Постанова

від 27.01.2021 по справі 910/17876/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/17876/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кібенко О. Р. - головуючий, судді: Губенко Н. М., Стратієнко Л. В.,

за участю секретаря судового засідання - Шпорта О. В.,

представників учасників справи:

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест" - Піхотного М. Д.,

від Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" - Тищенка А. В.,

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Поляріс М" - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест"

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2020 (суддя Алєєва І. В.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2020 (головуючий - Дикунська С. Я., судді: Тищенко О. В., Шаптала Є. Ю.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест"

до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Товариства з обмеженою відповідальністю "Поляріс М",

про визнання договору недійсним.

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1. 16.12.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк" (далі - Банк) про визнання недійсним договору поруки від 10.11.2016 № 4П13716И/П.

2. В обґрунтування позовних вимог Товариство посилалося на те, що Банк, діючи з умислом та недобросовісно, з метою проведення трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля відповідача, ініційованої Національним банком України, увів у оману позивача щодо факту існування договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями боржників у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукав позивача до укладення з Банком пов`язаних між собою кредитного договору та договору поруки. Тож, оспорюваний договір укладений під впливом обману та має бути визнаний недійсним на підставі статті 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

3. Банк проти позову заперечив посилаючись на те, що кредитний договір укладено з метою фінансування поточної діяльності позивача, а укладення договору поруки відбулося внаслідок його вільного волевиявлення; позивач не довів підстав для визнання оспорюваного договору недійсним.

Фактичні обставини справи

4. Рішенням загальних зборів учасників Товариства від 07.11.2016 (протокол № 03/16) погоджено укладення з Банком кредитного договору на суму 4 700 000 000 грн для фінансування поточної діяльності Товариства за фіксованою ставкою 10,5 % річних. Термін повернення кредиту 04.11.2026.

5. 10.11.2016 Товариство (позичальник) та Банк уклали кредитний договір № 4Б16116Г (далі - Кредитний договір), згідно з умовами якого Банк за наявності вільних коштів зобов`язався надати позичальнику кредит в формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом 4 700 000 000 грн для фінансування поточної діяльності в обмін на зобов`язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди у визначені цим договором терміни.

6. У цей же день, 10.11.2016, Товариство (поручитель) та Банк (кредитор) уклали договір поруки № 4П13716И/П (далі - Договір поруки), відповідно до умов якого Товариство поручилося перед Банком щодо виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Поляріс М" (попередній боржник, далі - ТОВ "Поляріс М") обов`язків перед Банком з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах і в терміни, що визначені кредитними договорами: від 11.11.2013 № 4П13716И, від 13.11.2013 № 4П13725Д, від 18.11.2013 № 4П13726Д, від 13.10.2014 № 4П14326И, від 28.04.2016 № 4П16024Д (далі - кредитні договори).

7. Умовами Договору поруки сторони передбачили, що:

- поручитель, який з умовами кредитних договорів ознайомлений, відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за ними з повернення кредиту та сплати відсотків на умовах та в терміни відповідно до цих договорів;

- у разі невиконання боржником зобов`язань за кредитними договорами боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники в сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до цих договорів;

- у разі невиконання боржником обов`язку щодо повернення кредиту та сплати відсотків кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання, а поручитель зобов`язаний виконати відповідний обов`язок впродовж п`яти календарних днів з моменту її отримання;

- у разі порушення поручителем цього зобов`язання кредитор має право в рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами здійснювати договірне списання грошових коштів, які належать поручителю і знаходяться на його рахунках;

- до поручителя, який виконав обов`язки боржника за кредитними договорами, переходять всі права кредитора за цим договором і договорами застави (іпотеки), укладених з метою забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за цими договорами в частині виконаного зобов`язання;

- кредитор зобов`язаний у разі виконання поручителем обов`язку боржника за Кредитним договором передати поручителю впродовж п`яти робочих днів з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитними договорами;

- Договір поруки вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками, діє до повного виконання зобов`язань, а його дострокове розірвання здійснюється за письмовою згодою сторін.

8. На виконання Кредитного договору позивач 11.11.2016 отримав кошти у розмірі 4 502 716 820 грн для фінансування своєї поточної господарської діяльності з метою отримання прибутку.

9. Цю суму (4 502 716 820 грн) в той же день було перераховано Банку на виконання низки договорів поруки, включаючи Договір поруки за виконання ТОВ "Поляріс М" обов`язків перед Банком за кредитними договорами: від 11.11.2013 № 4П13716И, від 13.11.2013 № 4П13725Д, від 18.11.2013 № 4П13726Д, від 13.10.2014 № 4П14326И, від 28.04.2016 № 4П16024Д.

10. Зокрема, на погашення зобов`язань ТОВ "Полярис М" за кредитними договорами:

- від 11.11.2013 № 4П13716И було перераховано 95 706 732,65 грн,

- від 13.11.2013 № 4П13725Д було перераховано 45 469 0819,01 грн,

- від 18.11.2013 № 4П13726Д було перераховано 761 628 254,71 грн,

- від 13.10.2014 № 4П14326И було перераховано 401 883 90,55 грн,

- від 28.04.2016 № 4П16024Д було перераховано 192 221 293,24 грн.

11. У Кредитному договорі та Договорі поруки відсутні будь-які відомості щодо необхідності укладення кредитного договору чи договору поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого в якості забезпечення за "старими" кредитами; відсутні також будь-які посилання щодо такого майна (його наявності, оцінки тощо) та взагалі щодо "трансформації" кредитного портфелю Банку.

12. Згідно з техніко-економічним обґрунтуванням повернення кредитних коштів від 08.11.2016, наданого Товариством Банку з метою отримання кредиту, метою кредитування Товариства є фінансування поточної діяльності.

13. Відповідно до заявки на отримання кредиту від 08.11.2016 цільовим призначенням позики є фінансування поточної діяльності підприємства; будь-яких посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами ця заявка не містить, як і посилань на Договір поруки.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

14. Господарський суд міста Києва рішенням від 06.07.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2020, в позові відмовив з мотивів недоведення Товариством підстав для визнання оспорюваного Договору поруки недійсним відповідно до статті 230 ЦК України.

15. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

- жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого як забезпечення за "старими" кредитами, в укладеному договорі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних щодо такого майна (його оцінки, наявності тощо) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю Банку;

- позивач мав намір укласти кредитний договір виключно для фінансування своєї поточної діяльності;

- зі змісту поданих сторонами доказів не вбачається жодного погодження умов участі позивача у трансформації кредитного портфелю банку, про яку зазначено у позові, так само як не вбачається будь-якого погодження умов та пов`язаності обставин кредитування позивача, погашення позивачем (поручителем за Договором поруки) за рахунок отриманих в якості кредиту коштів кредитної заборгованості "старих" боржників (третьої особи) та обставин щодо забезпечення зобов`язань "старих" боржників та відповідного переходу прав заставодержателя до позивача (вказані обставини не визначені у Договорі поруки та Кредитному договорі);

- доводи позивача про мету укладання сторонами Кредитного договору та Договору поруки - отримання прибутку від реалізації активів, що передані в забезпечення зобов`язань за кредитами третіх осіб, не підтверджуються матеріалами справи. Водночас із наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що укладення Договору поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним в порядку статті 627 ЦК України;

- оскільки формулювання умов Договору поруки було в тому числі правом позивача (елементом його договірної свободи), суд дійшов висновку, що позивач реалізував таке право шляхом укладення договору на відповідних умовах, а тому доводи про те, що відповідач ввів позивача в оману щодо істотних умов Договору поруки вважаються судом необґрунтованими, оскільки, укладаючи спірний Договір поруки, позивач вважається таким, що ознайомився з усіма його умовами, в тому числі істотними, що викладені в тексті такого договору, тоді як недосягнення будь-яких власних очікувань, на які ймовірно розраховував позивач, однак які не знайшли свого відображення в умовах оспорюваного договору, жодним чином не можуть свідчити про вчинення оспорюваного правочину саме під впливом обману;

- позивач не довів наявність умислу відповідача щодо введення позивача в оману щодо умов Договору поруки.

16. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

- місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами наявності обставин (складових), які є підставами для визнання недійсним Договору поруки на підставі статті 230 ЦК України;

- позивач не довів, що Банк повідомляв відомості, які не відповідають дійсності або те, що його представники замовчували обставини, які мали істотне значення для правочину;

- позивач також не довів, що відповідач вчиняв певні винні, навмисні дії, що свідчили б про його намагання запевнити позивача про такі властивості й наслідки Договору поруки, які насправді не могли настати;

- жодні положення Кредитного договору не містять згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем Договору поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує для обґрунтування свого позову. Тож твердження позивача про безпідставну відмову місцевого господарського суду у задоволенні його клопотання про витребування доказів, зокрема, рішення Правління Національного Банку України (далі - НБУ) від 05.10.2016 № 323-рш/БТ, відхилено апеляційним судом як безпідставні та необґрунтовані, адже такий доказ не є необхідним в контексті заявлених позовних вимог;

- з приводу доводів позивача стосовно безпідставної відмови місцевим господарським судом у витребуванні доказів, зокрема, інформації щодо заборгованості за Кредитними договорами, яка на його думку, має підтвердити обсяг виконаних зобов`язань за кредитними договорами первісних боржників, варто зазначити, що така інформація щодо їх заборгованості не є предметом доказування. Крім цього, позивач не довів належними та допустимими доказами, що документи, які він просить витребувати, можуть підтвердити його твердження щодо ведення в оману під час укладання Кредитного договору на підставі статті 230 ЦК України, у зв`язку з чим апеляційний суд відхилив заперечення щодо необґрунтованої відмови місцевого суду в задоволенні клопотання про витребування доказів;

- дії позивача, який уклав спірний договір поруки, а наразі пред`являє позов про визнання його недійсним, суперечать його попередній поведінці (укладенню договору) та є недобросовісними.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

17. 10.12.2020 Товариство звернулося з касаційною скаргою на зазначені судові рішення попередніх інстанцій, в якій просить їх скасувати, а справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Доводи учасників справи

18. Підставами касаційного оскарження судового рішення скаржник зазначив:

- пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а саме неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень частини першої статті 230 ЦК України за відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах;

- пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України (наявність підстав, передбачених пунктом 3 частини третьої статті 310 цього Кодексу), оскільки суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання позивача про витребування доказу, який він з об`єктивних причин не міг одержати самостійно (доказ містить банківську таємницю).

19. Скаржник також стверджує, що факт вимоги НБУ до Банку про необхідність реструктуризації (трансформації) корпоративного кредитного портфеля є загальновідомим і не потребує доказування (рішення правління НБУ від 05.10.2016 № 323-рш/БТ.

20. Скаржник звертає увагу на обставини, які свідчать про наявність реструктуризації кредитного портфелю:

- сума отриманого від банку кредиту за кредитним договором точно співпадає із загальною сумою, що була погашена позивачем за зобов`язаннями старих боржників і не є типовою для даного роду операцій;

- отримання кредиту та погашення зобов`язань за договорами поруки відбувалося в один день;

- Банк ні в порядку, встановленому договором поруки, ані в судовому порядку не надав позивачу документи, які б дали змогу звернути стягнення на активи, що забезпечували зобов`язання старих боржників перед банком.

21. Позивач вважає, що Банк свідомо ввів в обману позивача щодо наявності у первісних боржників активів, на які поручитель може звернути стягнення. На думку позивача, це було зроблено Банком з метою виконати вимоги НБУ щодо реструктуризації кредитного портфелю (діяв з умислом).

22. У відзиві на касаційну скаргу відповідач проти її задоволення заперечує, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін з таких підстав:

- наведені позивачем доводи не свідчать про введення Банком в оману Товариства щодо обставин, які мають істотне значення під час укладення оспорюваного договору. Саме на позивача покладено обов`язок доведення зроблених ним тверджень щодо укладення оспорюваного договору в межах реалізації плану трансформації кредитного портфелю Банку. Позивачем не надано жодних доказів, які б містили інформацію щодо "трансформації" кредитного портфеля банку ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції;

- суди правильно застосували частину другу статті 230 ЦК України, адже позивач у таких спорах має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо інше, крім умислу, доведено, то має місце помилка. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей речі, які суттєво знижують її цінність або можливість використання з цільовим призначенням. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним;

- твердження позивача про відсутність правових висновків Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 230 ЦК України не відповідає дійсності (постанови Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 907/738/16, від 25.07.2019 у справі № 910/9879/18, від 14.06.2018 у справі № 5/127-Б-08);

- посилання на справу № 910/17239/17 є безпідставним, оскільки рішення Господарського суду міста Києва від 14.02.2019 скасовано, а провадження у справі закрито.

Надходження касаційної скарги на розгляд Верховного Суду

23. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.12.2020 справу передано на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі: Кібенко О. Р. - головуючого, Губенко Н. М., Стратієнко Л. В.

24. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 23.12.2020 відкрив касаційне провадження, розгляд касаційної скарги призначив на 27.01.2021.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо підстав для визнання договору недійсним

25. За змістом положень частин першої та третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлено законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

26. Статтею 230 ЦК України встановлено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

27. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

28. Обман - це винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін.

29. Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

30. Тобто обман має місце тоді, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою аби правочин було вчинено. Усі ці обставини (наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману) повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

31. Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі статті 230 ЦК України може бути визнаний судом недійсним. Отже, позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, тоді вважається, що наявна помилка.

32. Має бути встановлений причинно-наслідковий зв`язок між обманом та вчиненням правочину. Тільки той обман дозволяє оспорити правочин, який вплинув на рішення сторони вчинити цей правочин. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману іншу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину відповідно до статті 230 ЦК України.

33. Судами у цій справі встановлено, що кредитний договір та договори поруки вчинялися в один день, наступного дня позивач отримав кошти і одразу перерахував всю отриману суму до Банку. Банк не пояснює ці обставини жодним чином, наполягаючи на непов`язаності правочинів, тоді як позивач пояснює це своєю участю у реструктуризації портфеля корпоративних кредитів банку, проведення якої на думку позивача є загальновідомим фактом, який не потребує доказування.

34. Позивач стверджує, що його участь у реструктуризації була добровільною. Як мотив такої участі він зазначає бажання отримати прибуток від звернення стягнення на майно первісного кредитора (ТОВ "Поляріс М"), а також інших кредиторів, за зобов`язаннями яких він поручився перед банком.

35. Позивач стверджує, що відповідач, як сторона Договору поруки, навмисно з метою виконання трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля Банку ввів в оману позивача про існування у нього договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями ТОВ "Поляріс М" у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукало позивача до укладення з Банком оскаржуваного Договору поруки. На переконання позивача, наведені ним в позовній заяві обставини вказують на відсутність договорів забезпечення у Банку, що мало істотне значення при укладенні Договору поруки та підтверджує факт обману позивача, оскільки якби він знав про відсутність забезпечень, він би не уклав з відповідачем Кредитний договір та оспорюваний Договір поруки.

36. Кожна сторона при укладенні правочину має поводити себе добросовісно, обачливо і розумно, об`єктивно оцінювати ситуацію. При встановленні наявності обману суд має враховувати стандарт поведінки розумного учасника обороту, який наділений схожими характеристиками зі стороною, яку ввели в оману.

37. Якщо обидві сторони правочину є суб`єктами господарської діяльності (професійними комерсантами, підприємцями), стандарти розкриття інформації і можливість введення в оману є зовсім іншими, аніж у випадку, якщо б стороною правочину були дві фізичні особи, або банк та пересічний громадянин, споживач банківської послуги. Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини.

38. Такий підхід використовується в кодифікованих джерелах звичаєвого права, так, стаття 3.8. Принципів міжнародних комерційних договорів (принципи УНІДРУА) 2010 року передбачає, що сторона може відмовитися від договору, якщо договір був укладений внаслідок обманних заяв іншої сторони, включно з мовою вираження чи способом дії або внаслідок недобросовісного утаювання фактів, які відповідно до розумних комерційних стандартів чесної ділової практики повинні були бути повідомлені цій стороні. Водночас стаття 3.5 цих Принципів виключає відмову від договору внаслідок помилки за умови грубої необережності сторони, яка помилилася. У статті ІІ.-7:201 Модельних правил європейського приватного права 2013 року закріплено, що не дозволяється оскаржувати правочин у випадку, якщо помилка за таких обставин не може бути виправдана.

39. Сторони мають інформувати одна одну про важливі обставини, які можуть вплинути на рішення укласти правочин, тому замовчування важливої для сторони інформації, яка могла вплинути на її намір укласти договір може бути кваліфіковане як обман. Обов`язок щодо розкриття інформації випливає із принципу добросовісності, закріпленого у статті 3 ЦК України. Водночас нереалістичні уявлення і очікування однієї сторони відносно суті чи наслідків правочину не можуть бути кваліфіковані як введення її в оману іншою стороною. Інша сторона не могла розкрити інформацію про помилковість таких уявлень, оскільки вони є вочевидь нерозумними, неочікуваними, нетиповими.

40. Позивач зазначає, що Банком йому була запропонована участь у реструктуризації кредитного портфелю банку через те, що ТОВ "Бізнеспром Інвест" відповідав критеріям, визначеним Національним банком України (операційна компанія, яка має реальні і прозорі джерела походження коштів). Таким чином, сам позивач вважає себе досвідченим підприємцем, який має значний досвід ведення підприємницької діяльності і укладання господарських договорів.

41. Зі слів позивача, укладаючи Кредитний договір та Договір поруки з метою інвестування отриманих від банку коштів через фактичний викуп у Банку прав вимоги до проблемних боржників Банку, він покладався на слова Банку про те, що "кредитні зобов`язання забезпечені надзвичайно ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та інше", а також на висновок аудитора банку від 31.12.2015 про те, що у Банку відсутні прострочені та знецінені кредити, які надавалися юридичним особам.

42. Якщо особа уклала Кредитний договір з Банком на суму більш як 4,5 млрд грн та Договір поруки без отримання детальної інформації та документів від Банку або іншої особи щодо зобов`язань, за якими вона надає поруку, то це свідчить:

(а) про відсутність розумної обачливості у діях сторони договору та нереалістичні очікування від правочину або

(б) про те, що така інформація все ж таки була надана Банком/іншою особою, але особа приховує цей факт від суду, або

(в) про те, що особа мала іншу мету і інші мотиви при укладанні таких правочинів, аніж ті, про які вона заявила у позові до відповідача, і на момент укладення Договору поруки її взагалі не цікавив склад і вартість активів первісних боржників (забезпечення за проблемними кредитами Банку), за яких особа поручилася у Договорі поруки.

43. Більш того, позивач, вказуючи на те, що він брав участь у реструктуризації портфеля проблемних кредитів Банку, водночас стверджує, що він покладався на інформацію з аудиторського звіту від 31.12.2015 про те, що у Банку відсутні прострочені та знецінені кредити, які надавалися юридичним особам. Таке твердження є вочевидь суперечливим.

44. Посилання скаржника на те, що Банк ані в порядку, встановленому Договором поруки, ані в судовому порядку не надав позивачу документи, які б дали змогу звернути стягнення на активи, що забезпечували зобов`язання первісних боржників перед Банком, може свідчити лише про неналежне виконання Банком Договору поруки, а не про введення позивача Банком в оману на момент укладення спірного договору.

45. Дослідивши наявні в матеріалах справи докази відповідно до вимог статті 86 ГПК України, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків щодо недоведення позивачем обставин про те, що:

- представниками Банку під час укладення оспорюваного Договору поруки Товариству повідомлялися відомості, які не відповідають дійсності, та що представники Банку замовчували обставини, які мали істотне значення для правочину (відсутність забезпечення виконання зобов`язань позичальників за відповідними кредитними договорами);

- відповідачем вчинялись винні, навмисні дії, які б свідчили про намагання останнього запевнити позивача про такі властивості й наслідки Договору поруки, які насправді наступити не можуть.

46. Натомість суди встановили, що:

- надані позивачем докази не містять посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами та на будь-які договори поруки, які позивач ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку;

- укладення Договору поруки відбулося внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним згідно із статтею 627 ЦК України;

- дії позивача, який уклав Договір поруки, а наразі пред`являє позов про визнання його недійсним, є такими, що суперечать його попередній поведінці (укладенню договору) та є недобросовісними.

47. Встановивши недоведення позивачем обставин, які б свідчили про ведення його відповідачем в оману, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в позові.

48. У касаційній скарзі позивач стверджував про відсутність правових висновків Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 230 ЦК України, натомість відповідач вважав, що таке твердження не відповідає дійсності з посиланням на висновки, зроблені у постановах Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 907/738/16, від 25.07.2019 у справі № 910/9879/18, від 14.06.2018 у справі № 5/127-Б-08.

49. У цій справі Верховний Суд уточнив висновки щодо застосування частини першої статті 230 ЦК України, зазначивши у пунктах 36-39 цієї постанови, що кожна сторона при укладенні правочину має поводити себе добросовісно, обачливо і розумно, об`єктивно оцінювати ситуацію. При встановленні наявності обману, особливо шляхом замовчування інформації, суд має враховувати стандарт поведінки розумного учасника обороту, який наділений схожими характеристиками зі стороною, яку ввели в оману. Якщо обидві сторони правочину є суб`єктами господарської діяльності, то стандарти розкриття інформації і можливість введення в оману є іншими, аніж у випадку, якщо б стороною правочину були дві фізичні особи, або банк та пересічний громадянин, споживач банківської послуги. Тобто, стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини.

Щодо клопотання про витребування доказів

50. Право учасників справи подавати заяви та клопотання передбачено статтею 42 ГПК України.

51. Відповідно до частин першої та другої статті 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом, в якому повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

52. Як вбачається з матеріалів справи, 10.03.2020 позивач подав до суду клопотання про витребування у Банку доказів, а саме: оригінали договорів, укладених між ТОВ "Поляріс М" та Банком, а також їх посвідчені копії (кредитні договори від 11.11.2013 № 4П13716И, від 13.11.2013 № 4П13725Д, від 18.11.2013 № 4П13726Д, від 13.10.2014 № 4П14326И, від 28.04.2016 № 4П16024Д з додатковими угодами до них); посвідчені копії документів на переказ за вказаними кредитними договорами, у тому числі, але не обмежуючись, копії меморіальних ордерів; інформацію щодо вказаних кредитних договорів про всі нараховані та сплачені кошти (з повернення кредиту, відсотків, пені, неустойки та інше); інформацію про наявність або відсутність заборгованості за вказаними кредитними договорами станом на 10.11.2016 та на 10.03.2020 із зазначенням, яка саме заборгованість наявна (з повернення кредиту, відсотків, пені, неустойки та інше); у разі наявності заборгованості за вказаними договорами - надати розрахунок заборгованості станом на 10.03.2020; інформацію про бухгалтерський облік за вказаними кредитними договорами станом на 10.11.2016 та на 10.03.2020; інформацію, про те, чи наявна за вказаними кредитними договорами заборгованість зі сплати винагороди за користування кредитом, розрахована за формулою, визначеною в договорі, відповідно до курсу гривні відносно долару США; у разі наявності за вказаними кредитними договорами заборгованості зі сплати винагороди за користування кредитом, розрахованої за формулою, визначеною в договорі, відповідності до курсу гривні відносно долару США - надати розрахунок заборгованості за кожним вказаним кредитним договором станом на 10.03.2020; копію рішення кредитного комітету Банку від 30.11.2016 щодо винагороди за користування кредитом, розрахованої за формулою, визначеною в договорі, у відповідності до курсу гривні відносно долару США; інформацію, чи подавав Банк позови про визнання вказаних кредитних договорів недійсними повністю або в частині, коли саме, результати розгляду справ; належним чином посвідчену копію рішення Правління НБУ від 05.10.2016 № 323/БТ.

53. Розглянувши клопотання позивача про витребування доказів, що вбачається із протоколу судового засідання та ухвали від 22.06.2020, а також рішення від 06.07.2020 (а. с. 184- 188, 195 т. 1), суд першої інстанції встановив відсутність підстав для його задоволення з огляду на необґрунтованість цього клопотання (кредитні договори, які позивач просить витребувати у відповідача, а також інформація щодо подання позовів відповідачем, наявності залишку заборгованості, видачі кредитних коштів, тощо стосуються виключно виконання сторонами зобов`язань за кредитними договорами, а відтак не входять до предмету доказування у цій справі).

54. Переглядаючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду про відмову в задоволенні клопотання позивача про витребування у Банку вказаних вище доказів, в мотивування чого зазначив, що позивачем не було обґрунтовано, яким чином ці докази можуть підтвердити твердження позивача щодо ведення його в оману відповідно до статті 230 ЦК України з огляду на те, що Кредитний договір та оспорюваний Договір поруки не містять посилань на трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем Договору поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує як обґрунтування свого позову.

55. З огляду на наведене, доводи касаційної скарги про те, що суди необґрунтовано відхилили клопотання позивача про витребування у Банку відповідних доказів, відхиляються Верховним Судом, оскільки висновки судів

попередніх інстанцій відповідають матеріалам цієї справи, обставинам спору та нормам процесуального законодавства.

56. Наявні в матеріалах справи докази, які були оцінені судами згідно зі статтею 86 ГПК України, були достатніми для прийняття законних і обґрунтованих судових рішень у справі відповідно до вимог статті 236 ГПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

57. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

58. За частиною першою статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

59. Ураховуючи викладене, рішення та постанова судів попередніх інстанцій у цій справі підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

Судові витрати

60. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 ГПК України).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2020 у справі № 910/17876/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Кібенко

Судді Н. Губенко

Л. Стратієнко