Рішення

від 08.02.2021 по справі 160/16192/20

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2021 року Справа № 160/16192/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коренева А.О.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ :

04 грудня 2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області , в якому позивач просить суд:

визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області щодо відмови в наданні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту на території Березнуватівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області та скасувати наказ від 28.10.2020 № 4-11382/15-20-СГ;

зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 28.08.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту на території Березнуватівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області та прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у встановлений законодавством термін до одного місяця.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 25.08.2020 року позивач звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області з клопотанням від 25.08.2020 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, загальною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Березнуватівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області, згідно вимог ст.ст. 15-1,118,121,122 Земельного кодексу України. В додаток, до клопотання надані завірені копії паспорту громадянина України та індивідуального податкового номеру платника податків, а також графічні матеріали бажаного місця розташування земельної ділянки, отримані з Публічної кадастрової карти України в межах земельної ділянки із кадастровим номером 1225081200:01:001:0055, що відноситься до категорії земель із цільовим призначенням - землі запасу. Позивачем самостійно встановлено, що обмеження на зазначену земельну ділянку відсутні, згідно відкритих джерел, а остання не перебуває у власності юридичних або фізичних осіб. Право на безоплатну приватизацію по вищевказаному цільовому призначенню не використано. Розглянувши вказане клопотання ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області наказом від 28.10.2020 №4-11382/15/20-СГ відмовило позивачу у наданні дозволу, посилаючись на те, що видано наказ Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою іншій особі, без зазначення номеру та дати відповідного документу. Зазначені дії посадових осіб ГУ Держгеокадастру позивач вважає протиправними та незаконними, через те, що законодавством визначено виключні підстави, за наявності яких заявникові може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, в свою чергу підставою відмови винесення наказу Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою іншій особі серед чітко визначеного переліку немає.

Ухвалою 07 грудня 2020 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Цією ж ухвалою відповідачу надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

20 січня 2021 року надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що надання органом місцевого самоврядування чи органом державної влади дозволу на розробку проекту землеустрою двом окремим особам щодо однієї і тієї ж земельної ділянки, є таким, що суперечить вимогам законодавства, та сприяє позбавленню одного з них можливості завершити розпочату ним відповідно до вимог чинного законодавства процедуру отримання у власність земельної ділянки. Окрім того, 29.10.2014 здійснено державну реєстрацію у Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 1225081200:01:001:0055 до складу якої входить спірна земельна ділянка. Відповідач вважає, що не має правових підстав для надання позивачу дозволу на розроблення документації із землеустрою на земельну ділянку, яка вже була сформована за заявою ОСОБА_2 . Отже, права (інтереси) громадянина, який раніше звернувся за дозволом на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність в подальшому можуть бути порушеними, оскільки надання дозволу дає особі правомірні, небезпідставні сподівання та очікування, що після розробки проекту землеустрою земельну ділянку їй може бути надано, якщо для цього не буде законних перешкод.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що 25.08.2020 року ОСОБА_1 (далі- позивач) звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (далі- відповідач) із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Березнуватівської сільської ради, Солонянського району, Дніпропетровської області за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 1225081200:01:001:0055.

За результатами розгляду клопотання відповідач наказом від 28.10.2020 р. року №4-11382/15-20-СГ Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою , відмовило у видачі дозволу на виготовлення проекту землеустрою з тих підстав, що на запитувану земельну ділянку, яка зазначена на доданих до клопотання графічних матеріалах, видано наказ Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою іншій особі.

Вважаючи таку відмову Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області протиправною, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом.

Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частиною 2 статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Пунктом 1 статті 22 ЗК України, встановлено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

При цьому, п. а ч.3 ст.22 ЗК України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч.2 ст.116 ЗК України).

Відповідно до положень п. в ч.3 ст.116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування передбачені статтями 118, 122 ЗК України.

Так, частиною 6 статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, які зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (абз.1 ч.7 ст.118 ЗК України).

Отже, законом визначено лише два види рішень, які можуть бути прийняті суб`єктом владних повноважень у разі подання клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, а саме: надання відповідного дозволу або відмова у наданні такого дозволу з підстав, встановлених законом.

Суд зауважує, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а саме, відмова може бути визнана обґрунтованою лише тоді, коли компетентним суб`єктом владних повноважень встановлюється невідповідність місця розташування об`єкта вимогам, зазначеним у Земельному кодексі Україні, які повинні бути затверджені у встановленому законом порядку або вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко - економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно - територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Таким чином, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України, є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок.

При цьому, положення ч.3 ст.24 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності забороняють до затвердження відповідної містобудівної документації саме передачу (надання) у власність чи користування земельних ділянок, проте вказана норма не містить заборони в наданні відповідних дозволів на розроблення проектів землеустрою, які є лише початком тривалої та послідовної процедури.

Отже, отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не свідчить про позитивне рішення про надання її у користування.

Зазначена позиція узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 30 травня 2018 року у справі №826/5737/16 та Верховного Суду у постановах від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17, від 11 червня 2019 року у справі №826/841/17, від 19 вересня 2019 року у справі №398/1456/16-а (2а/398/114/16).

З огляду на зазначене, надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не покладає на раду обов`язку, тобто не є підставою для виникнення зобов`язання перед особою, яка розробила проект землеустрою, щодо надання цієї земельної ділянки у власність. Відповідач може відмовити у затвердженні проекту та наданні земельної ділянки у власність з підстав, визначених законом.

Вказана позиція кореспондується із викладеною Верховним Судом у постановах від 03 квітня 2019 року у справі 509/4722/16-а та від 29 серпня 2019 року у справі №540/2441/18.

Судом встановлено, що єдиною підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою відповідно до клопотання від 25.08.2020 року було попереднє надання відповідного дозволу іншій особі (а.с. 8).

Разом з тим, жодних доказів щодо передачі спірної земельної ділянки у власність третім особам, відповідачем суду не надано.

Крім того, в матеріалах справи міститься копія листа відповідача від 29.07.2020 р. відповідно до інформаційного запиту позивача від 22.07.2020 р. (вх. № Д-753/0/5-20 від 23.07.2020), в якому вказано, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно будь-які відомості про права власності та інші речові права на земельну ділянку з кадастровим номером 1225081200:01:001:0055 відсутні, відповідний договір оренди не укладався, у власність чи постійне користування не передавалася (а.с. 9).

Відтак, відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження обставин, які покладено в основу оскаржуваного наказу та в обґрунтування того, що земельна ділянка, орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03), яку бажає отримати у власність позивач, перебуває у постійному користуванні чи власності третьої особи.

Таким чином, суд дійшов висновку, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 28.10.2020 № 4-11382/15-20-СГ Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою , прийнятий з порушенням норм Земельного кодексу України, та не може вважатися обґрунтованим та законним, оскільки належних мотивів та причин такої відмови у вказаному рішенні органу відповідачем не наведено.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідне клопотання та надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, суд зазначає наступне.

За правилами встановленими ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відтак суд враховує, що в даній справі обов`язок доказування правомірності спірного рішення покладено на відповідача та він не навів суду переконливих, належних та допустимих доказів правомірності оскаржуваного рішення.

Доводи відповідача у відзиві на позов щодо правомірності прийнятого наказу не спростовуює вищенаведених обставин та суперечать вимогам Земельного кодексу України.

З огляду на викладене суд приходить висновку, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 28.10.2020 р. року №4-11382/15-20-СГ Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

При цьому судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Як зазначалося вище, згідно норм Земельного кодексу України існує вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи N R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Наведене повністю відповідає змісту ст.245 КАС України, якою визначені повноваження суду при вирішенні справи. Так, вимогами ч.3 ст.245 КАС України передбачено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Відповідно до вимог ч.4 цієї ж статті, у випадку, визначеному п.4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

В матеріалах справи наявні докази, які свідчать про наявність можливості у органу місцевого самоврядування прийняти обґрунтоване та законне рішення з урахуванням позиції суду.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що належним способом захисту, необхідним для захисту прав позивача є саме зобов`язання повторно розглянути клопотання позивача від 25.08.2020 року щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в межах земельної ділянки із кадастровим номером 1225081200:01:001:0055, яка знаходиться за межами населеного пункту на території Березнуватівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області із прийняттям вмотивованого рішення з урахуванням висновків суду в даній справі.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 1640/2592/18, від 24 січня 2020 року у справі № 316/979/18, від 06 березня 2019 року у справі N 1640/2594/18, від 05 березня 2019 року у справі № 818/1817/17, від 31 січня 2019 року у справі № 815/2488/17, від 28 серпня 2018 року у справі N 806/5280/15.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України.

Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 72-74, 77, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області щодо відмови в наданні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту на території Березнуватівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області та скасувати наказ від 28.10.2020 № 4-11382/15-20-СГ.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 25.08.2020 року щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства в межах земельної ділянки із кадастровим номером 1225081200:01:001:0055, яка знаходиться за межами населеного пункту на території Березнуватівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області із прийняттям вмотивованого рішення з урахуванням висновків суду в даній справі.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ- 39835428) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП- НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 420,40 грн (чотириста двадцять гривень сорок копійок).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.О. Коренев