Рішення

від 05.02.2021 по справі 709/1908/19

ЧОРНОБАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 709/1908/19

2/709/14/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 січня 2021 року смт Чорнобай

Чорнобаївський районний суд Черкаської області у складі:

головуючого судді - Чубая В.В.,

за участі секретаря судового засідання - Кіян С.О.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Чорнобаївського районного суду Черкаської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ СП Довіра про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та скасування державної реєстрації, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Чорнобаївського районного суду Черкаської області з позовом до ПСП Довіра про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та скасування державної реєстрації.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його баба - ОСОБА_3 . При житті ОСОБА_3 склала заповіт, відповідно до якого все своє майно заповіла позивачу. Останній прийняв спадщину ОСОБА_3 , оформивши свої спадкові права. В склад спадкового майна, зокрема ввійшла земельна ділянка, що перебувала в оренді ПСП Довіра . Позивач стверджував, що договір оренди землі підписаний не ОСОБА_3 , а його матір`ю, яка не мала на це повноважень, оскільки вважала, що підписує документи відносно своєї земельної ділянки. Вказана обставина позивачу стала відома, лише після смерті ОСОБА_3 . У зв`язку з цим, посилаючись на приписи ЦК України та Закону України Про оренду землі , позивач просив визнати договір оренди землі недійсним та скасувати державну реєстрацію.

Ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 18 жовтня

2019 року провадження у справі відкрито та призначено підготовче засідання (а.с. 24).

Директором ПСП Довіра Морозом В.М. подано до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній позов не визнав, оскільки вважав, що відсутні підстави для його задоволення. Зокрема стверджував, що позивач просив визнати недійсним неіснуючий договір оренди землі, оскільки ПСП Довіра будь-якого договору з ним не укладала, а тому відсутній предмет позову. При цьому позовна заява не містить правового обґрунтування, передбаченого вимогами ЦПК України, окрім посилання на норми матеріального права, що визначають право на подання позову. Крім того, позов поданий до неналежного відповідача, оскільки у позивача відсутні підстави для звернення до суду із вимогами до ПСП Довіра (а.с. 34-35).

Представником позивача за довіреністю ОСОБА_2 (а.с. 4) подано заяву про уточнення позовних вимог, згідно з якою остання просила розірвати договір оренди землі укладений саме між ОСОБА_3 та ПСП Довіра та скасувати державну реєстрацію

(а.с. 41-42).

В подальшому представником позивача ОСОБА_2 подано клопотання про заміну первісного відповідача - ПСП Довіра на належного відповідача - ТОВ СП Довіра (а.с. 55).

Ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 15 січня 2020 року замінено первісного відповідача - ПСП Довіра на належного відповідача - ТОВ СП Довіра (далі - відповідач) (а.с. 56).

Від представника відповідача ОСОБА_4 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній звертав увагу суду на відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження того, що договір оренди підписала не ОСОБА_3 . Водночас стверджував, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами порушення зі сторони відповідача вимог законодавства, що регулює орендні відносини, та може мати наслідком визнання договору оренди землі недійсним. Крім того, представник відповідача, посилаючись на практику Верховного Суду, зазначив, що для визнання договору оренди землі недійсним важливим доказом є висновок судово-почеркознавчої експертизи. На підставі викладеного, а також посилаючись на вимоги законодавства, представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити повністю (а.с. 69-73).

16 жовтня 2020 року ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області підготовче провадження закрито, призначено справу до судового розгляду (а.с. 145-146).

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 позов підтримала, просила задовольнити з підстав, викладених у ньому. Наполягала на тому, що спірний договір оренди землі підписала не ОСОБА_3 , а її невістка - ОСОБА_5 , тобто мати позивача.

Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся шляхом розміщення оголошення на вебсайті суду (а.с. 158).

Виходячи з приписів ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Допитана у судовому засідання свідок ОСОБА_5 (матір позивача і відповідно невістка ОСОБА_3 ) показала, що здавала свій пай в оренду ПСП Довіра разом зі своєю свекрухою ОСОБА_3 . Вона помилково підписала договір оренди ОСОБА_3 , коли остання була ще жива. Свій пай вона обробляє сама. Спірний договір підписувала у

2016 році, оскільки була запрошена в контору для переоформлення паїв. Коли побачила, що підписала не договір відносно не свого паю, їй відповіли, що інформація вже внесена до комп`ютера. Під час підписання нею договору були присутні юрист і секретар. ОСОБА_3 не знала, що вона підписала договір замість неї. При цьому ОСОБА_3 була лежачою, погано бачила, мала хворобливий стан здоров`я.

Заслухавши пояснення учасників, покази свідка, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини справи та визначив відповідні до них правовідносини.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 15 травня 2017 року серії НОМЕР_1 (а.с. 14).

При житті ОСОБА_3 , а саме 22 січня 2009 року склала заповіт, посвідчений секретарем Тимченківської сільської ради Чорнобаївського району Черкаської області Антонович А.П. та зареєстрований в реєстрі за № 3, відповідно до якого житловий будинок і все своє майно, де б воно не було і з чого б не складалося і взагалі все те, що буде належати їй на день смерті і на що вона за законом матиме право, заповіла позивачу

(а.с. 16).

Ще за життя, а саме 2 серпня 2016 року між ОСОБА_3 та відповідачем укладено договір оренди землі відносно земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,3044 га, кадастровий номер 7125189200:03:000:0779 (а.с. 17-18).

Право оренди за відповідачем на підставі вказаного договору зареєстровано

2 серпня 2016 року приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Алєксєєвою І.Ю., що підтверджується копією інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 8 серпня 2016 року № 65262792 (а.с. 8-10).

15 листопада 2017 року відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії НМХ № 343124 позивач отримав у спадщину вказану земельну ділянку

(а.с. 19), зареєструвавши за собою право власності на неї, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 15 листопада 2017 року № 103921226 (а.с. 20).

Смерть орендодавця, за загальним правилом, не є підставою для припинення дії договору оренди, а також для його розірвання чи зміни його умов. Усі права та обов`язки орендодавця після його смерті переходять до його спадкоємця (спадкоємців), який (які) зобов`язаний (зобов`язані) продовжувати виконувати всі умови договору оренди землі. Саме такої позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 514/136/17.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними недійсним може бути визнано лише укладений договір.

Оскільки судом встановлено, що в установленому законом порядку здійснено державну реєстрацію спірного договору оренди землі, то він є укладеним, а отже - оспорюваний та за рішенням суду може бути визнаний недійсним. Аналогічна позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року № 6-99цс13.

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються нормами Земельного кодексу України (далі - ЗК України), Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України Про оренду землі та Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України Про оренду землі орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України Про оренду землі орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно з ч.ч. 1, 4 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною 3 ст. 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису ч. 1 ст. 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у ч. 1 ст. 215 ЦК України, так і у ст.ст. 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі ч. 1 цієї статті Кодексу правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною 2 цієї статті Кодексу визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України і відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1

ст. 638 ЦК України).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Згідно з ч .1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

При цьому відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Вирішуючи спір про визнання договору оренди землі недійсним, зокрема з підстав не підписання його орендодавцем, суд зазначає, що відповідь на це питання має ключове значення, оскільки укладаючи договір, своїм підписом особа здійснює акт волевиявлення, тобто демонструє і підтверджує наявність своєї волі, бажання на укладення договору, і тому відсутність волевиявлення сторони договору, згідно з нормами ЦК України, має наслідком недійсність такого договору.

У постанові від 4 вересня 2019 року у справі № 485/111/17 Верховний Суд, встановивши, що оспорюваний договір оренди, укладений від імені орендодавця, ним не підписувався, зазначив, що існують правові підстави для визнання його недійсним. При цьому, ключовим доказом для суду став висновок судової почеркознавчої експертизи, який підтвердив позицію позивача про те, що підпис у договорі оренди йому не належить.

Так, ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 1 квітня

2020 року у цивільній справі призначено посмертну судово-почеркознавчу експертизу (а.с. 92-94).

Водночас 18 червня 2020 року від представника позивача ОСОБА_2 надійшло повідомлення про неможливість оплати вартості експертизи, у зв`язку з чим остання просила її не проводити (а.с. 123).

За таких обставин одночасно із закриттям підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 16 жовтня 2020 року ухвалу суду про призначення посмертної судово-почеркознавчої експертизи залишено без виконання (а.с. 145-146).

Таким чином позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що ОСОБА_3 спірний договір не підписувався, а відповідно і не укладався, у зв`язку з чим було відсутнє її вільне волевиявлення, що відповідало її внутрішній волі.

При цьому показання свідка ОСОБА_5 про виконання нею підпису у спірному договорі у даному випадку не є належним засобом доказування, а тому оцінюються судом критично. Водночас вказані показання не підтверджуються будь-якими іншими доказами чи матеріалами справи. Суд також враховує, що свідок ОСОБА_5 є матір`ю позивача, а тому може бути зацікавленою у вирішенні спору на його користь.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позивач не довів обставини, які могли б слугувати підставою для задоволення позову, а тому у його задоволенні слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 259, 263-265 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ СП Довіра про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та скасування державної реєстрації - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Черкаського апеляційного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасником справи до або через відповідний суд.

Повне рішення суду складено 5 лютого 2021 року.

Суддя В.В. Чубай