Рішення

від 02.02.2021 по справі 420/11720/20

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/11720/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Бутенко А.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83) про визнання протиправною бездіяльність, дії та відмову, зобов`язати вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Стислий зміст позовних вимог.

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, в якому просять суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, що виражена у порушенні терміну надання їй наказу від 26.03.20 № 15-5610/13-20-СГ на підставі клопотання від 27.02.20;

- визнати протиправними дії відповідача, що виражені у порушенні вимог п.7 ст.118 Земельного кодексу України при розгляді її клопотання від 27.02.20;

- визнати невмотивованою та протиправною відмову відповідача задовільнити її клопотання від 27.02.20;

- зобов`язати відповідача розглянути її клопотання від 27.02.20 із дотриманням вимог п.7 ст.118 Земельного кодексу України;

- стягнути з відповідача на її користь 5 000 (п`ять тисяч) гривень у якості компенсації моральної шкоди.

Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування адміністративного позову зазначено, що не надавши наказ у законний термін та безпідставно відмовивши позивачці у задоволенні клопотання, відповідач порушив ст.ст. 118, 123 ЗК України, що завдало їй моральних страждань, оскільки унеможливило функціонування її особистості на Конституційних засадах. Зухвало нехтуючи законами, відповідач завдав їй шкоди немайнового характеру у вигляді моральних страждань, що призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків та втрати довіри до державної влади.

16.12.2020 року, від Відповідача надійшов відзив на позов. В обгрунтування відзиву зазначено, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки вважають, що Головне Управління Держгеокадастру в Одеській області при розгляді клопотання позивача діяло в межах і відповідно до законів України. Позивачу було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, з підстави того, що земельна ділянка яку бажає отримати Позивачка у власність, включена наказом Головного управління від 23.10.2019 № 15-6457/15-19-СГ в перелік земельних ділянок, право оренди на які виставляються на земельні торги окремими лотами.

Заяв чи клопотань від сторін, до суду не надходило.

Процесуальні дії судом не вчинялись.

Ухвалою суду від 04 грудня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Обставини справи.

27.02.2020 засобами електронної пошти Позивачка направила клопотання до відповідача, в якому, керуючись ст.ст. 81, 121 ЗК України, просила надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га за рахунок земель запасу державної власності на території Матроської сільради Ізмаїльського району (кадастровий номер 5122083600:01:001:0167). Не отримавши дозволу або вмотивованої відмови у передбачений п.3 ст.123 ЗК України термін, 25.09.20 Позивачка вимушена була звернутись до відповідача із вимогою розглянути її клопотання відповідно до вимог ЗК України;

21.10.20 отримала лист від 20.10.20 № 3-787/0-838/6-20 із додатком - наказом від 26.03.20 № 15-5610/13-20-СГ із відмовою у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки земельна ділянка із вищезазначеним кадастровим номером включена до переліку ділянок, що виставлені на торги .

Не погоджуючись із зазначеними діями Відповідача, Позивачка, звернулась до суду із даним позовом.

Джерела права й акти їх застосування.

Згідно з ч. 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною закону. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України, права і свободи громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження до суду рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових та службових осіб.

Повноваження ГУ Держгеокадастру в Одеській області у спірних правовідносинах регулюються Земельним кодексом України, Законом України "Про землеустрій", постановою Кабінету Міністрів України "Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру", Положенням про територіальні органи Держгеокадастру, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333.

Нормативно-правовим актом, який регулює земельні відносини з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, є Земельний кодекс України.

Відповідно до ст. 2 Земельного кодексу України, земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Так, Закон України "Про землеустрій" визначає правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою і спрямований на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування.

Статтею 19 Земельного кодексу України встановлені наступні категорії земель за основним цільовим призначенням: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до частини 1 статті 20 Земельного кодексу України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Так, за визначенням частини першої статті 22 Земельного кодексу України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

При цьому пунктом "а" частини третьої статті 22 ЗК України встановлено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до п. б ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, зокрема на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений ст. 118 Земельного кодексу України.

Відповідно до частини 6, 7 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно ч.1 ст.121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної та комунальної власності в розмірах, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - до 2,0 гектара.

Частиною четвертою статті 122 Земельного кодексу України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року № 333, чітко визначені для відповідача порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні такого дозволу, зокрема і форма прийнятих відповідних рішень.

За правилами п. 8 цього ж Положення Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Висновки суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вважає що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Розглянувши наказ Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 26.03.2020 року № 15-5610/13-20-СГ, суд прийшов до висновку, що в ньому відсутнє належне обґрунтування з посиланнями на норми законодавства щодо підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою та мотиви, з яких відповідач виходив при прийнятті такого рішення.

Підстави для відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства є вичерпними і не потребують розширеного тлумачення, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Разом з цим, відповідачем в наказі не було зазначено передбачених Земельним кодексом України підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, як і не вказано належного обґрунтування їх наявності.

Тобто, посилання відповідача на те, що земельна ділянка включена наказом Головного управління від 23.10.2019 № 15-6457/15-19-СГ в перелік земельних ділянок, право оренди на які виставляються на земельні торги окремими лотами, є необґрунтованим та безпідставним.

Під час розгляду справи відповідач не надав до суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо бажаної до відведення земельної ділянки.

Таким чином, з урахуванням зазначеного, наказ Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 26.03.2020 року № 15-5610/13-20-СГ, яким було відмовлено Позивачці у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, прийнятий відповідачем не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, Позивачка просить визнати протиправною бездіяльність відповідача, що виражена у порушенні терміну надання їй наказу від 26.03.2020 № 15-5610/13-20-СГ на підставі клопотання від 27.02.2020; визнати протиправними дії відповідача, що виражені у порушенні вимог п.7 ст.118 Земельного кодексу України при розгляді її клопотання від 27.02.2020; зобов`язати відповідача розглянути її клопотання від 27.02.20 із дотриманням вимог п.7 ст.118 Земельного кодексу України.

Суд з цього приводу зазначає наступне.

Бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.

Дії суб`єкта владних повноважень, натомість, це активна поведінка суб`єкта владних повноважень, яка може виражатись, як приклад, у певних рішеннях, актах, листах тощо (тобто мати певне матеріальне вираження), які негативно впливають на права, свободи, інтереси фізичної чи юридичної особи.

Отже, невиконання суб`єктом владних повноважень своїх повноважень, встановлених законодавством становить бездіяльність цього суб`єкта, а дії, вчинені ним під час здійснення управлінських функцій є діями суб`єкта владних повноважень у розумінні ст. 5 КАС України.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).

Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

Крім того, Європейський суд з прав людини у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що "принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії". З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах.

Така дія названого принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

За таких обставин, відповідачем допущено протиправну бездіяльність, що виражена у порушенні терміну надання відповіді та копії наказу від 26.03.2020 № 15-5610/13-20-СГ, вчинено протиправні дії, що виражені у порушенні вимог п.7 ст.118 Земельного кодексу України при розгляді клопотання від 27.02.2020 року.

У рішенні від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008 року), Європейський суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі "Волохи проти України" (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є "передбачуваною", якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. "…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання".

Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

З урахуванням зазначеного, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га за рахунок земель запасу державної власності на території Матроської сільради Ізмаїльського р-ну (кадастровий номер 5122083600:01:001:0167),

Суд вважає, що саме такий спосіб захисту порушеного права позивача з боку відповідача є належним та достатнім в даному випадку.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на її користь 5 000 (п`ять тисяч) гривень у якості компенсації моральної шкоди, суд зазначає наступне.

На підставі ч.1 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до частини 1 статті 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявностіїї вини, тобто заподіяна моральна шкода відшкодовується фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.

При відшкодуванні моральної шкоди необхідно з`ясовувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних страждань, а також в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну шкоду та чим він при цьому керується.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у принижені честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Крім того, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав Позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та зарахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушеих змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити у рішенні відповідні мотиви.

Позивачкою в обґрунтування стягнення моральної шкоди зазначено, що зухвало нехтуючи законами, відповідач завдав їй шкоди немайнового характеру у вигляді моральних страждань, що призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків та втрати довіри до державної влади, за відсутності належних та допустимих доказів спричинення такої шкоди.

Суд зазначає, що обов`язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на осіб, що звертаються з позовом.

Таким чином, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на її користь 5 000 (п`ять тисяч) гривень у якості компенсації моральної шкоди, задоволенню не підлягають.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Приймаючи до уваги викладене, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що відповідачем не доведено правомірності та обґрунтованості прийнятого рішення, у зв`язку з чим, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Керуючись ст.ст. 6, 72-73, 77, 139, 241-246, 250-251 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83) - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 26.03.2020 року № 15-5610/13-20-СГ про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га за рахунок земель запасу державної власності на території Матроської сільради Ізмаїльського району (кадастровий номер 5122083600:01:001:0167).

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 27.02.20 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га за рахунок земель запасу державної власності на території Матроської сільради Ізмаїльського р-ну (кадастровий номер 5122083600:01:001:0167).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до суду першої інстанції в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Суддя Бутенко А.В.

.