Постанова

від 03.02.2021 по справі 2-996/2008

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 лютого 2021 року м. Чернівці

Справа № 2-996/2008

Провадження №22-ц/822/32/21

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Литвинюк І. М.

суддів: Лисака І.Н., Перепелюк І.Б.

секретар - Ковальчук Н.О.

за участю: відповідача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Альфа-Банк на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 14 лютого 2008 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на квартиру, головуючий у І-й інстанції - Дудаков С.Є.,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 у лютому 2008 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на квартиру.

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що 02 вересня 2005 року вона домовилась з відповідачем про продаж квартири АДРЕСА_1 . На підтвердження укладання в майбутньому договору купівлі-продажу та передачу у власність вищезгаданої квартири ОСОБА_1 власноручно написав та надав їй розписку, в якій вказав про отримання грошових коштів в розмірі 10 300 грн та зобов`язався належним чином укласти нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу вищевказаної квартири.

Зазначала, що відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення і укладання договору купівлі-продажу спірної квартири та просила визнати договір купівлі-продажу, який був укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про передачу у власність ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 дійсним та визнати за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 14 лютого 2008 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано дійсним договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 , яка складається з двох кімнат, загальною площею 48,90 кв.м, в тому числі житловою площею 29,10 кв.м.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з двох кімнат, загальною площею 48,90 кв.м., в тому числі житловою площею 29,10 кв.м.

На зазначене рішення АТ Альфа-Банк подало апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Посилається на те, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню через порушення норм матеріального та процесуального права, оскільки майно було обтяженим на користь банку до повного виконання зобов`язань за кредитним договором, однак банк не було залучено до участі у розгляді даної справи. Крім того, не було враховано, що спірне майно обтяжене договором іпотеки, який є чинним, а відповідні відомості про заборону та іпотеку внесено до державних реєстрів, що в силу положень ст.ст. 203, 575, 577 ЦК України унеможливлювало на час чинності договору іпотеки будь-яке відчуження спірного майна без згоди іпотекодержателя. В той же час відповідач, будучи обізнаним про наявність обтяження спірного майна третьою особою, визнав позовні вимоги, отже, діяв явно недобросовісно на шкоду іпотекодержателю.

На апеляційну скаргу відзив не надходив.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами була домовленість щодо істотних умов договору, зокрема обопільна узгодженість відносно ціни та отримання грошей відповідачем від позивачки, що розцінюється як часткове виконання договору.

Однак з таким висновком суду першої інстанції не може погодитись колегія суддів апеляційного суду.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 203 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з частинами першою та третьою статті 206 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України).

Статтею 220 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

За змістом частини першої статті 210, частини третьої статті 640 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Крім того, згідно вимог частини першої статті 626 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першої статті 628 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що зміст договору становить умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Істотними умовами договору купівлі-продажу є умови про предмет та ціну.

Ціна товару це грошова сума, яка підлягає сплаті покупцем за одержану від продавця річ.

Відповідно до частини першої статті 632 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Для визнання такого договору дійсним обов`язковою умовою, як і для будь-якого іншого договору, є відповідність його змісту ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина третя статті 209, частина перша статті 203 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із частиною першою статті 655 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 657 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Пленум Верховного Суду України в пункті 13 постанови Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 6 листопада 2009 року № 9 роз`яснив, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 ЦК України пов`язується з їх державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов`язків для сторін.

Однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

Відповідно до пункту 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року при розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з`ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України викладеним у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1288цс17.

За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов`язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов`язок передати предмет договору наступному власнику.

Колегія суддів звертає увагу на те, що надана позивачем розписка від 02 вересня 2005 року про отримання від ОСОБА_1 грошових коштів за продаж своєї квартири не свідчить про домовленість між сторонами щодо усіх істотних умом договору купівлі-продажу відповідно до вимог статей 638, 655 ЦК України, тому відсутні підстави вважати вказану розписку договором купівлі-продажу. Отже, між сторонами взагалі відсутній договір купівлі-продажу хоча б у простій письмовій формі, є лише розписка про отримання грошових коштів відповідачем, тому вимоги позивача про застосування до спірних правовідносин частини другої статті 220 ЦК України є безпідставними, оскільки вказана норма матеріального права підлягає застосуванню у разі укладення між сторонами правочину, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального посвідчення такого договору.

Статтею 1 Закону України Про іпотеку передбачено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

З матеріалів справи вбачається, що 18 жовтня 2005 року між АКБСР Укрсоцбанк , правонаступником якого є АТ Альфа-Банк , та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір № 488, за умовами якого Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю у якості забезпечення виконання Позичальником Основного зобов`язання наступне нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_2 , та належить Іпотеколаяцю на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 27 жовтня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Блауш Н.З., зареєстрованого в реєстрі за № 8105.

Отже, вищевказана спірна квартира є предметом іпотеки за договором іпотеки № 488 від 18 жовтня 2005 року.

Крім того, відповідно до п.п. 2.1.2-2.1.5 Іпотечного договору №488 від 18 жовтня 2005 року іпотекодавець зобов`язаний вживати всіх необхідних заходів щодо захисту Предмета іпотеки від зазіхань будь-яких третіх осіб; не здійснювати дій, що викликають погіршення (пошкодження) Предмета іпотеки; без письмової згоди Іпотекодержателя, шо оформляється відповідним договором про внесення змін до цього Договору, не відчужувати Предмет іпотеки, а також не передавати його в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування; не пізніше наступного дня після настання змін надавати Іпотекодержателю відомості про будь-які зміни, шо відбулися чи відбуваються з Предметом іпотеки, в тому числі, про зазіхання на нього з боку третіх осіб.

Згідно з частиною шостою статті 3 Закону України Про іпотеку іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Матеріалами справи підтверджено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 грудня 2012 року у цивільній справі №2-2475/2012 стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ПАТ Укрсоцбанк заборгованість за кредитним договором в сумі 326 557,93 грн.

З огляду на викладене, ухвалення рішення, яке стосується іпотечного майна, у будь-якому випадку стосується прав та обов`язків іпотекодержателя, оскільки безумовно впливає на можливість виконання вже ухваленого на користь іпотекодержателя рішення про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором та впливає на можливість Банку звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до частини1 статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

За змістом зазначеної статті право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у розгляді справи, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається в несприятливих для них наслідках.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі №6-885 цс15 та від 17 лютого 2016 року у справі №6-76цс16.

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду щодо іпотечного майна безспірно впливає на права та обов`язки іпотекодержателя АТ Альфа-банк та вказаним рішенням права АТ Альфа-банк порушено, оскільки банк, як іпотекодержатель спірного нерухомого майна, не було залучено до участі у справі.

Частиною четвертою статті 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про неможливість розгляду справи без участі у справі у відповідному процесуальному статусі іпотекодержателя спірного майна - АКБСР Укрсоцбанк , правонаступником якого АТ Альфа-Банк , оскільки між АКБСР Укрсоцбанк та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, на забезпечення основного зобов`язання - Договору кредиту № 488 від 17 жовтня 2005 року.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції зазначених вимог закону не врахував, у порушення вимог статей 212-214 ЦПК України, в редакції Кодексу 2004 року, яка діяла на час розгляду справи в суді першої інстанції, не з`ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин справи, яка норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, не встановив склад сторін у справі та дійшов передчасного висновку про задоволення позову.

Враховуючи те, що судом першої інстанції допущено неповне з`ясування обставин справи, внаслідок порушення норм процесуального права не встановлено фактичних обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

За правилами статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Так, апелянтом за подачу апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 1 158,75 грн, за подачу касаційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 2102 грн, загальна суму судового збору становить 3 260,75 грн, який слід стягнути з позивача ОСОБА_2 на користь АТ Альфа-банк .

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Альфа-Банк задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 14 лютого 2008 року скасувати та ухвалити нове.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на квартиру відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства Альфа-Банк 3 260 гривень 75 копійок у відшкодування витрат на сплату судового збору за подачу апеляційної та касаційної скарг.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 04 лютого 2021 року.

Головуючий І.М. Литвинюк

Судді: І.Н. Лисак

І.Б. Перепелюк