Постанова

від 27.01.2021 по справі 520/10076/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3784/21

Номер справи місцевого суду: 520/10076/19

Головуючий у першій інстанції Бескровний Я. В.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.01.2021 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Комлевої О.С.,

Погорєлової С.О.,

за участю

секретаря: Ющак А.Ю.,

представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення ЕаsуСоn , апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 жовтня 2019 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа на стороні відповідача ОСОБА_4 , про усунення перешкод у користуванні власністю,

встановив:

10 травня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа на стороні відповідача ОСОБА_4 , про усунення перешкод у користуванні власністю, яка була уточнена 21.06.2019 року (а.с.29-33).

Свої вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що вона є співвласником квартири АДРЕСА_1 у розмірі 1/2 частини, а іншим співвласником квартири є ОСОБА_4 .

Позивачка посилалась на те, що без її згоди в квартиру вселився ОСОБА_3 , який є родичем ОСОБА_4 , а тому, посилаючись на норми ст.ст. 182, 316, 319, 321, 391 ЦК України та ст.150 ЖК УРСР, просила виселити його без надання іншого жилого приміщення.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 24 жовтня 2019 року позов було задоволено.

Усунено ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні нею права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , шляхом виселення з цієї квартири ОСОБА_3 , без надання іншого жилого приміщення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про скасування рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 жовтня 2019 року повністю або частково або зміну рішення, а також зменшення розміру належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Також слід зазначити, що справа перебувала в провадженні судді Черевка П.М., однак згідно рішення ВРП від 09.04.2020 року № 914/0/15-20 його було звільнено з посади судді Одеського апеляційного суду у відставку, у зв`язку з чим 24.04.2020 року Розпорядженням та протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями по справі визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя Сегеда С.М., судді: Дрішлюк А.І. і Громік Р.Д. (а.с. 150,151-152).

Розпорядженням щодо повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 01.07.2020 року № 3777 та протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 01.07.2020 року, судді Дрішлюк А.І. і Громік Р.Д. були замінені на суддів: Гірняк Л.А. і Комлеву О.С. (а.с.153, 154-155).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 01.07.2020 року справа була прийнята до провадження в складі вищевказаної колегії суддів і розгляд апеляційної скарги був призначений на 08.07.2020 року, на 09.30 год. (а.с. 156).

Однак розгляд справи у зазначений час, місце і дату не відбувся через карантинні заходи в Україні, а також за заявою апелянта ОСОБА_3 , та був відкладений на 27.01.2021 року, на 13.00 год. (а.с. 163), про що учасники справи та їх представники були належним чином повідомленими (а.с. 164-175).

Разом з тим, 15.01.2021 року представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Афтеній А.В. подала до суду апеляційної інстанції клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення ЕаsуСоn (а.с. 176-177).

У зв`язку з цим, та через те, що суддя Гірняк Л.А. перебуває у щорічній відпустці, Розпорядженням та протоколом повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 21.01.2021 року була проведена заміна вказаної судді на суддю Погорєлову С.О. (а.с. 178, 179).

Ухвалою суду від 21.01.2021 року дане клопотання було задоволено і розгляд справи, який був призначений на 27.01.2021 року, в 13.00 год., було вирішено проводити в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення ЕаsуСоn (а.с. 180-182).

При цьому, представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Ващенко І.О. була належним чином і завчасно повідомлена, а саме 21.01.2021 року про те, що розгляд справи буде проводитись в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення ЕаsуСоn , шляхом надіслання на її адресу копії ухвали Одеського апеляційного суду від 21.01.2021року про проведення судового засідання 27.01.2021 року, в 13.0 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення ЕаsуСоn (а.с.185).

У зв`язку цим, колегія суддів вирішила слухати справу 27.01.2021 року, в 13.00 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення ЕаsуСоn , за участю адвоката Афтеній А.В., у відсутність інших учасників справи, які були належним чином повідомленими про час і місце судового засідання, у тому числі відповідач ОСОБА_3 - в порядку, передбаченому ч.5 ст.130 ЦПК України.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Позивачка звернулася до суду з даним позовом, посилаючись на те, що вона є співвласником квартири АДРЕСА_1 у розмірі 1/2 частини, а іншим співвласником квартири є ОСОБА_4 . Без її згоди в квартиру вселився ОСОБА_3 , який є родичем ОСОБА_4 , тому, посилаючись на норми ст.182,316,319,321,391 ЦК України та ст.150 ЖК УРСР просить виселити його без надання іншого жилого приміщення.

Представник відповідача проти позову заперечувала, вважає, що сторона відповідача в змозі укласти мирову угоду з позивачкою.

Ухвалюючи судове рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка є співвласником 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 20,9 кв.м., житловою площею 11,3 кв.м. (а.с.6-7).

Разом з тим, третя особа - ОСОБА_4 , яка на той час не була власником іншої 1/2 частини вказаної квартири, без згоди позивачки, вселила в квартиру відповідача, у зв`язку з чим позивачка не в змозі вселитися у квартиру і користуватися своєю власністю належним чином.

09.04.2019р. позивачка своїм листом повідомила відповідача та третю особу про необхідність усунення перешкод у користуванні зазначеною квартирою та запропонувала відповідачу виселитися з неї (а.с.7-9). Однак зазначена вимога позивачки залишилася без виконання.

При цьому, ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції обгрунтовано виходив із того, що відповідно до ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

За змістом ч.1 ст.356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

При цьому, відповідно до ст.358 ч.1 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

У зв`язку з цим та у відповідності до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Крім того, згідно ст.156 ЖК України співвласник житлового будинку (квартири) вправі вселити в належне йому жиле приміщення членів своєї сім`ї за згодою всіх інших співвласників.

Таким чином, члени сім`ї співвласника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні зі співвласником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_3 вселився до спірного жилого приміщення без згоди всіх інших співвласників і його проживання у квартирі АДРЕСА_1 чинить перешкоди позивачці ОСОБА_1 у реалізації прав, передбачених ст.317 ЦК України.

У зв`язку з цим, суд першої інстанції дійшов правильного і обгрунтованого висновку про те, що позовні вимоги про усунення позивачці перешкод у праві користування її частиною приватної власності - квартирою, шляхом виселення відповідача підлягають задоволенню, оскільки відповідач поселився в зазначену квартиру без згоди всіх співвласників жилого приміщення. Будь-яка угода між відповідачем та співвласниками жилого приміщення про певний порядок користування цим житом, не укладалась.

З цих підстав, доводи заявника апеляційної скарги про те, що у відповідності до ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК УРСР власник житла, яким є його мати, має право користуватися цим житлом і надавати це житло в користування членів своєї сім`ї, оскільки для вселення відповідача ОСОБА_3 у спірну квартиру і проживання в ній, необхідно дотриматися певних умов, про що вказано вище.

Посилання заявника апеляційної скарги на те, що його мати - ОСОБА_4 звернулась до суду із заявою про встановлення факту родинних відносин із ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.42), в даному випадку правового значення не має, оскільки ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 30.10.2019 року вказана заява була залишена без розгляду, так як суд вирішив, що у даних правовідносинах вбачається спір про право.

Також безпідставними є доводи заявника апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що суд необгрунтовано не залучив до участі у справі неповнолітніх дітей і орган опіки і піклування Київської районної адміністрації, оскільки оскаржуваним рішенням не вирішувалось питання щодо неповнолітніх дітей відповідача.

Додаткове рішення від 19.11.2019 року в апеляційному порядку не оскаржується.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог та доводів апеляційної скарги.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини ( далі -ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ Гірвісаарі проти Фінляндії , п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 05.02.2021 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

О.С. Комлева

С.О. Погорєлова