Рішення

від 28.01.2021 по справі 914/1946/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.01.2021 справа № 914/1946/20

Господарський суд Львівської області у складі судді Долінської О.З., за участю секретаря судового засідання Муравець О.М., розглянувши матеріали справи

за позовом: Керівника Львівської місцевої прокуратури № 1, м. Львів

в інтересах держави

до відповідача -1: Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний альянс", м. Львів

про: визнання недійсними рішення органу місцевого самоврядування та договору оренди землі

Представники сторін:

від прокурора: Леонтьєва Н.Т. - прокурор Львівської обласної прокуратури

від відповідача-1: не з`явився

від відповідача-2: Вовк У.Я. - адвокат, ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ВС № 1055039

ВСТАНОВИВ:

03.08.2020 р. на розгляд господарського суду Львівської області поступила позовна заява Керівника Львівської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави до відповідача -1: Львівської міської ради, до відповідача -2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний альянс" про визнання недійсними рішення органу місцевого самоврядування та договору оренди землі.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 10.08.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Судом постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 15.09.2020 р.

08.09.2020 р. відповідачем-2 подано на адресу суду відзив на позовну заяву за вх. № 26135/20 з додатками, відповідно до якого, відповідач-2 просить суд відмовити повністю у задоволенні позовних вимог керівника Львівської місцевої прокуратури № 1 за їх безпідставністю, мотивуючи підставами, які викладені у поданому відзиві.

14.09.2020 р. представником відповідача-1 подано на адресу суду відзив на позовну заяву за вх. № 26684/20 з додатками, відповідно до якого, відповідач-1 просить суд відмовити керівнику Львівської місцевої прокуратури № 1 у задоволенні позовних вимог повністю з підстав, які викладені у поданому відзиві.

В підготовчому засіданні 15.09.2020 р., відповідно до ст. 216 ГПК України, судом оголошувалась перерва до 07.10.2020 р.

21.09.2020 р. від Львівської місцевої прокуратури № 1 надійшла відповідь на відзив відповідача-1 за вх.№ 27358/20, а також відповідь на відзив відповідача-2 за вх. № 27357/20.

06.10.2020 р. від відповідача-2 на адресу суду надійшли заперечення на відповідь позивача на відзив за вх. № 28777/20. У вказаному запереченні відповідач-2 просить суд відмовити повністю у задоволенні позовних вимог Керівника Львівської місцевої прокуратури № 1 за їх безпідставністю.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 07.10.2020 р. задоволено клопотання прокурора за вх. № 2576/20 від 07.10.2020 р. про продовження строку підготовчого провадження у справі № 914/1946/20. Судом постановлено продовжити строк підготовчого провадження у справі № 914/1946/20 на тридцять днів. Розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 04.11.2020 р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 04.11.2020 р. закрито підготовче провадження та призначено справу № 914/1946/20 до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 30.11.2020 р.

30.11.2020 р. в судовому засіданні, відповідно до ст. 216 ГПК України, оголошено перерву до 07.12.2020 р.

07.12.2020 р. в судовому засіданні, відповідно до ст. 216 ГПК України, оголошено перерву до 14.12.2020 р. за клопотанням представника відповідача-2, проти якого не заперечували інші учасники справи.

14.12.2020 р. відповідачем-2 подано на адресу суду клопотання про врегулювання судового спору за участі судді та зупинення провадження у справі № 914/1946/20.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 14.12.2020 р. судом постановлено відмовити в задоволенні клопотання відповідача-2 за вх. № 3261/20 від 14.12.2020 р. про врегулювання судового спору за участі судді та зупинення провадження у справі № 914/1946/20 із підстав, викладених у даній ухвалі.

14.12.2020 р. в судовому засіданні, відповідно до ст. 216 ГПК України, оголошено перерву до 20.01.2021 р. за клопотанням представника відповідача-2 Вовк У.Я. для надання можливості ознайомитися з матеріалами справи.

20.01.2021 р. в судовому засіданні, відповідно до ст. 216 ГПК України, оголошено перерву до 27.01.2021 р.

27.01.2021 р. представником відповідача-2 подано на адресу суду промову представника ТзОВ "Будівельний альянс" в судових дебатах за вх. № 1928/21, в якій представник відповідача-2 просить розглянути питання щодо несплати позивачем належної суми судового збору та залишити позов без руху з наданням строку для усунення недоліків. Відмовити у задоволенні позову керівника Львівської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави до Львівської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний альянс" в повному обсязі.

27.01.2021 р. в судовому засіданні, відповідно до ст. 216 ГПК України, оголошено перерву до 28.01.2021 р.

28.01.2021 р. прокурором подано на адресу суду додаткові письмові пояснення за вх. № 1994/21, відповідно до яких прокурор просить суд позовні вимоги задоволити повністю.

Прокурор в судове засідання 28.01.2021 р. з розгляду справи по суті з`явився, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, у відповіді на відзив відповідача-1 за вх.№ 27358/20 від 21.09.2020 р., відповіді на відзив відповідача-2 за вх. № 27357/20 від 21.09.2020 р. та поясненнях, наданих в судових засіданнях.

Представник відповідача-1 в судове засідання 28.01.2021 р. з розгляду справи по суті не з`явився, хоча належно був повідомлений про час, дату та місце судового засідання (докази містяться в матеріалах справи). Протягом розгляду справи судом представник відповідача-1 позовні вимоги не визнавав, просив у позові відмовити.

Представник відповідача-2 в судове засідання 28.01.2021 р. з розгляду справи по суті з`явився, проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві за вх. № 26135/20 від 08.09.2020 р., у запереченнях на відповідь позивача на відзив за вх. № 28777/20 від 06.10.2020 р. та поясненнях, наданих в судових засіданнях. Просить в позові відмовити повністю.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів.

Враховуючи те, що норми ст. 81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції у справі.

Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.

В силу приписів ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.

Крім того, суд враховує, що пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справ упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суд з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).

Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Враховуючи те, що подані у цій справі докази дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), якими учасники справи обґрунтовують свої позовні вимоги та заперечення позовних вимог і які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № 914/1946/20.

В судовому засіданні 28.01.2021 р., відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позиція позивача.

Позовні вимоги позивача обґрунтовані тим, що 20.10.2016 Львівська міська рада прийняла ухвалу №1166, якою надала ТзОВ Будівельний альянс дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,0445 га (у тому числі площею 0,0020 га у межах червоних ліній з обмеженнями без права капітального будівництва та посадки багаторічних насаджень) на пр. Свободи, 45 (кадастровий номер 4610136600:02:005:0017) для обслуговування будівлі готелю за рахунок земель житлової та громадської забудови за функцією використання - землі комерції. Дана ухвала оскаржена прокуратурою в судовому порядку. 08.06.2017 Львівський окружний адміністративний суд за результатом розгляду справи №813/4701/16 прийняв рішення, яким задоволив адміністративний позов Львівської місцевої прокуратури №1, визнав протиправною та скасував ухвалу Львівської міської ради від 20.10.2016 № 1166 Про надання ТзОВ Будівельний альянс дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на пр. Свободи, 45 . 18.09.2017 Львівський апеляційний адміністративний суд, розглянувши апеляційну скаргу Львівської міської ради та ТзОВ Будівельний альянс скасував постанову суду першої інстанції та прийняв нову, якою відмовиву задоволенні позову. 13.10.2017 постанова Львівського апеляційного адміністративного суду оскаржена в суд касаційної інстанції. 31.07.2019 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду задоволив касаційну скаргу заступника прокурора Львівської області, скасував постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2017, залишив в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08.06.2017. Листом від 27.04.2020 №2403-вих-31850 Управління земельних ресурсів департаменту містобудування Львівської міської ради повідомило, що ухвалою від 16.11.2017 №2622 Львівська міська рада затвердила ТзОВ Будівельний альянс технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на проспекті Свободи, 45 та надала земельну ділянку в оренду терміном на 10 років для обслуговування будівлі готелю (код КВЦПЗ 03.08 - для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування) за рахунок земель житлової та громадської забудови. Розглядаючи справу № 813/4701/16 Верховним Судом встановлено, що оскільки спірна земельна ділянка знаходиться в межах території, віднесеної до історичного ареалу м. Львова, на ній знаходиться пам`ятка культурної спадщини місцевого значення (готель), то така земельна ділянка в силу закону належить до земель історико-культурного призначення (п. 43 Постанови Верховного Суду у справі №813/4701/16). Позивач зазначає, що на підставі оскаржуваної ухвали №2622 від 16.11.2017 між Львівською міською радою (орендодавець) та ТзОВ Будівельний альянс (орендар) 06.12.2017 укладено договір оренди землі, відповідно до якого міська рада передала в оренду ТзОВ Будівельний альянс земельну ділянку загальною площею 0,0445 га на пр. Свободи, 45 у м. Львові строком на 10 (десять) років до 16.11.2027. Крім того, позивач вказує на те, що ухвала Львівської міської ради, та укладений договір оренди землі не відповідають вимогам ч. 1 ст. 34 Закону України Про охорону культурної спадщини , ст.ст. 19, 20, 53, 54 ЗК України, 2, ч. 2 ст. 16 Закону України Про оренду землі , а відтак, підлягають оскарженню та визнанню недійсними в судовому порядку. На підставі наведеного, позивач просить суд визнати недійсною та скасувати ухвалу Львівської міської ради №2622 від 16.11.2017 Про затвердження ТзОВ Будівельний альянс технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання земельної ділянки на пр. Свободи, 45 ; визнати недійсним договір оренди землі від 06.12.2017, укладений між Львівською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю Будівельний альянс , який зареєстровано у Львівській міській раді 06.12.2017 за №Г-1602, про що в книзі записів реєстрації договорів Г-2 внесено відповідний запис та застосувати наслідки недійсності правочину. Судові витрати покласти на відповідачів.

Позиція відповідача-1.

У поданому на адресу суду відзиві за вх. № 26684/20 від 14.09.2020 р. відповідач-1 посилається на те, що Львівською міською радою прийнято ухвалу № 2622 від 16.11.2017 року Про затвердження ТзОВ "Будівельний альянс" технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання земельної ділянки на просп. Свободи, 45 . 06.07.2017 року між Львівською міською радою та ТзОВ Будівельний альянс укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,0445 га на просп. Свободи, 45 (кадастровий номер 4610136600:02:005:0017) в оренду терміном на 10 років для обслуговування будівлі готелю. Згідно з рішенням виконавчого комітету від 09.12.2005р. №1311 територія історичного ареалу складає 2441 га. Згідно даних земельного кадастру в межах цієї території є земельні ділянки різноманітного цільового призначення - це і землі житлової та громадської забудови, і землі природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, і землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та ін. Значна частина цієї території уже перебуває в приватній власності з належним чином оформленими правовстановлюючими документами на земельні ділянки, з визначеними в натурі (на місцевості) межами земельних ділянок і визначеною категорією земель, до яких відносяться земельні ділянки. У разі правомірного набуття права власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, у власника цього будинку (будівлі або споруди) виникає право, а у відповідного суб`єкта владних повноважень кореспондуючий обов`язок, щодо передачі власнику цього будинку (будівлі або споруди) земельної ділянки, на якій він розташований. Відповідно до витягу з державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, який є частиною технічної документації, на підставі якої прийнято оскаржувану ухвалу, від 01.09.2006 року № 711714194 ТзОВ "Будівельний Альянс" є власником будівлі готелю загальною площею 2563,0 кв.м., що розташований на пр.Свободи, 45. Відповідно до довідки ГУ Держземагенства у Львівській області від 10.05.2016 року № 19-1323-0.23837/9-16 АП із статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, яка є частиною технічної документації, на підставі якої була прийнята оскаржувана ухвала - згідно земельно кадастрових даних, земельна ділянка на пр.Свободи, 45 у м. Львові знаходиться у користуванні ТзОВ "Будівельний альянс" для обслуговування існуючої будівлі. За категорією земель дана земельна ділянка площею 0,0445 га кадастровий номер 4610136600:02:005:0017 відноситься до земель житлової та громадської забудови. Лист управління контролю від 05.05.2020 року № 0-13-0.4-385/9020 (долучений позивачем до позовної заяви), яким визначено приналежність земельної ділянки до земель історико-культурної спадщини і на який посилається позивач, не може бути підставою скасування ухвали Львівської міської ради, прийнятої у 2017 році. Підставою подання позову є Постанова Верховного суду від 37.07.2019 року у справі № 813/4701/16, на яку неодноразово посилається позивач, проте оскаржувана ухвала прийнята 16.11.2017 року і на день прийняття ухвали, обставини, визнані судом у справі № 813/4701/16 ще не були встановлені, а тому не можуть бути підставою для скасування ухвали Львівської міської ради. Станом на момент розгляду справи, історико-архітектурний опорний план міста Львова не затверджений, як і не затверджені межі історичного ареалу м. Львова. А, отже, за таких обставин у Львівської міської ради були відсутні правові підстави відмовити у 2017 році у наданні земельної ділянки ТзОВ "Будівельний Альянс" у користування для обслуговування належної йому на праві приватної власності будівлі. На підставі наведеного, відповідач-1 просить суд відмовити керівнику Львівської місцевої прокуратури № 1 у задоволенні позовних вимог.

Позиція відповідача-2.

У поданому на адресу суду відзиві на позовну заяву за вх. № 26135/20 від 08.09.2020 р. відповідач-2 посилається на те, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на будівлю готелю загальною площею 2563,0 м.кв. за відповідачем-2 (ТзОВ Будівельний альянс ) зареєстроване право власності на підставі свідоцтва про право власності № Г-01960 від 18.08.2006 року. Відтак, Відповідач-2, як власник будівлі готелю ПАНОРАМА ЛЬВІВ ГОТЕЛЬ , загальною площею 2 563,0 м.кв., що набув право власності на будівлю у встановленому органом місцевого самоврядування порядку, звернувся до Відповідача-1 за погодженням місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на просп. Свободи, 45 для укладення договору оренди земельної ділянки. За результатами звернення Відповідача-2 Відповідачем-1 20 жовтня 2016 року прийнято Ухвалу № 1166, положеннями якої Відповідачем-1 було надано дозвіл Відповідачу-2 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,0445 га на пр. Свободи, 45 у м. Львові (кадастровий номер 4610136600:02:005:0017) для обслуговування будівлі готелю за рахунок земель житлової та громадської забудови за функцією використання - землі комерції. Крім того, 16 листопада 2017р. Відповідачем-1 прийнято Ухвалу №2622, положеннями якої відповідачем-1 було затверджено для відповідача-2 технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,0445 га по пр. Свободи, 45 у м. Львові (кадастровий номер 4610136600:02:005:0017) для обслуговування будівлі готелю за рахунок земель житлової та громадської забудови за функцією використання-землі комерції. Разом з тим, на підставі оскаржуваної Позивачем Ухвали №2622 від 16 листопада 2017 року між Відповідачем-1 (орендодавець) та Відповідачем-2 (орендар) 06 грудня 2017 року було укладено Договір оренди землі площею 0,0445 га на пр.Свободи,45 у м.Львові строком на 10 років, тобто до 16 листопада 2027 р. Положеннями Договору (зареєстрованому у Львівській міській раді 06.12.2017р. за №Г-1602) обумовлено річний розмір орендної плати в сумі 79 154,69 грн., яку Відповідач-2, рівними частинами сплачує з грудня 2017 р. Відповідачу-1 (на рахунок міського бюджету м. Львова). За час виконання Договору (12.2017- 08.2020р.) Відповідач-2 не допускав порушень його умов та сплатив до міського бюджету м. Львова орендної плати за землю в сумі 292 038,74 грн. Пунктом 43 Договору Відповідач-1 та Відповідач-2 обумовили, що Договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами. Відповідач-1 та Відповідач-2 у повній мірі виконали вимоги законодавства України з оформлення права оренди земельної ділянки площею 0,0445га по пр.Свободи, 45 у м. Львові, уклавши між собою правочин - Договір оренди землі від 06 грудня 2017 р. Зміст договору оренди землі не суперечить вимогам законодавства України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Сторони договору володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності на момент його укладення, договір спрямований на реальне настання правових наслідків, укладено у формі, встановленій законом згідно з волевиявленням його сторін. На підставі наведеного, відповідач-2 просить суд відмовити повністю у задоволенні позовних вимог керівника Львівської місцевої прокуратури № 1.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані суду документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, здійснивши огляд документів в т.ч. оригіналів, суд встановив наступне.

20.10.2016 Львівською міською радою прийнято ухвалу №1166, якою надано ТзОВ Будівельний Альянс дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,0445 га (у тому числі площею 0,0020 га у межах червоних ліній з обмеженнями без права капітального будівництва та посадки багаторічних насаджень) на пр. Свободи, 45 (кадастровий номер 4610136600:02:005:0017) для обслуговування будівлі готелю за рахунок земель житлової та громадської забудови за функцією використання - землі комерції.

Вказана ухвала Львівської міської ради №1166 від 20.10.2016 оскаржувалась прокуратурою в судовому порядку.

08.06.2017 Львівський окружний адміністративний суд за результатами розгляду справи № 813/4701/16 прийняв рішення, яким задоволив адміністративний позов Львівської місцевої прокуратури №1, визнав протиправною та скасував ухвалу Львівської міської ради від 20.10.2016 № 1166 Про надання ТзОВ Будівельний альянс дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на пр. Свободи, 45 .

18.09.2017 Львівський апеляційний адміністративний суд, розглянувши апеляційну скаргу Львівської міської ради та ТзОВ Будівельний альянс , скасував постанову Львівського окружного адміністративного суду у справі № 813/4701/16 від 08.06.2017 та прийняв нову, якою відмовив у задоволенні позову.

13.10.2017 заступником прокурора Львівської області оскаржено в касаційному порядку постанову Львівського апеляційного адміністративного суду у справі № 813/4701/16 від 18.09.2017.

31.07.2019 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду задоволив касаційну скаргу заступника прокурора Львівської області, скасував постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2017 та залишив в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08.06.2017 у справі № 813/4701/16.

12.03.2020 Львівською місцевою прокуратурою №1 на адресу Львівської міської ради скеровано запит за вих. № 14.34/100-1704 вих.-20 про надання інформації про вжиті заходи щодо віднесення земельної ділянки площею 0,0445 га кадастровий номер 4610136600:02:005:0017 на пр. Свободи, 45 у м. Львові до земель історико-культурного призначення, у відповідності до постанови Верховного Суду від 31.07.2019, прийнятої за результатами розгляду справи №813/4701/16.

Листом від 27.04.2020 №2403-вих-31850 Управління земельних ресурсів департаменту містобудування Львівської міської ради повідомило, що ухвалою від 16.11.2017 №2622 Львівська міська рада затвердила ТзОВ Будівельний альянс технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на проспекті Свободи, 45 та надала земельну ділянку в оренду терміном на 10 років для обслуговування будівлі готелю (код КВЦПЗ 03.08 - для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування) за рахунок земель житлової та громадської забудови.

Листом від 05.05.2020 за вих. № 0-13-0.4-385/9020 Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Львівські області, на звернення заступника керівника Львівської місцевої прокуратури № 1 від 07.04.2020 р., повідомило, що земельна ділянка на пр. Свободи, 45 в силу Закону належить до земель історико-культурного призначення, ухвала Львівської міської ради №2622 від 16.11.2017 прийнята з порушенням вимог ст.ст. 20, 53, 54, 92 Земельного кодексу України, ст. 34 Закону України Про охорону культурної спадщини , ст. 24 Закону України Про регулювання містобудівної діляності .

Листом від 03.06.2020 № 0004-вих-41401 Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради повідомило, що земельна ділянка на пр. Свободи, 45 у м. Львові розташована у межах історичного ареалу м. Львова.

Межі історичного ареалу міста Львова встановлені Рішенням виконкому Львівської міської ради №1311 Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови м. Львова від 09.12.2005.

Розглядаючи справу № 813/4701/16 Верховним Судом встановлено, що ТзОВ Будівельний альянс є власником будівлі готелю, що розташований за адресою: м.Львів, пр.Свободи, 45, що підтверджується свідоцтвом №Г-01960 від 18.08.2006 про право власності на будівлю готелю та Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 11714194 від 01.09.2006 (п. 8 Постанови Верховного Суду у справі № 813/4701/16 від 31.07.2019 р.).

Відповідно до Генерального плану м. Львова земельна ділянка знаходиться в межах історичного ареалу (п. 10 Постанови Верховного Суду у справі №813/4701/16 від 31.07.2019 р.).

Рішенням Виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів №44 від 28.01.1986 вказана будівля готелю є пам`яткою містобудування і архітектури місцевого значення (п. 12 Постанови Верховного Суду у справі №813/4701/16 від 31.07.2019 р.).

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 № 878 Про затвердження Списку історичних населених місць України , з метою захисту традиційного характеру середовища населених місць України, на виконання статті 32 Закону України Про охорону культурної спадщини затверджено Список історичних населених місць України, в якому є м. Львів.

Рішенням Львівської міської ради № 1311 від 09.12.2005 Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови міста Львова визначено межі історичного ареалу міста, де в додатку до цього рішення графічно зображено межі історичного ареалу м. Львова та межі території історичної забудови, внесеної до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Згідно з цим рішенням, земельна ділянка, що знаходиться за адресою місто Львів, проспект Свободи, 45 відноситься до меж історичного ареалу міста Львова.

Відповідно до статті 1 Закону України Про землеустрій цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ст.19 Земельного кодексу України землі України, за основним цільовим призначенням поділяються на різні категорії.

Частиною 1 ст. 20 ЗК України передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Отже, зміна цільового призначення земельних ділянок (тобто переведення земельної ділянки з однієї категорії, визначеної ч. 1 ст. 19 ЗК України в іншу) здійснюється за проектами землеустрою та з дотриманням відповідної процедури.

Відповідно до ст. 53 та ст. 54 ЗК України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель.

Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.

Зміна цільового призначення земельних ділянок історико-культурного призначення, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за погодженням з Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України Про охорону культурної спадщини землі, на яких розташовані пам`ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.

Отже, умовою належності земельної ділянки до даної категорії земель є розташування на ній, об`єктів визначених статями 53, 54 ЗК України, ст. 34 Закону України Про охорону культурної спадщини .

Відповідно до ст. 1 Закону України Про охорону культурної спадщини : об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність; - пам`ятка культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України; історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла об`єкти культурної спадщини і пов`язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку.

Зважаючи на імперативність правової норми, передбаченої у ч. 1 ст. 34 Закону України Про охорону культурної спадщини , земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення за фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам`яткою архітектури. Неприйняття міською радою рішення про зміну цільового призначення цієї земельної ділянки та приведення його у відповідність до дійсного призначення, не впливає на правовий режим цієї земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки за законом такий правовий режим пов`язаний з фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам`яткою архітектури, а не рішенням органу місцевого самоврядування.

Оскільки спірна земельна ділянка знаходиться в межах території, віднесеної до історичного ареалу м. Львова, на ній знаходиться пам`ятка культурної спадщини місцевого значення (готель), то така земельна ділянка в силу закону належить до земель історико-культурного призначення (п. 43 Постанови Верховного Суду у справі №813/4701/16 від 31.07.2019 р.).

Невиконання Львівською міської радою передбачених робіт з винесення меж історичного ареалу м. Львова та закріплення їх в натурі на місцевості, віднесення в його межах земель до земель історико-культурного призначення не може спростувати належності спірної земельної ділянки до земель історико-культурного призначення в силу статей 1, 34 Закону України Про охорону культурної спадщини .

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсним рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, відмови у реєстрації земельної ділянки або визнання реєстрації недійсною.

Водночас, судом встановлено, що на підставі оскаржуваної ухвали Львівської міської ради №2622 від 16.11.2017 Про затвердження ТзОВ "Будівельний альянс" технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання земельної ділянки на просп. Свободи, 45 , між Львівською міською радою (орендодавець) та ТзОВ Будівельний альянс (орендар) 06.12.2017 укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого Львівська міська рада передала в оренду ТзОВ Будівельний альянс земельну ділянку загальною площею 0,0445 га на пр. Свободи, 45 у м. Львові, з кадастровим номером 4610136600:02:005:0017, строком на 10 (десять) років до 16.11.2027.

У п. 9 договору сторони визначили річний розмір орендної плати в сумі 79 154,69 грн., яку орендар зобов 'язався щомісячно сплачувати рівними частинами до міського бюджету.

Відповідно до п.15, п.16 договору оренди землі від 06.12.2017, земельна ділянка передається для обслуговування будівлі готелю. Цільове призначення земельної ділянки код КВЦПЗ 03.08 - для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, категорія земельної ділянки - землі житлової та громадської забудови.

Пунктом 43 договору оренди землі від 06.12.2017 передбачено, що він набирає чинності з моменту його підписання сторонами.

Договір оренди зареєстрований у Львівській міській раді 06.12.2017 за №Г-1602, про що у книзі записів реєстрації договорів оренди землі Г-2 вчинено запис.

За змістом ч. 9 ст. 93 Земельного кодексу України та ч. 1 ст. 2 Закону України Про оренду землі слідує, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України Про оренду землі , законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

У ст. 1 Закону України Про оренду землі визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно ст. ст. 13, 14 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Частиною 2 ст. 16 Закону України Про оренду землі передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ст. 638 ЦК України).

У п. 13.5. Положення про підготовку, організацію, проведення та оформлення купівлі-продажу у власність або надання в оренду земельних ділянок у м. Львові, затвердженого ухвалою Львівської міської ради №1675 від 26.07.2012 (в редакції, чинній на момент укладення договору) визначено, що договір оренди землі набирає чинності після досягнення сторонами домовленості зі всіх умов, його підписання та реєстрації у Львівській міській раді. Термін оренди земельної ділянки починається з часу прийняття ухвали про надання в оренду земельної ділянки.

Оскільки сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов, скріпили договір підписами та відбитками печаток, провели реєстрацію договору у Львівській міській раді, а відтак уклали правочин щодо користування земельною ділянкою.

Листом від 09.07.2020 p. за вих. № 5637/9/13-01-5104 Головне управління ДПС у Львівській області у відповідь на запит прокуратури щодо надання інформації про сплату ТзОВ Будівельний альянс орендної плати за укладеним договором оренди землі від 06.12.2017, повідомило, що станом на 08.07.2020, ТзОВ Будівельний альянс сплачено 292 038,74 грн. орендної плати за землю за період з 2017-2020. Станом на 08.07.2020, заборгованість з орендної плати у ТзОВ Будівельний альянс відсутня.

Відтак, вказані обставини свідчать про користування ТзОВ Будівельний альянс земельною ділянкою загальною площею 0,0445 га на пр. Свободи, 45 у м. Львові, у відповідності до укладеного договору оренди землі від 06.12.2017.

У частині другій статті 19 Конституції України закріплено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, при вирішенні земельних питань, Львівська міська рада, її виконавчі органи та посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України.

З наведеного вбачається, що ухвала Львівської міської ради №2622 від 16.11.2017 та укладений договір оренди землі від 06.12.2017 не відповідають вимогам ч. 1 ст. 34 Закону України Про охорону культурної спадщини , ст.ст. 19, 20, 53, 54 ЗК України, 2, ч. 2 ст. 16 Закону України Про оренду землі , а відтак, підлягають визнанню недійсними.

Так, Львівська міська рада, як орган, який наділений правом розпоряджатися власністю територіальної громади м. Львова, шляхом прийняття оскаржуваної ухвали про затвердження ТзОВ Будівельний альянс технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання земельної ділянки на пр. Свободи, 45 розпорядилась землями комунальної власності, внаслідок чого між Львівською міською радою та ТзОВ Будівельний альянс виникли договірні відносини, відповідно до яких товариство стало орендарем та користувачем земельної ділянки, за користування якою сплачує орендну плату.

Відповідно до приписів ч. 5 ст. 16, ч. 5 ст. 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

При цьому, ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Територіальна громада міста Львова, як власник спірної земельної ділянки, делегує Львівській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Тобто воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

Таким чином, здійснення Львівською міською радою права власності, зокрема розпорядження земельною ділянкою, не у спосіб та не в межах повноважень, передбачених законом, не може вважатись вираженням волі територіальної громади. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 02.11.2016 справа № 6-2161цс16, 522/10652/15-ц.

Водночас, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні та інші природні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України, завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Таким чином, земля, як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16.12.2015 у справі № 6-2510ц15.

Так, Львівською міською радою порушено вимоги законодавства при прийнятті оскаржуваного рішення та передачі земельної ділянки в оренду ТзОВ "Будівельний альянс".

На підставі наявних доказів у даній справі, судом встановлено, що при прийнятті оскаржуваного рішення Львівською міською радою не було дотримано вимог земельного та цивільного законодавства, що тягне за собою наслідки, передбачені статтею 21 ЦК України визнання недійсним в судовому порядку спірного рішення органу місцевого самоврядування за позовами зацікавлених осіб.

Враховуючи викладене, вимога прокурора про визнання недійсною та скасування ухвали Львівської міської ради № 2622 від 16.11.2017 р. Про затвердження ТзОВ "Будівельний альянс" технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання земельної ділянки на просп. Свободи, 45 підлягає задоволенню.

Щодо вимоги прокурора про визнання недійсним договору оренди землі від 06.12.2017 р., укладеного між Львівською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельний альянс", який зареєстровано у Львівській міській раді 06.12.2017 р. за № Г-1602, то суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Приписами ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Враховуючи те, що договір оренди землі від 06.12.2017 р., укладений на підставі ухвали Львівської міської ради № 2622 від 16.11.2017 р., яка визнана судом недійсною та скасована, то спірний договір оренди землі від 06.12.2017 підлягає визнанню недійсним на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України.

Як вбачається з позовної заяви за вх. № 2055 від 03.08.2020 р., прокурор у п.п. 1, 2 резолютивної частини позовної заяви просить суд визнати недійсною та скасувати ухвалу Львівської міської ради №2622 від 16.11.2017, визнати недійсним договір оренди землі від 06.12.2017, укладений між Львівською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю Будівельний альянс , який зареєстровано у Львівській міській раді 06.12.2017 за №Г-1602, про що в книзі записів реєстрації договорів Г-2 внесено відповідний запис та застосувати наслідки недійсності правочину, тобто позивачем заявлено три позовні вимоги немайнового характеру, третя позовна вимога - це про застосування наслідків недійсності правочину.

Щодо застосування наслідків недійсності правочину суд зазначає наступне.

У п. 2.7 Постанови пленуму ВГС України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними № 11 від 29.05.2013 зазначено, що частиною третьою статті 207 ГК України передбачена і можливість припинення господарського зобов`язання лише на майбутнє, зокрема, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов`язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо). При цьому слід враховувати, що зобов`язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов`язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення.

Якщо господарське зобов`язання припиняється лише на майбутнє, господарським судам слід виходити з того, що у відповідних випадках і неможливості повернення одержаного за зобов`язанням у натурі правові наслідки такої недійсності визначаються відповідно до статті 216 ЦК України та частини другої статті 208 ГК України.

Враховуючи те, що неможливо повернути вже здійснене користування земельною ділянкою за спірним договором оренди, зобов`язання за цим договором припиняються на майбутнє.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України).

В даному випадку наслідком недійсності спірного договору є повернення земельної ділянки, яка є предметом оренди за цим договором.

Враховуючи наведене, а також те, що договір оренди землі від 06.12.2017 визнається недійсним, відтак, у суду відсутні правові підстави застосовувати наслідки недійсності правочину, які передбачені ст. 216 ЦК України та ч. 2 ст. 208 ГК України. На підставі наведеного, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовної вимоги, що стосується застосування наслідків недійсності правочину.

Відповідно до ст.131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про прокуратуру , прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

За приписами ст. 24 Закону України Про прокуратуру право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.

За ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У постанові Верховного Суду у справі № 910/11919/17 від 17.10.2018 зазначено, що існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі Менчинська проти Російської Федерації (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) Європейський суд з прав людини висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави .

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Крім цього, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття інтерес держави .

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття інтереси держави висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави , особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Саме до таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі № 906/240/18, від 08.02.2019 у справі №915/20/18.

У зв`язку з тим, що Львівська міська рада, як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, виступає у даній справі відповідачем-1, прокурор звертається до суду за захистом державних інтересів самостійно і набуває статусу позивача.

Законом України Про державний контроль за використанням та охороною земель (ст.ст. 6, 9, 10), Положенням про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15 (далі - Положення), повноваження з реалізації державної політики у сфері земельних відносин, землеустрою, державного нагляду (контролю) в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності покладено на Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

Посадові особи Держгеокадастру та його територіальних органів, які є державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, в межах своїх повноважень мають право: звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився (п. 5-1 Положення).

Водночас, предметом позовних вимог у даній справі є визнання недійсною ухвали Львівської міської ради Про затвердження ТзОВ Будівельний альянс технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання земельної ділянки на пр. Свободи, 45 в оренду , визнання недійсним договору оренди землі, на звернення з якими до суду в органів Держгеокадастру повноваження відсутні.

Тому, прокурор правомірно набуває статусу позивача та самостійно звертається до суду з даною позовною заявою без визначення органу, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження щодо захисту інтересів держави.

Таку ж правову позицію виклав Верховний суд у постановах від 30.05.2018 (справа № 910/9373/17), від 23.04.2019 (справа № 910/5217/18), від 26.06.2019 (справа №587/430/16-ц).

Зокрема, у постанові від 23.04.2019 (справа № 910/5217/18) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду з вищезазначених підстав не погодився з висновком апеляційного суду щодо відсутності у прокурора права на самостійне звернення із позовом без визначення позивача - територіального органу Держгеокадастру (п.п. 8.14.-8.17 Постанови).

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі №924/831/17, від 28.11.2019 у справі №910/8357/18).

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Усталеною є практика ЄСПЛ, в якій суд посилається на "balance of probabilities" ("баланс ймовірностей") для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 суд застосовує "баланс ймовірностей". У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden 23.08.2016 суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.

У постанові Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі №923/2075/15 відхилено висновки апеляційного суду про відмову в позові про стягнення упущеної вигоди лише з тих підстав, що її розмір не може бути встановлений з розумним степенем достовірності, оскільки апеляційний суд не дослідив інших доказів, які надані позивачем, чим фактично позбавив останнього можливості відновити його порушене право, за захистом якого подано позов.

Аналогічний підхід продемонстрував і Касаційний цивільний суд в складі Верховного Суду у своїй постанові від 06.11.2019 у справі №127/27155/16-ц (провадження №61-30580св18).

Отже, під розумним ступенем достовірності слід розуміти те, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що факт скоріше відбувся, аніж не мав місце.

У зв`язку з цим, суд першої інстанції при розгляді даної справи застосовує вищезазначений стандарт доказування.

У частині другій статті 86 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019) встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 76 ГПК України).

Згідно із положеннями частини третьої статті 13 та частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності господарського судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

З огляду на вищенаведене, подані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що обставини, які є предметом доказування у справі судом визнаються встановленими, позовні вимоги підлягають до задоволення частково, відтак, суд вважає за необхідне визнати недійсною та скасувати ухвалу Львівської міської ради № 2622 від 16.11.2017 р. Про затвердження ТзОВ "Будівельний альянс" технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання земельної ділянки на просп. Свободи, 45 , а також визнати недійсним договір оренди землі від 06.12.2017 р., укладений між Львівською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельний альянс", який зареєстровано у Львівській міській раді 06.12.2017 р. за № Г-1602. В задоволенні решти позовних вимог необхідно відмовити.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

У свою чергу, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 р. у справі "Серявін проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010 р.) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Суд враховує висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Судові витрати.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при поданні позову сплачено судовий збір в розмірі 4 204,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1335 від 24.07.2020 р. за дві вимоги немайнового характеру.

Відповідно до абз. 2 ч. 2.13 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" за умови, що позовну вимогу заявлено про визнання правочину недійсним без застосування наслідків такої недійсності, судовий збір сплачується як з немайнового спору. За позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину судовий збір сплачується залежно від вартості майна (суми коштів), стосовно якого (якої) заявлено вимогу. У випадку об`єднання відповідних вимог судовий збір підлягає сплаті з вимог як немайнового. так і майнового характеру.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у позовній заяві за вх. № 2055 від 03.08.2020 р. заявлено три позовні вимоги немайнового характеру - визнати недійсною та скасувати ухвалу Львівської міської ради №2622 від 16.11.2017, позовна вимога про визнання недійсним договору оренди землі від 06.12.2017 та позовна вимога про застосування наслідків недійсності правочину. За дві вимоги немайнового характеру позивачем сплачено 4 204,00 грн. судового збору, що підтверджується платіжним дорученням № 1335 від 24.07.2020 р., яке долучено до матеріалів справи. Статтею 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено розміри ставок судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відтак, сума судового збору, яку позивач повинен був сплатити за три вимоги немайнового характеру, становить: 2102,00 грн. (розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 р.) х 3 = 6 306,00 грн. Водночас, позивачем сплачено 4204,00 грн. судового збору.

Враховуючи те, що позов у даній справі задоволений частково, суд вважає за необхідне стягнути з Львівської обласної прокуратури в дохід Державного бюджету України 2 102,00 грн. несплаченого судового збору за подачу позивачем позову у справі № 914/1946/20. Решта понесених позивачем сума судових витрат на сплату судового збору у розмірі 4 204,00 грн. покладається на відповідачів та підлягає до стягнення по 2 102,00 грн. з кожного на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 46, 74, ч. 4 ст. 75, ст.ст. 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, ст.ст. 236-241, 327 ГПК України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати недійсною та скасувати ухвалу Львівської міської ради № 2622 від 16.11.2017 р. Про затвердження ТзОВ "Будівельний альянс" технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання земельної ділянки на просп. Свободи, 45 .

3. Визнати недійсним договір оренди землі від 06.12.2017 р., укладений між Львівською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельний альянс", який зареєстровано у Львівській міській раді 06.12.2017 р. за № Г-1602.

4. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

5. Стягнути з відповідача-1: Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Ринок, 1; код ЄДРПОУ № 04055896) на користь Львівської обласної прокуратури (79005, м. Львів, пр-т Шевченка, 17-19; код ЄДРПОУ № 02910031) 2 102,00 грн. судового збору.

6. Стягнути з відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний альянс" (79007, м. Львів, пр-т Свободи, 45; код ЄДРПОУ № 32569387) на користь Львівської обласної прокуратури (79005, м. Львів, пр-т Шевченка, 17-19; код ЄДРПОУ № 02910031) 2 102,00 грн. судового збору.

7. Стягнути з Львівської обласної прокуратури (79005, м. Львів, пр-т Шевченка, 17-19; код ЄДРПОУ № 02910031) в дохід Державного бюджету України 2 102,00 грн. несплаченого судового збору за подачу позивачем позову у справі № 914/1946/20.

8. Накази видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 327 ГПК України.

9. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складений 08.02.2021 р.

Суддя О.З. Долінська