Постанова

від 27.01.2021 по справі 500/87/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1855/21

Номер справи місцевого суду: 500/87/18

Головуючий у першій інстанції Пащенко Т. П.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.01.2021 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М. ,

суддів колегії: Дрішлюка А.І.,

Громіка Р.Д.,

при секретарі: Павлючук Ю.В.,

за участю: представника ДП Адміністрація морських портів України в особі

Ізмаїльської філії ДП Адміністрація морських портів України - Хотинського С.В.,

переглянувши у судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою Міністерства інфраструктури України на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 25 листопада 2019 року по справі за позовом Міністерства інфраструктури України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Державне підприємство Адміністрація морських портів України в особі Ізмаїльської філії державного підприємства Адміністрація морських портів України (Адміністрація Ізмаїльського морського порту), виконавчий комітет Ізмаїльської міської ради, орган опіки та піклування виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Одеської області, об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Вереск , державне підприємство Ізмаїльський морський торговельний порт , приватне підприємство Будівельно-монтажне управління №20 про скасування свідоцтва про право власності та рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради, визнання права власності на нерухоме майно, -

В С Т А Н О В И В:

09 січня 2018 року Міністерство інфраструктури України звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - ДП Адміністрація морських портів України в особі Ізмаїльської філії ДП Адміністрація морських портів України (Адміністрація Ізмаїльського морського порту), виконавчий комітет Ізмаїльської міської ради, орган опіки та піклування виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Одеської області, ОСББ Вереск , ДП Ізмаїльський морський торговельний порт , ПП Будівельно-монтажне управління №20 , в якому просить: скасувати свідоцтво про право власності НОМЕР_4 від 17.02.2010р., видане Ізмаїльською міською радою на ім`я ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 11.02.2010р. №156р; визнати за державою Україна в особі органу, уповноваженого управляти державним майном - Міністерства інфраструктури України, право власності на житлову квартиру АДРЕСА_1 , яка закріплена за ДП Адміністрація морських портів України на праві господарського відання.

Заявлені вимоги позивач обґрунтовує тим, що ДП Ізмаїльський морський торговельний порт згідно акту приймання-передачі №2 від 01 лютого 1996 року на підставі договору купівлі-продажу квартир, укладеного 28 вересня 1995 року між фірмою Оліма та Ізмаїльським морським торгівельним портом, отримало чотири квартири в тому числі й квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно вимог Закону України Про морські порти України , Розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.03.2013р. №133-р Про погодження пропозиції щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту та Наказу Міністерства інфраструктури України від 19.03.2013р. №63 Про заходи щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту та утворення державного підприємства Адміністрація морських портів України 13.06.2013р. було утворене державне підприємство Адміністрація морських портів України на базі майна реорганізованих підприємств галузі, в тому числі на базі майна ДП Ізмаїльський морський торговельний порт , зокрема в частині майна, прав та обов`язків відповідно до розподільчих балансів та актів приймання-передачі. Розподільчий баланс та Акт приймання-передачі майна, майнових прав та зобов`язань між ДП ІЗМ МТП та ДП АМПУ були підписані 13.06.2013р. та Затверджені Міністерством інфраструктури України. Згідно наведених документів в господарське відання ДП АМПУ , серед іншого майна, було передано і спірне майно -житлова квартира за АДРЕСА_1 . При оформленні передачі вказаної квартири, його попередній користувач та балансоутримувач не передав ДП АМПУ в особі Ізмаїльської філії жодних правовстановлюючих, технічних, проектно-кошторисних документів щодо нього, тощо, що б дозволило зареєструвати права ДП АМПУ . З метою вирішення ситуації, Ізмаїльська філія ДП АМПУ звернулась до ДП ІЗМ МТП із вимогою надати відповідні правовстановлюючі та/або будь які інші документи, що дозволяють визначити правовий статус спірної квартири. На що ДП ІЗМ МТП було надано копії документи щодо квартири, серед яких, втім, не було правовстановлюючих та технічних документів. З метою вирішення питання щодо подальшого обліку квартир на балансі ізмаїльської філії ДП АМПУ , на адресу Дунайської прокуратури з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері було направлено звернення з проханням вжити заходів відповідно до діючого законодавства України. 05.05.2015р. слідчим відділенням ЛВ на станції Ізмаїл УМВС України на Одеській залізниці за результатами досудового розслідування кримінального правопорушення кримінальне провадження було закрите у зв`язку з відсутністю в діях посадових осіб ДП ІЗМ МТП ознак злочину, про що була винесена постанова про закриття кримінального провадження. Із зазначеної постанови стало відомо, що спірна квартира на підставі рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 11.02.2010р. №156р приватизована та видано свідоцтво про право власності від 17.02.2010р. за НОМЕР_4 на ім`я ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 09.10.2017р. до ІФ ДП АМПУ з`явилась ОСОБА_1 та пред`явила свідоцтво про право власності НОМЕР_4 , видане 17.02.2010р. виконавчим комітетом Ізмаїльської міської ради та рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 11.02.2010р. №156р на підставі якого свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , власниками якої в результаті приватизації є ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про що зроблено запис в реєстрову книгу №66г від 18.02.2010р. та видано витяг № НОМЕР_2 . Один із співвласників квартири ОСОБА_4 помер. З моменту здійснення операції з придбання зазначеного об`єкту нерухомості та до 12.06.2013р. включно воно обліковувалося на балансі ДП Ізмаїльський морський торговельний порт . ДП АМПУ в особі Ізмаїльської філії з метою з`ясування обставин та підстав переходу права власності з державної до комунальної власності листами від 08.08.2017р. за вих. №1272/11/10-17 та 01.09.2017р. за вих. 1401/11/10-17 зверталось до Ізмаїльської міської ради Одеської області з проханням надання підтверджуючих документів на підставі яких саме відбувся перехід права власності. Але зрозумілої відповіді та відповідних документів підтверджуючих факт передачі нерухомого майно у комунальну власність Ізмаїльською міською радою Одеської області надано не було, однак зазначено що власником квартири є ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_4 від 17.02.2010р., виданого Ізмаїльською міською радою. В зв`язку з чим позивач вважає, що перехід права власності об`єкта нерухомості з державної до комунальної власності не відбувся, а перехід у приватну власність, у відповідачів шляхом приватизації відбувся з порушенням норм чинного законодавства України.

На підставі зазначеного Міністерство інфраструктури України звернулось до суду із вказаним позовом та просило суд задовольнити заявлені позовні вимоги з наведених у позовній заяві правових підстав.

Представник позивача та третьої особи ДП Адміністрація морських портів України - Хотинський С.В., в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив позов задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_1 , діюча в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та представник відповідачів ОСОБА_7 в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог. ОСОБА_1 надала до суду відзив на позовну заяву (а.с. 209-211 т. 1), згідно якого просить відмовити у задоволенні позовних вимог, обґрунтовуючи тим, що позивач не має жодного правовстановлюючого документу на спірний об`єкт нерухомості. На підставі акту приймання-передачі майна, майнових прав та зобов`язань від 13.06.2013р. у ДП ІМТП не виникло право власності на спірну квартиру. До позовної заяви не додано договір купівлі-продажу квартири в„–24 , укладений між фірмою Оліма та Ізмаїльським морським торгівельним портом, не надано доказів того, що спірна квартира була зареєстрована в МБТІ. Таким чином, Держава в особі Міністерства інфраструктури України ніколи не отримувала право власності на спірне нерухоме майно. В акті від 13.06.2013р. вказано, що позивач приймає майно , в тому числі й зазначену квартиру. Однак, такого прийняття не відбулося. З 1996 року квартира до сьогоднішнього перебувала у володінні і користуванні сім`ї відповідачів. Також, відповідачка просить застосувати строки позовної давності, оскільки вказаний акт був підписаний 13.06.2013р., а позовна заява подана до суду у 2018 році, отже строк сплив 13 червня 2016 року.

Представник виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Левандовська Г.О., в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Представник ОСББ Вереск в судове засідання не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Представник ДП Ізмаїльський морський торговельний порт в судове засідання не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Представник ПП Будівельно-монтажне управління №20 в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог.

Представник органу опіки та піклування виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Одеської області в судове засідання не з`явився, заяв чи клопотань по справі суду не надав.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 25 листопада 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі Міністерство інфраструктури України просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Основними доводами апеляційної скарги є те, що факт передачі державного житлового фонду, який перебував у повному господарському віданні ДП АМПУ та ДП ІЗМ МТП до комунальної власності документально не підтверджено, так само як і факт перебування спірної квартири у комунальній власності м. Ізмаїл; спірна квартира не передавалась до комунальної власності, у зв`язку із чим виконавчий комітет Ізмаїльської міської ради не мав повноважень проведення її приватизації; перехід права власності об`єкта нерухомого майна з державної до комунальної власності не відбувся, а перехід у приватну власність у відповідачів здійснений з порушенням норм законодавства; ДП АМПУ , так само як і ДП ІЗМ МТП , ніяким чином не може бути власником будь-якого державного майна, права на майно може бути закріпленим за ДП тільки у формі господарського відання, і саме про такий факт передачі майна, майнових прав йдеться у позові.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Сторони сповіщені належним чином, при цьому, явка сторін не визнавалась апеляційним судом обов`язковою.

Від представника Міністерства інфраструктури України та ОСОБА_1 надійшли клопотання про розгляд справи за їх відсутності (а.с. 203, 216-227 т. 2).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає за таких підстав.

У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

За змістом статей 15, 16 ЦК України, особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно із актом приймання-передачі від 01 лютого 1996 року на виконання договору №15 купівлі-продажу квартир, укладеного 28 жовтня 1995 року між фірмою Оліма та Ізмаїльським морським торгівельним портом, ДП Ізмаїльський морський торговельний порт отримало чотири квартири, з них квартира АДРЕСА_1 (а.с. 40 т. 1).

Відповідно до акту приймання-передачі майна, майнових прав та зобов`язань від 13 червня 2013 року, в господарське відання ДП АМПУ , серед іншого майна, було передано, зокрема, трикімнатних квартир 4 штуки під №№24, 40, 57, 60, які розташовані по АДРЕСА_1 , двокімнатні квартири під в„–в„–3 , 55 та трикімнатні квартири під в„–в„–4 , 21 , АДРЕСА_6 (а.с. 29-31 т. 1).

Крім того, встановлено, що рішенням виконавчого комітету Ізмаїльського міського голови №156 від 11 лютого 2010 року про передачу у власність було вирішено передати у спільну власність шляхом приватизації ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 43 т. 1).

Крім того, встановлено, що ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 вищевказана квартира належить на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_4 від 17 лютого 2010 року, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 11.02.2010р. за №156 (а.с. 42 т. 1).

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Ізмаїл Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції Одеської області 08.02.2011р. (а.с. 44 т. 1).

Відповідно до матеріалів спадкової справи ОСОБА_1 звернулася до Ізмаїльської державної нотаріальної контори Одеської області про видачу свідоцтва на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 153 т. 1).

Згідно із ч. 3 ст. 8 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду , передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Відповідно до ч. 10 ст. 8 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), кімнат (гуртожитків) у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених законом.

Згідно із ч. 2 ст. 2 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам`яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв; кімнати в гуртожитках; квартири (будинки), які перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), розташовані в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Отже, перелік підстав для відмови в приватизації квартири є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. До них відносяться відсутність у особи права на приватизацію та заборона приватизувати конкретне приміщення.

Таким чином, судовою колегією порушень вказаних вище правил Закону України Про приватизацію державного житлового фонду не встановлено, а тому у повній мірі погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відсутні підстави для скасування рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради №156 від 11 лютого 2010 року, а відтак і виданого на його підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_4 від 17 лютого 2010 року, виданого виконавчим комітетом Ізмаїльської міської ради на ім`я ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 ..

Встановлено, що розподільчий баланс та Акт приймання-передачі майна, майнових прав та зобов`язань між ДП ІЗМ МТП та ДП АМПУ були підписані 13 червня 2013 року та згідно наведених документів серед іншого майна було передано і спірне майно. Проте на той час вказане майно вже перебувало у власності відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 ..

Відповідно до ч. 1 ст. 128 ЦК Української РСР, право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року №56, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19 січня 1996 року за №31/1056 і який є частиною національного законодавства, затверджено Правила державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб (надалі - Правила державної реєстрації об`єктів нерухомого майна).

Відповідно до п.1.3 Правил державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, вони діють на території України і є обов`язковими для виконання всіма міністерствами, відомствами, місцевими органами державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями.

Згідно із п.п. 5 п. 1.5. Правил державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, до об`єктів нерухомого майна, що підлягають державній реєстрації, відносяться квартири багатоквартирних будинків.

Відповідно до п.п. а, д, з п. 2.2. Правил державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, реєстрація проводиться в такому порядку: заявник подає до бюро технічної інвентаризації два примірники правовстановлюючого документу (оригінал та копію); при реєстрації об`єктів нерухомого майна за юридичними особами, їм видається реєстраційне посвідчення (додаток №7), до інвентаризаційної справи додається копія правовстановлюючого документа, довідка про належність об`єкта нерухомого майна, в якій записується: прізвище або найменування власника, назва і зміст правовстановлюючого документа, число і місяць реєстрації з підписом особи, яка відповідає за реєстрацію. При цьому, згідно п.п. а п.4 .1. Правил державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна проводиться з видачею свідоцтва про право власності за зразком, наведеним в додатку №12 місцевими органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування фізичним та юридичним особам на підставі документів, встановлених законодавством, які підтверджують їх право власності на об`єкти нерухомого майна.

Аналогічні приписи містить Тимчасове положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року №7/5, де в пунктах 1.4, 1.5 Положення зазначається, що реєстрація права власності на нерухоме майно - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно, у зв`язку із виникненням, існуванням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об`єктів нерухомого майна на підставі правовстановлюючих документів, обов`язковій реєстрації прав підлягає право власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб.

В статті 1 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 01 липня 2004 року №1952-ІV вказується, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є визнанням і підтвердженням факту переходу, виникнення прав на нерухоме майно.

Статтею 9 цього Закону закріплені повноваження Державного реєстратора, де зокрема, вказується, що Державний реєстратор видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а стаття 18 Закону передбачає, що свідоцтво про право власності підтверджує виникнення права власності на нерухоме майно.

Згідно із пунктами 1, 3, 4 статті 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація прав є обов`язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

З 01 січня 2004 року введено в дію Цивільний кодекс України, в частині 2 статті 331 якого вказується на те, що якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

В обґрунтування позовних вимог Міністерством інфраструктури не надано жодного правовстановлюючого документу на спірний об`єкт нерухомості та підтвердження реєстрації права власності на нього.

З урахуванням вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необґрунтованість посилання позивача на те, що Міністерство інфраструктури України є власником спірної квартири.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Спірним свідоцтвом про право власності, рішенням виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Одеської області та свідоцтвом про право власності №193 від 17 лютого 2010 року, виданим на підставі рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Одеської області від 11 лютого 2010 року за №156, відносно квартири АДРЕСА_1 права позивача не порушені, а тому відсутні правові підстав для задоволення позову, оскільки факт порушення прав позивача видачею свідоцтва про право власності та укладенням спірного договору не вбачається та останнім не доведений.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що ДП Ізмаїльський морський торговельний порт згідно акту приймання-передачі від 01 лютого 1996 року на виконання договору купівлі-продажу квартир отримало чотири квартири в тому числі квартиру АДРЕСА_1 .

Однак, наданий позивачем акт-приймання передачі від 01 лютого 1996 року ніяким чином не підтверджує факт набуття ДП Ізмаїльський морський торговельний порт права власності на зазначену квартиру, а лише підтверджує факт приймання-передачі майна.

При цьому позивачем не було надано копії договору купівлі-продажу квартир, укладеного 28 вересня 1995 року між фірмою Оліма та Ізмаїльським морським торгівельним портом.

Відповідно до листа ДП Ізмаїльський морський торговельний порт від 10 квітня 2018 року №03-07/59/216 у ДП Ізмаїльський морський торговельний порт не має можливості надати копію документу, що вимагається судом з підстав його відсутності у підприємства (а.с. 111 т. 1).

Також позивач посилається на те, що відповідно до розподільчого балансу та акту приймання-передачі майна в господарське відання ДП АМПУ було передано квартиру АДРЕСА_1 .

Так, в акті приймання - передачі майна, майнових прав та зобов`язань від 13 серпня 2013 року зазначено, що роком введення квартири в„–24 в експлуатацію є 2001 рік, в той час як, в акті приймання-передачі квартир від 01 лютого 1996 року зазначається, що передається чотири квартири, однак до введення майна в експлуатацію воно є об`єктом незавершеного будівництва, тобто іншим об`єктом права власності (а.с. 31 т. 1).

Тобто, існує невідповідність зазначеного майна у акті приймання-передачі від 01 лютого 1996 року та акту приймання - передачі майна, майнових прав та зобов`язань від 13 серпня 2013 року.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що згідно акту приймання - передачі майна, майнових прав та зобов`язань від 13 серпня 2013 року, квартири за в„–в„–24 , 40 , 57 , АДРЕСА_7 мають один інвентарний номер 226/511, а квартири за №№3, 4 , 21 , 25 , АДРЕСА_8 - інвентарний номер 227/512. Разом з тим, як вбачається з акту приймання - передачі майна, майнових прав та зобов`язань від 13 серпня 2013 року, кожний об`єкт нерухомості (на відміну від вищевказаних квартир), який був переданий за актом від 13.08.2013р. має окремий (власний) інвентарний номер.

На думку суду, перебування майна на балансі попередника в особі ДП Ізмаїльський морський торговельний порт не є підтвердженням набуття ДП Адміністрація морських портів України права власності (права повного господарського відання) на це майно.

Зазначення квартири АДРЕСА_1 в Єдиному реєстрі об`єктів державної власності щодо державного майна (а.с. 230 т. 1) не підтверджує права власності позивача на цю квартиру, оскільки згідно листа Фонду державного майна України від 26.03.2019р. №10-25-5918 підставою для включення та внесення змін до Реєстру є надходження від суб`єктів управління до Фонду інформації про об`єкти державної власності. Таким чином, дії Фонду щодо внесення даних до Реєстру залежать від дій суб`єктів управління (а.с. 36 т. 2).

18 грудня 2017 року ДП АМПУ в особі Ізмаїльської філії було направлено листа до Фонду державного майна України про включення квартири АДРЕСА_1 до Єдиного реєстру об`єктів державної власності (а.с. 36 т. 1).

Стаття 41 Конституції України закріплює право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Першого протоколу та протоколів №№2, 4, 7 та 11 до Конвенції, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на повагу своєї власності, безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Приймаючи до уваги, що в зв`язку з тим, що відповідачами отримано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_4 від 17 лютого 2010 року, виданого на підставі рішення Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 11 лютого 2010 року за №156 у встановленому законом порядку, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку щодо неможливості позбавити відповідачів права вільно володіти своїм майном.

Сторонами у справах позовного провадження є позивач - особа, яка вважає, що її цивільне право порушене і яка пред`явила вимогу про захист порушеного права, і відповідач - особа, яку відповідно до принципу диспозитивності цивільного процесу визначає позивач і яка, виходячи із заявленої тим правової позиції, порушує (не визнає, оспорює, заперечує) його право та має відповідати за позовом, у результаті задоволення якого повинна вчинити відповідні дії (утриматися від таких), може бути примушена до вчинення відповідних дій з метою поновлення прав позивача тощо. Правомірній вимозі відповідає обов`язок належного відповідача усунути порушення права. Якщо йдеться про кілька відповідачів за пред`явленими вимогами, відповідні питання вирішуються з урахуванням цієї обставини.

За теоретичним визначенням відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Саме на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому суд під час розгляду справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд відмовляє у задоволенні позову.

Наведений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 липня 2019 року у справі №140/1867/15-ц (провадження №61-11006св19).

Однак, за вимогами про скасування свідоцтва про право власності НОМЕР_4 від 17 лютого 2010 року, виданого Ізмаїльською міською радою Одеської області на ім`я ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Одеської області від 11 лютого 2010 року №156р позивачем не заявлено клопотання про залучення належного відповідача - виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Одеської області, шо є також підставою для відмови в задоволенні позову в цій частині.

Враховуючи, що позивачу було відмовлено в позові з мотивів не доведення його права на квартиру, суд першої інстанції вірно не вирішував питання про застосування строків позовної давності.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги представника Міністерства інфраструктури України про те, що перехід права власності об`єкта нерухомого майна з державної до комунальної власності не відбувся, а перехід у приватну власність у відповідачів здійснений з порушенням норм законодавства, тощо.

Однак, апеляційний суд критично відноситься до вказаних доводів, оскільки відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Разом з тим, представник Міністерства інфраструктури України не надав жодного доказу на підтвердження доводів того, що апелянт утримував свою, як він вважає, власність; не надано належних доказів того, що спірна квартира знаходилась на балансі позивача.

Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.

На підставі вище викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції. Вважає, що суд першої інстанції, на підставі наявних у справі, наданих сторонами і досліджених судом доказів, вірно встановив вищевказані обставини по справі, дійшов правильного вищезазначеного висновку про відмову в задоволенні позову. Висновки суду відповідають обставинам справи, вимогам норм матеріального (ст. ст. 11, 15, 16, 331 ЦК України, ст. ст. 2, 8 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду ) та процесуального (ст. ст. 81, 263, 264 ЦПК України) права, а тому підстав для скасування рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 25 листопада 2019 року немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, п. 1 ч. 1 ст. 375, ст. ст. 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Міністерства інфраструктури України залишити без задоволення, рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 25 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено: 02 лютого 2021 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький

А.І. Дрішлюк

Р.Д. Громік