Постанова

від 21.01.2021 по справі 910/9397/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/9397/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Дроботової Т.Б., Чумака Ю.Я.

за участю секретаря судового засідання - Дерлі І.І.,

за участю представників сторін:

позивача - Сергеєв Д.С.,

відповідача-1 - Кармазін Ю.А.,

відповідача-2 - не з`явився,

третіх осіб - ОСОБА_1 (особисто), ОСОБА_2 (особисто) та його представник Варишко П.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Громадської організації "Інститут Права і Суспільства", ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2020 (судді: Тарасенко К.В. (головуючий), Іоннікова І.А., Разіна Т.І.)

за позовом Компанії Айсію Холдінгз Лімітед (ICU Holdings Limited)

до: 1. Громадської організації "Інститут Права і Суспільства",

2. Товариства з обмеженою відповідальністю Інформаційне агентство "Українські Новини"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1:

1. ОСОБА_1 ,

2. ОСОБА_2 ,

3. ОСОБА_3 ,

4. ОСОБА_4 ,

5. ОСОБА_5 ,

6. ОСОБА_6 ,

7. ОСОБА_7 ,

8. Товариство з обмеженою відповідальністю "Інформаційне агентство "Українська правда",

9. Інтернет портал "Гордон",

10. Центр розслідування корупції та організованої злочинності (OCCRP)

про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Компанія Айсію Холдінгз Лімітед (ICU Holdings Limited) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Громадської організації "Інститут Права і Суспільства", Товариства з обмеженою відповідальністю Інформаційне агентство "Українські Новини", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Товариство з обмеженою відповідальністю "Інформаційне агентство "Українська правда", Інтернет портал "Гордон", Товариство з обмеженою відповідальністю "Інформаційне агентство "Українська правда", Інтернет портал "Гордон", Центр розслідування корупції та організованої злочинності (OCCRP) про захист ділової репутації, в якому (з урахуванням заяви б/н від 17.10.2018) просила:

1. Визнати недостовірною інформацію наступного змісту:

- "Метою надання послуг Broidy Capital Management, LLC є надання регулярних політичних та фінансових аналізів, політичну підтримку, інвестиційний консалтинг, управління коштами для Компанії та її філіалів, включаючи та не обмежуючись ІСU Ноlding Ltd і ВТБ Банк та його філії";

- "Пан ОСОБА_9 ... , який уклав угоди з пані ОСОБА_8 , з ІСU", поширену Громадською організацією " Інститут права та суспільства" на Прес-конференції на тему "Українська фінансова корупція: міжнародні виклики та небезпеки ", що відбулася ІНФОРМАЦІЯ_2 , та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інформаційне агентство "Українська правда" в мережі Інтернет на веб-сайті https://ukranews.com/.

2. Визнати недостовірною інформацію наступного змісту:

- "Вгоіdу Саріtаl Маnаgement надає консультаційні послуги компанії Quillas Equities і її філіям, до яких відноситься компанія ОСОБА_8 Іnvestment Саріtal Ukraine (ICU) і ВТБ Банк";

- "У консультаційній угоді йдеться, що ОСОБА_9 повинен надавати оцінку політичної та економічної ситуації в США і захищати інтереси компаній ІСU і ВТБ перед політиками і інституціями США";

- "Фактично, компанія ОСОБА_8 мала співпрацювати з патологічним шахраєм, в котрого є стаж дачі хабарів посадовцям", поширену Громадською організацією "Інститут права та суспільства" в мережі Інтернет на веб-сторінці https://ils.ooo/.

3. Зобов`язати Громадську організацію "Інститут права та суспільства" спростувати недостовірну інформацію у той самий спосіб, в який вона була поширена, а саме:

3.1. шляхом публікації на веб-сайті http://ils.ooo/ резолютивної частини рішення суду з цієї справи, яка має бути набрана тим самим шрифтом, що і поширена недостовірна інформація, та розміщена під заголовком "Спростування недостовірної інформації щодо АЙСІЮ ХОЛДІНГЗ ЛІМІТЕД [ICU HOLDINGS LIMITED]" з тривалістю відображення такого повідомлення не менше одного року з моменту його опублікування;

3.2. шляхом скликання Прес-конференції в прес-центрі Товариства з обмеженою відповідальністю "Інформаційне агентство "Українська правда" та оприлюднення на такій Прес-конференції резолютивної частини рішення суду з цієї справи.

4. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Інформаційне агентство "Українська правда" спростувати недостовірну інформацію, а саме:

4.1. шляхом публікації на веб-сайті https://ukranews.com/ резолютивної частина рішення суду з цієї справи, розміщене під заголовком "Спростування недостовірної інформації щодо АЙСІЮ ХОЛДІНГЗ ЛІМІТЕД [ICU HOLDINGS LIMITED]" з тривалістю відображення такого повідомлення не менше одного року з моменту його опублікування;

4.2. шляхом публікації на веб-сайті https://ukranews.com/ відеозапису Прес-конференції Громадської організації "Інститут права та суспільства", на якій оприлюднено резолютивну частину рішення суду з цієї справи".

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28.01.2018 на Прес-конференції Громадською організацією "Інститут Права і Суспільства" поширено недостовірну інформації, яка стосується Позивача та завдає шкоди його особистим немайновим правам, зокрема право на недоторканість ділової репутації.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.02.2020 у справі №910/9397/18 відмовлено у задоволенні позову.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що вся інформація, що була озвучена на Прес-конференції та викладена в Правовому висновку, носить тільки оціночний характер з огляду на використання мовно-стилістичних засобів (вживання, гіпербол, алегорій, сатири), а тому за розповсюдження такої інформації суд не може притягувати до відповідальності.

Крім того, суд вказав, що фактично Позивач подав цей позов в інтересах публічних осіб, які не є стороною по справі.

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2020 у справі №910/9397/18 скасовано вищезазначене судове рішення та прийнято нове, яким позов задоволено у повному обсязі щодо спростування недостовірної інформації зміст якої викладено у резолютивній частині постанови.

Апеляційна інстанція дійшла висновку, що на Прес-конференції, яка є предметом спору, та на сайті Відповідача-1 було поширено інформацію яка стосується саме Позивача, інформація озвучена на Прес-конференції була виражена у формі тверджень, а не оціночних суджень і є недостовірною.

Також суд вказав на те, що оскільки Відповідачі поширювали інформацію не посилаючись на інформаційні агентства чи засоби масової інформації як на джерела її отримання, для суті даного спору не важливо, чи є Відповідачі першоджерелом поширення відповідної інформації, оскільки зі змісту самої Прес-конференції вбачається, що як джерело відомостей Відповідач-1 вказує документи, які, нібито, у нього були в наявності, і подає відповідну інформацію як фактичні дані, а тому саме Відповідачі при розгляді даного спору мали підтвердити достовірність поширеної інформації, а у випадку не підтвердження її належними та допустимими доказами у Відповідачів виникає обов`язок на її спростування.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та позиція інших учасників

3.1. У касаційній скарзі Громадська організація "Інститут Права і Суспільства", ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просять скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.

Вимоги скарги обґрунтовані неврахуванням господарським судом апеляційної інстанції висновків у подібних правовідносинах щодо застосування положень статей 94 та 277 Цивільного кодексу України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі №904/4494/18 та постановах Верховного Суду у справах №№910/5117/17, 925/595/17 та 910/15148/17; застосування положень статей 2, 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, викладених у постанові Верховного Суду від 10.07.2018 у справі №910/1514/17 щодо обов`язку доведення належними доказами обставин саме Позивачем, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Також скаржники посилаються на те, що висновки апеляційної інстанції базуються виключно на суб`єктивній позиції Позивача, а не належних, допустимих і достовірних доказах, які містяться в матеріалах справи.

3.2. За своїми ознаками у контексті підстав касаційного оскарження судових рішень доводи скаржників фактично ґрунтуються на підставах, правове регулювання яких визначено пунктами 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційної інстанції - без змін з підстав її законності та обґрунтованості.

4. Обставини встановлені судами

4.1. 25.01.2019 Громадською організацією "Інститут права та суспільства" було проведено Прес-конференцію на тему: "Українська фінансова корупція: міжнародні виклики та небезпеки". Даний захід був проведений на платформі Товариства з обмеженою відповідальністю "Інформаційне агентство "Українські новини", що співпадає з метою та цілями, визначеними в статуті Громадської організації "Інститут Права та Суспільства".

4.2. На початку Прес-конференції президентом Відповідача-1 ОСОБА_1 було зазначено, що її представляв (проводив) "колектив "Інституту права та суспільства" в. 55 сек. запису Прес-конференції). Присутніми були: ОСОБА_1 (президент "Інституту права та суспільства"), ОСОБА_2 (віце-президент "Інституту права та суспільства") та ОСОБА_3 (віце-президент "Інституту права та суспільства").

4.3. За повідомленням президента Відповідача-1, підставою для Прес-конференції є Правовий висновок Інституту (3 хв. 39 сек. запису Прес-конференції). Текст такого Правового висновку міститься в мережі Інтернет за посиланням htpp://ils.ooo/ua/proekti/20-pravoviy-visnovok-schodo-finansovoi-koruptsii-v-ukraini/.

4.4. За результатами проведення Прес-конференції на електронній сторінці Відповідача-1 розміщено відповідну новину.

4.5. Громадською організацією "Інститут Права і Суспільства" на Прес-конференції на тему " Українська фінансова корупція: міжнародні виклики та небезпеки ", що відбулася 25.01.2018 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інформаційне агентство "Українські Новини" було оприлюднено наступні тези:

"Метою надання послуг Broidy Capital Management, LLC, є надання регулярних політичних та фінансових аналізів, політичну підтримку, інвестиційний консалтинг, управління коштами для Компанії та її філіалів, включаючи та не обмежуючись ICU Holding Ltd і ВТБ Банк та його філії";

"Пан ОСОБА_9 ... , який уклав угоди з пані ОСОБА_8, з ICU".

4.6. Крім того, Громадською організацією "Інститут Права і Суспільства" в мережі Інтернет на веб-сторінці http://ils.ooo/ було поширено наступну інформацію:

"Broidy Capital Management надає консультаційні послуги компанії Quillas Equities і її філіям, до яких відноситься компанія ОСОБА_8 Investment Capital Ukraine (ICU) і ВТБ Банк";

"У консультаційній угоді йдеться, що ОСОБА_9 повинен надавати оцінку політичної та економічної ситуації в США і захищати інтереси компаній ICU і ВТБ перед політиками і інституціями США";

"Фактично, компанія ОСОБА_8 мала співпрацювати з паталогічним шахраєм, в котрого є стаж дачі хабарів посадовцям".

4.7. За результатом аналізу відеозапису Прес-конференції та слайдів, які демонструвались під час її проведення, судом апеляційної інстанції встановлено, що озвучена Відповідачем-1 інформація дає змогу ідентифікувати саме Позивача.

5. Розгляд справи Верховним Судом

5.1. Ухвалою Верховного Суду від 16.09.2020 вищезазначену касаційну скаргу залишено без руху та встановлено скаржнику строк для усунення її недоліків.

5.2. У зв`язку з відпусткою судді Вронської Г.О. автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/9397/18 визначено колегію суддів у складі: Зуєва В.А. (головуючого), Дроботової Т.Б., Чумака Ю.Я., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.10.2020.

5.3. Ухвалою Верховного Суду від 16.10.2020 відкрито касаційне провадження та визначено дату проведення судового засідання.

5.4. В судовому засіданні 19.11.2020 в порядку приписів статті 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 10.12.2020.

Водночас призначене на 10.12.2020 судове засідання не відбулося у зв`язку з перебуванням судді-доповідача Зуєва В.А. на лікарняному з 07.12.2020 до 23.12.2020 включно.

5.5. Ухвалою Верховного Суду від 24.12.2020 визначено дату та час проведення наступного судового засідання у цій справі.

5.6. Ураховуючи зазначене, справа розглядається Верховним Судом у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, судова колегія вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

6.2. Відповідно до статті 91 Цивільного кодексу України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

6.3. За положеннями статті 94 Цивільного кодексу України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.

6.4. Згідно із статтею 1 Закону України "Про інформацію", приписи якої кореспондуються з частиною першою статті 200 Цивільного кодексу України, під інформацією розуміються будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді, під документом - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі.

6.5. Відповідно до статті 5 Закону України "Про інформацію" кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

6.6. Право на інформацію охороняється законом. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію (частини перша, друга статті 7 Закону України "Про інформацію").

6.7. Згідно із статтею 201 Цивільного кодексу України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі, ділова репутація, ім`я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

6.8. Частиною четвертою статті 32 Конституції України передбачено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

6.9. За змістом частини першої статті 91 Цивільного кодексу України право на спростування недостовірної інформації, передбачене статтею 277 Цивільного кодексу України, належить не лише фізичним, але й юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, яка порушує право на ділову репутацію юридичної особи.

6.10. При цьому слід враховувати такі відмінності: а) при спростуванні поширена інформація визнається недостовірною, а при реалізації права на відповідь - особа має право на висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та обставин порушення особистого немайнового права без визнання її недостовірною; б) спростовує недостовірну інформацію особа, яка її поширила, а відповідь дає особа, стосовно якої поширено інформацію.

6.11. При розгляді справ зазначеної категорії необхідно враховувати, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

6.12. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

6.13. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

6.14. Негативною необхідно вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

6.15. Відповідно до частин першої, другої статті 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

6.16. Судження - це те саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

6.17. У свою чергу фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

6.18. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

6.19. Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі - Конвенція), згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

6.20. Статтею 10 Конвенції визначено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

6.21. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі "Карпюк та інші проти України" від 06.10.2015) свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки "інформації" чи "ідей", які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає "демократичного суспільства" (рішення у справі "Карпюк та інші проти України" від 06.10.2015).

6.22. У рішенні ЄСПЛ від 28.03.2013 у справі "Нова газета" та Бородянський проти Росії" Суд наголосив, що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.

ЄСПЛ також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: І) факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; 3) посилання на незалежне дослідження.

6.23. Системний аналіз зазначених норм права з урахуванням релевантної практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав. Недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію особи, може бути визнана лише інформація, що є фактичним твердженням, а не оціночним судженням.

6.24. Тобто, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати.

6.25. Таким чином, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, необхідно визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

6.26. Так, за результатом пошуку у Віртуальному Інтегрованому Реєстрі Загальної Нормативної Інформаційної Мережі [Virtual Integrated Registry Regulatory General Information Network(VIRRGIN)] на Британських Віргінських Островах , апеляційним господарським судом з`ясовано, що єдиною компанію у назві якої вживаються слова "АйСіЮ" (ICU) та "Холдінгз" є саме АЙСІЮ ХОЛДІНГЗ ЛІМІТЕД, або англійською - ICU HOLDINGS LIMITED.

6.27. Також досліджуючи відеозапис Прес-конференції, апеляційною інстанцією встановлено, що на слайдах, які демонструвались під час її проведення міститься напис "ICU".

6.28. Крім того, за висновками апеляційного господарського суду та обставина, що Відповідач-1 протягом Прес-конференції не використав точну назву Позивача, зокрема зазначаючи "ICU Holding Ltd" замість "ICU Holdings Limited", не свідчить, що мова йшла про іншу особу, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували існування компанії "ICU Holding Ltd" відмінної від Позивача.

За таких обставин, апеляційна інстанція дійшла висновку, що озвучена Відповідачем-1 інформація дає змогу ідентифікувати саме Позивача.

6.29. При цьому, проаналізувавши положення вищезазначеного законодавства та дослідивши форму доповіді на Прес-конференції, апеляційна інстанція дійшла висновку, що оскаржувана Позивачем інформація подавалась не у формі оціночних суджень, а у формі тверджень, оскільки особи які діяли від імені Відповідача-1 стверджували (оспорюваним висловлюванням передували фрази: "Зібрані та вивчені документи…", "Нами було виявлено…", "Експертам вдалось відслідкувати…", "Ми тримаємо в руках угоди…", "В угоді, яку ми тримаємо зараз, яка в нас є, яку ми надаємо і надамо для подальших розслідувань…"), що у них є документ (Консультаційна угода від 12.06.2014), який підтверджує певні обставини без наведення джерел отриманої інформації та відомостей на підтвердження реальності укладення відповідної угоди.

Судом апеляційної інстанції також зауважено, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували фактичні обставини існування Консультаційної угоди від 12.06.2014.

6.30. Отже, з огляду на те, що поширена інформація є твердженням про факти, яких не існувало, оскільки останні не були підтверджені, за висновком апеляційного суду оспорювана Позивачем інформація підлягає спростуванню. При цьому, той факт, що недостовірна інформація поширювалась у контексті, де також згадувались особи, які можуть бути віднесені до публічних, не перешкоджає захисту ділової репутації Позивача, який не є ані публічною, ані посадовою особою.

Судова колегія враховує, що Позивачем оскаржується лише та частина інформації, яка стосується безпосередньо нього. При цьому, ним не оскаржуються висновки, які були під час самої Прес-конференції, яка була більш значною за обсягом та за характером її проведення дійсно могли мати оціночні судження, алегорії.

6.31. Відповідно до частини сьомої статті 277 Цивільного кодексу України спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

6.32. Згідно із статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

6.33. Частиною першою статті 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

6.34. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (частина перша статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

6.35. Згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

6.36. Враховуючи наведене, апеляційна інстанція, на підставі належним чином оцінених доказів, врахувавши зміст поширеної інформації щодо Позивача в її системному зв`язку з фактичними обставинами справи, мотивовано відхиливши доводи скаржників про те, що спірна інформація не стосується Позивача, дійшла обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

6.37. Посилання заявників касаційної скарги на те, що судом апеляційної інстанції не враховані правові висновки, які викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі №904/4494/18 та у постановах Верховного Суду у справах №№910/5117/17, 925/595/17 та 910/15148/17 спростовуються з огляду на таке.

Так, у зазначених постановах Верховного Суду сформовано правову позицію про те, що підставою для задоволення позову у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи є сукупність усіх обставин юридичного складу правопорушення, а саме: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б однієї особи у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Отже, за змістом наведених правових позицій Верховного Суду, на суди покладається обов`язок проаналізувати та встановити усі зазначені елементи, які формують склад правопорушення у справах про визнання поширеної інформації недостовірною та її спростування.

Так, у справі №904/4494/18 Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками судів попередніх інстанцій про те, що матеріалами справи підтверджується розповсюдження відповідачем недостовірної інформації щодо діяльності позивача, що є підставою для задоволення відповідних позовних вимог останнього.

Натомість у справах №№910/5117/17, 925/595/17 та 910/15148/17 відмова у задоволені позову зумовлена недоведеністю сукупності обставин, які становлять склад правопорушення у справах про визнання поширеної інформації недостовірною та її спростування.

Водночас, у справі, яка переглядається (№910/9397/18), судом апеляційної інстанції встановлено у повному обсязі сукупність вищезазначених обставин, які становлять склад правопорушення необхідних для задоволення позову про спростування недостовірної інформації.

6.38. В такий спосіб доводи скаржників, які наведені в касаційній скарзі безпосередньо пов`язані із встановленням фактичних обставин справи та оцінкою доказів у ній, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним. Тому пов`язані з наведеним аргументи скаржників не можуть бути прийняті судовою колегією Верховного Суду.

Саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваного рішення апеляційної інстанції, оскільки згідно з імперативними приписами частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.39. ЄСПЛ неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими ЄСПЛ у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Відповідно до статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

7.2. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України).

7.3. Згідно із статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

7.4. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

7.5. За змістом частини першої статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 309 Господарського процесуального кодексу України).

7.6. Верховний Суд, переглянувши оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для її зміни чи скасування.

8. Розподіл судових витрат

8.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Громадської організації "Інститут Права і Суспільства", ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2020 у справі №910/9397/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Зуєв Судді Т. Б. Дроботова Ю. Я. Чумак