Постанова

від 21.01.2021 по справі 160/2610/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

21 січня 2021 року м. Дніпросправа № 160/2610/20

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дурасової Ю.В.,

суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 1 липня 2020 року в адміністративній справі №160/2610/20 (головуючий суддя Серьогіна О.В.)

за позовом ОСОБА_1 до відповідача Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Дніпровська селищна рада Верхньодніпровського району Дніпропетровської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до суду 05.03.2020 року з позовом до відповідача Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, просила: - визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення рішення від 24.10.2019 р. №0320078-5540-0416 Головного управління ДПС у Дніпропетровській області з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості 18010300 за 2018 рік в сумі 26 363,96 грн.

Позов обґрунтовано тим, що 23.08.2018 року позивач отримала у власність об`єкт нерухомого майна - комплекс будівель і споруд, загальною площею 2427,9 кв.м., що розташований за адресою АДРЕСА_1 . Вказаний факт підтверджується договором дарування комплексу будівель та споруд від 23.08.2018 року та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 23.08.2018 року. 12.11.2019 року позивачем отримано податкове повідомлення-рішення від 24.10.2019 року №0320078-5540-0416, винесене Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості 18010300 за 2018 рік в сумі 26 363,96 грн. Позивач вважає вказане рішення протиправним з огляду на те, що відповідно до пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом. 13.07.2017 року Дніпровською селищною радою Верхньодніпровського району Дніпропетровської області прийнято рішення №159-20/VІІ Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не території Дніпровської селищної ради на 2018 рік , яке мало бути оприлюднене до 15 липня 2017 року. Однак, вказане рішення не було оприлюднене в жодному з друкованих засобів масової інформації. Отже, податок на нерухоме майно за 2018 рік не може бути визнаний обов`язковим до сплати, оскільки Дніпровська селищна рада офіційно не оприлюднила до 15 липня 2017 року рішення про встановлення такого податку. Крім того, позивач вважає, що належні їй на праві власності об`єкти нерухомого майна взагалі не е об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно оскільки, Відповідно до п.п. ж пп.266.2.2. п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла до 01.01.2019 року) не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. При цьому, належний позивачу на праві власності, об`єкт нерухомого майна призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності і відноситься до інших будівель сільськогосподарського призначення (код 1271.9 Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, який затверджений і введений в дію наказом Держстандарту України від 17.08.2000 р. №507. Цей класифікатор розроблений та ведеться Державним науково-дослідним інститутом автоматизованих систем у будівництві (ДНДІАСБ).). Вказаний факт підтверджується Експертним висновком АС №2002402 від 24.01.2020 року, складеним Державним підприємством Державний науково-дослідний інститут автоматизованих систем в будівництві (код 02498180). Факт того, що позивач є сільськогосподарським виробником підтверджується копією декларації про майновий стан та доходи за 2018 рік.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 1 липня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що відповідно до п. 4 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 20.12.2016 року "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" № 1791-VIII в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". Оскільки рішення Дніпровської селищної ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території Дніпровської селищної ради на 2018 рік №159 20/VІІ було притято 13 липня 2017 року, суд першої інстанції дійшов висновку, що визначені ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки відповідають тим, що встановлені підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України з урахуванням змін, внесених Законом України від 20 грудня 2016 року №1791-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році". Отже, відповідачем при визначенні податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки було правомірно застосовано рішення Дніпровської селищної ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території Дніпровської селищної ради на 2018 рік №159 20/VІІ від 13.07.2017 року, яким визначено відповідні ставки податку. Разом з цим, вважаючи доведеним факт приналежності комплекс будівель і споруд, загальною площею 2427,9 кв.м., що розташований за адресою АДРЕСА_1 до будівель сільськогосподарського призначення, вказав, що об`єкти нерухомості, які належить позивачці на праві приватної власності і щодо яких контролюючим органом донараховані податкові зобов`язання, є будівлями/спорудами, призначеними для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, суд першої інстанції зауважив про те, що ОСОБА_1 не має статусу сільськогосподарського виробника. Зауважив, що лише одночасна наявність двох умов, а саме власник об`єкта нерухомості є сільськогосподарським товаровиробником та об`єкт нерухомості призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності надає особі право на використання пільги передбаченої підпункт ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК, відтак підстави для застосування до позивача пільги передбаченої підпункт ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК відсутні, у зв`язку з чим дійшов висновку, що оскаржене податкове повідомлення-рішення є законним та обґрунтованим.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, зазначає, що в Законі України від 20 грудня 2016 року №1791-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" йде мова про бюджетні надходження у 2017 році. Однак у даній справі оскаржується нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік. Тому рішення про встановлення місцевих податків і зборів на 2018 рік мають бути прийняті органами місцевого самоврядування до 15.07.2017 року в рамках виконання статей 4 та 12 Податкового кодексу України. Отже, податок на нерухоме майно за 2018 рік не може бути визначений обов`язковим до сплати, оскільки Дніпровська селищна рада офіційно не оприлюднила до 15.07.2017 року рішення про встановлення такого податку. Також позивач звертає увагу на те, що у декларації зазначена сума доходу отримана від реалізації сільськогосподарської продукції в сумі 3000 грн. У володінні ОСОБА_1 наявна присадибна ділянка сільськогосподарського призначення в розмірі 0,25 га, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . На даній земельній ділянці АДРЕСА_2 . вирощено сільськогосподарську продукцію овочі (помідори, огірки, буряк) на суму 3000 грн., які реалізовано через роздрібну мережу ФОП ОСОБА_1 . Наявність присадибної ділянки підтверджується відповідним державним актом. Вирощування та продаж продукції підтверджується прибутковими накладними та розрахунковими квитанціями. Таким чином, подана декларація, документи та сплачені податки свідчать про статус ОСОБА_1 сільськогосподарського виробника.

Від відповідача надійшли додаткові пояснення по справі згідно яких зазначає, що 07.12.2017 року був прийнятий ЗУ №2245-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році", яким передбачено, що у 2018 році не застосовуються вимоги статей 4 та 12 Податкового кодексу України щодо встановлення місцевих податків і зборів. Зазначає, що відповідачем не було надано документу, що підтверджує, що об`єкт оподаткування у 2018 році використався у сільськогосподарській діяльності. Вважає, що щодо позивача відсутні підстави для застосування преференцій визначених п. ж пп. 266.2.2 ст. 266 ПКУ. Просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Від третьої особи (Дніпровська селищна рада) надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Посилається на те, що 07.12.2017 року був прийнятий ЗУ №2245-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році", яким передбачено, що у 2018 році не застосовуються вимоги статей 4 та 12 Податкового кодексу України щодо встановлення місцевих податків і зборів.

Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що 23.08.2018 року ОСОБА_1 отримала у власність об`єкт нерухомого майна - комплекс будівель і споруд, загальною площею 2427,9 кв.м., що розташований за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування комплексу будівель та споруд від 23.08.2018 року та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 23.08.2018 року.

24.10.2019 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області винесено податкове повідомлення-рішення № 0320078-5540-0416, яким ОСОБА_1 визначено грошове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості за 2018 рік в сумі 26 363,96 грн.

Позивач не погоджується з вказаним податковим повідомленням рішенням та вважає його протиправним.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, Податкового кодексу України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", норми Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 року №71-VIII.

Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.

Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.

01.01.2015 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 року №71-VIII.

Згідно з даним нормативно-правовим актом запроваджено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки .

Порядок оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки визначено статтею 266 ПК України.

В силу положень підпунктів 266.1.1, 266.2.1, 266.3.1, 266.3.2 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи , в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України встановлено, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Органи місцевого самоврядування до 25 грудня року, що передує звітному, подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням об`єкта житлової та/або нежитлової нерухомості рішення щодо ставок та наданих пільг юридичним та/або фізичним особам зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України (пп. 266.4.2 п. 266.4 ст. 266 ПК України).

В свою чергу, підпунктом 266.8.1. пункту 266.8. статі 266 ПК України встановлено, що у разі переходу права власності на об`єкт оподаткування від одного власника до іншого протягом календарного року податок обчислюється для попереднього власника за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому припинилося право власності на зазначений об`єкт оподаткування, а для нового власника - починаючи з місяця, в якому він набув право власності.

Статтею 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Так, відповідно до частини 1 статті 69 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування відповідно до Податкового кодексу України встановлюють місцеві податки і збори . Місцеві податки і збори зараховуються до відповідних місцевих бюджетів у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України з урахуванням особливостей, визначених Податковим кодексом України.

Водночас, пунктом 24 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що виключно на пленарних засіданнях відповідної місцевої ради вирішуються питання встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України.

В Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад (ст. 8 ПКУ).

При цьому, до місцевих податків належить, зокрема, податок на майно (пп.10.1.1 п.10.1 ст.10 ПКУ).

Податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю (ст. 265 ПКУ).

Зокрема, місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору (п. 10.3 ст. 10 ПКУ).

Водночас, статтею 12 ПК України визначені повноваження сільських, селищних, міських рад щодо податків та зборів.

Так, пунктом 12.3 статті 12 ПК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункт 12.3.1 пункту 12.3 статті 12 ПК України).

Відповідно до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Зазначена норма узгоджується з принципом стабільності, на якому ґрунтується податкове законодавство, що закріплений у підпункті 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Відповідно до цього принципу зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Згідно із пунктом 12.5 статті 12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Одночасно, з цим колегія судів апеляційної інстанції бере до уваги, що відповідно до п. 4 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 20.12.2016 року "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" № 1791-VIII в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Тобто, положеннями пункту 4 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1791 зупинено дію підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 ПК України та Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" до прийнятих в 2017 році рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів.

Матеріалами справи підтверджується, що податкове зобов`язання визначене позивачці на підставі рішення Дніпровської селищної ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території Дніпровської селищної ради на 2018 рік від 13 липня 2017 року №159 20/VІІ, відповідно до якого для об`єктів нежитлової нерухомості встановлено ставку податку у розмірі 0,7% від розміру мінімальної заробітної плати встановлене законом на 1 січня звітного року, тобто 26,07 грн.

Так, відповідачем було розраховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості у 2018 році, виходячи із площі об`єкта нерухомого майна - комплексу будівель і споруд, які належать позивачу у розмірі 2427,9 кв.м. та за період - 5 місяців, які вказаний об`єкт перебував у володіння позивача.

Аналіз норм законодавства України надає підстави для висновку, що посилання позивача про неможливість застосування у спірних правовідносинах рішення Дніпровської селищної ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території Дніпровської селищної ради на 2018 рік від 13 липня 2017 року №159 20/VІІ, є необґрунтованими.

Таким чином, зважаючи на те, що рішення Дніпровської селищної ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території Дніпровської селищної ради на 2018 рік №159 20/VІІ було притято 13 липня 2017 року, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що визначені ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки відповідають тим, що встановлені підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України з урахуванням змін, внесених Законом України від 20 грудня 2016 року № 1791-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році".

Отже, відповідачем при визначенні податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки було правомірно застосовано рішення Дніпровської селищної ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території Дніпровської селищної ради на 2018 рік №159 20/VІІ від 13.07.2017 року, яким визначено відповідні ставки податку.

Разом із тим сліз звернути увагу, що одним із спірних питань у межах цих правовідносин є встановлення чи є нерухоме майно, яке належить позивачу об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно , відмінне від земельної ділянки та наявність у позивача статусу сільськогосподарського виробника .

Зокрема позивач зазначає, що у декларації зазначена сума доходу отримана від реалізації сільськогосподарської продукції в сумі 3000 грн. У володінні ОСОБА_1 наявна присадибна ділянка сільськогосподарського призначення в розмірі 0,25 га, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . На даній земельній ділянці АДРЕСА_2 . вирощено сільськогосподарську продукцію овочі (помідори, огірки, буряк) на суму 3000 грн., які реалізовано через роздрібну мережу ФОП ОСОБА_1 . Наявність присадибної ділянки підтверджується відповідним державним актом. Вирощування та продаж продукції підтверджується прибутковими накладними та розрахунковими квитанціями. Таким чином, позивач вважає, що подана декларація, документи та сплачені податки свідчать про статус ОСОБА_1 як сільськогосподарського виробника.

З цього приводу слід зазначити наступне.

В силу вимог підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду.

При цьому, підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктами оподаткування .

Так, підпунктом ж підпункту 266.2.2 у редакції Закону України від 28.12.2014 року №71-VIII, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників , призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності .

Правовий аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що її застосування передбачає наявність двох умов:

- власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником ,

- об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності .

Отже для встановлення можливості застосування підпункту ж підпункту 266.2.2 статті 266 ПК України щодо відносин з позивачем слід дослідити чи є позивач як власник об`єкта нерухомості сільськогосподарським товаровиробником та чи є об`єкт нерухомості призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Підпунктом 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що сільськогосподарський товаровиробник - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа-підприємець , яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Отже позивач, для можливості застосуванням щодо неї підпункту ж підпункту 266.2.2 статті 266 ПК України має бути фізичною особою-підприємцем, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції.

Зокрема, згідно наданих до суду апеляційної інстанції документів ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем (дата та номер запису про проведення державної реєстрації: 29.11.2017 року, номер запису 2 202 000 0000 003678). Види діяльності: вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (КВЕД 01.11); виробництво хліба та хлібобулочних виробів (КВЕД 01.71); роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах, переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (основний) (КВЕД 47.11) та ін.

Таким чином матеріали справи місять підтвердження, що позивач має статус фізичної особи-підприємця, при цьому, одним із видів її діяльності є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (КВЕД 01.11).

Водночас, матеріали справи не містять даних, що особа займається виробництвом зазначеного виду сільськогосподарської продукції, а саме: вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (КВЕД 01.11).

Натомість, реалізація позивачем сільськогосподарської продукції на суму 3000 грн. з присадибної ділянки в розмірі 0,25 га, (помідори, огірки, буряк) - не підтверджує те, що позивач займається виробництвом зазначеного виду сільськогосподарської продукції, а саме: вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (КВЕД 01.11).

Оскільки позивач як фізична особа-підприємець, не займається виробництвом сільськогосподарської продукції , яка зазначена як вид її діяльності, то відсутні підстави для застосування підпункту ж підпункту 266.2.2 статті 266 ПК України щодо позивача.

При цьому, застереження в підпункті 14.1.235 щодо цілей глави 1 розділу ХIV ПК України - не означає, що у інших випадках, передбачених цим Кодексом, термін сільськогосподарський товаровиробник має інше змістовне навантаження.

Крім того слід зазначити, що сама по собі вказівка про певну діяльність не дає підстав для певних податкових пільг, слід безпосередньо займатися такою діяльністю, щоб мати можливість скористуватися пільгами.

Щодо об`єкту нерухомості, призначеного для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, слід зазначити наступне.

Матеріалами справи підтверджується, що об`єкт нерухомого майна - комплекс будівель і споруд, загальною площею 2427,9 кв.м., що розташований за адресою Дніпропетровська область. Верхньодніпровський район, селище міського типу Дніпровське, вулиця Київська, будинок 1д належить позивачу на праві приватної власності.

Згідно експертного висновку АС №2002402 від 24.01.2020 року вказаний об`єкт нерухомого майна віднесений до класу Будівлі сільськогосподарського призначення , лісівництва та рибного господарства (код 1271 ) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000.

Відповідно до положень Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України від 17.08.2000 року №507, клас будівель сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства з кодом 1271 включає:

- будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та т. ін. При цьому, він не включає споруди зоологічних та ботанічних садів (2412).

До будівель з кодом 1271 відноситься:

- будівлі для тваринництва (1271.1);

- будівлі для птахівництва (1271.2),

- будівлі для зберігання зерна (1271.3),

- будівлі силосні та сінажні (1271.4),

- будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства (1271.5),

- будівлі тепличного господарства (1271.6),

- будівлі рибного господарства (1271.7),

- будівлі підприємств лісівництва та звірівництва (1271.8),

- будівлі сільськогосподарського призначення інші (1271.9).

Зазначеним експертним висновком спірний об`єкт нерухомості віднесено до будівлі сільськогосподарського призначення інші (1271.9 ) .

Відповідачем доказів на спростування експертного висновку АС №2002402 від 24.01.2020 року не надано.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суд першої інстанції, що вказаний комплекс будівель і споруд, загальною площею 2427,9 кв.м., що розташований за адресою Дніпропетровська область. Верхньодніпровський район, селище міського типу Дніпровське, вулиця Київська, будинок 1д - належить до будівель сільськогосподарського призначення.

Однак, не тільки належність будівель сільськогосподарського призначення дає підстави для можливості застосування до даних правовідносин підпункту ж підпункту 266.2.2 статті 266 ПК України, а безпосередньо використання будівель для сільськогосподарського призначення.

Зокрема, в приміщеннях вищевказаного комплексу будівель мають розміщувалися основні засоби підприємства (зберігатися сільськогосподарська техніка: сівалки, культиватори та ін.).

Натомість, не використання комплексу будівель позивачкою з вказаною метою не дає підстав для застосування абзацу "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Отже, об`єкти нерухомості, які належить позивачці на праві приватної власності і щодо яких контролюючим органом донараховані податкові зобов`язання, є будівлями/спорудами, призначеними для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, однак матеріали справи не містять підтверджень, що вказані будівлі використовуються саме з ціллю сільськогосподарського призначення.

При цьому, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що в постанові Верховного суду у складі Касаційного адміністративного суду від 01.10.2019 року у справі №0340/1905/18, на яку посилається позивач, зазначено, що …норма підпункту ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК не ставить у залежність право на податкову пільгу від фактичного використання об`єкта нерухомості у сільськогосподарській діяльності… , проте наявність статусу сільськогосподарського виробника є обов`язковою умовою для отримання податкової пільги передбаченої п.п. ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК.

Водночас, сільськогосподарським товаровиробником може бути юридична особа або фізична особа - підприємець, яка, зокрема, займається виробництвом сільськогосподарської продукції, натомість, позивачка, як фізична особа-підприємець має здійснювати діяльність щодо вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (КВЕД 01.11), однак матеріали справи не містять підтверджень, що позивачка займається вирощуванням цих культур.

За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову та неможливості застосування щодо позивачки пільги, передбаченої підпунктом ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

По суті рішення суду першої інстанції є правильним, доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.

З огляду на результати розгляду справи, характер спірних відносин судові витрати розподілу не підлягають.

Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: а , б , в , г пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.

Керуючись ст. 241-245, 250, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 1 липня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: а , б , в , г пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.

В силу п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 21.01.21.

Головуючий суддя Ю. В. Дурасова

суддя Л.А. Божко

суддя О.М. Лукманова