Постанова

від 02.02.2021 по справі 380/4640/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2021 рокуЛьвівСправа № 380/4640/20 пров. № А/857/12103/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Улицького В.З. та Кузьмича С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25.08.2020р. в адміністративній справі за позовом Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Паелія про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (суддя суду І інстанції: Братичак У.В., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 25.08.2020р., м.Львів; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 28.08.2020р.),-

В С Т А Н О В И В:

16.06.2020р. позивач Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до суду із позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю /ТзОВ/ Паелія на його користь адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2019 році в розмірі 37451 грн. та пеню за порушення строків самостійної сплати адміністративно-господарських санкцій в розмірі 247 грн. 06 коп., а всього 37698 грн. 06 коп. (а.с.1-3).

Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.11-12).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25.08.2020р. у задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.32-36).

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив позивач Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що у своїй сукупності призвело до невірного вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою заявлений позов задовольнити (а.с.41-43).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що відповідачем не працевлаштовано одну особу з інвалідністю, через що допущено невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2019 році.

Також належним інформуванням базового центру зайнятості щодо необхідності працевлаштування осіб з інвалідністю є форма звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , яка подається не пізніше ніж через три дні з дати відкриття вакансії.

За наведених обставин відповідачем не доведено, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Відповідачем ТзОВ Паелія скеровано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.58 і на звороті).

Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно Звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік по формі № 10-ПІ, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу в 2019 році становила 10 (десять) осіб; чисельність інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати у відповідача на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , у цей період складає 1 (один) особа, протягом 2019 року відповідачем не було працевлаштувано осіб (прочерк у відповідній графі), яким встановлено інвалідність (а.с.4).

Відповідно до розрахунку суми позову щодо стягнення заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій та пені, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу ТзОВ Паелія за 2019 рік становила 10 осіб, з них середньооблікова чисельність інвалідів, які працювали на підприємстві (штатних працівників, яким за висновками медико-соціальних експертних комісій встановлена інвалідність) - 0 осіб, фонд оплати праці штатних працівників становив 749 тис.грн., середня річна заробітна плата штатного працівника дорівнювала 74902 грн., відповідно сума адміністративно-господарських санкцій за 2019 рік за одне незайняте особою з інвалідністю робоче місце становить 37451 грн., а пеня, нарахована за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій за період з 16.04.2020р. по 07.05.2020р. тривалістю 22 дні складає 247 грн. 06 коп. (а.с.5).

Відповідачем у добровільному порядку вищевказані санкції та пеня не сплачені.

Разом з тим, під час судового розгляду встановлено, що згідно із наказом № 30 від 30.08.2019р. відповідачем ТзОВ Паелія прийнято на посаду працівника закладу ресторанного господарства ОСОБА_1 , яка є особою із ІІІ /третьою/ групою інвалідності, що підтверджується довідкою МСЕК серії 12AAA № 826610 від 21.08.2018р., дійсною до вересня 2021 року (а.с.18, 25).

Відповідно до наказу № 01 від 30.01.2020р. працівника закладу ресторанного господарства ОСОБА_1 звільнено з роботи з 30.01.2020р. за п.1 ст.36 КЗпП України за згодою сторін відповідно до поданої заяви (а.с.19).

Водночас, відповідачем подано 26.02.2020р. до Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів уточнений звіт від 21.02.2020р. про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік, згідно якого середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (код рядка 02), складає 1 (одна) особа (а.с.20).

Таким чином, ТзОВ Паелія упродовж 2019 року був працевлаштований один працівник, якому встановлена інвалідність, а саме ОСОБА_1 .

Наведена обставина під час судового розгляду не спростована, будь-яких доводів в цій частині судового рішення апелянтом не наведено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи доведено ту обставину, що відповідачем у 2019 році вживалися заходи для виконання вимог Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , які полягали у створенні робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю, а також її працевлаштуванні, з подачею уточненої звітності.

Таким чином, відповідач довів, що ним як роботодавцем виконаний законодавчо встановлений обов`язок зі створення робочого місця та працевлаштування особи з інвалідністю згідно нормативу.

Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції вірними та обґрунтованими з наступних підстав.

Відповідно до ч.8 ст.69 Господарського кодексу /ГК/ України підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування, зокрема інвалідів. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України № 875-XII від 21.03.1991р. Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні .

Згідно вимог цього Закону (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин):

ст.19 - для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

ст.20 - підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів, з огляду на приписи Порядку подання підприємствами, установами організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для їх працевлаштування, затв. постановою КМ України № 70 від 31.01.2007р. (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), роботодавці подають до центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.

При цьому, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів до нормативу таких робочих місць здійснюється відповідно до Інструкції щодо заповнення форми № 10-ПІ (річна) Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів , затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 42 від 10.02.2007р. (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Системний аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:

виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування інвалідів інформацію у порядку, передбаченому Законом України Про зайнятість населення та наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31.05.2013р., яким затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) ;

звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Законом України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні та Порядком подання підприємствами, установами організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для їх працевлаштування, затв. постановою КМ України № 70 від 31.01.2007р.;

у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

В свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.

Як слідує із змісту рекомендацій президії ВАС України № 07.2-10/2 від 14.04.2008р. Про деякі питання практики застосування адміністративними судами законодавства про забезпечення права інвалідів на працевлаштування , при розгляді наведеної справи підлягають встановленню такі обставини як створення відповідачем робочих місць відповідно до встановленого нормативу; інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад); спрямування центрами зайнятості інвалідів до роботодавців та випадки безпосереднього звернення інвалідів до роботодавців з питань працевлаштування, а також причини непрацевлаштування роботодавцями інвалідів.

Звідси, відповідачем в 2019 році були вжиті необхідні та залежні від нього передбачені законодавством заходи для працевлаштування особи з інвалідністю.

Таким чином, із матеріалів справи та представлених доказів вбачається правомірність дій відповідача, відсутність його вини у непрацевлаштуванні осіб з інвалідністю, що є складовими господарського правопорушення; ним здійснені всі залежні від нього заходи по недопущенню господарського правопорушення, а тому є відсутніми правові підстави для застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

При вирішенні питання щодо правомірності стягнення адміністративно-господарських санкцій колегія суддів виходить із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Передбачена ч.1 ст.20 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог ч.3 ст.18 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , а саме: невиділення та нестворення робочих місць, ненадання державній службі зайнятості інформації, незвітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) в разі порушення роботодавцем вимог ч.3 ст.17, ч.1 ст.18, ч.ч.2, 3 і 5 ст.19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особи з інвалідністю, яка звернулася до роботодавця самостійно чи була направлена до нього державною службою зайнятості.

Також Законом України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні не передбачено будь-яких вимог чи обмежень до вакансій, які повинен створювати роботодавець для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Таким чином, суб`єкт господарювання зобов`язаний створювати робочі місця та звітувати про це, однак створення окремих умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації за висновками МСЕК для окремих осіб з інвалідністю реалізовується за фактом звернення чи направлення таких осіб для працевлаштування.

Оскільки роботодавець вжив усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, під час судового розгляду не виявлено визначених обставин, за яких виникає обов`язок сплатити адміністративно-господарські санкції та пеню за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, тому застосування таких санкцій до нього в розмірі 37451 грн. є незаконним, через що заявлений позов у цій частині не підлягає до задоволення.

З огляду на викладене, колегія суддів також не вбачає правових підстав для нарахування і стягнення пені на суму 247 грн. 06 коп.

У справі, що розглядається, суд першої інстанції, вирішуючи спір, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для притягнення відповідача до відповідальності, виходячи із встановлених обставин, згідно яких останній вжив всіх заходів зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю.

За таких обставин, на думку колегії суддів, відповідач виконав вимоги, покладені на нього Законом України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , а тому застосування до нього санкцій є неправомірним.

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятого рішення не впливають та висновків суду не спростовують.

Частиною другою ст.6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Суд визначив, що …адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб`єкт владних повноважень .

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Отже, представленими доказами позивачем в порядку ч.2 ст.77 КАС України не доведено правомірності заявлених вимог, через що заявлений позов є безпідставним, а тому задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, ч.2 ст.313, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25.08.2020р. в адміністративній справі № 380/4640/20 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.

Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель судді В. З. Улицький С. М. Кузьмич Дата складення повного тексту судового рішення: 03.02.2021р.