Постанова

від 02.02.2021 по справі 922/1428/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" лютого 2021 р. Справа № 922/1428/20

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О.В. , суддя Крестьянінов О.О. , суддя Фоміна В.О.

за участю секретаря судового засідання Курченко В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м.Харків, (вх.№3101 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 12.10.2020, ухвалене суддею Новіковою Н.А. у приміщенні Господарського суду Харківської області 12.10.2020 о 13:14 год. (повний текст рішення складено та підписано 22.10.2020) у справі №922/1428/20

за позовом Селянського (фермерського) господарства Черкасової Тетяни Цезарівни, с. Першотравневе Дворічанського району Харківської області,

до Головного управління Держгеокадастру У Харківській області, м. Харків,

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Вільшанська сільська рада Дворічанського району Харківської області, с.Вільшана Дворічанського району Харківської області,

про визнання права постійного користування земельною ділянкою,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Господарського суду Харківської області від 12.10.2020 позов задоволено повністю. Визнано за Селянським (фермерським) господарством Черкасової Тетяни Цезарівни право постійного користування земельною ділянкою площею 50,00 га в селі Першотравневе 4 поле І полезахисної сівозміни, яка була надана Черкасовій Тетяні Цезарівні на підставі Державного акту на право постійного користування землею (Серії ХР-09) на підставі рішення виконавчого комітету Вільшанської сільської Ради народних депутатів від 10.11.1993 за №168.

Суд зазначив, що спір у справі виник у зв`язку з відмовою відповідача у реалізації права СФГ на відновлення меж земельної ділянки та розробки відповідної технічної землевпорядної документації з підстав відсутності на Державному акті на право постійного користування відомостей щодо реєстрації такого акту в Книзі реєстрації актів на право постійного користування; невизнання відповідачем права позивача на постійне користування земельною ділянкою пов`язується виключно з помилкою посадової особи Вільшанскої сільської Ради народних депутатів Харківської області, якою видався державний акт на право постійного користування землею Серії ХР-09 на земельну ділянку площею 50,00 га для ведення селянського господарства, яка не здійснила реєстрацію вказаного акту та не внесла запис до Книги реєстрації актів, як то передбачено ст. 23 ЗК України (у редакції Закону від 22 червня 1993 року, на момент створення СФГ Черкасової Т.Ц.); отже, відсутність на відповідному акті інформації щодо серії, реєстраційного номеру та дати реєстрації державного акту на право постійного користування землею не є наслідком не набуття фермерським господарством права постійного користування земельною ділянкою у визначений законом спосіб на підставі Державного акту на право постійного користування, а тому доводи відповідача про те, що вказаний акт не є правовстановлюючим документом, який підтверджує право на користування землею, судом першої інстанції відхилено як безпідставні.

Відповідач, ГУ Держгеокадастру у Харківській області, із рішенням не погодився, у межах встановленого законом строку подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заявник зазначає, що позивачем належним чином не підтверджено наявність юридичного спору, що виник між СФГ Черкасової Тетяни Цезарівни та Головним управлінням, не підтверджено наявність порушення, невизнання або оспорювання Головним управлінням прав позивача, а тому не підтверджено підстав для звернення до суду із позовною заявою; позивач не довів та документально не обґрунтував той факт, що користувачем земельної ділянки є саме СФГ Черкасової Тетяни Цезарівни, а не сама громадянка, при цьому у гр. Черкасової Т.Ц також відсутні будь-які належним чином підтверджені права на спірну земельну ділянку; позивачем не підтверджено факт провадження сільськогосподарської діяльності фермерським господарством саме на спірній земельній ділянці, адже СФГ не позбавлено права отримувати інші земельні ділянки у власність, у користування (в тому числі на умовах оренди) від фізичних осіб, юридичних осіб, держави, територіальної громади тощо. На думку апелянта, пов`язування судом першої інстанції відсутності відомостей щодо реєстрації зазначеного державного акту в Книзі записів державних актів на право постійного користування у самому державному акті, не зазначення дати видачі цього акту, серії, реєстраційного номеру та дати реєстрації державного акту із помилкою посадової особи Вільшанської сільської Ради народних депутатів Харківської області є необґрунтованим та безпідставним, а також є лише суб`єктивним припущенням. Відповідач вважає, що позов СФГ Черкасової Тетяни Цезарівни до Головного управління є передчасним, оскільки прав та законних інтересів останнього Головним управлінням порушено не було.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 07.12.2020 в даній справі відкрито апеляційне провадження, повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 19.01.2021, встановлено строк до 15.01.2021 для подання відзивів на апеляційну скаргу, заяв, клопотань тощо. Явка представників учасників справи не визнавалася обов`язковою.

04.01.2021, тобто в межах визначеного судом строку, позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що спір у даній справі виник у зв`язку з відмовою Селянському (фермерському) господарству Черкасової Тетяни Цезарівни у реалізації права на відновлення меж земельної ділянки та розробку відповідної документації; посилання апелянта на те, що із заявою про надання згоди на відновлення меж земельної ділянки зверталася громадянка ОСОБА_1 , а не СФГ Черкасової Т.Ц., позивач вважає проявом надмірного формалізму оскільки землю було надано в постійне користування спеціальному суб`єктові - саме для ведення селянського господарства. Позивач також зазначає, що матеріалами справи підтверджується факт видачі Державного акту на право користування землею, окрім того, оригінал вказаного акту було оглянуто судом першої інстанції в ході розгляду справи, також із наявних у справі доказів вбачається, що СФГ Черкасової Т.Ц. правомірно і безперервно - протягом більш ніж 25 років - користується спірною земельною ділянкою. В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №615/2197/15-ц, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/989/18. Позивач просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

19.01.2021 сторонам у справі було направлено повідомлення про перенесення судового засідання, призначеного на 19.01.2021 об 11:00 год., у зв`язку із перебуванням на лікарняному судді-доповідача Шевель О.В. - на 02.02.2021 о 16:00 год.

У судовому засіданні 02.02.2021 представники позивача та відповідача підтримали викладену ними письмово правову позицію. Судом було досліджено наданий позивачем для огляду оригінал державного акта на право постійного користування землею серії ХР-09 та встановлено, що наявна в матеріалах справи копія даного документа (т.1, а.с.45) відповідає оригіналу.

Третя особа, Вільшанська сільська рада Дворічанського району Харківської області, належним чином повідомлена про час та місце судового засідання - не скористалася своїм правом на участь представника в даному засіданні.

У матеріалах справи міститься лист від 22.06.2020 (т.1, а.с.144), в якому Вільшанська сільська рада Дворічанського району Харківської області повідомляє Господарський суд Харківської області про те, що, оскільки явка учасників справи не визнавалася обов`язковою, представники сільської ради не будуть присутні в судових засіданнях.

Як уже зазначалося, в ході апеляційного провадження явка представників учасників справи також не визнавалася обов`язковою.

В ході апеляційного розгляду даної справи апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, у межах встановленого строку.

Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 ГПК України.

Присутні в судовому засіданні представники позивача та відповідача погодилися з тим, що судом досліджено всі докази, які надано до справи у відповідності до ст.74 ГПК України та які стосуються меж апеляційного розгляду справи.

За таких обставин, колегія суддів, дослідивши матеріали справи та заслухавши представників позивача та відповідача, дійшла висновку про закінчення розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

У відповідності до вимог ст.282 ГПК України, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.

Рішенням виконавчого комітету Вільшанської сільської Ради народних депутатів від 10.11.1993 №168 для організації фермерського господарства виділено ОСОБА_1 земельну ділянку розміром 50,00 га в селі Першотравневе 4 поле 1 полезахисної сівозміни (т.1, а.с.21).

10.11.1993 Вільшанською селищною Радою народних депутатів на підставі вищевказаного рішення видано ОСОБА_1 Державний акт на право постійного користування землею серії ХР-09 на земельну ділянку площею 50,00 га для ведення селянського господарства (т.1, а.с.45). Акт підписано Головою Вільшанської сільської Ради народних депутатів Козиревим А.М. та Представником Президента України у Дворічанському районі М. Губським.

Відомостей щодо реєстрації державного акта в Книзі записів державних актів на право постійного користування зазначений акт не містить.

Як встановлено місцевим господарським судом та не заперечується учасниками справи, державний акт складено у двох примірниках, один примірник видано ОСОБА_1 , інший передано на зберігання до Дворічанської районної Ради народних депутатів.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та інших громадських формувань (т.1, а.с.44), 03.12.1993 ОСОБА_1 зареєстровано Селянське (Фермерське) господарство Черкасової Тетяни Цезарівни.

Як вбачається з Довідки з державної статистичної звітності про наявність земель від 03.02.2015 №03-27/8, квитанцій про сплату фіксованого сільськогосподарського податку за різні періоди, Акта камеральної перевірки податкової звітності ДФС України ГУ ДФС у Харківській області від 30.01.2019, довідок про підтвердження статусу платника ФСП (фіксованого сільськогосподарського податку) за 2011 - 2014 роки, платіжних доручень про сплату податку на землю за період 1994 - 2020 роки, податкових декларацій з фіксованого сільськогосподарського податку, податкових розрахунків сум доходу, нарахованого на користь фізичних осіб і сум утриманого з СФГ Черкасової Т.Ц. податку, статистичного звіту про площу та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду за 2012, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020 роки, статистичного звіту підсумків збору врожаю сільськогосподарських культур, плодів, ягід та винограду за 2002, 2014, 2012, 2010 роки, статистичного показника господарської діяльності ФСГ Черкасової Т.Ц. за 2010, 2011, 2012, 2013, 2014, 2015, 2016, 2017 роки, з Довідки Відділу Держземагенства у Дворічанському районі Харківської області № 03-27/8 від 03.02.2015, Довідки Відділу Держгеокадастру у Дворічанському районі Харківської області №97-20.17-0.3-71/0/14-16 від 03.02.2016, Довідки Відділу Держгеокадастру у Дворічанському районі Харківської області № 27-20-0.23.17-226/108-18 від 08.02.2018; Довідки Відділу Держгеокадастру у Дворічанському районі Харківської області № 27-20-0.23,17-368/108-18 від 28.02.2018, Довідки Відділу Держгеокадастру у Дворічанському районі Харківської області № 27-20-0.23,17-138/108-19 від 01.02.2019; Довідки Відділу Держгеокадастру у Дворічанському районі Харківської області №27-20-0.23,17-28/108-20 від 13.01.2020 (т.1, а.с.151 - 213), позивачем протягом 1994 - 2020 років використовується земельна ділянка площею 50,00 га в селі Першотравневе 4 поле І полезахисної сівозміни за цільовим призначенням, сплачується земельний податок у встановленому розмірі, а також подаються фінансово-статистичні відомості до відповідних органів влади.

Тобто вищенаведені докази підтверджують факт використання позивачем спірної земельної ділянки за призначенням.

24.10.2019 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області із заявою від 21.10.2019 (т.1, а.с.95) про надання згоди на відновлення меж земельної ділянки для ведення фермерського господарства площею 50,00 га, яка перебуває у її постійному користуванні згідно з державним актом на право постійного користування землею, розташовану за межами населених пунктів на території Вільшанської сільської ради Дворічанського району Харківської області; заявником додано викопіювання, на якому зазначене бажане місце розташування земельної ділянки, копію паспорту, ідентифікаційного коду та копію Державного акта на право постійного користування.

Наказом в.о. начальника Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 22.11.2019 за №12541-СГ (т.1, а.с.22, 93) відмовлено ОСОБА_1 у наданні згоди на відновлення меж земельної ділянки площею 50,00 га для ведення фермерського господарства. Підставою для відмови у наданні згоди на відновлення меж земельної ділянки зазначено відсутність інформації щодо серії, реєстраційного номеру та дати реєстрації державного акту на право постійного користування землею.

За таких обставин, вважаючи свої права порушеними, СФГ Черкасової Т.Ц. звернулося до господарського суду з позовом у даній справі.

Місцевий господарський суд оскаржуваним рішенням задовольнив позов - з наведених вище підстав.

Надаючи оцінку висновкам місцевого господарського суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, у відповідності до ч.1 ст.269 ГПК України, згідно з підпунктом б) пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України, колегія суддів погоджується з ними з огляду на наступне.

Заперечуючи проти позовних вимог, ГУ Держгеокадастру у Харківській області в суді першої та апеляційної інстанції посилалося на те, що як у СФГ Черкасової Тетяни Цезарівни, так і у ОСОБА_1 як фізичної особи відсутні будь-які належним чином підтверджені права на спірну земельну ділянку.

Тобто, як вбачається з матеріалів справи, апеляційної скарги та усних пояснень представника апелянта, відповідачем заперечується (не визнається) право позивача на постійне користування земельною ділянкою.

Стосовно вказаних заперечень колегія суддів зазначає наступне.

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону (частина третя статті 41 Конституції України ).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Поняття майно в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації певного блага у внутрішньому праві країни. Згідно з Конвенцією, інші права та інтереси є активами, тому можуть вважатися правом власності , а відтак і майном .

Звідси право користування земельною ділянкою, отриманою громадянином - засновником для ведення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, право на яке підпадає під її захист.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах Рисовський проти України від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, Кривенький проти України від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Втручання держави у право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

ЄСПЛ у рішенні Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року (Shtokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06, пункти 50 та 51) зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом , а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів . Говорячи про закон , стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.

Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених відповідними нормами Земельного кодексу України.

Вищенаведене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 тощо.

Згідно з приписами ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Зокрема, згідно з п. а) ч. З ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав.

Згідно із ч.1 ст. 51 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року, на момент створення СФГ Черкасової Т.Ц.) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень ст. 7 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 22 червня 1993 року, на момент створення СФГ Черкасової Т.Ц.) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Відповідно до ст. 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Згідно ч. 1-2 ст. 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

Відповідно до ст. 55 Закону України "Про землеустрій" встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Отже, як обґрунтовано зазначено місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні, з метою реалізації правомочностей права користування, передбаченого ст. 92 Земельного кодексу України, користувачу необхідно здійснити формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав, яке і полягає у відновленні (встановленні) меж земельної ділянки.

За таких обставин, відмова у відновленні (встановленні) меж земельної ділянки призводить до неможливості реалізації права користування цією земельною ділянкою.

Отже, на думку суду апеляційної інстанції, обраний позивачем спосіб захисту цивільного права узгоджується з приписами ст.16 ЦК України, ст.20 ГК України, а також з вищенаведеними положеннями ст. 152 Земельного кодексу України, оскільки відповідач відмовив у наданні згоди на відновлення меж земельної ділянки площею 50,00 га для ведення фермерського господарства, якою користується позивач - СФГ Тетяни Цезарівни - пославшись на те, що Державний акт на право постійного користування землею серії ХР-09 на земельну ділянку площею 50,00 га, на його думку, не є належним правовстановлюючим документом. Тобто фактично відповідач не визнає за позивачем наявності у останнього права постійного користування земельною ділянкою, на яку було видано вищевказаний Державний акт.

Колегія суддів враховує, що, відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/989/18, постанова Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №922/2751/19 тощо), позовні вимоги про визнання права постійного користування земельною ділянкою у справах за позовами користувачів земельних ділянок до органів Держгеокадастру (якими відповідне право не визнається) є такими, що узгоджуються із встановленими законодавством способами захисту цивільних прав.

Також відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що позивачем належним чином не підтверджено наявність юридичного спору, який виник між СФГ Черкасової Тетяни Цезарівни та Головним управлінням, не підтверджено наявність порушення, невизнання або оспорювання Головним управлінням прав юридичної особи - СФГ Черкасової Тетяни Цезарівни.

В обґрунтування вказаних тверджень апелянт зазначає виключно про ту обставину, що із заявою про надання згоди на відновлення меж земельної ділянки для ведення фермерського господарства до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області звернулося не безпосередньо СФГ Черкасової Тетяни Цезарівни, а ОСОБА_1 як фізична особа. Відповідно, наказом в.о. начальника Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 22.11.2019 за №12541-СГ було відмовлено у наданні згоди на відновлення меж земельної ділянки також фізичній особі, ОСОБА_1 , а не фермерському господарству, керівником якого є дана особа. Апелянт зазначає, що позивачем не підтверджено факт провадження сільськогосподарської діяльності фермерським господарством саме на спірній земельній ділянці, адже СФГ не позбавлено права отримувати інші земельні ділянки у власність, у користування (в тому числі на умовах оренди) від фізичних осіб, юридичних осіб, держави, територіальної громади тощо.

Надаючи оцінку вищенаведеним аргументам, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується її учасниками, державний акт на право постійного користування землею серії ХР-09 на земельну ділянку площею 50,00 га (т.1, а.с.45) було дійсно видано громадянці ОСОБА_1 як фізичній особі. Водночас в акті зазначено мету надання земельної ділянки - для ведення селянського господарства.

Як було встановлено вище, 03.12.1993 ОСОБА_1 зареєстровано Селянське (Фермерське) господарство Черкасової Тетяни Цезарівни як юридичну особу.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 9 Закону України від 20.12.1991 № 2009-XII Про селянське (фермерське) господарство (у редакції, чинній станом на 03.12.1993), після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Отже, законодавством, чинним на момент створення СФГ Черкасової Тетяни Цезарівни було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

Тобто можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

З моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки.

Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду, у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц, від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17, постанова Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується її учасниками, у заяві, з якою ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (т.1, а.с.95), а також у наказі в.о. начальника Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 22.11.2019 за №12541-СГ (т.1, а.с.22, 93) дійсно не зазначено, що ОСОБА_1 звернулася з проханням надати згоду на відновлення меж земельної ділянки саме як керівник СФГ Черкасової Т.Ц. і що відповідач відмовив у вчиненні відповідної дії саме позивачеві, від імені якого звернулася ОСОБА_1 .

Разом з тим, і у заяві, і у наказі вказано цільове призначення спірної земельної ділянки - для ведення фермерського господарства - та міститься посилання на відповідний Державний акт на право постійного користування землею.

Також, як було зазначено позивачем в ході апеляційного провадження та не спростовано відповідачем, громадянкою ОСОБА_1 не створювалося будь-яких інших селянських (фермерських) господарств окрім СФГ Черкасової Тетяни Цезарівни, також у користуванні громадянки ОСОБА_1 та СФГ Черкасової Тетяни Цезарівни не перебуває жодних інших земельних ділянок окрім тієї, право на постійне користування якою було отримано згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії ХР-09 на земельну ділянку площею 50,00 га для ведення селянського господарства (т.1, а.с.45).

На думку колегії суддів, вказані обставини беззаперечно свідчать про те, що у спірних правовідносинах з відповідачем ОСОБА_1 діяла як керівник СФГ Черкасової Т.Ц. - позивача в даній справі.

За таких обставин, посилання відповідача на непідтвердженість факту порушення прав СФГ Черкасової Тетяни Цезарівни як юридичної особи - з посиланням на те, що із заявою про погодження меж земельної ділянки звернулася громадянка ОСОБА_1 , а не СФГ Черкасової Т.Ц. - колегія суддів не вважає належними аргументами.

Відповідач в ході апеляційного провадження також стверджував, що позивачем не доведено факт провадження сільськогосподарської діяльності фермерським господарством саме на спірній земельній ділянці.

Однак зазначений аргумент апелянта спростовується наявними в матеріалах справи доказами, які місцевий господарський суд правомірно взяв до уваги, а саме - матеріали податкової звітності, довідки Відділу Держгеокадастру у Дворічанському районі Харківської області та інші докази, з яких вбачається, що позивачем протягом 1994 - 2020 років використовується земельна ділянка площею 50,00 га в селі Першотравневе 4 поле І полезахисної сівозміни за цільовим призначенням, сплачується земельний податок у встановленому розмірі, а також подаються відповідні фінансово-статистичні відомості до відповідних органів влади (т.1, а.с.151 - 213).

Апелянт зазначав, що СФГ не позбавлено права отримувати інші земельні ділянки у власність, у користування (в тому числі на умовах оренди) від фізичних осіб, юридичних осіб, держави, територіальної громади тощо. Разом з тим, як було встановлено вище, відповідачем у суді першої та апеляційної інстанції не доведено факту наявності у власності або в користуванні позивача будь-яких інших земельних ділянок окрім спірної. За таких обставин, колегія суддів зазначає, що вищенаведені твердження заявника скарги ґрунтуються на припущеннях, а відтак, не спростовують висновків місцевого господарського суду, викладених в оскаржуваному рішенні та мотивованих посиланнями на наявні у справі докази, про те, що позивач протягом 1994 - 2020 років здійснює сільськогосподарську діяльність саме на спірній земельній ділянці.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність спору між сторонами в даній справі, який виник у зв`язку з відмовою відповідача в реалізації права СФГ на відновлення меж земельної ділянки та розробки відповідної технічної землевпорядної документації - що фактично є невизнанням відповідачем права постійного користування СФГ Черкасової Т.Ц. земельної ділянкою згідно з Державним актом на право постійного користування землею та перешкоджанням позивачу здійснювати правомочності користувача земельної ділянки.

Як було встановлено вище, підставою для відмови відповідач зазначив відсутність на Державному акті на право постійного користування відомостей щодо реєстрації такого акту в Книзі реєстрації актів на право постійного користування.

За таких обставин, за твердженням відповідача, позивачем не надано правовстановлюючого документу, яким може посвідчуватись право певної особи (фізичної або юридичної) на постійне користування земельною ділянкою, оскільки відсутні докази реєстрації акту у Книзі реєстрації державних актів на право постійного користування землею, що є порушенням наказу Державного комітету України по земельних ресурсах від 15.04.1993 №28, та наказу Державного комітету України по земельних ресурсах від 04.05.1999 №43 Про затвердження інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) .

У наказі в.о. начальника Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 22.11.2019 за №12541-СГ (т.1, а.с.22), яким відмовлено у наданні згоди на відновлення меж земельної ділянки, зазначено, що книги реєстрації державних актів на право постійного користування землею до Відділу у Дворічанському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області не були передані, що не дає змоги підтвердити чи спростувати реєстрацію даного акта.

Тобто відповідач відмовив у реалізації права СФГ на відновлення меж земельної ділянки, достеменно не встановивши факту відсутності реєстрації спірного Державного акта на право постійного користування землею.

Як було з`ясовано в ході апеляційного провадження, матеріали справи не містять доказів (зокрема, витягу з книги реєстрації), з яких би вбачалося, що відповідний запис у книзі відсутній.

При цьому в листах Дворічанської селищної ради, Дворічанської районної державної адміністрації (т.1, а.с.30, 33) зазначається виключно про відсутність інформації щодо зберігання документації (книги реєстрації видачі державних актів на право користування землею), а не про відсутність у відповідній книзі запису щодо реєстрації спірного Державного акта на право постійного користування землею.

Отже, на думку колегії суддів, відповідачем не надано належних та допустимих доказів у розумінні ст.76, 77 ГПК України на підтвердження його заперечень проти позовних вимог.

Окрім того, як вбачається із нормативних актів, на які посилається апелянт (наказу Державного комітету України по земельних ресурсах від 15.04.1993 №28, та наказу Державного комітету України по земельних ресурсах від 04.05.1999 №43 Про затвердження інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) в редакції на момент видачі спірного Державного акта, ними дійсно було передбачено, що Державні акти, що посвідчують право постійного користування землею реєструються у відповідній Книзі реєстрації державних актів на право постійного користування землею.

Згідно зі ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Разом з тим, відповідачем в апеляційній скарзі не наведено посилань на положення чинного законодавства, якими було б передбачено правові наслідки відсутності реєстрації Державного акта на право постійного користування землею, зокрема, на норму, з якої вбачалося б, що не зареєстрований у Книзі акт не є правовстановлюючим документом і що відсутність реєстрації призводить до недійсності (нечинності) Державного акта та є підставою для відмови у наданні згоди на відновлення меж земельної ділянки.

У судовому засіданні 02.02.2021 представник відповідача також не надав відповіді на запитання суду щодо таких правових наслідків та щодо норм закону, якими керувалося Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, відмовляючи у наданні згоди на відновлення меж земельної ділянки.

Отже, посилання апелянта на відсутність у позивача належним чином підтвердженого права на спірну земельну ділянку колегія суддів вважає такими, що не ґрунтуються на наявних у матеріалах справи доказах та не відповідають приписам чинного законодавства.

Щодо відсутності на самому акті запису про його реєстрацію - колегія суддів зазначає, що дана обставина також не може бути підставою для невизнання права позивача на земельну ділянку, оскільки, як було встановлено вище, відповідачем не доведено відсутності відповідної реєстраційної дії та не зазначено про правові наслідки (у разі її відсутності).

Окрім того, згідно із ч.1 ст. 23 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 22.06.1993, на момент створення СФГ Черкасової Т.Ц.) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Отже, відмітку на акті щодо його реєстрації мало бути зроблено (однак не було зроблено) посадовою особою Вільшанскої сільської Ради народних депутатів Харківської області, якою видався державний акт на право постійного користування землею.

За таких обставин колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, який в оскаржуваному рішенні, із посиланням на практику Європейського суду з прав людини (зокрема, у справах "Рисовський проти України" та "Кривенький проти України") зазначив, що потреба виправити допущену в минулому помилку не повинна непропорційним чином утручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки держоргану має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Тобто, в даному випадку, невчинення органом місцевого самоврядування (Вільшанскою сільською Радою народних депутатів Харківської області) передбачених законом дій не повинно призводити до порушення (обмеження, невизнання, перешкоджання реалізації) права позивача на постійне користування земельною ділянкою, наявність якого ним доведено належними доказами в ході розгляду даної справи в суді першої та апеляційної інстанції.

З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий господарський суд правомірно задовольнив позовні вимоги.

В ході апеляційного провадження заявником скарги не мотивовано наявності підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення.

За результатами апеляційного перегляду рішення місцевого господарського суду колегією суддів також не було встановлено наявності неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права в розумінні ч.2 ст.277 ГПК України або порушення норм процесуального права, які згідно з ч.3 цієї ж норми є обов`язковою підставою для скасування судового рішення.

Відповідно до ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 13, 269, п.1 ч.1 ст.275, ст.276, ст.282 ГПК України,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 12.10.2020 у справі №922/1428/20 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. 286 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 08.02.2021

Головуючий суддя О.В. Шевель

Суддя О.О. Крестьянінов

Суддя В.О. Фоміна