Рішення

від 04.02.2021 по справі 922/3957/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" лютого 2021 р.м. ХарківСправа № 922/3957/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Прохорова С.А.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Торгмонтаж", 84322, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Шкільна, 117, код 31770835 доТовариства з обмеженою відповідальністю "Харелектромет" 62801, Харківська область, Печенізький район, смт Печеніги, вул. Поштова, 2, код 24478611 про стягнення коштів без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгмонтаж" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Харелектромет" грошових коштів у розмірі 117397, 98 грн, які складаються з: 106273, 75 грн - заборгованості за договором, 1599,42 грн - інфляційне збільшення суми боргу; 3379, 85 - штрафні санкції; 844, 96 - 3 відсотки річних; 9300, 00 грн - судових витрат на правничу допомогу. Також, стягнути з відповідача 2102, 00 грн судового збору.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.12.2020, для розгляду справи було визначено суддю Прохорова С.А.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.12.2020 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги ціну позову, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

22.01.2021 до суду надійшла заява відповідача вх. №1594, в якій він заперечує проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, яку було залишено судом без розгляду ухвалою від 26.01.2021.

Правом на подання відзиву, відповідач, не скористався, клопотань про надання йому додаткового часу на підготовку відзиву відповідачем заявлено не було.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України, ч.2 ст.178 ГПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

Про розгляд справи сторони були повідомлені належним чином, про що свідчить відмітка про направлення ухвали про призначення справи до розгляду за адресою, вказаною у позовній заяві .

Так копія ухвали від 10.08.2020 надсилалась боржнику поштою за його юридичною адресою - 62801, Харківська область, Печенізький район, смт Печеніги, вул. Поштова, 2, проте вручена останньому не була та була повернута відділенням поштового зв`язку з відміткою від 30.12.2020 «адресат відсутній за вказаною адресою» .

За визначенням п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Виходячи зі змісту наведених вище норм, днем отримання позивачем ухвали суду від 09.12.2020 про відкриття провадження у справі є 30.12.2020.

Ухвалою суду від 09.12.2020 було роз`яснено сторонам, що процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

У встановлені судом строки додаткових письмових доказів, клопотань, заяв та пояснень від сторін до суду не надійшло.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, висловленій у рішенні "Каракуця проти України", заявник повинен виявляти належну зацікавленість у розгляді справи.

Згідно з частиною третьою статті 252 ГПК України якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з частиною четвертою статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

11.08.2020 між ТОВ "ТОРГМОНТАЖ" (Позивач по справі, Постачальник за договором) та ТОВ "ХАРЕЛЕКТРОМЕТ" (Відповідач по справі, Покупець за договором) було укладено договір поставки №02/08/2020 (далі - Договір), відповідно п. 1.1 якого Постачальник зобов`язується поставляти та передавати у власність Покупця визначений цим Договором товар - брухт алюмінію відповідно ДСТУ 3211-95 (ГОСТ1639-93), а Покупець зобов`язується прийняти цей товар та сплатити його вартість.

З наданих суду доказів вбачається, що Позивачем, на виконання умов Договору, за видатковою накладною № 330 від 12.08.2020, товарно - транспортною накладною №Р330 від 12 серпня 2020 року, паспорту на товар від 12 серпня 2020 року та акту походження товару 12 серпня 2020 року, здійснив поставку та виконав доставку Товару на загальну суму 106273,75 грн.

Товар був отриманий через представника Відповідача, водія ОСОБА_1 , на підставі виданої йому довіреності №341 від 11 серпня 2020 року.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачає, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, частина 1 та пункт 2 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України встановлюють, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, в тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з статтею 174 Господарського кодексу України (надалі ГК України), господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У відповідності до частини 1 статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Частиною 1 статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, згідно з приписами статей 173, 174 ЦК України, між позивачем та відповідачем виникло майново-господарське зобов`язання, в силу якого відповідач повинен оплатити отриманий товар, а позивач має право вимагати від відповідача виконання його обов`язку.

У відповідності до частини 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Приписами частини 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що, за загальним правилом, обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено іншого строку оплати.

Крім того, суд враховує. що відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Статтею 1 даного Закону визначено, що первинним є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Як унормовано ч. 2 ст. 9 цього ж Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфін України 24.05.1995, № 88: « 2.1. Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Дослідивши накладну, на які позивач посилається як на доказ отримання товару відповідачем, суд встановив, що вона містить підпис представника Відповідача в графі отримання.

При цьому суд зазначає, що підписання покупцем накладних, які є первинним обліковими документами у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, і які відповідають вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і пункту 2.3. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Таким чином, суд дійшов висновку, що Відповідач прийняв товар у власність та зобов`язався здійснити його оплату, про що свідчить підписана без зазначення недоліків представником Відповідача видаткова накладна, надана Позивачем.

Відповідно до умов Договору п.4.1. Оплата проводиться протягом 14 календарних днів після відвантаження Товару шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника.

Таким чином, строк оплати отриманого товару у Відповідача сплив 26 серпня 2020 року, а з 27.08.2020 Відповідач вважається таким, що прострочив виконання обов`язку по оплаті товару.

Однак, як зазначає Позивач, що не було спростовано Відповідачем під час розгляду справи, останнім не було виконано обов`язків за договором та не здійснено оплату отриманого товару.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Договором встановлена відповідальність за неналежне виконання зобов`язань передбачених договором, п.5.3. При порушенні Покупцем термінів оплати Товару, останній сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

При цьому, суд зазначає, що позивачем невірно визначено 26.08.2020 першим днем нарахування річних та пені, оскільки, саме 26.08.2020 закінчується 14-денний строк на оплату, встановлений договором, а прострочення Відповідача по оплаті починається з наступного дня, тобто 27.08.2020.

Отже, за наявності встановленого факту несвоєчасної сплати відповідачем за отриманий товар перевіривши арифметичний розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, які нараховані Позивачем за вересень та жовтень 2020 р., за допомогою програми Калькулятор Ліга, суд зазначає, що розмір 3%річних становить 836,25 грн, розмір пені - 3345,01 грн, розмір інфляційних втрат становить 1599,42 грн.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, такими, що підтверджуються наданими суду доказами та підлягають задоволенню в частині стягнення 106273, 75 грн - заборгованості за договором, 1599,42 грн - інфляційного збільшення суми боргу, 3345,01 - пені та 836,25 - 3 % річних.

В задоволенні решти позову, а саме 34,84 грн пені та 8,71 грн 3% річних, суд відмовляє, у зв`язку з невірним розрахунком.

Також суд має вирішити питання розподілу та стягнення судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судовий збір, відповідно приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на Відповідача пропорційно задоволеним вимогам в сумі 1940,22 грн.

Також, Позивачем заявлено до стягнення 9300,00 грн витрат на правничу допомогу.

Як вбачається з матеріалів справи 21.11.2020 між Позивачем та адвокатом Біличенко Віталієм Олександровичем укладено договір про надання правової (правничої) допомоги, у відповідності до якого адвокат надає клієнту правову допомогу в рамках Господарського судочинства, за позовом майнового характеру ТОВ ТОРГМОНТАЖ до ТОВ ХАРЕЛЕКТРОМЕТ про стягнення суми боргу, з урахуванням індексу інфляції, процентів за прострочення виконання зобов`язань, в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, а Клієнт зобов`язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені Сторонами.

02.12.2020 року адвокатом та позивачем, на підставі договору про надання правової (правничої) допомоги від 21.11.2020 р., було підписано акт прийому-передачі послуг №1 на суму 9300,00 грн.

02.12.2020 року на підставі договору про надання правової (правничої) допомоги було сформовано рахунок-фактуру №2122020 на загальну суму 9300,00 грн.

02.12.2020 року Позивач перерахував адвокату за юридичні послуги грошові кошти в сумі 9300,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №4980.

Досліджуючи надані позивачем докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, суд доходить висновку, що наданих доказів достатньо для встановлення факту надання адвокатом Біличенко В.О. професійної правничої допомоги позивачу у даній справі.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що витрати Позивача на професійну правничу допомогу підлягають розподілу.

допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з частиною 2 статті 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною третьою ст. 126 ГПК України встановлено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).

Витрати, понесені позивачем в даній справі на професійну правничу допомогу адвоката, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже розмір таких витрат має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

За приписами статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд, при розподілі судових витрат, в тому числі витрат на правничу допомогу адвокатом, має виходити з конкретних особливих обставин справи, з доказів, поданих заявником клопотання про розподіл судових витрат, які можуть свідчити про підставність різних сум коштів, що потрачені заявником на правничу допомогу.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 стаття 126 Кодексу). У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Кодексу). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. (частина 6 статті 126 Кодексу).

Суд звертає увагу на те, що в даному випадку, вартість наданих адвокатом послуг не є завищеною та є співмірною з ціною позову.

З огляду на зазначене, витрати по сплаті за правничу допомогу розподіляються судом пропорційно задоволених позовних вимог та підлягають стягненню в сумі 8 584,21 грн.

Керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 20, 73, 74, 76-79, 86, 126, 129, 130, ст. ст. 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Харелектромет" (62801, Харківська область, Печенізький район, смт Печеніги, вул. Поштова, 2, код 24478611) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгмонтаж" (84322, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Шкільна, 117, код 31770835) 106273,75 грн заборгованості за договором, 1599,42 грн інфляційного збільшення суми боргу, 3345,01 грн пені, 836,25 грн 3 % річних, 1940,22 грн судового збору та 8584,21 грн витрат на правничу допомогу.

В решті позову відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Згідно із ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

УЧАСНИКИ СПРАВИ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгмонтаж" (84322, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Шкільна, 117, код 31770835).

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Харелектромет" (62801, Харківська область, Печенізький район, смт Печеніги, вул. Поштова, 2, код 24478611).

Повне рішення складено "04" лютого 2021 р.

Суддя С.А. Прохоров