Рішення

від 27.01.2021 по справі 640/1356/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2021 року м. Київ № 640/1356/19

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ТОРГОВА ГРУПА ВІДЕКСІМ

до Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю ТОРГОВА ГРУПА ВІДЕКСІМ з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просить суд:

-визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві № 0053421404 від 22.10.2018 року;

- визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві № 0053411404 від 22.10.2018 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до висновку акту про результати документальної позапланової перевірки відповідачем неправомірно встановлено факт порушення позивачем положень Податкового кодексу України, на підставі якого Головне управління ДФС у м. Києві прийняло оскаржувані податкові повідомлення-рішення, за якими позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість за податковими зобов`язаннями. Підприємством було цілком правомірно відображено у податковому обліку витрати з урахуванням вимог п. 44.1 ст. 44 ПКУ, та відповідно і податковий кредит, з урахуванням вимог п.185.1 ст.185, п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, ст. 201 Податкового кодексу України. Відтак, на думку позивача, відповідач безпідставно встановив фіктивність договірних відносин, нереальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, чим порушив вимоги податкового законодавства.

Позивач також вказує на процедурні порушення контролюючим органом щодо неповідомлення про місце та час розгляду заперечення та скарги позивача.

Ухвалою суду від 19.06.2019 року відкрито провадження у справі № 640/1356/19 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

До суду надійшов відзив від представника відповідача, у якому відповідач зазначив, що позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки у результаті проведеної документальної позапланової виїзної перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства встановлено порушення податкового законодавства. На думку відповідача, позивачем на порушення п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України занижено податок на додану вартість за березень 2017 року на суму 123 368, 00 грн. та завищено від`ємне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту в період, що перевірявся, на загальну суму 598 607, 00 грн., у тому числі по періодах: за жовтень 2016 року на суму 113 194, 00 грн., за березень 2017 року на суму 485 413, 00 грн. Відповідач вказує, що проведений аналіз фінансово-господарських відносин позивача з контрагентом свідчить про те, що здійснення господарських операцій за означений період не підлягає відображенню у податковому обліку здійснення господарських операцій. Відтак, позивач безпідставно врахував до складу податкового кредиту з податку на додану вартість.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням ДФС у м. Києві на підставі направлень від 17.09.2018 року №1494/26-15-14-04-03, 1495/26-15-14-04-03 виданих Головним управлінням ДФС у м. Києві, відповідно до підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, на підставі наказу Головного управління ДФС у м. Києві від 17.09.2018 року № 14089, проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю ТОРГОВА ГРУПА ВІДЕКСИМ з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю РАЙТ ТРЕЙДІНГ за лютий, березень 2017 року, з Товариством з обмеженою відповідальністю KAHPEMТОРГ за січень, лютий, березень 2016 року та Товариством з обмеженою відповідальністю ПРАЙМКОРП за жовтень 2016 року.

За результатами перевірки ГУ ДФС у м. Києві було складено акт позапланової виїзної перевірки № 939/26-15-14-04-03/37243588 від 28.09.2018 року.

Перевіркою встановлено порушення:

- п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України у результаті чого занижено податок на додану вартість за березень 2017 року на суму 123 368, 00 грн.;

- 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України у результаті чого завищено від`ємне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та податкового кредиту в період, що перевірявся, на загальну суму 598 607, 00 грн., у тому числі по періодах: за жовтень 2016 року на суму 113 194, 00 грн., за березень 2017 року на суму 485 413, 00 грн.

Позивач скористався правом на подачу заперечень, направивши заперечення на акт № 939/26-15-14-04-03/37243588 від 28.09.2018 року про результати документальної позапланової виїзної перевірки до Головного управління ДФС у м. Києві.

Повідомленням про результати розгляду заперечень ГУ ДФС у м. Києва в задоволенні заперечень позивача відмовило.

Контролюючим органом зроблено висновок про те, що проведеною перевіркою не підтверджується реальність проведення господарських операцій з контрагентами -ТОВ РАЙТ ТРЕЙДІНГ , ТОВ KAHPEMТОРГ , ТОВ ПРАЙМКОРП , з якими позивач мав договірні відносини, з огляду на наступне.

Так, зокрема по відносинах з ТОВ ПРАЙМКОРП , в Акті зазначено, що відповідно до фінансового звіту від 06.01.2017 року № 9259856482 основні засоби на підприємстві відсутні, працює 1 працівник і тому ТОВ ПРАЙМКОРП не могло здійснити виробництво товарів, що дані про попереднє придбання поставлених товарів відсутні і тому господарська операція з постачання є нереальною; свідоцтво платника ПДВ ТОВ ПРАЙМКОРП анульовано за рішенням контролюючого органу 15.02.2018 року (ненадання декларації протягом року); ТОВ ПРАЙМКОРП фігурує в ухвалі Шевченківського районного суду міста Києва № 761/32939/17 від 20.09.2017 року в рамках кримінального провадження № 32017100000000024 від 13.02.2017 згідно з якою в період 2016-2017 років, при здійсненні безтоварних операцій з приводу поставки імпортованих по заниженим цінам ТМЦ підприємствам, які мають ознаки фіктивності, а саме: ТОВ ПРАЙМКОРП (код 40800168)... в ході проведення огляду фактичних та юридичних адрес реєстрації підприємств ТОВ ПРАЙМКОРП , ... встановлено відсутність офісних та складських приміщень, виробничих потужностей та трудових ресурсів для здійснення будь-якого виду господарської діяльності ; ТОВ ПРАЙМКОРП фігурує в ухвалі Печерського районного суду м. Києва № 761/32939/17 в рамках кримінального провадження № 32017100000000024 від 13.02.2017 року в контексті, що в ході досудового розслідування встановлено, що підприємства транзитно - конвертаційної групи... ТОВ ПРАЙМКОРП (код 40800168)... створені з метою надання послуг з мінімізації податкових зобов`язань, які підлягають сплаті до бюджету, тобто своїми діями в період 2016-2018 pp. сприяли умисному ухиленню від сплати податків реально діючим суб`єктам господарювання... ; рахунках на оплату, наданих ТОВ ПРАЙМКОРП , в графі Виписав(ла) наявний підпис, без ідентифікування особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, що передбачено вимогами до складання первинних документів визначених ст. 9 ЗУ Про бухгалтерський облік та фінансову звітність .

Щодо відносин позивача з ТОВ РАЙТ ТРЕЙДІНГ контролюючим органом зазначено, що в рахунках на оплату, наданих ТОВ РАЙТ ТРЕЙДІНГ в графі Виписав(ла) наявний підпис, без ідентифікування особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, що передбачено вимогами до складання первинних документів визначених ст. 9 ЗУ Про бухгалтерський облік та фінансову звітність що підписала рахунок на оплату; ТОВ РАЙТ ТРЕЙДІНГ згідно з інформаційними базами на рівні ДФС України наявна інформація в обліковій картці суб`єкта фіктивного підприємництва про реєстрацію (перереєстрацію) у органах державної реєстрації фізичними особами з подальшою передачею (оформленням) у володіння чи управління підставними (неіснуючими), померлими, безвісти зниклими особами або такими особами, що не мали наміру проводити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження (ознака фіктивності 4.3.); згідно протоколу допиту від 11.05.2017 року ОСОБА_1 (директор та засновник ТОВ РАЙТ ТРЕЙДІНГ ) повідомила про свою непричетність до реєстрації та ведення фінансово-господарської діяльності ТОВ РАЙТ ТРЕЙДІНГ ; відсутність майна, трудових та інших матеріальних ресурсів необхідних для виробництва реалізованих товарів, відсутність даних щодо його попереднього придбання - безтоварність операцій ТОВ РАЙТ ТРЕЙДІНГ з своїми контрагентами ТОВ ГРЕЙТЕН ГРУП та ТОВ КОМПАНІЯ ГЛОРІОС .

На підставі акту перевірки № 939/26-15-14-04-03/37243588 від 28.09.2018 року ГУ ДФС у м. Києві були винесені наступні податкові повідомлення-рішення:

- податкове повідомлення-рішення № 0053421404 від 22.10.2018 року;

- податкове повідомлення-рішення № 0053411404 від 22.10.2018 року.

В порядку адміністративного оскарження позивачем подано скаргу до ДФС України на податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києва № 0053421404 від 22.10.2018 року та № 0053411404 від 22.10.2018 року.

Відповідно до наданих матеріалів справи, ГУ ДФС у м. Києва листом від 28.12.2018 року повідомило позивача про результати розгляду скарги, відповідно до яких за актом № 939/26-15-14-04-03/37243588 від 28.09.2018 року встановлено порушення податкового законодавства позивачем; податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києва № 0053421404 від 22.10.2018 року та № 0053411404 від 22.10.2018 року залишені без змін.

Не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, вважаючи їх протиправними та такими, що порушують законні права та інтереси, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд входить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п. 1.1 ст. 1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

За змістом пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з, у тому числі, придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як передбачено пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України).

При цьому, згідно пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Аналіз положень податкового законодавства дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту виникає у платника податків за наявності: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; придбання товарів/послуг з метою їх використання в господарській діяльності; наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам статті 201 Податкового кодексу України, зареєстрована та підписана уповноваженою особою.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону № 996-ХІV бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За змістом частини першої статті 9 вищезазначеного Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою статті 9 цього Закону передбачені обов`язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.

Таким чином, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно з`ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що у періоді, що перевірявся позивач мав договірні взаємовідносини з TOB РАЙТ ТРЕЙДІНГ , ТОВ ПРАЙМКОРП : договір поставки санітарно-технічних виробів та меблів торгових марок SMARTsant, VIDIMA, ZENTA, IdealStandart, Inter Ceramicб, Никипласт-М № 271016 від 27.10.2016 року, договір поставки санітарно-технічних виробів та меблів торгових марок SMARTsant, VIDIMA, ZENTA, IdealStandart, Inter Ceramicб, Никипласт-М № 060217 від 06.02.2017 року. Копії вказаних документів містяться в матеріалах справи, наряду з документами, що складені у зв`язку з виконанням умов вказаних договір з контрагентами, зокрема, рахунки-фактури, видаткові накладні та податкові накладні.

Враховуючи зазначене та наявні документи в матеріалах справи, суд встановив, що документальними підтвердженнями здійснення господарської діяльності позивача з контрагентами є первинні документи, зокрема, договори, видаткові накладні, податкові накладні та ін..

Разом з тим, за результатами дослідження взаємовідносин платника податків з його контрагентом податковий орган робить висновок про неможливість виконання робіт (надання послуг) за вищевказаними документами, оскільки господарська діяльність товариства має ознаки фіктивності.

Суд зазначає, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість необхідно з`ясовувати, зокрема, обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції та установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: непов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності), фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій, видача податкової накладної особою, яка не є платником ПДВ та, крім того, відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

У взаємозв`язку з вищенаведеним суд, вирішуючи спір по суті, також зазначає, що відповідно до статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Аналізуючи матеріали, що долучені до матеріалів справи, суд зазначає про відсутність правових підстав вважати, що складені між позивачем та контрагентами первинні документи не відповідають положенням законодавства та не містять всі обов`язкові реквізити первинного документу, які передбачені статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , а тому суд дійшов висновку, що вказані вище документи мають юридичну силу та підтверджують реальний рух активів, зміну зобов`язань та капіталу позивача. Зворотного відповідачем не доведено та не спростовано.

Крім того, матеріалами справи та відповідачем не підтверджено факт відсутності у позивача бухгалтерських та інших фінансово-господарських документів оформлених згідно вимог чинного законодавства, що свідчать про реальність здійснення господарських операцій з контрагентом.

Окремо суд вважає за необхідне зазначити щодо доводів відповідача, викладених на ст. 6 Акту, щодо того, що в рахунках на оплату, наданих ТОВ ПРАЙМКОРП , в графі Виписав(ла) наявний підпис, без ідентифікування особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, що передбачено вимогами до складання первинних документів визначених ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність . Так, судом встановлено, що у період, що перевіряється діяла редакція Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність від 25.06.2016 року. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність від 25.06.2016 року підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відтак, рахунок на оплату не є первинним документам, бо не фіксує здійснення господарської операції. Зазначену позицію підтримує ДФСУ в Листі № № 2608/В/99-99-13-01-02-14/ІПК, де зазначає: Рахунок-фактура за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документа (оскільки ним не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції), а має лише інформаційний характер. Фактично рахунок-фактура є розрахунково-платіжним документом, що передбачає тільки виставлення певних сум до оплати покупцям за поставлені (фактично поставлені) товари чи надані (фактично надані) послуги. Факт отримання товарів (послуг) повинен бути підтверджений видатковою накладною постачальника або актом приймання- передачі виконаних робіт (послуг).

Зазначену позицію викладено в листах Міністерства фінансів України від 27.11.2006 року N31-34000-20-23/25136. від 09.07.2007 року N31-34000-20/23-4579/4800 від 30.05.2011 року N31-08410-07-27/13794 .

Крім того, презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об`єктивно відтворюють господарські операції, що є об`єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов`язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом.

Як вбачається з вище викладеного, відповідно до виписок з банківського рахунку (ст.7 Акту) наданих ТОВ ТОРГОВА ГРУПА ВІДЕКСИМ , підприємство сплатило вартість товару в сумі 679 163,51 грн., утому числі ПДВ 113193,92 грн., добросовісно виконало свої зобов`язання, що покладені на нього нормами чинного законодавства при здійсненні господарських операцій з ТОВ ПРАЙМКОРП , своєчасно оформило договір, прийняло товар та первинні бухгалтерські документи.

Суд також зауважує, що для здійснення господарської операції не має необхідності володіти майном, зокрема, приміщеннями на праві приватної власності. Таке майно може перебувати у підприємства на підставі укладених договорів оренди, лізингу, безоплатного користування і т.п.

Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у Постанові КАС ВП від 27.02.2018 року у справі № 813/1974/17.

Суд також зважає на висновок ВАСУ від 23.04.2014 року у справі № К/800/7245/14 про те, що не можуть слугувати свідченням безтоварності господарських операцій і твердження податкового органу про відсутність у спірних постачальників необхідних умов для досягнення результатів виконання спірних операцій з поставки послуг позивачеві в силу відсутності персоналу, основних засобів, виробничих активів. Адже ці доводи є оцінкою контрагентів, за дії та поведінку яких підприємство не може нести відповідальність. Крім того, у комерційній діяльності виконання поставок товарів, робіт, послуг не завжди вимагає наявності власних основних та транспортних засобів, значної кількості персоналу; звичаями ділового обороту встановлені й інші можливості залучення матеріальних ресурсів без реєстрації в уповноважених органах (як-от, на умовах оренди, найму за цивільними договорами тощо).

Відтак, з урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позивачем дотримано вимоги щодо документування та підтвердження здійснених господарських операцій первинними документами, у відповідності до вимог пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

При цьому, довести правомірність своїх дій чи рішення відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

Разом з тим, відповідно до принципу змагальності суб`єкт господарювання має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

У даному випадку, контролюючий орган відповідно до принципу офіційності повинен довести в суді фіктивність господарських операцій як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов`язань та правомірності прийняття свого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 20 лютого 2018 року у справі №817/149/17 та від 29 березня 2018 року у справі №813/2758/16.

У той же час, відповідач не подав доказів, які однозначно свідчили б про неправдивість одержаних від платника документів, підтверджували б фіктивний характер спірних операцій та недобросовісність позивача як платника податків, відповідачем не надано суду жодних доказів, які підтверджували б те, що вчинення правочину (укладення договору), на підставі якого виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентом не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов`язків чи свідчили б про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності товариства, господарській меті з метою досягнення правових наслідків та які порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Суд критично ставиться до тверджень відповідача, що первинні документи складені лише формально та не відображають реальної передачі послуг, оскільки такі твердження є лише припущенням контролюючого органу та не підтверджені доказами, наданими в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідачем не доведено, що на момент вчинення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, останній не був зареєстрований у встановленому законом порядку.

При цьому, вирішуючи з урахуванням наведених вище обставин та норм законодавства спір по суті, суд виходить також з того, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Крім того, суд зазначає, що вказана відповідачем інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів, складених за наслідками проведених господарських операцій між позивачем та його контрагентом та не є належними доказами в розумінні процесуального Закону.

Суд звертає увагу, що ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

У справі Інтерсплав проти України (Заява N 803/02 від 09.01.2007 року) Європейський суд з прав людини визнав, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Булвес АД проти Болгарії (заява №3991/03) від 22.01.2009 р. надає змогу не допустити обмеження законного права платника податків на податковий кредит, віднесення певних сум до витрат, за умови реальності господарської операції, у випадку порушення його контрагентом та контрагентами такого контрагента податкової дисципліни. Вказаним Рішенням роз`яснено, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги є надмірним тягарем для платника податку, що порушить справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Підтвердженням того, що платника ПДВ не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, а також того, що платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати, слугує Рішення Європейського суду з прав людини у справі Бізнес Супорт Центр проти Болгарії від 18.03.2010 року (заява №6689/03). Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив. У рішенні у справі Бізнес Суппорт Центр проти Болгарії зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов`язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника з тим, щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції.

Таким чином, позивач як платник податків самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та сплату лише ним самим податку до бюджету відповідно до законодавства України. Він не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни, як і не може нести відповідальність за неподання контрагентом первинних документів. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового або іншого законодавства, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цього контрагента, а не сумлінного платника податків.

Така ж правова позиція підтримана Верховним судом у постановах, зокрема, від 24.01.2018 року у справі №824/942/13, від 14.03.2018 року у справі №803/1198/16.

Не подано відповідачем і доказів на підтвердження недобросовісності позивача або можливої фіктивності його безпосередніх постачальників, зокрема: пояснень посадових осіб щодо їх непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваних суб`єктів господарювання, судових рішень, вироків тощо; не наведено будь-яких об`єктивних доводів щодо здійснення позивачем розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Відповідачем не доведено також того, що на момент вчинення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, останні не були зареєстровані у встановленому законом порядку та не мали свідоцтв платника податків на додану вартість.

Вказані в акті перевірки висновки є лише припущеннями посадових осіб відповідача за відсутності належних та допустимих доказів, які надаються в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, у взаємозв`язку з вищенаведеним суд, вирішуючи спір по суті, зазначає, що відповідачем не надано будь-яких доказів недобросовісності дій позивача при здійсненні вказаних господарських операцій.

За результатом системного аналізу вимог податкового законодавства, на підставі оцінки наявних у справі доказів окремо та у їх сукупності, суд звертає увагу на те, що висновок про фіктивність господарських операцій може ґрунтуватись на належних, допустимих і достатніх доказах і не може ґрунтуватись на припущеннях. Відповідач при вирішенні справи не обґрунтовував свою позицію безпідставного формування податкового кредиту позивачем за результатами здійснення вказаних господарських операцій та не довів суду шляхом надання належних та достовірних доказів.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на податкову інформацію щодо того, що контрагенти фігурують в кримінальних провадженнях. Сам по собі факт того, що контрагент позивача фігурує в досудових розслідуваннях, порушених за ознаками кримінального правопорушення не є доказом протиправного формування витрат чи/або податкового кредиту і не тягне за собою правових наслідків для позивача за наявності усіх необхідних бухгалтерських документів. Суд також не вбачає правових підстав досліджувати обставини допиту та протоколи допитів свідків.

Щодо тверджень відповідача про необхідність врахувати як джерело доказу у розумінні ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства протоколи допитів свідків - директора ТОВ ПРАЙМКОРП ОСОБА_2 , який повідомив про непричетність до ведення фінансово-господарської діяльності ТОВ ПРАЙМКОРП ; директора ТОВ РАЙТ ТРЕЙДИНГ ОСОБА_1 , який повідомив про непричетність до ведення фінансово-господарської діяльності ТОВ РАЙТ ТРЕЙДИНГ , суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Стаття 73 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з статтею 74 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту визначено Кримінально-процесуальним кодексом України.

У частині першій статті 23 Кримінально-процесуального кодексу України закріплено, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Частина друга цієї ж статті визначає, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у передбачених кодексом випадках.

Частиною четвертою статті 95 КПК України передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отримав у порядку, передбаченому статтею 225 цього кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Таким чином, протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді . До винесення вироку в рамках кримінального провадження протокол допиту досудового розслідування не може вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві.

Суд повторно зазначає, що факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів в рамках такої кримінальної справи не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій, проведених позивачем та його контрагентами. Матеріали досудового розслідування не можуть бути враховані як доказ фіктивності товариства.

Зазначена правова позиція суду відповідає правовим позиціям Верховного Суду, які викладені в постановах від 06.11.2018 року у справі № 822/551/18, від 08.08.2018 року у справі № 820/4428/17, від 26.06.2018 року у справі № 808/2360/17.

Відтак, суд дійшов висновку, що вказані протоколи допитів свідків не можуть вважатись належними доказами в адміністративному судочинстві, а твердження відповідача про необхідність врахувати їх як джерело доказів у розумінні ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства є безпідставними та такими, що не відповідають чинному законодавству.

З урахуванням викладеного, зважаючи на недоведеність фіктивності господарських операцій позивача з його контрагентами та належність первинних документів, спірні податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем всупереч вимогам чинного законодавства та підлягають скасуванню.

Суд окремо звертає увагу, що дослідити процедурні порушення перевірки контролюючого органу суд не є можливим з наданих матеріалів справи. Доводи не спростовуються та не підтверджуються сторонами.

Згідно із частиною першою ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність та обґрунтованість прийнятого ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.

За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно, беручи до уваги положення частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача всі здійсненні ним судові витрати.

Керуючись вимогами статей 72-77, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю ТОРГОВА ГРУПА ВІДЕКСІМ (03061, м. Київ, вул. Виборзька, 55/13, ЄДРПОУ 37243588) до Головного управління ДФС у м. Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ЄДРПОУ 39439980) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві № 0053421404 від 22.10.2018 року.

3. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві № 0053411404 від 22.10.2018 року.

4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ТОРГОВА ГРУПА ВІДЕКСІМ (03061, м. Київ, вул. Виборзька, 55/13, ЄДРПОУ 37243588) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 11 292,26 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ЄДРПОУ 39439980).

Рішення набирає законної сили у порядку та строки, встановлені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А. Качур