Ухвала

від 02.02.2021 по справі 240/10178/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

02 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 240/10178/20

адміністративне провадження № К/9901/1266/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л.О.,

суддів: Загороднюка А.Г., Калашнікової О.В.,

перевіривши касаційну скаргу приватного виконавця Мілоцького Олега Леонідовича на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 240/10178/20 за адміністративним позовом приватного підприємства "Компанія РОС" до приватного виконавця Мілоцького Олега Леонідовича, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" про визнання протиправними та скасування постанов,

УСТАНОВИВ:

В липні 2020 року приватне підприємство "Компанія РОС" (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до приватного виконавця Мілоцького Олега Леонідовича, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-ТОВ Порше Мобіліті , де просили визнати протиправними та скасувати постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мілоцького О.Л. про відкриття виконавчого провадження № 62397427 від 22.06.2020; про відкриття виконавчого провадження № 62409729 від 22.06.2020; про стягнення основної винагороди від 22.06.2020 по виконавчому провадженню № 62397427 та про стягнення основної винагороди від 22.06.2020 по виконавчому провадженню № 62409729.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2020 року, яке залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2020 року, позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями приватний виконавець Мілоцький Олег Леонідович звернувся до Верховного Суду із указаною касаційною скаргою.

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Перевіривши зміст оскаржуваного судового рішенння, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з такого.

Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України Про судоустрій і статус суддів .

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

Відповідно до частини третьої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Положеннями статті 287 КАС України передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.

З матеріалів касаційної скарги слідує, що в цій справі спір виник у відносинах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби.

За такого правового врегулювання та обставин справи, оскарження рішень судів попередніх інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд такої скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.

Такими чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм.

Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.

Скаржник мотивує свою касаційну скаргу тим, що судові рішення ухвалені у даній справі на підставі неповного та без всебічного з`ясування обставин. Однак в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин скаржником не обґрунтовано.

На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Доводи скаржника в касаційній скарзі стосуються встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Водночас аналіз ухваленого у цій справі судового рішення і доводів касаційної скарги не дає підстав для висновку, що рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики в такій категорії адміністративних справ, а тому підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтею 333 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою приватного виконавця Мілоцького Олега Леонідовича на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 240/10178/20 за адміністративним позовом приватного підприємства "Компанія РОС" до приватного виконавця Мілоцького Олега Леонідовича, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" про визнання протиправними та скасування постанов.

Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк О.В. Калашнікова