строк 10 (десять) днів з моменту визнання підтвердженого факту поставки товару неналежної якості, замінити товар на товар належної якості, а у випадку неможливості заміни повернути покупцю отримані кошти за товар неналежної якості, якщо такі були сплачені покупцем не пізніше 3 днів. У випадку вчасної заміни постачальником поставленого товару, який виявився неналежної якості або повернення відповідних коштів покупцю, штрафні санкції до постачальника та інша відповідальність пов`язана з цим, не застосовується.

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що умовами договору не передбачено повернення товару, без з`ясування можливості його заміни (встановивши підтвердженим факт поставки товару неналежної якості) на товар належної якості і лише у випадку неможливості такої заміни сторони погодили в договорі повернення покупцю отриманих коштів за товар неналежної якості, якщо такі були сплачені покупцем.

Однак, з наданого відповідачем листа №13 від 13.02.2020 не вбачається, що останнім дотримано процедуру виявлення невідповідного товару, а також не надано суду доказів погодження позивачем повернення відповідачу сплачених коштів, щоб надавало суду право зменшити суму заявлених позивачем вимог.

З огляду на встановлене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки відповідачем не виконано зобов`язання за договором поставки №ДЛ-К-20-19 від 26.03.2019 та специфікаціями до договору в повному обсязі, відтак вимога позивача про стягнення з відповідача в сумі 358 134,40 грн. заборгованості є обґрунтованою та підлягає до задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання, згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з приписами частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

У зв`язку із порушенням відповідачем строку оплати товару, визначеного договором поставки №ДЛ-К-20-19 від 26.03.2019 та специфікаціями до договору, позивач, враховуючи заяву про збільшення розміру позовних вимог, просить стягнути з відповідача 71 090,61 грн. пені за період з 16.10.2019 по 03.08.2020; 9513,17 грн. процентів річних за період з 16.10.2019 по 03.08.2020; 6 077,85 грн. збитків, завданих інфляцією, за період з листопада 2019 року по квітень 2020 року; 77 306,13 грн. штрафу за період з 16.10.2019 по 03.08.2020; 387,27 грн. процентів за право користування товарним кредитом.

Згідно із ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши здійснений розрахунок заявленої позивачем до стягнення суми процентів річних за період з 16.10.2019 по 03.08.2020, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що розрахунок є арифметично правильними та відповідає вимогам чинного законодавства, а тому підлягає до стягнення в розмірі 9513,17 гривень.

Щодо стягнення 6 077,85 грн інфляційних втрат за період з листопада 2019 року по квітень 2020 року, колегія суддів апеляційної інстанції враховує наступне.

У відповідності до п. 2.1. договору ціна товару вказується сторонами в специфікаціях, що є невід`ємною частиною цього договору. Сплата ціни товару покупцем здійснюється у гривнях України. Сторони можуть визначити в специфікації грошовий еквівалент ціни товару в іноземній валюті - у доларах США.

Водночас, із змісту специфікацій (п.1) вбачається, що у них визначено еквівалент загальної вартості товару у доларах США, при цьому зазначено, що до оплати вартість товару у гривнях.

Якщо у специфікації визначений еквівалент ціни товару (її частини) в доларах США, то сума ціни товару (її частина), яку має сплатити покупець у гривнях України, визначається шляхом множення грошового еквівалента ціни товару (її частини), вираженого в доларах США, що зазначений в специфікаціях, на курс продажу долара США, що склався на міжбанківському валютному ринку України на банківський день, виставлення рахунку, за даними Інтернет-сторінки http://indekx.minfin.com.ua/, а у разі її недоступності або відсутності відповідної інформації на ній, визначається як курс готівкового продажу долару США на початок відповідного дня у банку Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" у м.Києві (п. 2.3. договору).

Як встановлено нормами Закону № 1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення", індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня.

У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. Наведений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 01.03.2017 у справі № 6-284цс17.

Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.10.2018 року по справі №905/192/18, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.07.2018 року по справі № 761/1617/15-ц.

Враховуючи зміст договірних відносин та правові позиції Верховного Суду, колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції, що інфляційні втрати у даному випадку підлягають до стягнення, оскільки захист майнових інтересів позивача в аспекті ймовірного знецінення грошових коштів внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. Відтак, у задоволенні позову в частині стягнення 6077,85 грн інфляційних втрат за період з листопада 2019 року по квітень 2020 року слід відмовити.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 71 090,61 грн. пені за період з 16.10.2019 по 03.08.2020 та 77306,13 грн. штрафу за період з 16.10.2019 по 03.08.2020.

Відповідно до ч.1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

За умовами ч.ч. 4, 6 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до п. 5.2. договору поставки №ДЛ-К-20-19 від 26.03.2019 сторони досягли згоди, що за порушення строків (термінів) платежів покупець сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 2% на місяць від суми несплаченого платежу та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Сума простроченого платежу визначається ціною товару (її частиною), яку покупець сплатив із запізненням.

В п. 5.3. договору сторони домовились, що згідно п. 6 ст. 232 ГК України позовна давність до вимог про сплату (стягнення) штрафних санкцій (пені), нарахованих відповідно до умов цього договору, становить три роки. Нарахування та сплата штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання за цим договором, не припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Перевіривши правильність здійснення нарахування пені та штрафу, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що розрахунок пені та штрафу є арифметично правильним та відповідає вимогам чинного законодавства та умовам договору.

Водночас, колегією суддів приймається до уваги те, що відповідачем у відзиві на позов та апеляційній скарзі зазначено, що штрафні санкції та неустойка, що склали майже 50% від суми основної заборгованості є значним ступенем покладення на відповідача господарсько-правової відповідальності у всіх можливих її проявах.

Суд враховує, що в силу дії частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України приймається до уваги, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночнимита конкретизуються судом у кожному конкретному випадку.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

При цьому, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 ЦК України).

Також слід зазначити, що за своєю правовою природою штрафні санкції, виконують стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов`язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягується в разі порушення такого зобов`язання.

Водночас, суд зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013.

З огляду на що, оцінивши доводи сторін у цій справі, взявши до уваги обставини, які мають істотне значення в цій справі, ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, зокрема враховуючи, що позивачем частково погашено основну заборгованість за отриманий товар, станом на час розгляду справи борг становить 358134,40 грн, що складає 46,24%, тобто сплачено 53,76%, враховуючи відсутність доказів понесення позивачем збитків в результаті дій відповідача, зважаючи на те, що нарахування та стягнення з відповідача 3% річних відповідальності за прострочення грошового зобов`язання слугує компенсацією позивачеві негативних наслідків, пов`язаних з порушенням відповідачем умов договору, а стягнення з відповідача штрафу та пені в повному обсязі, призведе до невиправданого та надмірного збагачення позивача, а тому виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність передбачених ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України виняткових підстав для застосування дискреційних повноважень суду щодо зменшення заявленого до стягнення розміру штрафу та пені на 50 %, тобто про стягнення з відповідача 35545,31 грн. пені та 38653,07 грн. штрафу.

Аналогічної позиції стосовно застосування приписів ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України дотримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 12.12.2018 у справі № 921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18.

Як вбачається з матеріалів справи, до заяви про збільшення розміру позовних вимог позивач додав розрахунок процентів за право користування товарним кредитом в розмірі 387,27 грн. (а.с. 106).

Відповідно до ст. 694 ЦК України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Пунктом 5 вказаної норми передбачено, що якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

За приписами статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Ця правова норма є спеціальною і поширює свою дію лише на правовідносини, пов`язані з купівлею-продажем товару, або на правовідносини, до яких згідно з чинним законодавством застосовуються положення про купівлю-продаж.

Частиною 3 ст. 692 ЦК України конкретизовано визначений ст. 536 цього Кодексу обов`язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене ст. 625 цього Кодексу право продавця вимагати від покупця сплати 3 % річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У розумінні зазначених норм проценти є не відповідальністю, а платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником. При цьом,у договором може бути встановлено лише інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення. Даний правовий висновок викладений Верховним Судом України у постановах від 12 грудня 2011 року у справі № 07/238-10 (провадження № 3-132гс11), від 24 грудня 2013 року у справі №8/5025/1402/12 (провадження №3-37гс13), від 1 липня 2014 року у справі №5010/1575/2012-20/83 (провадження №3-32гс14), від 1 липня 2014 року у справі №11/5026/1925/2012 (провадження №3-31гс14).

Відповідно до п. 2.6. договору покупець сплачує проценти за право користування товарним кредитом у розмірі 0,05% (в т.ч. ПДВ) від загальної вартості поставленого товару по договору.

За своєю правовою природою проценти за користування чужими грошовими коштами, передбачені п.2.6. договору охоплюються визначенням відсотків річних. Судом стягнуто з відповідача 3% річних, нарахованих на підставі ст.625 ЦК України. При цьому, судом апеляційної інстанції враховується вищевказаний висновок Верховного Суду України, що договором може бути встановлено лише інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.

Зазначене дає можливість дійти висновку про те, що умовами договору передбачено подвійне стягнення відсотків річних за несвоєчасне виконання зобов`язання покупцем, що не узгоджується з приписами ст. 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

З урахуванням викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції, задовольнивши позовні вимоги в частині стягнення процентів за право користування кредитом в розмірі 387,27 грн., нарахованих на підставі п.2.6. договору, допустився помилкового застосування норм матеріального права, відтак рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у стягненні процентів за право користування кредитом в розмірі 387,27 грн.

Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За змістом ч.1, 2 ст.277 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

З огляду на встановлене судом апеляційної інстанції, враховуючи положення статті 275 та статті 277 ГПК України, колегія апеляційного господарського суду приходить до висновку, що суд першої інстанції, допустився неправильного застосування норм матеріального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинська аграрна компанія" підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Волинської області від 04.11.2020 у справі №903/178/20 частковому скасуванню.

Витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог, згідно вимог ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинська аграрна компанія" на рішення Господарського суду Волинської області від 04.11.2020 у справі №903/178/20 - задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Волинської області від 04.11.2020 у справі №903/178/20 - скасувати частково. Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинська аграрна компанія" (44860, Волинська область, Турійський район, с.Озеряни, вул. Шкільна, 21, код ЄДРПОУ 39516106) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дарлекс-Агро" (02068, м.Київ, проспект П.Григоренка, буд. 1, кв. 139, код ЄДРПОУ 40427135):

- 358 134 грн. 40 коп. заборгованості;

- 35 545 грн. 31 коп. пені;

- 38 653 грн. 07 коп. штрафу;

- 9 513 грн. 17 коп. процентів річних;

- 4 938 грн. 03 коп. витрат на професійну правничу допомогу;

- 7 740 грн. 31 коп. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

3. В решті позову відмовити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дарлекс-Агро" (02068, м.Київ, проспект П.Григоренка, буд. 1, кв. 139, код ЄДРПОУ 40427135) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинська аграрна компанія" (44860, Волинська область, Турійський район, с.Озеряни, вул. Шкільна, 21, код ЄДРПОУ 39516106) 139,81 грн витрат зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги.

4. Місцевому господарському суду видати судові накази.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст. ст. 287-291 ГПК України.

6. Справу повернути до Господарського суду Волинської області.

Повний текст постанови складений "03" лютого 2021 р.

Головуючий суддя Розізнана І.В.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Мельник О.В.