Постанова

від 27.01.2021 по справі 640/11185/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

27 січня 2021 року

м. Київ

справа № 640/11185/18

провадження № 61-11556св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк ПриватБанк ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку ПриватБанк на рішення Московського районного суду міста Харкова від 12 червня 2019 року у складі судді Єрмак Н. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Кіся П. В., Хорошевського О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року публічне акціонерне товариство комерційний банк ПриватБанк (далі - АТ КБ Приватбанк ) звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позов мотивований тим, що 17 грудня 2007 року між позивачем та відповідачем укладений кредитний договір № HAE2GA00000034, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав кредит в розмірі 22 000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 11,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 16 грудня 2027 року.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 17 грудня 2007 року між банком, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки № НАЕ2GA00000034, предметом якого є нерухоме майно, а саме - однокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить відповідачу на праві власності.

В порушення умов договору ОСОБА_1 зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим станом на 24 квітня 2018 року утворилася заборгованість у ОСОБА_1 перед банком в розмірі 110 645,72 доларів США, з яких:

-17 660,76 доларів США заборгованість за кредитом;

-20 415,74 доларів США заборгованість по відсоткам за користування кредитом;

-4 928,00 доларів США заборгованість по комісії за користування кредитом;

-67 641,22 доларів США пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором;

Позивач просив стягнути з відповідача частину заборгованості за тілом кредиту 17 660,76 доларів США.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 12 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів розмір заборгованості позичальника в сумі 17 660,76 доларів США, оскільки в позовній заяві та в розрахунку, який доданий до позовної заяви не зазначено чи враховано при розрахунку заборгованості суму коштів, яка отримана банком від звернення стягнення на предмета іпотеки - квартири, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 .

Залишаючи без змін рішення суду, апеляційний суд виходив з того, що предметом доказування по цій справі є наявність заборгованості по тілу кредиту, яка заявлена у позові, а також - чи здійснив Банк звернення стягнення на предмет іпотеки, у якому розмірі, з урахуванням правової позиції про припинення нарахування процентів та пені після звернення до суду з вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки, що має значення для з`ясування питання щодо розміру решти заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту). Однак, всупереч визначеного у статтях 12, 81 ЦПК України процесуального обов`язку Банк у передбачений статтею 83 ЦПК України строк не надав до матеріалів справи належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження вказаних обставин щодо предмету заявленого прозову - про розмір решти заборгованості по тілу кредиту. Оскільки Банк не зазначив у позові про часткове погашення боргу позивальником за рахунок звернення стягнення на іпотечне майно, та не довів наявність передбачених у статті 83 ЦПК України виняткових обставин (поважних причин), з яких він не зміг вчасно надати до суду першої інстанції відповідних доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги про розмір решти заборгованості за кредитом, яка залишилася після звернення стягнення на предмет іпотеки, у тому числі шляхом звернення його у власність банку, а наявний у справі розрахунок заборгованості цих відомостей не містить, доводи скарги з цього приводу є недоведеними. З цих же мотивів колегія суддів не вбачає передбачених у статтях 83, 367 ЦПК України підстав для врахування нового доказу (витягу з банківського рахунку ОСОБА_1 ) про те, що Банк звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення його на свою користь та про вартість предмета іпотеки, яку він визначив при цьому в односторонньому порядку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2019 року АТ КБ ПриватБанк подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Московського районного суду міста Харкова від 12 червня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що в матеріалах справи не міститься жодного документу в підтвердження факту виконання зобов`язання за кредитним договором від 17 грудня 2007 року, відповідачем не спростований наданий банком розрахунок заборгованості. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 04 липня 2014 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 08 вересня 2014 року, якими звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу його банком будь-якій іншій особі, фактично не виконані. Відповідно, зазначити суму коштів, яка отримана банком від продажу предмета іпотеки - квартири, в позові чи в розрахунку заборгованості неможливо, оскільки такий продаж не відбувся.

Аргументи інших учасників справи

У січні 2020 року ОСОБА_1 направив відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Відзив мотивований тим, що Банк вже звертався з вказаним позовом (цивільна справа № 643/12431/13-ц) та 04 липня 2014 року Московським районним судом м. Харкова стягнуто на користь ПАТ КБ Приватбанк заборгованість у розмірі 49835,06 доларів США. Разом з цим, до суду подана заява про застосування строку позовної давності, однак, в матеріалах справи відсутня заява про поновлення строку позовної давності.

Крім того, у січні 2020 року ОСОБА_1 направив клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з неоднозначним вирішенням кола питань Касаційним Судом України щодо предмета спору, позовної давності, доказам по справі па підставі частини п`ятої статті 403 ЦПК України.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.

У грудні 2019 року матеріали цивільної справи № 640/11185/18 надійшли до Верховного Суду та 18 грудня 2019 року передані судді-доповідачу Дундар І. О.

Відповідно до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що 17 грудня 2007 року між Банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № НАЕ2GA00000034, згідно якого ОСОБА_1 отримав кредит в розмірі 22 000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 11,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 16 грудня 2027 року.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 17 грудня 2007 року між банком, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки № НАЕ2GA00000034, предметом якого є нерухоме майно, а саме - однокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить відповідачам на праві власності.

В порушення умов договору ОСОБА_1 зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, з січня 2009 року припинив сплачувати кредит, у зв`язку з чим станом на 24 квітня 2018 року утворилася заборгованість у ОСОБА_1 перед банком в розмірі 110 645,72 доларів США, з яких:

-17660,76 доларів США заборгованість за кредитом;

-20415,74 доларів США заборгованість по відсоткам за користування кредитом;

-4928,00 доларів США заборгованість по комісії за користування кредитом;

-67641,22 доларів США пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно висновків Верховного Суду України, викладених в постановах від 09 вересня 2014 року у справі № 3-71гс14, від 3 лютого 2016 року у справ № 6-1080цс15, зазначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов`язання на забезпечувальне, тому задоволення вимог за основним зобов`язанням одночасно чи за наявності рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не може мати наслідком подвійного стягнення, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов`язанням відсутня; позивач вважає, що стягнення заборгованості за основним зобов`язанням не виключає можливості задоволення вимог кредиторів за рахунок забезпечувального зобов`язання.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду погодилась з такими висновками у постановах від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 18 вересня 2018 року у справі №921/107/15-г (провадження №12-117гс18) та від 19 травня 2020 року у справі № 361/7543/17 (провадження № 14-546 цс 19).

Отже, наявність самого судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором за наведеними вище положеннями законодавства не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством.

Згідно із частиною першою статті 7 Закону України Про іпотеку за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, послався на те, що позивач не довів розмір заборгованості позичальника в сумі 17 660,76 доларів США, оскільки в позовній заяві та в розрахунку, який доданий до позовної заяви не зазначено чи враховано при розрахунку заборгованості суму коштів, яка отримана банком від звернення стягнення на предмета іпотеки - квартири. Банк не зазначив у позові про часткове погашення боргу позивальником за рахунок звернення стягнення на іпотечне майно, та не довів наявність передбачених у статті 83 ЦПК України виняткових обставин (поважних причин), з яких він не зміг вчасно надати до суду першої інстанції відповідних доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги про розмір решти заборгованості за кредитом, яка залишилася після звернення стягнення на предмет іпотеки, у тому числі шляхом звернення його у власність банку, а наявний у справі розрахунок заборгованості цих відомостей не містить, доводи скарги з цього приводу є недоведеними.

Звертаючись до суду з даним позовом АТ КБ ПриватБанк посилався на те, що станом на 24 квітня 2018 року заборгованість за кредитним договором становить 110645,72 доларів США, яка складається з: 17 660,76 доларів США - заборгованість за кредитом (тіло кредиту); 20415,74 доларів США - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 4 928,00 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 67641,22 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, встановивши наявність між сторонами кредитних правовідносин, пославшись на недоведеність розміру кредитної заборгованості, формально відмовив у задоволенні позову банку, фактично самоусунувшись від розгляду справи про стягнення заборгованості за тілом кредиту.

Судом встановлено, що рішенням Московського районного суду м. Харкова від 04 липня 2014 року, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № HAE2GA00000034 від 17 грудня 2007 року звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , шляхом продажу даного предмету іпотеки. Рішенням апеляційного суду Харківської області від 08 вересня 2014 року та постановою Верховного суду України від 21 жовтня 2015 року, рішення Московського районного суду м. Харкова в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, залишено без змін.

Проте, судами розрахунок заборгованості, а також інші докази, надані банком, не досліджувалися, зазначено лише про недоведеність розміру заборгованості відповідача.

На підставі частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, в тому числі, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Під час розгляду справи суди повно, всебічно й об`єктивно не дослідили докази по справі та не надали їм належної правової оцінки та дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).

Ураховуючи викладене, оскаржені судові рішення підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 411 ЦПК України (в редакцій, чинній станом на 07 лютого 2020 року) підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин оскаржені судові рішення підлягають скасуванню, а справа підлягає передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 411 ( в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуакціонерного товариства комерційного банку ПриватБанк задовольнити частково .

Рішення Московського районного суду міста Харкова від 12 червня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року скасувати.

Справу № 640/11185/18 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані рішення Московського районного суду міста Харкова від 12 червня 2019 року та постанова Харківського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. Ю. Тітов