Рішення

від 14.01.2021 по справі 910/17477/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.01.2021Справа № 910/17477/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., за участю секретаря судового засідання Бортнюк М.В., розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

до 1) Гаражно-будівельного кооперативу Ямський

2) Товариства з обмеженою відповідальністю Альянс Плаза

про визнання недійсним пункту договору, визнання договору укладеним

За участю представників сторін:

від позивача Мельниченко К.Г. (довіреність № 050/05-122 від 11.01.2021, у порядку самопредставництва;

від відповідача-1 Олещенко В.І. (довіреність № 49 від 14.02.2020)

від відповідача-2 Бондар О.О. (представник на підставі статуту)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У листопаді 2020 року Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент, позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Гаражно-будівельного кооперативу Ямський (далі - ГБК Ямський , відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю Альянс Плаза (далі - ТОВ Альянс Плаза , відповідач-2) про:

- визнання недійсним п. 1.4 договору пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва № 141 від 07.04.2017 в частині звільнення Інвестора (ТОВ Фондова компанія Український фінансовий альянс , правонаступником якого є ТОВ Альянс Плаза ) від сплати пайової участі за будівництво гаражів площею 13 313,0 кв.м. - як такий, що не відповідає нормам Закону України Про регулювання містобудівної діяльності (в редакції, яка діяла на момент укладення договору) та положенням пункту 4.2 розділу IV Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва;

- визнання договору про пайову участь у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва укладеним між Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу КМР (КМДА), ГБК Ямський та ТОВ Фондова компанія Український фінансовий альянс (правонаступником якого є ТОВ Альянс Плаза ) у редакції Департаменту, викладеній у позовній заяві.

В обґрунтування заявлених ним позовних вимог позивач пояснив, що згідно з положеннями Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва (далі - Порядок) пайова участь є обов`язковим внеском, який замовник має сплатити до бюджету міста Києва, крім випадків, передбачених законами України та цим Порядком.

Виключення згідно з п. 4.2 розділу IV вказаного Порядку становить, зокрема, випадок, коли до пайової участі у розвитку інфраструктури не залучаються замовники у разі нового будівництва та/або реконструкції на території міста Києва паркінгів.

За умовами укладеного сторонами договору пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва № 141 від 07.04.2017 його предметом була сплата інвестором пайового внеску у зв`язку з новим будівництвом будівлі офісного і торговельного призначення з вбудованими в рельєф гаражами манежного та боксового типу. При цьому, п. 1.4 вказаного договору передбачалось, що пайова участь (внесок) у зв`язку з будівництвом паркінгів площею 13 313,0 м. кв. інвестором не сплачується.

Стверджуючи про те, що поняття паркінг та гараж не є тотожними у розумінні чинного законодавства, та посилаючись на результати проведення ревізії Північним офісом Державної аудиторської служби України, викладені в акті № 07-30/724 від 29.10.2018, позивач вважав звільнення інвестора від сплати пайової участі за будівництво гаражів таким, що суперечить приписам п. 4.2 розділу IV Порядку та призводить до недоплати пайового внеску до місцевого бюджету в розмірі 3 360 171,60 грн.

У зв`язку з цим у лютому 2020 року, а пізніше у липні 2020 року повторно позивач звернувся до відповідачів з листом до якого долучив проект договору пайової участі з розрахунком додаткового пайового внеску на гаражі площею 13 313,0 м. кв. Оскільки вказаний проект договору не був погоджений та підписаний сторонами, а відповідачі не сплатили додатковий пайовий внесок до бюджету м. Києва, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.11.2020 відкрито провадження у справі № 910/17477/20 та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 03.12.2020.

23.11.2020 до суду надійшло подане відповідачем-2 клопотання про закриття провадження у справі, яке обґрунтоване тим, що є рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2019 по справі № 910/7389/19, що набрало законної сили, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, яке під час його перегляду судами апеляційної та касаційної інстанції не було скасоване в частині відмови у задоволенні позовних вимог Департаменту до ГБК Ямський та ТОВ Альянс Плаза , про визнання укладеною додаткової угоди № 1 до договору № 141 від 07.04.2017.

30.11.2020 до суду надійшло подане відповідачем-1 клопотання про закриття провадження у справі аналогічне за обґрунтуванням до вищевказаного клопотання відповідача-2.

03.12.2020 суд оголосив протокольну ухвалу про відкладення розгляду клопотань відповідачів про закриття провадження у справі та перерву у підготовчому засіданні до 17.12.2020.

08.12.2020 до суду надійшло подане відповідачем-2 клопотання до заяви про закриття провадження у справі, в якому відповідач-2 просив суд долучити до матеріалів справи копію позовної заяви Департаменту у справі № 9107389/19.

Крім того, 08.12.2020 відповідачем-2 був поданий до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач-2 вказав, що укладений сторонами договір пайової участі № 141 від 07.04.2017 був виконаний відповідачами належним чином та у зв`язку з його повним виконанням на даний час припинив свою дію, а тому вказаний договір не може бути змінений його сторонами чи судом.

Відповідач-2 вважав, що визнання недійсним п. 1.4 договору пайової участі № 141 від 07.04.2017, який припинив свою дію внаслідок його повного виконання, незалежно від обраних позивачем підстав такого визнання не створює обов`язку для відповідачів укласти з позивачем новий договір в редакції, запропонованій позивачем у позовній заяві.

Крім того, відповідач-2 вказав, що законодавство, чинне на даний час, вже не передбачає обов`язку забудовника сплачувати пайовий внесок на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста, а закони та нормативні акти органів державної влади не мають зворотної сили в часі.

У поданому ним відзиві на позовну заяву відповідач-2 також вказав, що розмір фактично сплаченого відповідачами пайового внеску значно перевищує розмір такого внеску, розрахованого відповідно до нормативів, що діяли на момент укладення та виконання договору пайової участі № 141 від 07.04.2017.

Також відповідач-2 вказав на сплив строку позовної давності для заявлених позивачем позовних вимог. Враховуючи викладене, відповідач-2 вважав заявлені позивачем вимоги необґрунтованими та безпідставними, просив суд у їх задоволенні відмовити.

10.12.2020 до суду надійшли подані відповідачем-1 пояснення з клопотанням про долучення до матеріалів справи документів.

Крім того, 10.12.2020 відповідачем-1 був поданий до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач-1, заперечуючи проти правомірності заявлених позивачем вимог, вказав, що метою звернення до суду як у справі № 910/7389/19, так і у даній справі є отримання місцевим бюджетом додаткових коштів в порядку сплати пайової участі. Однак, вказане питання було вирішено в межах справи № 910/7389/19 та у задоволенні вимог Департаменту.

Крім того, відповідач-1 вказав, що наведені у законодавстві поняття гараж (ДБН В.2.3-15:2007 Споруди транспорту. Автостоянки і гаражі для легкових автомобілів ) та паркінг (п. 2.7 Порядку) є за своїми визначеннями тотожними (абсолютно ідентичними). При цьому Класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 містить у включеному до нього переліку саме такий вид будівель як гараж та не передбачає паркінг як окремий вид будівель. Тому й проект будівництва об`єкту згідно з вимогами чинного законодавства та будівельних норм передбачав у складі такого об`єкту саме гаражі, а не паркінг. Викладене на переконання відповідача-1 спростовує твердження позивача про безпідставність звільнення відповідачів від сплати пайового внеску за гаражі площею 13 313,0 м. кв. Також, відповідач-1 вважав, що вказана обставина була встановлена у рішенні Господарського суду міста Києва від 16.12.2019 по справі № 910/7389/19, а тому не підлягає повторному доведенню.

Відповідач-1 також вказав, що позивачем був неправильно обрахований розмір пайової участі, у зв`язку з чим сплачений відповідачами пайовий внесок був значно більшим, ніж це передбачалось Порядком залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва.

У поданому ним відзиві на позовну заяву відповідач-1 вказав, що на даний час ст. 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , положення якої передбачали обов`язковість сплати пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста, виключені з тексту Закону.

Також відповідач-1 вказав про сплив строку позовної давності для заявлених позивачем позовних вимог. Враховуючи викладене, відповідач-1 вважав заявлені позивачем вимоги необґрунтованими та безпідставними, просив суд у їх задоволенні відмовити.

16.12.2020 до суду надійшли подані відповідачем-1 додаткові пояснення на заперечення позивача щодо заяви про закриття провадження у справі.

17.12.2020 судом оголошено протокольну ухвалу про відмову в задоволенні клопотань відповідачів-1 і 2 про закриття провадження у справі, а також перерву у підготовчому засіданні до 12.01.2021. Відмова у задоволенні вказаних клопотань відповідачів була обґрунтована відсутністю передбачених положеннями ст. 231 ГПК України підстав для закриття провадження у справі.

21.12.2020 до суду надійшли подані позивачем заперечення на заяву відповідача-1 про закриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.01.2021 закрито підготовче провадження у справі та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 14.01.2021.

У судовому засіданні 14.01.2021 представник позивача заявлені ним позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Представники відповідачів проти задоволення позову заперечували, вважали його необґрунтованим та безпідставним, просили суд у його задоволенні відмовити.

У судовому засіданні 14.01.2021 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

07.04.2017 між Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Гаражно-будівельним кооперативом Ямський (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Фондова компанія Український фінансовий альянс , правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю Альянс Плаза (інвестор), був укладений договір пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва № 141 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору його предметом є сплата інвестором пайової участі (внесків) на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва (далі - пайовий внесок) у зв`язку з:

• тип робіт: нове будівництво;

• тип об`єкта: будівництво будівлі офісного і торговельного призначення з вбудованими в рельєф гаражами манежного та боксового типу літ. 2А (частина) загальною площею 46 309,50 кв.м. (за даними технічного паспорту ТОВ Техінвестбюро ) в складі проекту будівництва споруд офісного та торговельного призначення з вбудованими в рельєф гаражами манежного та боксового типу з приміщеннями соціально-побутового призначення (І черга);

• загальна площа об`єкта - 46 309,50 кв.м., з яких: нежитлова - 31 325,40 кв.м.; нежитлова забудова (що не підлягає сплаті) - 14 984,10 кв.м.;

• адреса об`єкта: вул. Старонаводницька, буд. 2-20 (Печерський район м. Києва) (далі - об`єкт будівництва/реконструкції).

Згідно з п. 1.2 договору розмір пайового внеску становить 6 572 068,92 грн згідно з розрахунком, що наведений у додатку 1, є невід`ємною частиною договору та підлягає уточненню після надання фактичних даних технічної інвентаризації та/або загальної кошторисної вартості об`єкта будівництва/реконструкції, визначеної в установленому порядку за фактичними технічко-економічними показниками.

Пунктом 1.3 договору передбачено, що пайовий внесок сплачується інвестором в строк до 24.04.2017 включно.

У п. 1.4 договору сторони визначили, що відповідно до ч. 4 ст. 40 Закону та п. 4.2 Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради № 411/1415 від 15.11.2016, пайова участь у зв`язку з будівництвом/реконструкцією у складі проекту об`єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об`єктів енергетики, зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу), технічних приміщень, паркінгів, а саме: технічних приміщень площею 1 671,10 кв.м., паркінгів площею 13 313 кв.м. в складі проекту будівництва споруд офісного та торговельного призначення з вбудованими в рельєф гаражами манежного та боксового типу з приміщеннями соціально-побутового призначення (І черга) по вул. Старонаводницька, буд. 2-20 (Печерський район м. Києва) не сплачується.

У випадку збільшення загальної площі, зміни інших характеристик об`єкту будівництва/реконструкції, вказаного у пункті 1.1 договору, інвестор та/або замовник зобов`язані письмово повідомити ці обставини Департаменту не пізніше, ніж через 30 днів з моменту, коли ці обставини стали відомі або мали стати відомими інвестору та/або замовнику; моментом подання повідомлення є момент його надходження до Департаменту та реєстрації відповідно до правил, встановлених в Департаменті (п. 2.2 договору).

Положеннями п. 3.2 договору на інвестора покладений обов`язок до введення об`єкту будівництва/реконструкції, визначеного в пункті 1.1 Договору, в експлуатацію звернутися до Департаменту для проведення остаточних розрахунків пайового внеску за даними технічної інвентаризації об`єкту та/або загальною кошторисною вартістю об`єкта будівництва/реконструкції, визначеної в установленому порядку, за фактичними техніко-економічними показниками.

Відповідно до п. 2.3 договору після визначення додаткової суми пайового внеску, що підлягає сплаті у зв`язку з збільшенням загальної площі чи в інших випадках, передбачених у пункті 2.2 договору, інвестор та замовник укладають з Департаментом додаткову угоду до договору, на підставі якої сплачують відповідні додатково визначені кошти.

Згідно з п. 2.5 договору після сплати повної суми пайового внеску, визначеної з урахуванням пунктів 1.2, 2.3, 2.4, 3.2 договору та інших можливих платежів, визначених в пунктах 4.1 - 4.3 договору, інвестору та замовнику видається довідка про виконання умов пайової участі в порядку та на умовах, визначених договором.

Підтвердженням виконання інвестором зобов`язань за договором є надання Департаментом інвестору та замовнику довідки про виконання умов пайової участі (п. 2.9 договору).

У п.п. 7.1, 7.2 договору сторони погодили, що договір набирає чинності з моменту реєстрації в Департаменті. Договір припиняється виконанням з дати надходження останнього платежу з урахуванням пунктів 1.2, 2.3, 2.4, 4.1, 4.2, 4.3 договору.

На виконання умов укладеного сторонами договору ТОВ Фондова компанія Український фінансовий альянс , правонаступником якого є ТОВ Альянс Плаза , сплатило пайовий внесок у сумі 6 572 068,92 грн, у зв`язку з чим Департаментом була видана довідка про виконання умов договору про пайову участь № 050/08-3600 від 04.05.2017.

07.07.2017 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України видано сертифікат серія ІУ № 163171880484, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта (черги, окремого пускового комплексу): Будівництво споруд офісного та торговельного призначення з вбудованими в рельєф гаражами манежного та боксового типу, з приміщеннями соціально-побутового призначення по вул. Старонаводницькій, 2-20 в Печерському районі м. Києва 1 черга будівництва; нове будівництво; загальна площа 46 309,5 кв.м., площа приміщень 23 281,3 кв.м., поверховість - 11 поверхів.

За результатами проведеної ревізії Північним офісом Державної аудиторської служби України був складений акт № 07-30/724 від 29.10.2018 планової ревізії фінансово-господарської діяльності Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за період з 01.03.2016 по 01.08.2018, в якому зазначено про встановлення ревізією факту не нарахування Департаментом пайового внеску на гаражі загальною площею 13 313,0 кв.м. за договором № 141 від 07.04.2017 та, відповідно, не сплату замовником коштів у сумі 3 360 171,60 грн.

У зв`язку з цим, позивач направив відповідачам листи № 050/08-1139 від 17.02.2020 та № 050/08-4532 від 16.07.2020, до яких долучив проект договору пайової участі з розрахунком додаткового пайового внеску на гаражі площею 13 313,0 м. кв.

Оскільки вищевказаний проект договору сторонами підписаний не був, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Обґрунтовуючи правомірність заявлених ним вимог, позивач вказував, що інвестор неправомірно був звільнений від обов`язку сплатити пайовий внесок за будівництво гаражів загальною площею 13 313,0 кв.м., адже поняття паркінг та гараж не є тотожними у розумінні чинного законодавства, а згідно з приписами Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва такий внесок не сплачується у разі нового будівництва та/або реконструкції на території міста Києва саме паркінгів.

Заперечуючи проти обґрунтованості заявлених позивачем вимог, відповідачі вказували що:

- укладений сторонами договір пайової участі № 141 від 07.04.2017 був виконаний відповідачами належним чином та у зв`язку з його повним виконанням на даний час припинив свою дію, а тому вказаний договір не може бути змінений його сторонами чи судом;

- визнання недійсним п. 1.4 договору пайової участі № 141 від 07.04.2017, який припинив свою дію внаслідок його повного виконання, незалежно від обраних позивачем підстав такого визнання не створює обов`язку для відповідачів укласти з позивачем новий договір, в редакції запропонованій позивачем;

- на даний час ст. 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , положення якої передбачали обов`язковість сплати пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста, виключенні із тексту Закону, а закони та нормативні акти органів державної влади не мають зворотної сили в часі;

- розмір фактично сплаченого відповідачами пайового внеску значно перевищує розмір такого внеску, розрахованого у відповідності до нормативів, що діяли на момент укладення та виконання договору пайової участі № 141 від 07.04.2017;

- сплив строку позовної давності для заявлених позивачем позовних вимог.

Розглядаючи даний спір та вирішуючи його по суті, оцінюючи правомірність вимог позивача та обґрунтованість заперечень відповідача, суд керувався таким.

Згідно з пп. 5 п. а ч. 1 ст. 28 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження: залучення на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, розташованих на відповідній території, та коштів населення, а також бюджетних коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об`єктів соціальної і виробничої інфраструктури та на заходи щодо охорони навколишнього природного середовища.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлюються Законом України Про регулювання містобудівної діяльності , який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності об`єктами будівництва є будинки, будівлі, споруди будь-якого призначення, їх комплекси та частини, лінійні об`єкти інженерно-транспортної інфраструктури.

Частиною 1 ст. 4 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності встановлено, що суб`єктами містобудування є органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи.

Забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва (ч. 1 ст. 26 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності ).

Частинами 2, 3, 5 ст. 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності (в редакцій до 17.10.2019) встановлено, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій. У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об`єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності.

Відповідно до пункту 3.1 Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва (далі - Порядок) пайова участь є обов`язковим внеском, який замовник має сплатити до бюджету міста Києва, крім випадків, передбачених законами України та цим Порядком.

Згідно з пунктом 3.3 Порядку Департамент є єдиним органом, уповноваженим здійснювати розрахунок пайової участі та укладання, зміну та розірвання договорів про пайову участь (з урахуванням особливостей інших положень цього Порядку).

Пунктом 6.1 Порядку встановлено, що розрахунок розміру пайової участі є невід`ємною частиною договору про пайову участь.

До пайової участі у розвитку інфраструктури не залучаються замовники у разі нового будівництва та/або реконструкції на території міста Києва паркінгів (п. 4.2 Порядку).

Таким чином, згідно з положеннями законодавства, чинного на момент укладення сторонами договору № 141 від 07.04.2017, сплата пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва була обов`язковою за виключенням декількох випадків, до яких, у тому числі, відносилось і будівництво або реконструкція на території міста Києва паркінгів.

Водночас, 17.10.2019 набрав чинності Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні № 132-IX від 20.09.2019, на підставі якого вищенаведена ст. 40 була виключена з тексту Закону України Про регулювання містобудівної діяльності .

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні закріплено, що договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.

Матеріали справи свідчать, що ТОВ Фондова компанія Український фінансовий альянс , правонаступником якого є ТОВ Альянс Плаза , виконало свій обов`язок сплатити пайову участь (внесок) за договором № 141 від 07.04.2017 у повному обсязі, у зв`язку з чим Департаментом була видана довідка № 050/08-3600 від 04.05.2017 про виконання умов договору, якою підтверджено перерахування інвестором 6 572 068,92 грн пайового внеску.

Таким чином, на момент розгляду даного спору договір № 141 від 07.04.2017 припинив свою дію внаслідок його повного виконання на підставі пункту 7.2 вказаного договору.

Тому положення п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні не поширюють свою дію на зазначений договір та не продовжують можливість застосування ст. 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності до спірних правовідносин.

За приписами ст. 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше .

Звертаючись до суду з вимогою про визнання укладеним між сторонами спору договору про пайову участь у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва у редакції, викладеній у позовній заяві, позивач не вказує дату укладення такого договору, отже, у випаду задоволення вказаної позовної вимоги такий договір вважатиметься укладеним з дня набрання рішенням законної сили. Однак, законодавство, чинне на момент розгляду та вирішення даного спору, не передбачає обов`язку для суб`єкта господарювання, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури такого населеного пункту.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про необґрунтованість вимоги позивача про визнання укладеним договору про пайову участь у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва між Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу КМР (КМДА), ГБК Ямський та ТОВ Фондова компанія Український фінансовий альянс (правонаступником якого є ТОВ Альянс Плаза ) у редакції Департаменту, викладеній у позовній заяві.

Щодо вимоги позивача про визнання недійсним п. 1.4 договору пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва № 141 від 07.04.2017 в частині звільнення інвестора (ТОВ Фондова компанія Український фінансовий альянс , правонаступником якого є ТОВ Альянс Плаза ) від сплати пайової участі за будівництво гаражів площею 13 313,0 кв.м. - як такий, що не відповідає нормам Закону України Про регулювання містобудівної діяльності (в редакції, яка діяла на момент укладення договору) та положенням пункту 4.2 розділу IV Порядку, суд вказує таке.

На переконання суду, припинення дії договору (у тому числі шляхом його повного виконання) не унеможливлює визнання його недійсним з огляду на те, що:

- підставою визнання правочину (господарського договору) недійсним є існування фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання такого правочину недійсними, саме на момент його вчинення (укладення);

- нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України);

- правові наслідки визнання правочину недійсним та припинення правочину є різними.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Положеннями ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України визначено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними № 11 від 29.05.2013 роз`яснено, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Необхідність стягнення додаткової суми пайового внеску Департамент мотивує тим, що при розрахунку суми пайової участі (розмір якої встановлено у договорі № 141 від 07.04.2017) Департаментом не було враховано, що зазначений у проектній документації об`єкту паркінг загальною площею 13 313 кв.м. фактично є гаражем.

Відповідно до пункту 2.7 Порядку паркінг - це будинок (споруда), частина будинку (споруди) або комплекс будинків (споруд) з приміщеннями для постійного або тимчасового зберігання, а також елементами технічного обслуговування легкових автомобілів та інших мототранспортних засобів.

Додатком Б (обов`язковий) до ДБН В.2.3-15:2007 Споруди транспорту. Автостоянки і гаражі для легкових автомобілів , затверджених наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України № 44 від 07.02.2007 і введених в дію з 01.08.2007 (далі - ДБН), передбачено, що гараж - це будинок (споруда), частина будинку (споруди) або комплекс будинків (споруд) з приміщеннями для постійного або тимчасового зберігання, а також елементами технічного обслуговування легкових автомобілів та інших мототранспортних засобів.

Наведені положення Порядку та ДБН В.2.3-15:2007 Споруди транспорту. Автостоянки і гаражі для легкових автомобілів свідчать, що чинне законодавство не розрізняє поняття паркінг та гараж , а визначення вказаних термінів є абсолютно тотожним.

Суд вказує, що акт Північного офісу Держаудитслужби, складений за результатами проведеної ревізії, не є правовим актом, який тлумачить визначення понять, виявлені ж зазначеною перевіркою обставини не впливають на умови договірних відносин сторін і не можуть їх змінювати, а також не свідчать про допущене сторонами договору № 141 від 07.04.2017 порушення чинного на момент укладення вказаного договору законодавства. Відтак, підстави для визнання недійсним п. 1.4 укладеного сторонами договору № 141 від 07.04.2017 відсутні.

Щодо здійснених відповідачами заяв про сплив строку позовної давності для заявлених позивачем вимог, суд вказує таке.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ч. 4 ст. 257 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Водночас пунктом 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013 роз`яснено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш, ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Судом встановлено, що підстави для задоволення заявлених позовних вимог відсутні. Тому суд відмовляє в задоволенні позову з підстав його необґрунтованості та не застосовує положення законодавства щодо позовної давності.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України , § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача та відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з п.п. 17.5 пункту 17 розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано 04.02.2021.

Суддя О.Г. Удалова