Постанова

від 22.06.2021 по справі 920/1250/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" червня 2021 р. Справа№ 920/1250/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Тищенко А.І.

Шаптали Є.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин "Спартак"

на рішення Господарського суду Сумської області

від 28.01.2021 (повний текст складено 08.02.2021)

у справі №920/1250/20 (суддя Джепа Ю.А.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Шамрая Олександра Анатолійовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин "Спартак"

про стягнення 89 051,67 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Шамрай Олександр Анатолійович (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин "Спартак" (далі - відповідач, скаржник) про стягнення 89 051,67 грн.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 28.01.2021 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин "Спартак" на користь фізичної особи-підприємця Шамрая Олександра Анатолійовича помилково перераховані кошти за період з 01.01.2018 по 17.12.2018 в сумі 87 999,07 грн, а також відшкодування витрат зі сплати судового збору в сумі 2 102,00 грн. У іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Магазин "Спартак" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Сумської області від 28.01.2021 у справі №920/1250/20 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в позовних вимог.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що долучений до матеріалів справи акт прийому передачі приміщення від 01.01.2018 не містить дати укладання такого договору, окрім того площа орендованого приміщення, що повертається становить 47,59 кв. м., а у договорі оренди зазначена площа 40 кв.м.

Скаржник вказує, що позивач звертаючись з позовною заявою до суду вказує себе в якості саме фізичної особи-підприємця, проте від 23.12.2020 він припинив за власним рішенням свою підприємницьку діяльність, номер запису 2006320060008008862, хоча в позовних вимогах просить стягнути кошти на ім`я саме фізичної особи - підприємця, проте фактично розрахункового рахунку в банку він вже не має, тобто кошти в разі задоволення позовної заяви вже отримує саме фізична особа без статусу підприємця.

Скаржник зазначає, що зробивши звірки виставлених рахунків на позивача за 2018 рік (надає копії виставлених рахунків за оренду). Починаючи з січня 2018 по серпень 2018 за оренду було отримано 56 156,20 грн.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.03.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин "Спартак" на рішення Господарського суду Сумської області від 28.01.2021 у справі №920/1250/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Куксова В.В., суддів Тищенко А.І., Шаптали Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.03.2021 відкладено вирішення питання щодо апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин "Спартак" на рішення Господарського суду Сумської області від 28.01.2021 у справі №920/1250/20 до надходження матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду. Витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №920/1250/20.

30.03.2021 від Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №920/1250/20 за позовом Фізичної особи-підприємця Шамрая Олександра Анатолійовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин "Спартак" про стягнення 89 051,67 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин "Спартак" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2021 у справі №925/1250/20. Роз`яснено учасникам апеляційного провадження, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи.

Частиною 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку, зокрема, позовного провадження (загального або спрощеного).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні (частина 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 3 статті 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Враховуючи, що предметом розгляду у справі № 920/1250/20 є вимоги про стягнення 89 051,67 грн., вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України.

З огляду на малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи характер спірних правовідносин та предмет доказування, колегія суддів вирішила розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

05.06.2016 між сторонами у справі укладено договір оренди (надалі - договір), відповідно до умов якого, відповідач (орендодавець) передає, а позивач (орендар) приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення з обладнанням з метою здійснення господарської діяльності. Адреса приміщення: м. Суми, пр-т Шевченка, номер та/або літера приміщення, згідно технічного паспорта: 19, площа приміщення 40,0 кв.м.

Пунктом 2.1 договору визначено, що приймання-передача об`єкта оренди здійснюється представниками сторін зі складанням акту прийому-передачі.

Пунктом 3 договору встановлено, що термін оренди встановлюється з 01.06.2016 по 01.05.2019.

Відповідно до пунктів 4.1-4.4 договору розмір орендної оплати складає 100-150 грн за 1 кв.м. за місяць. Орендна плата починає нараховуватись з 12 (дванадцятого) дня після дати підписання акту прийому-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акту прийому-передачі при поверненні об`єкта оренди відповідачеві. Орендна плата сплачується в готівковому порядку не пізніше 10 числа кожного місяця. Орендна плата сплачується позивачем по день передачі об`єкту оренди відповідачу за актом прийому-передачі.

Пунктом 4.6 договору визначено, що окремо оплачуються такі комунальні послуги: ніяких .

Згідно пункту 7.1 договору сторони, що об`єкт оренди вважається фактично переданим відповідачу з моменту підписання акту прийому-передачі.

Відповідно до пункту 9.1 договору цей договір може бути достроково розірваний за ініціативою орендаря (позивача). при цьому орендодавець (відповідач) повинен бути попереджений про цей намір за 30 (тридцять) днів до розірвання договору.

Позивачем додано до матеріалів позовної заяви акт прийому-передачі приміщення від 01.01.2018 до договору оренди, відповідно до якого орендар Шамрай О.А. повернув згідно договору оренди нерухомого майна приміщення, що розташоване на першому поверсі за адресою: м. Суми, пр-т Шевченка, буд. 19 орендодавцю Товариству з обмеженою відповідальністю Магазин Спартак . Площа придатна до експлуатації - 47,59 кв.м.

У позовній заяві позивач зазначає, що за період з 01.01.2018 по 17.12.2018 на рахунок відповідача ним перераховано без наявної правової підстави кошти в сумі 89 051,67 грн., що підтверджується виписками банку за період з 21.08.2017 по 26.05.2020.

Таким чином, позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем перерахуванні грошові кошти на рахунок відповідача без наявної правової підстави, після припинення строку оренди нежитлового приміщення та повернення його відповідачеві за актом прийому-передачі приміщення від 01.01.2018.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції керувався тим, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача помилково перерахованих коштів в сумі 87 999,07 грн. підтверджуються матеріалами, які містяться у справі та не спростовані відповідачем, а тому визнаються судом правомірними, обґрунтованими, і такими, що підлягають задоволенню.

Розглянувши апеляційну Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин "Спартак", колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Так при подані апеляційної скарги, скаржником подано до суду апеляційної інстанції нові докази по справі, а саме копії виставлених рахунків на ім`я ФОП Шамрай О.А. за 2018 рік, однак, обставин які унеможливлювали подання до суду першої інстанції скаржником вказаних документів не зазначено.

Відповідно до ч. 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Скаржник не надав суду апеляційної інстанції докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, тому колегія суддів не враховує під час розгляду апеляційної скарги надані Товариством з обмеженою відповідальністю "Магазин "Спартак" копії виставлених рахунків на ім`я ФОП Шамрай О.А. за 2018 рік.

Статтею 193 Господарського кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, а як визначено приписами статті 509 цього ж Кодексу, зобов`язання виникають із підстав встановлених вищевказаною правовою нормою.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в частині 1 статті 193 Господарського Кодексу України, яка також передбачає, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно частини 6 статті 283 Господарського кодексу України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 759, 762 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до статей 526, 629 Цивільного кодексу України, пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов`язання не допускається; договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 795 Цивільного кодексу України, передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), якій підписується сторонами договору. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно статті 627 Цивільного кодексу України, сторони, відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять пункти (умови), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Отже, усі умови договору навіть ті, що не є обов`язковими для того чи іншого виду договору, проте погоджені сторонами та містяться у договорі, є обов`язковими для виконання сторонами за договором.

Відповідно до частини 1, 2, 4 статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Частиною першою статті 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Під виконанням зобов`язань слід розуміти здійснення кредитором і боржником дій щодо реалізації прав та обов`язків, що випливають з договору.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.06.2016 між сторонами у справі укладено договір оренди, відповідно до умов якого, відповідач передає, а позивач приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення з обладнанням з метою здійснення господарської діяльності. Адреса приміщення: м. Суми, пр-т Шевченка, номер та/або літера приміщення, згідно технічного паспорта: 19, площа приміщення 40,0 кв.м.

Зазначений договір підписаний представниками сторін та скріплений їхніми печатками. Підписаних та погоджених обома сторонами договору про оренду іншого нерухомого майна за адресою: м. Суми пр-т Шевченка, 19 та додаткових угод щодо внесення змін до цього договору матеріали справи не містять.

Пунктом 3 договору сторони погодили, що термін оренди встановлюється з 01.06.2016 по 01.05.2019.

Згідно пункту 7.1 договору сторони, що об`єкт оренди вважається фактично переданим відповідачу з моменту підписання акту прийому-передачі.

Відповідно до пункту 9.1 договору цей договір може бути достроково розірваний за ініціативою орендаря (позивача).

Акт прийому-передачі приміщення від 01.01.2018 підписано сторонами у справі та скріплено їх печатками. Зазначений факт підтверджується матеріалами справи та не спростовується представником відповідача у відзиві на позов, зокрема, не наведено доводів щодо вибуття або викрадення печатки відповідача або обставин фальсифікації вказаного документа.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі безпосередньо перед тим складом суду, який дає цьому доказу юридично значущу оцінку. Зазначена правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 21 січня 2018 року у справі №5-249кс15.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

При оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.08.2018 у справі № 910/23428/17.

Північний апеляційний господарський суд враховує, що на момент ухвалення даної постанови чинною є норма статті 79 ГПК України щодо вірогідності доказів, згідно з якою наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. За загальним правилом норми процесуального права застосовуються в редакції чинній, на момент ухвалення рішення.

Система доказування у господарському процесі, засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту, чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини відповідними належними та допустимими доказами. При чому, ключовим фактором у тому, як сторона користується стандартами доказування виступає, її зацікавленість у вирішенні господарського спору на свою користь.

Якщо існує певний юридичний факт, який входить до предмету доказування по справі, то мають бути наявні відповідні докази на підтвердження цього факту або об`єктивні причини та розумне пояснення їх відсутності. Однак, якщо сторона з тих чи інших причин не доводить певну важливу для розгляду справи обставину, то суд, оцінюючи докази "за внутрішнім переконанням" вирішує, чи мав місце певний факт, що підлягаю доказуванню, чи він є просто надуманим.

При цьому суд апеляційної інстанції враховує практику Європейського суду з прав людини,зокрема, рішення, в яких суд посилається на баланс вірогідностей задля оцінки обставин у справі. Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 (заява № 59166/12) "Дж. К. та Інші проти Швеції" (J.K. AND OTHERS v. SWEDEN) Європейський суд з прав людини наголошує, що "У країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічна правова позиція з цього питання викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20, від 01.10.2020 у справі № 910/16586/18.

З огляду на викладене колегія суддів відхиляє як необґрунтовані доводи скаржника щодо неналежності акту прийому передачі приміщення від 01.01.2018.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що твердження представника відповідача у відзиві щодо того, що між сторонами у справі укладено два аналогічні договори оренди від 05.06.2016, термін дії другого договору оренди з 02.05.2019 по 02.04.2022, а також те, що у акті прийому-передачі приміщення від 01.01.2018 не зазначено дату договору, не спростовує факту повернення позивачем об`єкту оренди за вищезазначеним актом прийому-передачі приміщення.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обгрунованого висновку, що договір оренди від 05.06.2016 припинено 01.01.2018 фактом повернення позивачем відповідачеві об`єкту оренди за актом прийому-передачі приміщення від 01.01.2018, який підписано сторонами у справі та скріплено їх печатками.

Судом першої інстанції також правомірно відхилено твердження відповідача, що позивач не звільнив орендоване приміщення, а продовжував ним користуватися, оскільки він надалі продовжував вносити періодичні платежі, зокрема сплачував електроенергію, оскільки, на переконання колегії суддів не підтверджено останнім належними, допустимими та достовірними доказами у розумінні статей 76-78 ГПК України, оскільки здійснення позивачем вищезгаданих платежів на користь відповідача достеменно не свідчить про факт користуванням ним об`єктом оренди після його повернення за актом прийому-передачі приміщення від 01.01.2018.

Крім того, пунктом 4.6 договору визначено, що окремо оплачуються такі комунальні послуги: ніяких .

Частиною першою статті 1212 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Отже, згідно з частиною 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, виникнення зобов`язання із безпідставного збагачення передбачає одночасне настання таких умов:

- набуття або збереження майна, тобто особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння;

- таке набуття або збереження майна відбувається за рахунок іншої особи, тобто внаслідок втрати або недоотримання цього майна іншою особою - потерпілим;

- відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок потерпілого.

У частині 2 статті 1212 цього ж Кодексу передбачено, що зобов`язання із безпідставного набуття (збереження) майна виникає незалежно від того, що стало причиною збагачення набувача: його діяння, діяння потерпілого, інших осіб, подія.

Таким чином, у випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 29.01.2018 у справі № 910/12574/17.

У позовній заяві позивач зазначає, що ним помилково перераховані в рахунок оплати орендної плати та електроенергії за період з 01.01.2018 по 17.12.2018 кошти в сумі 89 051,67 грн., проте судом досліджено додані позивачем докази на підтвердження суми боргу та встановлено, що позивачем включено до суми позовних вимог оплату електроенергії за грудень 2017 року в сумі 1 052,60 грн., яка не входить до періоду, за який позивач просить суд стягнути з відповідача помилково перераховані кошти (з 01.01.2018 по 17.12.2018).

На підставі наведеного судовою колегією здійснено перерахунок позовних вимог на підставі доданих позивачем до позовної заяви виписок банку за період з 21.08.2017 по 26.05.2020, за результатом якого встановлено, що за вищезазначений період позивачем перераховано відповідачеві в рахунок оплати орендної плати та електроенергії кошти в загальній сумі 87 999,07 грн. (89 051,67 грн. - 1 050,60 грн.).

Оскільки договір оренди від 05.06.2016, укладений між сторонами у справі, фактично припинив свою дію з 01.01.2018 (з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі приміщення від 01.01.2018), а позивачем помилково перераховані в рахунок оплати орендної плати та електроенергії за період з 01.01.2018 по 17.12.2018 кошти в сумі 87 999,07 грн., то підстава для набуття відповідачем коштів в сумі 87 999,07 грн. відпала, тому зазначені кошти підлягають поверненню позивачеві на підставі частин першої та другої статті 1212 ЦК України.

Частиною 3 статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин 1, 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведені обставини, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача помилково перерахованих коштів в сумі 87 999,07 грн. підтверджуються матеріалами, які містяться у справі та не спростовані скаржником у своїй апеляційній скарзі, а тому обґрунтовано та законно задоволено судом першої інстанції, в іншій частині позовних вимог судом правомірно відмовлено.

Доводи скаржника щодо припинення фізичної особи-підприємця Шамрая Олександра Анатолійовича колегією суддів відхиляються як необґрунтовані, з огляду на наступне.

Так, з матеріалів справи вбачається, що фізичною особою-підприємцем Шамраєм Олександром Анатолійовичом 11.12.2020 (згідно відтиску печатки вхідної кореспонденції господарського суду Сумської області) подано позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин "Спартак", ухвалою суду першої інстанції від 14.12.2020 відкрито провадження у справі №920/1250/20, з сайту Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що 23.12.2020 фізичною особою-підприємцем Шамраєм Олександром Анатолійовичом припинено підприємницьку діяльності фізичної особи-підприємця.

Необхідно зазначити, що до 15.12.2017 фізична особа, яка мала статус суб`єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратила його, не могла бути стороною у господарському процесі, якщо для цього не було визначених ГПК України підстав.

З часу державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи спори за її участю, зокрема пов`язані з підприємницькою діяльністю, що здійснювалася нею раніше, необхідно було розглядати за правилами цивільного судочинства, за винятком випадків, коли провадження у відповідних справах було відкрите у господарському суді до настання таких обставин. У разі припинення провадження у господарській справі на підставі пункту 6 частини першої статті 80 ГПК України у редакції, чинній до 15.12.2017, спори за участю фізичної особи, яка припинила підприємницьку діяльність, мали розглядатися за правилами цивільного судочинства.

З 15 грудня 2017 року господарський суд згідно з пунктом 6 частини першої статті 231 ГПК України у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , не може закрити провадження у справі, якщо до подання позову припинено діяльність фізичної особи - підприємця, яка є однією зі сторін у справі.

Відтак, з 15.12.2017 господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України у вказаній редакції спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

З аналізу наведеного убачається, що припинення підприємницької діяльності позивача до звернення з позовом до суду не є перешкодою для розгляду справи в порядку господарського судочинства, оскільки спірні правовідносини у цій справі виникли саме щодо обставин виконання договору оренди від 05.06.2016, укладеного ФОП Шамрєй Олександром Анатолійовичом, як суб`єктом господарської діяльності. Тобто стороною правочину виступала фізична особа - підприємець і припинення надалі її підприємницької діяльності не змінює її правовий статус у зобов`язанні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі 904/1083/18, від 13.02.2019 у справі 910/8729/18, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.12.2019 у справі 921/367/19.

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Сумської області від 28.01.2021 у справі №920/1250/20 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для її скасування не вбачається.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин "Спартак" на рішення Господарського суду Сумської області від 28.01.2021 у справі №920/1250/20 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 2, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин "Спартак" - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 28.01.2021 у справі №920/1250/20 - залишити без змін.

Матеріали справи №920/1250/20 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді А.І. Тищенко

Є.Ю. Шаптала