Рішення

від 28.01.2021 по справі 920/1250/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28.01.2021 Справа № 920/1250/20 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А., за участі секретаря судового засідання Галашан І.В., розглянувши без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи № 920/1250/20

за позовом: фізичної особи-підприємця Шамрая Олександра Анатолійовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ),

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Магазин Спартак (40011, м. Суми, пр-т Шевченка, буд. 19, ідентифікаційний код 14025794),

про стягнення 89 051,67 грн .

ВСТАНОВИВ:

Позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь помилково перераховані кошти сумі 89 051,67 грн, а також судові витрати покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані перерахуванням вищезазначених грошових коштів на рахунок відповідача без наявної правової підстави, після припинення строку оренди нежитлового приміщення та повернення його відповідачеві за актом прийому-передачі приміщення від 01.01.2018.

У позовній заяві позивач зазначає, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які понесені позивачем у зв`язку з розглядом справи, становить 2 102,00 грн судового збору.

Ухвалою від 14.12.2020 постановлено відкрити провадження у справі № 920/1250/20; справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами; розгляд справи по суті призначити на 28.01.2021, 09:30; встановити відповідачу строк для подання відзиву на позов із урахуванням вимог статей 165, 251 ГПК України протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; встановити позивачу строк для подання до суду відповіді на відзив із урахуванням вимог статей 166, 251 ГПК України до 25.01.2021, встановити відповідачу строк для подання до суду заперечення із урахуванням вимог статей 167, 251 ГПК України до 27.01.2021.

Копію ухвали від 14.12.2020 про відкриття провадження у справі № 920/1250/20, надіслано судом на адресу відповідача, зазначену позивачем у позовній заяві, відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, повернутого на адресу суду відділенням поштового зв`язку, отримано уповноваженим представником відповідача 15.01.2021.

05.01.2021 від представника відповідача до суду надійшло клопотання від 05.01.2021 б/н (вх. 79/21) про отримання ухвали про відкриття провадження у справі № 920/1250/20, в якому представник відповідача зазначає, що на адресу відповідача не надходила ухвала про відкриття провадження у справі та просить суд надіслати на адресу відповідача копію ухвали про відкриття провадження у цій справі та надати додатковий час для надання до суду обґрунтованого відзиву.

26.01.2021 від представника відповідача до суду надійшов відзив від 26.01.2021 (вх. № 704/21), відповідно до якого представник відповідача проти позову заперечує та просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі за його необгрунтованістю та зазначає, що долучений до позовної заяви позивачем акт прийому-передачі приміщення від 01.01.2018 не містить дату укладення договору, площа орендованого приміщення, що повертається становить 47,59 кв.м., а у договорі оренди зазначена площа 40,0 кв.м.

На думку представника відповідача, з цього акту свідчить, що позивач не звільнив орендоване приміщення, а продовжував ним користуватися, оскільки він надалі продовжував вносити періодичні платежі, зокрема сплачував електроенергію.

Крім наведеного, представник відповідача зазначає, що між сторонами у справі укладено два аналогічні договори оренди від 05.06.2016, термін дії другого договору оренди з 02.05.2019 по 02.04.22.

Також у відзиві представник відповідача, посилаючись на пункт 9 частини третьої статті 162 ГПК України, зазначає, що відповідачем понесено витрати на правову допомогу в сумі 4 800,00 грн.

Враховуючи, що копію ухвали від 14.12.2020 про відкриття провадження у справі № 920/1250/20 отримано представником відповідача 15.01.2021, а зазначеною ухвалою суду відповідачу встановлено строк для подання відзиву на протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, а відзив подано відповідачем до суду 26.01.2021, останнім не пропущено встановлений судом строк для подання відзиву на позов.

Відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

За приписами статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частини третьої статті 222 ГПК України фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.

Згідно з частиною четвертою статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.

05.06.2016 між сторонами у справі укладено договір оренди (надалі - договір), відповідно до умов якого, відповідач (орендодавець) передає, а позивач (орендар) приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення з обладнанням з метою здійснення господарської діяльності. Адреса приміщення: м. Суми, пр-т Шевченка, номер та/або літера приміщення, згідно технічного паспорта: 19, площа приміщення 40,0 кв.м.

Пунктом 2.1 договору визначено, що приймання-передача об`єкта оренди здійснюється представниками сторін зі складанням акту прийому-передачі.

Пунктом 3 договору встановлено, що термін оренди встановлюється з 01.06.2016 по 01.05.2019.

Відповідно до пунктів 4.1-4.4 договору розмір орендної оплати складає 100-150 грн за 1 кв.м. за місяць. Орендна плата починає нараховуватись з 12 (дванадцятого) дня після дати підписання акту прийому-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акту прийому-передачі при поверненні об`єкта оренди відповідачеві. Орендна плата сплачується в готівковому порядку не пізніше 10 числа кожного місяця. Орендна плата сплачується позивачем по день передачі об`єкту оренди відповідачу за актом прийому-передачі.

Пунктом 4.6 договору визначено, що окремо оплачуються такі комунальні послуги: ніяких .

Згідно пункту 7.1 договору сторони, що об`єкт оренди вважається фактично переданим відповідачу з моменту підписання акту прийому-передачі.

Відповідно до пункту 9.1 договору цей договір може бути достроково розірваний за ініціативою орендаря (позивача). при цьому орендодавець (відповідач) повинен бути попереджений про цей намір за 30 (тридцять) днів до розірвання договору.

Позивачем додано до матеріалів позовної заяви акт прийому-передачі приміщення від 01.01.2018 до договору оренди, відповідно до якого орендар Шамрай О.А. повернув згідно договору оренди нерухомого майна приміщення, що розташоване на першому поверсі за адресою: м. Суми, пр-т Шевченка, буд. 19 орендодавцю Товариству з обмеженою відповідальністю Магазин Спартак . Площа придатна до експлуатації - 47,59 кв.м.

У позовній заяві позивач зазначає, що за період з 01.01.2018 по 17.12.2018 на рахунок відповідача ним перераховано без наявної правової підстави кошти в сумі 89 051,67 грн, що підтверджується виписками банку за період з 21.08.2017 по 26.05.2020 (а.с. 12-14).

Суд дослідивши докази по справі, заслухавши пояснення представників сторін, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Статтею 193 Господарського кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, а як визначено приписами статті 509 цього ж Кодексу, зобов`язання виникають із підстав встановлених вищевказаною правовою нормою.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 Господарського Кодексу України, яка також передбачає, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно частини шостої статті 283 Господарського кодексу України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 759, 762 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до статей 526, 629 Цивільного кодексу України, пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов`язання не допускається; договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 795 Цивільного кодексу України, передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), якій підписується сторонами договору. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно статті 627 Цивільного кодексу України, сторони, відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять пункти (умови), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Отже, усі умови договору навіть ті, що не є обов`язковими для того чи іншого виду договору, проте погоджені сторонами та містяться у договорі, є обов`язковими для виконання сторонами за договором.

Відповідно до частини першої, другої та четвертої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Частиною першою статті 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Під виконанням зобов`язань слід розуміти здійснення кредитором і боржником дій щодо реалізації прав та обов`язків, що випливають з договору.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Надаючи юридичну оцінку вищезазначеним обставинам, суд дійшов до наступних висновків.

Як свідчать матеріали справи, 05.06.2016 між сторонами у справі укладено договір оренди, відповідно до умов якого, відповідач передає, а позивач приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення з обладнанням з метою здійснення господарської діяльності. Адреса приміщення: м. Суми, пр-т Шевченка, номер та/або літера приміщення, згідно технічного паспорта: 19, площа приміщення 40,0 кв.м.

Зазначений договір підписаний представниками сторін та скріплений їхніми печатками (а.с. 7-10). Підписаних та погоджених обома сторонами договору про оренду іншого нерухомого майна за адресою: м. Суми пр-т Шевченка, 19 та додаткових угод щодо внесення змін до цього договору матеріали справи не містять.

Пунктом 3 договору сторони погодили, що термін оренди встановлюється з 01.06.2016 по 01.05.2019.

Згідно пункту 7.1 договору сторони, що об`єкт оренди вважається фактично переданим відповідачу з моменту підписання акту прийому-передачі.

Відповідно до пункту 9.1 договору цей договір може бути достроково розірваний за ініціативою орендаря (позивача).

Акт прийому-передачі приміщення від 01.01.2018 підписано сторонами у справі та скріплено їх печатками. Зазначений факт підтверджується матеріалами справи (а.с. 11) та не спростовується представником відповідача у відзиві на позов, зокрема, не наведено доводів щодо вибуття або викрадення печатки відповідача або обставин фальсифікації вказаного документа.

Твердження представника відповідача у відзиві щодо того, що між сторонами у справі укладено два аналогічні договори оренди від 05.06.2016, термін дії другого договору оренди з 02.05.2019 по 02.04.22, а також те, що у акті прийому-передачі приміщення від 01.01.2018 не зазначено дату договору, не спростовує факту повернення позивачем об`єкту оренди за вищезазначеним актом прийому-передачі приміщення.

Таким чином, суд дійшов висновку, що договір оренди від 05.06.2016 припинено 01.01.2018 фактом повернення позивачем відповідачеві об`єкту оренди за актом прийому-передачі приміщення від 01.01.2018, який підписано сторонами у справі та скріплено їх печатками.

Твердження представника відповідача у відзиві стосовного того, що позивач не звільнив орендоване приміщення, а продовжував ним користуватися, оскільки він надалі продовжував вносити періодичні платежі, зокрема сплачував електроенергію не підтверджено останнім належними, допустимими та достовірними доказами у розумінні статей 76-78 ГПК України, оскільки здійснення позивачем вищезгаданих платежів на користь відповідача достеменно не свідчить про факт користуванням ним об`єктом оренди після його повернення за актом прийому-передачі приміщення від 01.01.2018.

Крім того, пунктом 4.6 договору визначено, що окремо оплачуються такі комунальні послуги: ніяких .

Частиною першою статті 1212 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Отже, згідно з частиною першою статті 1212 Цивільного кодексу України, виникнення зобов`язання із безпідставного збагачення передбачає одночасне настання таких умов:

- набуття або збереження майна, тобто особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння;

- таке набуття або збереження майна відбувається за рахунок іншої особи, тобто внаслідок втрати або недоотримання цього майна іншою особою - потерпілим;

- відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок потерпілого.

У частині другій статті 1212 цього ж Кодексу передбачено, що зобов`язання із безпідставного набуття (збереження) майна виникає незалежно від того, що стало причиною збагачення набувача: його діяння, діяння потерпілого, інших осіб, подія.

Таким чином, у випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 29.01.2018 у справі № 910/12574/17.

У позовній заяві позивач зазначає, що ним помилково перераховані в рахунок оплати орендної плати та електроенергії за період з 01.01.2018 по 17.12.2018 кошти в сумі 89 051,67 грн, проте судом досліджено додані позивачем докази на підтвердження суми боргу та встановлено, що позивачем включено до суми позовних вимог оплату електроенергії за грудень 2017 року в сумі 1 052,60 грн, яка не входить до періоду, за який позивач просить суд стягнути з відповідача помилково перераховані кошти (з 01.01.2018 по 17.12.2018).

На підставі наведеного судом здійснено перерахунок позовних вимог на підставі доданих позивачем до позовної заяви виписок банку за період з 21.08.2017 по 26.05.2020 (а.с. 12-14), за результатом якого встановлено, що за вищезазначений період позивачем перераховано відповідачеві в рахунок оплати орендної плати та електроенергії кошти в загальній сумі 87 999,07 грн (89 051,67 грн - 1 050,60 грн).

Оскільки договір оренди від 05.06.2016, укладений між сторонами у справі, фактично припинив свою дію з 01.01.2018 (з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі приміщення від 01.01.2018), а позивачем помилково перераховані в рахунок оплати орендної плати та електроенергії за період з 01.01.2018 по 17.12.2018 кошти в сумі 87 999,07 грн, то підстава для набуття відповідачем коштів в сумі 87 999,07 відпала, тому зазначені кошти підлягають поверненню позивачеві на підставі частин першої та другої статті 1212 ЦК України.

Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведені обставини, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача помилково перерахованих коштів в сумі 87 999,07 грн підтверджуються матеріалами, які містяться у справі та не спростовані відповідачем, а тому визнаються судом правомірними, обґрунтованими, і такими, що підлягають задоволенню, в іншій частині позовних вимог суд відмовляє.

Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України , Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно частини дев`ятої зазначеної правової норми у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Відповідно до вимог частини дев`ятої статті 129 ГПК України, враховуючи, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, судовий збір в сумі 2 102,00 грн, а також витрати відповідача на правову допомогу, відповідно до положень частини четвертої статті 129 ГПК України - у зв`язку із відмовою у позові, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Магазин Спартак (40011, м. Суми, пр-т Шевченка, буд. 19, ідентифікаційний код 14025794) на користь фізичної особи-підприємця Шамрая Олександра Анатолійовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) помилково перераховані кошти за період з 01.01.2018 по 17.12.2018 в сумі 87 999,07 грн, а також відшкодування витрат зі сплати судового збору в сумі 2 102,00 грн.

3. У іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256, 257 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Повні реквізити сторін зазначені у пункті 2 резолютивної частини цього рішення.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 08 лютого 2021 року у зв`язку з відпусткою судді Джепи Ю.А. з 01.02.2021 по 05.02.2021.

Суддя Ю.А. Джепа