Постанова

від 01.02.2021 по справі 910/7418/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" лютого 2021 р. Справа№ 910/7418/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Владимиренко С.В.

Євсікова О.О.

за участю секретаря судового засідання: Костяк В.Д.

за участю представника(-ів): згідно протоколу судового засідання від 01.02.2021,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2020

у справі №910/7418/20 (суддя Босий В.П.)

за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Ларенто"

2. ОСОБА_1

про стягнення 101 022,77 грн,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог.

Акціонерне товариство Комерційний Банк "Приватбанк" (надалі - АТ КБ "Приватбанк", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ларенто" (надалі - ТОВ "Ларенто", відповідач-1) та ОСОБА_1 (надалі - " ОСОБА_1 ", відповідач-2) про стягнення 101 022,77 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем-1 грошового зобов`язання згідно умов Угоди про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг №б/н від 13.06.2014, у зв`язку з чим позивач вказує на наявність заборгованості за кредитом у розмірі 101 022,77 грн. При цьому, позивач заявляє про солідарне стягнення заборгованості з відповідачів з огляду на укладений між позивачем і відповідачем-2 договір поруки №POR1454676300280 від 05.02.2016.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.08.2020 у справі у справі №910/7418/20 позов задоволено. Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ларенто" та ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк" заборгованість за кредитом у розмірі 101 022 грн 77 коп. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ларенто" на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" судовий збір у розмірі 1 051 грн 00 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" судовий збір у розмірі 1 051 грн 00 коп.

Судове рішення мотивовано обґрунтованістю та доведеністю позовних вимог.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погодившись з даним рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2020 та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.10.2020, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Попікова О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2020 відновлено ОСОБА_1 пропущений строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2020 у справі №910/7418/20. Відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою. Повідомлено учасників справи про здійснення розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2020 у справі №910/7418/20 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 04.11.2020. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 04.11.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2020 повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 21.12.2020 о 15:40 год. Продовжено Товариству з обмеженою відповідальністю "Ларенто" строк на подання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2020 у справі №910/7418/20 до 21.12.2020.

На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/5469/20 від 21.12.2020, у зв`язку з перебуванням судді Попікової О.В., яка входить до складу колегії суддів, у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/7418/20.

Згідно Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.12.2020, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Владимиренко С.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2020 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2020 у справі №910/7418/20 прийнято до провадження у визначеному складі колегії суддів: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді Євсіков О.О., Владимиренко С.В. Розгляд справи здійснити в раніше призначеному судовому засіданні 21.12.2020 о 15:40 год.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2020 повідомлено учасників справи про відкладення розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2020 у справі №910/7418/20 на 01.02.2021 о 15 год. 20 хв.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просив скаргу відхилити та оскаржене судове рішення залишити без змін, як правильне та обґрунтоване.

Відповідач-1 не скористалися своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надали суду письмового відзиву на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Явка представників сторін.

В судове засідання від 01.02.2021 з`явилися представники позивача та відповідача-2.

Відповідач-1 до судового засідання не з`явився, про час та місце судового засідання належним чином повідомлений у відповідності до ст. 120, 242 ГПК України, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази, зокрема залучені поштові повідомлення. Ухвали суду від 06.10.2020, від 07.12.2020, в тому числі від 21.12.2020, якою відкладено судове засідання на 01.02.2021 було надіслано на адресу: 4123, м. Київ, вул. Бестужева, буд. 36, яка, як встановлено судом, відповідає адресі зазначеній у ЄДРПОУ та вказана сторонами, однак повернуто на адресу суду з відміткою неправильно зазначена (відсутня) адреса . Іншої адреси відповідача-1 матеріали справи не містять, сторонами не повідомлено. Відтак, неотримання поштових відправлень є свідомим діянням (бездіяльністю) самого відповідача-1, тому всі несприятливі наслідки такого неотримання покладаються на нього самого.

Таким чином, судом апеляційної інстанції були здійснені всі необхідні заходи щодо повідомлення відповідача-1 про призначення справи до розгляду та відповідного судового засідання, відтак, останній вважається таким, що повідомлений належним чином.

Під час судового засідання від 01.02.2020 представник відповідача-2 заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи. При цьому посилався на необхідність надання часу для долучення до справи додаткових документів.

Присутній представник банку клопотання про відкладення залишив на розсуд суду.

Відповідно до ч. 11 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України визначено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд звертає увагу, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Колегія суддів, порадившись на місці, дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача-1 про що постановлено протокольну ухвалу.

Колегією суддів враховано, що відповідач-1 належним чином повідомлений про дату та час судового засідання у справі, а тому не був позбавлений права на участь у судовому засіданні.

Колегією суддів враховано, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (з подальшими змінами) з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу з 12.03.2020 по 28.02.2021 на всій території України встановлено карантин та запроваджено обмежувальні заходи.

В той же час, за приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Беручи до уваги те, що суд апеляційної інстанції не визнавав участь учасників справи обов`язковою, учасники належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, а також з метою дотримання принципу розумності строків розгляду справи, необхідності забезпечення захисту здоров`я учасників судового процесу і співробітників суду та з урахуванням рекомендацій уповноважених суб`єктів щодо запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з огляду на наявність достатніх у матеріалах справи доказів для вирішення даної справи, колегія суддів дійшла до висновку про можливість здійснення апеляційного перегляду оскарженого рішення за наявними матеріалами справи.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх представника позивача та відповідача-2, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржене рішення у даній справі залишити без змін, виходячи з наступного.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

ТОВ "Ларенто", підписавши заяву від 13.06.2014 на відкриття рахунку в АТ КБ "Приватбанк" (банк), приєдналося і погодилося із Умовами і Правилами надання банківських послуг, тарифами Банка, розміщеними на офіційному сайті Банка www.privatbank.ua, які разом складають Договір банківського обслуговування №б/н від 13.06.2014 (надалі - "Договір").

Відповідно до п. 3.18.1.1 Договору кредитний ліміт на поточний рахунок надається на поповнення оборотних коштів і здійснення поточних платежів Клієнта, в межах кредитного ліміту. Про розмір ліміту Банк повідомляє Клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв`язку Банку і Клієнта.

Згідно з п. 3.18.1.3 Договору кредит надається в обмін на зобов`язання Клієнта з повернення кредиту, сплати процентів та винагороди.

Пунктом 3.18.1.6 Договору передбачено, що Ліміт може бути змінений Банком в односторонньому порядку, передбаченому цими Умовами, у разі зниження надходжень грошових коштів на поточний рахунок або настання інших факторів, передбачених внутрішніми нормативними документами Банку. Приєднавшись до цих Умов, Клієнт висловлює свою письмову згоду на те, що зміна Ліміту проводиться Банком в односторонньому порядку шляхом повідомлення Клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв`язку Банку і Клієнта.

Пунктом 3.18.4 Договору передбачено, що за користування кредитом в період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку клієнта при закритті банківського дня клієнт виплачує проценти, виходячи з процентної ставки, розмір якої залежить від строку користування кредитом (диференційована процентна ставка). Порядок розрахунку відсотків:

- за період користування кредитом з моменту виникнення дебетового сальдо до дати обнуління дебетового сальдо в одну з дат з наступного 20-го до 25-го числа місяця (далі - "період, в який дебетове сальдо підлягає обнулінню"), розрахунок відсотків здійснюється за процентною ставкою у розмір 0% річних від суми залишку непогашеної заборгованості (п. 3.18.4.1.1 Договору);

- при обтулені дебетового сальдо в одну з дат періоду, в якому дебетове сальдо підлягає обнулінню, протягом 90 днів з останньої дати періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнулінню, клієнт сплачує банку за користування кредитом відсотки у розмір 24% річних, починаючи з останньої дати, в яку дебетове сальдо підлягало обнулінню (п. 3.18.4.1.2 Договору);

- у разі непогашення кредиту впродовж 90 днів з дати закінчення періоду, в який дебетове сальдо підлягло обнулінню, починаючи з 91-го дня після дати закінчення періоду, в який дебетове сальдо підлягало обнулінню, кредит вважається простроченим, а грошові зобов`язання клієнта з погашення заборгованості вважаються порушеними. При порушенні клієнтом будь-якого з грошових зобов`язань клієнт сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 48% річних від суми залишку непогашеної заборгованості (п. 3.18.4.1.3 Договору).

Відповідно до п. 3.18.4.1.4 Договору під "непогашеним кредиту" мається на увазі невиникнення на поточному рахунку нульового дебетового сальдо при закритті банківського дня.

Пунктом 3.18.4.4 Договору визначено розмір винагороди за користування лімітом, яку позичальник сплачує банку 1-го числа кожного місяця.

Згідно з п. 3.18.2.3.4 Договору банк має право при порушенні клієнтом будь-якого із зобов`язань, передбаченого Умовами, змінити умови кредитування - вимагати від клієнта дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, виконання інших зобов`язань за кредитом в повному обсязі.

Крім того, 05.02.2016 між АТ КБ "Приватбанк" (кредитор) та ОСОБА_1 (поручитель) було укладено договір поруки №POR1454676300280 (далі - Договір поруки), відповідно до умов якого:

- предметом Договору поруки є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Ларенкто" (божником) зобов`язань за угодами-приєднання, у тому числі за Договором;

- поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань, у тому числі за Договором, в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків (пункт 1.2 Договору поруки);

- у випадку невиконання боржником зобов`язань за Договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (пункт 1.5 Договору поруки);

- сторони домовилися, що порука за Договором поруки припиняється через 15 років після укладення Договору поруки. У випадку виконання боржником та/або поручителем всіх зобов`язань за Договором Договір поруки припиняє свою дію (пункт 4.1 Договору поруки).

Договір поруки підписано уповноваженими особами та скріплено печаткою позивача.

Як стверджує позивач, банк виконав свої договірні зобов`язання, надавши ТОВ "Ларенто" кредитний ліміт у сумі 200 000 грн.

Оскільки в забезпечення виконання позичальником зобов`язань за вказаним кредитним договором між банком та поручителем було укладено Договір поруки від 05.02.2016, позов пред`явлено про стягнення з відповідачів заборгованості солідарно.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Господарський процесуальний кодекс України передбачає, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають, зокрема, при виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці (пункт 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду: спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. Така юрисдикція визначається, враховуючи суб`єктний склад основного зобов`язання.

Суд відзначає, що з дати набрання чинності Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" №2147-VIII від 03.10.2017 господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи;

Відтак, з 15 грудня 2017 року у випадку об`єднання позовних вимог щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів поруки, укладених для забезпечення основного зобов`язання, спір має розглядатися за правилами господарського чи цивільного судочинства залежно від сторін основного зобов`язання.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №415/2542/15-Ц.

Оскільки до стягнення заявлено кредитну заборгованість, яка виникла з Угоди про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг №б/н від 13.06.2014, укладеної АТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Ларенто", сторонами якої є юридичні особи, а у забезпечення виконання Угоди укладений Договір поруки між ТОВ ТОВ "Ларенто" і ОСОБА_1 , тобто фізичною особою, то даний позов підлягає вирішенню господарським судом, а у даному випадку Господарським судом міста Києва.

Щодо суті позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ст. 526 ЦК України, яка кореспондуються із ст. 193 ГК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України). Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач виконав свої договірні зобов`язання, надавши ТОВ "Ларенто" кредитний ліміт у сумі 200 000 грн, що підтверджується виписками з рахунку.

Згідно зі ст. ст. 610, 612 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідач-1 суму заборгованості в добровільному порядку не сплатив, внаслідок чого Підприємство має заборгованість за кредитом у розмірі 101 022,77 грн. Доказів оплати матеріали справи не містять. Дослідивши відповідний розрахунок, суд дійшов висновку, що останній є обґрунтованим та арифметично вірним.

Заборгованість позивач просив стягнути з відповідачів солідарно, на підставі укладеного 05.02.2016 між АТ КБ "Приватбанк" (кредитор) та ОСОБА_1 (поручитель) договору поруки №POR1454676300280.

05.02.2016 між АТ КБ "Приватбанк" (кредитор) та ОСОБА_1 (поручитель) було укладено договір поруки №POR1454676300280 (далі - Договір поруки), відповідно до умов якого:

- предметом Договору поруки є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Ларенкто" (божником) зобов`язань за угодами-приєднання, у тому числі за Договором;

- поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань, у тому числі за Договором, в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків (пункт 1.2 Договору поруки);

- у випадку невиконання боржником зобов`язань за Договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (пункт 1.5 Договору поруки);

- сторони домовилися, що порука за Договором поруки припиняється через 15 років після укладення Договору поруки. У випадку виконання боржником та/або поручителем всіх зобов`язань за Договором Договір поруки припиняє свою дію (пункт 4.1 Договору поруки).

Відповідно до частини першої статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Частинами першою та другою статті 554 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що вимога до ОСОБА_1 не направлялась, однак враховуючи положення п. 2.1.2 Договору поруки ненаправлення такої вимоги не є перешкодою для звернення АТ КБ "Приватбанк" до суду із даним позовом.

Відповідно до статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Отже, з урахуванням викладеного вище, матеріалами справи підтверджується наявність у відповідачів солідарного грошового зобов`язання по сплаті на користь позивача заборгованості за кредитом у розмірі 101 022,77 грн на підставі Договору та Договору поруки. Відповідачами вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідачами обставин, з якими чинне законодавство пов`язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання, не наведено.

За таких обставин, позовні вимоги АТ КБ "Приватбанк" про солідарне стягнення з ТОВ "Ларенто" та ОСОБА_1 заборгованості за кредитом у розмірі 101 022,77 грн є доведеними, обґрунтованими, а тому правомірно задоволені судом.

Доводи апеляційного оскарження відповідача-2 про те, що зобов`язання за договором поруки припинено, оскільки між відповідачем-2 та банком укладено Протокол узгодження від 14.11.2016 про реструктуризацію кредитного договору б/н від 13.06.2014, відповідно до якого відповідач-2 зобов`язався сплатити 240 000,00 грн. а позивач укласти договір який би припинив зобов`язання з поруки колегія суддів відхиляє. Відповідачем-2 під час розгляду справи судом першої інстанції, так і в процесі апеляційного перегляду справи не надано доказів укладення між ТОВ Ларенто та банком додаткової угоди до договору кредиту про реструктуризацію боргу, як і не надано суду такого документу, як Протокол узгодження від 14.11.2016, чи будь-якого іншого доказу на підтвердження своїх доводів в цій частині. Так само відповідачем-2 не подано суду і платіжних доручень на суму 240 000,00 грн, які б підтверджували факт оплати боргу.

Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає про відсутність підстав вважати, що поруки є припиненою з 28.02.2017, як стверджує відповідач-2, з огляду на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які свідчили б про належну реструктуризацію кредиту за кредитним договором від 13 червня 2014 року № б/н.

Посилання відповідача-2 як на підставу скасування рішення суду і даній справі на те, що у суді касаційної інстанції розглядається справа № 757/16856/18-ц за позовом ОСОБА_1 , до Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк в особі відділення Відділення Маріїнське Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк (далі - АТ КБ Приватбанк , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю Ларенто про визнання договору поруки № POR1454676300280 від 05.02.2016 припиненим, колегія суддів не приймає до уваги. Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що постановою Верховного Суду від 01.12.2020 у справі № 757/16856/18-ц касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 29.01.2019 та постанову Київського апеляційного суду від 26.12.2019, якими відмовлено у задоволенні позову, залишено без змін.

Серед іншого, у доводах апеляційного оскарження, відповідач-2 наголосив на порушенні судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки на адресу відповідча-2 не надходили матеріали позовної заяви; також суд позбавив відповідача-2 права на подачу відзиву, оскільки суд не розглянув клопотання відповідача-2 про продовження строку на подачу відзиву.

Ці твердження відповідача-2 колегія суддів відхиляє, оскільки матеріали справи містять опис вкладеного датований - 20.05.2020 (а.с. 36), який слугує доказом надсилання позовної заяви з додатками на адресу відповідача-2, що свідчить про належне виконання позивачем процесуального його обов`язку, визначеного положеннями ст. 172 ГПК України.

Доводи відповідача-2 про те, що його було позбавлено права на подачу відзиву на позов, оскільки суд тільки в оскарженому рішенні розглянув клопотання відповідача-2 про продовження строку на подачу відзиву на позов, суд апеляційної інстанції визнає також є безпідставними.

При цьому, судом апеляційної інстанції враховано, що ухвала про відкриття провадження у справі була вручена ОСОБА_1 - 01.07.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленнями про вручення поштового відправлення №0105473295322. (а.с 49) Зазначеною ухвалою суду серед іншого було встановлено відповідачам строк для подачу відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення ухвали.

21.07.2020 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача 2 про продовження строку подання відзиву, в якому заявник просить продовжити строк подання відзиву на строк дії карантину.

Судом першої інстанції, в результаті розгляду цього клопотання зауважено, що законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" №540-IX від 30.03.2020 розділ X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України доповнено пунктом 4 такого змісту: під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Відтак, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що встановлений ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2020 строк на подання відзиву на позов було продовжено в силу закону, а відтак підстави для задоволення клопотання відповідача -2 про продовження строку для подання відзиву з урахуванням часу дії карантину відсутні, тому у задоволенні цього клопотання правомірно відмовлено судом.

При цьому, положеннями п. 2 Прикінцевих та перехідних положень "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" встановлено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" N 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Таким чином, у відповідачів було достатньо часу та можливості для підготовки своєї позиції стосовно даного спору, проте ані ТОВ "Ларенто", ані ОСОБА_1 відзив на позов до суду не подали. Будь-яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.

Аргументи скаржника про те, що суд припустився помилки, оскільки розглянув клопотання про продовження строку на подачу відзиву тільки при винесенні судового рішення, що призвело до позбавлення позивача його права на подачу відзиву, не заслуговують на увагу. З цього приводу суд зазначає, що не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань, а тому, враховуючи, що строк на подачу відзиву був продовжений в силу діючого процесуального законодавства, а також те, що відповідач-2 не був позбавлений процесуального права у будь-який час звернутися до суду із відзивом, заявивши клопотання про поновлення строку на подачу відзиву, колегія суддів не вбачає процесуальних порушень у даному випадку.

Додатково, приводу цих аргументів відповідача про порушення судом вимог процесуального закону, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 43 ГПК України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається, оскільки такі дії суперечать завданню господарського судочинства.

Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов`язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини").

У рішенні ЄСПЛ у справі "Дія 97" проти України" зазначено, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів.

Такими нормами, у даному разі, є норми чинного Господарського процесуального кодексу України, якими, зокрема, врегульовано права та обов`язків учасників справи та порядок реалізації ними таких прав.

Згідно із частиною першою статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гурепка проти України № 2" наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

На зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення Європейського суду з прав людини "Богонос проти Росії" від 05.02.2004).

Таким чином, реалізація учасниками справи, зокрема відповідачем, своїх процесуальних прав, зокрема, права відповідача подати відзив на позов, заявити клопотання, залежала виключно від волевиявлення самого відповідача.

Інших доводів та доказів, які б слугували підставою для скасування оскарженого рішення скаржником не наведено. Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Поряд з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03 від 28.10.2010 Суд повторює, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Всім встановленим обставинам, які мають значення для правильного вирішення спору надана належна правова оцінка.

Проаналізувавши текст оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про вмотивованість судового рішення, враховуючи, що доводи та аргументи сторін були почуті, судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується його рішення, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації").

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, доводи апеляційного оскарження є необґрунтованими, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на скаржника.

Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2020 у справі №911/2313/20 залишити без змін.

3. Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови суду складено та підписано - 05.02.2021.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді С.В. Владимиренко

О.О. Євсіков