Постанова

від 01.02.2021 по справі 911/1128/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" лютого 2021 р. Справа№ 911/1128/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Руденко М.А.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційні скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Комунально-побутового підприємства "Теплоенергопостач" Ірпінської міської ради

на рішення Господарського суду Київської області від 20.10.2020 року

у справі № 911/1128/20 (суддя Черногуз А.Ф.)

за позовом Акціонерного товариства "Національна Акціонерна Компанія "Нафтогаз України"

до Комунально-побутового підприємства "Теплоенергопостач" Ірпінської міської ради

про стягнення боргу, пені, 3% річних та втрат від інфляції,-

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст первісних позовних вимог

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства "Національна Акціонерна Компанія "Нафтогаз України" до Комунально-побутового підприємства "Теплоенергопостач" Ірпінської міської ради про стягнення 0,01 грн основного боргу, 45 804,36 грн пені, 4 887,95 грн трьох відсотків річних та 17 182,79 грн інфляційних втрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором постачання природного газу № 1085/16-БО-17 від 15.12.2015 в частині здійснення розрахунку за переданий природний газ у строк, визначений договором.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Київської області від 20.10.2020 позов задоволено частково.

Стягнуто з Комунально-побутового підприємства "Теплоенергопостач" Ірпінської міської ради на користь Акціонерного товариства "Національна Акціонерна Компанія "Нафтогаз України" 22 902,18 грн пені, 4 887,95 грн 3% річних, 16 951,76 грн втрат від інфляції а також 1 385,59 грн судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов до висновку, що відповідач всупереч умов укладеного між сторонами договору не виконав належним чином взяті на себе договірні зобов`язання щодо здійснення розрахунку за переданий природний газ у строки, визначені договором.

Суд першої інстанції, перевіривши розрахунок пені, 3 % річних та інфляційних втрат, дійшов до висновку про невірність розрахунку інфляційних втрат та наявність підстав для зменшення розміру пені на 50 %.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Акціонерне товариство "Національна Акціонерна Компанія "Нафтогаз України" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 20.10.2020 у справі № 911/1128/20 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 22 902,18 грн. пені та 321,03 грн. інфляційних нарахувань та прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги задовольнити.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції при вирішенні питання про зменшення пені не було об`єктивно оцінено, чи даний випадок є винятковим, виходячи з інтересів сторін, а не лише відповідача, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення та не було враховано інтересів позивача. За твердженням апелянта, несвоєчасність оплати контрагентів прямо перешкоджає виконанню віпокладених на позивача державою обов`язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу. Крім того, апелянт наголошує на невірному розрахунку судом першої інстанції інфляційних нарахувань, оскільки таке нарахування було правомірно здійснено позивачем з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця.

Також, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Комунально-побутове підприємство "Теплоенергопостач" Ірпінської міської ради звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 20.10.2020 у справі № 911/1128/20 в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що договором № 1085/16-БО-17 було передбачено обов`язок позивача, який, якщо мав намір реалізувати своє право на отримання штрафних санкцій за несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов`язання, повинен був реалізувати таке право протягом дії договору шляхом направлення відповідної вимоги, чого останнім здійснено не було.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна Акціонерна Компанія "Нафтогаз України" у справі № 911/1128/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: Дідиченко М. А. - головуюча суддя; судді - Руденко М.А., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна Акціонерна Компанія "Нафтогаз України" у справі № 911/1128/20 та роз`яснено учасникам, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, апеляційну скаргу Комунально-побутового підприємства "Теплоенергопостач" Ірпінської міської у справі № 911/1128/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: Дідиченко М. А. - головуюча суддя; судді - Руденко М.А., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунально-побутового підприємства "Теплоенергопостач" Ірпінської міської для спільного розгляду з апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна Акціонерна Компанія "Нафтогаз України" у справі № 911/1128/20 та роз`яснено учасникам, що апеляційні скарги будуть розглянуті без повідомлення учасників справи.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням учасників справи не заявлено.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

15.12.2015 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник, позивач) та Комунально-побутовим підприємством "Теплоенергопостач" Ірпінської міської ради (споживач, відповідач) укладено Договір №1085/16-БО-17 постачання природного газу (далі - Договір) за умовами якого постачальник зобов`язується передати у власність споживачу у 2016 році природний газ, а споживач зобов`язується прийняти та оплатити цей газ на умовах цього договору (п. 1.1. Договору).

Відповідно до п. п. 1.2., 1.3. Договору газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води бюджетним установам/організаціям та іншим споживачам. За цим Договором постачається газ, ввезений на митну територію України (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711210000).

Постачальник передає споживачу з 01.01.2016 по 31.03.2016 (включно) природний газ обсягом до 970 тис.куб.м. (сто п`ятнадцять тисяч куб.м) у тому числі по місяцях січень - 350 тис.куб.м., лютий - 340 тис.куб.м., березень - 280 тис.куб.м. Обсяги газу, що планується поставити згідно з цим договором, повністю забезпечують споживача природним газом для потреб, зазначених в п. 1.2. цього Договору (п. 2.1., 2.1.1. Договору).

Згідно п.п. 5.1., 5.2. договору ціна на природний газ на дату укладення договору визначається відповідно до п. 5.2. цього Договору. В подальшому ціна на газ визначається шляхом підписання сторонами відповідних додаткових угод до договору на підставі ціни, що розміщується на офіційному веб-сайті постачальника. У разі зміни ціни постачальником, така ціна є обов`язковою для сторін даного Договору. Споживач підписанням цього договору підтверджує, що погоджується з даним порядком визначення та зміни ціни. Ціна за 1000 куб.м газу на дату укладення договору становить 6474,00 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування та розподіл природного газу, крім того збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%. До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 6603,48 грн, крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 7924,18 грн. (сім тисяч дев`ятсот двадцять чотири гривні, 18 коп).

Оплата планових обсягів газу з урахуванням вартості транспортування магістральними трубопроводами ПАТ Укртрансгаз здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1. Договору в редакції додаткової угоди № 1 від 31.12.2015).

Відповідно до п. п. 8.1., 8.2., Договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором. У разі невиконання споживачем умов п. 6.1 цього договору постачальник має право не здійснювати поставку газу споживачу або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання споживачем пункту 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації природного газу з 01.01.2016 р. до 31.03.2016 р. (включно), а в частині проведення розрахунків - до повного їх здійснення (п. 12.1. Договору).

Також, сторонами укладено ряд додаткових угод, якими вони, зокрема, визначали ціну за 1000 куб.м. газу стосовно кожного місяця поставки газу, в якому укладались вказані угоди.

На виконання умов договору позивач у період з січня 2016 року по квітень 2016 року передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 7 669 312,09 грн., що підтверджується відповідними актами приймання-передачі природного газу: від 31.01.2016 на суму 3 132 187,12 грн., від 29.02.2016 на суму 2 086 584,58 грн., від 31.03.2016 на суму 2 232 438,54 грн., від 30.04.2016 на суму 218 101,85 грн. Зазначені акти приймання-передачі природного газу підписані в двохсторонньому порядку повноважними представниками сторін та скріплені печатками позивача та відповідача.

Як зазначає позивач, відповідач розрахунки за переданий газ здійснив з порушенням строку, встановленого в п.6.1. договору, в зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача 0,01 грн основного боргу, 45804,36 грн пені, 4887,95 грн трьох відсотків річних та 17182,79 грн інфляційних втрат.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов`язання, які мають ознаки договору поставки, згідно якого в силу вимог ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За правовою природою договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Як консенсуальний договір він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної сторони прав та обов`язків.

Як встановлено ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як вже було зазначено вище, відповідно до актів приймання-передачі природного газу за період січень 2016 - квітень 2016 року (копії актів містяться в матеріалах справи) продавець передав покупцю природний газ на загальну суму 7 669 312,09 грн.

В той же час, відповідно до довідки операцій по Підприємству "Теплоенергопостач КПП ІМР", банківських виписок та акту звіряння розрахунків станом на 31.12.2016, відповідачем станом на 14.12.2016 повністю сплачено суму основного боргу у розмірі 7669312,09 грн., у зв`язку з чим судом першої інстанції було відмовлено у задоволені позовних вимог про стягнення 0,01 грн. основного боргу.

Рішення суду першої інстанції в цій частині апелянтами не оскаржується.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, оплату отриманого природного газу на загальну суму 7 669 312,09 грн. відповідач здійснював з простроченням платежу. Так, за умовами договору споживач зобов`язаний був здійснити розрахунок за отриманий природний газ по актам приймання-передачі природного газу до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно зі статтями 230, 231 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов`язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов`язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

Пунктом 8.2. Договору сторони погодили, що у разі невиконання споживачем пункту 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок пені, погоджується з висновком суду першої інстанції, що здійснений позивачем розрахунок за загальний період з 26.04.2016 по 13.12.2016 у сумі 45 804,36 грн. є арифметично вірним.

В той же час, відповідачем у суді першої інстанції було заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, яке обґрунтовано тим, що стягнення великої суми неустойки призведе до збільшення заборгованості по заробітній платі працівникам комунального підприємства; невчасну сплату податків та зборів; відповідач перебуває у важкому фінансовому становищі, у тому числі внаслідок несплати боргів населенням, бюджетними установами; діяльність відповідача спрямована на забезпечення теплом учбових закладів, дитячих садків, лікарень, інших об`єктів, а тому обставини, що зумовлюють зменшення пені є соціально значимими та винятковими.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 Господарського кодексу України).

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За умовами ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Водночас, слід зазначити, що згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України за рішенням суду розмір штрафу та пені може бути зменшений у виняткових випадках, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Колегія суддів відзначає, що якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зі змісту наведених норм слідує, що при вирішенні питання про зменшення неустойки, суд повинен встановити співрозмірність неустойки невиконаному зобов`язанню відповідачем та врахувати інтереси обох сторін.

За частиною третьою статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Отже, колегія суддів зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми в якості неустойки спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Колегією суддів враховано, що відповідач не є прибутковою організацією, не є фактичним споживачем газу, оскільки відповідно до умов договору газ використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, яке невчасно сплачує надані послуги з теплопостачання.

Крім того, апеляційним судом встановлено, що станом на день звернення позивача з даним позовом до суду відповідачем в повному обсязі здійснена оплата отриманого згідно з договором № 1085/16-БО-17 від 15.12.2015 природного газу і заборгованість відповідача за вказаним договором відсутня.

Доказів наявності понесення позивачем збитків, які б перевищували чи дорівнювали б розміру заявленої до стягнення суми пені позивач суду не надав.

Також колегією суддів враховано, що предметом даного судового розгляду є стягнення штрафних санкцій та передбачених ст. 625 ЦК України нарахувань, що, в свою чергу, не є основним доходом АТ Національна акціонерна компанія Нафтогаз України і не може впливати на його господарську діяльність.

А тому, оцінивши інтереси обох сторін та ступінь виконання зобов`язання, враховуючи загальні засади цивільного законодавства - справедливості, добросовісності, розумності, баланс інтересів сторін, адекватність обсягу і міри відповідальності відповідача за допущене вищезазначене прострочення грошового зобов`язання та недопущення невиправданого збагачення позивача за рахунок стягнення з відповідача занадто великих штрафних санкцій, дотримуючись справедливого балансу прав та інтересів позивача та відповідача у даному спорі, колегія суддів вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи обмеження судом першої інстанції розміру суми пені на 50 %, а саме до 22 902,18 грн.

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що фінансовий стан відповідача та відсутність вини останнього у виникненні боргу не є винятковим випадком та підставою для зменшення неустойки, не може свідчити про помилковість висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для зменшення розміру неустойки, оскільки не було єдиним мотивом для задоволення такого клопотання, а оцінено судом в сукупності з іншими обставинами.

Вказана позиція щодо можливості зменшення розміру неустойки узгоджується з численною практикою Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 24.02.2020 у справі № 925/259/19, від 23.01.2020 у справі № 920/432/19, від 13.08.2019.

Стосовно заявлених вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов`язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Колегія суддів, перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок 3 % річних за загальний період з 26.04.2016 по 13.12.2016 на суму 4 887,95 грн. погоджується з ним та вважає його вірним.

Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат, суд першої інстанції зазначив, що здійснений позивачем розрахунок є арифметично не вірним, оскільки позивачем під час розрахунку втрат від інфляції за період з 26.05.2016 по 30.11.2016 на суму 218101,85 грн. невірно застосовано сукупний індекс інфляції - 106,00, тоді як вірний - 105,9.

Позивач, посилаючись на правові висновки, зазначені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18, вказує не те, що судом першої інстанції під час розрахунку інфляційних втрат не було враховано, що такі нарахування здійснюються з урахуванням суми боргу на індекс інфляції попереднього періоду.

В той же час, як вбачається з наявного в матеріалах справи розрахунку, позивач не здійснював нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням суми боргу та індексу інфляції попереднього періоду. Зокрема, у своєму розрахунку позивач нараховував інфляційні втрати за період з 26.04.2016 по 30.11.2016 на суму боргу у розмірі 68 183,89 грн. та за період з 26.04.2016 по 30.11.2016 на суму боргу у розмірі 218 101,85 грн. без збільшення суми боргу з урахуванням індексу інфляції за минулі періоди.

А тому, перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок інфляційних втрат, колегія суддів погоджується з тим, що позивачем невірно визначено сукупний індекс інфляції за період з 26.05.2016 по 30.11.2016 на суму 218 101,85 грн. (позивачем застосовано сукупний індекс інфляції у розмірі 106,00, тоді як вірний - 105,9) а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність стягнення інфляційних втрат у розмірі 16 951,76 грн.

Відповідач у своїй апеляційній скарзі зазначає, що якщо постачальник не направив отримані від споживача кошти у першу чергу на погашення неустойки за прострочення оплати, то ця обставина позбавляє постачальника права вимагати її примусового стягнення, адже свідчить, що кредитор взагалі не нараховував штрафні санкції.

В той же час, колегія суддів відхиляє такі доводи відповідача, оскільки порушення кредитором порядку черговості зарахування платежів не позбавляє кредитора права на нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат, і не звільняє боржника від відповідальності за вчинене ним порушення - неналежне виконання грошового зобов`язання у розмірі та строки, узгоджені у договорі.

У зв`язку з чим, позивач наділений правом у будь який час в межах дії договору та строків позовної давності нараховувати боржнику штрафні санкції, якщо має місце порушення договірних зобов`язань, у вигляді пені, 3% річних та втрат від інфляції. Вказані нарахування є виключно правом останнього, а не його обов`язком, та не залежать від направлення чи не направлення на адресу боржника відповідної вимоги.

При цьому, колегія суддів звертає увагу відповідача на те, що що відповідно до п. 12 Договору сторони, зокрема, погодили, що строк дії Договору в частині проведення розрахунків триває до повного їх здійснення.

А тому, такі доводи відповідача судом апеляційної інстанції відхиляються.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Київської області від 20.10.2020 у справі № 911/1128/20 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування в межах доводів та вимог апеляційних скарг сторін не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянтів.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційні скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Комунально-побутового підприємства "Теплоенергопостач" Ірпінської міської ради на рішення Господарського суду Київської області від 20.10.2020 у справі № 911/1128/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 20.10.2020 у справі № 911/1128/20 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційних скарг покласти на скаржників.

4. Поновити дію рішення Господарського суду Київської області від 20.10.2020 у справі № 911/1128/20.

5. Матеріали справи № 911/1128/20 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в порядку, визначеному ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя М.А. Дідиченко

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Руденко