Рішення

від 25.01.2021 по справі 701/774/20

МАНЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №701/774/20

Номер провадження2/701/17/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 січня 2021 року Маньківський районний суд, Черкаської області

в складі: головуючого - судді - І.Д.Калієвського

за участю секретаря - Г.І.Байдужої

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Маньківка справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу та третьої особи: Виконуючий обов`язки генерального директора Державного підприємства Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу Сахненко Василь Олександрович про визнання наказу про звільнення незаконним та скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача та третьої особи про визнання наказу №103-к/тр від 07.08.2020 року про звільнення ОСОБА_1 , незаконним та скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На підставу своїх вимог спирається на те, що позивач із 3 вересня 2012 року працює на посаді завідувача станції насінницької Маньківської сортодослідної станції Черкаської філії ДП Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу . За весь період його роботи жодних заходів дисциплінарного стягнення щодо нього не застосувалось. Свої трудові обов`язки виконував та виконує професійно, чесно і сумлінно, за що був неодноразово нагороджений, а саме, трудовою відзнакою Знак пошани за рішенням колегії Міністерства аграрної політики України; отримав подяку Міністра аграрної політики та продовольства України за сумлінну працю та досягнуті результати в ім`я економічного зміцнення та розквіту України, відзнаку Українського інституту експертизи сортів рослин Почесний сортовипробувач - за вагомий внесок у розвиток сортовипробування та охорони прав на сорти рослин.

Статтею 139 КЗпП України передбачено, що працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

07.08.2020 року виконуючим обов`язки генерального директора Державного підприємства Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу ОСОБА_2 видано наказ №103-к/тр про звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача станції насінницької Маньківської СДС Черкаської філії на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України у зв`язку з втратою довір`я. Даний наказ був надісланий засобами електронного зв`язку на адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1 , з яким позивач ознайомився 10.08.2020 року.

Відповідно до норм статті 47 КЗпП роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку та копію наказу про звільнення з роботи, засвідчену у встановленому порядку. При звільненні працівника виплату всіх сум, що належать йому від організації, провадять у день звільнення (ч. 1 ст. 116 КЗпП). Станом на 26 серпня 2020 року позивач не отримав ні копії наказу про звільнення, ні трудової книжки, зі позивачем не було проведено розрахунок.

Позивач вважає такий наказ незаконним, таким, що не ґрунтуються на вимогах законодавства у розумінні п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України , порушує його трудові права та інтереси.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Для розірвання трудового договору із зазначеної підстави потрібна наявність таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл та інше); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір`я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.

Звільнення з підстави втрати довір`я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями). Виходячи з викладеного та розуміння безпосереднього обслуговування грошових і товарних цінностей слідує, що основне коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, - це особи, які, зокрема, одержують їх під звіт.

Вирішуючи питання, чи відноситься позивач до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суд має з`ясувати: чи становить виконання операцій, що пов`язані з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов`язків позивача та чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей. Зазначений висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року №6-100цс16.

Обіймаючи посаду завідувача станції насінницької Маньківської сортодослідної станції Черкаської філії ДП Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу , позивач не приймав безпосередньої участі в обслуговуванні грошових коштів чи матеріальних цінностей, не одержував під звіт матеріальні цінності.

Як вбачається з пунктів 8.1-8.3 Положення про Маньківську сортодослідну станцію Черкаської філії Державного підприємства Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу , затвердженого Наказом ДП Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу від 16.03.2012 року №27-р:

8.1. Керівництво Сортостанцією здійснює Завідуючий Сортостанції, який призначається та звільняється з посади наказом Генерального директора Підприємства за письмовим поданням директора філії. Завідуючий Сортостанції несе персональну відповідальність перед Підприємством за повне, своєчасне і якісне виконання покладених на Сортостанцію та нього особисто завдань і повноважень. Завідуючий діє від імені Сортостанції на підставі наказу, підписаної директором філії.

8.2. Завідуючий здійснює безпосереднє керівництво діяльністю Сортостанції. З цією метою Завідуючий Сортостанції за дорученням директора філії:

8.2.1. представляє інтереси філії у відносинах з державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності, юридичними та фізичними особами та відповідно до цього Положення підписує з юридичними та фізичними особами угоди, у тому числі купівлі-продажу, схову, позики, інші угоди, передбачені законодавством України;

8.2.2. здійснює користування майном, переданим Сортостанції, видає довіреності;

8.2.3. забезпечує ефективне використання землі згідно своєї діяльності, та несе персональну відповідальність за збереження родючості ґрунтів;

8.2.4. надає пропозиції про прийняття, звільнення, заохочення працівників Сортостанції та накладання на них стягнення відповідно до законодавства;

8.2.5. самостійно і на підставі рішень філії видає документи в межах своєї компетенції;

8.2.6. видає накази в межах своєї компетенції, що є обов`язковим для роботи працівників сортодослідної станції;

8.2.7. забезпечує ведення і несе відповідальність за своєчасне надання філії звітів про діяльність Сортостанції.

8.3. За рішенням Генерального директора підприємства та директора філії до компетенції Завідуючого можуть бути віднесені й інші повноваження зазначені в наказі Генерального директора підприємства.

Аналізуючи зазначене вище положення, можна зробити висновок про те, що ОСОБА_1 , не належить до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, такі операції не становили основний зміст його трудових обов`язків, тому його звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України неможливе.

Особи, які здійснюють функції обліку, охорони або управлінські функції щодо розпорядження майном та коштами підприємства, не відносяться до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові чи товарні цінності, і такі особи не можуть бути суб`єктами звільнення за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України. Відповідні висновки щодо застосування статті 41 КЗпП України висловлені Верховним Судом України у постанові від 24 вересня 2014 року у справі №6-104цс14 та у Постанові Верховного Суду від 3 квітня 2019 року у справі №752/7994/17 (провадження №61-40654св18).

У Постанові Верховний Суд наголосив про те, що не слід ототожнювати функції з обслуговування грошових і товарних цінностей із одержанням їх під звіт та функції контролю за використанням грошових коштів і розпорядження ними, які є відмінними за своєю природою. Працівником, який обслуговує грошові і товарні цінності, є той працівник, що має доступ та працює із такими цінностями безпосередньо і це становить основний зміст його трудових обов`язків.

Підставою для винесення оскаржуваного наказу стали подання в.о. директора Черкаської філії від 04.08.2020 року, з яким позивача ознайомлено не було та акт службового розслідування зареєстрований №270/а від 10.07.2020 року, а складений фактично 31.07.2020 року. Тобто, звідси слідує, що 10.07.2020 року було вже зарезервовано номер реєстрації акту, якого фактично ще не було. Даний акт позивач вважає сфабрикованим та повністю надуманим, нічим не підтвердженим, який містить лише припущення. На ознайомлення даний акт позивачу було надано 04.08.2020 року, позивач відразу повідомив, що потребує часу аби надати обґрунтовані пояснення, що підтверджуються також документами. Заперечення на акт разом з додатками позивачем були надіслані електронною поштою на адресу відповідача вже 06.08.2020 року. Однак, як вбачається зі змісту оскаржуваного наказу, такі заперечення та пояснення навіть не були прийняті до уваги та не розглянуті належним чином.

Згідно акту від 31.07.2020 року позивача звинувачують в неправомірному наданні земельних ділянок, які ніби-то належать відповідачу, у використання третім особам, а саме, - ФОП ОСОБА_3 . Такі звинувачення є безпідставними, виходячи з наступного: документи, які посвідчують право власності на земельні ділянки, можна розділити на 2 групи. Перша: видані власникам до 1 січня 2013 року: державний акт на право приватної власності на землю; державний акт на право власності на землю, або ж державний акт на право власності на земельну ділянку. Друга: ділянки, які оформлювалися після 1 січня 2013 року: свідоцтво про право власності на нерухоме майно чи витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Станом на 1 липня 2020 року земельна ділянка площею 191,1751 га., балансовою вартістю 4 126 000 гривень знаходиться на балансі Маньківської державної сортодослідної станції, код ЄДРПОУ 25768914, баланс та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно додаються. Земельний податок за дану земельну ділянку сплачує Маньківська державна сортодослідна станція. Посіви на землях Маньківської державної сортодослідної станції відповідачем протягом 2017, 2018, 2019 років не здійснювалися, відповідні бухгалтерські та інші документи щодо затрат на вирощування у відповідача відсутні, тому про які збитки в сумі 10 460 000 гривень йдеться у цьому Акті не зрозуміло, що і змусило позивача звернутись з відповідним позовом до суду.

Позивач та його представник в судовому засіданні підтримали позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача - Державного підприємства Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи попереджений належним чином, причини неявки визнані поважними невідомі, заяв та клопотань про розгляд справи у його відсутності та про відкладення розгляду справи не надходило, але його неявка не перешкоджає розгляду справи по суті у його відсутність на підставі зібраних доказів.

Третя особа: виконуючий обов`язки генерального директора Державного підприємства Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу Сахненко Василь Олександрович в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи попереджений належним чином, причини неявки визнані поважними невідомі, заяв та клопотань про розгляд справи у його відсутності та про відкладення розгляду справи не надходило, але його неявка не перешкоджає розгляду справи по суті у його відсутність на підставі зібраних доказів..

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Згідно наказу №103-к/тр виконуючого обов"язки генерального директора В.Сахненко від 07.08.2020 р. позивача 07.08.2020 р. звільнено з посади завідувача станції насінницької Маньківської СДС Черкаської філії державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" на підставі п.2 ст 41 КЗпП УКраїни у зв"язку із втратою довір"я (а.с.8).

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що підставою його звільнення був акт службового розслідування від 10.07.2020 р. (а.с.9-12):

"Згідно даного акту зазначено, що ОСОБА_1 призначений на посаду завідуючим Маньківської СДС Черкаської філії 03.09.2012, згідно наказу №1-ос.

Згідно п. 7.3, п. 7.4 Положення про Маньківську СДС, затвердженого наказом ДП ЦСЕНСМ від 16.03.2012 року №27-р, завідувач Маньківської СДС несе персональну відповідальність перед підприємством за ефективне використання державного майна та його збереження, а також укладання договорів щодо використання майна сортодослідної станції за погодженням з Черкаською Філією та Підприємством.

Згідно пункту 7.2 Положення, майно Маньківської СДС незалежно від джерела його формування, яке знаходиться у Підприємства на праві повного господарського відання є державною власністю і закріплено за Уповноваженим органом управління, при цьому майно складається з основних фондів та оборот них коштів.

Згідно пункту 8.1 Положення, завідуючий Маньківської СДС несе персональну відповідальність перед Підприємством за повне своєчасне і якісне виконання покладених на Сортостанцію та нього особисто завдань і повноважень.

Згідно вимог пункт 9.3, 9.4 Статуту ДП ЦСЕНСМ на ОСОБА_1 , покладено обов`язок суворо дотримуватись фінансової (бюджетної) дисципліни.

Службовою запискою головного агронома ДП ЦСЕНСМ ОСОБА_4 , №5/9-77/18 від 07.12.2018 повідомлено, що інформація завідуючим Маньківської СДС ОСОБА_1 , щодо використання землі у період 2017-2018 р.р., - не надавалася.

Відповідно до службової записки завідуючого Маньківської СДС ОСОБА_1 , від 04.12.2016 вх. №2048, вирощування сільськогосподарської продукції та проведення сортовипробування сільськогосподарських культур не проводиться по причині відсутності на балансі Маньківської СДС земельних ділянок, техніки та обладнання, які до теперішнього часу не передані ДП ЦСЕНСМ з Маньківської державної сортодослідної станції та є власністю зазначеного державного підприємства.

За поясненням ОСОБА_1 , від 04.12.2018, він, не маючи на це повноважень, від свого імені, як керівника Маньківської державної сортнодослідної станція , що знаходиться в процесі ліквідації, заключив договір з фермерськими господарствами в 2017 року, та з ФОП ОСОБА_3 , в 2018 році на обробку землі, загальною площею 320 га.

Встановлено, що в 2015 році між Маньківською державною сортодослідною станцією, що перебуває в процесі ліквідації, в особі ОСОБА_1 , та ФОП ОСОБА_3 , укладений Договір №10-02В від 15.09.2015 року Про вирощування сільськогосподарської продукції . Згідно Акту розрахунків від 24.01.2019 року, загальна виручка від реалізації продукції за Договором склала 2 448 630 грн. 00 коп.

Неправомірне надання земельних ділянок в використання третім особам ОСОБА_1 , пояснює незакінченістю реорганізації Маньківської державної сортнодослідної станції , вважає що земля по актам належить не ліквідованій Маньківській державній сортнодослідній станції та не переоформлена на ДП ЦСЕНСМ , що не відповідає дійсності.

Начальник юридичного відділу В.А.Нагірняк надав інформацію (службова записка ВН-103 від 14.03.2019 року) про те, що у ДП ЦСЕНСМ , відсутні акт приймання - передачі земельних ділянок від державного підприємства Маньківської державної сортодослідної станції до ДП ЦСЕНСМ .

Наявний акт приймання - передачі майна, прав і обов`язків на баланс ДП ЦСЕНСМ №61, затверджений заступником міністра аграрної політики та продовольства України Сень О.В., від 03.09.2012 року.

А не від`ємною частиною зазначеного Акту №61 є Передавальний баланс Маньківської державної сортодослідної станції станом на момент передачі, 31.08.2012 року, та розкриття статей балансу, в т.ч. дебіторської та кредиторської заборгованості, де залишкова вартість основних фондів становить - 8206142 грн. 00 коп.

В Інвентарному описі основних засобів Акту №61 відображені основні засоби серед яких міститься інформація стосовно переданих до ДП ЦСЕНСМ земельних ділянок, що підтверджує факт їх передачі у використання Маньківської СДС та спростовує інформацію надану ОСОБА_1 .

Таким чином, земельні ділянки Маньківської СДС були надані ОСОБА_1 , у використання для вирощування сільськогосподарської продукції стороннім суб`єктам господарської діяльності, без відповідного погодження з ДП ЦСЕНСМ , що призвело до виникнення збитку. Виробничим відділом ДП ЦСЕНСМ проведено розрахунки (службова записка від 18.03.2019 ВН №5/9-22/19) та встановлено, що дохід від реалізації урожаю 2018 року міг становити 4 850 000 грн. ОСОБА_1 , в порушення вимог статті 6, частин 1-4 статті 8, статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік і фінансову звітність реалізований стороннім особам без отримання грошових коштів на рахунок підприємства та з метою приховання факту його виробництва і реалізації оформлено первинних бухгалтерських документів.

При цьому, ОСОБА_1 , фактично привласнивши основні засоби земельні ділянки ДП ЦСЕНСМ , які є державним майном, розпоряджався ними на власний розсуд і в своїх особистих інтересах, чим порушив вимоги пункту 9.2.2 Статуту ДП ЦСЕНСМ щодо обов`язку суворо дотримуватись фінансово (бюджетної) дисципліни, пункту 6.2 Положення про філію, згідно якого майно Філії та інше майно незалежно від джерела його формування, яке знаходиться в Підприємства на праві повного господарського відання є державною власністю закріплено за Уповноваженим органом управління, при цьому майно складається з основних фондів та оборотних коштів, вимог статті 6, частин 1-4 статті 8, статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік і фінансову звітність , що по обов`язку оформляти усі господарські операції первинними бухгалтерськими документами.

Вказані дії ОСОБА_1 , призвели до завдання шкоди ДП ЦСЕНСМ на суму 4 850 000 гривень в 2018 році та 5 610 000 гривень за аналогічний період 2019 року.

Вказані дії ОСОБА_1 , як завідувача Маньківської СДС, є порушенням вимог пунктів 5.2.1. та 5.2.5. Положення про Маньківську СДС, згідно до яких філія зобов`язана вести свою діяльність, виходячи з інтересів Підприємства, а також належним чином використовувати майно (грошові кошти), передане підприємством, та призвели до порушення пункту 9.2.1. Статуту підприємства - забезпечувати своєчасну сплату податків та інших відрахувань згідно із законодавством.

Як наслідок, ОСОБА_1 , були здійсненні непрофесійні дії, що призвели до зростання заборгованості головного підприємства зі сплати до бюджету податку на додану вартість в сумі 10 460 000 гривень станом на 18.03.2018 року.

За результатами проведеної перевірки зроблено висновок: в наслідок непрофесійних дій ОСОБА_1 , порушені вимоги пункту 9.3, 9.4 Статуту ДП ЦСЕНСМ , пункту 6.2 Положення Маньківської СДС, статті 6, частин 1-4 статті 8, статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік і фінансову звітність , що призвело в період 2018-2019 р.р., до втрати державного майна на суму 10 460 000 гривень."

Позивач вважає, що висновки комісії ДП Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу , викладенні у вищевикладеному акті, суперечать фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, в тому числі і внутрішнім розпорядчим документам ДП Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу і відповідно до заперечень до акту службового розслідування зазначає, що земельна ділянка площею 191,1751 га балансовою вартістю на балансі Маньківської сортодослідної станції не обліковувалась з 2012 р. і не обліковується станом на 04.08.2020 р. Станом на 01.07.2020 р. дана земельна ділянка знаходиться на балансі Маньківської державної сортодослідної станції, код ЄДРПОУ 25768914, що підтверджується балансом (а.с.14-16) та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.17). Також позивач зазначив, що посіви на земельних ділянках Маньківської державної сортодослідної станції ДП "Центр сертифікації та екпертизи насіння і садивного матеріалу" протягом 2017, 2018, 2019 р. не здійснювалися.

Як вбачається з пунктів 8.1-8.3 Положення про Маньківську сортодослідну станцію Черкаської філії Державного підприємства Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу , затвердженого Наказом ДП Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу від 16.03.2012 року №27-р:

8.1. Керівництво Сортостанцією здійснює Завідуючий Сортостанції, який призначається та звільняється з посади наказом Генерального директора Підприємства за письмовим поданням директора філії. Завідуючий Сортостанції несе персональну відповідальність перед Підприємством за повне, своєчасне і якісне виконання покладених на Сортостанцію та нього особисто завдань і повноважень. Завідуючий діє від імені Сортостанції на підставі наказу, підписаної директором філії.

8.2. Завідуючий здійснює безпосереднє керівництво діяльністю Сортостанції. З цією метою Завідуючий Сортостанції за дорученням директора філії:

8.2.1. представляє інтереси філії у відносинах з державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності, юридичними та фізичними особами та відповідно до цього Положення підписує з юридичними та фізичними особами угоди, у тому числі купівлі-продажу, схову, позики, інші угоди, передбачені законодавством України;

8.2.2. здійснює користування майном, переданим Сортостанції, видає довіреності;

8.2.3. забезпечує ефективне використання землі згідно своєї діяльності, та несе персональну відповідальність за збереження родючості ґрунтів;

8.2.4. надає пропозиції про прийняття, звільнення, заохочення працівників Сортостанції та накладання на них стягнення відповідно до законодавства;

8.2.5. самостійно і на підставі рішень філії видає документи в межах своєї компетенції;

8.2.6. видає накази в межах своєї компетенції, що є обов`язковим для роботи працівників сортодослідної станції;

8.2.7. забезпечує ведення і несе відповідальність за своєчасне надання філії звітів про діяльність Сортостанції.

8.3. За рішенням Генерального директора підприємства та директора філії до компетенції Завідуючого можуть бути віднесені й інші повноваження зазначені в наказі Генерального директора підприємства (а.с.23-24).

При вирішенні даного спору суд керується наступним.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У відповідності до ст. 3 ЦПК України суд повинен керуватися при вирішенні справи Конституцією України , цим Кодексу, Законом України "Про міжнародне приватне право", законами України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Ст. 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Із роз`яснень, викладених у п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6 листопада 1992 року Про практику розгляду судами трудових спорів , вбачається, що при розгляді справ про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктами 2 і 3 ст.41 КЗпП, судам слід враховувати, що розірвання трудового договору з цих підстав не є заходом дисциплінарного стягнення і тому вимоги статей 148, 149 КзпП про строк і порядок застосування дисциплінарних стягнень на ці випадки не поширюються. Разом з тим при вирішенні справ про звільнення з цих підстав суди мають брати до уваги відповідно час, що пройшов з моменту вчинення винних дій чи аморального проступку, наступну поведінку працівника і інші конкретні обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Звільнення з підстав втрати довір`я (п.2 ст.41 КЗпП) суд може визнати обгрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями). При встановленні у передбаченому законом порядку факту вчинення працівниками розкрадання, хабарництва і інших корисливих правопорушень ці працівники можуть бути звільнені з підстав втрати довір`я до них і у тому випадку, коли зазначені дії не пов`язані з їх роботою.

Згідно роз`яснень даних в п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року Про практику розгляду судами трудових спорів , при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясовувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. Суд не вправі визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення.

Розірвання трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України можливе за таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір`я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.

Правовий аналіз цієї норми матеріального права дає підстави для висновку про те, що вона не передбачає настання для роботодавця негативних наслідків, чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов`язкової умови для звільнення працівника; звільнення з підстави втрати довір`я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я.

Вирішуючи під час розгляду справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, питання щодо віднесення позивача до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суд у кожному конкретному випадку повинен з`ясувати: чи становить виконання операцій, пов`язаних з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов`язків позивача; чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй Постанові від 29.11.2018 № 211/5910/16-ц дійшов висновку, що звільнення з підстав втрати довіри проводиться власником, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, перевезенням, розподілом і т. п.) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довіри (зокрема порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).

Сам по собі факт зменшення економічних показників діяльності підприємства не є підставою для розірвання трудового договору за п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

Ст.139 КЗпП України передбачено, що працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов`язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано такий захід стягнення як догана або звільнення.

Частиною 1 ст. 148 КЗпП України визначено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення.

Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника.

Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків.

Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

Саме на роботодавцеві лежить обов`язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, з яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина, як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. При відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Отже при розгляді справ про накладення дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни судам необхідно з`ясовувати, в чому конкретно проявилося порушення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені ст.ст. 147-149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення, зокрема, чи враховані обставини, за яких вчинено проступок.

Для правомірного накладення дисциплінарного стягнення роботодавцем необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку. Невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності.

Саме до такого висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 24 січня 2019 року по справі № 515/1087/17.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Із висновків службової перевірки вбачається, що відповідач пов`язував звільнення позивача з тим, що внаслідок непрофесійних дій ОСОБА_1 , останнім нанесені збитки державному майну на суму 10 460 00 грн. і в обгрунтування даних збитків зазначено, що дохід від реалізації урожаю за 2018 р. та 2019 р. міг становити дану суму грошових коштів, що є фактично припущенням, оскільки відповідачем належним чином не обгрунтовано належними та допустимими доказами спричинення шкоди саме позивачем і саме в даному розмірі і саме в порушення своїх безпосередніх службових обов"язків.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що позивач не належить до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, такі операції не становили основний зміст його трудових обов`язків, тому його звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України незаконне.

Особи, які здійснюють функції обліку, охорони або управлінські функції щодо розпорядження майном та коштами підприємства, не відносяться до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові чи товарні цінності, і такі особи не можуть бути суб`єктами звільнення за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України. Відповідні висновки щодо застосування статті 41 КЗпП України висловлені Верховним Судом України у постанові від 24 вересня 2014 року у справі №6-104цс14 та у Постанові Верховного Суду від 3 квітня 2019 року у справі №752/7994/17 (провадження №61-40654св18).

У Постанові Верховний Суд наголосив про те, що не слід ототожнювати функції з обслуговування грошових і товарних цінностей із одержанням їх під звіт та функції контролю за використанням грошових коштів і розпорядження ними, які є відмінними за своєю природою. Працівником, який обслуговує грошові і товарні цінності, є той працівник, що має доступ та працює із такими цінностями безпосередньо і це становить основний зміст його трудових обов`язків.

Відповідно до норм ст.47 КЗпП роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку та копію наказу про звільнення з роботи, засвідчену у встановленому порядку. При звільненні працівника виплату всіх сум, що належать йому від організації, провадять у день звільнення (ч. 1 ст. 116 КЗпП).

Станом на 26 серпня 2020 року позивач не отримав ні копії наказу про звільнення, ні трудової книжки, зі позивачем не було проведено розрахунок.

Належних та допустимих доказів про отримання позивачем чи розтрату ним товарно-матеріальних цінностей, через яку він міг втратити довіру власника чи уповноваженого органу підприємства в межах його повноважень та обов"язків, суду не надано.

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що зазначені відповідачем обставини не можуть бути підставою для звільнення позивача із займаної ним посади на підставі п.2 ч.1 ст. 41 КЗпП України, а тому наказ №103-к/тр від 07.08.2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача станції насінницької Маньківської сортодослідної станції Черкаської філії державного підприємства "Центр сертифікації та екпертизи насіння і садивного матеріалу " в зв"язку з втратою довір"я, виданий за підписом виконуючого обов`язки генерального директора Державного підприємства Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу Сахненко В.О. підлягає скасуванню, а позивач поновленню на раніше зайнятій посаді.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до п. 5 розділу IV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Таким чином, враховуючи довідку про доходи позивача від 11.12.2020 р., беручи до уваги дохід за повні два попередні місяці, що передували звільненню, а саме: червень 2020 - 7268 грн. 00 коп.; липень 2020 - 6268 грн. 00 коп., середньоденний заробіток за робочий день складає 314 грн.79 коп, та враховуючи кількість робочих днів з моменту звільнення до моменту винесення рішення (117 днів), на користь позивача підлягає стягненню з Державного підприємства Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 36830 грн. 43 коп., в якості середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з відрахуванням при виплаті усіх податків, зборів та обов`язкових платежів, що передбачені законодавством України.

Щодо питання стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу, суд заначає наступне.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зістаттею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьоїстатті 2 ЦПК України).

Відповідно достатті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність`договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1-6 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги досуду позивачем надано:

- договір про надання правової допомоги від 11 серпня 2020 року укладений між позивачем адвокатом Наталушко Аліною Олегівною. Предмет договору правова допомога в обсязі та на умовах передбачених даним договором( підготовка позовної заяви про визнання наказу №103-к/тр від 07.08.2020 р. про звільнення ОСОБА_1 незаконним та скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, представляти інтереси замовника в судах, усіх підприємствах, установах, організаціях незалежно від форми власності) (а.с. 28-29);

- акт наданих послуг №1від 26.08.2020 р. до договору про надання правової допомоги №11.08/20 від 11.08.2020 р., Згідно даного акту вбачається, що виконавець за завданням замовника на підставі договору про надання правової допомоги №11.08/20 від 11.08.2020 р. здійснив аналіз наданих замовником документів, що стосуються трудового спору, який виник між ним та ДП "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу", підготував позовну заяву про визнання наказу №103-к/тр від 07.08.2020 р. про звільнення ОСОБА_1 незаконним та скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу разом з додатками, проаналізував і викорстав практику Верховного суду з посиланнями на відповідні судові рішення в тексті зазначеної вище позовної заяви. вартість послуг наданих взаємно погоджена в п. 4.1 договору про надання правової допомоги і є фіксованою та складає 7000 грн.. (а.с. 30);

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю ОСОБА_5 (а.с.31);

- квитанцію АТ "ПриватБанк" від 25.08.2020 р. про оплату юридичних послуг згідно договору про надання правової допомоги 11.08/20 від 11.08.2020 р. на суму 7000 грн. Платник ОСОБА_1 , отримувач ОСОБА_5 (а.с.32).

Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, як зазначено в п. 95 Рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015р., п. 88 Рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004р., заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічні висновки викладені також у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

Враховуючи викладене, суд вважає, що витрати на правничу допомогу є обгрунтованими та відповідними категорії справи та такими що підлягають до стягнення з відповідача на користь позивача.

Оскільки при зверненні до суду з цим позовом позивач звільнений від сплати судового збору, то в порядку ст. 141 ЦПК України з відповідача в дохід держави підлягає стягненню також судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, 59 Конституції України, ст. ст. 2, 3, 12, 15, 77, 78, 81, 133-141, 175, 177, 263-265 ЦПК України, ст. ст. 21, 41, 47, 139, 147, 148, 149, 235 КЗпП України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задоволити.

Наказ №103-к/тр від 07.08.2020 року про звільнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (зареєстрованого та жителя АДРЕСА_1 , реєстраційний номер згідно картки фізичної особи - платника податків НОМЕР_1 ) з посади завідувача станції насінницької Маньківської сортодослідної станції Черкаської філії державного підприємства "Центр сертифікації та екпертизи насіння і садивного матеріалу " в зв"язку з втратою довір"я, виданий за підписом виконуючого обов`язки генерального директора Державного підприємства Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу Сахненко В.О. - скасувати .

Поновити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (зареєстрованого та жителя АДРЕСА_1 , реєстраційний номер згідно картки фізичної особи - платника податків НОМЕР_1 ) на посаді завідувача станції насінницької Маньківської сортодослідної станції Черкаської філії ДП Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу .

Стягнути з ДП Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу (ЄДРПОУ 37884028, м. Київ, вул. О.Теліги 8) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (зареєстрованого та жителя АДРЕСА_1 , реєстраційний номер згідно картки фізичної особи - платника податків НОМЕР_1 ) 36830 грн. 43 коп., в якості середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з відрахуванням при виплаті усіх податків, зборів та обов`язкових платежів, що передбачені законодавством України.

Стягнути з ДП Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу (ЄДРПОУ 37884028, м. Київ, вул. О.Теліги 8) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (зареєстрованого та жителя АДРЕСА_1 , реєстраційний номер згідно картки фізичної особи - платника податків НОМЕР_1 ) витрати на правову допомогу в сумі 7000 грн.

Стягнути з ДП Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу (ЄДРПОУ 37884028, м. Київ, вул. О.Теліги 8) судовий збір у сумі 840 грн. 80 коп., на рахунок (IBAN) UA908999980313111256000026001 (Отримувач коштів ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, Код за ЄДРПОУ 37993783, Банк отримувача Казначейство України (ЕАП), МФО 899998, Код класифікації доходів бюджету 22030106), в дохід держави.

Допустити дане судове рішення до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (зареєстрованого та жителя АДРЕСА_1 , реєстраційний номер згідно картки фізичної особи - платника податків НОМЕР_1 ) на посаді завідувача станції насінницької Маньківської сортодослідної станції Черкаської філії ДП Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу та в частині виплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (зареєстрованого та жителя АДРЕСА_1 , реєстраційний номер згідно картки фізичної особи - платника податків НОМЕР_1 ) заробітної плати за один місяць.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Черкаського апеляційного суду через Маньківський районний суд Черкаської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження.

Повний текст рішення виготовлений 03.02.2021 р.

СуддяІ.Д.Калієвський