Постанова

від 08.02.2021 по справі 380/8515/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2021 рокуЛьвівСправа № 380/8515/20 пров. № А/857/15895/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-суддіКузьмича С. М.,

суддівБруновської Н.В., Запотічного І.І.,

розглянувши в порядку письмового в м. Львові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року (ухвалене головуючим суддею Костецький Н.В. у м. Львові) у справі № 380/8515/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив:

визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 у відношенні до позивача ОСОБА_1 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення у період з 17.06.2016 по 02.10.2019;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь позивача ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 17.06.2016 по 02.10.2019 з врахуванням січня 2008 року та березня 2018 року як базових місяців.

В обґрунтування позовних вимог вказує на те, що 30.09.2019 наказом командира Військової частини НОМЕР_1 позивача звільнено з військової служби у запас. Зазначає, що за період з 17.06.2016 по 02.10.2019, всупереч вимогам законодавства позивачу не виплачувалась індексація грошового забезпечення. Проте, нарахування та виплати індексації грошового забезпечення гарантована чинним законодавством України, зокрема, Законом України від 06.02.03 № 491-IV «Про індексацію грошових доходів населення» та Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення». Звертає увагу суду, на те, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення, є недостатнім для відновлення порушеного права позивача в даному випадку та не забезпечить ефективного поновлення такого права. Вказує, що січень 2008 року та березень 2018 року є базовими місяцями для нарахування індексації грошового забезпечення, оскільки в період з 01.01.2008 по 01.03.2018 посадові оклади військовослужбовців були незмінними. Проте, з 01.03.2018 посадові оклади військовослужбовців були підвищені.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18.11.2020 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 17.06.2016 по 30.11.2018. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 17.06.2016 по 30.11.2018. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону, підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив позивач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 17.06.2016 по 30.11.2018 та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю із зазначенням базових місяців для нарахування індексації грошового забезпечення (січня 2008 року та березня 2018 року).

Зокрема в апеляційні скарзі зазначає, що суд оминув питання визначення базового місяця для здійснення нарахування індексації грошового забезпечення, яку належить виплатити позивачу.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.10.2019 № 208 ОСОБА_1 , звільненого наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 30.09.2019 № 63-РС, виключено зі списків особового складу частини та знято зі всіх видів забезпечення з 02.10.2019.

Представник позивача звертався до Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення з 17.06.2016 по 02.10.2019.

Листом від 08.09.2020 № 1636 Військова частина НОМЕР_1 повідомила про те, що відповідно до статті 51 Бюджетного Кодексу України керівники бюджетних установ здійснюють фактичні видатки на грошове забезпечення лише в межах фонду грошового забезпечення. Індексація грошових доходів населення провадиться відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078. Відповідно до статті 5 вказаного Закону і пункту 6 Порядку індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Для витати індексації в січні 2016 року - лютому 2018 року фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України не було. Фінансування на виплату індексації не здійснювалося. Пунктом 14 Порядку визначено, що роз`яснення про застосування порядку проведення індексації грошових доходів населення надає Міністерство соціальної політики України. Відповідно до роз`яснень Мінсоцполітики механізм нарахування та витати індексації за попередні роки Порядком не передбачений.

Окрім того, згідно з листом Військової частини НОМЕР_1 від 16.09.2020 № 1529 додатково повідомлено, що відповідно до наказу Міністерства оборони України від 01.03.2018 № 90 «Про встановлення тарифних розрядів осіб офіцерського складу Збройних Сил України» та постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з 01.03.2018 підвищено посадові оклади усіх категорій військовослужбовців Збройних Сил України, тому березень 2018 року став базовим місяцем нарахування індексації за період з березня 2018 року по жовтень 2019 року. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення посадових окладів. Індексація грошового забезпечення проводиться, якщо величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103%. У зв`язку з тим, що величина індексу споживчих цін у квітні-жовтні 2018 року не перевищувала поріг індексації в розмірі 103%, індексація грошового забезпечення за цей період не проводилась. Право на індексацію відбулося у грудні 2018 року на 3,7%. З 01.12.2018 по 02.10.2019 індексація грошового забезпечення ОСОБА_1 нараховувалась та виплачувалась із врахуванням базового місяця березня 2018 року.

Позивач вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив індексацію грошового забезпечення з 17.06.2016 по 02.10.2019 звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі Закон України № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.

При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон України № 2011-XII).

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 9 Закону України № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч. 3 ст. 9 Закону України № 2011-XII).

Преамбулою Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-XII (далі - Закон України № 1282-XII) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Відповідно до ст. 1 Закону України № 1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно з положеннями ст. 2 Закону України № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до ст. 4 Закону України № 1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 5 Закону України № 1282-XII підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів.

Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Відповідно до ст. 6 Закону України № 1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078), який поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Відповідно до п. 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Пунктом 2 Порядку № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців.

Згідно з п. 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Таким чином, місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.

Відповідно до п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абзац 8 п. 4 Порядку № 1078).

Слід зазначити, що правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.

У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 у справі № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Як зазначено Верховним Судом у постановах від 19.06.2019 (справа № 825/1987/17), від 20.11.2019 (справа № 620/1892/19), від 05.02.2020 (справа № 825/565/17) індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Відтак, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. За відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, нарахування індексації грошового забезпечення здійснюється у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а саме відповідно до Порядку № 1078. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону України № 1282-XII, підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

На підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати місяць підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.

Як встановлено судом першої інстанції та не спростовано відповідачами, позивачу за період з червня 2016 по листопад 2018 року не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення.

Згідно з листом Військова частина НОМЕР_1 посилається на те, що для витати індексації в січні 2016 року - лютому 2018 року фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України не було. Фінансування на виплату індексації не здійснювалося.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції зауважує, що відсутність фінансового ресурсу для виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України не може позбавляти позивача права на отримання належних йому сум, оскільки індексація грошового забезпечення є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.

Отже, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.

Разом з тим, обґрунтовуючи правомірність своїх дій щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення, відповідач не посилається на відсутність обставин, передбачених статтею 4 Закону України №1282-XII, для проведення індексації.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірних висновків щодо протиправної бездіяльності не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 17.06.2016 по 30.11.2018 та, як наслідок, зобов`язав відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 17.06.2016 по 30.11.2018.

Що стосується визначення базового місяця, то апеляційний суд зазначає наступне.

Статтею 5, 9 та 10 Закону України № 1282-ХІІ передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.

Індексація доходів працюючого населення проводиться за основним місцем роботи.

Крім цього, як згадувалось вище постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2002 № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затверджено відповідний Порядок.

Проаналізувавши правові положення Закону України № 1282-ХІІ та Порядку № 1078, апеляційний суд дійшов висновку, що обчислення, нарахування та виплата індексації грошового забезпечення належить до виключних повноважень роботодавця. А тому ні суд, ні позивач не може перебирати на себе ці повноваження і обчислювати самостійно суму індексації чи визначати базовий місяць.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».

Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

У цій правовій ситуації індексація не була нарахована та виплачена позивачеві.

Тобто, питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації є передчасним, оскільки у цій частині права позивача ще не порушені.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 15.10.2020 в справі № 240/11882/19.

Отже, підстави для зобов`язання відповідача здійснити розрахунок індексації позивача з урахуванням базового місяця «січень 2008 року», «березень 2018 року» відсутні.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року у справі № 380/8515/20 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя С. М. Кузьмич судді Н. В. Бруновська І. І. Запотічний