Постанова

від 03.02.2021 по справі 910/18183/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" лютого 2021 р. Справа№ 910/18183/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Яковлєва М.Л.

Куксова В.В.

при секретарі Токаревій А.Г.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 03.02.2021.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліетилен Пак"

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2020 у справі №910/18183/19 (суддя Котков О. В., повний текст рішення складено 09.07.2020)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліетилен Пак"

до 1. Генеральної прокуратури України

2. Державної казначейської служби України

про відшкодування шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Поліетилен Пак" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Генеральної прокуратури України (відповідач-1), Державної казначейської служби України (відповідач-2), в якому просить суд:

- зобов`язати Державну казначейську службу України списати у безспірному порядку з відповідного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліетилен Пак" (код ЄДРПОУ 40554511) грошові кошти у сумі 782 614 грн. 78 коп. на відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок незаконних дій (бездіяльністі) Генеральної прокуратури України;

- зобов`язати Державну казначейську службу України списати у безспірному порядку з відповідного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліетилен Пак" (код ЄДРПОУ 40554511) грошові кошти у сумі 300 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконних дій (бездіяльністі) Генеральної прокуратури України.

Вказані позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок бездіяльності відповідача-1 позивачу завдано матеріальну шкоду та моральну шкоду, обов`язок по відшкодуванню якої покладається на державу, на підставі ст.ст. 1174, 1176 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.06.2020 у справі №910/18183/19 в позові відмовлено повністю.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариства з обмеженою відповідальністю " Поліетилен Пак" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2020 у справі №910/18183/19 в повному обсязі та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліетилен Пак" задовольнити.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушено або неправильно застосовано норми матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга має бути задоволена.

10.08.2020 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою, надійшли до Північного апеляційного господарського суду та згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передані на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є.Ю., судді - Станік С. Р., Яковлєв М. Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю " Поліетилен Пак" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2020 у справі №910/18183/19 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків.

Через канцелярію Північного апеляційного господарського суду 07.09.2020 року від скаржника надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліетилен Пак" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2020 у справі №910/18183/19 та призначено до розгляду на 11.11.2020.

07.10.2020 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від відповідач-1 надійшов відзив на апеляційну скаргу у відповідності до якого останній зазначає, що арешт у зв`язку з яким, за доводами позивача йому завдано матеріальної і моральної шкоди накладено ухвалою слідчого судді в порядку ст. 173 КПК України. Порядок оскарження рішення, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування, слідчого чи прокурора під час досудового розслідування визначено приписами глави 26 КПК України. Крім того, позивачем не надано жодного належного доказу завдання моральної шкоди саме Генеральною прокуратурою України, а також причинного зв`язку між завданням шкоди та діями (бездіяльністю) Генеральної прокуратури України.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/4497/20 від 11.11.2020, у зв`язку з перебуванням судді Станіка С. Р. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Дикунська С. Я., Яковлєв М. Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліетилен Пак" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2020 у справі №910/18183/19 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Дикунська С. Я., Яковлєв М. Л. та призначено до розгляду на 22.12.2020.

Головуючий суддя Шаптала Є.Ю. перебував на лікарняному з 17.12.2020 по 31.12.2020, також головуючий суддя Шаптала Є.Ю. перебував у відпустці з 04.01.2021 по 06.01.2021, у зв`язку з чим судове засідання, призначене на 22.12.2020 не відбулось.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/125/21 від 12.01.2021, у зв`язку з перебуванням судді Дикунської С. Я. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2021 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Яковлєв М. Л., Куксов В. В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліетилен Пак" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2020 у справі №910/18183/19 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Яковлєв М.Л., Куксов В. В. та призначено до розгляду на 03.02.2021.

02.02.2021 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшла заява у відповідності до якої останній просить суд розглянути можливість про перенесення судового засідання у зв`язку із знаходженням позивача на лікарняному, а у разі не можливості перенесення просить задовольнити апеляційну скаргу, а оскаржуване рішення скасувати.

В судове засідання 03.02.2021 сторони своїх представників не направили, про день, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Розглянувши подане позивачем клопотання про перенесення судового засідання, обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представників сторін, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, враховуючи, що наявні в матеріалах справи докази, а також поданий відповідачем-1 відзив на апеляційну скаргу є достатніми для вирішення спору у даній справі без заслуховування їх пояснень, а у поданому клопотанні позивач не зазначає причин, які безпосередньо перешкоджають йому забезпечити явку свого представника у судове засідання, тоді як саме по собі оголошення карантину не зупиняє роботи судів, колегія суддів, порадившись на місці, ухвалила відмовити у задоволенні вказаного клопотання позивача та здійснити розгляд скарги за відсутності представників сторін.

Відповідна правова позиція з процесуального питання щодо можливості перегляду судового рішення за відсутності учасників справи, повідомлених належним чином, викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.05.2020 у справі №908/2323/19.

До того ж, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що адвокат має можливість брати участь у судовому засіданні поза межами суду дистанційно - у режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів та електронного цифрового підпису, зокрема, за допомогою сервісу "EASYCON".

Крім того, колегія суддів зазначає, що учасники апеляційного провадження, з метою реалізації принципів змагальності та диспозитивності (ст. ст. 13, 14 ГПК України) не позбавлені можливості до дня судового засідання, уникаючи безпосереднього відвідування установи суду, подати свої вмотивовані письмові пояснення, скориставшись засобами електронного зв`язку задля дотримання своєчасного розгляду апеляційної скарги як елементу права на справедливий суд.

Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 29.05.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Поліетилен Пак" та Компанією "Zhangjiagang Kooen Machineri Co Ltd" було укладено зовнішньоекономічний контракт № КЕ-20180529 на поставку обладнання та комплектуючих до нього на загальну суму 127 822 доларів США.

За умовами вказаного вище контракту строк поставки обладнання в Україну до 15.12.2018 року тільки після повної сплати за обладнання.

На виконання умов контракту № КЕ-20180529 від 29.05.2018 року ТОВ "Поліетилен Пак" відповідно до платіжних доручень від 04.06.2018 року на суму 38 350 доларів США та 31.08.2018 року на суму 59 472 доларів США було перераховано грошові кошти у розмірі 97 822 доларів США.

Як вказує позивач, решту коштів у розмірі 30 000 доларів США планував перерахувати наприкінці жовтня 2018 року, але перерахувати такі кошти позивачу не вдалося, в зв`язку з накладенням арешту Генеральною прокуратурою України на рахунки товариства.

В результаті таких дій Генеральної прокуратури України повний розрахунок за обладнання було здійснено тільки 19.11.2018 року, що призвело до того, що в Україну товар прибув в Україну тільки 05.01.2019 року, а не 15.12.2018 року, тобто із запізненням.

За наслідками вищевказаних обставин, Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ "Поліетилен Пак", у зв`язку із надходженням на адресу ГУ ДФС у Дніпропетровській області повідомлення ПАТ "Кредобанк" від 08.01.2019 року щодо фактів порушень норм валютного законодавства України при виконанні умов зовнішньоекономічного контракту від 29.05.2018 року № КЕ-20180529, за результатами якої було складено акт № 32853/04-36-14- 06/40554511 від 14.06.2019 року.

Прокурор четвертого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих управління Департаменту процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, підслідних Державному бюро розслідувань, Генеральної прокуратури України Густяков Юрій Володимирович в рамках проведення досудового розслідування кримінального провадження № 42017000000001760 24.10.2018 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з клопотанням про накладення арешту на кошти, які знаходяться на рахунках ТОВ "Поліетилен Пак" в банківських установах та про накладення арешту на кошти - суму ПДВ в системі електронного адміністрування ПДВ (ліміту ПДВ).

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 24.10.2018 року накладено арешт на кошти ТОВ "Поліетилен Пак", які знаходилися на банківських рахунках у ВАТ "Укрсиббанк" та ПАТ "Кредобанк", а також на ПДВ - рахунок, який значиться за ТОВ "Поліетилен Пак" в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 19.11.2018 року скасовано ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 24.10.2018 року.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 19.03.2019 року скасовано ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 24.10.2018 року в частині накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на банківських рахунках ТОВ "Поліетилен Пак", відкритих в ПАТ "Кредобанк".

Позивач вказує, що 30.10.2018 року йому стало відомо про накладення арешту Генеральною прокуратурою України на грошові кошти, що містяться на рахунках підприємства в банківських установах, у зв`язку з чим 01.11.2018 року між ТОВ "Поліетилен Пак" та адвокатом Глущенко Олександром Олександровичем було укладено договір про надання правової допомоги та надана довіреність № 01/11-2018 від 01.11.2018 року на представництво інтересів ТОВ "Поліетилен Пак" у кримінальному провадженні.

Згідно договору про надання правової допомоги від 01.11.2018 року адвокатом було надано правову допомогу на суму 63 547,27 грн.

Крім того позивач зазначає, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2019 року у справі № 904/4649/19 позовом ТОВ "Бромфапром" задоволено частково, стягнуто з ТОВ "Поліетилен Пак" пеню у розмірі 305 896,45 грн. за порушення строків поставки обладнання за договором № 1/об від 29.05.2018 року та судовий збір в розмірі 4588,45 грн. При цьому, позивач зауважив, що при розгляді справи № 904/4649/19 судом не були прийняті до уваги доводи ТОВ "Поліетилен Пак", що порушення строків поставки обладнання відбулося не з вини товариства, а у зв`язку з накладенням Генеральною прокуратурою України арешту на кошти ТОВ "Поліетилен Пак".

Разом з тим, позивач стверджує, що прокурором Густяковим Ю.В. у клопотанні про накладення арешту зазначено недостовірні відомості щодо ТОВ "Поліетилен Пак", зокрема:

- службові особи ПрАТ "Люботинський завод "Продтовари", ТОВ "Явіс Торг", ТОВ "Політрейд-плюс", ТОВ "Алко-стар", ТОВ "Садін", ТОВ "Сатран", ТОВ "Інктех" отримували від ТОВ "Поліетилен Пак" безготівкові кошти в рахунок сплати за "нібито" реалізовані товари, з ціною нижче ринковою.

- прокурор у клопотанні зробив наступний висновок: "Таким чином, виходячи з отриманої інформації, можна зробити припущення, що невстановлені на даний час особи створили чи придбали на території Харківської області суб`єкти господарської діяльності (юридичні особи), зокрема, ТОВ "Поліетилен Пак";

- реквізити ТОВ "Поліетилен Пак" використовуються якоюсь групою осіб для своїх злочинних намірів.

Такі недостовірні відомості стали відомі ВАТ "Укрсиббанк" та ПАТ "Кредобанк", в яких були відкриті рахунки ТОВ "Поліетилен Пак", а також Державній фіскальній службі, а також внаслідок внесення судових рішень до Єдиного реєстру судових рішень України стало відомо широкому загалу суб`єктів підприємницької діяльності, в тому числі і контрагентам ТОВ "Поліетилен Пак", що, в свою чергу, суттєво вплинуло на ділову репутацію підприємства, тому що суб`єкти підприємницької діяльності відмовилися співпрацювати з ТОВ "Поліетилен Пак", чим завдано позивачу моральної шкоди у розмірі 300 000,00 грн.

Беручи до уваги викладене, місцевий господарський суд дійшов до наступних висновків.

Згідно з ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Як передбачено ст. 15 Цивільного кодексу України, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Щодо порушеного права суд зазначив, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

У розумінні зазначених приписів суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Беручи до уваги викладене, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.

Таким чином, саме на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 Цивільного кодексу України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Враховуючи вказані правові норми правом звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Таким чином, має бути встановлено чи були порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

З матеріалів справи слідує, що предметом позову у даній справі є вимога ТОВ "Поліетилен Пак" про:

- зобов`язання Державної казначейської служби України списати у безспірному порядку з відповідного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліетилен Пак" грошові кошти у сумі 467 133 грн. 82 коп. на відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок незаконних дій (бездіяльності) Генеральної прокуратури України;

- зобов`язання Державної казначейської служби України списати у безспірному порядку з відповідного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліетилен Пак" грошові кошти у сумі 300 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконних дій (бездіяльності) Генеральної прокуратури України.

У відповідності до статті 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За загальними положеннями, наведеними у статті 1166 цього Кодексу, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування або посадовою особою відповідного органу визначені у статтях 1173, 1174 Цивільного кодексу України, за змістом яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи посадовою особою відповідного органу при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статті 1173 та 1174 Цивільного кодексу України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, ці норми не заперечують обов`язкової наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у виді стягнення шкоди є наявність трьох умов:

неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом до суду про стягнення шкоди на підставі статті 1173 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 2 ст. 2, ч. 1 ст. 170 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.

Дії (бездіяльність) відповідного органу, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та про відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки (ст. 11 Цивільного кодексу України).

Предметом доказування у даній справі є неправомірні дії прокурора Генеральної прокуратури України при здійсненні досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42017000000001760 від 31.05.2017 року та факт нанесення неправомірними діями Генеральної прокуратури України матеріальної шкоди позивачу, наявність причинно-наслідкового зв`язку між нанесеною шкодою та діями (бездіяльністю) відповідачів.

Згідно з положеннями ст. 2 Кримінального процесуального кодексу України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Прокурор, в силу ст. 36 Кримінального процесуального кодексу України, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові та інші фізичні особи зобов`язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення прокурора.

Як визначено в п. 10 ч. 2 ст. 36 Кримінального процесуального кодексу України, що прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений погоджувати або відмовляти у погодженні клопотань слідчого до слідчого судді про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій у випадках, передбачених цим Кодексом, чи самостійно подавати слідчому судді такі клопотання.

Місцевий господарський суд вірно відмітив, що позивачем до матеріалів справи не додано доказів протиправності дій прокурора щодо звернення до суду з клопотанням про накладення арешту у кримінальному провадженні № 42017000000001760 від 31.05.2017 з боку посадових осіб Генеральної прокуратури України.

Арешт, у зв`язку з яким, за доводами позивача йому завдано матеріальної і моральної шкоди, накладено ухвалою слідчого судді в порядку ст. 173 Кримінального процесуального кодексу України.

Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 303 Кримінального процесуального кодексу України визначено право заявника, потерпілого, підозрюваного подавати скаргу на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає в невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання відповідної заяви чи повідомлення, а також у нездійсненні інших процесуальних дій у визначений цим кодексом строк.

За результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора в процесі досудового розслідування виноситься ухвала згідно з правилами ст. 307 Кримінального процесуального кодексу України. Така ухвала слідчого судді може бути про скасування рішення слідчого чи прокурора, зобов`язання припинити дію, зобов`язання вчинити певну дію, відмову в задоволенні скарги.

Як вбачається з матеріалів справи, дії прокурора Густякова Юрія Володимировича у кримінальному провадженні № 42017000000001760 неодноразово оскаржувалися позивачем у встановленому законодавством порядку (шляхом подання скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора).

Однак, матеріали справи не містять судових рішень про визнання дій прокурора Густякова Юрія Володимировича незаконними.

Крім того, реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій, бездіяльності прокурора Густякова Юрія Володимировича під час досудового розслідування, на думку суду першої інстанції, не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди, і навіть сам факт задоволення таких скарг не свідчить про протиправність дій органів досудового слідства та завдання такими діями позивачу моральної шкоди.

Оскарження позивачем до суду прийнятих процесуальних рішень органом досудового розслідування (прокурором) у кримінальному провадженні № 42017000000001760, в порядку вимог Кримінального процесуального кодексу України, є механізмом реалізації його права на контроль за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій досудового розслідування в порядку кримінального судочинства.

За змістом частини 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права (ч. 3 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Як передбачено ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни його розміру, порядок сплати, умови повернення тощо визначаються у договорі про надання правової допомоги.

Як визначено положеннями ст. 59 Конституції України, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (пункт 269).

У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність " договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Водночас згідно з процесуальним законодавством встановлено види судових витрат, порядок їх розподілу тощо.

Статтею 118 Кримінального процесуального кодексу України визначено, що процесуальні витрати складаються, зокрема, із витрат на правову допомогу.

Як передбачено ч. 1 ст. 120 Кримінального процесуального кодексу України, що витрати, пов`язані з оплатою допомоги захисника, несе підозрюваний, обвинувачений, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.

Таким чином, плата за юридичні послуги належить до судових витрат пов`язаних із розглядом справи.

За змістом зазначених норм за своєю правовою природою витрати на правову допомогу, що ґрунтуються на договірних відносинах, можуть бути відшкодовані виключно у спосіб, передбачений процесуальним законодавством.

Витрати, зокрема, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката є такими, що понесені особою у зв`язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді певної справи у суді. Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом; їх не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 20.05.2009 року у справі № 6-3261св08, від 27.01.2010 року у справі № 6-11633св09, від 03.02.2010 року у справі № 6-15773св09.

У пункті 6.19 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 року у справі № 925/1196/18 зазначено, що за висновками Великої Палати Верховного Суду процесуальні витрати, понесені у судовому провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову; такі витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими процесуальним законодавством (пункт 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі № 462/6473/16-ц за провадженням № 14-400 цс 18, пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 року у справі № 688/2479/16-ц за провадженням № 14-447цс19, пункт 20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 року у справі № 489/5045/18 за провадженням № 14-191 цс 19).

Законодавством не передбачено можливості стягнення витрат на оплату правової допомоги в кримінальному провадженні у порядку господарського судочинства, як і немає правових підстав для ототожнення витрат на правову допомогу і шкоди (збитків) у розумінні положень чинного законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.09.2019 року у справі № 925/245/19.

Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Норми ст. 94 Цивільного кодексу України констатують, що юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації. Способами захисту ділової репутації може бути вимога про відшкодування збитків та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної такими порушеннями юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються відповідно до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди.

Моральна (немайнова) шкода полягає, зокрема, у приниженні ділової репутації юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами ст. 1167 Цивільного кодексу України відповідно до ч. 1 якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Як унормовано ст. 1 Закону України "Про доступ до судових рішень", що цим Законом регулюються відносини щодо забезпечення доступу до судових рішень (рішень, судових наказів, постанов, вироків, ухвал), ухвалених судами загальної юрисдикції, та ведення Єдиного державного реєстру судових рішень.

Як визначено положеннями ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", що рішення суду проголошується прилюдно, крім випадків, коли розгляд справи проводився у закритому судовому засіданні. Кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання.

Розміщення в Єдиному державному реєстрі судових рішень тексту ухвали слідчого судді від 24.10.2018 року за результатами розгляду клопотання прокурора Густякова Ю.В. не можна розцінювати як поширення недостовірної інформації про ТОВ "Поліетилен Пак", оскільки таке оприлюднення здійснено на виконання вимог Закону України "Про доступ до судових рішень", а прокурор та слідчий суддя виконували покладені на них кримінальним процесуальним законом обов`язки та завдання кримінального провадження.

При цьому, інформація в клопотаннях прокурорів, інших матеріалах кримінального провадження, ухвалах слідчих суддів, що містить короткий виклад обставин кримінального правопорушення, може бути оскаржена або спростована лише в порядку, визначеному кримінальним процесуальним законом. Питання про її достовірність не можуть розглядатися в порядку господарського судочинства.

Судом першої інстанції вірно відмічено, що оцінка доказам, згідно із ст. 94 Кримінального процесуального кодексу України, надається слідчим, прокурором, слідчим суддею, судом при прийнятті відповідного процесуального рішення згідно з кримінальним процесуальним законодавством.

У п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" від 27.02.2009 року № 1 визначено, що у порядку цивільного чи господарського судочинства не можуть розглядатися позови про спростування інформації, яка міститься, зокрема, у вироках та інших судових рішеннях, а також у постановах органів досудового слідства, висновках судових експертиз, рішеннях органів влади, місцевого самоврядування та інших відповідних органів, атестаційних комісій, рішеннях про накладення на особу дисциплінарного стягнення, для яких законом установлено інший порядок оскарження.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі № 910/16674/17, від 18.04.2018 року у справі № 912/1743/17, від 13.02.2019 року у справі № 583/3294/16-ц, від 03.04.2019 року у справі № 757/4403/16-ц.

У постанові Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 року № 4 визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

За змістом абз. 2 п. 5 зазначеної вище постанови, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Як слідує з вищевикладеного, саме на позивача покладено обов`язок довести, якими діями йому завдано моральну шкоду, в чому вона полягає та з яких міркувань він виходив, визначаючи її розмір, надати докази на підтвердження вимог.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Суд апеляційної інстанції погоджується з тим, що позивачем не було надано жодного належного доказу завдання моральної шкоди саме Генеральною прокуратурою України, як і не надано доказів, які б вказували саме на причинний зв`язок між бездіяльністю державного органу та завданням шкоди.

У відповідності до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно з ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Беручи до уваги вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком до якого дійшов суд першої інстанції про те, що позивачем недоведено факту порушення відповідачами прав позивача та охоронюваних законом інтересів, в аспекті ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, за викладених в позовній заяві обставин, у зв`язку з чим правомірно відмовив в задоволенні позовних вимог.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Враховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, Європейський суд у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.

Так, у справі Delcourt v. Belgium Суд зазначив, що „у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення".

Також, у рішенні у справі "Сутяжник проти Росії" від 23.07.2009 (№ 8269/02) ЄСПЛ зробив висновок про те, що не може бути скасоване правильне по суті судове рішення та не може бути відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму, судове рішення може бути скасоване лише з метою виправлення істотної судової помилки. Ухвалюючи рішення ЄСПЛ виходив з того, що, була відсутня соціальна потреба, яка б виправдовувала відступлення від принципу правової визначеності.

Таким чином, "правовий пуризм" на відміну від обставин "істотного та непереборного характеру" завжди призводить до порушення принципу правової визначеності; "правовий пуризм" - невідступне слідування вимогам процесуального закону при вирішенні питання щодо застосування чи скасування таких, що набрали законної сили, судових рішень без врахування того, чи призведе це у подальшому до реального, а не формального усунення допущених судових помилок; надмірно формальне, бюрократичне застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, безвідносне врахування їх доцільності, виходячи з обставин конкретної справи й необхідності забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів в цивільному або іншому судочинстві, що призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд; "правовий пуризм" може носити як добровільний характер й проявлятися в діяльності окремих посадових осіб, так і бути вимушеним через санкціонування державою, яка обмежує реалізацію дискреційних повноважень суб`єктів правозастосування, не допускаючи відступ від правових приписів.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2020 у справі №910/18183/19 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліетилен Пак" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2020 у справі №910/18183/19 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліетилен Пак" - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2020 у справі №910/18183/19 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 910/18183/19 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 08.02.2021.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді М.Л. Яковлєв

В.В. Куксов