Рішення

від 14.01.2021 по справі 910/12458/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.01.2021Справа № 910/12458/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., за участю секретаря судового засідання Бортнюк М.В., розглянув матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю О.С.С.

до Фізичної особи-підприємця Гурка Вадима Сергійовича

про стягнення 1 133 103,27 грн

за участю представників сторін:

від позивача Бершадський О.О. (довіреність № б/н від 18.11.2020, адвокат)

від відповідача Калініч О.О. (адвокат за ордером АР № 1006465 від 24.09.2020)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У серпні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю О.С.С. (надалі - ТОВ О.С.С. , позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Гурка Вадима Сергійовича (далі - ФОП Гурко В.С., відповідач) про стягнення 1 133 103,27 грн.

В обґрунтування поданого ним позову позивач вказав, що на виконання умов укладеного сторонами договору № 1807-1 від 18.07.2019 сплатив на користь відповідача авансовий платіж за роботи (послуги), виконання яких позивач, за його твердженням, у відповідача не замовляв.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду з даним позовом та просив стягнути з відповідача грошові кошти в загальному розмірі 1 133 103,27 грн, з яких: 1 115 499,77 грн - авансовий платіж, 17 603,50 грн - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2020 відкрито провадження у справі № 910/12458/20 та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 24.09.2020.

27.08.2020 до суду надійшло подане відповідачем клопотання про відмову у відкритті провадження у справі, обґрунтоване тим, що у провадженні Господарського суду міста Києва вже є справа № 910/7971/20 зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

18.09.2020 до суду надійшли подані позивачем пояснення щодо вищевказаного клопотання відповідача, в яких позивач вказав, що позовні вимоги про стягнення з відповідача спірних грошових коштів в межах господарської справи № 910/7971/20 були обґрунтовані положеннями ст. 1212 Цивільного кодексу України (повернення безпідставно набутого майна). У подальшому позивачем у справі № 910/7971/20 була подана заява про зміну предмету позову, яка не була прийнята судом до розгляду, тому позивач подав до суду заяву про відмову від позову, в зв`язку з чим судом була винесена ухвала про закриття провадження у справі № 910/7971/20. Враховуючи викладене, позивач вважав відсутніми підстави для задоволення клопотання відповідача про відмову у відкритті провадження у даній справі.

21.09.2020 до суду надійшов поданий відповідачем відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечував правомірність тверджень позивача про те, що спірні грошові кошти є саме авансовим платежем, адже умовами укладеного сторонами договору передбачено, що оплата здійснюється щомісячно на підставі виставлених рахунків, а тому відсутні підстави однозначно стверджувати про те, що за умовами договору сторони передбачили саме попередню оплату. Крім того, не всі спірні рахунки містять призначення платежу передоплата , більшість таких рахунків були виставлені позивачу саме для здійснення щомісячної оплати вже виконаних робіт, як це передбачено умовами договору. Відповідач вказав, що, на його переконання, відсутність будь-яких повідомлень з зауваженнями щодо виконаних відповідачем робіт, а також подальші оплати виконаних робіт, зважаючи на положення п. 3.2 та п. 4.2 укладеного сторонами договору, є свідченням того, що роботи виконувались належним чином і прийняті позивачем без зауважень. З урахуванням викладеного, відповідач вважав заявлені позивачем вимоги необґрунтованими та просив суд у їх задоволенні відмовити.

24.09.2020 суд оголосив протокольну ухвалу про відмову у задоволенні клопотання відповідача про відмову у відкритті провадження у справі та відклав підготовче засідання на 20.10.2020. Відмова у задоволенні вказаного клопотання відповідача була обґрунтована відсутністю передбачених положеннями ст. 175 ГПК України підстав для відмови у відкритті провадження у справі.

07.10.2020 до суду надійшла подана позивачем відповідь на відзив, у якій позивач вказав, що всупереч умовам укладеного сторонами договору відповідач так і не надав позивачу жодних відомостей про вартість послуг, а також не подав на затвердження прайс-лист, ані в електронному, ані у паперовому вигляді, у зв`язку з чим позивач вважав непогодженою таку істотну умову договору як ціна. В свою чергу, позивач не надавав відповідачу жодної заявки на виконання будь-яких послуг за договором, укладеним сторонами. Крім того, позивач вказував, що листування між сторонами здійснювалось, у тому числі, з застосуванням особистої електронної пошти громадянина Шанайца О.П., яка не є офіційною електронною поштою ТОВ О.С.С. . Позивач також вказав, що долучені відповідачем до відзиву первинні бухгалтерські документи не є належними та допустимими доказами у справі, оскільки не містять електронно-цифрових підписів сторін, а тому не відповідають вимогам чинного законодавства про електронний документообіг.

15.10.2020 до суду надійшло подане позивачем клопотання про відкладення розгляду справи.

19.10.2020 до суду надійшли подані відповідачем клопотання про відкладення судового засідання та заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідач надав пояснення та обґрунтування щодо застосування сторонами електронного документообігу та звертав увагу суду на те, що за умовами укладеного сторонами договору саме рахунок є кінцевим первинним документом, а його оплата свідчить про повну згоду з переліком та вартістю виконаних робіт.

20.10.2020 суд оголосив протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів з власної ініціативи та відклав підготовче засідання на 10.11.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.10.2020 викликано представників сторін у наступне підготовче засідання, призначене на 10.11.2020.

09.11.2020 до суду надійшло подане відповідачем клопотання про відкладення судового засідання.

10.11.2020 суд оголосив протокольну ухвалу про задоволення клопотання відповідача та відклав підготовче засідання на 26.11.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.11.2020 викликано відповідача у наступне підготовче засідання, призначене на 26.11.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.11.2020 закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 22.12.2020.

22.12.2020 судом оголошено перерву у судовому засіданні до 14.01.2021.

У судовому засіданні 14.01.2021 позивач заявлені ним позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вважав їх необґрунтованими та безпідставними, просив суд у задоволенні позову відмовити.

Зважаючи на відсутність підстав для відкладення розгляду справи та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору, суд вважав за можливе розглянути справу по суті.

У судовому засіданні 14.01.2021 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

18.07.2019 між ФОП Гурком В.С. (як виконавцем) та ТОВ О.С.С. (як замовником) був укладений договір № 1807-1 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 вищевказаного договору виконавець зобов`язаний по заявкам замовника проводити аудит, розробляти маркетинг стратегії, розробляти програмне забезпечення для проекту замовника, а також забезпечувати технічну підтримку ресурсу замовника.

Згідно з п. 1.2 договору перелік робіт, що виконуються, та термін їх виконання визначається в заявках замовника та відображається у звітах виконавця та актах приймання-передачі виконаних робіт.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що для цілей бухгалтерського і податкового обліку сторони складають акти приймання-передачі виконаних робіт.

Протягом трьох календарних днів з моменту отримання звіту виконавця замовник зобов`язаний перевірити результат роботи та повідомити виконавцю зауваження (п. 3.2 договору).

У п. 4.1 договору сторони передбачили, що роботи оплачуються щомісяця шляхом перерахування замовником грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця на підставі виставлених виконавцем рахунків (інвойсів), протягом трьох днів з моменту затвердження звіту виконавця. Інвойс відправляється замовнику в електронному вигляді на адресу електронно пошти, вказану у реквізитах договору.

Відповідно до п. 4.2 договору вартість робіт виконавця визначається на підставі чинного прайс-листа і звіту виконавця та фіксується в рахунках, що виставляються. Валюта платежу - гривня (UAH). Оплата замовником виставленого рахунку свідчить про повну згоду замовника з переліком і вартістю виконаних робіт, зазначеним в рахунку.

Згідно з п. 9.1 договору сторони визнають юридичну силу документів, складених в електронній формі (заявок, повідомлень, рахунків, актів, угод, листів та ін.), які направляються електронною поштою за вказаними в договорі реквізитами, якщо можливо достовірно встановити, що документ походить від сторони договору.

Пунктом 9.2 договору передбачено, що сторони дійшли згоди керуватися умовами про електронний документообіг та електронні взаємодії, викладеними нижче:

- заявки, повідомлення, рахунки складаються в письмовому вигляді у формі електронного документу і не оформляються на паперових носіях;

- будь-яке юридично значиме повідомлення (рахунок, акт, комерційна пропозиція, лист, повідомлення та ін.), спрямоване на адресу іншої сторони, вважається отриманим іншою стороною тільки в разі направлення цією стороною відповідного повідомлення в якості підтвердження отримання такого листа або документа. В іншому випадку повідомлення (лист або документ) вважається неодержаним, не має юридичних наслідків для адресата;

- відповідно до угоди про електронний документообіг сторони використовують прості електронні підписи, підписом для кожної із сторін є унікальна адреса електронної пошти (логін і пароль облікового запису поштового сервісу);

- сторони виходять з того, що електронне повідомлення, спрямоване з електронної поштової адреси сторони, висловлює щире волевиявлення сторони і намір зробити висновок, змінити або припинити операцію - відповідно до значення тої чи іншої дії, визначеної договором;

- перевірка справжності та достовірності повідомлення, що виходить від сторони, здійснюється шляхом звірення адреси відправника з адресою, зазначеною замовником або виконавцем в цьому договорі в якості контактного реквізиту;

- кожна зі сторін має забезпечити збереження даних свого облікового запису електронної пошти та недоступність їх третім особам;

- у разі необхідності належним доказом підписання відповідних документів є роздруківки електронних повідомлень, завірені стороною, яка роздрукувала.

Судом встановлено, що відповідач склав та направив позивачу на його електронну пошту, зазначену серед реквізитів у договорі , наступні рахунки на передоплату, а також на оплату за роботи та послуги по договору № 1807-1 від 18.07.2019 на загальну суму 1 442 476,57 грн:

- № 01/2019 від 18.07.2019 на суму 82 057,00 грн;

- № 02/2019 від 22.08.2019 на суму 236 250,00 грн;

- № 03/2019 від 22.08.2019 на суму 131 250,00 грн;

- № 04/2019 від 26.09.2019 на суму 76 456,80 грн;

- № 06/2019 від 08.10.2019 на суму 244 919,77 грн;

- № 06/2019 від 11.11.2019 на суму 387 719,00 грн;

- № 07/2019 від 02.12.2019 на суму 283 824,00 грн.

Позивач, у свою чергу, вищевказані рахунки оплатив частково на суму 1 442 419,57 грн, що підтверджується платіжними дорученнями:

- № 1535 від 19.07.2019 на суму 82 000,00 грн;

- № 1585 від 23.08.2019 на суму 131 250,00 грн;

- № 1586 від 23.08.2019 на суму 236 250,00 грн;

- № 1654 від 02.10.2019 на суму 76 456,80 грн;

- № 1680 від 16.10.2019 на суму 244 919,77 грн;

- № 1735 від 15.11.2019 на суму 387 719,00 грн;

- № 1782 від 10.12.2019 на суму 283 824,00 грн.

При цьому сторонами були підписані та засвідчені печатками лише два акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) на загальну суму 326 976,77 грн, а саме:

- акт № 2208/01 від 22.08.2019 на суму 82 057,00 грн.

- акт № 0810/02 від 08.10.2019 на суму 244 919,77 грн;

Таким чином, матеріали справи свідчать, що сторонами не складено та не погоджено акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) на загальну суму 1 115 442,80 грн.

Проте ТОВ О.С.С , звертаючись до суду з даним позовом, стверджувало про те, що сплачена ним сума передоплати, не підтверджена відповідними актами, становить 1 115 499,77 грн, а тому просив стягнути з відповідача авансовий платіж саме в такому розмірі. Обґрунтовуючи правомірність такої вимоги позивач зазначав, що не замовляв у відповідача виконання оплачених послуг.

У свою чергу, ФОП Гурко В.С., заперечуючи проти правомірності заявлених Товариством позовних вимог, вказував, що:

- визначення позивачем спірних грошових коштів саме як попередньої оплати (авансового платежу) не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки умовами укладеного сторонами договору не передбачено здійснення саме авансових платежів, проте вказано, що оплата здійснюється щомісячно на підставі виставлених рахунків, а тому відсутні підстави однозначно стверджувати про те, що за умовами договору сторони передбачили попередню оплату;

- не всі спірні рахунки містять призначення платежу передоплата , більшість таких рахунків були виставлені позивачу саме для здійснення щомісячної оплати вже виконаних робіт, як це передбачено умовами договору, що спростовує твердження позивача по те, що сплачені ним на користь відповідача грошові кошти є саме авансовим платежем;

- відповідачем систематично направлялись на електронну адресу позивача звіти, специфікації та акти приймання-передачі виконаних робіт у порядку, встановленому розділом 9 укладеного сторонами договору щодо електронного документообігу між сторонами, що і засвідчує факт погодження сторонами переліку робіт, їх вартості, строку виконання робіт та інших умов договору;

- відсутність будь-яких повідомлень з зауваженнями щодо виконаних відповідачем робіт, а також подальші оплати виконаних робіт, з урахуванням положень п. 3.2 та п. 4.2 укладеного сторонами договору, є свідченням того, що роботи виконувались належним чином і прийняті позивачем без зауважень;

- сторони визначили в договорі умови електронного документообігу, а тому підписання будь-яких документів у паперовому вигляді було необов`язковим. Відповідач підписував деякі акти виконаних робіт лише на прохання позивача, у зв`язку з тим, що, як стверджував останній, йому це було необхідним для ведення бухгалтерського обліку. Тому на деяких рахунках міститься факсимільний підпис відповідача, а інші документи не підписувались, адже сам факт надсилання їх відповідачем в електронному вигляді та факт систематичної оплати позивачем виконаних робіт/наданих послуг свідчили про виконання кожною із сторін своїх зобов`язань за договором.

Розглядаючи даний спір та вирішуючи його по суті, оцінюючи правомірність вимог позивача та обґрунтованість заперечень відповідача, суд керувався таким.

За приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 7 вказаної статті, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Судом раніше встановлено, що за умовами п. 3.2 та п. 4.2 укладеного сторонами договору на позивача, як замовника, покладений обов`язок перевірити результат роботи та повідомити відповідачу, як виконавцю, свої зауваження. Водночас, оплата замовником виставленого рахунку свідчить про повну згоду замовника з переліком і вартістю виконаних робіт, зазначеним в рахунку.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що позивач висловлював відповідачу будь-які заперечення щодо переліку або обсягу наданих послуг чи свою незгоду щодо вартості таких послуг, у тому числі з посиланнями на відсутність прайс-листа.

Натомість матеріали справи свідчать, що оплата рахунків № 02/2019 від 22.08.2019 на суму 236 250,00 грн; № 03/2019 від 22.08.2019 на суму 131 250,00 грн; № 04/2019 від 26.09.2019 на суму 76 456,80 грн; № 06/2019 від 11.11.2019 на суму 387 719,00 грн та № 07/2019 від 02.12.2019 на суму 283 824,00 грн, щодо яких не були складені та підписані акти виконаних робіт (наданих послуг), були оплачені позивачем платіжними дорученнями № 1585 від 23.08.2019 на суму 131 250,00 грн; № 1586 від 23.08.2019 на суму 236 250,00 грн; № 1654 від 02.10.2019 на суму 76 456,80 грн; № 1735 від 15.11.2019 на суму 387 719,00 грн; № 1782 від 10.12.2019 на суму 283 824,00 грн.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що сума сплачених позивачем грошових коштів за переліченими платіжними дорученнями точно відповідала сумі відповідного рахунку, виставленого відповідачем.

Викладене, з урахуванням п. 4.2 договору, на переконання суду, свідчить про прийняття позивачем послуг, наданих відповідачем.

Суд зазначає, що приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України на кожну зі сторін покладений обов`язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, такими засобами, як письмові, речові електронні докази.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України).

Крім того, докази, надані стороною спору на підтвердження своїх вимог або заперечень, повинні відповідати критеріям належності, допустимості, достовірності та достатності, встановленим ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України.

Так, положеннями ст. 76 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає в тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З урахуванням викладеного, беручи до уваги положення п. 4.2 (щодо того, що оплата замовником виставленого рахунку свідчить про повну згоду замовника з переліком і вартістю виконаних робіт, зазначеним в рахунку), положення розділу 9 (щодо електронного документообігу) укладеного сторонами договору, а також зважаючи на відсутність доказів про наявність у позивача заперечень щодо обсягу наданих послуг на момент їх оплати, суд дійшов висновку про те, що позивач прийняв послуги, погодив їх обсяг і перелік, а також вартість.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заявленої ТОВ О.С.С. позовної вимоги про стягнення з відповідача авансового платежу в розмірі 1 115 499,77 грн.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 17 603,50 грн.

Суд вказує, що вимога про стягнення 3% річних є похідною від вимоги про стягнення основного боргу (в даному випадку авансового платежу в розмірі 1 115 499,77 грн), а оскільки у задоволенні основної вимоги про стягнення авансового платежу судом відмовлено, то похідна вимога про стягнення 3% річних задоволенню також не підлягає.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України , § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача та відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з п.п. 17.5 пункту 17 розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано 03.02.2021.

Суддя О.Г. Удалова