Ухвала

від 02.02.2021 по справі 910/18394/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

02 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 910/18394/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Бенедисюка І.М. і Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання - Шевчик О.Ю.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Старт-Н",

представник позивача - Раскевич Є.Л., адвокат (ордер від 02.02.2021 № 1030511),

відповідач - акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк",

представник відповідача - Фурманчук О.І., адвокат (довіреність від 09.06.2020 б/н),

третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю ""Масбен",

представник третьої особи - не з`явився,

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Старт-Н"

на рішення господарського суду міста Києва від 02.07.2020 (головуючий суддя Удалова О.Г.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2020 (головуючий Владимиренко С.В., судді: Корсак В.А. і Ходаківська І.П.)

у справі № 910/18394/19

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Старт-Н" (далі - Товариство)

до акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (далі - Банк)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю "Масбен" (далі - ТОВ "Масбен"),

про визнання договору недійсним.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Банка за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ТОВ "Масбен", про визнання недійсним договору поруки від 26.10.2016 № 4М15105И/П (далі - Договір), укладеного Товариством та Банком.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Договір був укладений Товариством під впливом обману, у зв`язку з чим наявні підстави для визнання вказаного договору недійсним відповідно до частини першої статті 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.07.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2020, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані недоведеністю Товариством тих обставин, на які воно посилалось в обґрунтування своїх вимог, зокрема належними та допустимими доказами не доведено наявності умов, які є обов`язковими для визнання Договору недійсним на підставі статті 230 ЦК України.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Товариство звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на те, що судами прийнято оскаржувані рішення без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, в оскаржуваній постанові не врахував висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 14.01.2019 у справі № 308/12128/15-ц щодо застосування положень статті 230 ЦК України у подібних правовідносинах.

Банк та ТОВ "Масбен" відзиви на касаційну скаргу не подали.

Перевіривши матеріали справи та касаційної скарги, Касаційний господарський суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження з огляду на таке.

За приписами пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Товариство у касаційній скарзі посилається на те, що суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, в оскаржуваній постанові не врахував висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 14.01.2019 у справі № 308/12128/15-ц щодо застосування положень статті 230 ЦК України у подібних правовідносинах.

Так у справі № 308/12128/15-ц Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що договір купівлі-продажу вчинений внаслідок введення позивача в оману. При цьому судами враховано, що позивач є особою похилого віку, має вади зору, особисто не могла прочитати текст договору і договір нотаріусом не зачитувався, продавати квартиру у неї наміру не було, а кошти за договором не отримувала, тому відповідач під час укладення договору купівлі-продажу, не ознайомивши позивача з його текстом, ввела позивача в оману шляхом замовчування. Встановлені судами обставини дали підстави вважати, що дії відповідача під час укладання спірного кредитного договору суперечили волевиявленню позивача, що свідчить про умисел у таких діях відповідача, спрямовані на введення особи похилого віку в оману.

Водночас у даній справі № 910/18394/19 судами встановлено, що в обґрунтування позовних вимог Товариство зазначало, що оспорюваний Договір та Кредитний договір від 26.10.2016 № 4С16093Г були укладені ним у межах участі у процедурі трансформації кредитного портфеля Банка, яка, за твердженнями представника Банку, була ініційована Національним банком України. Вказана процедура трансформації передбачала переведення існуючого кредитного портфеля, що належить Банку, на компанії, які мають реальні та прозорі джерела походження прибутків, при цьому зазначені кредитні зобов`язання боржників, як зазначав Банк, були забезпечені надзвичайно ліквідними активами, вартість яких значно перевищує боргові зобов`язання за кредитами. Після виконання зобов`язання за Договором поруки позивач сподівався отримати право власності на активи, якими були забезпечені зобов`язання боржника (ТОВ "Масбен") перед Банком, і вигідно їх реалізувати, що дозволило б Товариству отримати прибуток. Однак, Банк не передав Товариству документи, що підтверджують зобов`язання боржника, а також посвідчують наявність у боржника активів, переданих в заставу Банку, що позбавило Товариство можливості звернути стягнення на заставлені активи боржника.

При цьому матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження розміру заборгованості "старих" боржників за кредитними договорами, а тому не можливо достеменно встановити, що Товариством виконано умови Договору поруки у повному обсязі.

Крім того, відсутні належні та допустимі докази на підтвердження наявності забезпечення зобов`язань "старих" боржників активами, докази того, що саме після виконання зобов`язань з погашення кредиту за ТОВ "Масбен", Товариство отримає право власності на активи, якими забезпечувались зобов`язання "старих" боржників перед Банком, які саме активи, та в чому вони полягають.

Згідно з протоколом загальних зборів учасників Товариства від 24.10.2016 № 5 загальними зборами вирішено укласти з Банком кредитний договір, ліміт якого 4 600 000 000,00 грн.

У матеріалах справи міститься заявка на отримання кредиту, з якої вбачається, що цільовим призначенням позики є фінансування поточної діяльності підприємства.

Кредитний договір підписаний сторонами без будь-яких зауважень, що свідчить про погодження ними всіх умов, які містяться в такому договорі. Жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваних позивачем договорів поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.

Тобто Товариством не доведено умислу Банка при укладенні спірного правочину, а також обставин, які не відповідають дійсності, але є істотними для вчиненого ним правочину.

Таким чином, у кожній із зазначених справ судами досліджувались різні за змістом докази, які подавались сторонами, та на підставі встановлених судами різних за змістом обставин приймалися відповідні судові рішення, що, у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин.

Проте подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Керуючись статтею 234, 235, та пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України, Касаційний господарський суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Старт-Н" на рішення господарського суду міста Києва від 02.07.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2020 у справі № 910/18394/19.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та не підлягає оскарженню.

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Малашенкова